В сучасному суспільстві

Вид материала

Документы

Содержание 2.5. Специфіка освіти як соціального інституту

Подобный материал:

• Вступ, 873.29kb.
• Ьше вдосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти,, 37.46kb.
• 1. Предмет, задачі та значення психології в сучасному суспільстві, 61.14kb.
• Програма вибіркового курсу Дисципліни, 133.18kb.
• Робоча навчальна програма вибіркового курсу Дисципліни, 127.58kb.
• Соби масової інформації відіграють в сучасному суспільстві, а також завдяки особливостям, 204.57kb.
• Перелік запропонованих тем рефератів, 17.55kb.
• Курсова робота роль І місце, 340.76kb.
• Розділ: Політологія Політологія як наука, 211.88kb.
• Ю. Й. Тулашвілі к. т. н., доцент, 83.67kb.

2.5. Специфіка освіти як соціального інституту

Зрозуміло, що система освіти – соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя через навчання і виховання).

Специфічність процесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбувається цілеспрямовано, систематично, планомірно, за допомогою певного кола осіб (педагогів), у спеціальних закладах. Цей соціальний інститут поширює панівну в суспільстві ідеологію, відображає в своїй структурі й функціонуванні суспільні відносини і є одним із важливих засобів забезпечення спадкоємності поколінь, соціальної безперервності, виконує багато інших соціально важливих функцій.

Осягнути суть і специфіку системи освіти як соціального інституту можливо тільки на основі з’ясування її специфічних рис. До них належать:

1. Соціально значущі функції навчання і виховання, підпорядковані суспільним потребам.
   
2. Форми закладів освіти, їх певна організація і становище в суспільстві.
   
3. Певні групи осіб, які професійно здійснюють функціонування цього інституту, певний статус цих осіб у суспільстві.
   
4. Регулятори функціонування закладів освіти і персональних суб’єктів освітянської діяльності (закони про освіту, постанови і нормативні акти, кваліфікаційні характеристики, контрольні установи та ін.).
   
5. Спеціальні методи освітянської діяльності – навчання, виховання.
   
6. Свідомо поставлені цілі.
   
7. Планомірний, систематичний характер реалізації процесу свідомої соціалізації.
   
8. Певний зміст освіти – наявність навчальних програм і планів, певне дозування матеріалу як щодо уроків, так і до років навчання.
   
9. Особлива ефективність освітньої діяльності у формуванні багатьох психічних рис людини, у розвитку Ії мислення. (Прикладом може бути разючий контраст між однолітками, що пройшли через різні системи освіти).
   
10. Використання освіти як механізму запобігання соціально небажаним впливам.
    
11. Зорієнтованість освітньої діяльності в майбутнє, заангажованість на роль передумови реалізації цього майбутнього.
    

Сутність системи освіти як соціального інституту полягає передусім у її соціальних функціях. Аналіз їх дає змогу визначити її властивості, специфіку, межі.

Соціальна функція освіти – це роль, яку соціальний інститут виконує стосовно потреб суспільства або його частини. Однією з основних соціальних функцій сучасної системи освіти є функція професійної соціалізації, тобто підготовка кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя. Професійно спрямовані майже всі ступені й етапи системи сучасної освіти, хоч, звичайно, неоднаковою мірою.

Професійна спрямованість у різні часи виявлялася по-різному, що було зумовлено неоднаковими суспільними потребами в освіті. Так, на початковому етапі "професіоналізм" був єдиною і винятковою метою функціонування системи освіти, що позначалося на вузькоспеціалізованому характері шкіл і змісту навчання. Пізніше професійна орієнтація стала менш вираженою, хоча окремі її ланки були зайняті тільки професійною підготовкою. Нині роль цієї функції знову зросте. Адже людина не може повноцінно брати участь у житті суспільства, не маючи достатньої професійної підготовки.

Звичайно, професійна соціалізація відбувається і поза межами формальної, тобто інституційованої, освіти. Протягом тривалого часу така форма професійного навчання переважала. Так, у середні віки існував інститут підмайстрів, через який пройшли всі великі майстри ремесел і мистецтв. Професійна підготовка тут здійснювалася безпосередньо в трудовому процесі. За цехової організації учень не тільки працював у майстра, але і жив у його сім’ї. Таємниці професії й умови майбутнього життя відкривалися перед ним у реальних обставинах. Простіші професії найчастіше від покоління до покоління отримували у межах сім’ї.

Шкільна освіта передбачала оволодіння вищими видами духовної діяльності – релігійно-культовою, політичною, філософською, математичною та ін. Коли постала потреба у великій кількості освічених працівників, система освіти зреагувала розширенням мережі закладів професійної та науково-технічної освіти.

Ще одна функція системи освіти реалізується через взаємодію з соціальною структурою суспільства. У соціологічній науці існують різні точки зору щодо цієї взаємодії. Одні вважають, що система освіти формує і визначає соціально-класову структуру (концепція "мерітократії"). З функціоналістської точки зору, освіта – раціональний спосіб розподілу людей відповідно до їх здібностей, коли най здібніші й найактивніші люди посідають вищі посади. Представники цього напрямку вважають, що система освіти сприяє створенню рівних можливостей і сприятливих умов для висхідної мобільності, що в закладах освіти оцінюють людей на основі їх досягнень, незважаючи на класову належність, расу і стать тощо.

Згідно з теорією людського капіталу, освіта – капіталовкладення в тих, хто навчається. Як і всі капіталовкладення, в майбутньому воно принесе прибуток. На основі цього обґрунтовується нерівність дорослих людей, яка зумовлюється кількістю і типом капіталовкладень, інвестованих у їх освіту.

Таким чином виправдовується нерівність між людьми, оскільки суспільство здійснило різні витрати на їх підготовку до різних видів діяльності. Винагороди відповідають капіталовкладенням.

Специфіка виховної функції системи освіти полягає у формуванні з допомогою цілеспрямованої діяльності в підростаючих поколінь певних рис, світогляду, визначення пануючих у даному суспільстві норм поведінки, ціннісних орієнтацій, тобто підготовки молоді до виконання певних соціальних обов’язків.