В сучасному суспільстві
| Вид материала | Документы |
- Вступ, 873.29kb.
- Ьше вдосконалення навчально-виховного процесу, доступність та ефективність освіти,, 37.46kb.
- 1. Предмет, задачі та значення психології в сучасному суспільстві, 61.14kb.
- Програма вибіркового курсу Дисципліни, 133.18kb.
- Робоча навчальна програма вибіркового курсу Дисципліни, 127.58kb.
- Соби масової інформації відіграють в сучасному суспільстві, а також завдяки особливостям, 204.57kb.
- Перелік запропонованих тем рефератів, 17.55kb.
- Курсова робота роль І місце, 340.76kb.
- Розділ: Політологія Політологія як наука, 211.88kb.
- Ю. Й. Тулашвілі к. т. н., доцент, 83.67kb.
2.7. Досвід соціологічного дослідження домашнього насильства над жінками
Дослідження проводилося у листопаді-грудні 2005 року в
м. Бердянську за замовленням громадської організації "Жіночий союз" при фінансовій підтримці посольства Нідерландів в Україні у рамках програми "MATRA KAP" і включало три етапи.
На першому етапі, з метою формування соціологічного інструментарію і з'ясування суті досліджуваної проблеми, проводилося усне інтерв'ю з працівниками правоохоронних органів.
На другому етапі методом анкетування досліджувалося відношення працівників правоохоронних органів до проблеми насильства в родинах над жінками. Серед респондентів усі 100% – чоловіки, отже, результати дослідження, у відомій мірі, відбивають думки лише сильної статі. Проте, учасники опитування – фахівці, що займаються даною проблематикою професійно. За стажем: серед респондентів 48% мають 5 літній стаж, 22% – від 6 до 10 років роботи; 17% – 11 – 15 років; 13% – більше 15 років роботи.
На третьому етапі об'єктом дослідження виступали всі громадяни міста. Метод опитування – телефонне інтерв'ю. Опитано 600 чоловік за репрезентативною для м. Бердянська вибіркою. Похібка дослідження – 4%. Мета – визначення відношення респондентів до проблеми насильства у сім’ях.
Актуальність проблеми. За даними анкетування дільничних міліціонерів і працівників муніципальної міліції насильство в родинах над жінками – дуже розповсюджений вид правопорушень. 95% дільничних міліціонерів зустрічалися у своїй роботі з фактами насильства над жінками, що свідчить про високу соціальну значимість даної проблематики. В усному інтерв'ю дільничні показують, що заяви про сімейне насильство над жінками надходять один–два рази на тиждень. З десяти заяв у міліцію – одна про побиття жінок. Але часто заяви не пишуть, жертви розгублені, хочуть допомоги, але бояться, щоб не було гірше. Тому скаржаться на чоловіків усно, але заяви не пишуть. Отже, фактів насильства над жінками більше, ніж заяв у правоохоронні органи. Висновок: міліцейська статистика не відбиває дійсної гостроти проблеми.
Точніші цифри дають опитування всіх громадян. Згідно даним нашого опитування, кожна четверта родина (25,6%) у місті зіштовхується з домашнім насильством над жінками. Цей показник такий же, як і по Україні в цілому. Отже, у цьому відношенні Бердянськ нічим не відрізняється від країни ні в кращий, ні в гірший боки. Оскільки сімей у Бердянську близько 40 тисяч, то, виходить, домашнє насильство тією чи іншою мірою актуально для 10 тисяч родин. При середньому розмірі родини в 3,3 чоловіки кількість жертв складає більше 3 тисяч чоловік. Але жертвами часто є і присутні при акті насильства діти. З урахуванням цього жертв набагато більше.
Наскільки часто відбуваються акти насильства над жінками? Респонденти, які були жертвами насильства, стверджують, що тільки в 18% випадків насильство було разовим. У всіх інших 82-х % побиття жінок мали різний ступінь систематичності: від кількох на рік, до постійного домашнього терору.
Діаграма 1
Ступінь систематичності домашнього насильства
Висновок: домашнє насильство над жінками погано відображено в офіційній статистиці, але, при цьому, за кількістю жертв посідає одне з чільних місць у структурі злочинності.
Соціально-демографічна диференціація об'єктів домашнього насильства. Як відзначають дільничні міліціонери, жертвами насильства над жінками не завжди виступають дружини, хоча їхня частка особливо велика (72%). Б'ють матерів (12%), дочок (8%), сестер і бабусь (по 4%). Загальноміські дослідження показують трохи інші цифри. Дружин б'ють у 61% випадків. На другому місці йдуть матері (26.5%), на третьому – дочки (14.3%). Хуліганом у
90% випадків виступає чоловік, рідше – син чи онук (по 5%).
Висновок: типовою жертвою сімейного насильства виступає дружина, а злочинцем – чоловік.
Діаграма 2
Типові жертви сімейного насильства
Якщо аналізувати вікові категорії опитаних, то дослідження виявило два піки насильства. Перший – у молодих людей, що тільки-но уклали шлюб. Другий – у віці від 41 до 50 років. Потім тенденція до насильства повільно йде на спад.
А от в аспекті матеріального забезпечення родин, що зустрічалися з домашнім насильством над жінками, картина вийшла цікава. Відсоток насильства знижується з низького рівня забезпеченості (доход від 101 до 200 грн. на людину) до середнього (доход від 301 до 400 грн. на людину) і потім знову зростає. Тобто, найбільш часто домашнє насильство зустрічається в родинах з невисокими доходами і, як не дивно, з високими. У родинах із середнім статком домашнє насильство зустрічається рідше.
Освітній рівень членів родини також відіграє певну роль. І хоча проблема насильства актуальна для всіх соціально-демографічних груп, незалежно від рівня освіченості подружжя, різниця все-таки є. У родинах, де чоловік і дружина мають незакінчену вищу чи вищу освіту, насильство в 1,5-2 рази зустрічається рідше, ніж у родинах, де чоловік і дружина мають середню і середньо-спеціальну освіту.
Рідше всього страждають від рукоприкладства чоловіків пенсіонерки, жінки, які працюють у системі освіти і студентки. Частіше страждають від насильства жінки-робітниці, службовці, інженери, реалізатори.
До якої категорії відносяться насильники? Найчастіше це робітники та службовці. Рідше – працівники освіти, інженери (хоча жінкам-інженерам дістається більше) і пенсіонери.
Причини домашнього насильства. В усній бесіді працівники правоохоронних органів повідомляють: усвідомлено чи ні, але провокує фатальний скандал найчастіше сама жінка. Вибухаючи від безвихідності, вона "пиляє" чоловіка, а той у відповідь "розпускає" руки. Можливо, таке розуміння свідчить про чисто "чоловіче" розумінні проблеми, але в будь-якому випадку говорить також і про необхідність надання жінкам психологічної допомоги з метою навчити уникати насильства в кризовій ситуації. Проте, ініціаторами конфлікту бувають обидві сторони. Чоловіки в 55,6%, дружини –
у 44%. Таким чином, типовим провокатором скандалу з важкими наслідками виступає жінка, а ініціатором – чоловік. Причини насильства різні: пияцтво – 57,1%, низька зарплата і матеріальні ускладнення (35,7%), наркотики (3,6%), зрада (3,5%).
З погляду респондентів, які брали участь у загальноміському опитуванні, картина трохи відрізняється, але, у цілому, збігається із думкою правоохоронців. Якщо говорити про причини домашнього насильства, то більше половини опитаних на перше місце ставлять пияцтво, 20% – низьку зарплату, ще 20% – поганий характер чоловіків. І тільки 12% – ревнощі. Висновок: пияцтво та низький рівень життя – основні причини домашнього насильства.
Однак, респонденти навряд чи усвідомлюють усю гаму причинно-наслідкових факторів, що знаходяться в основі домашнього насильства. Як ми вже встановили вище, існує тісна кореляція між частотою домашніх інцидентів із застосуванням насильства і віком, освіченістю чоловіків. А зв'язок між насильством і рівнем життя далеко не однозначний: з ростом рівня життя домашнє насильство дійсне знижується, але лише до певної міри. У родинах з високим рівнем життя домашнє насильство має тенденцію до росту.
Ефективність допомоги жертвам насильства. Результати соціологічного дослідження показали: більшість жертв домашнього насильства зверталися по допомогу. До кого ж? 48% постраждалих жінок йдуть у міліцію, 44% – до родичів, 16% – до сусідів. Тобто, основна маса жертв шукає допомоги не в правоохоронних органах, а на побутовому рівні, що є головною причиною консервації ситуації і проблеми в цілому. Вона замовчується і залишається в колі близьких, родичів і сусідів.
Однак, при цьому 56% жертв заявляють, що надана їм допомога була істотною, 12% вважають допомогу малоістотною,
16% реально не одержали ніякої допомоги і ще 16% вважають допомогу часом ефективною, а часом – ні. Тобто, більшість жертв отримали допомогу, та все ж не всі. Про них і мова.
Діаграма 3
Оцінка ефективності допомоги жертвам насильства
Правові наслідки розгляду скарги в міліції можуть бути різними: попередження, штраф, адмінарешт, захисне розпорядження прокурора, кримінальна справа за наявності тілесних ушкоджень. З цього арсеналу найчастіше використовується адміністративна відповідальність, про що говорять усі 100% опитаних. Кримінальна справа відкривається рідко, тому домашні хулігани Закону особливо і не бояться. Розгляд скарги, зазвичай, не приводить до припинення насильства, типові саме рецидиви. Навіть розлучення не рятує, бо розлучені чоловіки у бідних родинах (а які ще можуть бути родини в алкоголіків і безробітних!) не мають засобів на роз'їзд і придбання нового житла. І тепер насильство стає вже не "сімейним", хоча за міліцейською статистикою попадає в ту ж категорію, що і колись.
Потрібно додати, що дуже часто жертви забирали свої скарги до правоохоронних органів назад. 47% дільничних повідомляють, що такі прохання надходять у 20% випадків, 38,8% – від 20 до 40% випадків і 15,8% – у половині випадків. Виходить, у середньому близько 30% заяв залишається без розгляду в зв'язку з тим, що жертва насильства "передумала", а якщо є прохання заявника, та справа припиняється.
Активність "сторонніх". Без активної позиції кожного громадянина насильство в родинах не побороти. У цьому питанні ситуація така: 37% опитаних втручалися в ситуацію і вважають, що своїми діями допомогли жертві. 17% намагалися допомогти, але свої дії вважають безрезультатними. Таким чином, сумарна кількість активних осіб складає 54%. Пасивних – менше (46%). Серед них
36% були свідками побиття дружин, але навіть не намагалися допомогти жертві.
Активна частина громадян у спробі допомогти використовувала різні засоби: розрада – 27,4%, допомога ліками – 10,9%, виклик лікаря – 5,5%, виклик міліції – 20,9%, звертання до громадськості – 6,6%, покликав сусідів – 7,7%, покарав кривдника – 8,7%, інше – 40,6%.
Висновок: максимально можлива кількість громадян, здатних у якій-небудь формі підтримати жертву, не перевищує 54%. Лише 6,5% громадян здатні викликати міліцію і стати свідком.
Напрямки боротьби з домашнім насильством над жінками. Які ж шляхи боротьби з насильством над жінками в родинах? За думкою опитаних нами міліціонерів, такими шляхами є підвищення рівня життя – 44%, розвиток законодавчої бази – 40%, боротьба з наркоманією і пияцтвом (24%), боротьба з безробіттям (24%), проведення потужної інформаційно-роз'яснювальної роботи – 8%, створення спеціалізованих жіночих організацій – 4%. Дільничні скаржаться на недолік кадрів, тяганину.
Діаграма 4
Уявлення про основні напрямки боротьби з домашнім насильством
В усній бесіді дільничні заявляють, що найважливішими шляхами є також своєчасна реакція правоохоронних органів. Типовим покаранням є штраф, але гроші відриваються від і так знекровленої пияцтвом чоловіка родини, і це лише погіршує положення жінки. Усвідомлюючи безперспективність такої правової "допомоги", жертви забирають скарги назад. Підсумок – посилення безвихідності. Щоб уникнути цього Законодавець повинен шукати нові, ефективніші шляхи боротьби.
Немає законних основ для взаємодії з іншими суспільними інститутами (Радами мікрорайонів, жіночими організаціями), але ж допомога від них могла б бути істотною. На жаль, як уявляється міліціонерам, і самі громадські організації слабкі. Складність боротьби з насильством полягає і в тому, що методи громадського впливу на злочинців ефективні у відношенні лише зайнятих, а 80% дебоширів – безробітні.
Висновок: засоби законодавчого рішення даної проблеми убогі й обмежені.
Не сприяє боротьбі і відсутність інтересу в суспільстві до даної проблеми. У цьому переконані 70% опитаних. Лише 20% вважають інтерес достатнім. Міліціонери пропонують для ефективної боротьби ширше залучати жіночі організації, яких у місті багато, але вони цим займаються недостатньо. 65% респондентів з фактами допомоги жертвам насильства в родині з боку жіночих організацій узагалі не зустрічалися, 30% говорять про те, що знають про випадки втручання жіночих організацій в сімейні конфлікти, але це вкрай поодинокі факти.
Стримуючим фактором виступає і брак інформації. Про те, що її вкрай мало, говорять 58% дільничних. Жінки, не володіючи інформацією про громадські організації, які можуть їм допомогти, не знаючи своїх прав, залишаються зі своїм лихом наодинці.
99% опитаних чоловіків вважають насильство в родинах злом і лише 1% думає, що іноді жінкам потрібно показувати "хто в будинку хазяїн". Насправді ж, як ми вказували вище, з насильством зіштовхується чверть усіх родин. Тобто, в ролі дебоширів виступають і ті, хто вважає це злом. Такий парадокс. Головою розуміють, а руками – б’ють! Отже, нікого переконувати в тому, що домашнє насилля – зло, не потрібно.
Як же боротися з насильством з погляду звичайних громадян та самих жертв? 40% опитаних вважає, що ситуацію може змінити підвищення рівня життя, 23% – боротьба з пияцтвом, 16% – удосконалення законодавства, 13% – боротьба з безробіттям, 7% – більш тверде покарання сімейних деспотів. Приблизно таке ж бачення й у дільничних інспекторів міліції.
Відзначимо також, що 60% жінок вважають, що в них недостатньо інформації про способи боротьби з насильством у родинах. А ще 20% опитаних жінок заявили про те, що вступили б у жіночі організації, але не знають, де вони знаходяться. З цього випливає: інформаційний голод є, але більшість опитаних не усвідомлює даного факту. І тому подальша робота в цьому напрямку вкрай необхідна.