Geum.ru

В сучасному суспільстві

Вид материалаДокументы

Содержание


2.10. Метафора "суперорганізму" в соціологічному дискурсі кінця ХХ ст.
Подобный материал:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   37

2.10. Метафора "суперорганізму" в соціологічному дискурсі кінця ХХ ст.




"Ніщо значуще в соціології не вмирає. Воно може "поринати в сон", іноді навіть "летаргічний", надовго випадаючи зі сфери наукового знання. Але наступає час, коли наукова спільнота знову звертається до, здавалося б, назавжди похованих ідей, і вони знову пробуджуються до життя, актуалізуються, стають сучасними" [1].

Органіцизм (або, як прийнято в західній соціології, "органічна аналогія" – "organic analogy" [2] – один із найдавніших методологічних напрямків в історії соціологічної думки. Походячи від стародавніх уявлень людини про спорідненість природи та суспільства, набуваючи розвитку у філософії (Платон, Т. Гоббс,
Ф. Шелінг, Г.В.Ф.Гегель, О. Шпенглер та ін.), цей різновид соціологічного теоретизування пов`язаний з іменами засновників соціологічної науки О.Конта, Г.Спенсера, а також творчим доробком німецького теоретика О. Шеффле, французів Р.Вормса та А.Еспінаса, росіянина П.В.Лілієнфельда. Загалом у світовій соціології склався цілий напрямок, що одержав назву "органічної школи". Із сучасних дослідників з цією парадигмою співвідносяться праці М. Арчера,
П. Штомпки, М. Моісеєва, Р. Авдєєва, В. Андрущенка, В. Воронкова, М. Мокляка, В. Пилипенко, В. Беха та багатьох інших науковців.

Розвиваючи органічну аналогію, дослідники в різний час запропонували цілу низку понять, що дозволяють зафіксувати та відобразити окремі моменти органіцистського характеру суспільних процесів. Зокрема, це такі поняття як "соціальний організм", "суспільний організм", "духовний організм", "етносоціальний організм", "логічний організм", "соборний організм", "церковний організм", "державний організм", "інституціональний організм", "культурологічний організм", "культурно-історичний організм", "колективний організм", "етнічний організм", "формаційний організм" і, нарешті, "суперорганізм" як поняття, що характеризує людство як цілісне утворення, котре має властивості до самовідтворення, самовдосконалення.

Розвиток цього теоретичного напрямку є актуальним із точки зору аналізу як перспектив державотворення, так і знаходження співвідношень між глобальними та національними цілісними соціальними утвореннями.

Органіцистські концепції в історії соціології традиційно розглядаються у якості складової становлення соціологічної думки кінця ХІХ – початку ХХ ст.. Такіісторико-теоретичні розвідки провадили Г. Рітцер ("Класична соціологічна теорія"), Д.Тернер ("Розвиток соціологічної теорії"), Л.Козер ("Майстри соціологічної думки"), Р.Шмелєвські ("Культура і еволюція"), Новгородцев П.І. ("Про суспільний ідеал"), Арон Ю.А. ("Етапи розвитку соціологічної думки"), а також вітчизняні дослідники: А.О. Ручка, В.В. Танчер ("Очерки истории социологической мысли", "Курс історії теоретичної соціології"), М.В. Захарченко, О.І. Погорілий ("Історія соціології від античності до початку ХХ ст..") та інші дослідники.

Органіцизм розглядається більшою мірою як теоретичний конструкт минулого соціологічної думки, у той час як багато дослідників розвивають органіцистські уявлення на основі факторів суспільного розвитку кінця минулого – початку нинішнього століття.

Загалом, розгляд органіцизму за сучасної доби в рамках вітчизняного історико-соціологічного підходу можна охарактеризувати словами М.В. Захарченко та О.І. Погорілого, які зазначають, що "це не були наукові теорії, вони не розкривали об`єктивних закономірностей розвитку суспільства, оскільки орієнтувалися на біологію, природознавство. Але суспільній науці необхідно було "перехворіти" на аналогії, редукціонізм, щоб переконатися у науковій безплідності подібних спроб, бо в науковому пізнанні доведення неможливості того чи іншого пошуку є також науковим досягненням, оскільки воно показує, як не слід іти далі" [3].

Тому поява наприкінці ХХ ст.. органіцистської орієнтації у соціологічному теоретизуванні не відповідає історико-теоретичному погляду на органіцизм як віджитий етап розвитку соціології. У загальному плані виникає проблема: що являє собою цей феномен і чи не ставить він нас перед необхідністю переглянути погляди на логіку розвитку соціологічної теорії?

Неоорганіцизму як явищу в розвиткові сучасної соціологічної думки не приділялося достатньої уваги у світовій та українській історико-соціологічній думці, можливо, ще й тому, що подібні теоретичні спроби відбуваються більшою мірою не в рамках академічного, інституціалізованого соціологічного теоретизування. Але цей феноменостаннім часом набуває все більшого поширення та впливовості в науковій думці, що теж зумовило актуальність теми, яка розглядається в цій статті.

В Україні органіцистський підхід використовує, наприклад,
Б.І. Красніков, який у своїй праці "Новий погляд на еволюцію суспільства. Закономірності розвитку людства, принципи самоврядування та раціонального устрою суспільства" стверджує, що " доречним буде порівняння старіння біологічних та соціальних систем... Хвороби та смерть від старості є поки що необхідним фіналом життєдіяльності усіх багатоклітинних організмів... А от для систем однотипних організмів – для популяцій та людського суспільства ці фази є можливими, але не обов`язковими" [4].

Можна відмітити появу більш ґрунтовного дослідження в рамках цієї ж теоретичної орієнтації – праці "Соціальний організм країни", автором якої є В.П. Бех. Він, зокрема, зазначає, що ідея соціального організму "якраз і виникла для відображення в логічній формі специфічного планетарного явища, а саме, саморозгортання соціального життя або розумної живої речовини, що співіснує поряд із звичним білково-нуклеїновим життям або простою живою речовиною. На практиці виходить так, що у вигляді сімейства фізичних організмів спочатку перед нами розкрилася матеріальна сторона Всесвіту, а тепер у сімействі соціальних організмів проступає образ її духовної складової.

Звідси випливає наполегливе прагнення дослідників, використовуючи засіб аналогій, накласти закономірності живого виду планетарної речовини на розумну живу речовину. Саме з цієї причини історія її само розгортання, як відомо, тісно переплітається з поняттям "фізичний організм" [5]. І далі дослідник зауважує, що цей зв`язок у Платона є метафорою, " в Аристотеля – аналогією, у Спенсера – паралелізмом, у Лілієнфельда – абсолютною тотожністю. Нині ж ми констатуємо цей зв`язок як особливий предмет спочатку філософського, а потім і наукового аналізу" [6]. Органіцизм у його теоретичній побудові розглядається з точки зору його використання для побудови власної соціально-філософської концепції. Це, природно, призводить до того, що специфічні риси органіцистських розвідок останньої доби не підлягають ретельному аналізу.

Незважаючи на остаточний, здавалося б, вирок органіцизму на теренах соціологічного теоретизування, в останні десятиліття ХХ ст. можна помітити пожвавлення інтересу до такої методології, що безпосереднім чином обумовлює актуальність розгляду органіцистського підходу в соціологічному теоретизуванні за сучасних умов. Спроби синтезу в царині гуманітарних та природничих наук зумовлюють розвиток нових концепцій у знанні про суспільство. Метою цієї статті є розгляд теорії "Світового суперорганізму" Френсіса Гейлігена [8] як явища в історико-соціологічному процесі кінця ХХ ст., виявлення її основної ідеї та формулювання припущень щодо можливих напрямків її подальшого дослідження.

Досвід побудови мережі електронної комунікації глобального масштабу знаходить своє відображення в соціологічній рефлексії, інспірує її до осмислення соціального змісту комунікаційних реалій, що складаються в кіберпросторі. Численні дослідники намагаються створити концепції, за допомогою яких можливо було б рефлексувати зміни в бутті людства, які виникають внаслідок розвитку кібернетичного середовища [9]. Саме на цій основі виникла концепція "Світового суперорганізму", автором якої є Д. Гейліген – професор Вільного університету Брюсселя (VUB), співдиректор Центру трансдисциплінарних досліджень "Лео Апостел" та міжнародної організації для сприяння спільному розвитку еволюційно-системної філософії.

Цей дослідник, безпосередньо спираючись на органіцистську традицію в соціологічній думці (зокрема, ідеї Г. Спенсера), використовуючи принцип "аутопоезійності" та "трансдисциплінарний" підхід (на межі соціології, теоретичної фізики, кібернетики), розробляє власну концепцію розвитку сучасного суспільства.

Зокрема, він вважає, що трансдисциплінарний розвиток кібернетики та біології знов відкриває можливість моделювання організмів та суспільств у вигляді складних адаптивних систем. Гейліген розглядає типові приклади досліджень [10], що використовують системний підхід, дотичний біологічних (нервова система, походження життя) і соціальних (фондовий ринок, міста, прадавні цивілізації) питань. Однак, на його думку, цей підхід поки що розвинутий не достатньою мірою, він пропонує, швидше, низку цікавих ідей, його ще неможливо розгорнути в цілісну теорію організму або суспільства. Добудувати ж нову концепцію, на його думку, можливо із застосуванням теорії складних адаптивних систем, яка сформувалась на засадах кібернетики та теорії систем. Дослідник вважає, що, хоча деякі з перших кібернетичних моделей були централізованими та мали жорстку структуру, у більшості новітніх підходів у цій галузі робиться наголос на самоорганізації, автономності, децентралізованості та взаємодії між багатьма складовими. На його думку, в кібернетиці та теорії систем можливо виділити декілька моделей, які можна використовувати при дослідженні як живих організмів, так і соціальних систем. Це теорія живих організмів Міллера, теорія аутопоезіса Матурани, теорія перцептивного контролю Пауерса та теорія метасистемних переходів Турчіна. Слід зауважити, що в теоретичній думці кінця ХХ ст. ці концепції використовував також і відомий соціолог Н. Луман.

Гейліген стверджує, що ці наукові підходи поряд із більш містичною теорією Тейяра де Шардена ініціювали появу низки досліджень, у яких суспільство розглядається як єдиний суперорганізм [9]. Популяризації цієї ідеї сприяв бурхливий розвиток комунікаційних мереж, які, на думку Гейлігена, можливо розглядати як нервову систему соціального організму. У той же час недоліком цих теорій є те, що вони виступають скоріше як метафори, котрі вказують на аналогії, але не розглядають конкретні механізми.

Головна ідея моделі Ф. Гейлігена полягає в тому, що світова спільнота може розглядатися як єдиний суперорганізм насамперед завдяки розвитку сучасних технологій, які надають йому все більших рис суперорганізму, якісно змінюючи суспільство в цьому напрямку. Дослідник визначає суперорганізм як живу систему вищого порядку, елементи якої (у нашому випадку, окремі індивіди) самі є організмами. Якщо біологи вважають за доцільне розглядати соціальні колонії мурах або бджіл як суперорганізми, то Ф. Гейліген висловлює думку, що людське суспільство потрібно розглядати як щось подібне до грибка плісняви, чиї клітини здатні виживати як поодинці, так і цілими колоніями. Симптоматично, що деякі прибічники постмодерністського підходу теж використовують органіцистську аналогію, характеризуючи Інтернет як побудову ризомного типу.

Дослідник зазначає також, що будь-яка межа, котру ми окреслимо навколо суспільства, буде "пористою та розпливчастою". Існує одна єдина можливість виконати вимогу організаційної замкненості – це розглядати всесвітнє суспільство цілком, як аутопоезійну (здатну до самовідтворення) систему. Усі системи суспільства (держави, корпорації, інститути або сім`ї) – не є аутопоезійними, вони є залежними від "зовнішньої організації", тобто від загальної системи відносин планетарного масштабу. Еволюція суспільства веде до збільшення автономності та здатності самостійно відтворювати свої складові за умови мінімальної взаємодії з довкіллям. "Світовий суперорганізм" виробляє своєрідну "імунну систему", що не дозволяє розпадатися системі його внутрішніх поділів. Однією з проблем аутопоезійного підходу, на думку Ф. Гейлігена, є те, що суспільство виглядає або надто закритою системою, або надто розкритою, система вимальовується або одухотвореною, або надто нежиттєздатною.

Висновки:

1. Наприкінці ХХ ст. за умов кризи соціологічної теорії робляться спроби будувати соціологічні концепції, які спиралися б на новітні досягнення науково-технічного прогресу та приймали б до уваги його наслідки. Подібно до того, як в позаминулому столітті на розвиток соціальних наук впливала прогресуюча біологія, зараз ми бачимо такий же вплив з боку кібернетики та інформатики.

2. З точки зору історії соціологічної думки можна стверджувати, що сформувався феномен, який можна назвати "неоорганіцизмом" кінця ХХ ст. До нього можна віднести спробу побудови моделі суспільства, яка спирається на ідеї екологізму, спроби моделювання суспільних процесів за аналогію з життям комашиних популяцій та, зокрема, концепцію "світового суперорганізму" Д.Гейлігена.

3. Для соціологічної теорії органіцизм як методологічна орієнтація вважався донедавна пройденим етапом, а засоби кібернетики використовувалися здебільшого в якості засобів конкретно-соціологічних досліджень. У випадку з концепцією
Д. Гейлігена ми маємо спробу використати кібернетику в царині конструювання соціологічних теорій. Виникає своєрідна фетишизація інформаційно-кібернетичних технологій, які розглядаються як універсальний засіб вирішення проблем соціологічного пізнання.

4. На відміну від органіцистських концептуальних побудов ХІХ – початку ХХ ст., концепція Гейлігена виходить з того, що риси суспільства як суперорганізму ще тільки формуються, тобто це новий стан, модель соціальних відносин в глобальному масштабі, яка виникає на засадах розвитку небувалого раніше електронно-комунікативного спілкування.

На основі проведеного аналізу можна сформулювати гіпотезу, робота над перевіркою якої є перспективою подальших розвідок у цій галузі соціологічного теоретизування. Зокрема, можливо, що відродження органіцистських концепцій кінця ХХ ст. є проявом кризових змін в суспільстві, що породжують когнітивну ситуацію, яка характеризується неадекватністю метатеорій соціальним змінам, пов`язаним у суспільній свідомості з процесами інформатизації суспільства. Останнє породжує серед наукової спільноти критичне ставлення до інституалізованої академічної соціологічної теорії, а також спроби побудувати соціологічні концепції, спираючись на методологічний доробок власних наукових дисциплін у поєднанні з методологією кібернетики – однієї з найбільш авторитетних галузей сучасної науки. З цієї точки зору органіцистські теорії кінця ХХ ст. спираються на розвинену наукову базу кібернетики, і тому вони мають більший евристичний потенціал, ніж попередні.

Водночас актуалізація органіцистського підходу є проявом змін соціально-політичних процесів глобального масштабу. Зокрема, від характерних для ХХ ст. уявлень про майбутнє як одностайний, гомогенний, раціоналізований соціальний агрегат (у даному випадку неважливо – був би він "комуністичним" чи "капіталістичним", або "конвергенцією" одного з іншим, на протягом 90-х років сформувалася інша парадигма глобального бачення соціальних процесів, що розгортаються в планетарному масштабі. Представники гуманітарної думки стали виходити з того, що кожне соціально-політичне утворення є окремим своєрідним цілим, яке має активно стверджувати себе в дуже нестійкому світі непередбачуваних змін. Можна вважати, що органіцистський підхід обіцяє бути досить продуктивним для концептуальних побудов, що відображують тенденції трансформаційних процесів подібних соціальних цілістностей, хоча така думка суперечить теоретичним побудовам, що їх розглянуто в цій статті. Тому слід більш глибоко розглянути теоретичний потенціал, що постає у феномені неоорганіцизму як орієнтації соціологічної думки нашого часу.

Основні результати дослідження:
  1. Зроблено висновок про те, що явище неоорганіцизму в соціальній думці кінця ХХ ст., на відміну від органіцистських концептуальних побудов ХІХ – початку ХХ ст., пов`язане з виникненням нової моделі соціальних відносин в загальнолюдському масштабі, яка виникає на засадах розвитку електронно-комунікативного спілкування.
  2. Виявлено основну ідею теоретичної моделі Ф. Гейлігена, яка полягає в тому, що світова спільнота може розглядатися як єдиний суперорганізм насамперед завдяки розвитку сучасних технологій, котрі надають йому все більших рис суперорганізму, якісно змінюючи суспільство в цьому напрямку. Виходячи з цього, дослідник визначає суперорганізм як живу систему вищого порядку, елементи якої (зокрема, окремі індивіди) самі є організмами.
  3. Висунуто гіпотезу, згідно з якою актуалізація органіцистського підходу є проявом змін соціально-політичних процесів глобального масштабу. Зокрема, після характерних для
    ХХ ст. уявлень про майбутнє як гомогенний, раціоналізований соціальний агрегат на протягом 90-х років сформувалася інша парадигма бачення соціальних процесів – під впливом політичних подій виникає позиція, згідно з якою кожне соціально-політичне утворення є окремим своєрідним цілим, яке має активно стверджувати себе в дуже нестійкому та негарантованому світі.

Література




  1. Гофман А.Б. Семь лекций по социологии. – М.: "Университет", 1987. – с. 16.

2. Органічна аналогія (organic analogy) – спроба розуміння структури та функцій людського суспільства за аналогією з природою живих організмів... органічна аналогія часто протиставляється аналогії маханічній. Згідно з першою суспільство – це природній феномен, що існує незалежно від людських планів, згідно з останньою – суспільство є проектом, який здійснюється людьми. Органічну аналогію часто пов`язують з діяльністю консервативних мислителів, позаяк вона передбачає, що суспільство не може бути змінено шляхом політичного втручання. – Аберкромби Н. и др. Социологический словарь/ Н.Аберкромби, С.Хилл, Б.С.Тернер. Пер. англ. Под ред. С.А.Ерофеева М. ОАО "Издательство "Экономика", 1999., с.204.

3. Захарченко, Погорілий О.І. "Історія соціології від античності до ХХ ст. – К., 1995. – с.159.
  1. "Новий погляд на еволюцію суспільства. Закономірності розвитку людства, принципи самоврядування та раціонального устрою суспільства". К., "Хрещатик", 1995р. С.81.
  2. Бех В.П. Соціальний організм країни. – Запоріжжя: ЗДУ, 1999. – с. 8
  3. Там же, с. 9.
  4. Heylighen F. (1999): ссылка скрыта, in: The Encyclopedia of Life Support Systems ; Heylighen F. (1999): ссылка скрыта, Computational and Mathematical Theory of Organizations 5(3), 253-280. ; Heylighen F. (1999):ссылка скрыта, in: F. Heylighen, J. Bollen & A. Riegler (eds.) The Evolution of Complexity (Kluwer Academic, Dordrecht), p. 17-44. ; Heylighen F. & Bollen J (1996): "The World-Wide Web as a Super-Brain", in: Cybernetics and System '96 (Austrian Society for Cybernetic Studies). Або в інтернеті за адресою ссылка скрыта
  5. Holland J.H. (1996) "Hidden Order: How adaptation builds complexity", Addison-Wesley 1996.; Holland, J. H. (1992) "Adaptation in Natural and Artificial Systems: An Introductory Analysis with Applications to Biology, Control and Artificial Intelligence", MIT Press, Cambridge MA.ссылка скрыта ссылка скрыта. A cybernetic approach to human evolution, Columbia University Press, New York, 1977. Gottfried Mayer-Kress & Cathleen Barczys "The Global Brain as an Emergent Structure from the Worldwide Computing Network", The Information Society 1995
  6. Gregory Stock "Metaman: the merging of humans and machines into a global superorganism", Simon & Schuster, New York, 1993.; ссылка скрыта ссылка скрыта, International Journal of Expert Systems. 1994, pp. 22-51. ; ссылка скрыта and Brian R. Gaines ссылка скрыта, International Journal of Intelligent Systems (IJIS), Vol. 12, No. 1. pp. 31-56. 1997.; John E. Stewart "ссылка скрыта: The direction of evolution and the future of humanity" Chapman Press, Australia, 2000 ; Robert Wrightссылка скрыта Pantheon Books, 2000 ; Michael Brooks ссылка скрыта, New Scientist magazine, 24 June 2000
  7. Ф.Гейліген наводить як приклад роботи Д. Стока, П.Рассела та В.Турчіна : Stock G. (1993): "Metaman: the merging of humans and machines into a global superorganism", (Simon & Schuster, New York). ; Russell P. (1995): "The Global Brain Awakens: Our Next Evolutionary Leap" (Miles Turchin, Valentin (1981): "The Inertia of Fear and the Scientific Worldview" (Columbia University Press, New York)
    Rive Press).