Geum.ru

Зовнішньоекономічні зв'язки країн сходу особливості торговельних та фінансово-економічних стотунків Китаю з країнами Південних морів

Вид материалаДокументы
ГЛАВА 9. РОЗВИТОК ВСЕСВІТНІХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XX ст.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

ГЛАВА 9. РОЗВИТОК ВСЕСВІТНІХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XX ст.

Імперіалізм і світові економічні зв‘язки на початку ХХ ст.


На початку XX ст. основні капіталістичні держави вступили в період раннього, або дикого, імперіаліз­му. Термін «дикий» доречний через те, що корисливі інтере­си новонародженого монополістичного капіталу ввійшли в кричущу суперечність з основними загальнолюдськими цін­ностями. Невгамовна погоня за прибутками на фоні недос­татнього рівня цивілізованості суспільства призвела до кри­вавих злочинів, загарбницьких війн, знехтування людської гідності та основних прав людини. Це був період зростання масових революційних настроїв, грандіозних класових кон­фліктів, соціальних експериментів по перевлаштуванню сус­пільства на нових принципах, розколу світу на дві проти­лежні системи.

Поширення капіталістичних монополій у другій полови­ні XIX ст. і завоювання ними панівного становища в капі­талістичній економіці на початку XX ст. відповідало об'єк­тивним потребам розвитку продуктивних сил. Внутрішні суперечності капіталу, що загострилися, створювали непобор­ні межі в самозростанні капіталу. Детально система внут­рішніх суперечностей капіталу була досліджена К. Марк­сом, який визначив, що в ході свого розвитку капітал сам породжує тенденції, які загрожують його існуванню. Це відбивається в обмежуванні підвищення норми прибутку, погіршенні умов реалізації капіталістичного продукту, по­силенні класової напруженості в результаті підвищення сту­пеня експлуатації робочої сили та зростання резервної ар­мії праці тощо. Формування монополій є одним із засобів вирішення внутрішніх суперечностей капіталу. Монополії, які виникли на певному рівні концентрації та централіза­ції капіталістичного виробництва, розширили межі руху ка­піталу і дали відчутний простір для розвитку продуктивних сил.

Первісною базою формування монополій були акціонер­ні товариства, які дозволяли поєднувати розрізнені капіта­ли і тим самим досягати пануючих позицій у тій чи іншій галузі. Монополія надала можливість протидіяти тенденції норми прибутку до зниження. Це досягалося за рахунок одержання монопольне високих прибутків на основі як мо­нопольного володіння кращими засобами виробництва, так і привласнення частини додаткової вартості, створеної в немонополізованому секторі. Монополія розширила можли­вості реалізації капіталістичного продукту великих підпри­ємств за допомогою диктату на ринку. Концентрація вели­чезних капіталів у межах монополії створювала передумо­ви для впровадження грандіозних .технічних проектів (бу­дівництво Панамського каналу, Транссибірської залізничної магістралі, хімічних підприємств Фарбен і т. п.). В цілому економічний розвиток провідних капіталістичних країн !ij етапі раннього монополістичного капіталізму відрізняв­ся великою динамічністю й інтенсивністю.

Проте рух капіталу в монополістичній формі породжує нові суперечності, які пов'язані насамперед із збільшенням могутності суб'єктів конкуренції. Надаючи нові імпульси розвиткові продуктивних сил, монополістичний капітал по­силив руйнівні наслідки конкурентної боротьби як у межах національної економіки, так і на міжнародному рівні. Особ­ливо яскраво ця тенденція проявилася в світовому госпо­дарстві, де суперечності, властиві монополістичному капі­талу, визначили характер принципів міжнародних відносин і форм міжнародного спілкування.

Інтенсивний розвиток виробництва в межах монополістичного капіталу привів до поглиблення процесу інтернаціо­налізації господарського життя. Для великих монополій не­обхідні були, з одного боку, нові джерела сировини, з іншо­го — дедалі ширші ринки збуту. Світова торгівля, яка відображає ці тенденції в сфері обігу, розвивалася надзви­чайно високими темпами. За період з 1896 до 1913 p. вона збільшилася з 3134 млн до 7443 млн фунтів стерлінгів, або майже в 2,4 раза. Але провідною формою' інтернаціоналіза­ції в цей час став експорт каніталу. Головними кредитора­ми на світовому ринку були Великобританія, Франція та Німеччина. За 1880—1913 pp. експорт капіталу з цих країн зріс відповідно з ЗО млрд до 76—77 млрд марок, з 12— 15 млрд—до 48—49 млрд марок, з 4—5 млрд—до ЗО—32 лг'рд марок. США і Росія, які мали велику зовнішню забор­гованість, теж вивозили капітал за кордон. У 1914 p. сума вкладень США в інших країнах досягла 3514 млн дол., а Росія мала тільки в Китаї 269,3 млн дол.

Проникнення монополістичного капіталу в усі куточки земної кулі привело до втягування менш розвинутих країн у світовий процес відтворення, до поширення сфери капі­талістичних відносин. Монопольне володіння джерелами сировини й ринками збуту забезпечувалося передусім позаекономічними методами примусу. Тому ті країни, які пер­шими прийшли до утвердження капіталістичних виробни­чих відносин, раніше стали на шлях колоніальних загар­бань. У розглядуваний період з експорту капіталу було сконцентровано в колоніях і залежних країнах. Наприкінці XIX — початку XX ст. весь світ виявився поділеним між провідними імперіалістичними країнами на колонії та сфери впливу. Левова частка колоніальних загарбань нале­жала Британській імперії, про яку казали, що в ній ніколи не заходить сонце. На другому місці була Франція. Німеччи­на, яка стала єдиною державою лише в 1866 p., досить піз­но стала проводити колоніальну політику. США, проголо­сивши ще в 1823 p. доктрину Монро «Америка—для американців», спрямували зусилля на забезпечення панування свого капіталу в Новому Світі.

Інтенсивний вивіз капіталу, економічний та територіальний поділ світу монополіями були факторами створення сві­тового господарства. В цей період людської історії міжна­родні відносини будувалися на праві сильного, головним принципом діяльності монополій було отримання прибутку), у зовнішній торгівлі процвітав нееквівалентний обмін, зви­чайним явищем стало пряме пограбування ресурсів менш розвинутих країн, капіталістична експлуатація поєднувала­ся з докапіталістичними формами примусу і тому носила особливо жорстокий характер, у світовому капіталістично­му господарстві панувала нерівноправність. Весь світ розділився на «центр» і «периферію». «Центр» — купка багатих імперіалістичних держав — існував здебільшого за рахунок надексплуатації народів колоніальних і залежних країн «Периферія» була позбавлена можливостей самостійного розвитку, економічно і політичне залежна від «центру».

Однак сам «центр» розвивався нерівномірно, і ця нерів­номірність посилилася в епоху імперіалізму. Якщо продук­тивні сили Великобританії та Франції певною мірою паразитували за рахунок пограбування загарбаних колоній, то в їх молодших партнерів виробництво могло розвиватися тільки на базі власних ресурсів. Тому монополістичний капітал США та Німеччини змушений був шукати інтенсивніші шляхи, орієнтуючися на технічний прогрес. Уже в 90-х ро­ках XIX ст. США вийшли на перше місце в світовому про­мисловому виробництві, Великобританія опинилася на дру­гому, Німеччина—на третьому, Франція—на четвертому, а Росія—на п'ятому місці. На 1913 p. Німеччина досягла другого місця, відтиснувши Великобританію на третє. Ста­лася. різка зміна в співвідношенні економічних сил між ім­періалістичними державами, але територіальний поділ світу вже завершився. Одна з найбільш економічно розвинутих країн Європи — Німеччина — виявилась обділеною коло­ніями. Неминучою стала боротьба за перерозподіл сфер впливу.

Таким чином, нерівномірність економічного розвитку обумовила загострення міжімперіалістичних суперечностей щодо володіння ринками збуту, джерелами сировини і сфе­рами прикладання капіталу. Монополії прагнули вирішити ці суперечності силовими методами. Це призвело до ряду воєнних конфліктів. У 1898 p. США здійснили успішну ко­лоніальну війну проти Іспанії, в 1904—1905 pp. зіткнулися інтереси Росії та Японії на Далекому Сході і т. п. Верши­ною розвитку міжімперіалістичних суперечностей на почат­ку XX ст. стала перша світова війна. Ось як про це писав видатний український письменник і політичний діяч В. Винниченко: «Зчепились до бою велетенські європейські хижа­ки... Справа йшла про те, хто має одягати сотні мілліонів африканських негрів у хвартушки, постачати їм їхніх бож­ків, напувати їх алкоголем і забирати в них золото, слонову кістку, шерсть; словом, хто буде паном усіх світових рин­ків,— африканських, азіатських, напівазіатських, як Росія, Балкани, Румунія... по всіх країнах гарячкове, скажено пра­цювали мілліони робітників; фабрики й заводи день і ніч шугали полум'ям печей; склади тріщали від навалених то­варів... Фабриканти мусили робити якомога більше... найкоротша зупинка якогось фабриканта загрожувала йому смертю,— юрба конкурентів немилосердно валила його з ніг, топтала, перестрибувала вперед і гнала далі. Бо такий закон капіталізму...»

Під час світової імперіалістичної бойні посилилося втру­чання держави в економіку. Національні господарства були пристосовані для потреб війни. На практиці це означало створення єдиного промислового комплексу, що керувався державою. Монополістичні підприємства почали працюва­ти за державними воєнним замовленнями поширювалися - планування і регулювання виробництва, в ряді країн була запроваджена трудова повинність. Сили монополій дедалі зрощувалися з могутністю держави.