Зовнішньоекономічні зв'язки країн сходу особливості торговельних та фінансово-економічних стотунків Китаю з країнами Південних морів
| Вид материала | Документы |
- Університет туризму, Економіки І Права, 19.41kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 342.91kb.
- Удк 329. 3: 297 особливості теоретично-методологічних підходів до дослідження інформаційного, 152.01kb.
- Військово-технічне співробітництво країн магрібу з країнами світу: можливості для україни, 170.17kb.
- Матеріали з історії будівництва та експлуатації вузькоколійних ( „лісових”) залізниць, 122.59kb.
- Питання для самостійної роботи студентів з дисципліни «Економіка та зовнішньоекономічні, 56.88kb.
- Особливості розвитку світової економіки в умовах глобалізації, 165.64kb.
- Правові, економічні та екологічні аспекти видобутку енергоносіїв на українському шельфі, 153.04kb.
- Архітектура Китаю (V ст до н е. – XVIII ст.), 245.94kb.
- Питання на дек з дисципліни «Міжнародна торгівля», 46.03kb.
ринку.
За допомогою зовнішньоекономічної політики держава регулює різноманітні аспекти її економічних відносин з іншими країнами. Об'єктами регулювання є зовнішньоторговельні відносини, рух капіталів, міжнародна міграція робочої сили, міжнародний туризм, валютно-кредитні відносини і т. п. Розвиток форм міжнародних економічних відносин, диверсифікація зовнішньоекономічних зв'язків у процесі інтернаціоналізації господарського життя визна-
172
чають підвищення регулюючої ролі держави в цій важливій сфері економіки.
В системі зовнішньоекономічної діяльності держав провідне місце належить зовнішньоторговельній політиці. Це відображає місце і роль зовнішньої торгівлі в системі світогосподарських зв'язків. Саме зовнішня торгівля, яка опосередковує міжнародний поділ праці, була початковою формою міжнародного господарського спілкування, що стимулювала розвиток інших його форм. З усталенням світового ринку і зростанням залежності від нього національних господарств зовнішньоторговельна політика стає життєво важливою для дедалі більшої кількості країн, що втягуються у міжнародний поділ праці.
Зовнішньоторговельна політика здійснюється державою з метою регулювання своєї зовнішньої торгівлі. При цьому заходи, що вживаються, стосуються як зовнішнього, так і внутрішнього ринків. Всередині країни держава прагне за допомогою відповідної" пТолІтіїйГзабезпечити найсприятливіші умови для реалізації на внутрішньому ринку товарів національних виробників. Для цього використовуються різноманітні заходи, спрямовані на зниження конкурентоспроможності іноземних товарів, на обмеження або повне недопущення їх на внутрішній ринок. Такі заходи дозволяють національним виробникам ефективно експлуатувати внутрішній ринок. Звичайно, при вживанні такого роду заходів кожна держава змушена враховувати можливість застосування у відповідь таких же заходів іноземними конкурентами. Таким чином, намагання створити для власних виробників найсприятливіші умови реалізації товарів на внутрішньому ринку має узгоджуватися з не менш важливим завданням створення необхідних умов для вивозу національних товарів на ринки інших країн. З метою зміцнення позицій національних виробників на зовнішніх ринках держава застосовує численні засоби, спрямовані на підвищення їх конкурентоспроможності.
Основними типами зовнішньоторговельної політики, що сформувалисяв""перюд капіталізму вільної конкуренції, є протекціонізм та політика вільної торгівлі (фрітредер-ство).
Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземних конкурентів шляхом використання спеціальних заходів щодо зниження конкурентоспроможності іноземних товарів. Це сприяє розвиткові місцевої промисловості та сільського господарства. В той же час політика жорсткого протекціонізму, захищаючи національне виробництво від конкурентної боротьби, може призвести
173
до застійних явищ і падіння конкурентоспроможності національних товарів, до посилення монополізації на внутрішньому ринку.
Політика вільної торгівлі, навпаки, базується на скасуванні будь-яких перешкод на шляху ввозу іноземних товарів. Однак треба зауважити, що на практиці повного усунення обмежень у зовнішній торгівлі ніколи не було. Як правило, за проведення політики вільної торгівлі виступають країни з високим рівнем розвитку продуктивних сил і, відповідно, високою конкурентоспроможністю вироблюваних товарів.
Протекціонізм панував у зовнішній торгівлі до середини XIX ст. Потім почався перехід до політики вільної торгівлі, але вже на початку XX ст. у зовнішньоторговельній політиці держав знову переважає протекціонізм, який у роки кризи 1929—1933 pp. та другої світової війни досяг граничної межі.
В післявоєнний період зовнішньоторговельна політика зазнала суттєвих змін, спричинених серйозними зрушеннями в сфері світогосподарських зв'язків. Науково-технічна революція значно прискорила процес поглиблення міжнародного поділу праці. Інтернаціоналізація господарського життя просунулася далеко вперед, різко зросла взаємозалежність країн. У результаті транснаціоналізації капіталу основними суб'єктами міжнародних економічних відносин стали ТНК, заінтересовані в усуненні бар'єрів на шляху своєї експансії. Зовнішньоторгова політика мала адаптуватися до нових умов. Настала пора лібералізації» зовнішньої торгівлі. В перші два післявоєнні десятиріччя були в основному усунені кількісні обмеження у взаємній торгівлі розвинутих капіталістичних країн, істотно знижені митні бар'єри. Темпи розвитку міжнародної торгівлі випереджали темпи зростання виробництва, що свідчить про інтенсивне поглиблення міжнародного поділу праці.
Надалі міжнародна торгівля продовжувала розвиватися досить високими темпами. Однак становище на світовому ринку загострилося, посилилася конкурентна боротьба між основними центрами капіталізму, яка супроводжується сполохами «нового протекціонізму». В сучасних умовах використовуєтьсяцїйр'оТЯ'Тсоло торгово-політичних заходів у боротьбі за ринки збуту, що значною мірою підриває процес лібералізації.
На сучасному етапі зовнішньоторговельна політика розвинутих капіталістичних країн відображає інтереси передусім транснаціональних корпорацій. Транснаціоналізація капіталу, як підкреслювалося вище, стала одним з фак-
174
торів адаптації зовнішньоторговельної політики до потреб розвитку міжнародної торгівлі в нових умовах.
Але це питання не таке просте, як може здатися на перший погляд. Державно-монополістичний капіталізм, здійснюючи ту чи іншу політику в сфері торгівлі, змушений рахуватись і з інтересами середнього та дрібного бізнесу, зокрема сільськогосподарських виробників.
Сучасна держава намагається за допомогою відповідної зовнішньоторговельної політики уникнути негативних наслідків зовнішньоторговельних зв'язків для зайнятості всередині країни, руху цін на внутрішньому ринку. Інакше кажучи, держава прагне протистояти загостренню соціальної напруженості, яка може бути спричинена посиленням іноземної конкуренції як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. !
У зовнішньоторговій політиці країн, що розвиваються, переважає протекціонізм. Вона відбиває "Пїтереси народів цих країн, спрямовані на здійснення індустріалізації, вирішення проблем зовнішньої заборгованості, мобілізації та економії іноземної валюти, проблем розвитку в цілому. Навпаки, деякі з цих країн, такі як нові індустріальні країни, заінтересовані в лібералізації міжнародної торгівлі.
Політика протекціонізму, що здійснювалася СРСР та рядом його партнерів по РЕВ, пояснювалася передусім двома факторами: низькою конкурентоспроможністю національних товарів та дефіцитом іноземної валюти. Це, в свою чергу, відображало слабку втягненість цих країн у міжнародний поділ праці. Перехід до ринкової економіки буде супроводжуватись і відповідними змінами у зовнішньоекономічній політиці країн східноєвропейського регіону.
В процесі регулювання зовнішньоекономічних зв'язків держава застосовує різноманітні засоби. Одні з них мають багатовікову історію, інші виникли пізніше, деякі дістали поширення в останні десятиліття. В цілому сьогодні арсенал засобів, що застосовуються державами для регулювання своїх зовнішньоекономічних відносин, значно ширший, ніж це було в минулому.
Засоби, зовнішньоторговельної політики поділяються на такі п'ять груп: митні тарифи, кількісні обмеження, інші нетарифні заходи, торгово-політичні засоби стимулювання експорту, торгові договори та угоди.
Митні тарифи, кількісні обмеження та інші нетарифні заходи використовуються з метою регулювання імпорту. Серед цих інструментів регулювання центральне місце посідає митно-тарифна система.
Державні митно-тарифні системи регулюють як доступ
175
іноземних товарів на внутрішній ринок, так і експортно-імпортні операції в цілому. У ході розвитку міжнародної торгівлі відбувався процес певної «стандартизації» митно-тарифних систем, що було необхідно для підвищення ефективності зовнішньоекономічних зв'язків і в чому були зацікавлені всі країни — учасниці міжнародного поділу праці. Однак і сьогодні в митно-тарифних системах держав існують ще певні відмінності.
Мита можуть бути фіскальними або щюійшшшдхсь.ки-ми. Перші мають суто (рТс'кальну мету, тобто забезпечення надходжень у державний бюджет. У сучасних умовах фіскальні мита, як правило, не високі й охоплюють невелику групу товарів. Протекціоністські мита застосовуються для захисту національної промисловості та сільського господарства від іноземної конкуренції. Будучи ціноутворюючим фактором, мита дозволяють державі впливати як на обсяг імпорту, так і на його структуру. Якщо мито досить високе, воно робить невигідним імпорт даного товару, оскільки його ціна плюс мито перевищують ціну внутрішнього ринку. Такі мита називають виховальними або заступницькими; вони мають цільове призначення — захист того чи іншого національного виробництва від іноземної конкуренції.
Мита розрізняються за способом збору. Ті мита, які збираються з ціни товару, називаються Адвалорним-и. Вони найбільш поширені, бо безпосередньо враховують зміну ціни імпортованого товару. Мита, що збираються з ваги, обсягу або одиниці товару, називаються специфічними. Вони були поширені в часи, коли ціни на свїтсіІ'йту-ртігк'у були відносно стабільними, хоча подекуди практикуються й досі. Інколи застосовуються мита зАияганого типу, тобто товар оподатковується одночасно й адвалорним, і специфічним митами.
Один і той же товар може оподатковуватися різними за величиною митами в залежності від країни походження товару і характеру відносин з цією країною. В цьому плані розрізняють максимальні (генеральні) та мінімальні ставки оподаткуванн"я. Останні встановлюються на товари з тих країн, яким надано режим найбільшого сприяння. Крім того, ще є преферендійніг-цдьгов мита. Раніше вони використовувались у торгових відносинах між метрополіями та їхніми колоніями (наприклад, Британська система імперських преференцій). В сучасних умовах преференційні мита застосовуються економічно розвинутими країнами щодо певних товарів, імпортованих з країн, що розвиваються.
Ускладнення проблеми реалізації товарів з розвитком
176
міжнародних економічних відносин обумовило появу й інших видів мит. Антидемпінговими митами оподатковуються товари, які продаються за цінами нижче їх нормальної вартості. Компенсаційні мита збираються з товарів, при виробництві яких у країні походження використані державні субсидії або спеціальні пільги, що підвищують конкурентоспроможність цих товарів. Практикуються також так звані каральні мита. Вони носять відверто дискримінаційний харїктер, переслідують, як правило, політичні цілі й ведуть до згортання відносин між країнами.
Класичним інструментом зовнішньоторговельної політики держав є мртний тариф — систематизований перелік товарів із зазнач'еіпїямГ~мїїта, яким вони оподатковуються. Практична доцільність вимагає певної уніфікації митних тарифів різних держав. Однак у порядку їх складення існують значні відмінності. Широко розповсюджені двоко-лонні тарифи із зазначенням максимальних і мінімальних ставок мит на імпортовані товари. В той же час у багатьох країнах використовуються багатоколонні митні тарифи, в яких митні ставки на імпортовані товари деталізуються залежно від характеру відносин з країною походження товару. Зустрічаються, хоча й рідко, одноколонні митні тарифи.
Особливо небажані розбіжності в характері класифікації товарів, що перелічуються в митному тарифі. Вони гальмують процес реалізації торгових угод, ускладнюють проходження товарів через митні кордони.
В післявоєнний період більшість країн світу керувалися при складанні митних тарифів так званою-фрюссель-ською митною номенклатурою прийнятою в 1951 p. В її основу покладено принцип ступеня обробки товарів. Спочатку Брюссельська митна номенклатура включала 21 розділ, 99 товарних груп і 1097 базових товарних позицій. Надалі кількість базових товарних позицій змінювалася. Кожна товарна група має свої шифри.
Брюссельська митна номенклатура відіграла важливу роль у процесі уніфікації національних митних номенклатур переважної більшості країн. Однак вона не дістала повсюдного визнання. 14 держав, у тому числі США, Канада, СРСР, Китай, до неї не приєдналися.
В основу товарної номенклатури США, Канади та ряду інших країн покладена-ЗСтандартна міжнародна торгова класифікація ООНДля цієї номенклатури характерний досить довільний розподіл товарів по розділах. Так, є розділи, які включають товари за ознакою матеріалу, з якого вони виготовлені, в деяких розділах товари групуються за
177
ознакою їх призначення. Стандартна міжнародна торгова класифікація має 10 розділів, 56 товарних груп, 177 товарних підгруп і більше 1300 базових товарних позицій (ці показники час від часу дещо змінювалися).
Країни РЕВ у взаємній торгівлі користувалися Єдиною товарною номенклатурою зовнішньої торгівлі країн — членів Ради Економічної Взаємодопомоги. В класифікаційній схемі цієї номенклатури товари розподілялися по групах, які відображали рух суспільного продукту, тобто починаючи з предметів і знарядь праці і завершуючи споживчими товарами. Вона мала 9 розділів, 58 товарних груп, 307 товарних підгруп і близько 4000 товарних позицід;_
Наявність різних товарних номенклатур у,[уднювал'' міжнародний обмін товарами. Поглиблення міжнародного поділу праці під впливом НТР, високі темпи розвитку міжнародної торгівлі, надзвичайне розширення товарної номенклатури, зміни якісних характеристик товарів привели до необхідності розробки уніфікованої та більш деталізованої міжнародної товарної номенклатури.
Протягом останніх десятиліть міжнародний обмін наштовхувався на делалі серйозніші труднощі у зв'язку з використанням різних класифікаційних систем і розбіжностей у національних митних тарифах. Збільшувалися накладні витрати по рекласифікації та перекодуванню товарів з однієї системи в іншу, обмежувалися можливості машинної обробки зовнішньоторгової документації, комп'ютеризації комерційних угод. Внаслідок розбіжностей у методиці ведення статистики в різних країнах утруднювався економічний аналіз тенденцій розвитку міжнародної торгівлі.
В 70-ті роки почалася робота по створенню нової міжнародної товарної номенклатури у межахади митного співробітництва (заснована на початку 50-х років, більше 100 держав-учасниць). Ця робота завершилась у 1983 p. прийняттямЇармонізованої системи опису і кодування то-варівВ основу номенклатури цієї системи покладений один з варіантів Брюссельської митної номенклатури (1978 p.). Однак Гармонізована система відрізняється значним збільшенням і деталізацією товарних груп. На думку багатьох спеціалістів з проблем міжнародних економічних відносин, нова система відображає реальну номенклатуру сучасної міжнародної торгівлі.
В той же час звертається увага на те, що розділи Гармонізованої системи (всього 21) складені досить штучно за різними ознаками, головні з яких: призначення товару, ступінь його обробки, характер матеріалу, питома вага товару в світовій торгівлі. Зазначають також, що розділи
178
системи непропорціонально відбивають структуру сучасної міжнародної торгівлі. Так, за деякими оцінками, 11 розділів з 21 охоплюють товарну масу, яка становить близько 90 % світового експорту.
Проте розробка Гармонізованої системи являє собою важливий крок до вдосконалення технічних засобів регулювання міжнародної торгівлі. Вона може стати реальною основою для уніфікації національних систем митного та статистичного обліку і в кінцевому підсумку сприяти підвищенню ефективності міжнародного товарообігу та вдосконаленню його статистичного обліку.
Практичний перехід переважної більшості держав до застосування Гармонізованої системи розпочався в 1988— 1989 pp. В новому митному тарифі США, що набрав сили з 1 січня 1988 p., товари згруповані згідно з номенклатурою Гармонізованої системи опису і кодування товарів. Проводиться активна підготовча робота щодо переходу до нової системи і в інших країнах, які раніше не застосовували Брюссельську митну номенклатуру.
Встановлення високих мит на іноземні товари є важливим засобом захисту внутрішнього ринку від напливу імпортних товарів. Однак в умовах загострення конкурентної боротьби на світовому ринку цей засіб може виявитися недостатньо ефективним. У такому разі вдаються до інших засобів, до використання всіляких нетарифних бар'єрів. Серед них особливе місце посідають кдькісяі обмеження. Вони набули значного поширення в йеріод кризи 1929— 1933 pp. та в наступні роки. Загострення проблеми реалізації в умовах кризи, скорочення міжнародної торгівлі, падіння цін, широке використання демпінгу для подолання митних бар'єрів вимагали застосування більш радикальних засобів охорони внутрішніх ринків, ніж система мит.
Основними формами кількісних обмежень є контингентування та вдензування. Контингентування означає дозвіл на ввіз йгбземних товарів лише у певній кількості (в натуральному або вартісному виразі) на певний період часу. Імпорт іноземних товарів, що перевищує оголошений контингент, заборонений. При ліцензуванні імпортер або експортер має одержати від державного органу, що контролює зовнішньоторговельні операції, спеціальний дозвіл — ліцензію на ввіз або вивіз товарів. Існують два основних типи ліцензій — генеральна (автоматична) та індивідуальна (разова). Перша дозволяє ввіз або вивіз даного товару на певний строк, протягом якого зовнішньоторгові операції можуть здійснюватися без перешкод. Друга означає разо-
179
вий дозвіл на імпорт або експорт товару певної кількості та вартості з фіксацією країни-експортера (при імпорті) або країни, куди експортується товар.
В сучасних умовах у торгівлі розвинутих капіталістичних країн кількісні обмеження зведені до мінімуму. Однак виникають і широко використовуються деякі нові їх різновиди. Так, фактично засобом кількісного обмеження стали «добровільні» обмеження експорту, що поширилися останнім часом. Вони полягають у вимушеній «добровільній» згоді іноземного постачальника під тиском країни-імпортера на обмеження експорту даного товару на певний період часу в обумовлених розмірах.
Слід зазначити, що провідні капіталістичні країни в післявоєнний період використовували ліцензійну систему в дискримінаційних цілях у торгових відносинах з СРСР та іншими країнами РЕВ. Це один з факторів, що гальмував розвиток економічних відносин Схід—Захід.
На відміну від кількісних обмежень інші нетарифні заходи в умовах зростання міжнародної торгівлі починають відігравати дедалі важливішу роль серед засобів зовнішньоторговельної політики, їх більше 600, і вони дуже різноманітні.
Серед таких засобів — ускладнення митних процедур, необхїднотҐдокум'Єнтації, підвищення вимог до якості пакування, маркірування товарів, екологічний контроль тощо. Важливу роль у регулюванні імпорту відіграють санітарний та ветеринарний контроль, введення в певних випадках карантинів і т. п. Деякі з цих заходів обумовлені об'єктивними потребами, наприклад збереження навколишнього середовища або охорони здоров'я, але на практиці багато з них носять відверто дискримінаційний характер і свідомо використовуються для утруднення імпорту тих чи інших товарів з певних країн.
Широко запроваджуються заходи, що підвищують ціну імпортних товарів. Це імпортні податки (зверх мита), імпортні депозити (попередня застава, що робиться імпорїе-ромГйереггкупівлею іноземного товару), внутрішні податки на імпортні товари, численні адміністративні, прикордонні та інші збори з імпорту.
В певні періоди (наприклад, у 30-ті та в перші повоєнні роки) часто застосовувалися валютні обмеження, рівнозначні кількісним обмеженням імїгорту: В сучасних умовах цей засіб стримування імпорту використовується в багатьох країнах, що розвиваються.
Застосування нетарифних бар'єрів виявилося настільки ефективним засобом обмеження імпорту і боротьби з іно-
180
земними конкурентами, що вони перетворилися у 70—80-ті роки на один з основних засобів зовнішньоторговельної політики. Повсюдне їх використання призвело до загострення суперечностей у сфері міжнародної торгівлі й обумовило необхідність пошуків шляхів урегулювання цієї проблеми.
В сучасних умовах особливо важливого значення набули економічні та адміністративні заходи впливу на експорт. До найважливіших економічних заходів належить передусім пряме та непряме бсидуаання експорту, яке веде до підвищення конкурентоспроможностПнаціональних товарів на світовому ринку. Пряме субсидування — головний інструмент стимулювання експорту — являє собою державну підтримку експортерів певних товарів шляхом надання їм експортних премій, які покривають різницю між високими цінами внутрішнього ринку і низькими цінами світового ринку. Однак не менш важливою є роль прихованих, непрямих форм субсидування експорту. Це насамперед заходи податкового та кредитного сприяння експорту. Великі податкові пільги надаються експортерам у Сполучених Штатах, у країнах Західної Європи, в Японії. Значного поширення набула практика субсидування державою тих галузей промисловості, які виробляють товари на експорт, субсидування науково-дослідних робіт у цих галузях. Все це спрямовано на зміцнення позицій національних виробників на світовому ринку.
Неабияке значення для стимулювання експорту має практика надання державних експортних кредитів та дер- * жавного страхування приватних експортних кредитів, яка ', набула широкого розвитку в післявоєнний період. В сучасних умовах експорт, наприклад, машин та обладнання практично неможливий без відповідного державного кредитування.
В останні десятиріччя поширилося державне фінансування експорту шляхом надання допомоги країнам, що розвиваються. Це явище обумовлене розпадом колоніальної системи і загостренням суперечностей між країнами, що звільнилися, та розвинутими капіталістичними державами. В 70-тї роки понад 1/10 експорту розвинутих капіталістичних країн в країни, що розвиваються, покривалося за рахунок різноманітних видів допомоги.
Серед засобів боротьби за зовнішні ринки слід зазначити також державну дідтримку. вивозу капіталів, який, в свою чергу, сприяє вивозу товарі&ГТІля стимулювання експорту товарів використовуються також різноманітні валютні важелі — від надання експортерам пільгових умов
181
обміну валюти до застосування такої дійової зброї, як валютний демпінг.
Зростає також значення адміністративних заходів заохочення експорту. В сучасних умовах державні органи беруть активну участь в укладанні торгових угод, надають. допомогу національним виробникам в освоєнні зовнішніх ринків шляхом вивчення кон'юнктури на них, проведення певних дослідницьких робіт з метою складання прогнозі» і т. п. За кордоном створюються торгово-економічні служби, держава надає допомогу в організації за рубежем виставок Законодавством багатьох країн передбачається вживання заходів у відповідь на дії інших держав щодо обмеження імпорту, які суперечать міжнародним нормам. Американський закон про торгівлю 1974 p. надав президентові США спеціальні повноваження на введення у відповідь економічних санкцій, у тому числі припинення дії укладених Сполученими Штатами торгових угод, відмову в наданих пільгах, підвищення мит або використання інших імпортних обмежень, запровадження додаткових митних зборів. Країни ЄЕС прийняли у 1984 p. постанову про захист від незаконної торгової політики. Вона передбачає широке коло заходів — від підвищення мит до введення кількісних обмежень.
Свої торгові відносини з іншими країнами держава регулює за допомогою торгових договорів та угод, в яких фіксуються принципи зовнішньоторговельної політики, що застосовуються у взаємних відносинах. Одним з таких принципів є принцип найбільшого сприяння.
Формально приндин- йайоідьщого.-сприяння визнається всіма державами7~вЇн зафіксований у Генеральній угоді по тарифах та торгівлі (ГАТТ), учасниками якої є більшість країн світу. Однак значення його істотно знижується тим, що сучасна практика допускає численні вилучення з цього принципу. Виняток робиться у випадках надання, тльг при укладенні митного союзу, при так звангатрадиційній торгівлі якоїсь групи країн, при заохоченні прикордонної торгівлі, при запровадженні преференційних мит та в деяких інших випадках. Наскільки при цьому звужується застосування принципу найбільшого сприяння, видно на прикладі Європейського Економічного Співтовариства. Країни ЄЕС усунули митні бар'єри у взаємній торгівлі, яка складає більше 1/2 їхнього зовнішньоторговельного обороту. Ці пільги не поширюються на треті країни, хоч їм і наданий режим найбільшого сприяння. Треба зауважити, що на країни ЄЕС припадало в кінці 80-х років більше 36 % світового імпорту.
182
У післявоєнний період в умовах «холодної війни» провідні капіталістичні держави відмовлялися надати режим найбільшого сприяння Радянському Союзу та іншим країнам — членам РЕВ, а також Китайській Народній Республіці. Це питання використовувалося як знаряддя тиску на ці країни у політичних цілях.
У минулому при укладанні договорів між капіталістичними та залежними від них країнами застосовувався також принцип національного режиму. Він передбачав, що іноземні юридичні та фізичні особи користуються на території даної країни тими ж перевагами та пільгами, що й місцеві виробники Це дозволяло іноземним монополіям захоплювати внутрішні ринки у залежних країнах та напівколоніях. У післявоєнний період, в умовах ломки нерівноправних міжнародних відносин можливості нав'язування цього принципу зведені до мінімуму.