Зовнішньоекономічні зв'язки країн сходу особливості торговельних та фінансово-економічних стотунків Китаю з країнами Південних морів

Вид материала

Документы

Содержание Глава 6. зовнішня торгівля у період первісного нагромадження капіталу Зовнішня отргівля західноєвропейських країн Особливості формування капіталістичних відносин у Росії та Україні Контрольні запитання

Подобный материал:

• Університет туризму, Економіки І Права, 19.41kb.
• Загальна характеристика роботи актуальність теми, 342.91kb.
• Удк 329. 3: 297 особливості теоретично-методологічних підходів до дослідження інформаційного, 152.01kb.
• Військово-технічне співробітництво країн магрібу з країнами світу: можливості для україни, 170.17kb.
• Матеріали з історії будівництва та експлуатації вузькоколійних ( „лісових”) залізниць, 122.59kb.
• Питання для самостійної роботи студентів з дисципліни «Економіка та зовнішньоекономічні, 56.88kb.
• Особливості розвитку світової економіки в умовах глобалізації, 165.64kb.
• Правові, економічні та екологічні аспекти видобутку енергоносіїв на українському шельфі, 153.04kb.
• Архітектура Китаю (V ст до н е. – XVIII ст.), 245.94kb.
• Питання на дек з дисципліни «Міжнародна торгівля», 46.03kb.

ГЛАВА 6. ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ У ПЕРІОД ПЕРВІСНОГО НАГРОМАДЖЕННЯ КАПІТАЛУ

Передумови формування капіталістичних відносин та світового ринку

Зародження й розвиток капіталістичного способу виробництва безпосередньо пов'язані з нагромадженням капіталу. У світовій науковій літературі досить грунтовно вивчений процес створення не­обхідних передумов для народження нових, капіталістичних відносин, що приходять на зміну феодальним. Висвітлення цих умов різними авторами більш-менш збігається. Однак що стосується назви самого процесу, то, на наш погляд, най­більш вдалою слід вважати ту, яку дав йому К. Маркс,— первісне нагромадження капіталу.

Які історичні умови необхідні для виникнення капі­талістичних виробничих відносин? По-перше, це відчуження виробника від засобів виробництва, позбавлення власності на них, тобто перетворення в найманого робітника. І, по-друге, нагромадження грошових багатств (капіталу), об'єктивно необхідних для створення капіталістичних під­приємств.

Як перша, так і друга умови виникнення капіталістичних відносин зароджуються у надрах феодалізму. Вони є на­слідком дії об'єктивних закономірностей розвитку товар­ного виробництва. Наприклад, дія закону вартості в умовах феодалізму привела до поступової диференціації дрібних виробників. Товарне виробництво вело до нагромадження капіталу в руках лихварів, торговців, а також окремих фер­мерів і багатих ремісників, що, безперечно, створювало пе­редумови для розвитку капіталістичного способу виробни­цтва.

Слід зазначити, що цей процес відбувався повільно. Тому епохою первісного нагромадження капіталу вважа­ється період безпосереднього переходу від феодального су­спільства до буржуазного. Як правило, цей період супро­воджувався жорстокою політичною боротьбою, соціальними революціями, що руйнували феодальні порядки, насильст­вом з боку державного апарату. «Насильство,— писав К. Маркс,—є повитухою всякого старого суспільства, коли воно вагітне новим».

Історія середньовічної Європи дала безліч прикладів по­заекономічного примусу з боку землевласників, буржуазії, що зароджувалася, та державної влади. В Італії, Іспанії та Португалії, Німеччині і Нідерландах, Франції й Англії, Ро­сії — в усіх цих країнах, хоча й із суттєвими відмінами, спостерігався, з одного боку, процес експропріації сільсько­господарських виробників, обезземелювання селян, а з ін­шого — пограбування й насильство шляхом колоніального гніту, використання системи державних позик, податкової політики, протекціонізму. Це створювало не тільки необ­хідну армію найманих робітників, але й достатні розміри капіталу. Разом з тим така політика забезпечувала розви­ток ринку, .без якого капіталістичний спосіб виробництва не зміг би розвиватися.

Ринок — це не просто обмін товару на гроші або грошей на товар. Ринок — це торгівля, реалізація додаткового про­дукту, який уречевлює додаткову вартість і створює можли­вість для придбання нових засобів виробництва та наймання нових робочих рук. Інакше кажучи, існування ринку — обов'язкова передумова для нагромадження капіталу, від­творення капіталістичних відносин.

Становлення мінового товарно-грошового господарства за пізнього феодалізму було необхідною економічною пе­редумовою для розвитку торгівлі. У свою чергу, торгівля, як внутрішня, так і зовнішня, стала могутнім джерелом на­громадження капіталу. Це стосується як внутрішнього, так і зовнішнього ринків.

Перетворення самостійних виробників у найманих ро­бітників приводить до того, що вони змушені купувати на ринку за свою заробітну плату необхідні продукти спожи­вання. Таким Тином, експропріація селянства створювала не тільки величезний резерв вільної робочої сили, але й внутрішній ринок. Для виникнення промислового капіта­лізму такий процес необхідний. Він мав місце в усіх краї­нах класичного капіталізму, оскільки в підсумку вів до кон­центрації великих грошових коштів у руках окремих осіб. Історія розвитку цих країн чітко виявила, що там, де зов­нішня торгівля більш розвинута, цей процес значно при­скорювався.

Саме завдяки цьому зовнішня торгівля XVI—XVIII ст. досягла розмірів світової. У свою чергу, світовий ринок рі­шуче вплинув на прискорення розкладу феодалізму. Отже, світова торгівля та світовий ринок безпосередньо сприяли первісному нагромадженню капіталу.

У поширенні цього процесу відбилася притаманна капі­талізму тенденція до інтернаціоналізації виробництва. Ця загалом історично прогресивна риса капіталізму виявила, однак, органічну суперечність цього способу виробництва. А саме: тенденція до інтернаціоналізації виробництва на початку зародження капіталізму набирала вкрай насильницьких і примусових форм.

Йдеться про те, що країни, в яких первісне нагрома­дження здійснювалось одночасно і як нагромадження на­ціонального капіталу, і як нагромадження «вільної» робо­чої сили, зайняли командні позиції в світовій економіці та в міжнародних відносинах.

Проте у багатьох країнах світу розвиток первісного ка­піталу здійснювався лише в одній формі — розорення без­посередніх виробників, перетворення їх у кріпосних і навіть рабів. Найвиразніше в XVI—XVIII ст. останнє виявилося в країнах Африки та американського континенту. Тобто в тих країнах, «включення» яких у процес інтернаціоналізації виробництва на той період здійснювалося шляхом перетво­рення їх у колонії. Проте пограбування та насильство не були безпосередніми факторами розвитку капіталістичних відносин. Вони лише додатково стимулювали дію головних чинників цього процесу — світової торгівлі та світового ринку.

Як джерело нагромадження капіталу, зовнішня торгівля набула прискореного розвитку в тих країнах, де цьому сприяли або географічне положення, або колоніальна по­літика щодо інших держав.

Зовнішня отргівля західноєвропейських країн

Ранньокапіталістичні відносини виникли спочатку в італійськихмістах, які були монополістами в середзем­номорській торгівлі. Італійські банкіри постачали своїми величезними грошовими ресурсами королів та князів, пап і прелатів усієї Європи. Торгівля й банківська справа да­вали необхідні .капітали для промисловості. Капіталістичні відносини у промисловості не могли в той час виникнути інакше, як тільки на базі зовнішньої торгівлі.

Ставши посередницею у торгівлі між Сходом і Заходом, Італія разом з тим створює виробництво, яке розраховане на зовнішній збут. Торгово-промислові центри, що виникли (Амальфа, Піза, Генуя, Венеція), особливо розвинулися після Хрестових походів (XI—XIII ст.), коли встановилися нормальні економічні відносини Італії з Єгиптом, Сірією, рядом країн Азії.

Однак Хрестові походи мали й інші наслідки. Вони зро­били Італію першою колоніальною державою Європи. На­звані центри, а також інші політичне незалежні міста Італії стали власниками багатьох територій на узбережжях Чор­ного, Егейського й Мармурового морів, островів Кріт, Кіпр, Хіос та ін. Вино, масло, цукрова тростина, шовкові ткани­ни, склоробна і гончарна справи — все це перейшло до рук італійців і стало служити предметом торгівлі з іншими єв­ропейськими державами.

Росту торгівлі (відповідно і прибутку) сприяло не тіль­ки безпосереднє розкрадання природних і культурних ба­гатств захоплених областей. Прибуток приносила також. работоргівля, експлуатація примусової, по суті рабської, праці. Колонії використовувалися як джерело вивозу в Іта­лію зі Сходу дорогоцінних металів. В результаті у ряді міст Італії (особливо Флоренції) починає розвиватися торгівля грошима. Банківські родини Аччайуолі, Перуцці, Барді ма­ли в середині XIV ст. свої контори, (або відділення) в усіх портах Середземного моря, на Іонічних островах, у містах Франції, Англії, Нідерландів та інших країн світу.

Торгівля і колоніальна політика приносили Італії вели­чезні прибутки, стимулювали дальший розвиток зовнішньо­торгової діяльності. Однак, слабо пов'язана з внутрішнім ринком, ця діяльність не сприяла розвитку промисловості, ставила власне мануфактурне виробництво у залежність від джерел сировини й ринків збуту за межами країни. До того ж надзвичайна роздробленість країни обумовила ЇЇ військово-політичну слабкість, неефективність протекціоні­стської політики італійських урядів.

Ось чому великі географічні відкриття, так само як і колоніальні завоювання, що мали місце після них, надовго затримали посилення економічної могутності й капіталіс­тичних відносин в Італії порівняно з централізованими дер­жавами Європи. Саме в цей час відбувся занепад мануфак­тур, що працювали на експорт, а разом з ними і таких міст, як Венеція, Генуя, Флоренція, Мілан, Неаполь, Комо, Па-дуя. Зародження капіталістичних відносин відбувається в кінці XV ст. в Іспанії й Португалії, а з кінця XVI ст.— в Голландії, Англії, Франції, тобто в тих країнах, де завер­шився процес національного об'єднання і де первісному на­громадженню значною мірою сприяло багатство захопле­них колоній.

Першими на шлях колоніального пограбування вступили Іспанія і Португалія, які захопили величезні колоніальні: володіння на Сході й відкритий X. Колумбом новий конти­нент—Америку. До початку XVI ст. іспанці загарбали багато Вест-Індських островів, таких як Куба, Гаїті, Ямай­ка та ін. Вони володіли майже усією Центральною і Пів­денною Америкою (за винятком Бразілії).

Відкриття морського шляху до Індії поклало початок колоніальної експансії португальців на Схід, нечуваної сму­ги збагачення, різкого посилення могутності Іспанії та Пор­тугалії як ранньокапіталістичних європейських держав. Іспано-португальське панування в колоніях продовжувалося протягом усього XVI ст. І весь цей час піренейські держави активно вели зовнішню торгівлю з колоніями й іншими єв­ропейськими країнами. Хліб, вино, масло, сукно та інші продукти і товари відправлялися ними щорічно на сотнях кораблів до Америки, Європи й Азії. Великий португальсь­кий поет XVI ст. Л. Камоенс (1524—1580) так висловив на­ціональну самосвідомість свого народу, який протиставляв себе усім іншим: «У той час, як Ви, зажерливі і сліпі, ша­лені люди, змагаєтесь тільки між собою, в маленькому лузітанському племені не бракує хоробрих людей. В Африці воно володіє берегами, в Азії воно могутніше за всі інші; у Новому Світі воно обробляє поля, і, якщо світ був би ще більший, воно й далі проникло б».

Наведені слова поета свідчать, що не в господарському розвитку, не в зростанні вітчизняної промисловості й комер­ційної діяльності вбачалося джерело багатства країни. Односторонньо загарбницький характер відносин між країна­ми не міг не призвести до занепаду виробництва в Іспанії та Португалії порівняно з іншими, раніше менш розвину­тими державами. Спочатку Голландія, а потім Англія та Франція, перемігши піренейські держави на зовнішньому й внутрішньому ринках, почали витісняти їх як володарів колоніальних територій.

Графство Голландія — північна частина незалежних держав, які були розташовані на берегах Північного моря і дістали назву Нідерланди (1477 p.). Завдяки географіч­ному положенню із середини XVI ст. Голландія та її еко­номічний центр м. Амстердам почали відігравати головну роль у посередницькій та експортній торгівлі Нідерландів. На той час ряд міст Нідерландів (Брюгге, Антверпен та ін.) вже були визнаними центрами міжнародної торгівлі. До­сить сказати, що саме в Брюгге у цей час вже діяла біржа (XV ст.), на якій укладалися комерційні угоди між купця­ми різних держав. На створеній слідом за Брюгге біржі в Антверпені здійснювалися не тільки вексельні, а й всілякі товарні операції. В Антверпені вперше з'явився новий ряд угод, за якими замість товарів стали пропонувати їхні зразки. Тут же було покладено початок біржевій грі — різного роду спекуляціям, азартним розрахункам на щасливі ви­падки у товарних чи грошових оборотах.

Буржуазна революція і відокремлення Голландії від Іспанської корони стали закономірним наслідком первісно­го нагромадження капіталу й розвитку капіталістичних від­носин. Однак грошовий капітал, що створився там, в силу історичних особливостей не перетворювався шляхом лих­варства й торгівлі у промисловий капітал. До цього ще слід додати вплив економічних доктрин, зокрема меркантилізму. Уявлення, які йдуть ще від ранніх меркантилістів про те, що багатство суспіль­ства полягає в грошах, спрямовували зусилля голландської буржуазії, що зароджувалася, насамперед на захоплення колоній з метою загарбання дорогоцінних металів. При цьо­му широко використовувалися контрабандна торгівля, пі­ратство, підкупи тощо.

Для організації колоніальних загарбань голландці за­снували у 1602 p. Ост-Індську, а в 1621 p.— Вест-Індську компанії. Торговим монополіям державою були надані великі права—права торгівлі на Сході, право розв'язувати війни, укладати мир, будувати фортеці на захопленій те­риторії, видавати там закони й карбувати монету.

За порівняно короткий період Голландія встановила своє панування на величезній території земної кулі. За розміра­ми території колонії перевищували метрополію у 70 разів.

Особливістю голландського панування в колоніях були організація й ведення широкої торгівлі рабами. їй переду­вала підготовка спеціальних людей, які по суті обкрадали й обманювали місцеве населення колоній, купуючи його за безцінь у туземних принців, організовували таємне виве­зення рабів для продажу в інших країнах.

Монополія Голландії в работоргівлі проіснувала понад півстоліття, а потім на початку XVIII ст. перейшла до рук француа+Вт У 1713 p. в Утрехті вона була передана англійській “Компанії Південних морів”. Останній було надано право вивозити щорічно по 4800 чоловік протягом ЗО років. Як свідчить У. Фостер, «англійські судна вивезли із Афри­ки майже у чотири рази більше рабів, ніж кораблі усіх ін­ших націй, узятих разом».

Значення работоргівлі в створенні первісного капіталу країн Європи величезне. Жорстока експлуатація, безправне становище і злиденне існування рабів забезпечували нечуване збільшення маси додаткового продукту, який капіталізувався, сприяв розвиткові нових, капіталістичних відносин. Як свідчать дослідники, від работоргівлі прибуток ся­гав до тисячі процентів за одне плавання.

Праця проданого раба-негра приносила величезні бари­ші тим, хто піддавав його жорстокій експлуатації на план­таціях, рудниках або тваринницьких фермах. Вест-індські плантатори вважали, наприклад, більш вигідним замучити негрів роботою до смерті у молодому віці, ніж утримувати Їх в старості, коли вони вже не можуть працювати.

І все ж работоргівля не була характерною для всіх кра­їн Європи. В економічному зростанні Європи, в первісному нагромадженні капіталу домінуючу роль відіграли абсолю­тизація влади, втручання держави у розвиток економіки, у тому числі зовнішньої торгівлі.

Середньовічна історія країн Європи переконливо свід­чить, що поряд з географічним положенням важливими чин­никами їх економічного розвитку, запровадження нових капіталістичних відносин були соціально-політичні перетво­рення. Роздробленість, відсутність політичного об'єднання, державної влади особливо відбилися на розвиткові Німеч­чини. Перебуваючи осторонь від Атлантичного океану, Ні­меччина опинилася у хвості своїх західних сусідів і була приречена на довгі роки історичного животіння.

Інакше склалася доля Франції, Англії, Росії. Перетво­рення Франції в абсолютну монархію дало можливість її королям Людовіку XI, Франциску І та Генріху II стимулю­вати розвиток у країні виробництва шовку, заліза, гірничої та склоробної справи. Вони всіляко заохочували вивіз віт­чизняних виробів за кордон. З часу заснування в 1433 p. у Монпельє контори для торгівлі зі Сходом французькі купці почали відвідувати Єгипет, Сірію і Кіпр. З іншого боку, королі Франції, зокрема Генріх IV (1589—1610), вели енер­гійну боротьбу з імпортом. Французька королівська влада сприяла відкриттю ярмарків та укладанню договорів з іно­земними державами. За Генріха IV була зроблена перша спроба вступу Франції на шлях колоніальної політики: в 1604 p. було засновано компанію Східних Індій, піднесен­ня якої припадає на дещо пізніший період.

Своєрідність розвитку середньовічної Англії пов'язана насамперед з її географічним положенням, йдеться не стільки про вихід на головні торговельні артерії (його мали й Італія, Іспанія, Португалія, Франція та Голландія), скіль­ки про те, що тривалий час завдяки острівному положенню Англія не зазнавала зовнішніх нападів, які могли б загаль­мувати природне зростання її продуктивних сил. Це при­скорило процес занепаду, а потім і зникнення кріпосного права порівняно з іншими країнами.

В результаті нові форми господарювання, організації виробництва та найму праці виникли не тільки у сільському господарстві, але й у промисловості, особливо ткацькій. Це збіглося з періодом встановлення і розквіту абсолютизму, який прагнув забезпечити внутрішній порядок і розширити зовнішні зв'язки. Особливо енергійно намагався сприяти торгівлі й пов'язаній з нею промисловості Генріх VII, якого називали «королем буржуазії». Керуючись ідеями пізнього меркантилізму, Генріх VII спрямовував політику на забез­печення держави дзвінкою монетою. Принципом його діяль­ності стало: якомога більше продавати і як можна менше купувати. Цьому принципу був підкорений розвиток про­мисловості й сільського господарства, а також торговель­ного флоту, морських сил.

Поряд з розвитком торгівлі й судноплавства в XVI ст. в Англії почало формуватися міцне національне купецтво. При підтримці королівської влади створювалися компанії для торгівлі «з Росією, Персією і північними країнами Близьким Сходом («Турецько-левантійська»), з Гвінеєю («Африканська»), Пруссією («Ост-Зейська»), Індією («Ост-Індська»). Об'єднуючи багатьох купців і збираючи з них певні податки, ці компанії несли в собі зародки капіталіс­тичних підприємств.

Цілком природно, що з розвитком товарної і грошової торгівлі розвивалася й англійська промисловість. Однак аб­солютизм став перепоною дальшого розвитку продуктивних сил. Держава активно втручалася в організацію виробни­цтва, форми, умови й норми оплати праці робітників. Із середини XV ст. організація промисловості почала набу­вати характеру так званої домашньої системи. Суть її полягає в тому, що на чолі виробництва був поставлений скуп­ник-підприємець, який одержував від залежних від нього майстрів (кустарів) виготовлені ними товари і збував їх споживачам або купцям-експортерам. Така організація ти­пова для періоду розвитку торговельного капіталу, але вона гальмувала розвиток капіталу в промисловості.

Таким же гальмом слід вважати політику державної королівської влади щодо найманих робітників. По-перше, в інтересах підприємців держава силою гнала до них ро­бітників. Генріх VIII у 1530 p. ухвалив рішення карати «працездатних бродяг» батогами і в'язницею. Закон 1547 p. приписував віддавати того, хто відмовляється працювати, в рабство тій особі, яка донесла на нього як на гультяя. По-друге, спрямованість політики держави проявилася у «фабричному законодавстві», яке регламентувало трива­лість робочого "дня, розміри заробітної плати, передбачило засоби покарання за його порушення як підприємцями, так і робітниками. Все це, природно, стримувало буржуазний розвиток країни, прискорювало неминучий крах панування абсолютної влади.

Не будучи необхідними для розвитку капіталістичних відносин взагалі, у більшості країн Європи зовнішньоеко­номічні зв'язки внаслідок географічного положення цих країн, а також їх колоніальної політики відіграли винят­кову роль.

Меркантилізм виражав інтереси торговельної буржуазії та являв собою спробу теоретичного обгрунтування еконо­мічної політики, яку вона проводила. Дві характерні риси:

ототожнення багатства з грошима і намагання його нагро­мадження за допомогою державної влади — були прита­манні як ранньому, так і пізньому меркантилізму. Пізній меркантилізм з його центральною «системою торговельного балансу» і політикою протекціонізму, які він відстоював, головну увагу приділив сфері обігу, вперше тим самим про­голосивши багатством не споживну вартість, а мінову. Са­ме тому меркантилізм став першою школою буржуазної політичної економії.

Особливості формування капіталістичних відносин у Росії та Україні

Процес первісного нагромадження капіталу в Росії та Україні був не таким прямолінійним, як в Англії. Зародки торгового капіталу слід відне-т-и до XVI ст., до періоду утвердження абсолютизму царської влади, особливо за часів царювання Івана IV. У цей період швидко зростають товарно-грошові відносини. Однак початок XVII ст. характеризувався поверненням до вже віджитих форм натурального господарства; Неабияку роль v цьому відіграло ослаблення царської влади, довгі роки боротьби за царський престол між ворогуючими пред­ставниками бояр і дворян. У результаті в XVII ст. у Росії відбувається процес повернення до крупних феодальних вотчин. феодалізації, у тому числі й державного управлін­ня. Лише наприкінці XVII — початку XVIII ст. знову акти­візується діяльність торгового капіталу. Спершу цьому сприяло відкриття річкового шляху до Чорного моря завдя­ки об'єднанню зі степовою Україною, а потім .вихід на Бал­тійське узбережжя від Риги до Виборга внаслідок перемоги Петра І над шведським королем Карлом XII. Саме у цей час зовнішня торгівля Росії досягла нечуваних розмірів. За 25 років, починаючи з 1700 p., кількість кораблів, що про­ходили в Росію через балтійські гавані, збільшилася май­же у 10 разів.

Головним предметом вивозу за кордон були різні види сировини, ікра, інші рибні продукти, хутро, віск, сало, пря­диво, ліс тощо. Разом з тим є всі підстави вважати, що в петровську епоху економічна політика царського уряду вті­лювала всі риси пізнього розвинутого меркантилізму.

Класовими мотивами перетворюючої діяльності Петра І були інтереси торгового капіталу. Забезпечуючи їх, царизм у Росії, як і влада в інших країнах абсолютної монархії, засновував промислове виробництво. У цей час починає розвиватися обробна промисловість, зароджується військо­ве й склоробне виробництво, створюються суконні ману­фактури тощо.

В історіографічній літературі можна зустріти точку зо­ру, згідно з якою розвиток мануфактур у петровський пе­ріод був штучним і не мав коренів у надрах російської еко­номіки. Проте саме потреби розвитку централізованої ро­сійської держави вимагали проведення в межах країни заходів, спрямованих на розвиток економіки, зокрема про­мислових мануфактур. З метою залучення до цього перш за все капіталу купців Петро І надавав купецьким мануфак­турам, окрім усякого роду пільг, державні грошові субсидії. Саме тому протягом XVIII ст. переважне значення в Росії належало купецькій, а не державній мануфактурі.

Сприяння держави будівництву мануфактур, спрямуван­ня їх на шлях капіталістичного розвитку виявлялися також у заходах, які вживалися щодо забезпечення мануфактур робочою силою Як відомо, в 1721 p. Петро І дозволив куп­цям придбати згідно з так званим посесійним правом села, які приписувалися разом з їх мешканцями до фабрик, тоб­то ставали їх невід'ємною частиною. Широко використову­валася також праця колодників, сімей рекрутів, міщансь­кого прошарку міст тощо. Все це було джерелом, з якого мануфактура до 1861 p. черпала вільнонайману працю. То­му вже наприкінці царювання Петра І в імперії налічува­лося 233 великих підприємства, організовані на зразок за­хідноєвропейських мануфактур.

Таким чином, специфіка розвитку капіталістичних від­носин у Росії полягала в тому, що буржуазія, яка народжу­валася, використовувала феодальні відносини для створен­ня найманої робочої сили. Абсолютна монархія змогла за­хистити державний суверенітет і втілити в життя ідеї піз­нього меркантилізму, забезпечити інтереси як буржуазії, так і феодального дворянства.

І все ж таки російська економіка не утрималася на най­вищій стадії меркантилізму. Сприяння Петра І обробній промисловості, так само як і протекціоністські принципи економічної політики, що виявилися вже після його смерті, не були підкріплені соціально-політичними перетвореннями. Позаекономічний примус, збереження феодальних відносин в організації виробництва, державно-бюрократичні форми господарювання,— все це не могло не затримати розвиток великої національної промисловості Росії. Залежність її від іноземного капіталу, відставання від індустріального рівня розвитку європейських країн особливо помітно про­явилися у структурі російського експорту в післяпетровський період. Прядиво, льон, сало, залізо, ліс і хліб оста­точно заступили собою все інше.

Взаємозалежність економічного й соціально-політично­го розвитку Росії виявилася у тому, що економічна відста­лість країни гальмувала політичні та соціальні реформи, затримуючи тим самим прогрес капіталістичних виробни­чих відносин, продуктивних сил не лише в Росії, а й на Ук­раїні, в інших частинах імперії.

Якісно новий етап первісного нагромадження капіталу в Росії пов'язаний з реформами 1861р. Реформа «звільнила» селян від кріпосної залежності, сприяла швидкому зростан­ню армії пролетаріату. За підрахунками В. І. Леніна, май­же половина всіх селян (приблизно 40 % населення) вже на кінець 90-х років XIX ст. були по суті сільськими пролетаріями.

Кріпосне право наклало свій відбиток не тільки на ут­ворення армії найманої робочої сили, але й на нагрома­дження грошових багатств (капіталів) у Росії. Джерелом такого нагромадження стали насамперед значні викупна платежі після реформи 1861 р. За 30 пореформених років поміщики одержали у вигляді цих платежів 2 млрд крб. прибутку, частина якого перетворилася на капітал у руках дворян, що обуржуазилися.

Величезний прибуток приносили державній казні нееквівалентний обмін (торгівля) з національними окраїнами Росії, особливо Сибіром, а також стягнення з «інородців» данини. До числа значних джерел нагромадження капіта­лу в Росії слід віднести внутрішню торгівлю, оскільки від­сталість села й відсутність надійних засобів сполучення забезпечували не тільки продаж за високими цінами товарів, але й накопичення у торговців великих грошових ба­гатств, які згодом були застосовані в промисловому вироб­ництві.

Підбиваючи підсумок викладеному, звернемо увагу ще раз на те, що формування капіталістичних відносин пов'я­зане насамперед з нагромадженням капіталу. Цьому про­цесу, особливо в його первісний період, поряд з розвитком внутрішнього ринку значною мірою сприяла зовнішня тор­гівля.

Контрольні запитання

1. Назвіть історичні умови, необхідні для виникнення капі­талістичних виробничих відносин.

2. Чому зовнішня торгівля є джерелом нагромадження ка­піталу?

3. Яке значення мали географічні відкриття для створення світового капіталістичного ринку?

4. Яке місце колоніальної політики у формуванні капіта­лістичних відносин західноєвропейських країн?

5. Чи набула свого теоретичного відображення торгова по­літика епохи первісного нагромадження капіталу в кра­їнах Європи? Якщо так, то охарактеризуйте його.

6. В чому полягає особливість формування товарно-грошо­вих відносин у Росії XVI—XVIII ст.?

7. Які нові елементи первісного нагромадження капіталу в Рвсії внесла реформа 1861 p.?