Правові, економічні та екологічні аспекти видобутку енергоносіїв на українському шельфі чорного та азовського морів
| Вид материала | Документы |
- О. Л. Видобуток енергоносіїв на шельфі Чорного та Азовського морів, 209.32kb.
- Рішення міжвідомчої комісії з екологічних питань Азовського І Чорного морів “Про стан, 69.93kb.
- Кабінет Міністрів України Про хід виконання Загальнодержавної програми охорони та відтворення, 654.96kb.
- Відомості Верховної Ради (ввр), 2001, n 28, ст. 135 ) Верховна Рада України постановляє:, 776.45kb.
- Верховна Рада Українипостановля є: Затвердити Загальнодержавну програму охорони, 356.84kb.
- Офесор, почесний працівник Міністерства транспорту та зв’язку України, начальник державної, 193.93kb.
- Міністерство освіти України Київський національний економічний університет Кафедра, 61.9kb.
- Томаківське районне управління юстиції дніпропетровської області методичні рекомендації, 322.42kb.
- Рада молодих вчених Тернопільського національного економічного університету, 70.24kb.
- План Вступ. Теоретичні аспекти підприємств з іноземним капіталом. Соціально-економічні, 297.65kb.
Олександра Дудченко, снс Одеської філії НІСД
gov.ua/Monitor/December2009/08.htm
Аналітичний матеріал
ПРАВОВІ, ЕКОНОМІЧНІ ТА ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ВИДОБУТКУ ЕНЕРГОНОСІЇВ НА УКРАЇНСЬКОМУ ШЕЛЬФІ ЧОРНОГО ТА АЗОВСЬКОГО МОРІВ
Анотація
Видобуток енергоносіїв на шельфі Чорного та Азовського морів – важливий аспект української диверсифікаційної програми. Більшість родовищ на українському шельфі – нерозвідані та нерозроблені. Причини такого стану криються у геополітичних, економічних, технологічних і внутрішньополітичних чинниках.
Нагальною потребою для інтенсифікації розвідки та видобутку енергоносіїв є залучення серйозних іноземних видобувних компаній, які мають досвід видобутку на великих глибинах. Але при явній зацікавленості інвесторів у розробці українського шельфу, основним стримуючим фактором є недосконале українське законодавство, яке неспроможне гарантувати стабільну роботу інвесторів на українському ринку. Існують також великі ризики того, що зі зміною влади будуть анульовані видані раніше ліцензії на розробку, що власне сьогодні і відбувається.
Сусідні чорноморські країни значно випереджають Україну у видобутку енергоресурсів у шельфовій частині морів. Більшість з них співпрацюють із великими видобувними компаніями і вже у найближчий час розпочнуть видобуток. Тож стратегічна мета України – створити сприятливі умови для роботи державних і приватних компаній по освоєнню українського шельфу Азовського та Чорного морів.
Загальна характеристика проблеми
Світовий видобуток енергоресурсів все активніше переходить на морський та океанічний шельф. Успішні приклади його розробки демонструють Норвегія, Великобританія, США, Азербайджан, Казахстан та інші країни. До 2010 року очікується, що частка енергоресурсів видобутих на шельфі перевищить 50 % їх загальної кількості й далі ця цифра буде зростати.
Чорноморський шельф освоєно усього на 4-5 %. Глибоководні поклади – понад 200 метрів є маловивченими, при тому, що найперспективніші нафтогазові структури Чорного моря знаходяться на глибині 4-5 тис. метрів. Країни чорноморського басейну активізували роботу щодо розвідки та облаштування родовищ на власній території, залучаючи іноземні інвестиції. Пришвидшення робіт по видобутку енергоносіїв на чорноморсько-азовському шельфі – стратегічне завдання України в контексті посилення власної енергетичної безпеки.
Початкові сумарні видобувні ресурси вуглеводнів українського сектору акваторій Чорного і Азовського морів міжвідомчою експертною комісією оцінюються в кількості 1531,9 млн т умовного палива, у тому числі: північно-західний шельф Чорного моря – 604,1 млн т умовного палива; континентальний схил і глибоководна западина Чорного моря становить 346,0 млн т умовного палива; прикерченський шельф Чорного моря –257,0 млн т умовного палива; акваторія Азовського моря – 324,8 млн т умовного палива. У газовому еквіваленті це 30 % усіх запасів України. З цих ресурсів видобуто менше 4 %, в той час як на материковій частині 67 %.
Чорне море
У межах північно-західного шельфу Чорного моря відкрито 8 газових і газоконденсатних родовищ: Голіцинське, Південно-Голіцинське, Штормове, Архангельське, Шмідта, Кримське, Одеське, Безіменне. У розробці знаходиться три родовища: Голіцинське, Штормове і Архангельське. Решта родовищ знаходяться в очікуванні облаштування.
Азовське море
На Азовському морі в межах українського сектору відкрито 6 газових родовищ: Стрілецьке, Морське, Північно-Керченське, Північно-Казантипське, Східно-Казантипське і Північно-Булганакське. У розробці знаходиться три родовища – Стрілецьке, Східно-Казантипське і Північно-Булганакське.
Єдиною компанією, що займається видобутком енергоносіїв на шельфі Чорного та Азовського морів є державне підприємство ДАО «Чорноморнафтогаз», котре веде розробку родовищ лише на доступній для неї глибині, що не перевищує 50-70 метрів. Підприємство експлуатує сім родовищ, у тому числі: 4 родовища на шельфі (Голіцинське, Штормове, Архангельське на Чорному морі й Стрілецьке на Азовському); 3 родовища на суші (Джанкойське, Семенівське нафтове, Задорненське газове), майже всі вони відкриті ще у 80-90-х роках, і, крім «Штормового», на якому останнім часом пробурили чотири свердловини, скрізь видобуток іде на спад. Існують сприятливі геологічні передумови для відкриття великих нафтових родовищ у районі о. Зміїний і в прикерченській зоні шельфу Чорного моря. Розробка таких родовищ вдало поєднується з використанням Одеського нафтотерміналу і нафтопроводу «Одеса-Броди».
На сьогодні ДАТ «Чорноморнафтогаз» видобуває 1 млрд 200 млн кубометрів газу і близько 100 тис. тонн рідких вуглеводнів. Як і всі вітчизняні газовидобувні компанії, «Чорноморнафтогаз» може поставляти блакитне паливо тільки населенню, і ці потреби (близько 600 мільйонів куб. метрів) у Криму повністю покриваються.
ДАТ «Чорноморнафтогаз» – єдине українське підприємство, яке має необхідні технології, виробничий та кадровий потенціал для проведення розвідки, облаштування родовищ, видобутку вуглеводів у морських умовах, однак компанія не має відповідного обладнання та досвіду для глибоководного видобутку. На жаль, реалізація масштабних проектів глибоководного видобутку енергоносіїв державним коштом на сьогодні є неможливою, тому перспективним є залучення іноземних газо- та нафтовидобувних компаній, що спеціалізуються на глибоководному видобутку, на український видобувний ринок.
Сусідні з Україною чорноморські країни займаються активною розробкою шельфу із залученням іноземних інвестицій. Лідером у цій галузі можна вважати Туреччину, котра ще у 1995 році залучила американські компанії «Aramco» і «BP» до дорозвідки глибинних структур у західній і центральній частині Чорного моря, в результаті чого підтвердила наявність 100 млн т нафтового еквівалента в промислових запасах структури Хребет Андрюсова. У травні 2009 р. бразильська державна нафтова компанія «Petrobras» і турецька держкомпанія «Turkiye Petrolleri Anonim Ortakligi» (TPAO) підписали угоду на суму в 800 млн євро, яка передбачає інвестиції в розвідку нафти на дні Чорного моря. У разі виявлення покладів нафти, видобуток якої буде визнано економічно доцільним, розробка родовища почнеться у 2016-2017 роках. Туреччина нещодавно заявила про укладення двох контрактів на 800 млн дол. з «Chevron» і «ExxonMobil».
Румунія, Болгарія та Грузія змогли залучити до розвідки свого шельфу інвестиції ряду невеликих, проте доволі амбіційно налаштованих західних нафтокомпаній («Melrose Resources», «ОМV», «Anadarko Petroleum Corporation», «JKX»). Австрійсько-румунська група «OМV-Petrom» уже інвестувала в розробку румунської частини шельфу 200 млн дол. До 2015 року Румунія планує збільшити видобуток нафти та конденсату з нинішніх 4 млн до 60 млн тонн. Російська Федерація та промислова група «Новоліпецький металургійний комбінат» у 2008 році вклали 40 млн дол. у дорозвідку чотирьох блоків шельфу Азову та Тузло-Таманської дільниці, у 2009 році планується встановити промислові платформи.
Тож існує імовірність, що до 2015-2017 рр. масштабна розробка Чорноморського шельфу відбуватиметься не з української території.
Правовий аспект видобутку енергоносіїв на шельфі
Азовського та Чорного морів
Видобуток енергоносіїв вимагає масштабних капітальних вкладень, розвитку трубопровідного транспорту, будівництва терміналів. Ці заходи складно реалізувати лише державним коштом, тож важливим аспектом розробки українського шельфу є ефективна політика залучення інвестицій.
Основними проблемними моментами інвестиційного клімату у сфері видобутку енергоносіїв на шельфі Чорного моря є недосконале законодавче забезпечення інвестиційної діяльності. Для заохочення інвестицій необхідна стабільна та послідовна законодавча платформа.
Правові відносини у сфері розвідки та видобутку енергоносіїв на українському шельфі регулюються Кодексом України “Про надра”, Законом України “Про нафту і газ”, Законом «Про угоди про розподіл продукції», та відповідними актами Кабінету Міністрів України. Існуюча нормативно-правова база, що регулює правовідносини у нафто- та газовидобувній сфері є недосконалою і не відповідає сучасним вимогам, що призводить до:
· втрати інвестиційної привабливості українських шельфів для серйозних інвестиційних компаній, що спеціалізуються на глибоководному видобутку вуглеводнів;
· формування непрозорого газового ринку, що дозволяє застосовувати корупційні схеми як компаніям, що працюють на видобувному ринку України, так і чиновникам, відповідальним за видання та анулювання ліцензій на видобуток та проведення аукціонів;
· виникнення конфліктних ситуацій та розбіжностей між державою та інвестором, що призводить до втрати позитивного іміджу країни, як стабільного та надійного партнера. Сумнозвісна історія конфлікту уряду України з компанією «Vanco International Ltd.» є тому підтвердженням;
· зриву програми освоєння українського шельфу, що унеможливлює проведення ефективної політики диверсифікації та зниження залежності від російських поставок.
Серед існуючи проблем, які потребують вирішення на законодавчому рівні, слід зазначити наступні:
Порядок видачі та анулювання ліцензій на видобуток. Дотепер не вироблений чіткий та прозорий порядок видачі та анулювання ліцензій на видобуток енергоносіїв. В Україні ліцензії на видобуток нафти і газу видає Міністерство природи. Порядок надання спецдозволів на користування надрами дає міністерству можливість їх анулювати. Підстав для цього є декілька: якщо видобуток ведеться способом, що призводить до забруднення навколишнього середовища, якщо користувач надр неодноразово порушує умови користування вуглеводневою ділянкою, якщо виявлено порушення, які були допущені при видачі спецдозволу. Причому витрати ліцензіата, яких він зазнає на освоєння родовища, у цьому випадку не компенсуються. Тож при бажанні Міністерство природи завжди зможе знайти порушення у процедурі видачі спецдозволів. Однак власники ліцензії цілком можуть оскаржити у суді їх анулювання. Державний комітет природних ресурсів при Міністерстві природи при видачі ліцензій, окрім закріплених законами правил, користується затвердженими внутрішніми інструкціями, що не забороняються законодавством, але вони постійно змінюються та створюють значні незручності як для інвесторів, так і для держави.
У червні 2009 року вийшла Постанова Кабінету Міністрів, яка затвердила порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами. Згідно з нею держкомпанії та підприємства, державна частка у яких перевищує 60%, зможуть отримувати спеціальні дозволи на користування надрами поза аукціоном. Інші видобувачі мають змагатися за них на аукціоні. Враховуючи той факт, що держава не має достатнього фінансового забезпечення для розробки складних родовищ, надання преференцій для державних компаній є недостатньо виправданою. Уряд, таким чином, намагається сприяти збільшенню інвестування у державні компанії, які не мають достатніх коштів для розробки, але інвестори до такої ініціативи ставляться досить стримано, адже більшість угод про спільну діяльність приватних компаній з державними зараз оскаржуються у судах.
Потенційних інвесторів, які зацікавлені не лише в розвідці, але й подальшій розробці розвіданих ділянок, відлякує також порядок отримання ліцензій – спочатку на геологорозвідку, потім, без переваг, на рівних умовах з усіма іншими претендентами – на розробку цього родовища. Раніше компанії, які проводили геологорозвідку за власні кошти та побудували на родовищі цілісний майновий комплекс, могли отримати спецдозвіл на його промислову експлуатацію без аукціону. У разі, якщо компанія–розвідник не отримує ліцензію на видобуток, вона змушена буде продати майно за безцінь або перекупити дозвіл за більші гроші, але змусити продати цілісно-майновий комплекс та отриману інформацію за результатом геологорозвідки за законом не можна. Ця норма створює додаткові ускладнення для роботи інвесторів на українському ринку. На думку інвесторів, що працюють в українській видобувній сфері, чиновники створили практично нестерпні умови для учасників ринку з метою отримання власної вигоди за допомогою застосування непрозорих та корупційних схем у процесі видачі ліцензій.
Критичним для успішного проведення конкурсів є визначення розмірів ліцензійних площ. Для розвіданих площ з вичерпаними запасами так званих «легких» покладів і в нерозвіданих басейнах інвестори очікують на доступ до ліцензій великого розміру. У так званих «зрілих» районах, які розроблялися протягом багатьох десятиліть і які зараз знаходяться на стадії спаду видобутку (як, наприклад, Дніпрово-Донецький басейн), лише комплексний аналіз даних стосовно саме великих площ створить підстави для нових геологічних концепцій і дасть можливість відкрити нові поклади вуглеводнів. Стосовно таких площ необхідно розглянути можливість скасування нинішніх обмежень у розмірі ліцензії в 500 км². У нерозвіданих глибоководних районах (як, наприклад, Чорне море) лише великі розміри пошуково-розвідувальних ліцензійних площ можуть забезпечити необхідний баланс між ризиками та можливістю відкриття родовищ і посилять конкуренцію під час конкурсу. Як тільки присутність вуглеводнів буде доведена, то під час наступних конкурсів розміри ліцензійних ділянок можуть бути зменшені. Така практика з успіхом використовується у світі.
Цінним видається досвід Бразилії у реалізації стратегії освоєння шельфової зони, яка за 20 років довела видобуток з нуля до 120 млн т нафти на рік. Бразилія відмовилася від державної монополії на розвідку шельфу, залучивши для дослідження французьку компанію «Shlumberger», надавши їй дозвіл продавати на власний розсуд результати геологорозвідувальних досліджень. Це привернуло до бразильського шельфу потік інвесторів, перед яким держава поставила лише три умови: координувати роботи повинна «Petrobras», максимум видобувного устаткування повинно вироблятися на бразильських підприємствах, інфестори повинні підготувати кваліфікований інженерний і робочий персонал, який здатний працювати над освоєнням шельфу. Залишаючись у державній власності, компанія «Petrobras» на сьогодні входить до числа світових лідерів у сфері видобутку на шельфі. Компанія розпочала роботу і у Чорноморському басейні та турецькій частині шельфу.
Законодавство щодо цін на природний газ повинно бути чіткіше сформульовано, щоб гарантувати недискримінаційні конкурентні умови («конкурентне середовище») для усіх учасників ринку. Це забезпечить подальше заохочення для інвесторів і полегшить прозору роботу для відповідних державних установ України. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України весь природний газ, що видобувається на території України, реалізується виключно населенню та бюджетним закладам. Ціна на газ для населення на сьогодні є не економічною, а політичною категорією. Тому видобувні компанії, в тому числі і державні, втрачають значні прибутки. ДАТ «Чорноморнафтогаз» дозволено продавати за вільними цінами приблизно 30 % природного газу, що дозволяє мати хоч і не значні, але власні інвестиційні ресурси, які в основному спрямовуються на геологорозвідувальні роботи. У зв’язку з цим постає інша проблема – неплатежів, заборгованість перед ДАТ «Чорноморнафтогаз» усіх споживачів природного газу на сьогодні досягла астрономічних розмірів. Якщо зробити економічну оцінку суми цього боргу, то це дорівнює півторарічним обсягам видобутку природного газу. Ці кошти можна було б направити на розвиток підприємства: придбання нової техніки, обладнання, інвестування проектів.
Таким чином, першочерговим завданням на шляху до реалізації програми освоєння українського шельфу є вдосконалення та гармонізація інвестиційного законодавства з найкращими світовими практиками. Серйозні видобувні компанії неодноразово демонстрували свою зацікавленість у розробці української частини шельфу, але складні внутрішньополітичні умови у поєднанні з недосконалим законодавством створюють значні ризики для інвесторів. Для ефективної співпраці інвестора з державою необхідна стабільна законодавча платформа, яка б забезпечила чіткі права та обов’язки як для компаній–інвесторів так і для держави, які покликані забезпечити тривале, стабільне співробітництво незалежно від зміни керівництва країни.
Екологічні загрози у зв’язку з видобутком енергоносіїв на шельфі Чорного та Азовського морів
У зв'язку з реалізацією Україною Програми освоєння вуглеводневих ресурсів українського сектору Чорного і Азовського морів, розрахованої на період 1996-2010 рр., проблема оцінки впливу нафтогазовидобувних об'єктів на навколишнє середовище, аналіз їх технічного стану та відповідності ресурсовидобувних технологій сучасним вимогам техногенно-екологічної безпеки мають актуальне загальнодержавне значення.
Особливістю шельфової зони як середовища, де здійснюються процеси видобутку природних ресурсів, є те, що середовище взаємодії технологічних комплексів і біосфери не може бути локалізована у межах невеликої ділянки, а розповсюджується на значні площі морських акваторій та узбережжя. Довкілля зазнає шкідливого впливу як під час спорудження об'єктів, призначених для видобутку природних ресурсів чи проведення пошуково-розвідувальних робіт, так і під час їх експлуатації. Важливою технологічною особливістю буріння морських свердловин на континентальному шельфі є його комплексний характер впливу, який позначається на атмосфері, гідросфері та літосфері.
Спорудження нафтогазовидобувного об'єкту на шельфі складається з окремих процесів, під час яких заякорюють плавучі бурові установки, заглиблюють у ґрунт опори самопідйомних бурових установок, забивають палі під час будівництва платформ, прокладають трубопроводи по дну моря. Шум та вібрації, пов'язані із зазначеними процесами є шкідливими для морського довкілля.
Але основну небезпеку становлять непомітні повсякденні викиди вуглеводнів із свердловин та скиди відпрацьованих нафтопродуктів буровими установками. Вуглеводні негативно впливають на усі групи морських організмів. Розлита на поверхні моря нафта порушує усі процеси тепло водо- і газообміну на межі моря і атмосфери, що є особливо критичним для північно-західної частини шельфу Чорного моря, яка хронічно страждає на гіпоксію і сірководневе зараження води. У результаті вторгнення на континентальний шельф нафтогазовидобувної та розвідувальної техніки акваторії рибної ловлі зазнають додаткового антропогенного навантаження та обмеження.
До основних джерел забруднення морського середовища при морському розвідувальному бурінні відносяться: сама свердловина; система зберігання, приготування і циркуляції бурового розчину, хімічних реагентів і обтяжувачів; бурове обладнання; система життєзабезпечення бурової платформи.
З цих джерел у море потрапляють: буровий шлам; глинистий розчин і хімічно оброблена промивна рідина; бурові стічні води; пластові води; господарсько-побутові стічні води. Зазначені вище склади містять широкий спектр забруднюючих речовин, які мають негативний вплив на екологію морського середовища. Основне місце серед них займають нафта та нафтопродукти, а також поверхнево-активні речовини.
Таким чином, розвідувальне та експлуатаційне буріння на шельфі Чорного та Азовського морів може бути причиною потенційно можливого хімічного та біологічного забруднення морського середовища, що може негативно позначитися на стані морської екосистеми.
Для оперативного контролю і прогнозування екологічних особливостей моря в районі розташування бурових установок необхідно регулярно проводити екологічний моніторинг водного середовища.
Висновки та пропозиції
Видобуток енергоносіїв на шельфі Азовського та Чорного морів – важливий елемент забезпечення енергетичної безпеки України в умовах залежності від російських енергетичних поставок. Налагодження ефективної геологорозвідувальної та видобувної роботи на українському шельфі – стратегічне завдання держави.
Освоєння чорноморсько-азовського шельфу лише державними ресурсами на сьогодні видається не можливим, оскільки найперспективніші нафтогазові структури Чорного моря знаходяться на глибині 4-5 тис. метрів, а державні видобувні підприємства не мають відповідного досвіду та технічного обладнання для глибоководного видобутку. Глибоководний видобуток – складний, високотехнологічний процес, який потребує унікальних технологій, якими володіє невелике коло компаній, тож існує необхідність у залученні крупних іноземних компаній, що спеціалізуються на подібного роду роботах на український енерговидобувний ринок.
Для залучення серйозних інвестиційних компаній до розробки українського шельфу необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат, основою якого є гармонійне та стабільне законодавство. Існуюча законодавча база, що регулює нафто- та газовидобувний ринок є недосконалою та негармонійною.
Для вдосконалення українського законодавства відповідно до найкращих світових практик потрібно врегулювати наступний ряд проблемних моментів:
1. Провести відповідні вдосконалення у сфері ліцензування. Закріпити на законодавчому рівні
· перелік підстав для скасування та відкликання ліцензій на користування надрами;
· прозорість підстав для отримання ліцензій (правила та умови для тендерів та аукціонів);
· процедуру надання та передачі ліцензій на користування надрами і процедуру проведення аукціонів.
2. Збільшити розмір ліцензованих ділянок для тих компаній, які працюють у виснажених районах, які значний період часу знаходилися у розробці та нерозвіданих глибоководних районах, розробка яких відноситься до категорії з високим економічними ризиками. У разі виявлення значних покладів енергоресурсів, розмір ділянки для розробки потрібно зменшити. Чинні нормативні акти не враховують специфіки видобутку, розміри ліцензованих ділянок повинні визначатись залежно від того, в яких умовах працює здобувач, від специфіки конкретної ділянки.
3. Законодавчо закріпити ринкові ціни на природній газ, видобутий на шельфі, що продається державними та приватними компаніями. У зв’язку із заниженою ціною на природній газ, видобувні компанії, в тому числі і державні, втрачають значні прибутки. Вирішення цінового питання особливо актуально для державних компаній, які потерпають від нестачі фінансування, що спричиняє неспроможність вкладати кошти у розвідку та розробку родовищ. Перспективним кроком є полегшення податкового навантаження для компаній, які продають населенню газ за пільговими, тобто не ринковими цінами.
4. Врегулювати на законодавчому рівні причини, що призводять до розбіжностей між державою та інвестором, що значно знизить рівень позовів та зробить ринок прозорішим;
5. Нагальною потребою для удосконалення програми розробки енергоносіїв на українському шельфі є створення єдиної та повної бази даних родовищ, звичної для більшості країн, де видобувають вуглеводні. Така база надає додаткові можливості для інвесторів формувати свої плани розробки, а державним компаніям своєчасно долучитися до розробки найперспективніших родовищ.
6. На шляху до лібералізації газового ринку потрібно зменшити вплив олігархічних кланів на державні видобувні компанії, що призводить до небажання серйозних компаній співпрацювати з державними компаніями. Потрібно створити умови, у яких державні компанії працюватимуть на державні інтереси, а не обслуговуватимуть інтереси олігархів.
Щодо забезпечення екологічної безпеки у шельфовій зоні видобутку, необхідно здійснити наступні кроки:
Проведення регулярного екологічного моніторингу, такий моніторинг повинен забезпечувати:
Регулярне автоматичне вимірювання екологічних параметрів морської води;
Регулярне (в узгоджені терміни) формування повідомлень про екологічну обстановку в районі ведення бурових робіт та їх передача до берегової групи супроводу бурових робіт і до місцевої служби державних органів охорони природи.
При проведенні аукціонів та видачі ліцензій звертати особливу увагу на технологічні рішення, що пропонуються компаніями-інвесторами для мінімізації негативного впливу на морське середовище.