Удк 347(477)(075. 8) Ббк 67

Вид материала

Документы

Содержание Зорислава Ромовська Звернення до читача Цивільні відносини. Юридична рівність учасників цивільних відносин Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин Майнова самостій­ність учасників Цивілістична суть відносин визначає суть законодавства, яке називається цивільним тому, що регулює цивільні відносини. Розділ І. Цив'тьні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин Микита Шаповал. 2. Юридичне право як регулятор цивільних відносин Український народ має право пишатися потужним історичним корінням у сфері регулювання суспільних відносин, у тому числі цивільни 3. Р.) и каждому зособна». «Вси земли кунему належачеє Розділ 1. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин Пакти й Конституції Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин Зібрання малоросійських Третій Універсал Української Центральної Ради Четвертий Універсал Закон «Про тимчасовий Конституція Західно- Української Народної Республіки ... Полное содержание

Подобный материал:

• Удк 347. 73 (075. 8) Ббк 67. 402, 1119.89kb.
• Методическое пособие Москва ● 2010 удк 347. 962 + 347. 152 Ббк 67. 721 + 67. 400., 1105.61kb.
• Мельник Олег Володимирович удк 347. 962. 2: 351. 87(477) проблеми прокурорського нагляду, 1155.05kb.
• Методические рекомендации Издание второе, дополненное и переработанное Тверь 2008 удк, 458.58kb.
• Удк 070(075. 8) Ббк 76. 01я73, 5789.66kb.
• Удк 339. 9(470)(075. 8) Ббк, 7329.81kb.
• Методические рекомендации Москва ● 2010 удк 347. 962: 342. 7 Ббк 67. 721-91: 67. 400., 952.68kb.
• Москва 2011 ббк 63. 3 (2)я 7 к 90 удк 947 (075) История России, 110.08kb.
• Учебное пособие Ярославль-2007 удк 339. 13(075. 8) Ббк, 3230.47kb.
• Сборник статей Часть II москва  2011 удк 347. 963+342. 7 Ббк 67. 721-91+67. 400., 1903.81kb.

УДК 347(477)(075.8) ББК 67.9(4УКР)404 я73 Р70


Наталії ҐІьвівні та Василеві Михайловичу Ромовським, моїм Мамі і Татові,- з вдячністю за велику науку Любові та Повинності - присвячую.


Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як підручник для вищих навчальних закладів

Рецензенти:

Вінник О. М- доктор юридичних наук, професор; Кисіль В. /.- доктор юридичних наук, професор; Мельник М. 1- доктор юридичних наук, професор.

Зорислава Ромовська Щ\

Р70 Українське цивільне право: Загальна частина. Академіч­ний курс. Підручник,- К.: Атіка, 2005.- 560 с. ISBN 966-326-123-4

У підручнику, який за охопленням матеріалу є академічним курсом, аналі­зуються положення Книги першої Цивільного кодексу України, висвітлюються теоретичні та практичні проблеми їх застосування.

Особливий стиль викладу робить сприйняття та засвоєння змісту книги пси­хологічно комфортним.

Подається цікавий історичний, науковий та прикладний матеріал, який може становити інтерес та бути корисним для суддів, адвокатів, нотаріусів, викладачів та студентів, а також для тих, кого цікавлять різноманітні аспекти цивілістики.

ББК 67.9(4УКР)404 я73

ISBN 966-326-123-4

"ШН Н © 3. В. Ромовська, 2005

© Видавництво «Атіка», 2005

ЗВЕРНЕННЯ ДО ЧИТАЧА

Задум написати тритомне дослідження проблем українського ци­вільного права визрів давно. Він був зумовлений багатьма чинника­ми, зокрема, почуттям вини перед напівзабутими корифеями україн­ської цивілістики; бажанням висловити своє ставлення до наукових та суспільних проблем і явищ, які возвеличують або принижують нас; необхідністю пояснити витоки численних новел, що є в Цивільному кодексі України, та дати їм відповідне наукове трактування.

Книга містить нові погляди на цілу низку теоретичних проблем і зорієнтована на залучення Вас, дорогий читачу, до числа моїх одно­думців.

Наука,- писав лауреат Нобелівської премії Петро Капіца,- «має бути веселою, захоплюючою і простою». Я прагнула довести, що і цивілістична наука може бути такою.

Мені випала висока честь бути учасником подій, пов'язаних з опрацюванням та прийняттям Верховною Радою України Цивільного кодексу України. Частину відповідної інформації, якою я володію, передаю Вам для вироблення власних суджень та висновків.

Іван Котляревський писав, що «в печать» треба віддавати лише те, що визрівало не менш як сім років. Більшість з того, що тут написано, витримало таку часову цензуру.

Перефразувавши відомий вислів, хочу сказати, що будівля україн­ської цивілістичної науки зведена давно, треба лише її систематично вимітати та оновлювати. Саме в цьому я вбачала своє завдання.

Книга націлена на виховання та утвердження почуття національ­ної гідності та національної гордості, на формування шкали справж­ніх людських цінностей, на розуміння свободи як обов'язку турбува­тися про права ближнього, на утвердження принципу верховенства права, добросовісності, справедливості та розумності.

Я буду сподіватися, шановний читачу, що Ви, взявши цю книгу до рук і прочитавши її до кінця, знайдете в ній відповідь на питання, що Вас хвилюють.

З повагою, Зорислава Ромовська

ЦИВІЛЬНІ ВІДНОСИНИ. Розділ І СОЦІАЛЬНІ РЕГУЛЯТОРИ ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН

Глава 1 Цивільні відносини

§ 1. Особливості цивільних відносин

Людина, щойно народившись, стає учасником цивільних від­носин.¹ Вони оточуватимуть її впродовж усього життя, і навіть смерть спричинить виникнення нових цивільних відносин.

«І буде початком тоді мій кінець» (Леся Українка).

Учасником цивільних відносин стає і юридична особа. З момен­ту державної реєстрації, яка є специфічним актом її народження (створення), і аж до можливого припинення діяльності юридична особа буде суб'єктом більш чи менш тривалих або одноразових цивільних відносин.

Цивільні відносини - особливий вид суспільних відносин.

Відповідно до статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), цивільні відносини засновуються на: юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Ці три риси становлять генетичний код цивільних відно­син, їхню правову сутність.

Юридична рівність учасників цивільних відносин

Цивільні відносини - це відносини при­ватні: їх суб'єкти є юридично рівними, це означає: жоден з них не наділений функ­ціями влади щодо другого, не може ним керувати, нав'язуючи свою волю.

У літературі поширена інша точка зору, за якою юридична рів­ність є «характерною рисою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин» . Звідси робиться висновок, що суспільні від­носини стають цивільними завдяки їх цивільно-правовому регулю­ванню. Отже, рівність трактується як ознака, додана законодавцем, а не як ознака, що об'єктивно притаманна цивільним відносинам.

Така позиція була результатом перебільшення, гіперболізації значення держави і закону у житті людини.

Юридична рівність учасників цивільних відносин, автономність їх волі є засадничою ознакою цих відносин, а не результатом зако­нодавчого впливу на них².

Наявність владних повноважень суб'єкта завжди є свідченням публічності, а отже, нецивілістичної суті відносин.

Юридична рівність сторін - як якість цивільних відносин - не тотожна рівноправності. Юридична рівність учасників цивільних відносин не лише не виключає, а навпаки, зумовлює наявність у них у різних життєвих ситуаціях різних за змістом прав та обов'яз­ків, тобто специфічноїрізноправності.

І це зрозуміло, адже покупець та продавець, замовник та підряд­ник не можуть мати однакових прав та обов'язків.

Юридична рівність суб'єктів не виключає їх майнової нерівнос­ті та економічної залежності. Оскільки власність - це, окрім усьо­го, і влада над іншими; багатший часто диктує свою волю юридич­но вільному, але біднішому контрагентові.

Щось подібне ми спостерігаємо і у сфері діяльності монополі­ста: внутрішньо протестуючи проти встановленої ним ціни на товари та послуги, ми все ж змушені під тиском різних обставин пристати до неї.


¹ У Цивільному кодексі 1963 р. терміна «цивільні відносини» не було. У статті 2, яка містила перелік відносин, що регулювалися цим Кодексом, було записано таке: «Сімейні, трудові, земельні, гірничі, водні, лісні відно­сини ... регулюються відповідно сімейним, трудовим, земельним законо­давством, законодавством про надра, водним, лісним законодавством». Це дає підставу вважати, що відсутність у Цивільному кодексі 1963 р. терміна «цивільні відносини» не мала ні наукової, ні ідеологічної підстави.

¹ Загальна теорія цивільного права. К., 1992,- С. 12; Цивільне право. Загальна частина / За ред. О. А. Підопригори \Д. В. Бобрової- К., 1995.-С. 12; Цивільне право України: Підручник. У двох книгах. Книга перша / За цед. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової.- К., 2004.- С. 21.

" Ромовська 3. В. Проблеми загальної теорії права у проекті Цивільно­го кодексу України // Українське право, 1997. Число З,- С. 65.


Українське цивільне право

Цивільні відносини складаються за волею осіб. До участі у цивільних відносинах ніхто нікого не має права залучати си­ломіць. Тому Цивільний кодекс передбачає можливість визнання недійсним договору, укладеного під впливом насильства.

Лише в окремих випадках, в інтересах держави та суспільства, можуть бути встановлені винятки з цього загального правила, на­приклад, щодо поставки для державних потреб чи страхування ци­вільної відповідальності власників транспортних засобів.

Вольовий характер цивільних відносин проявляється і у вимозі щодо усвідомлення особою тих дій, які вона вчиняє, та їх наслідків. Тому передбачається недійсність договору, стороною якого є не­дієздатний чи особа, яка через інші причини не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними.

Вольовий характер цивільних відносин зумовлює повне знання особи про предмет, про зміст прав і обов'язків та бажання їх на­стання.

Саме тому слід говорити про вільну та повну згоду особи на ви­никнення, зміну чи припинення цивільних відносин.

Вольовий характер цивільних відносин не заперечує впливу на особу різноманітних життєвих ситуацій. Так, продаючи половину будинку, щоб поліпшити матеріальний стан сім'ї, особа все ж діє вільно. Вільно діє і той, хто погоджується на низьку плату за ви­конану роботу. Водночас, слід мати на увазі, що у цьому випадку Цивільний кодекс передбачає і противагу: можливість визнання договору недійсним, якщо він був укладений особою під впливом важкої для неї обставини.

Вольовий характер властивий не лише договірній, а й недого-вірній сферам цивільних відносин, хоча недоговірні відносини, пов'язані із заподіянням шкоди, виникають помимо волі потерпі­лого. Заподіяння шкоди особі на її прохання може бути в окремих випадках кваліфіковано як злочин не лише з боку заподіювача, а й з боку потерпілого, якщо це вчинено, наприклад, з метою ухилен­ня від військової служби.

Вольовий елемент у поведінці заподіювача шкоди засвідчується його виною - умислом або необережністю.

Якщо шкода заподіяна випадково, тобто помимо волі заподіюва­ча шкоди, закон, за загальним правилом, не встановлює обов'язку її відшкодування. Однак це не виключає права заподіювача такої шкоди відшкодувати її за власною волею, за велінням власної совіс­ті, незалежно від позиції закону щодо цього. Тому цивільні відно­сини між ним та потерпілим можуть виникнути без будь-яких зако-

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

нодавчих умов та застережень. При цьому слід зауважити, що шко­да, яка була відшкодована потерпілому тим, хто не мав відповідного юридичного обов'язку, не підлягатиме поверненню в майбутньому. Вольовий характер властивий і одностороннім правочи-нам, зокрема заповіту.

Кожен учасник цивільних відносин здат­ний бути власником і є ним. Майно, яке йому належить, не лише задо­вольняє його потреби, а й є гарантом його свободи. Щоправда, ця остання теза може бути з сумом сприйнята тими, хто злидарює і тому не може вважати себе вільною людиною.

Утвердженням майнової самостійності фізичної особи є визнан­ня дитини власником речей, придбаних батьками, усиновлювача-ми для забезпечення її фізичного та духовного розвитку (стаття 174 Сімейного кодексу України).

Майнова самостійність фізичної особи забезпечується її правом брати участь у цивільному обороті, а також індивідуальним харак­тером її цивільної відповідальності.

Щодо юридичної особи, то її майнова самостійність також за­безпечується правом бути учасником цивільного обороту, заборо­ною органам державної влади та органам місцевого самовряду­вання втручатися у їхню господарську діяльність.

Юридична особа не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава, за загальним правилом, не відповідає за забов'язаннями юридичних осіб.

Отже, майнова самостійність, майнова відокремленість учасни­ків цивільних відносин полягає у тому, що кожен з них:

• має своє майно;
  
• може зобов'язуватися лише своїм майном;
  
• відповідає за невиконання юридичного обов'язку лише своїм
  майном.
  

§ 2. Цивільні відносини і цивільне законодавство

Цивільні відносини нерідко складаються об'єктивно. Вони не припиняють свого функціонування від того, що законодавець не охопив їх своїм регулюванням. Як пагінець, що затиснутий асфа­льтовим покриттям, вони продовжують існувати попри законодав­чі заборони та бойкоти. Якщо закон своїм промінням «зігріє» ці відносини, вони, розвиваючись, здатні принести взаємну користь і їх учасникам, і державі.

Українське цивільне право

Цивільні відносини є первинними у системі світоглядного спри­йняття. Об'єктивний характер цих відносин повинен бути вивче­ний законодавцем для того, щоб віднайти оптимальний механізм їх регулювання.

Цивільні відносини визначають зміст законодавства. З другого боку, законодавство може гальмувати або стимулювати їх розвиток.

Суспільні відносини, як уже зазначалося, стають цивільними не завдяки «особливому цивільно-правовому методу їх регулювання». Вони є такими незалежно від закону.

Цивілістична суть відносин визначає суть законодавства, яке називається цивільним тому, що регулює цивільні відносини.

Взаємозв'язок цивільних відносин та цивільного законодавства (відносини стають цивільними завдяки тому, що врегульовані ци­вільним законодавством) у нашій спеціальній літературі стоїть, так би мовити, на голові. Треба поставити його на ноги: цивільно-правового регулювання суспільних відносин немає; є цивільні від­носини, характер яких об'єктивно обумовлює специфіку їх зако­нодавчого регулювання¹.

Пропозиція законодавчого закріплення такого взаємозв'язку цивільних відносин і цивільного законодавства була підтримана на засіданні робочої групи з підготовки проекту Цивільного кодексу України професором А. С. Довгертом і завдяки цьому проект Ци­вільного кодексу України (1996 р.) відкривався статтею 1 «Цивіль­ні відносини». І це було правильно: цивільні відносини - первинна, базисна категорія, цивільне законодавство - категорія надбудовна²

Дещо згодом таку позицію підтримав професор О. А. Пушкін. Однак у 2000 р. професор Д. В. Боброва на засіданні робочої групи знову розпочала дискусію з цього питання, результатом якої стала зміна назви статті 1 на «Відносини, що регулюються цивільним законодавством», але викинути з неї та усього Цивільного кодексу категорію цивільні відносини» було уже неможливо.

При підготовці проекту Цивільного кодексу до третього чи­тання із тексту статті 1 була виключена частина друга, яка місти-

¹ Ромовська 3. В. Проблеми загальної теорії права у проекті Цивільно­
го кодексу України.- С. 65.

² «Поки нема закону, доти нема цивільних відносин, є лише суспільні
відносини»,- заявила професор Д. В. Боброва на одній із нарад Робочої
групи з опрацювання проекту Цивільного кодексу України. Таку точку
зору професор А. С. Довгерт назвав «соціалістичними вибриками». Свою
позицію Д. В. Боброва відтворила у підручнику «Цивільне право Украї­
ни»,- К., 2002. Книга 1.- С. 78: «Суспільні відносини, будучи врегульо­
ваними нормами цивільного права, стають цивільно-правовими».

10

Розділ І. Цив'тьні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

ла поняття підприємництва. Ті члени робочої групи, зусиллями яких ця частина появилася у статті 1, мали намір відразу задекла­рувати цивілістичну суть підприємництва і цим перешкодити прийняттю Господарського кодексу. Однак для реалізації цієї ме­ти було обрано невдалий засіб: стаття 1 ЦК - не місце для понят­тя підприємництва.

Ідея цивілістичної суті підприємництва утверджена у статті З ЦК, у якій серед засад цивільного законодавства названо свободу підприємницької діяльності. І цього було достатньо, адже відноси­ни у сфері підприємництва, зокрема ті, що виникають на підставі договору (господарського договору), мають у собі ті ж ознаки, що сформульовані у статті 1 ЦК України.

Глава 2 Соціальні регулятори цивільних відносин.

Юридичне право як регулятор цивільних відносин

§ 1. Загальні зауваги

Цивільні відносини регулюються, насамперед, правилами пове­дінки, які встановлені Конституцією України, Цивільним кодексом України, іншими законами, указами Президента України, іншими підзаконними нормативно-правовими актами. У статті 4 ЦК вони в сукупності названі актами цивільного законодавства, основу яких становить Конституція України. Акти цивільного законодавства є основним, але не єдиним, регулятором цивільних відносин.

Цивільні відносини регулюються також договором.

У статті 7 вперше в Цивільному кодексі регулятором цивільних відносин названо звичай.

Встановлюючи певні вимоги до статутів юридичних осіб, зок­рема тих, які займаються підприємництвом, закон тим самим ви­знає ці статути актами локального (місцевого) регулювання ци­вільних відносин.

Цивільні відносини між монастирями, священнослужителями, парафіянами можуть регулюватися канонічним правом.

Певна сфера цивільних відносин може бути врегульована актами керівних органів господарських товариств та інших юридичних осіб.

Цивільні відносини можуть регулюватися нормами моралі (мо­ральним правом).

11





Українське цивільне право


Система соціальних регуляторів цивільних відносин могла би схематично виглядати так:


право юридичне


право моральне


право канонічне

акти органів юридичної особи


право договірне

право статутне

Ця схема допоможе зробити висновок, що держава з її юридич­ним правом не є монополістом у сфері регулювання цивільних відносин.

Держава є монополістом у сфері продукування законів та ін­ших нормативних правових актів загальної дії. Але не є ним у сфе­рі творення права, у тому числі цивільного.

«Державні урядовці (судді, нотаріуси) та корпорація адвокатів, посередників,- писав професор Микита Шаповал,- пишливо нази­вають правом лише норми поведінки, установлені державою». Але це, на його думку, не все право, а лише право «в юридичному смислі». Пропагуючи погляди професора - Льва Петражицького, М. Шаповал вважав, що твердження, за яким правові норми похо­дять лише від держави, суперечить дійсності та логіці. Теорію про державне походження права вважав безглуздою. «Дійсність є та, що кожна людина у взаєминах із людьми творить право. Навіть діти, граючись, творять своє, дитяче право».¹

' Микита Шаповал. Загальна соціологія,- К„ 1966.- С. 330; Микита Юхимович Шаповал (1882-1932), член Української Центральної Ради, Генеральний Секретар і Міністр Урядів УНР, доктор соціології, профе­сор. Емігрувавши до Чехословаччини, разом із близькими йому людьми, заснував «Український громадський комітет», що ним були створені Українська Господарська Академія та Педагогічний інститут ім. М. Дра-гоманова.

12

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Можна вважати, що тривалий період ототожнення права та за­кону нарешті офіційно припинено. Конституційний Суд України У рішенні від 2 листопада 2004 р. у справі за конституційним по­данням Верховного Суду України зазначив «... право не обмежу­ється лише законодавством як однією із його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досяг­нутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототож­нення із законом...».

§ 2. Юридичне право як регулятор цивільних відносин

Законодавчі акти, які регулюють суспільні відносини, у тому числі приватні, цивільні, академік Станіслав Дністрянський нази­вав юридичним правом, а професор Олександр Огоновський - за­конним правом. Оскільки в латинській мові juris - це сукупність законів, то виходить, що обидва автори займали одну і ту ж пози­цію: юридичне (законне) право - це сукупність законів.

З точки зору сьогоднішнього дня, можна зробити лише два уточ­нення:

1. правильніше говорити не про сукупність, а про систему;
   
2. юридичне право - це не лише закони, а й підзаконні норма­
   тивні правові акти загальної дії.
   

Юридичне право часто називають системою загальнообов'яз­кових правил поведінки. Але до цивільного юридичного права ця теза не стосується повною мірою, адже у ньому є і значна частина диспозитивних норм, від яких сторони у договорі можуть відсту­пити, і тих, які надають особі відповідні права, котрі вона може здійснювати на власний розсуд.

«До соціалістичної революції Україна не мала власної держав­ності, а отже, і права». На цьому обмані, що містився у Тезах ЦК КПРС до 300-річчя возз'єднання України з Росією, виховувалося кілька поколінь. Плоди такого виховання ми пожинаємо і досі¹.

«Ой не топчіть, чорні ворони, поле моєї пам'яті» {Андрій Деми-денко).

Мала енциклопедія етнодержавознавства.-К., 1996.-С. 169.

13

Українське цивільне право

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин


Український народ має право пишатися потужним історичним корінням у сфері регулювання суспільних відносин, у тому числі цивільних,