Удк 347(477)(075. 8) Ббк 67

Вид материала

Документы

Содержание Опублікування як умова чинності Розділ І- Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин Чинність акта цивільного законодавства у часі Зворотна дія у часі Чи стосується Переживаюча сила закону Чинність актів цивільного Чи обов'язково знати Знання закону - це потужна сила Р зділ /• Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин Реальне життя актів Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин Прогалина у правовому Заповнення прогалини Олександр Огоновський. Аналогія закону Аналогія права Олександр Огоновський. Ольга Скакун. Статутне право ... Полное содержание

Подобный материал:

• Удк 347. 73 (075. 8) Ббк 67. 402, 1119.89kb.
• Методическое пособие Москва ● 2010 удк 347. 962 + 347. 152 Ббк 67. 721 + 67. 400., 1105.61kb.
• Мельник Олег Володимирович удк 347. 962. 2: 351. 87(477) проблеми прокурорського нагляду, 1155.05kb.
• Методические рекомендации Издание второе, дополненное и переработанное Тверь 2008 удк, 458.58kb.
• Удк 070(075. 8) Ббк 76. 01я73, 5789.66kb.
• Удк 339. 9(470)(075. 8) Ббк, 7329.81kb.
• Методические рекомендации Москва ● 2010 удк 347. 962: 342. 7 Ббк 67. 721-91: 67. 400., 952.68kb.
• Москва 2011 ббк 63. 3 (2)я 7 к 90 удк 947 (075) История России, 110.08kb.
• Учебное пособие Ярославль-2007 удк 339. 13(075. 8) Ббк, 3230.47kb.
• Сборник статей Часть II москва  2011 удк 347. 963+342. 7 Ббк 67. 721-91+67. 400., 1903.81kb.

§ 4. Чинність актів цивільного законодавства

Насамперед, необхідно зробити одне термінологічне застережен­ня: «дія» і «чинність» акта цивільного законодавства - це тотожні чи відмінні поняття?¹

У частині 5 статті 94 Конституції йдеться про день, з якого за­кон набирає чинності.² У частині 1 статті 58 Конституції вжито словосполучення «дія в часі». У частині 2 статті 57 Конституції визначена умова чинності закону, якою є його опублікування.

Діяти може лише чинний закон. Проте чинний закон може не діяти («дрімати» або взагалі бути «напівживим»). Отже, чин­ність та дія закону не завжди тотожні, хоча часто ці термі­ни трактуються як синоніми.

Опублікування як умова чинності

Відповідно до статті 57 Конституції Ук­раїни, закони, інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, мають бути доведені до відома громадян, інакше вони вважатимуться нечинними. Указом Президента України від 10 черв­ня 1997 р. «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» встановлено, що Зако­ни України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України підлягають оприлюдненню державною мовою не пізніше як у 15-денний строк в офіційних друкованих виданнях, якими є:

1. Відомості Верховної Ради України;
   
2. Офіційний вісник України;
   
3. газета «Урядовий кур'єр».
   

' Див. з цього приводу: О. Плечій. Загальнотеоретичні проблеми дії нормативно-правових актів у часі // Проблеми державотворення і захисту прав людини: Матеріали VII регіональної науково-практичної конферен­ції Львів, 2001.- С. 25-27.

52

" У статті 160 Конституції України вжито словосполучення «набуває
чинності», а у статті 94 - «набирає чинності». Як записано у Рішенні
Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 року, «обидва вони ,\
означають, що відповідні нормативні акти вступили в силу». ^j I

52

Розділ І- Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Згідно із Регламентом Верховної Ради України закони публіку-_я у газеті Верховної Ради України «Голос України» протягом лнів що вважається його офіційною публікацією.

В інших, неофіційних друкованих виданнях нормативно-право-
• _акти можуть бути опубліковані лише після їх офіційного опри­
люднення. _

Оскільки офіційне і неофіційне опублікування Цивільного ко­дексу та інших актів цивільного законодавства здійснюється з од­ного електронного джерела, практично зникає відмінність між ни­ми. Хоча, як зазначено в Указі Президента України від 10 червня 1997 p., громадяни, державні органи, підприємства, установи, ор­ганізації під час здійснення своїх прав і виконання обов'язків по­винні застосовувати закони, інші нормативно-правові акти, опуб­ліковані в офіційних виданнях.

Чинність акта цивільного законодавства у часі

Чинність акта цивільного законодавства у часі характеризується двома основни­ми показниками: початком та закінчен­ням його регулятивної сили. Кожен акт цивільного законодавства спрямований на майбутнє, на перспективу. Навіть за умови, що цим актом лише припиняється чинність нормативно-правового акта, що був прийнятий раніше.

Початок чинності Початок чинності закону пов'язується

загалом з необхідністю спливу мінімаль­ного терміну, який був би достатнім для його вивчення. Це, відпо­відно до статті 94 Конституції України, 10 днів з часу опубліку­вання закону.

Часто новий закон, особливо якщо він є великим за обсягом, вимагає не лише вивчення, а й різнопланової, у тому числі і пси­хологічної, підготовки до його застосування. Тому цей строк (vacatio legis) збільшується. Так, строк «приготування» до дії Ци­вільного кодексу 1963 р. становив понад 6 місяців, Закону України «Про власність» - понад 2 місяці. Цивільний кодекс України був введений у дію 1 січня 2004 року, тобто майже через рік після його прийняття.

Такі тривалі «вакації» обумовлені, насамперед, обсягом Кодек­су, масштабом законодавчих новел, які містяться в ньому.

Закон може вводитися у дію почастинно. Земельний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2002 p., а право на відчуження належних громадянам та юридичним особам земельних ділянок та земельних паїв було відтерміновано уже двічі.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України наби-

оаїнське цивільне право

рають чинності, як правило, з моменту їх прийняття. Якщо вони стосуються прав та обов'язків громадян, то набирають чинності лише після їх опублікування.

Зворотна дія у часі ^РУ^{Х закон}У У ^часі ~ «^е РУ^Х уперед. Проте

іноді треба «зупинитися й оглянутися,

щоб зібрати осколки»¹. Такими «осколками» і є ті відносини, що виникли при дії попереднього закону, але мають піддатися новому законодавчому регулюванню.

Зворотна дія закону у часі означає поширення дії нового закону на відносини, що виникли до набрання ним чинності (відносини -«старі», а закон - новий). Зворотна чинність окремих норм Цивіль­ного кодексу 1963 р. була передбачена Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 9 грудня 1963 р. «Про порядок введення у дію Цивільного та Цивільного процесуального кодексів Україн­ської РСР».

За статтею 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі.

Конституція України, як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 5 квітня 2001р., закріпила принцип незворотнос­ті дії в часі законів та інших нормативно-правових актів. Це озна­чає, що їх дія не може поширюватися на правовідносини, які ви­никли і закінчилися до набрання ними чинності.

Зворотна дія закону чи іншого нормативно-правового акта
можлива, відповідно до статті 58 Конституції України, лише тоді,
коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи².
Чи стосується Згідно з висновком Конституційного Суду

юридичної особи України № 1-рп/99 від 9 лютого 1999 p.,

можливість ^така можливість «стосується фізичних

застосування ^ос'б і не поширюється на юридичних осіб.

зворотної дії закону ^Але U^{e не} означає, що цей конституцій­ний принцип не може поширюватися на

закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або ска­совують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворот­ної дії в часі може бути передбачено шляхом вказівки про це в за­коні чи іншому нормативно-правовому акті».

Отже, суд взяв до уваги лише структурно-системний аналіз Конституції (стаття 58 міститься у розділі другому «Права та сво-

¹ Лон Л. Фуллер. Мораль права.- К., 1999.- С. 57.

² Див.: Правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях
і висновках (1997-2000 роки).- К., 2003- С. 172.

54

Розділ L Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

людини і громадянина»), відкинувши аналіз телеологічний г'льовий), «не доклавши зусиль для з'ясування дійсних намірів законодавця»¹.

Аналіз Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 р- Д^ав підставу для таких висновків:

1. зворотна дія в часі законів щодо фізичної особи, за загальним
   правилом,заборонена;
   
2. закон, який скасовує чи пом'якшує відповідальність фізичної
   особи, має автоматичну зворотну дію в часі, тобто навіть без наяв­
   ності у ньому застереження про це;
   
3. закон, який скасовує чи пом'якшує відповідальність юридич­
   ної особи, має зворотну дію в часі лише тоді, коли в ньому вказано
   

про це.

Отже, виходило, що новий закон, який зменшив розмір не­устойки, мав беззастережну зворотну дію лише щодо фізичної особи. А щодо юридичної особи - лише тоді, коли про це було за­значено у ньому самому.

Таке вирішення проблеми не було безспірним, але завдяки нор­мі частини 2 статті 5 ЦК усе стало на свої місця: акт цивільного законодавства має зворотну дію в часі, якщо він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, тобто не лише фізичної, а й юридичної. Це значить, що проблема, яка була актуальною до 1 січня 2004 p., перестала існувати.

Чи можлива зворотна дія в часі закону, який встановив додатко­ву відповідальність або погіршив становище юридичної особи? За­перечна відповідь на це питання випливає із загальної теорії права².

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 5 травня 2001 p., «закріплення принципу неможливості зворотної дії законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпе­ки людини і громадянина, довір'я до держави».

Термін «переживаюча» сила закону в лі­тературі вживався стосовно випадків, коли суд, вирішуючи спір, керувався нормами закону, який діяв на момент виникнення відповідного правовід-ношення, але уже втратив чинність. Для підтвердження наводила­ся приблизно така ситуація: у 1970 р. суд розглядав спір щодо

Федорчук Д. 3. Обратная сила законов об иностранньїх инвестициях: проблеми применения // Економіка та право. Науковий журнал.- 2002.-

"Див.: Трубецкой Е. Н. Знциклопедия права.- СПб.: Лань, 1999.— С. 143-144.




Українське цивільне пі

спадщини, яка відкрилася ще у 1960 p., тому керувався не Цивіль­ним кодексом 1963 p., а Цивільним кодексом 1922 р.

Однак про переживаючу силу Кодексу 1922 р. мова йти не мог­ла. Дія його припинилася 31 грудня 1963р. Але, оскільки саме цей Кодекс регулював відносини, які існували у період його чинності, то саме він має братися до уваги судом при вирішенні такого за-пізнілого спору. Проте ця ситуація не є свідченням реанімації уже мертвого закону: суд аналізує відносини сторін, постановляє рі­шення на тлі законодавства, яке діяло на час їх існування і яке бу­ло регулятором цих відносин.

У чинному раніше Законі України від 13 березня 1992 року «Про іноземні інвестиції» була норма, за якою, у разі зміни зако­нодавства щодо гарантій захисту іноземних інвестицій, протягом 10 років з дня набрання чинності цим новим законом зберігати­муть чинність норми попереднього закону.

Отже, про переживаючу дію закону можна говорити хіба що лише тоді, коли скасована правова норма продовжує все ж регу­лювати відносини, які виникли раніше, але тривають на час дії но­вого закону. Тобто, мова йде про своєрідний законодавчий панцир, імунітет, який захищає відносини, що виникли під час чинності «хорошого» закону, від дії нового «поганого» закону.

Це було викликано необхідністю заохочення іноземних інвести­цій: якщо держава змінила умови здійснення іноземних інвестицій, вона повинна забезпечити, на вимогу іноземного інвестора, застосу­вання законодавства, чинного на момент вкладення капіталу. Інак­ше, будуть порушені державно-правові гарантії щодо стабільності законодавства, що регламентує захист іноземних інвестицій'.

и -• Можна б огульно сказати, що Цивільний

кодекс України поширюється на усі групи суб'єктів цивільних відносин. Але це було б відразу неправдою, адже на всіх в однаковій мірі поширюються лише

загальні норми Цивільного кодексу. В Цивільному кодексі є ве­лика кількість норм, які стосуються лише окремих суб'єктів. Од­ні стосуються виключно фізичних осіб: лише вони можуть бути носіями великої кількості особистих немайнових прав, спадкоєм-

¹ В. Коссак. Стабільність законодавства як умова захисту іноземних інвестицій. Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали IX регіональної науково-практичної конференції.- Львів, 2003.- С. 269.

56

р зділ І- Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин за законом, відчужувачами в договорі довічного утримання

Пише окремих юридичних та фізичних осіб-підприємців стосу-ся норми про банкрутство. Лише певна юридична особа може б* ти страховиком за договором страхування; лише банк або інша фінансова установа може бути стороною у кредитному договорі.

Ломбардні операції дозволено проводити лише окремим госпо­дарським товариствам.

Лише держава може бути власником ядерного судна, ядерних відходів, прекурсорів.

До Цивільного кодексу України не були перенесені ті норми, які встановлювали привілеї чи, навпаки, обтяження для певних катего­рій суб'єктів.

На всіх, без винятку, поширені норми, що стосуються права власності, свободи договору, права на захист, позовної давності.

Фізичні та юридичні особи взаємно, у максимально можливому обсязі допущені до участі у тих відносинах, у яких їх участь рані­ше була заборонена.

Акти цивільного законодавства поширюється на іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб.

Норма, яка встановлює відповідальність, не може поширювати­ся на людину, яка не усвідомлює значення своїх дій.

Чи обов'язково знати ^{За статтею 57} Конституції України, кож-
_закон ному гарантується право знати свої права

та обов'язки. І це право відповідним чи­ном забезпечується державою за допомогою преси, радіо, телеба­чення, консультативної правової допомоги.

Знання закону - це потужна сила, яка служить інтересам особи. Тому знати закон - корисно. Знати закон водночас престижно, оскільки це є елементом загальної культури конкретного громадя­нина і суспільства в цілому.

У статті 57 Конституції закріплено обов'язок кожного додержу­ватися Конституції та законів. Оскільки для виконання цього обов'язку особа має знати зміст цих законів, то ми можемо опосе­редковано зробити висновок про існування обов'язку знати зако­ни. Якщо особа не знає закону, який надає їй певні права (напри­клад, не знала про право на пільгову плату за проїзд), вона може зазнати майнових втрат.

Якщо особа не знала про закон, який поклав на неї певний обов'язок, це не звільняє її ні від цього обов'язку, ні від відпові­дальності за його невиконання.

S7

Українське цивільне я/

аво



_rv_U«v uyaau та суміжні права» .

Прийняття Житлового кодексу не було поєднане з радикальним оновленням цивілістичного правового матеріалу: норми з Цивіль-

' У зв'язку з прийняттям ЗО червня 1984 р. Житлового кодексу УРСР і введенням його в дію 1 січня 1984 р. з Цивільного кодексу УРСР були виключені статті 278—323, в результаті чого у Главі 26 «Найом жилого приміщення» залишилася лише одна стаття.

² У зв'язку з прийняттям Закону України «Про авторське право та суміжні права» Розділ IV. «Авторське право» залишився з однією статтею. ,

58
Чи є підстави говорити про існування презумпції знання зако­ну? На мій погляд, ні, оскільки незнання закону не є підставою для настання якихось особливих правових наслідків.

ж ж

Чинність акта цивільного законодавства на території

Цивільний кодекс України, інші закони, укази Президента України, постанови Ка­бінету Міністрів, нормативно-правові ак­ти міністерств, відомств чинні на всій те­риторії України.

Це - загальне правило. Поряд з тим окремі акти законодавства, які регулюють цивільні відносини, можуть бути чинними лише на певній території, на якій введено воєнний стан, надзвичайний стан або яка оголошена зоною надзвичайної екологічної ситуації.

Нормативно-правові акти, прийняті Верховною Радою, Ра­дою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органа­ми державної влади та органами місцевого самоврядування, діють на відповідній території.

Стабільність Стабільність закону - одна з ознак право-

законодавчого ^В01 Д^еР^жави- Стабільність закону забезпе-

регулювання цивільних чуться насамперед високим рівнем його
відносин науковості. Останній же характеризується

творчим осмисленням попереднього до­свіду правового регулювання, спрямованістю на оптимальне зако­нодавче вирішення сучасних проблем суспільного життя.

Цивільний кодекс УРСР можна назвати законодавчим актом високого рівня стабільності. Протягом 40-річного періоду його чинності Президія Верховної Ради УРСР прийняла 19 указів, а Верховна Рада УРСР та Верховна Рада України - 14 законів про внесення змін до Цивільного кодексу УРСР.

Найістотніші зміни були зумовлені прийняттям Житлового ко­дексу УРСР¹, Закону України «Про власність» та Закону України «Про авторське право та суміжні пгава»²

_І

Р зділ /• Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

глпрк-cv v більшості випадків без щонайменших змін, були

НОГО KlW^CI4*v' • т і-

несені до Житлового кодексу. Тому ця обставина не може за­свідчити його застарілість.

Закон України «Про власність» відобразив фундаментальні сві-оглядні зміни в українському суспільстві, що і зумовило відмову від тих норм Цивільного кодексу УРСР, які обслуговували комуні­стичну ідеологію.

Приєднання України до міжнародних договорів у сфері охоро­ни інтелектуальної власності викликало потребу радикального оновлення авторського права, що у межах Цивільного кодексу УРСР було неможливим.

Перемогою концепції необхідності посилення репресій до осо­би, яка вчинила протиправну поведінку, було внесення зміни до статті 6 ЦК, відповідно до якої до числа способів захисту було включено відшкодування моральної шкоди.

Отже, ці зміни до Цивільного кодексу УРСР були зумовлені об'єктивними процесами, що відбулися у суспільстві.

Перед Цивільним кодексом України відразу постало чимало за­гроз, більшість яких пов'язана із паралельною чинністю Господар­ського кодексу.

Небезпека виходить і від теоретично невиважених законопроек­тів. Так, Верховна Рада України Законом від 19 червня 2003 р. внесла зміни до статті 316 «Поняття права власності»: Особливим видом власності є довірча власність». Це доповнення не може не викликати здивування та заперечення. Насамперед, введено новий термін «вид» власності, до того ж, особливий, яким ні наука, ні практика, ні законодавець досі не послуговувалися. Ним завдано удару по фундаментальній, не лише для цивілістики, категорії «власність», якою не можуть охоплюватися права особи щодо чу­жого майна, яким вона управляє.

Стабільність закону, проте, не можна ототожнювати із його недо­торканністю.

Найбільшим ворогом доброго, як вважають французи, є краще.

«Найвеличніше, найвище, найкраще,- писав Гегель,- може мислитись іще величнішим, вищим, кращим»¹. Межі доскона­лості у сфері законотворчості немає. Удосконалюватиметься, безперечно, і Цивільний кодекс України. Хочеться лише засте­регти: зміни до Цивільного кодексу слід пропонувати спокійно, виважено, обережно.

¹ Георг В. Ф. Гегель. Основи філософії права.- К., 2000- С. 191.






оаїнське ішвіль„„ „

Життя закону, іншого нормативного пра-

Реальне життя актів вового акта загальної дії, як і життя лю-
цивільного дини, може бути довгим і коротким, щас-

законодавства ливим і драматичним. Як і людина, закон

може бути паралізований різними внут­рішніми «хворобами», а також зовнішніми об'єктивними та суб'єктивними чинниками.

Абсолютна більшість норм Цивільного кодексу УРСР застосо­вувалася повною мірою. Однак деякі з них нехтувалися учасника­ми цивільних відносин, Міністерством юстиції, іншими органами державної влади, судом.

Так, попри норму статті 67 ІДК 1963 p., за якою строк дії дові­реності не міг перевищувати трьох років, тривалий час нотаріуси посвідчували довіреності лише до шести місяців, оскільки саме такі настанови одержували від Міністерства юстиції України.

Підкоряючись міністерським вказівкам, чимало нотаріусів від­мовляли у посвідченні договорів, які не були визначені у Цивіль­ному кодексі, що певною мірою паралізувало демократизм части­ни 1 статті 4 ЦК УРСР щодо можливості визнання за такими дого­ворами юридичної сили.

Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» наштовхнувся на спротив окремих посадових осіб органів вико­навчої влади, які тривалий час вважали, що моментом приватизації квартири є видача відповідного документа, і умисно зволікали з вчиненням відповідних дій.

Дія багатьох правових норм блокувалася неправильним їх за­стосуванням судами, на що неодноразово звертав увагу Пленум Верховного Суду України.

Майстерно обходилися учасниками цивільних відносин ті нор­ми, які не узгоджувалися з практикою життя яку ці норми так і не змогли змінити. Так, за статтею 170 ЦК 1969 p., не допускалася виплати процентів по грошових операціях між громадянами. Умо­ва договору позики про виплату процентів вважалася недійсною. Для паралізації дії цієї заборони сума позики часто відображалася у договорі уже з врахуванням процентів.

Фактично нечинною була норма статті 286 ЦК 1963 p., за якою квартирна плата, яка справлялася з наймача у будинку, що був в особистій власності, могла бути лише на 20% вищою за державні ставки, причому оплаті підлягало не все житло, а лише кімнати. Тобто, за 1 кв. м жилої площі не дозволялося справляти плату по­над 18 коп. На той час за ті гроші можна було придбати хіба що 100 грамів дешевої ковбаси.

60

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Уоча укладення договору найму житла з такою мізерною пла-було з різних точок зору явно невигідним, суди при вирішен-^т? _ору з приводу несплати квартирної плати, закриваючи очі на ^н1_альне життя, присуджували суму, яка відповідала закону. Р Нечинними виявилися і окремі норми Закону України «Про ласність», зокрема стаття 38 «Власність членів трудового колек­тиву державного підприємства».

у всіх цих випадках через колізію закону і об'єктивних умов життя закон повністю або у певній частині не розпочинав реально своєї дії або згодом повністю чи частково втрачав регулюючу силу, хоча формально залишався нескасованим.

«Cessante ratione Juris, casat lex ipsa» - припиняється корисність закону, припиняється сам закон. Однак цю тезу, як застерігав про­фесор Олександр Огоновський, слід застосовувати дуже обережно¹.

Отже, формально не скасоване правило поведінки може фактично бути мертвим, недіючим взагалі або лише стосовно певних ситуацій.

Важко пробивають собі дорогу окремі новели Цивільного ко­дексу України через свідоме нехтування ними. Так, нотаріуси про­довжують посвідчувати довіреності на управління автомобілем, хоча ці відносини випливають із договору оренди або позички.

Окремі засоби масової інформації не зважають на цілу низку заборон, які покликані забезпечити фізичній особі можливість здійснення своїх особистих немайнових прав, трактуючи ці забо­рони як такі, що обмежують право на інформацію.

Нехтується нова термінологія, яка міститься у Цивільному ко­дексі.

Все це - результат звиклого правового нігілізму, поверхового ознайомлення з Кодексом, небажання чи психологічної неготовно-сті побороти утрамбовані часом штампи та стереотипи. Виправити ситуацію зможе лише час.

Ускладнять життя багатьох норм Цивільного кодексу конкуру­ючі норми Господарського кодексу.

Є у Цивільному кодексі і норми, які появилися у ньому випад­ково або без достатнього наукового моніторингу, а тому перспек­тива їх дії не є райдужною. Мова йде, зокрема, про деякі норми 1 лави 7 «Загальні положення про юридичну особу».

Не має сенсу стаття 1007 ЦК, відповідно до якої довіритель, Уклавши договір доручення, зобов'язаний видати повіреному дові­реність на вчинення юридичних дій, визначених у договорі.

Олександр Огоновський. Систем Австрійського права приватного.-^т- 1.-С. 37.


Українське цивільне право

Чинність акта цивільного законодавства або окремої правової норми може бути припинена:

1) прямим скасуванням цього акта або виключенням окремої норми, цілої глави або навіть розділу із тексту закону;

2) прийняттям нового закону стосовно того ж предмета пра­вового регулювання.

Як було зазначено у статті 1 Указу Президії Верховної Ради УРСР від 9 грудня 1963 р. «Про порядок введення в дію Цивільно­го та Цивільного процесуального кодексів УРСР», «до приведення цивільного законодавства УРСР у відповідність з Цивільним коде­ксом УРСР діючі акти застосовуються, оскільки вони не супере­чать цьому Цивільному кодексу». Аналогічної за змістом норми у Прикінцевих та Перехідних положеннях Цивільного кодексу не­має. За аналогією можна застосовувати норму статті 1 Перехідних положень Конституції України, за якою закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності Конституцією України, є чин­ними в частині, що їй не суперечать.

Та обставина, що у зв'язку з прийняттям закону, який інакше, ніж Цивільний кодекс УРСР, регулював певні відносини, протягом тривалого проміжку часу не були внесені зміни до Цивільного ко­дексу, зумовлювала виникнення на практиці низки проблем.

Так, Закон України від 7 лютого 1991 р. «Про власність» не містив обмежень щодо кількості будинків, які могли бути у власності членів сім'ї. Водночас формально залишалася чинною заборона, яка місти­лася у статті 101 ЦК 1963 p., оскільки своєчасно вона не була скасо­вана. Нотаріуси часто нехтували нормою Закону «Про власність», керуючись формально нескасованою нормою Цивільного кодексу.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від жовтня 1997 p., «загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено цим актом, автоматично скасову­ється однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

У практику діяльності Верховної Ради України не увійшло пра­вило про одночасне прийняття нового закону з переліком змін, які торкнулися інших чинних законів. Отже, від суддів, нотаріусів ви­магається відповідна аналітична діяльність, щоб визначити коло змін до «старого» закону, внесених новим законом.

Те ж стосується наслідків набрання чинності в Україні міжна­родних конвенцій. Оскільки зміни у зв'язку з набранням чинності міжнародного договору до законів не вносяться взагалі або вно­сяться з великим запізненням, окремі практичні працівники вва-62

_І

1

л'п І Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

пю обставину підставою для незастосування норм міжна-

^ж _н0Го договору.

Відповідно до частини 2 статті 4 ЦК, суб'єкт права законодав-

.. _інщіативи, який подав проект закону, що регулює цивільні від-

⁴⁰¹ ини інакше, ніж Цивільний кодекс, зобов'язаний одночасно

^Н°дати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу.

Обидва законопроекти Верховна Рада розглядає одночасно.

Не можна заперечувати проти цього правила законодавчої тех­ніки. Однак місце йому - не в Цивільному кодексі, адже мова йде про загальну вимогу до процесу законотворчості.

§ 5. Прогалини у регулюванні цивільних відносин

Прогалиною у законі є відсутність відповід­ної норми, яка потрібна для регулювання певного виду цивільних відносин, у всій системі актів національного цивільного законодавства. Отже, прогалини не буде, якщо певна нор­ма, хоча і відсутня в Цивільному кодексі, зате є, приміром, у міжна­родному договорі, іншому законі чи в постанові Кабінету Міністрів. Проте сам факт відсутності в законі певної норми не завжди є свідченням прогалини, а навпаки, може вважатися доказом прин­ципової позиції законодавця, який вважав обійдені ним відносини небажаними чи, можливо, навіть шкідливими. Так, невключення до спадкоємців за законом у Цивільному кодексі 1963 р. тітки, дядька не могло вважатися прогалиною. Водночас предметом спо­ру було питання про те, чи можна вважати прогалиною мовчання закону щодо права на відшкодування шкоди, яка була заподіяна особі при рятуванні нею життя іншої особи¹.

Прогалина у правовому Прогалина у правовому регулюванні пов'я-
регулюванні ^{зана 3 В}ІД^СУ^ТШСТЮ відповідної норми не

лише в усій системі актів цивільного зако­нодавства, а й у статуті юридичної особи чи ^в Договорі, якщо певні відносини можуть бути врегульовані ними.

причини прогалин Твердять: прогалини є наслідком браку

часу (поспішності у підготовці і прийнят­ті закону) або браку знань. З цим можна частково погодитися. Причиною прогалин здебільшого є постійна динаміка цивіль-

Див:. Стависский П. Р. Возмещение вреда при спасании социалис-тического имущества, жизни и здоровья граждан.-М., 1974.- С. 90.

оаїнське цивільне право

них відносин, зміна економічної, соціальної та політичної _Си_ туації.

Життя, як живе срібло, перебуває в постійному русі. Цей постій-ний рух і є, властиво, життям. Життєві ситуації постійно змінюють-ся, вимагаючи адекватного правового регулювання. Тому закон оцінений сьогодні як бездоганний, завтра уже може таким не бути.'

Можна заповнити прогалини, які були вчора, проте завтра у за­коні можуть виявитися інші прогалини. І так - нескінченно.

Заповнення прогалини ^ПР^{огалина} У законі ^M0*^{e б}У™ заповнена

сторонами для себе, тобто на шдивідуа-
є законі . .

льному рівні, за допомогою договору.

Мова, звичайно, може вестися про ті прогалини, які можуть-бути заповнені на основі домовленості сторін.

За статтею 4 ЦК 1963 p., цивільні права та обов'язки могли ви­никнути не лише з угод, визначених у законі, а й з тих, які не були передбачені законом, але не суперечили йому. За допомогою цієї норми відбувалося, як відзначала у своїх лекціях доцент А. М. Са-вицька, заповнення прогалини в законі за допомогою договору, хоча інші науковці вбачали у цьому застосування аналогії права.

Про можливість договірного заповнення прогалин зазначено у статті 8 ЦК. Прогалина у законі усувається прийняттям відповід­ної норми закону, якої не вистачало.

Чи існують або чи можуть гіпотетич-но існувати такі цивільні відносини, які були б позбавлені взагалі будь-якого соціального регулювання?

На це запитання слід дати заперечну відповідь. Таких відносин не може бути. Адже якщо вони позбавлені впливу закону, то ма­ють одержати охорону за допомогою аналогії. А це значить, що термін «цивільні відносини» завжди має трактуватися як «цивільні правовідносини», тому і наголошування щораз на слові «правовід­носини» є зайвим.

Як писав професор О. Огоновський, суддя не може ніколи відмо­вити у вирішенні справи через відсутність норми закону. Він мусить у певний спосіб доповнити право, бо воно не є якимось механічним агрегатом постанов. Навпаки, кожна постанова має свою розумну причину. Цими причинами вони зв'язуються в одну органічну, розу­мну цілість, яка, сама із себе, дозволить зробити розумний висновок. Тому аналогія, на його думку, є «розумовим доповненням закону» .

Не може суд відмовити у розгляді справи через відсутність від-

Олександр Огоновський. Цит. праця.- С. 34.

64

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

відної норми акта цивільного законодавства і за статтею 8 ЦПК України.

у Цивільному кодексі 1963 р. термін «аналогія» не використо-

ався j взагалі питання аналогії не було у ньому предметом пря­мого регулювання.

Згідно зі статтею 11 Цивільного процесуального кодексу 1963 p., у разі відсутності закону, що регулював спірні відносини, суд мав застосовувати закон, що регулював подібні відносини, а при відсут­ності такого закону суд мав виходити із загальних начал і змісту законодавства.

Словосполучення «зміст законодавства» стало результатом калькового перекладу словосполучення «смьісл законодатель-ства», що містився в Основах судочинства Союзу РСР та союзних республік 1963 р. Проте «зміст» - це російською «содержание», слова ж «смьісл» і «содержание» в російській мові не є синонімами.

Як писав О. Л. Боровиковський, в «общем смьісле законов» завжди є відповідь на усі без винятку питання, що можуть виник­нути у судовій практиці'.

Та обставина, що проблема аналогії була вирішена в Цивільно­му процесуальному кодексі, дала окремим авторам підставу для сумнівного висновку, наче аналогія є засобом регулювання відно­син лише тих осіб, спір між якими розглядається судом, а тому є проблемою процесуальною.

Наявність у Цивільному кодексі України спеціальної статті 8 «Аналогія» є додатковим доказом того, що аналогія є засобом регулювання відносин сторін і до звернення до суду². Отже, анало-

Боровиковский А. Л. Закон и судейская совесть. В кн.: Антологія української юридичної думки. Т. 6. Цивільне право.— К., 2004.— С. 224.

Боровиковський Олександр Левкович народився 26 лютого 1844 р. у м. Полтаві, у родині українського поета і етнографа Левка Боровиковсь-кого. Закінчив Харківський університет, працював адвокатом, був назва­ний «корифеєм русской адвокатури первого призьіва», працював присяж­ним повіреним. Тривалий час був приват-доцентом кафедри цивільного права і процесу Новоросійського університету (м. Одеса). Потім працю­вав обер-прокурором цивільного касаційного департаменту Сенату, се­натором. Помер З грудня 1905 р. у Санкт-Петербурзі. Див.: Ю. Я. Ка-сянєнко. О. Л. Боровиковський // Юридична енциклопедія. Т. 1.- К., 1998.-С. 262-263.

' Вважається, що аналогія може використовуватися лише у разі про­галин у матеріальному законі. Таку точку зору слід вважати застарілою: аналогія може застосовуватись і в разі прогалини у процесуальному законодавстві.

Українське цивільне пр

гія є потужним юридичним інструментом не лише в руках суду айв руках нотаріуса, іншої посадової особи.

Аналогія закону Якщо у законі є правило, що стосується

випадку, який за своєю суттю подібний до

невирішеного, можна,- писав Олександр Огоновський,- просто без змін застосовувати це правило. « Якщо фактичні умови різних випад­ків однакові, то і їх розумне унормування мусить бути однаковим».'

Аналогія закону як засіб регулювання неврегульованих відно­син тим законом, що регулює подібні цивільні відносини, визна­чена у частині 1 статті 8 ЦК.

Прикладів використання аналогії закону описано небагато.

У сфері регулювання деліктних відносин не було загального нор­мативного акта щодо порядку визначення розміру відшкодування у зв'язку з ушкодженням здоров'я чи заподіяння смерті. Тому до всіх випадків застосовувалися Правила про відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р.

Аналогія права

У м. Рені Одеської області п'ятирічна дитина заплуталась в електропроводі, який спадав на землю. П. кинувся на поряту­нок. Дитина була врятована, але П. загинув. Дружина П. в ін­тересах трьох дітей подала позов до Ізмаїльського електросі-тьового району про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника.

Застосування аналогії недопустиме при вирішенні питання щодо пока­рання за діяння, яке не охоплене Кримінальним кодексом, оскільки люди­ну можна притягнути до кримінальної відповідальності лише за діяння, яке прямо передбачене у ньому. Проте в Кримінальному кодексі містяться не лише норми, які передбачають караність діяння. Тому аналогія може бути застосована до інших питань, якщо це поліпшить становище особи.

Немає достатньо вагомих аргументів проти застосування аналогії і в разі прогалини в Кримінальному процесуальному кодексі України, особ­ливо аналогії права, якщо це відповідає інтересам особи, проти якої відкрита кримінальна справа, адже на неї, відповідно до статті 62 Кон­ституції України, поширюється дія презумпції невинуватості.

Така позиція повністю узгоджується з принципом верховенства права.

Олександр Огоновський. Цит. праця.— С. 34. 66

,. j и_ивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

_ва колегія у цивільних справах Одеського обласного суду задовольнила, використавши аналогію права: «відсутність у ^П03°'^В ному кодексі статті, яка регулювала би відшкодування ^ИВІІ заподіяної при рятуванні життя людини, не може бути під- ю для відмови в позові. Відмова в позові П. суперечила би

альним нормам Цивільного кодексу і комуністичній моралі».¹

Хоча стаття 11 ЦПК 1963 р. встановлювала можливість засто-ування аналогії права, у жодній із постанов Пленуму Верховного Гуду України терміну «аналогія» використано не було. У Поста­нові Пленуму Верховного Суду від 29 грудня 1976 р. «Про судове рішення» відтворено було зміст статті 1 ЦПК, без щонайменшої конкретизації. Оскільки одним із показників роботи судді була і продовжує, на жаль, залишатись кількість скасованих рішень, суд­ді і надалі остерігаються застосовувати аналогію права під тиском і цієї обставини. Більше того, складається враження, що вони про неї взагалі забули.

Як уже зазначалося, у статті 11 ЦПК 1963 р. аналогія права трак­тувалася як застосування «загальних начал та змісту цивільного законодавства». Однак ці начала ніде сформульовані не були. При вирішенні конкретного спору суд не мав можливості використову­вати вислів «зміст цивільного законодавства».

У частині 2 статті 8 ЦК змінено сутність аналогії права: якщо неможливо використати аналогію закону, регулювання цивільних відносин має здійснюватися за допомогою загальних засад цивіль­ного законодавства, сформульованих у статті З ЦК, зокрема спра­ведливості, добросовісності та розумності.² Тобто, «в дусі цілого організму права»³, «на підставі природних принципів права»⁴.

Оскільки справедливість, добросовісність та розумність є кате­горіями морально-правової свідомості, можна зробити висновок про те, що мораль, моральне право має братися до уваги при вирі­шенні питання про те, має чи не має особа певне юридичне право.

Справедливість, розумність та добросовісність можуть бути за­кріплені у нормі звичаєвого права, а тому і звичаєве право може використовуватися у спорі про право цивільне.

У статті 8 ЦПК України 2004 р. відтворене поняття аналогії ^пРава, яке міститься у статті 8 ЦК.

2 ^ИТ- ^за: П, Р. Стависский. Возмещение вреда ...-С. 107-108.

. Борислава Ромовська. Проблеми загальної теорії права у проекті цивільного кодексу України...- С. 65.

4 улексапдр Огоновський. Цит. праця- С. 36.

'Іокровский И. А. Основньїе проблеми гражданского права.- С. 92.



Українське

§ 6. Судовий прецедент

Латинське слово praecedens (praecedentis) означає той, що йде попереду. Іншими словами, це той, хто першим долає труднощі прокладаючи шлях для інших.

Прецедентним є таке вирішення певного питання, яке потім вважається еталонним при вирішенні аналогічного питання інши­ми судами.

Судовим прецедентом є рішення суду з певного спору, яке стає обов'язковим зразком при вирішенні аналогічного спору тією ж самою або нижчою судовою інстанцією.

Судовий прецедент визнається в Англії, Канаді, Австралії, окре­мих штатах США та в інших державах.

Судовий прецедент трактувався радянською правничою наукою як явище негативне, як засіб утвердження у буржуазному суспіль­стві інтересів панівного класу.

Наявність судового прецедента в СРСР радянська правнича на­ука категорично заперечувала. Однак стверджувати, що в Союзі РСР судового прецеденту не було, не можна. Він був, але у дещо специфічній, «радянській» формі. Пленум Верховного Суду СРСР приймав постанови (потім ці постанови дублювалися Пленумом Верховного Суду УРСР), окремі статті яких часто починалися та­кими словами: «судам належить мати на увазі», «роз'яснити су­дам», «суди повинні».

У Постановах Пленуму Верховного Суду, насамперед, тлума­чилися норми закону. Так, у статті 6 Постанови Пленуму Верхов­ного Суду України від 4 жовтня 1991р. «Про практику застосуван­ня судами законодавства, що регулює право власності на житло­вий будинок» було витлумачено зміст поняття «дійсна вартість будинку»: це - грошова сума, за яку він може бути проданий у да­ному населеному пункті чи місцевості.

У непоодиноких випадках в Постановах Пленуму Верховного Суду містилися нові за змістом правила поведінки. Прикладом може бути стаття 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», у якій записано та­ке: «оскільки на підставі статті 452 ЦК (1963 р.) особа, яка від­повідає за шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотньої вимоги (регресу) до винної особи, не буде суперечити закону пред'явлення за вибором потерпілого вимог про відшкодування шкоди безпосередньо до винної особи, якщо за законом межі від­повідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові». 68

л' І Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

- є Постанові визначався суб'єкт відповідальності, якщо, на-у цій ж _автомоді_лем протиправно заволоділа інша особа. ^Прик^Лстанови _Пленуму Верховного Суду були обов'язковими до ° ування, часто у мотивувальній частині рішення суд керував-^3аСТе відповідною постановою Пленуму Верховного Суду. Рі- суду, ^в якому не було враховано постанови Пленуму Вер-Тного Суду, зазвичай скасовувалося.

Добре це було чи погано? Однозначно на це запитання відпо­вісти важко. Адже своїми постановами Пленум Верховного Суду заповняв прогалини, визначав критерії розуміння окремих оці­нюваних понять, згладжував іноді гостроту несправедливих норм закону. Основний негатив полягав, мабуть, лише у постійних спробах замовчування цього боку діяльності найвищої судової інстанції.

Можливість вільного висловлювання своїх думок дала підставу для висновку: судовий прецедент в Україні існує віддавна.¹ Форми його прояву відмінні, ніж, скажімо, у Великобританії, адже при вирішенні відповідного спору суд не застосовує рішення вищої судової інстанції, винесене в аналогічній справі.

Але суд використовує «обґрунтувальну» його частину, тобто його дух, підходячи до вирішення «своєї» справи на тих теоретич­но-правових засадах, котрі були сформульовані вищою судовою інстанцією.

Утвердження такої форми судового прецеденту здійснювалося різними засобами, зокрема опублікуванням правових позицій Вер­ховного Суду України з окремих видів судових спорів, призначен­ням «зональних», тобто тих суддів Верховного Суду України, які мають здійснювати специфічний патронат над судами області.

Є всі підстави для висновку про прецедент рішень Конститу­ційного Суду України, з тією відмінністю, що суди, вирішуючи спір, дотичний до питання, визначеного у рішенні Конституційно­го Суду України, у своїх рішеннях посилаються на рішення Кон­ституційного Суду України.

Прецедентним правом стають рішення Європейського Суду на­віть у справі, яка не пов'язана з Україною. Якщо аналогічна за сут-^{Тю сп}Рава розглядатиметься судом України, він не може відмежу-атися від обгрунтувань, що містяться у рішенні Європейського УДу. Якщо суд знехтує ними, доля цього рішення визначена на-^ПеРед: воно неодмінно буде скасоване.

Ольга Скакун. Конституційний суд як учасник правотворчості (зако­нотворчості) в Україні // Юридична Україна. 2003, № 1,- С. 29.



Глава З

Статутне право

як регулятор цивільних відносин

Статут є обов'язковим установчим доку-
Статутне право ментом майже кожної юридичної особи.

Статут - локальний нормативний пра­вовий акт, тому він не може суперечити нормам юридичного права.

Призначення статуту не в тому, щоби переносити до нього норми юридичного права, а в тому, щоби конкретизувати норми закону та інших нормативних правових актів, поглибити рівень регуляції відносин шляхом охоплення тих, які були обійдені ними, пристосувати диспозитивну норму закону до умов діяльності кон­кретної юридичної особи.

Якщо в статут перенесені норми закону або іншого норматив­ного правового акта, статутним правом вони, звісно, називатися не можуть. Локальними правовими нормами у ньому будуть лише ті, які встановлюють нові, особливі правила поведінки.

Закон часто визначає обов'язкові елементи змісту статуту. Так, за статтею 143 ЦК, статут товариства з обмеженою відповідальніс­тю має містити відомості про розмір статутного капіталу, з визна­ченням часток кожного учасника, розмір і порядок формування резервного фонду тощо.

У статуті акціонерного товариства мають міститися відомості про розмір статутного капіталу, умови про категорії акцій, що ви­пускаються товариством, та їхню номінальну вартість, права акці­онерів тощо (стаття 154 ЦК).

Статут регулює головним чином внутрішні відносини, тобто відносини всередині юридичної особи. Статутом акціонерного то­вариства, зокрема, може визначатися розмір дивідендів, строки їх виплати, порядок викупу акцій від акціонерів, порядок продажу акцій самими акціонерами.

Статут може регулювати і зовнішні відносини. Назва юридичної особи, що закріплена у статуті, створює у всіх обов'язок поважати її права на неї. У статуті може визначатися перелік правочинів, які не може вчиняти юридична особа (наприклад, договір дарування), або щодо яких передбачається особлива процедура схвалення ви­щим органом управління.

У статуті може визначатися коло осіб, між якими буде поділено майно юридичної особи у разі її ліквідації.

70

л^щ І Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Статутним правом» є і норми установчого договору у повному

_та ком^Тандитному товариствах.

і трукція про порядок вчинення нотаріальних дій (затвердже-Міністерством юстиції України 3 березня 2004 р.) зобов'язує

^Н° піуса який готується до посвідчення правочину за участю

юридичної особи, ознайомитися з її статутом.

Норма статуту, яка суперечить акту цивільного законодавства,

є нечинною.

Регулювати цивільні відносини у випадках, передбачених ста­тутом, може відповідний орган юридичної особи.

Таким актом фізичній особі, пов'язаній з юридичною особою трудовим договором або членством, може бути надано відповідне право: на безоплатну передачу у власність певного майна, на кори­стування житлом чи іншим майном, на доплату у разі ушкодження здоров'я при виконанні трудових обов'язків чи виконанні дору­чення органу юридичної особи.

У разі невиконання цього рішення заінтересована особа має право на судовий захист.