Удк 347(477)(075. 8) Ббк 67

Вид материалаДокументы

Содержание


Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела
Звичаєве право як джерело Цивільного кодексу України
Юрій Гошко.
Цивільний кодекс
Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ...
Подобный материал:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   38
§ 2. Практика життя

Практика, у якій вічно зелене дерево життя виконує одночасно дві дуже важливі функції: джерела та екзаменатора цивільного за­конодавства. Вона, як лакмусовий папірець, перевіряє цивільне за­конодавство на справедливість, розумність, моральність.

Результатом такої перевірки є виявлення:
  1. прогалин;
  2. «застарілих» норм, які не узгоджуються з вимогами часу;
  3. норм, які сприяють зниженню рівня моральності суспільства;
  4. норм, які є несправедливими, нерозумними.

Практика життя була і залишається потужним засобом онов­лення законодавства.

Нові норми, як зауважував С. Дністрянський, не завжди тво­ряться у спокої1. Часто вони витворюються у боротьбі нового із старим. Ареною такої боротьби нерідко є суди. Проте, не всі су­ди, стикнувшись із «поганим» законом, діяли однаково. Одні не виходили за межі букви закону, інші, навпаки, шукали справед­ливого, швидкого разового вирішення життєвого спору, прояв­ляючи свої особисті якості «бунтівника». Справа набувала розго­лосу. «Безумство хоробрих» притягувало до себе увагу інших суддів. Поступово утверджувалась судова позиція (судова прак­тика). Вислів «судова практика стала на шлях ...» був звичним для таких ситуацій.

Одночасно формувалася наукова думка, яка згодом, хоч і не завжди, набувала законодавчого закріплення.

Можна навести чимало судових рішень, які спричинилися до внесення змін до цивільного законодавства.

Хрестоматійною у цьому контексті є, насамперед, «справа Мар-цинюка».

Див.: Академічна юридична думка...- С. 232.

120

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ...



На одній із станцій Марцинюк, який їхав у поїзді, відгукнувся на звернення до пасажирів допомогти погасити пожежу: за­горівся товарний поїзд із державним майном. В результаті участі у рятувальних роботах М. одержав сильні опіки і став інвалідом.

На той час в законах не було норми, яка би передбачала обов'язок державної організації, майно якої рятував потерпілий, відшкодувати завдану йому шкоду. Справа неодноразово розглядалася різними су­довими інстанціями, але в позові було відмовлено. Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду СРСР зайняла принципово но­ву позицію, записавши у своїй ухвалі таке: «Хоча розділ XIII Цивіль­ного кодексу 1922 р. про зобов'язання, які виникають внаслідок за­подіяння шкоди іншій особі, не передбачає прямої відповідальності в таких випадках підприємства, однак відмова Марцинюку з формаль­ної підстави не є правильною. Марцинюк діяв не у власних інтересах, а в інтересах охорони державної власності, обов'язок берегти яку пе­редбачений статтею 131 Конституції СРСР»1.

Аналогічну ухвалу було винесено у справі Бичкової-Гончарової до спорттовариства «Динамо»2.

Довелося чекати понад двадцять років, поки в Основи цивіль­ного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1962 р. було включено окремий розділ «Зобов'язання, які виникають у зв'язку із рятуванням соціалістичного майна».

Судова практика стимулювала наукові дослідження проблеми від­шкодування шкоди, завданої особі при рятуванні життя іншої людини.



Під час знімання кінофільму «Кубанські козаки» кінь, який віз візок з головною героїнею, народною артисткою СРСР /1., раптом вийшов з-під контролю, життя артистки опинилося під загрозою. Р. вдалося зупинити коня, але при цьому він одер­жав перелом хребта, став інвалідом 1-ї групи.

Його позов про відшкодування шкоди суд відхилив.

В інших випадках суди все ж задовольняли такі позови.

І лише у Цивільному кодексі України проблема відшкодування шкоди, завданої особі, яка рятувала життя іншої людини, нарешті законодавчо вирішена.

Див.: Сборник постановлений Пленума и определений судебньїх коллегий Верховного Суда СССР 1940 г- М., 1941- С. 10.

" Див.: Судебная практика Верховного Суда СССР, 1949.- № 10.- С. 4.

121



Українське цивільне право

Поштовхом до внесення змін до Цивільного кодексу УРСР 1963 р. була і справа за позовом райвиконкому про виселення Л. з квартири.



Сімдесятирічна Л. протягом ЗО років проживала з П. у фак­тичному шлюбі. Після смерті П. райвиконком пред'явив до суду позов про виселення /І. з квартири, наймачем якої був П. Позовна вимога грунтувалася на тому, шо за статтею 283 ЦК 1963 р. членами сімТнаймача, крім дружини, батьків та дітей, могли бути лише інші «родичі».

Юридичного статусу дружини Л. не мала, родичкою покійно­му не була, тому не вміщалася в прокрустове ложе цієї норми і формально могла вважатися такою, що не набула права на спірну квартиру.

Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду УРСР ви­словилася за неможливість задоволення позову про виселення. Ця справа стала підставою для внесення змін до ст. 283 Цивільного кодексу: слова «інші родичі» було замінено словами «інші особи», завдяки чому коло осіб, які могли претендувати на визнання за ними права на житло, збільшилося.

Чи можна було у названих вище випадках звинуватити суд у свавіллі? Однозначно, ні.

Чи можна говорити про судову правотворчість? Однознач­но, так.

Опублікування цих ухвал було для інших судів орієнтиром при розгляді аналогічних спорів і до внесення змін до цивільного зако­нодавства.

Переважали, однак, випадки, коли суди спокійно плили за течією, розуміючи несправедливість норми, але не бажаючи виказувати це своїм рішенням.



3. позичила А. строком на 1 рік п'ять тисяч карбованців на придбання автомобіля. А. загинула, не справившись з управ­лінням автомобілем, через десять днів після його купівлі. Однак 3. дізналася про смерть А. лише через 8 місяців. В позові 3. до спадкоємців А. про виплату їй із спадкового майна суми боргу суд відмовив, оскільки, відповідно до статті 557 UK 1963 p., їй слід було заявити претензії до спадкоємців протя­гом 6-ти місяців з часу смерті А.

Така норма не була ні розумною, ні справедливою. У стат­ті 1281 ЦК України ця проблема врегульована радикально інакше: 122

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ...

спадкоємці не можуть одержати виграшу від приховування смерті спадкодавця-боржника.

Більше того, приховання смерті батька, матері, дружини, чоло­віка, дочки, сина мало би вважатися актом аморальним і могло б навіть призвести до заявлення вимоги про відшкодування завданої майнової та моральної шкоди.



Собака, що належала Т., схопила перехожого Д. за ногу, пошкодила його одяг. На одній нозі залишилися легкі сліди від укусу. Д. звернувся з позовом до Т. про відшкодування матеріальної шкоди в сумі ЗО гривень та моральної шкоди -в сумі 2 тис. гривень.

За статтею 440і ЦК 1963 p., належний до компенсації мінімаль­ний розмір моральної шкоди становив п'ять мінімальних заробіт­них плат. Т. одержує пенсію в мінімальному розмірі, постійно хворіє, сплатити 800 гривень вона реально не могла. Тому міс­цевий суд визначив розмір відшкодування за моральну шкоду у 80 гривень. Апеляційний суд це рішення частково змінив, прису­дивши потерпілому відшкодування у розмірі, встановленому зако­ном. Тобто, від букви закону не відступив.

Ця справа, як і багато інших подібних, давала підстави для сум­нівів у доцільності встановлення такої мінімальної межі.

У Цивільному кодексі України мінімальний розмір грошового відшкодування моральної шкоди не встановлено.



Р. подарувала К., своєму зятеві, автомобіль. Але дуже швидко їхні відносини зіпсувалися і К. наніс їй середньої тяжкості тілес­ні ушкодження.

Р. пред'явила позов про розірвання договору на підставі стат­ті 5 ЦК 1963 p., але суд в позові відмовив.

Ця судова справа була підставою для включення до Цивільного кодексу України статті 727, яка передбачає, що у разі вчинення обдарованим умисного злочину проти життя, здоров'я, власності Дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей договір Дарування може бути розірваний.

Прикладів судової практики, які вплинули на зміст Цивільного кодексу України, інших законів, дуже багато.

Відповідно до статті 8 Конституції України, «в Україні діє і ви­знається принцип верховенства права». Це відкрило шлях до прин­ципово іншого погляду на місію судової влади.

123



Українське цивільне право


§ 3. Власний досвід правового регулювання цивільних відносин

Наш власний досвід регулювання цивільних відносин - це факти, що зібрані у звичаєвому праві, у «державних» нормативних право­вих актах дорадянського та радянського періодів нашої історії.

Звичаєве право як джерело Цивільного кодексу України

Звичаєве право існувало від самого почат­ку суспільного життя, тому, вважав ака­демік Станіслав Дністрянський, звичаєве право мусить бути джерелом права1. «Право звичаєве як звичай народний має

служити матеріалом законодатним. Але в українській історії ці два чинники так і не порозумілися між собою»,- писав Кость Левиць-кий, Голова Уряду Західної Української Народної Республіки (ЗУНР)2.

Це і зрозуміло: адже тривалий час на українських землях діяли закони Польщі, Австрії, Росії. Сама спроба уже у радянський пе­ріод дослідити звичаєве право України багатьом українським вче­ним, як відомо, коштувала життя.

Цивільний кодекс України містить чимало норм, що мають яск­раво виражену національну правову свідомість.

За звичаєвим правом українців, жінка не обмежувалася в май­нових правах, як це мало місце у правовій традиції інших європей­ських народів, тому продаж її майна міг відбутися лише за її зго­дою, а у разі смерті жінки - чоловік міг розпорядитися цим май­ном тільки за згодою дітей.

Звичаєве право вимагало, щоби особа, яка продає майно, була, по-перше, здорова тілом і душею, по-друге, продавала добровіль­но, без примусу і, по-третє,- з дозволу сім'ї.

Як зазначає Юрій Гошко, у кожному документі про продаж майна містилася інформація про дотримання всіх цих вимог.

Суд міста Самбора анулював продаж сіножаті, оскільки Мат-'. І ' вій Юркевич продав її без згоди дітей та напідпитку.

Станіслав Дністрянський. Звичаєве право - соціальні зв'язки // Ча-сопрісь правнича і економічна: Томи IV, V.-Львів, 1902,-С. 30.


124
" Кость Левицький. Квестинатор до збирання звичаєвого права на Ру-си. Часопись правника. Рочник V.-Львів, 1985.- С. 134.

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ...

У статтях 225, 231 ЦК передбачено наслідки вчинення право­чину особою, яка діяла під впливом насильства або якщо вона в момент вчинення правочину не усвідомлювала значення своїх дій. У частині 4 статті 203 ЦК правочин, що вчинюється батьками, не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповно­літніх та непрацездатних дітей. Тобто, можна сказати, що Цивіль­ний кодекс України відтворює ці вимоги.

В акті продажу майна брат Антон і сестра Варвара зазначили, що продають півпрута поля (прут - ширина 7,5 ліктя) і все, що до нього належить: хату, стодолу, комору, стайню, город).

Тобто уже тоді відокремлювалася головна річ та її приналежно­сті. Головною річчю було поле.

У статті 381 ЦК запроваджено термін садиба, першою складо­вою якої є земельна ділянка.



За відсутності Гриця Путиловича його двоюрідний брат про­дав землю та будинки Рамі за 145 зл. Зборовий суд визначив, що брат не мав права розпорядитися чужим майном і прису­див продавця повернути Рамі 145 злотих, а Раму - повернути Грицеві Путиловичу його землю та будинки.

Оцінюючи ситуацію за нинішньою термінологією, можна ска­зати, що Рама був недобросовісним набувачем, оскільки міг зна­ти, кому насправді належало майно, яке йому було запропонова­но купити.

Суд захистив інтереси власника так, як би це зробив суд сього­дні, керуючись статтею 387 ЦК України.



Яцко Гайстрич з села Хашева у зв'язку з боргами втік із си­нами до Угорщини. Коли він помер, сини, що повиростали, повернулися додому. Ті, хто батькові позичив гроші, намага­лися забрати у дітей господарство. Зборовий суд вирішив, шо сини мали би заплатити рухомими речами, але, оскільки батько їм нічого не залишив, господарство має бути їм по­вернуто1.

Рішення суду було справедливим: не можна було залишити си­нів без господарства, адже господарюючи, вони зможуть згодом повернути борги.

Усі приклади справ, які наводяться у цьому параграфі, запозичені із книги: Юрій Гошко. Звичаєве право...- 203 с.

125

Українське цивільне право

Отже, звичаєве коріння мала норма, за якою стягнення не допу­скалося на основні засоби. Це оберігало боржника від остаточного розорення.

У сучасних умовах, коли банкрутство є звичайним явищем рин­кової економіки, вона була скасована.

До Цивільного кодексу України не ввійшли, на жаль, всі ті зви­чаєві правила, які не втратили своєї актуальності, зокрема «сусід­ське право», за яким сусідові належало право першого покупця земельної ділянки. Є підстави сподіватися, що відповідна норма у Цивільному кодексі України, у зв'язку з розширенням продажу земельних ділянок, невдовзі буде введена.

Цивільний кодекс Цивільний кодекс УРСР, незважаючи на

УРСР, інші закони як те' що він бУв пристосований до обслу-
джерело Цивільного говування існуючої на той час системи,
кодексу України містив чимало норм, які витримали пере-

вірку часом, не втратили своєї науко­вої та практичної цінності.

До Цивільного кодексу України було перенесено чимало норм із Закону України «Про власність» та інших законів УРСР та України.

§ 4. Іноземний досвід правового регулювання цивільних відносин

Злам залізної завіси, що затуляла світ від України, а Україну від світу, входження України до сім'ї європейських вільних народів відкрили донедавна лише привідкриті двері скарбниці світової ци-вілістики.

Повні переклади німецького, голландського, французького ци­вільних кодексів, інформація про основні положення цивільного законодавства різних держав світу дали можливість їх пізнати, порівняти з тим, що є у нас, вибрати з-поміж різних правових конструкцій ті, які можуть бути прищеплені до нашого життєвого дерева.

Посилання на іноземний досвід допомагало долати опір, на який наштовхувалася ціла низка новел, що була запропонована до проекту Цивільного кодексу України.

126

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ...

Глава і 1

Загальна характеристика Цивільного кодексу України

§ 1. Цивільний кодекс України - політика та ідеологія

Закони є інструментом політики. Через них Українська держава утверджує свою політику.

Через закони держава реалізує гуманітарну, демографічну, гос­подарську, аграрну, інвестиційну, житлову та інші види політики, які є складовими єдиної державної політики, що спрямована на забезпечення добробуту кожного громадянина, а відтак - і усієї держави.

Цивільний кодекс України є, безумовно, актом політичним, оскі­льки є засобом реалізації державної політики.

У кожен період нашої історії цивільне законодавство відобра­жало певну ідеологію, обслуговувало її.

Гасло про деідеологізацію законодавства, яке було висунуте у перші роки незалежності України, було виваженим лише частково. З Цивільного кодексу 1963 р. була виключена преамбула, у якій, зокрема, йшлося про створення матеріально-технічної бази кому­нізму, були зроблені інші кроки до відмови від зовнішніх проявів соціалістичної, комуністичної ідеології в законі1.

Складніше з внутрішньою ідеологією законодавства, яка при­таманна кожному законові чи іншому нормативно-правовому ак­тові. Ідеологічними засадами Цивільного кодексу Української РСР були фетишизація державної власності, утвердження споживчого характеру об'єктів права особистої власності, пріоритет планового акту перед договором, домінування імперативності у регулюванні цивільних відносин.

Час вимагав зміни внутрішньої ідеології цивільного законодав­ства, що пов'язувалося із пристосуванням його до нових умов життя суспільства і, звичайно,- відмови від ідеологічно застарілих правових принципів.

Однак зовнішня ідеологічна чистка не була проведена до кінця. У Цивільному кодексі станом на 16 січня 2003 р. залишилися і «мо­ральні принципи суспільства, що будує комунізм» і «законодавство Сою­зу РСР і союзних республік» і «соціалістичні організації». Не було вне­сено змін і щодо назви валюти — «карбованці», хоча такої валюти на­справді й не було. Були - «рублі».

127

Українське цивільне право

Цивільний кодекс України базується на інших ідеологічних за­садах, які сконцентровані у статті 3 «Загальні засади цивільного законодавства». її зміст - це своєрідна увертюра Цивільного коде­ксу, його програма.

У Цивільному кодексі України на перше місце поставлена людина, її права - як основна соціальна цінність суспільства. І в цьому - головний ідеологічний здобуток Цивільного кодексу України.

Власність - це те, що прив'язує людину до певного місця, ро­бить її виваженою у своїй поведінці, оскільки їй є що втрачати. Власність є запорукою свободи. Власність робить людину неза­лежною, в тому числі від держави.

Не лише сам власник, а й все суспільство заінтересоване у ста­більності відносин власності. Стабільність відносин власності зу-' мовила неприпустимість позбавлення права власності, крім по­одиноких випадків, визначених у законі.

На повазі до інтересів кожного суб'єкта цивільних відносин ви­будована свобода договору, яка дозволяє сторонам самим творити для себе право, з врахуванням тих особливостей, яких законода­вець об'єктивно не може знати.

Кожна людина - невичерпне джерело приватних ініціатив, які стримувалися впродовж десятиріч. Цивільний кодекс відкриває простір для їх виявлення та реалізації, зокрема у сфері господарю­вання. Стара ідеологічна засада: «багата держава - багата людина» замінена на свою протилежність: «багата людина - багата держа­ва»,- яка стала обгрунтуванням свободи підприємництва.

Лише суд є тією інституцією, яка здатна забезпечити швидке та справедливе вирішення спору про право цивільне. Лише судова процедура забезпечує можливість повного, всебічного вияснення обставин справи.

Немає такого права або інтересу, який би не міг бути об'єктом судового захисту.

Потужним кінцевим акордом статті З ЦК є необхідність узго­дженості актів цивільного законодавства із засадами справедливо­сті, добросовісності та розумності. Ним розшифровано суть кон­ституційного принципу верховенства права.

Надання нормам Конституції України прямої дії означає право суду не застосовувати ту норму закону чи іншого нормативно-правового акта, яка є несправедливою, нерозумною, оберігає май­нові інтереси того, хто діяв недобросовісно.

Практика життя засвідчує, що, на жаль, ці засади ще не діють повною мірою. Але це - уже інший аспект проблеми.

128

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ...

§ 2. Цивільний кодекс України - українська національна ідея у законодавстві

Насамперед: чи науково обґрунтованою є постановка питання про українську національну ідею в законодавстві взагалі і у Ци­вільному кодексі зокрема?

У багатьох була заздалегідь підготовлена негативна відповідь. Чи, точніше, ця негативна відповідь виникала спонтанно як ре­зультат багаторічного і дуже активного заперечення української національної ідеї у всіх її можливих проявах. Адже українська на­ціональна ідея ототожнювалася з українським (з обов'язковим до­датком - «буржуазним») націоналізмом, а це означало її катего­ричне неприйняття і охаювання.

Однак спокійний і водночас виважений погляд на проблему не залишає жодних підстав для скепсису, заперечень чи ярликів.

Національна ідея - це постійно діюча мета кожної нації. Нація без такої ідеї приречена на поступову асиміляцію іншою нацією, на поступовий занепад1. Категорія «національна ідея», як зазна­чає професор, перший посол України у США, народний депутат України Олег Білорус, є категорією тієї ж ваги, якщо не більшої, що і категорія «національна безпека». їх взаємний зв'язок не ви­кликає сумніву2.

Потребою формування та розвитку національної ідеї мають завжди перейматися усі гілки державної влади та інші суспільні інституції. Відсутність при кермі держави національної ідеї, як ви­словився Дмитро Павличко,- «робить нас в очах Європи голодни­ми птахами, котрі з'являються у небі, як тільки з багатого корабля кидають у море недоїдки»3.

Національна ідея має проникати у всі сфери життєдіяльності суспільства, зокрема у законодавство. У законодавстві кожної ци­вілізованої держави національна ідея зреалізована. І це - явище звичайне, нормальне, таке, що ні в кого не може викликати подиву та заперечень.

Національна ідея в законодавстві складається з великої кількос­ті цеглинок, які, з'єднані з почуттям національної гідності і націо-

Тимофій Бордуляк. Нація і національна ідея.- Дрогобич, 2000.-

С.4.

" Олег Білорус. Глобалізація і національна стратегія України.- К., 2001.-С. 98.

'Дмитро Павличко. Національна ідея.- К., 2001.- С. 44.

по

Українське цивільне право

нальної гордості, становлять величну будову, звернену до світла, добра та справедливості.

Національна ідея закладена, насамперед, у Конституції України. І зроблено це дуже потужно.

Українська національна ідея в законодавстві не означає від­дання переваг певній частині Українського народу, не означає прояву непримиренності до національних цінностей інших на­родів.

Національна ідея в законодавстві означає всемірну охорону на­ціональних пріоритетів, закріплення у ньому засобів консолідації української нації, втілення у ньому всього того, що сприяє добро­буту Українського народу.

Національним пріоритетом є забезпечення недоторканності прав людини, права власності і, зокрема, приватної.

Виразом національної ідеї в Цивільному кодексі є подальше ви­знання Українського народу суб'єктом права власності на землю, дуже обережний підхід до визнання можливості бути власниками землі за іноземними фізичними та юридичними особами.

Національна ідея відображена в нормах, що стосуються охоро­ни прав українських авторів, інших суб'єктів права інтелектуаль­ної власності.

Українській національній ідеї відповідає кожна стаття, яка охо­роняє національні пріоритети всередині держави та за кордоном, втілює все те, що сприяє добробуту та консолідації української нації.

На українську національну ідею в законотворчості, і не лише у цій сфері, працює кожна нова, сучасна правова конструкція, яка демонструє існування в Україні правничих шкіл та наукових тра­дицій1.

Національна ідея в законодавстві, крім внутрішнього, змістового, має і свій зовнішній прояв, яким є висока «мовна проба»: україн­ська літературна мова, українська правнича лексика.

У Цивільному кодексі України українська національна ідея поєднана з національно-історичними та загальнолюдськими цін­ностями2.

' Ромовська 3. В. Цивільний та Сімейний кодекси України - честь львівської правничої школи // Вісник Львівського університету, 2004. № 39.- С. 9-27.

Бандурка О., Пушкін О., Скакун О. Співвідношення національної ідеї та загальнолюдських цінностей в процесі кодифікації // Українське пра­во.- 1997.- Число 3.- С. 69.

1

Розділ П. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ...