Удк 347(477)(075. 8) Ббк 67

Вид материала

Документы

Содержание Мовні фразеологізми Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ... Цивільний кодекс Зорислава Ромовська. Цивільний кодекс і Житловий кодекс Цивільний кодекс Анатолий Довгерт. Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ... Цивільний кодекс Цивільний кодекс 1. Види цивільних правовідносин 17S Розділ НІ. Цивільні правовідносини

Подобный материал:

• Удк 347. 73 (075. 8) Ббк 67. 402, 1119.89kb.
• Методическое пособие Москва ● 2010 удк 347. 962 + 347. 152 Ббк 67. 721 + 67. 400., 1105.61kb.
• Мельник Олег Володимирович удк 347. 962. 2: 351. 87(477) проблеми прокурорського нагляду, 1155.05kb.
• Методические рекомендации Издание второе, дополненное и переработанное Тверь 2008 удк, 458.58kb.
• Удк 070(075. 8) Ббк 76. 01я73, 5789.66kb.
• Удк 339. 9(470)(075. 8) Ббк, 7329.81kb.
• Методические рекомендации Москва ● 2010 удк 347. 962: 342. 7 Ббк 67. 721-91: 67. 400., 952.68kb.
• Москва 2011 ббк 63. 3 (2)я 7 к 90 удк 947 (075) История России, 110.08kb.
• Учебное пособие Ярославль-2007 удк 339. 13(075. 8) Ббк, 3230.47kb.
• Сборник статей Часть II москва  2011 удк 347. 963+342. 7 Ббк 67. 721-91+67. 400., 1903.81kb.

§ 9. Мова Цивільного кодексу України

Мова закону - це складна, багатофункційна, багаторівнева під­система літературної мови.

Та обставина, що Україна з часу своєї самостійності пере­йшла із стадії дослівного перекладу створених російською мо­вою нормативних правових актів Російської Федерації у стадію власної законотворчості своєю державною мовою, зумовила по­силений інтерес до проблем мови Закону та правничої термі­нології.

Цивільний кодекс УРСР 1963 р. був перекладений з російсько­мовного тексту. Чимала кількість статей у ньому була «калько-вою». В результаті проникли в українську правничу мову такі сло­ва і словосполучення, як «вправі», «вимагати по суду», «гадана загибель», «звернення стягнення», «нововиниклі юридичні особи», «виселювані», «в противному разі», «нерозмірна шкода», «являє собою», «яким би то не було способом», «в силу закону», «прода­вана річ», «продажна ціна», «виховальний заклад», «понесена

шкода» та ін.

Крім них, у Цивільному кодексі 1963 р. було чимало інших від-ступлень від законів української мови.

Недосконала мова законів, постанов, рішень органів виконавчої та судової влади - все це «пляма на службовому мундирі» (В. Ру-санівський).

Проект Цивільного кодексу України готувався спершу україн­ською мовою. Потім була дана команда писати російською . Коли міністром юстиції України став С. П. Головатий, він розпорядився писати виключно українською мовою.

У цьому розпорядженні був не лише політичний сенс. Адже мова, як вважав академік О. Потебня, не є засобом вираження уже готової думки, а засобом творення її.

Абсолютна більшість названих вище мовних недоречностей, що були у Цивільному кодексі 1963 p., до Цивільного кодексу Украї­ни не потрапили.

Окрім них, у Цивільному кодексі 1963 р. була низка термінів та словосполучень - бездоганних з позиції морфології та орфографії, проте неточних за правовим змістом. До них можна було віднести, зокрема, такі:

- «невиконання зобов'язання боржником» — у розумінні неви-


158

^Шр°^Продуя-


Цю команду не виконала лише професор Д. В. Боброва: всі матеріа­ли вона подавала лише українською мовою.

Українське цивільне право

конання ним свого обов'язку, адже у зміст зобов'язання входить, крім обов'язку боржника, ще й право кредитора;

- «дострокове розірвання договору»,- адже розірвання догово­ру завжди є достроковим. У разі спливу строку договір припиня­ється, а не розривається.

Перші два словосполучення, на жаль, залишилися у вжитку.

Невдале словосполучення «захист в судовому порядку» було замінено на «захист судом», оскільки головне - хто захищає, а не в якому порядку він це робить, та і про «судовий порядок захисту» навряд чи можна говорити.

«Обмеження в дієздатності» поступилося місцем терміну: «об­меження дієздатності».

Терміном «правочин» було замінено термін «угода», однак, це не значить, що «угода» витіснена взагалі із правничої термі­нології.

Проте, «термінологічна інвентаризація» (вислів професора О. А. Красавчикова) не була доведена до кінця.

Як писав Н. Л. Дювернуа, незважаючи на те, якою доцільною і практично зручною може бути добра термінологія, вона нелегко бере гору над поганою, якщо цьому заважає звичка, загальне вико­ристання. Автор вживав термін «дурна» термінологія¹. Минуло сто років, а цей вислів не втратив своєї актуальності.

Над опрацюванням української правничої термінології свого часу працювали Олександр Огоновський, Станіслав Дністрянсь­кий, Кость Левицький.

На першому з'їзді українських правників 13-14 червня 1917 р. було прийнято рішення про необхідність негайно розпочати робо­ту щодо вироблення української правничої термінології. В Україн­ській Академії наук була утворена 27 лютого 1919 р. Правничо-термінологічна комісія, її членами були, зокрема, О. І. Левицький (голова), А. Ю. Кримський, Б. О. Кістяківський. У серпні 1926 р. було видано Російсько-український словник правничої мови (по­над 67 тис. слів). Усі укладачі словника, прізвища яких були за­значені на його обкладинці, в тому числі академік А. Кримський, були репресовані.²

У наш час дослідниками проблем мови законодавчих актів є О. А. Сербенська, Ю. Є. Зайцев та інші вчені.

Дювернуа Н. Л. Изь курса лекций по гражданскому праву. Введение и Общая часть.- СПб., 1889.- С. 264.

² Цит. за: Академічна юридична думка / За заг. ред. Ю. С. Шемшучеи-ка.-К., 1998.-С. 47-50.

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ...

Одним із аспектів мовного засобу зако- Мовні фразеологізми нодавчої техніки є використання у законі

фразеологізмів (ідіом), тобто стійких поєднань слів, що виступають як єдиний, цілісний за значенням

вислів.

Мовних фразеологізмів у Цивільному кодексі 1963 р. було чи­мало: «бере на себе обов'язки», «відповідальність випливає із за­кону», «майно переходить», «про людське око», «втрачає силу», «несе обов'язки», «доходи, що приносять речі», «несе відпові­дальність», «тягне недійсність», «висувати вимогу», «тягне за собою», «вступити у справу», «обов'язок лежить», «з'явиться майно», «спадкоємець, який відпав», «прирощення спадкових

часток».

Значної частини цих фразеологізмів у Цивільному кодексі України немає, оскільки вони були замінені іншими словами чи словосполученнями, які більш точно і чітко характеризують відповідні правові явища.

Англомовна Світова глобалізація спричинилася до

термінологічна агресія раптового вторгнення у наше мовне поле

англійської термінології, в результаті у

Цивільному кодексі України маємо: «лізинг», «факторинг», «фак­тор» тощо. Термін «франчайзинг» при підготовці проекту до тре­тього читання був замінений на «комерційну концесію».

У Франції встановлено відповідальність за вживання, без по­треби, іншомовної термінології.

Термін «факторинг» має український аналог, але він при до­опрацюванні Цивільного кодексу після зауважень Президента Ук­раїни з тексту був виключений.

За висловом одного з народних депутатів України, якщо така агресія буде продовжуватися, то закони України зрозуміти без словника іншомовних слів буде неможливо.

Іноземний термін може використовуватися у законах України як доповнення до відповідного українського терміна, після нього, в дужках, а не замість нього. Прикладом цьому може служити стаття 395 ЦК.

Це, звичайно, не може стосуватися таких слів, які віддавна використовуються в законах України (конфіскація, пеня, штраф, реквізиція), з яких іншомовне походження було змите пли­ном часу.

161

Українське цивільне право

§ 10. Взаємозв'язок Цивільного кодексу з іншими кодексами України

Цивільний кодекс та ^Ідею прийняття окремого Господарського Господарський кодекс (Торговельного, Комерційного) кодексу

попри численні заперечення, не можна

все ж вважати абсурдною. Торговельні (комерційні) кодекси має ціла низка інших держав, вбачаючи в цьому потребу для вирішен­ня проблем господарювання.

Як вважав професор Г. К. Матвєєв, основна вада концепції гос­подарського права полягала у розколі єдиного масиву цивільного законодавства на дві несумісні частини. У розвинутих державах цивільні та торговельні кодекси не суперечать, а доповнюють один одного. Різниця між ними у тому, що в цивільних кодексах міс­тяться норми, в принципі, обов'язкові для всіх, а в торговельних -регулюються специфічні комерційні зв'язки'.

На думку В. Л. Мусіяки, розвиток підприємництва вимагає створення, поряд з Цивільним, Торгового кодексу. Це забезпе­чить розвиток бізнесу, хоча і закріпить дуалізм правового регу­лювання¹.

Оскільки з 1 січня 2004 р. набрали чинності і Цивільний, і Гос­подарський кодекси, дискусії про потребу Господарського кодексу мали б відійти на другий план.

Гострота проблеми полягає у тому, чи є у Господарському ко­дексі достатня кількість новел, чи достатньо високий рівень зако­нодавчої техніки, засобами якої під один дах були зведені норми уже чинних законодавчих актів; чи є достатня теоретична база для формулювання цілої низки несподіваних правових конструкцій, для відступу від усталених в цивілістичній науці і санкціонованих практикою життя принципів, концепцій, понять?

Академік В. К. Мамутов та професор Г. Л. Знаменський, які в узгоджувальній комісії представляли «господарників», зробили все для відстоювання своєї позиції. Тому до них претензій не може

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ...

бути Можемо мати претензії до «цивілістів», які не доклали зу-иль для досягнення компромісу, усунення колізій між цими ко­дексами. Можемо мати претензії і до Президента України, який підписав обидва кодекси, хоча чимало із його зауважень були зне­хтувані Верховною Радою України.

Професор Я. Шевченко слушно вважає, що, прийнявши Госпо­дарський кодекс, законодавець нівелював досягнення Цивільного кодексу¹. Але винуватою у цьому є не лише Верховна Рада.

Врешті,- маємо два кодекси, які по-різному регулюють одні й ті ж сфери суспільних відносин. Ця обставина викликала занепо­коєння та дискусії, залучивши до них численних науковців та практичних працівників.

Основні суперечності між цими кодексами стосуються:

1. змісту свободи договору;
   
2. колективної власності;
   
3. видів підприємницьких юридичних осіб;
   
4. права інтелектуальної власності;
   
5. взаємозв'язку збитків та неустойки;
   
6. регулювання окремих видів договірних зобов'язань.
   

Є колізії дещо завуальовані, проте більшість з них - явні, їх легко зауважити.

Господарський кодекс наповнений ускладненою термінологією, водночас, у ньому майже повністю знехтувана термінологія, що міститься в Цивільному кодексі.

Істотні колізії між одночасно прийнятими кодексами - нечуване явище в історії парламентаризму. Воно - результат багатьох чин­ників, зокрема, байдужості, небажання йти на поступки та комп­роміси.

Як позбутися «зашморгу» колізій між Цивільним та Господар­ським кодексами.

Запропоновано трактувати норми Господарського кодексу як норми спеціальні². Проте «амбіції» Цивільного кодексу на місію «старшого брата» не є, на мою думку, безпідставними.

Відносини приватні у сфері господарювання, незалежно від того, Що опинилися вони у лоні Господарського кодексу, не припиня-


Рукопис виступу на науково-практичній конференції «Концептуаль­ні питання створення нового Цивільного кодексу України». 14 квітня 1992 р.

Мусияка В. Л. Некоторьіе вопросьі концепции и структури нового Гражданского кодекса Украиньї. В кн.: Концептуальні питання ство­рення нового Цивільного кодексу України (Матеріали Республікансь­кої науково-практичної конференції 14-15 квітня 1992 p.).- K., 1992.-С. 51.

162

Я. Шевченко. Актуальні проблеми застосування цивільного права в Умовах сучасних суспільних відносин // Вісник Хмельницького інституту Регіонального управління і права, 2002.- № 2.- С. 15.

Знаменський Г. Пріоритет спеціальних законів як загальноюри-Дичний принцип // Юридичний вісник України. 22-28 березня 2003 р-

163

Українське цивільне право

ють від цього своєї приватної суті. А отже, вони не можуть бути врегульовані інакше.

Поряд з численними претензіями до Господарського кодексу, не можна не бачити в ньому і позитивних рис, однією з яких є врахування сьогоднішніх економічних реальностей України. А вони вимагають і державного впливу на економічні процеси, і захисту інтересів власного виробника (на це спрямована, зок­рема, норма про акціонерні товариства закритого типу), і особ­ливих санкцій до сторін, які уклали договір, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Цивільний кодекс Сімейний кодекс України було прийнято Вер-

/ Сімейний кодекс ^{ховною Ра}Д°^{Ю УкраШИ} -¹⁰ °^1ЧНЯ ?°п5 ^Р°^КУ'

він мав набути чинності 1 січня 2003 року. Однак 26 грудня 2002 року Верховна Рада України несподі­вано прийняла Закон, яким внесла зміни до Перехідних та при­кінцевих положень Сімейного кодексу України: «Сімейний ко­декс України ввести в дію одночасно з Цивільним кодексом України»'.

Серед народних депутатів України була поширена інформація про те, що без Цивільного кодексу Сімейний кодекс, наче, діяти не зможе і що такого перенесення вимагає уся юридична громад­ськість. І перше, і друге не відповідало дійсності.

У Сімейному кодексі було кілька відсилань до Цивільного ко­дексу України (щодо позовної давності, розірвання договору і ви­знання його недійсним, щодо права спільної сумісної власності). Але відповідні норми містилися і в чинному на той час Цивільно­му кодексі 1963 р.

І лише однієї норми у ньому не було - про можливість призна­чення опіки та піклування судом. Але наявність у законі «дрімаю­чих» норм - відомий прийом законодавчої техніки.

Сімейні відносини - відносини, безперечно, приватні. Проте у Сімейному кодексі регулюються і публічні відносини (реєстрація шлюбу, визначення батьківства, материнства, проведення усинов­лення).

За ідеологією, яка закладена у Сімейному кодексі, визнається пріоритет Цивільного кодексу стосовно більшості нюансів позов­ної давності; щодо особливостей спільної сумісної власності; щодо загальних вимог, дотримання яких забезпечує дійсність сімейного

Зорислава Ромовська. Сімейний кодекс України. Науково-практич­ний коментар. К., 2003- С. 522.

164

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ...

оговору; щодо загальних підстав відшкодування збитків та мо­
ральної шкоди _

у статті 8 СК передбачена можливість субсидіарного застосу­вання норм Цивільного кодексу у разі відсутності відповідної нор­ми у Сімейному кодексі, якщо це не суперечить суті сімейних від­носин.

Цивільний та Сімейний кодекси не є конкуруючими актами.

Були, щоправда, висловлені претензії до статті 57 СК, у якій вико­ристано термін «особиста» власність дружини і чоловіка. Однак цей термін - не засвідчує повернення до минулого. Він є прикла­дом вкладення до відомого терміна нового змісту: особиста влас­ність - це те, що належить одній людині, спільна власність - це те, що належить двом чи кільком особам.

У Сімейному кодексі статусом дитини наділені неповнолітні. Повнолітні - це уже син чи дочка. Тобто, проведена різниця між правовим та біологічним статусом дитини. У Цивільному кодексі ця ідея не була зреалізована. Отже, маємо термінологічну неодно­значність, яка, однак, не відіб'ється на правозастосуванні.

Позиція Центрального Комітету КПРС щодо необхідності кодифікації житлово­го права привела до прийняття Верхов­ною Радою СРСР у 1981 р. Основ житлового законодавства Сою­зу РСР та союзних республік. Відповідно до цих Основ Вер­ховна Рада УРСР 30 червня 1983 р. прийняла Житловий кодекс УРСР.

Наявність цих законодавчих актів не змінило комплексного ха­рактеру житлових відносин, які були і залишилися такими, що мають як публічний, так і приватний характер.

При опрацюванні проекту Цивільного кодексу перспектива прийняття Житлового кодексу України сприймалася більшістю членів Робочої групи як об'єктивна реальність, оскільки його при­йняття ввійшло до плану законотворчості Верховної Ради України. Кабінетом Міністрів України тричі вносилися на розгляд Верхов­ної Ради України проекти Житлового кодексу, але усі вони були відхилені.

7 липня 2005 р. Верховна Рада прийняла Житловий кодекс України, але Президент України не підписав його. Для цього у ^{1 Лави} Держави було чимало підстав.

У зауваженнях Президента зазначено, що цей кодекс не забез­печує реалізації програмних конституційних завдань, значною мі­рою залишає застарілі підходи до розв'язання сучасних проблем,

165

Українське цивільне право

не є цілісним актом житлового законодавства, побудованим відпо­відно до конституційних положень, містить недостатні механізми гарантування недоторканності житла.

Президент запропонував Верховній Раді забезпечити розробку нового законопроекту, який би повною мірою відповідав Консти­туції України та сучасним проблемам суспільства.

У цьому Житловому кодексі містилося чимало положень, які є поганою копією норм Цивільного кодексу. Кидається у вічі мовна недолугість викладу багатьох статей, застаріла правнича терміно­логія. Такий кодекс, що усунувся від вирішення важливих питань, перекладаючи їх на акти Кабінету Міністрів України, не дав би користі суспільству, не міг він зробити честі ні Верховній Раді України, ні правничій науці.

Призначення Житлового кодексу не в тому, щоби дублювати норми Цивільного кодексу. Має бути чітко визначено власний предмет регулювання, а він, безперечно, є. Основним його елемен­том є визначення прав та обов'язків наймача помешкання у дер­жавному та комунальному житлових фондах.

Приватна частина житлових відносин не може бути ізольована від субсидіарної дії Цивільного кодексу.

Цивільний кодекс ^<<Д^{ЛЯ повноти} регулювання цивільних

і Кодекс про працю правовідносин, враховуючи, що Цивіль­ний кодекс - це єдиний кодифікований

акт у сфері приватного права, необхідно буде включити до нього, серед окремих видів зобов'язань, і трудовий контракт»'.

Така думка професора А. С. Довгерта засвідчувала надзвичайні амбіційні претензії окремих членів Робочої групи. Вона була абсо­лютно нереальною і як наслідок - не була навіть предметом серйо­зного обговорення. Адже будь-яке зазіхання на самостійність тру­дового права неодмінно викликало б бурхливий протест різних державних і недержавних структур і було би додатковим бар'єром на шляху просування проекту Цивільного кодексу.

Трудовий договір - договір приватного права, хоча закон вста­новлює цілу систему заходів охорони інтересів працівника.

Ніхто не може заперечити народження інституту трудового до­говору з лона цивілістики. Це зумовлює існування органічного зв'язку між цивільним і трудовим правом. А він мав би служити

Анатолий Довгерт. Концепция и структура проекта нового Граж-данского кодекса Украиньї // Юридическая практика, № 21-22 (31-32) ноябрь 1996 г.

166

Розділ II. Цивільний кодекс України: історія прийняття, джерела ...

підставою для визнання і законодавчого закріплення можливості застосування норм Цивільного кодексу у разі відсутності відпо­відної норми у законодавстві про працю.

Цивільний кодекс Земельний кодекс України було прийнято

і Земельний кодекс ?_л^еР*^{0ВН0Ю Радою} України 25 жовтня
' 2001 p., під тиском з боку Адміністрації

Президента України та одного із заступників Голови Верховної Ради України: «ми звідси не підемо, поки не проголосуємо». Це засвідчувало значення для певного кола осіб тих окремих норм, які стосувалися права власності на землю.

Категорично заперечувалася пропозиція про перенесення до Земельного кодексу конституційної норми про право власності на землю Українського народу.

Оскільки, відповідно до статті 14 Конституції України, грома­дяни, юридичні особи набувають права власності на землю «ви­ключно відповідно до закону», треба було заради інтересів купки можновладців якнайшвидше такий закон прийняти.

За частиною 4 статті 22 ЗК, землі сільськогосподарського при­значення не можуть передаватися у власність іноземним юридич­ним особам. Але кожна юридична особа, яка зареєстрована в Украї­ні, незалежно від частки іноземного капіталу є українською юриди­чною особою, отже, може бути власником землі.

Місцеві державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Рес­публіки Крим, Кабінет Міністрів України одержали право розпо­ряджатися землями державної власності, до складу яких, зокрема, входять землі під об'єкти природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення. Ця норма стала знаряд­дям розпродажу за безцінь цих земель.

У Земельному кодексі допускається можливість примусо­вого припинення права власності на земельну ділянку у зв'язку з суспільною потребою, в той час як у Конституції України та у Цивільному кодексі це можливе лише у разі суспільної необ­хідності.

У Земельному, як і у Цивільному кодексі, є норми про оренду земельних ділянок, про договори відчуження права на земельні Ділянки, а також норми щодо земельних сервітутів.

Таке дублювання стало, з одного боку, результатом тієї ж ідеї про зібрання під дах Цивільного кодексу усього приватно-пра­вового матеріалу, а з другого - автономності роботи авторського колективу, який опрацьовував проект Земельного кодексу, ігно-РУЮчи те, що містилося у проекті Цивільного кодексу.

167

Українське цивільне право

Цивільний кодекс Вдруге сталося так, що Кримінальний ко-

і Кримінальний кодекс ^{декс б}У^в прийнятий першим, хоча неод­норазово підкреслювалося, що новий Кри­мінальний кодекс України має прийматися останнім.

Ця обставина надала авторам проекту Кримінального кодексу України певні привілеї при визначенні окремих загальнотеоретич­них категорій.

Мова йде про поняття конфіскації, що міститься у статті 35 КК, яке є помилковим, адже суть цього додаткового покарання полягає не у примусовому вилученні майна, а у позбавленні засудженого права власності щодо нього.

У статті 354 ЦК міститься інше, правильне трактування кон­фіскації.

Можна піддати сумніву зміст необхідної оборони (стаття 36 КК), а також зміст нової правничої категорії «уявна оборона» (стаття 37 КК). Видається, що слід говорити лише про уявний на­пад: якщо жартівник імітує напад, жертва цієї злої витівки має всі підстави для оборони,- реальної, а не уявної'.

ЦИВІЛЬНІ Розділ Ш ПРАВОВІДНОСИНИ

Глава 12 Види і класифікація цивільних правовідносин

§ 1. Види цивільних правовідносин

Цивільні правовідносини - це результат врегулювання цивіль­них відносин за допомогою закону, договору, статуту, звичаю. Це - певною мірою нова якість, якою наділяються відносини між людьми у суспільстві.

Цивільне законодавство Російської імперії було присвячено виклю­чно регулюванню майнових відносин, за винятком окремих норм, які стосувалися особистих відносин у сім'ї. Така позиція мала відпо­відне наукове обгрунтування. Професор Д. Й. Мейєр прямо заявляв, Що цивільне право має мати справу лише з правами майновими.

Ідея необхідності визнання за особистими правами самостійно­го місця у структурі цивільного права почала утверджуватися у європейській цивілістичній науці у другій половині XIX століття.

Як зазначав ще у 1883 р. професор С. В. Пахман, наука цивіль­ного права не може задовольнятися лише одними майновими пра­вами; особа та особисті права мають бути фундаментом цивільного права, оскільки на них вибудовані і без них немислимі всі інші ци­вільні інститути¹.


3. Ромовська. Проект Кримінального кодексу очима цивіліста // Віс­ник Верховного Суду України, 1999.-№ 6.- С. 58.

168

Пахман С. В. О значений личности в области гражданского права, кн.: Антологія української юридичної думки. Т. 6. Цивільне право / а заг. ред. ю. С. Шемшученка.- К., 2003.- С. 183.

169

Українське цивільне право

Розділ III. Цивільні правовідносини


Цивільний кодекс РСФР 1922 р. та його «близнюк» - Цивіль­ний кодекс УСРР відображали тенденцію, що панувала в Росії: у них не містилося жодної норми, яка стосувалася б особистих від­носин. Але плин часу, викликані ним світоглядні зміни зумовили певне «потепління» у ставленні до особистих прав.

Відповідно до статті 1 Цивільного кодексу УРСР 1963 p., його завданням було регулювання майнових і пов'язаних з ними особи­стих немайнових відносин. А у випадках, передбачених законом, цей Кодекс мав регулювати також й інші особисті немайнові від­носини, тобто ті, що не були пов'язані з майновими.

Отже, до предмета регулювання Цивільного кодексу вперше були зачислені відносини особисті, немайнові. Хоча це було зроб­лено з певними застереженнями, але прогрес у баченні суті циві­льних відносин був незаперечним. Оскільки основним завданням Цивільного кодексу було забезпечення створення матеріально-тех­нічної бази комунізму, майнові відносини були поставлені у струк­турі цивільних відносин на перше місце.

Майнові відносини стояли на першому місці і у проектах Циві­льного кодексу України, поданих на перше та друге читання.

Конституція України у статті 3 проголосила людину, її життя, здоров'я, честь та гідність, недоторканність та безпеку найвищою соціальною цінністю. На підставі цієї конституційної норми пова­га до людини була визнана однією із ідеологічних засад цивільно­го законодавства. Ці обставини, а також включення до проекту Цивільного кодексу України окремої Книги «Особисті немайнові права фізичної особи» та поміщення її, за прикладом Конституції України, одразу за Книгою «Загальна частина» зумовили необхід­ність переосмислення місця особистих немайнових відносин у за­гальній структурі цивільних відносин.

У результаті наукового доопрацювання у проекті Цивільного кодексу, поданому на третє читання, особисті немайнові відноси­ни були поставлені на перше місце: «Цивільним законодавст­вом,- записано у статті 1 Цивільного кодексу України,- регулю­ються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні від­носини)»¹.

Ця фундаментальна новела повністю узгоджується з духом Конституції України, а також із статтею 3 Цивільного кодексу, у якій серед загальних засад цивільного законодавства на першому

¹ Такої зміни дехто не побачив або не захотів побачити. Див.: Ци­вільний кодекс України. Науково-практичний коментар. У двох части­нах. Частина 1 /Заред.Я. М. Шевченко-К., 2004.-С. 7.

170

місці значиться неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини.

Така зміна пріоритетів не означає приниження ролі майнових відносин у житті окремої людини і суспільства загалом. Однак не­заперечним є те, що відносини та правові норми, які сприяють фі­зичному та духовному формуванню людини, повинні передувати відносинам та правовим нормам, котрі формують її як власника, як підприємця чи як сторону у договорі.

Термін «особисті відносини» вживається у законодавстві та лі­тературі з додатковим означенням «немайнові». Чи є у цьому по­треба? Так. Це робиться, у першу чергу, для підтвердження нема­теріальної суті особистих відносин. Але не лише для цього, а й для того, щоб засвідчити існування особистих майнових відносин.

Право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, є майно­вим (матеріальним) правом потерпілого і водночас особистим пра­вом у тому сенсі, що нікому іншому, окрім нього, воно належати не може.

Особисті немайнові відносини виникають у сфері здійснення конституційних прав на життя, на охорону здоров'я, на житло та його недоторканність, на інформацію, на свободу та особисту не­доторканність тощо.

Особисті немайнові відносини виникають, як правило, одноча­сно з народженням людини і тривають протягом усього її життя. Натомість, майнові відносини є такими, що обмежені в часі, іноді є короткотривалими. Довго чи навіть довічно можуть тривати лише деякі з них.

Особисті немайнові відносини виникають безпосередньо із за­кону, в той час як більшість цивільних відносин майнового харак­теру виникають за договором, тобто за волею їх учасників.

Майнові права та обов'язки можна, як правило, передати іншій особі, можна залучити іншу особу до їх здійснення. У сфері ци­вільних відносин немайнового характеру це неможливо, за винят­ком залучення батьків, опікунів до здійснення особистих прав ди­тини чи недієздатного.

Розмежування особистих немайнових та майнових відносин не заперечує їхнього взаємозв'язку, оскільки вони є відображенням різних сторін життєдіяльності людини.

Особисті відносини, якщо висловитися образно, обслуговують Душу, в той час як тіло - майнові потреби людини - обслуговують відносини майнові. Людина не може існувати без одягу, харчів, житла, тобто того, що має забезпечити її життя. Тому, найперше, майновими є відносини власності. У них кожен суб'єкт виступає

171

Українське цивільне право

у двох ролях: як носій права володіння, користування та розпоря­дження майном і водночас як носій загального обов'язку не зазіха­ти на чуже.

Людина за своєю природою діяльна. Для задоволення своїх по­треб вона змушена брати участь у цивільному обороті. Участь у цивільному обороті є основним видом діяльності багатьох юри­дичних осіб.

Відносини між учасниками цивільного обороту (продавцем та покупцем, замовником та підрядником, наймодавцем та наймачем) є майновими не лише тому, що виникають з приводу майнових благ, а й тому, що є загалом відплатними. Безвідплатність майно­вих договірних відносин є не загальним правилом, а лише пооди­ноким винятком з нього.

У сфері майнових відносин мірилом цінності та ціни виступа­ють гроші.

Особисті немайнові та майнові відносини — два окремих види цивільних відносин. Проте розмежування цих відносин, повтори­мо, не заперечує взаємозв'язку між ними.

У Цивільному кодексі є чимало процедурних норм, які визнача­ють порядок оформлення цивільних прав (вимоги щодо форми дого­вору, статуту юридичної особи, порядку прийняття спадщини тощо). Відносини, які складаються у процесі реалізації цих норм, були на­звані організаційними¹. Вони, звісно, не існують ізольовано, а є зав­жди супутніми, «асистуючими» до відносин особистих та майнових.

§ 2. Класифікація цивільних правовідносин

Особисті немайнові та майнові правовідносини можна поділити за різними характерними ознаками.

За визначеністю суб'єктів правовідносини поділяються на:

1. абсолютні;
   
2. відносні.
   

В абсолютних правовідносинах чітко визначено лише носія права, тобто управнену особу. Носієм обов'язку є «усі і кожен».

Абсолютними є правовідносини власності, а також правовідно­сини, які виникають у разі створення твору у галузі науки та мис­тецтва чи іншого об'єкта права інтелектуальної власності.

П. поставив свій автомобіль біля будинку. Це означає, що обо­в'язок не зазіхати на нього матиме кожна особа, яка опиниться

' Цивільне право України. Курс лекцій. Т. 1. Книга 1 / За ред. Р. Б. Шиш­ки, В. А. Кройтора-X., 2004-С. 129.

172

Розділ III. Цивільні правовідносини

поблизу. Цей обов'язок є відображенням вимоги Закону Божого -

некради. . .,. . .

Д. написав вірша, а П.- музику до нього. їхні авторські права є абсолютними у тому сенсі, що кожен раз той, хто виконуватиме пісню, зобов'язаний оголошувати ім'я її авторів і не вносити до неї

жодних змін.

Абсолютними є правовідносини, які існують у сфері володіння людиною особистими немайновими правами, оскільки порушення їх можна очікувати від будь-якої особи.

Відносними названі правовідносини, які існують чи існували між точно визначеними особами.

Відносні правовідносини - це ті, які виникають на підставі до­говору, в тому числі багатостороннього, а також ті, які виникають у зв'язку із заподіянням шкоди.

Та обставина, що іноді в договірні відносини вступали реально існуючі, але не названі поіменно фізичні особи, а також те, що особа, яка заподіяла шкоду, не була встановлена, не перешкоджає зачислити ці правовідносини до числа відносних.

Але не можна сказати, що «у відносних цивільно-правових від­носинах сторони наперед відомі».¹ Сторони можуть бути анонімні (як, наприклад, в договорі купівлі-продажу на продуктовому рин­ку) або анонімною може бути лише одна сторона (як, наприклад, пасажир у міському транспорті). Та обставина, що один із них є продавцем чи перевізником, а друга сторона - покупцем чи паса­жиром, ще недостатня для наведеного вище висновку.

Традиційним є поділ правовідносин на речові та зобов 'язальні. Основою такого поділу називають спосіб задоволення інтересів особи², об'єкт правовідносин.³

Речовими вважаються правовідносини між власником і необ­меженим колом осіб, які зобов'язані утримуватися від порушення права власності певного суб'єкта. Тобто, речові правовідносини є видом правовідносин абсолютних.

Зобов'язальні - це відносні правовідносини, які виникають з різних договірних і недоговірних підстав,- створюючи часто для обох сторін і права, і обов'язки.

За межами такої класифікації залишилися особисті немайнові абсолютні правовідносини. Це дає підставу зробити висновок про

₂ Цивільне право України: Підручник. Книга 1.- К., 2002.- С. 86. Див.: Гражданское право: Учебник / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Тол-

стого. Часть 1.-М., 1996-С. 84.

Цивільне право України. Книга 1- К., 2002.- С. 86.

173

Українське цивільне право

Розділ НІ. Цивільні правовідносини


те, що цією класифікацією охоплена не уся сфера цивільних пра­вовідносин.

Газета поширила про В. неправдиву інформацію. За рішенням суду, на газету було покладено обов'язок опублікувати спросту­вання і вибачення, а також виплатити В. 50 тис. гривень відшкоду­вання за заподіяну моральну шкоду.

У цій ситуації зобов'язальними є відносини, що виникли з мо­менту такої публікації. До цього часу право В. на повагу до своєї честі та гідності існувало в системі абсолютних, а не в системі зо­бов'язальних правовідносин.

Практичне значення поділу правовідносин на абсолютні та від­носні, речові та зобов'язальні полягає у, так би мовити, понятійній економії. Термін «речове зобов'язання» містить у собі зрозуміле змістове навантаження: у ньому названо поіменно суб'єкт права власності чи суб'єкт іншого речового права; він є управнений на вчинення цілої низки дій щодо здійснення цього права; на кожній іншій особі лежить обов'язок не зазіхати на це право.

У терміні «зобов'язальні правовідносини» міститься інша юри­дична інформація: у них беруть участь щонайменше дві сторони. У договірних правовідносинах кожна з них може бути одночасно носієм і права, і обов'язку.

Проте слід визнати, що цей поділ для судової практики та і для сторін, які опинилися у зоні спору, реального значення не має. Адже для тих, хто є позивачем чи відповідачем у справі щодо від­шкодування шкоди, заподіяної користувачеві чи власникові земе­льної ділянки, байдуже, яку назву мають у науці відносини, що склалися між ними.

Окремі автори виділяють й інші види правовідносин. Йдеться, насамперед, про «регулятивні» та «охоронні» відносини. Основою такого розмежування вважаються підстави їх виникнення.

«Регулятивні відносини - це правовідносини, через які здійс­нюється регулювання нормальних економічних відносин (власнос­ті, товарно-грошових) та особистих немайнових відносин. Тобто, за допомогою регулятивних відносин відбувається правомірна дія­льність фізичних та юридичних осіб. Саме тому вони виникають з договорів, односторонніх угод».¹

У літературі наведені такі приклади регулятивних відносин. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язана

іоо7^ДИБ'^{: Цишльне} .^пР^аво- Частина перша / Наук. ред. О. В. Дзера.- К., 1997.- С. 58; Позиція, викладена у цьому підручнику, повністю перене­сена до підручника «Цивільне право України». Книга 1-К., 2002-С. 84.

174

_І

зберігати річ і повернути її в цілості другій стороні - поклажодав-цеві Діяльність зберігача є правомірною, корисною. За договором довічного утримання одна особа передає будинок, квартиру другій стороні - набувачеві, взамін чого він зобов'язаний надавати їй до­вічне утримання, догляд. Тут також діяльність сторін є правомір­ною і взаємовигідною.¹

Але так можна б говорити лише за відсутності численних фак­тів невиконання договірного обов'язку. Адже правомірність вини­кнення договірних правовідносин не є гарантією належного вико­нання однією стороною чи обома сторонами своїх договірних обов'язків.

Якщо взяти правовідносини, які виникають з договорів, то вони регулюються і юридичним, і договірним правом.

Предметом такого регулювання є не лише бажані, а й небажані відносини, викликані невиконанням договірного обов'язку. Уявімо собі, що в одній ситуації зберігач своєю недбалістю допустив псу­вання речі, або, у другій ситуації, поклажодавець не оплатив нада­ної послуги, або набувач за договором довічного утримання про­тягом тривалого часу не проявляв піклування про відчужувача, то чи стають ці відносини «бажаними», «корисними», «правомірни­ми»? Чи про такі ознаки слід говорити лише в момент виникнення правовідносин, незалежно від майбутнього ставлення сторін до їх виконання?

Теорія регулятивних цивільних правовідносин породжує низку питань, які залишені її прихильниками без відповіді.

Не відзначаються їхні аргументи і чіткістю концептуальної по­будови: «через регулятивні правовідносини здійснюється регулю­вання нормальних відносин»; «за допомогою регулятивних відно­син здійснюється правомірна діяльність».

Така позиція не узгоджується із загальнотеоретичним поняттям правового регулювання. Правовідносини - це результат регулю­вання відносин законом або договором, а не засіб регулювання.

Якщо мова йде про договір, то саме він, а не правовідносини, які виникли з нього, визначають характер не лише правомірної, а й неправомірної діяльності його учасників.

З другого боку, не можна не бачити, що особи здійснюють свою Діяльність всередині, у межах правовідносин. Обов'язок - струк­турний елемент змісту кожних правовідносин, тому регулятивні відносини не можуть вважатися знаряддям їх здійснення.

Законом, договором, іншими соціальними нормами регулю-

Див.: Цивільне право України. Книга 1,- К., 2002- С. 84.

17S

Розділ НІ. Цивільні правовідносини

ються найрізноманітніші цивільні відносини, які виникають і роз­виваються на підставі різних юридичних фактів. У кожних право­відносинах - договірних, недоговірних - їхні суб'єкти наділяються різними правами та обов'язками.

Якщо відрізняти правовий захист від правової охорони, а не відрізняти їх неможливо, то буде більше підстав для того, щоб го­ворити про «захисні» цивільні правовідносини, які виникають у разі невиконання правового обов'язку і появи в результаті цього права на захист. Але ж категорія «захист права» існує в системі охорони права, а все це є проявом правового регулювання.

Охоронними названі правовідносини, які виникають між пра­вопорушником і потерпілим у разі «порушення правових норм і відповідного суб'єктивного права». «Внаслідок цих правовідно­син у порушника з'являються обов'язки, які він виконує на ко­ристь потерпілого».¹ Тобто виходить, що порушення права є під­ставою для виникнення охоронного правовідношення, а саме охоронне правовідношення є підставою (?) для виникнення обов'язку перед потерпілим.

Чи не занадто складна і надумана будова? «Охоронні відносини» названі «цивільно-правовою формою усунення наслідків правопорушення, поновлення нормального! правового й економічного або особистого становища».² Якщо охо-| ронні відносини вважати такими, що виникли не у зв'язку з неви-| конанням договору, то тоді постає додаткове питання стосовної того, що є формою усунення наслідків договірного правопору­шення?

Та з якого би боку не підходити до теорії поділу цивільних пра­вовідносин на регулятивні та охоронні, не можна віднайти незапе­речного аргументу, який підтвердив би її наукову обґрунтованість та практичну потребу.

І на завершення розгляду цієї наукової теорії, слід спростувати інформацію, наче до такого поділу цивільних правовідносин при-, четна судова практика.³ Якраз навпаки: запропонований поділ ци­вільних правовідносин на «регулятивні» та «охоронні» не лише не вирішує проблем практики, а й віддаляє теорію від неї.

¹ Див.: Цивільне право. Частина перша / Наук. ред. О. В. Дзера- К.,
1997- С. 58; Цивільне право України. Книга 1.- К., 2002.- С. 84.


1997-
² Цивільне право. Частина перша / Наук. ред. О. В. Дзера- К., '^по'⁷
С. 59.

³ Цивільне право України. Книга 1.- К., 2002.- С. 59.
176