Удк 347(477)(075. 8) Ббк 67

Вид материала

Документы

Содержание Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин Основи цивільного Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин Української Радянської Розділ /. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин 1. Конституція України Конституції України Короткий аналіз Розділ І- Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин Принцип верховенства права М. І. Козюбра. Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин 2. Міжнародні договори 3. Закони України Верховенство закону Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин 4. Інші акти цивільного законодавства Постанови Кабінету 5. Проблема межі законодавчого регулювання цивільних відносин

Подобный материал:

• Удк 347. 73 (075. 8) Ббк 67. 402, 1119.89kb.
• Методическое пособие Москва ● 2010 удк 347. 962 + 347. 152 Ббк 67. 721 + 67. 400., 1105.61kb.
• Мельник Олег Володимирович удк 347. 962. 2: 351. 87(477) проблеми прокурорського нагляду, 1155.05kb.
• Методические рекомендации Издание второе, дополненное и переработанное Тверь 2008 удк, 458.58kb.
• Удк 070(075. 8) Ббк 76. 01я73, 5789.66kb.
• Удк 339. 9(470)(075. 8) Ббк, 7329.81kb.
• Методические рекомендации Москва ● 2010 удк 347. 962: 342. 7 Ббк 67. 721-91: 67. 400., 952.68kb.
• Москва 2011 ббк 63. 3 (2)я 7 к 90 удк 947 (075) История России, 110.08kb.
• Учебное пособие Ярославль-2007 удк 339. 13(075. 8) Ббк, 3230.47kb.
• Сборник статей Часть II москва  2011 удк 347. 963+342. 7 Ббк 67. 721-91+67. 400., 1903.81kb.

32

_І

Роздіі І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

ціалістичного ладу і являє собою керівне ядро всіх організацій трудящих, як громадських, так і державних.

Стаття 126

Громадянам УСРР забезпечується недоторканність особи. Ніхто не може бути заарештований інакше, як за постановою суду або з санкції прокурора.

Стаття 127

Недоторканність житла громадян і тайна листування охороняються законом.

Стаття 130

Кожний громадянин УСРР зобов'язаний берегти і зміцнювати суспі­льну, соціалістичну власність, як священну і недоторканну основу ра­дянського ладу, як джерело багатства і могутності батьківщини, як дже­рело заможного і культурного життя всіх трудящих.

Особи, що роблять замах на суспільну, соціалістичну власність, є во­рогами народу.

***

За ширмою цієї Конституції руйнувалися церкви, репресувалися свя­щеники, мільйони українців були знищені голодом, розстріляні за зби­рання колосків на колгоспному полі. Тому ці конституційні норми слід сприймати з урахуванням реалій радянської демократії в Україні.

Конституція ^У „^{цій K}J:. ^ПР^ИЙНЯ™ Надзви-

(Осноений Закон) ™^иним XIV Українським 3 їздом Рад

Української Радянської ^ЗО„^{С1ЧНЯ 1937} Р- ^{одне 3} вловних м.сць
Соціалістичної займало регулювання відносин власнос-

Республіки (1937р.) ^ті' ^ЧОМУ ^бУ^Л0 присвячено сім статей та-

кого змісту:

Стаття 4

Економічну основу УРСР становлять соціалістична система госпо­дарства і соціалістична власність на знаряддя та засоби виробництва, що утвердилися внаслідок ліквідації капіталістичної системи господарства, скасування приватної власності на знаряддя та засоби виробництва і знищення експлуатації людини людиною.

Стаття 5

Соціалістична власність в УРСР мас або форму державної власності (всенародне добро), або форму кооперативно-колгоспної власності (влас­ність окремих колгоспів, власність кооперативних об"єднань).

Стаття 6

¹ Земля, її надра, води, ліси, заводи, фабрики, шахти, рудні, залізнич­ний, водний і повітряний транспорт, банки, засоби зв'язку, організовані

33

Українське цивільне право

державою великі сільськогосподарські підприємства (радгоспи, машин­но-тракторні станції і т. п.), а також комунальні підприємства і основний житловий фонд у містах і промислових пунктах є державною власністю, тобто всенародним добром.

Стаття 7

Громадські підприємства в колгоспах і кооперативних організаціях з їх живим і мертвим реманентом, продукція, що її виробляють колгоспи та кооперативні організації, так само як їх громадські будівлі, станов­лять громадську, соціалістичну власність колгоспів і кооперативних організацій.

Кожний колгоспний двір, крім основного прибутку від громадського колгоспного господарства, має в особистому користуванні невелику при­садибну ділянку землі і в особистій власності підсобне господарство на присадибній ділянці, житловий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент - згідно з статутом сільсько­господарської артілі.

Стаття 8

Земля, яку займають колгоспи, закріпляється за ними в безоплатне і безстрокове користування, тобто навічно.

Стаття 9

Поруч з соціалістичною системою господарства, яка є панівною фор­мою господарства УРСР, допускається законом дрібне приватне госпо­дарство одноосібних селян і кустарів, яке грунтується на особистій праці і виключає експлуатацію чужої праці.

Стаття 10

Право особистої власності громадян на їх трудові прибутки та заоща­дження, на житловий будинок і підсобне хатнє господарство, на предме­ти хатнього господарства і вжитку, на предмети особистого споживання та комфорту, так само як право спадкування особистої власності грома­дян - охороняються законом.

У статті 12 праця була проголошена обов'язком і честю кожного здат­ного до праці громадянина, за принципом: «хто не працює, той не їсть».

Громадянам УРСР гарантувалася свобода слова, друку, зборів і мітин­гів, вуличних походів і демонстрацій (стаття 124).

За статтею 125 Конституції громадянам «у відповідності з інтересами трудящих» забезпечувалося право об'єднання в громадські організації, «а найбільш активні і свідомі ... об'єднуються у Комуністичну партію (більшовиків) України, яка є «керівним ядром усіх організацій трудящих, як громадських, так і державних».

Громадянам УРСР забезпечувалася недоторканність особи (стаття 126) та недоторканність житла і тайна листування (стаття 127).

34

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Пя Конституція, за її зовнішніми характеристиками, була на­звана найдемократичнішою в Європі. Та знову ж таки, за пропа­гандистською завісою здійснювалася тотальна зневага до прав людини, утверджувалася диктатура комуністичної партії, нищи­лася приватна ініціатива, почуття власника.

Основи цивільного Ідея прийняття єдиного Цивільного коде-

законодавства Союзу «су Союзу РСР не була реалізована. На-

томість 8 грудня 1961 року Верховна Рада СРСР прийняла Закон Про затвердження Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік, які були введені в дію 1 травня 1962 року. Верховним Радам союзних республік було доручено привести законодавство союзних республік у відповідність до Основ.

Як було зазначено у преамбулі Основ, «Радянський Союз, до­сягнувши повної та остаточної перемоги соціалізму, вступив у період розгорнутого будівництва комунізму», одним із завдань якого було названо створенння матеріально-технічної бази кому­нізму. Вона мала забезпечити «изобилие» матеріальних та куль­турних благ, поступове перетворення соціалістичних відносин у комуністичні, виховання громадян у дусі високої комуністичної ідейності, комуністичного ставлення до праці і народного госпо­дарства.

Преамбула передбачала створення єдиної комуністичної влас­ності на засоби виробництва, а також те, що в міру наближення до комунізму особисті потреби громадян будуть все більшою мірою задовольнятися за рахунок суспільних фондів.

У преамбулі було підкреслено, що в період комуністичного бу­дівництва повністю використовуватимуться товарно-грошові від­носини нового змісту, який формується у плановому соціалістич­ному господарстві.

Вся преамбула була написана на високих ідеологічних тонах, підкреслюючи роль цивільного законодавства у вирішенні завдань будівництва комунізму.

Основи цивільного законодавства містили 129 статей і мали таку структуру:

Розділ І. Загальні положення.

Розділ II. Право власності.

Розділ НІ. Зобов'язальне право.

Глава 1. Загальні положення про зобов 'язання.

Глава 2. Купівля-продаж.

Глава 3. Поставка.

35

Глава 4. Державна закупка сільськогосподарської продукції у колгоспів і радгоспів.

Глава 5. Майновий найом.

Глава 6. Найом житлового приміщення.

Глава 7. Підряд.

Глава 8. Підряд на капітальне будівництво.

Глава Я.Перевозка.

Глава 10. Державне страхування.

Глава 11. Розрахункові та кредитні відносини.

Глава 12. Зобов 'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Глава 13. Зобов 'язання, які виникають внаслідок рятування со­ціалістичного майна.

Розділ IV. Авторське право.

Розділ V. Право на відкриття.

Розділ VI. Винахідницьке право.

Розділ VII. Спадкове право.

Розділ VIII. Правоздатність іноземців та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав, міжнародних договорів та угод.

В Основах вперше на законодавчому рівні було використано термін «радянське цивільне законодавство».

Усі цивільні відносини згідно зі статтею 4 Основ були поділені на три групи:

1. ті, що були виключною компетенцією загальносоюзних органів;
   
2. ті, що складали спільну компетенцію союзних і республікан­
   ських органів;
   
3. ті, що були виключною компетенцією республіканських
   органів.
   

До першої належали усі цивільні відносини у сфері економіки, крім автомобільних перевезень. А це означало, що від регулюван­ня найважливіших відносин союзні республіки були відлучені.

Спільна компетенція у регулюванні цивільних відносин допус­калася лише тоді, коли про це було окремо зазначено в Основах або в іншому союзному законодавчому акті.

До спільної компетенції було віднесено, зокрема, визначення випадків і порядку обмеження дієздатності повнолітніх громадян, підстав та порядку реквізиції та конфіскації, визначення підстав обмеженої відповідальності, можливості спадкування авторських прав. Союзним республікам було дозволено визначити наступні (після двох, визначених в Основах) черги спадкоємців за законом.

У виключній компетенції союзних республік залишалося неба­гато: дарування, позика, доручення, довічне утримання.

36

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

. На підставі Основ цивільного законодав-

Цивільнии к° _ства кожна союзна республіка мала при-

Украінськоі йняти свій Цивільний кодекс.

(1963 р.) Робота по опрацюванню проектів Цивіль-

них кодексів союзних республік була сконцентрована в Москві. Був опрацьований спершу проект Цивільного кодексу РРФСР, який потім був уже вдруге «подарований» іншим союзним рес­публікам.

Кінцеві варіанти проектів Цивільних кодексів союзних респуб­лік знову подавалися у Москву. Всесоюзний науково-дослідний інститут радянського законодавства пильно стежив, щоби різниці між кодексами були мінімальними.

Цивільний кодекс Української РСР був затверджений Зако­ном УРСР Про затвердження Цивільного кодексу Української РСР» від 18 липня 1963 р. Кодекс набрав чинності 1 січня 1964 року.

Цивільний кодекс УРСР відрізнявся від Цивільного кодексу РРФСР тим, що у нас довічне утримання було окремим договором, а у них - різновидністю договору купівлі-продажу.

Структура Цивільного кодексу УРСР, як і всіх інших союзних республік, повністю віддублювала структуру Основ, та інше і не могло бути. Усі статті Основ були перенесені до змісту кодексу. Різниця у кількості статей (129-572) певною мірою пояснювалася дробленням великих за обсягом статей Основ. Отже, наявність окремих Цивільних кодексів союзних республік створювала лише своєрідний ідеологічно-правовий фасад, за яким була захована майже повна їх змістова ідентичність.

Конституція Конституція УРСР була прийнята Вер-

(Основний Закон) ховною Радою УРСР 20 квітня 1978 р.

Української Радянської ^{У Главі 2} Конституції УРСР, яка мала
Соціалістичної назву «Економічна система», була про-

Республіки довжена лінія пріоритетності державної

власності, держава мала здійснювати контроль за мірою праці та споживання.

Подаємо зміст окремих статей цього Основного Закону.

Стаття 10

Право особистої власності громадян на їх трудові прибутки та заоща­дження, на житловий будинок і підсобне хатнє господарство, на предме­ти хатнього господарства і вжитку, на предмети особистого споживання ^{та к}°мфорту, так само як право спадкування особистої власності грома­дян - охороняються законом.

. 37

Українське цивільне право

Стаття 11

Господарське життя УРСР визначається і спрямовується державним народногосподарським планом в інтересах збільшення суспільного ба­гатства, неухильного піднесення матеріального та культурного рівня трудящих, зміцнення незалежності соціалістичної держави і посилення її обороноздатності.

Стаття 12

Праця в УРСР є обов'язком і справою честі кожного здатного до пра­ці громадянина за принципом: «хто не працює, той не їсть».

В УРСР здійснюється принцип соціалізму: «від кожного за його здіб­ністю, кожному - за його працею».

У розділі «Держава і особа» містилася ціла система прав громадян УРСР, зокрема право на охорону здоров'я, на житло, на користування досягненнями культури.

«Відповідно до цілей комуністичного будівництва» громадянам гаран­тувалася свобода наукової, технічної і художньої творчості.

Громадянам УРСР гарантувалася недоторканність особи, житла, осо­бистого життя, таємниця телефонних розмов і телеграфних повідомлень.

За статтею 56, дії службових осіб, які вчинені з порушенням закону, з перевищенням повноважень і які ущемляють права громадян, могли бути «у встановленому законом порядку оскаржені до суду». Правда, на при­йняття цього закону, без якого стаття 56 Конституції не розпочинала своєї чинності, довелося чекати надто довго.

Цією ж статтею громадянам було надано право на відшкодування втрат, заподіяних діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків.

§ 3. Система чинного національного цивільного законодавства України

Національне цивільне законодавство є системою нормативних правових актів¹ різної юридичної сили.

Словосполучення «національне законодавство» вжито у статті 10

¹ У рішенні Конституційного Суду України від 3 жовтня 1997 р. у справі за конституційним зверненням О. Л. Барабаша використано сло­восполучення «нормативні правові акти», а не «нормативно-правові акти», як це записано у статтях 57, 135 Конституції України та інших законах, зокрема у Цивільному кодексі України. Однак Конституцій Суд України виявився непослідовним.

38

Розділ /. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Конституції, отже, є усі підстави для широкого використання цієї авничої конструкції стосовно законодавства, яке регулює цивіль­ні відносини. Можна лише жалкувати за тим, що у назву глави 1 Цивільного кодексу «Цивільне законодавство України» не вклю­чено цього важливого за значенням прикметника («національне»).

1. Конституція України

Національне цивільне законодавство є специфічною будовою, основу якої становить Конституція України - Основний Закон, Lex fundamentalis. Конституцію ще називають «ядром правової системи».

Конституція України містить 36 статей, які стосуються цивіль­них відносин. Оскільки за статтею 8 Конституції її норми мають пряму дію, вони з 28 червня 1996 року стали безпосередніми, пря­мими регуляторами цивільних відносин.¹

Пленум Верховного Суду України у Постанові від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» орієнтував суди на те, що Конституція має бути без­посередньо застосована у разі:

1. коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність
   додаткової регламентації її положень законом;
   
2. коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції
   чи прийнятий після цього, суперечить їй;
   
3. коли правовідносини, що розглядаються судом, законом Ук­
   раїни не врегульовані, а нормативно-правовий акт, прийнятий Вер­
   ховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим,
   суперечить Конституції України;
   
4. коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-
   правового характеру підлягають застосуванню судами при вирі­
   шенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.
   

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність Додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Однак ці рекомендації не можна сприймати беззастережно. За­стосування одночасно відповідної статті Конституції і статті зако­ну, яка її конкретизує, не може заперечуватися.

Цей висновок випливає безпосередньо із норми частини 3 статті 8

Конституція Української РСР 1978 р. не була актом прямої дії, при вирішенні конкретних спорів суди не посилалися на неї.

39

Українське цивільне право

Конституції України: «Звернення до суду за захистом конститу­ційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на під­ставі Конституції України гарантується».

Верховенство Конституція України має найвищу юри-

Конституції України ^дтнУ ^силУ ^{а Т0М}У можна говорити про її

верховенство: закони та інші нормативні

правові акти приймаються на основі Конституції і повинні від­повідати їй.

Як зазначено у вищеназваній Постанові Пленуму Верховного Суду України, «суди при розгляді конкретних справ мають оціню-вати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і у всіх необхід­них випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії». Судо­ві рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинно­му законодавстві, яке не суперечить Конституції.

Отже, на суд було покладено обов'язок щораз проводити дуже нелегку роботу: перевіряти закон, який має застосовуватися при вирішенні спору, на його відповідність Конституції.

Це засвідчувало довіру до суду, його компетентність. Але чи може Пленум Верховного Суду України сам стояти осторонь вико­нання цього завдання? Очевидно, що ні. Місія цієї найвищої судової інституції має полягати не лише у виявленні таких невідповіднос­тей, а і у вжитті всіх можливих заходів до їх негайного усунення.

Якщо суд не може зробити відповідного висновку або один суд постановить одне рішення, а другий - протилежне за змістом, вини­кає «невизначеність» у питанні про те, чи відповідає Конституції за­кон, який підлягає застосуванню. Суд у цьому разі, як зазначено у Постанові, зупиняє розгляд справи і звертається з ухвалою до Вер­ховного Суду України, який може порушити перед Конституційним Судом України питання про відповідність цього закону Конституції. Верховенство Конституції означає і неможливість ратифікації Верховною Радою України того міжнародного договору у сфері регулювання цивільних відносин, який їй суперечить.

Короткий аналіз 1 • Аналіз норм, що безпосередньо стосу-

окремих ються цивільних відносин, слід почати із

конституційних норм тієї, що закріплена у частині 1 статті 3:

«людина, її життя і здоров'я, честь і гід­ність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю».

Це засадниче положення мусить братися до уваги всіма фізич-40

Розділ І- Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

ми і юридичними особами при складанні договорів, при здійс­ненні своїх прав.

«Держава відповідає перед людиною за свою діяльність»,- за-исано у частині 2 цієї ж статті. Слово «відповідає» має тлума­читися буквально: держава може бути носієм обов'язку по від­шкодуванню шкоди, завданої людині порушенням її конституцій­них прав, гарантом яких є Президент України.

Слід звернути увагу на наявність у Цивільному кодексі двох нових норм прямої дії (статті 1161, 1162), які визначили відпові­дальність держави за шкоду, завдану особі при рятуванні здо­ров'я та життя іншої особи від реальної загрози, та за шкоду, за­вдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фі­зичної особи, яка рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність.

2. Стаття 8 Конституції проголосила принцип верховенства права, який «ви­знається і діє в Україні». Ця конституцій­на норма написана з урахуванням статті 3 Статуту Ради Європи, відповідно до якої кожна держава, яка є членом Ради Європи, ви­знає принцип верховенства права. Завдяки цій нормі Конституції України проблема принципу верховенства права перетворилася з кабінетно-академічної на прикладну'.

У чому ж полягає суть цього принципу?

Пленум Верховного суду України у п. 1 Постанови від 1 листо­пада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійснен­ні правосуддя» записав таке: «Виходячи із принципу верховенства права судова діяльність має бути спрямована на захист прав і сво­бод шляхом забезпечення своєчасного і якісного розгляду кон­кретних справ».

Однак проблема змісту верховенства права від цих слів не про­яснилася: термін «якісний розгляд» залишився нерозкритим, крім того, вирішальне значення має віддаватися не стільки розгляду, скільки вирішенню спору.

«До верховенства права - через верховенство закону». З цим гаслом, безперечно, слід погодитись, бо у ньому закладено, насам­перед, протест проти ігнорування закону, прояви якого почастіша­ли. Але верховенство права пов'язується із застосуванням справед­ливого, розумного закону.

М. І. Козюбра. Принцип верховенства права і конституційна юрис­дикція.- Вісник Конституційного Суду України, 2000-№4-С. 28.

41

Українське цивільне право

В історії цивільного законодавства було чимало прикладів прийняття об'єктивно несправедливих, нерозумних законів. При­гадаймо закон, яким було скасовано спадкування (1919 р.), чи статтю 102 ЦК УРСР, яка обмежувала розмір житлової площі в будинках, належних громадянам, чи статтю 101 ЦК УРСР, яка забороняла подружжю мати у власності більше одного житлового будинку.

Правда, з точки зору панівної на той час ідеології, такі закони вважалися справедливими.

«Верховенство права - це визнання державою та її інституціями пріоритету прав людини та дотримання їх¹.

Верховенство права,- записано у Рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 p.- вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо».

«Верховенство права - це домінування розумності, справедли­вості, яка, як зазначено у цьому ж рішенні Конституційного Суду України, є одним із загальнолюдських вимірів права. Верховен­ство права - це такий порядок, яким утверджується добросовіс­ність у відносинах між людьми, незалежно від того, чи діють вони під маскою фізичної чи юридичної особи.

Хоча принцип верховенства права одержав законодавче закріп­лення лише у 1996 p., не можна сказати, що мова йде про абсолют­но нове для нас юридичне явище. Суди і раніше використовували критерій справедливості, добросовісності та розумності при вирі­шенні спору, який виникав із відносин, неврегульованих ні зако­ном, ні договором.

Саме ними послуговувалися суди і при застосуванні оцінюва­них понять (наприклад, «неналежне», «тривалий», «достатній» тощо), при вирішенні справи про зменшення розміру неустойки чи про розірвання договору, про поділ спадщини між спадкоєм­цями чи про задоволення вимоги, поданої після спливу позовної давності.

Верховенство права - це неможливість фетишизації формаль­них правил поведінки, недотримання яких недобросовісна сторона прагне використати у своїх інтересах.

¹ М /. Козюбра. Цит. праця.- С. 29; Петро Стецюк. Основи теорії конституції та конституціоналізму.- Частина перша.- Львів, 2003.-С. 114.

42

Розділі- Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

На ім'я фірми надійшла цистерна з пальним. Однак виявило­ся, шо в ній не пальне, а водяна суміш. Залізниця відмовилася скласти і видати комерційний акт, у якому була б зафіксована ця обставина.

У матеріалах справи є висновок хімічної лабораторії про те, шо в цистерні вода із запахом бензину, а також акт про справжнє наповнення цистерни, складений представниками одержувача та кількома працівниками міліції.

Залізниця злила цистерни, про що було зроблено відповідну відмітку в документах. Однак одержувач діяв не за інструкцією: не оскаржив відмо­ву залізниці скласти і видати комерційний акт; сам склав акт без участі належних посадових осіб. Хоча факту обману не заперечував ніхто, кримінальна справа за цим фактом пору­шена не була.

У цій ситуації відмова в позові за формальними підставами фа­ктично прикривала протиправну поведінку недобросовісної сторо­ни, була актом своєрідного заохочення непорядності.

Позов підлягав задоволенню на підставі статті 8 Конституції України, однак цього не сталося.

Великим уроком нового розуміння принципу верховенства права стало рішення Судової палати у цивільних справах Верховного Су­ду України від 3 грудня 2004 р. у справі за скаргою довіреної особи кандидата у Президенти України В. А. Ющенка на бездіяльність, дії та рішення Центральної виборчої комісії, у якому вперше у судовій практиці містилося посилання на статтю 8 Конституції України.

В окремих випадках закон, встановлюючи загальне правило, надає суду право відступити від нього, якщо цього вимагають ін­тереси другої сторони, що заслуговують на увагу.

Наявність цього інтересу визначається судом саме з врахуван­ням верховенства права. Так, поряд із забороною односторонньої зміни умов договору, суд має право за вимогою однієї із сторін змінити його зміст у разі істотного порушення договору другою стороною (ч. 2 ст. 651 ЦК).

Як зазначено у частині 3 статті 551 ЦК, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Поряд із чітким визначенням розміру обов'язкової частки у спадщині суду надано право зменшити її, з врахуванням обставин, Що мають істотне значення. Істотність інтересу, істотне значення

43

Римське цивільне право

певної обставини суд визначатиме саме з точки зору верховенства права.

Чи може суд відступити від трафарету норми закону, якщо у ній це право суду спеціально не застережене?

Чи може, наприклад, суд збільшити розмір обов'язкової частки у спадщині для дружини, яка сорок років вела домашнє господар­ство, чи для сина, хворого на туберкульоз?

Поділ спадщини між спадкоємцями за законом у рівних част­ках, як це зазначено у статті 1207 ЦК, може бути справедливим в одних випадках і несправедливим - в інших, якщо, наприклад, хтось із спадкоємців є інвалідом дитинства чи важко хворим, а об­сяг спадщини є незначним.

Те ж стосується і поділу квартири у державному житловому фон­ді, яка була предметом найму: точний її розподіл між членами сім'ї без врахування хвороби, інвалідності, інших особливих обставин життя когось із них може також вважатися несправедливим.

Отже, проявом верховенства права є і вихід суду за межі трафа­рету норми закону, яка є несправедливою для конкретної життєвої ситуації.

М., падаючи, рефлекторно вхопився за С. У результаті падін­ня С. одержав важкий перелом тазо-бедрового суглоба. М. має достатньо високий заробіток, С, навпаки, живе в ма­теріальній скруті.

З точки зору закону, маємо випадок, за який М. відповідаль­ності не несе. З точки зору верховенства права, суд може присудити з нього на користь С. відповідну грошову суму на покриття витрат на лікування.

Але достатньо поміняти М. та С. місцями, і ми неодмінно ска­жемо, що норма, за якою відсутність вини С. виключає його відпо­відальність, є справедливою.

Отже, одна і та ж норма може бути справедливою в одній жит­тєвій ситуації і несправедливою - в іншій. Засобом виходу із цієї колізії і є застосування верховенства права.

Можна змоделювати ще багато інших життєвих ситуацій, для яких «тверде» застосування закону, без будь-якої корекції щодо обставин справи було б несправедливим.

Закон - це правило поведінки, яке стосується усіх можливих, дотичних до його змісту відносин. Такий широкий спектр його дії неодмінно призведе до «зустрічі» на його шляху нетотожних, не­типових життєвих ситуацій, які будуть відрізнятися особливістю 44

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

б'єктів, особливими умовами здійснення прав та виконання обо­в'язків.

Чи слід втискати їх, таких різних, у прокрустове ложе загально-однакового для всіх законодавчого регулювання? З точки зору статті 8 Конституції України,- ні.

Закон - це мінімум справедливості. Решта має бути заповнена за допомогою дії принципу верховенства права.

Держава,- писав С. Дністрянський,- мусить дати судді право заступити законотворця і вирішити правні випадки не за думкою старого закону, а так, як вирішив би його законотворець, коли б він, видаючи правну норму, знав би про цей випадок. «Суддя сто­їть на сторожі права навіть проти законів».¹ Отже, С. Дністрян­ський не вважав за можливе застосування судом норми, неспра­ведливої до конкретної справи.

Як зазначає Станіслав Шевчук, на зміну старій ліберальній ідеї про захист прав людини на підставі закону приходить експеримен­тальна ідея про необхідність захисту прав людини від закону, але на підставі конституційних або конвенційних норм про права лю­дини. І далі автор пише: «Фундаментальні принципи мають вищу юридичну силу, ніж звичайне законодавство».²

Принцип верховенства права має одночасно здійснювати функ­цію своєрідного допінгу, що мав би стимулювати нормотворчі ор­гани до постійного удосконалення, гуманізації актів цивільного законодавства.

Для того, щоби принцип верховенства права визнавався, по­трібне чітке усвідомлення його змісту. А для того, щоби діяв,- по­трібна насамперед чітка позиція Верховного Суду України.

Суд - це орган правосуддя. «Судити за правом» - це не синонім «судити за законом». Проте у судовій системі і далі панує позити­вістське світосприйняття.

Суддя Верховного Суду України Д. Д. Лилак пояснює цю ситу­ацію колізією статті 8 та статті 129 Конституції. Остання визначи­ла принцип законності як одну із основних засад судочинства. Од­нак колізії між цими конституційними нормами немає. Оскільки принцип верховенства права сформульований в Основному Законі, вирішення справи відповідно до нього не є відступом від прин­ципу законності.

Див.: Академічна юридична думка / За заг. ред. Ю. С. Шемшучен-«•-К., 1998.-С. 233-234.

г Сманіслав Шевчук. Порівняльне прецедентне право з прав людини.--, 2002.- С. 16-17.

У статті 2 Закону «Про судоустрій України» завданням право­суддя названо здійснення його на засадах верховенства права.

Висока місія правосуддя має спонукати суд до такого застосу­вання норми закону, щоби його рішення було розумним і справед­ливим саме у спорі між конкретними особами.

Принцип верховенства права є інструментом не лише у руках суду. Він, як засвідчила Постанова Верховної Ради України від 27 листопада 2004 р. «Про політичну кризу в державі, що виникла у зв'язку з виборами Президента України», має всеосяжну дію, проникаючи в усі сфери суспільного життя¹.

3. Стаття 13 Конституції визначає об'єкти права власності
Українського народу, право користування ними кожним громадя­
нином України.

У ній кожен власник визнаний носієм обов'язків, одним із яких є неможливість використовувати власне майно на шкоду людині і суспільству.

У частині 4 цієї статті усі суб'єкти права власності визнані рів­ними перед законом.

4. Стаття 14 Конституції визнає землю об'єктом права влас­
   ності і гарантує здійснення цього права.
   
5. Заборона цензури (стаття 15) є одним із чинників свободи
   творчості (стаття 54).
   
6. За статтею 21 Конституції усі люди є вільними та рівними
   у своїй гідності та правах. Такими, що суперечать цій нормі, є до­
   говори та інші правочини, які особа вчинила помимо своєї волі.
   

Однак рівність у гідності та правах не означає рівності взагалі.

«Сама природа дбає за те,- писав Іван Франко,- аби між людь­ми не було рівності». Якщо би вона була, це було б для людей найбільшим нещастям,- вважав він.

Прикладом такої псевдорівності, тобто зрівнялівки, було, між іншим, запровадження рівної для більшості людей пенсії, рівного розміру житлового будинку, рівної площі квартири у фонді держав­ного житла, яка здавалася в найм.

Права людини у статті 21 Конституції проголошені невідчужу-ваними та непорушними. Непорушними не в тому сенсі, що не можуть бути ніким порушені, адже забезпечити це неможливо. А в тому сенсі, що порушення прав людини має неодмінно викликати відповідну реакцію держави.

Ромовська 3. В. Рішення Судової палати Верховного Суду України: погляд науковця і громадянина // Вісник Верховного Суду України, 2004.-№12.-С. 5-8.

46

Розділ І- Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

Невідчужуваність не є рисою усіх прав, які людина може мати. А лише тих прав, які належать їй саме як людині, а не як власни­кові чи підприємцеві або як стороні за договором.

7 У наступних статтях Конституції подається зміст прав люди-

серед яких чільне місце посідає основне - право на життя.

Аналіз цього та інших прав людини буде зроблено у наступно­му виданні.

2. Міжнародні договори

У Законі України від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» міжнародні договори, ратифіко­вані Україною, було вперше названо частиною національного за­конодавства. Це було зроблено, «виходячи з пріоритету загально­людських цінностей, загальновизнаних принципів міжнародного права, прагнучи забезпечити непорушність прав і свобод людини, включитись у систему правових відносин між державами на основі взаємної поваги, державного суверенітету і демократичних засад міжнародного співробітництва».

Ця ж ідея була закріплена і у наступному Законі України від 22 грудня 1993 р. «Про міжнародні договори України».

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Верховна Рада України надає згоду на обов'язковість міжнарод­ного договору у формі закону. На підставі такого закону Голова Верховної Ради України підписує ратифікаційну грамоту, яка за­свідчується підписом Міністра закордонних справ (п. 11 статті 7 Закону України від 22 грудня 1993 р. «Про міжнародні договори України»).

Міжнародний договір, який суперечить Конституції України, не може бути ратифікований. Частиною національного законодавства ^є, відповідно до статті 9 Конституції України, «чинний» договір.

Дата ратифікації міжнародного договору і дата набрання ним чинності не збігаються.

Прикладом міжнародних договорів у сфері регулювання ци­вільних відносин може бути: Афінська конвенція про перевезення морем пасажирів та їх багажу 1974 р., ратифікована 15 липня 1994 р. (набула чинності для України 9 лютого 1995 p.); Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду 1963 p., Ратифікована 12 липня 1995 р. (набула чинності для України 0 грудня 1996 p.); Конвенція про позовну давність у міжнародній

47

Українське uuebihue _n.

купівлі-продажу товарів 1974 р., ратифікована 14 липня 1993 р. (набула чинності для України 1 квітня 1994 p.); Всесвітня конвен­ція про авторське право 1952 p., ратифікована 23 грудня 1993 р. (набула чинності для України 3 листопада 1995 p.).

У системі законодавчих актів за ступенем їх юридичної сили міжнародні договори України займають другу сходинку. У зв'язку з цим можемо говорити про вищу юридичну силу цих договорів порівняно із законами України.

Як записано у частині 5 статті 8 ЦПК, у разі невідповідності за­кону України міжнародному договору, суд застосовує міжнарод­ний договір.

Особливого значення набуває неухильне дотримання Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яку судді мають зна­ти так само добре, як Конституцію та інші закони України¹.

3. Закони України

Законів, які регулюють цивільні відносини, дуже багато.

У великій кількості законів цивільні відносини часто регулю­ються одночасно з організаційними, адміністративними, фінансо­вими. У цих випадках можна говорити про комплексне законодавче регулювання певного виду діяльності, як це, наприклад, зроблено у Повітряному кодексі України, Кодексі торговельного мореплав­ства, Законі України «Про банки і банківську діяльність» тощо.

У статті 92 Конституції України названо предмет виключного законодавчого урегулювання. Лише законами можуть визначатися права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення, пра-восуб'єктність громадян, правовий режим власності, правові заса­ди і гарантії підприємництва, правила конкуренції, засади цивіль­ної відповідальності.

Верховенство закону, зокрема у сфері цивільних відносин, має два прояви:

1. законам мають відповідати акти органів державної виконав­
   чої влади та органів місцевого самоврядування;
   
2. на закони має лягти основний тягар регулювання цивільних
   

' Буткевич В. Г., Мачяренко В. Т. Європейський суд з прав людини та українське судочинство: питання взаємодії / Вісник Верховного Суду України.- 2004.- № 4.- С. 6; Загальні питання тлумачення та застосуван­ня Конвенції. Див.: Європейська конвенція з прав людини: основні поло­ження, практика застосування, український контекст / За ред. О. Л. Жу­ковської- К., 2004.

48

Розділ І. Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

' осин. Період тоненьких, «захалявних» законів і товстих ін-^в _укЦій, завдяки чому створювався грунт для відомчого свавіл­ля, минув.

Основним актом цивільного законодавства України є Цивіль­ний кодекс України.

4. Інші акти цивільного законодавства

У Цивільному кодексі, поданому на під­пис Президентові України, укази Прези­дента України серед актів цивільного за­конодавства названі не були.

Це викликало зауваження Президента України: оскільки до компетенції Президента входить прийняття рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного, воєнного стану, і саме ним визначається перелік прав, які можуть тимчасово обмежуватися, це значить, що указами Президента можуть регу­люватися цивільні відносини.

Зауваження Президента України було прийнято. В результаті, у статті 4 ЦК появилася частина 3 такого змісту: «цивільні відноси­ни можуть регулюватися актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України».

Постанови Кабінету За статтею 113 Конституції України, Ка-
Міністрів України бінет Міністрів України є вищим органом

в системі органів виконавчої влади.

До компетенції Кабінету Міністрів України у сфері регулювання цивільних відносин належить вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення рівних умов розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами Державної власності; забезпечення проведення цінової, інвести­ційної політики, політики у сферах культури, охорони природи, природокористування.

У частині 4 статті З ЦК міститься застереження щодо верховен­ства закону: постанова Кабінету Міністрів України, яка суперечить Цивільному кодексу України або іншому закону, не застосовується.

Інші нормативні ^Ще У ^пеР^шомУ варіанті проекту Цивіль-

правові акти ^{ного к}°Д^ексУ України містилася норма

про те, що цивільні відносини регулю­ються однаково на всій території України. Написана професором А- С. Довгертом, вона була своєрідним реагуванням на прояви сепаратистських настроїв в Автономній Республіці Крим.

49

Українське

оаво


Ця норма містилася у кожному з варіантів проекту, хоча з нею погоджувалися не всі члени Робочої групи, а також у статті 4 Ци­вільного кодексу, поданого на підпис Президентові України.

Правило про однаковість регулювання цивільних відносин на усій території України означало, що ці відносини не можуть регу­люватися ні Верховною Радою АРК, ні обласними радами, ні ін­шими місцевими органами влади та місцевого самоврядування.

Усунення Верховної Ради АРК від регулювання цивільних від­носин Президент України у пропозиціях до Цивільного кодексу вважав таким, що суперечить статті 137 Конституції України. Це зауваження було слушним. Адже за статтею 137 Конституції України Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регу­лювання ремесел, благодійництва, готельної справи, ярмарок, му­зеїв, бібліотек, транспорту загального користування, мисливства, рибальства тощо, тобто відносин, які є певною мірою цивільного характеру.

Оскільки Верховна Рада АРК у частині 5 статті 4 ЦК включена-таки до органів, що регулюють цивільні відносини, це означає, що Верховна Рада АРК може врегулювати окремі з названих вище відносин відповідно до місцевих умов, тобто не так, як в інших регіонах України.

Чи можуть місцеві органи виконавчої влади та органи самовря­дування регулювати цивільні відносини?

Згідно із статтею 43 Закону України « Про місцеве самовряду­вання в Україні», районною, обласною Радою можуть встанов­люватися правила користування водозабірними спорудами, при­значеними для задоволення питних, побутових та інших потреб населення, тобто прийматися нормативні правові акти у сфері ци­вільних відносин. Обласною Радою можуть бути встановлені, на­приклад, заходи боротьби зі сказом, в яких може бути заборонено продаж тварин, завезених із певної території.

Це дає підставу зробити висновок, що регулювати цивільні від­носини можуть і органи місцевого самоврядування. Водночас це означає, що норма частини 6 статті 4 ЦК, за якою «цивільні відно­сини регулюються однаково на усій території України», втратила свою загальну дію.

Окремої уваги заслуговують акти міністерств, зокрема Мініс­терства юстиції України. Черговий раз привід до обговорення та смутку дала Інструкція Міністерства юстиції України «Про поря­док вчинення нотаріусами нотаріальних дій» (3 березня 2004 p.), у якій, без потреби, віддубльована значна частина Цивільного ко­дексу України, а також міститься чимало суперечностей із законом. 50

Розділ /• Цивільні відносини. Соціальні регулятори цивільних відносин

5. Проблема межі законодавчого регулювання цивільних відносин

Чи не завеликим є вплив закону та інших актів цивільного зако-опавства на сферу цивільних відносин? Чи не «зарегульованими»

вони є? . .

Іншими словами, чи не надто глибоко і широко закони та інші

нормативні правові акти проникли в матерію цих відносин?

Проникнення законодавства вшир означає «освоєння ним нових територій», тобто поширення на такі сфери цивільних відносин, які раніше ним оминалися, хоча об'єктивно потребували приходу закону і до них.

На момент початку роботи над проектом Цивільного кодексу України недостатнім був вплив законодавства на сферу особистих немайнових відносин. Бракувало законодавчого регулювання від­носин щодо володіння та користування чужою річчю, спадкових відносин.

Довгий час уперто не визначалися правові наслідки одержання каліцтва чи навіть заподіяння смерті у зв'язку з рятуванням життя іншої особи.

Перелік таких прикладів можна б продовжити. Отже, існувала специфічна царина, яка потребувала законодавчого освоєння і щодо якої брак законодавчого регулювання відчувався особливо гостро.

Проникнення законодавства вглиб цивільних відносин здійсню­ється завдяки детальній їх регламентації. Прикладом такого гли­бинного впливу в радянський період нашої історії було законодав­ство про господарські договори, яке майже не залишало щонай­меншого місця для власної ініціативи сторін.

Зміна соціально-економічної ситуації викликала актуальність проблеми межі законодавчого регулювання цивільних відносин.

Ця проблема має кілька проявів. По-перше, межа законодавчого регулювання цивільних відносин має трактуватися як чітко визна­чена сфера цих відносин, які можуть регулюватися виключно за­коном, і отже, не можуть регулюватися іншими нормативно-правовими актами.

По-друге, межа законодавчого регулювання цивільних відносин має трактуватися і як специфічний бар'єр, за яким відносини не можуть бути об'єктом регламентації з боку держави. Це стосуєть­ся, насамперед, сфери особистого життя людини.

Законодавче регулювання цивільних відносин не може сковува­ти особистої ініціативи їх учасників, якщо остання не суперечить суспільним інтересам.

раїпське цивільне право

По-третє, межа законодавчого регулювання дотична до пробле­ми балансу імперативних та диспозитивних правових норм.

У всіх цих трьох випадках потреба і межа законодавчого регу-І лювання цивільних відносин визначається наявністю чи відсутністю! суспільного інтересу.