Удк 347(477)(075. 8) Ббк 67

Вид материала

Документы

Содержание 06МЄЖЄННЯ ЦивіЛЬНОї Обмеження повної Хто може бути заявником Правові наслідки обмеження цивільної дієздатності повнолітнього Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин Чи можна визнати Правові наслідки Недієздатність - особливий цивільний стан особи. Недієздатний - не є вільною особою, оскільки вільною робить людину розум. Марнотратництво фізичної особи

Подобный материал:

• Удк 347. 73 (075. 8) Ббк 67. 402, 1119.89kb.
• Методическое пособие Москва ● 2010 удк 347. 962 + 347. 152 Ббк 67. 721 + 67. 400., 1105.61kb.
• Мельник Олег Володимирович удк 347. 962. 2: 351. 87(477) проблеми прокурорського нагляду, 1155.05kb.
• Методические рекомендации Издание второе, дополненное и переработанное Тверь 2008 удк, 458.58kb.
• Удк 070(075. 8) Ббк 76. 01я73, 5789.66kb.
• Удк 339. 9(470)(075. 8) Ббк, 7329.81kb.
• Методические рекомендации Москва ● 2010 удк 347. 962: 342. 7 Ббк 67. 721-91: 67. 400., 952.68kb.
• Москва 2011 ббк 63. 3 (2)я 7 к 90 удк 947 (075) История России, 110.08kb.
• Учебное пособие Ярославль-2007 удк 339. 13(075. 8) Ббк, 3230.47kb.
• Сборник статей Часть II москва  2011 удк 347. 963+342. 7 Ббк 67. 721-91+67. 400., 1903.81kb.

§ 4. Обмеження цивільної дієздатності

_лд . •• Згідно зі статтею 13 ЦК 1963 p., за наяв-

06МЄЖЄННЯ ЦивіЛЬНОї ЛЩНи Ji viaiiw „ „ппітиій міг

а- л • -л • ності достатніх підстав неповнолітній ми

дієздатності підлітка "*" д* »^1П1Л „„;„, _{та n}iwnv

бути за рішенням органу опіки та піклу­вання обмежений у праві розпоряджатися своєю заробітною пла­тою, стипендією чи іншими доходами.

У статті 32 ЦК ця ситуація вирішена дещо інакше:суд може не лише обмежити підлітка у здійсненні права самостійно розпоря­джатися своїми доходами, а й взагалі позбавити його цього права.

У разі обмеження здійснення права самостійно розпоряджатися своїми доходами встановлюється контроль над поведінкою дитини

255

Українське цивільне право

Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин


з боку батьків чи піклувальника: дитина не зможе укласти відпо­відного договору без їхньої згоди.

У разі позбавлення дитини цього права батьки чи піклувальник уповноважуються діяти самостійно, тобто як її законні представники.

Обмеження повної Цивільно-правовим способом боротьби з цивільної дієздатності алкоголізмом та наркоманією є обмежен­ня цивільної дієздатності .

Якщо особа зловживала спиртними напоями чи наркотичними засобами і цим ставила себе і членів своєї сім'ї у скрутне мате­ріальне становище, вона, згідно зі статтею 15 ЦК 1963 p., могла бути «обмежена судом у дієздатності». Слід звернути увагу на те, що у статті 256 ЦПК 1963 р. була помилково вжита інша правова конструкція: «визнання громадянина обмежено дієздатним».

Цивільний кодекс України демонструє термінологічну послідов­ність: «обмеження цивільної дієздатності». Термін «визнання гро­мадянина обмежено дієздатним» не міг використовуватися не ли­ше тому, що в Цивільному кодексі його не було. Визнання певного явища, факту судом передбачає його об'єктивне існування і до звернення до суду. Суд своїм рішенням лише підтверджує цю об­ставину.

Особа, про яку йдеться у заяві до суду, хоча і зловживає нарко­тичними засобами чи спиртними напоями, але поки володіє пов­ною цивільною дієздатністю.

У статті 234 ЦПК України одним із видів непозовного цивіль­ного судочинства названо «обмеження цивільної дієздатності фізичної особи», тобто запанувала нарешті термінологічна одно­значність.

Обмеження цивільної дієздатності особи, яка не мала сім'ї, за статтею 15 ЦК 1963 р. не допускалося. Це означало, що одинока особа могла беззастережно витрачати своє майно на придбання алкогольних напоїв чи наркотичних засобів. Найбільш ймовірно, що сполучник «і» потрапив до цієї статті випадково. Хоча можна припускати, що таке законодавче регулювання обумовлювалося правом на особисту свободу, яке могло б трактуватися і як право вільно розпоряджатися собою, своїм здоров'ям, своїм майбутнім, тобто, як висловився один психолог, «право обирати причину своєї смерті».

В українській національній традиції до п'яниць ставилися з презирст­вом, їх подекуди називали «легкоголиками», бо легко ставали голими. Див.: Супруненко В. Ми - українці. Енциклопедія українознавства Кн. I.-Дніпропетровськ, 1999.-С. 132.

256

Проте, як і кожна свобода, особиста свобода має мати свою ме­жу, якою є інтереси дітей, інших членів сім'ї, інших родичів та су­спільства в цілому. Ці інтереси зумовлюють необхідність вжиття різноманітних засобів до запобігання алкоголізму, наркоманії чи токсикоманії незалежно від сімейного стану особи, оскільки це губить не лише її власне, а й чуже життя.

Проблема обмеження цивільної дієздатності фізичної особи ви­рішена у Цивільному кодексі України по-новому.

Насамперед підставою для такого обмеження може бути не од­на, а уже дві групи обставин:

1. ті, що залежать від волі особи - зловживання спиртними
   напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо,
   в результаті чого вона сама, її сім'я чи інші особи, яких вона за
   законом зобов'язана була утримувати, поставлені у скрутне мате­
   ріальне становище;
   
2. ті, що не залежать від волі особи - психічний розлад здо­
   ров'я, який істотно вплинув на її здатність усвідомлювати значен­
   ня своїх дій та (або) керувати ними. Ця новела приведе, очевидно,
   до того, що певна кількість людей, психічний стан здоров'я яких
   близький до «пограничного» стану, тобто до мінімально допусти­
   мої норми, матиме альтернативу.
   

Ю. К. звернувся до суду із заявою про обмеження цивільної дієздатності своєї матері П. К. Заявник подав документи, які засвідчили, шо з приводу алкоголізму матір неодноразово лі­кувалася у психіатричній лікарні, з діагнозом захворювання -маячні розлади внаслідок зловживання алкоголем. Показан­нями свідків підтверджено, шо П. К. пропиває свою пенсію, постійно потайки продає за безцінь домашні речі.

Оскільки було доведено не лише факт зловживання спиртними напоями П. К., але і негативні матеріальні наслідки, суд обмежив цивільну дієздатність П. К.

«Свідомим обмеженням власником своєї цивільної дієздатнос­ті» названо укладення спадкового договору, за яким на предмет цього договору нотаріус накладає заборону відчуження¹. Однак така думка є більш ніж спірною. Та обставина, що власник бу­динку з моменту укладення спадкового договору не має права на його відчуження, є обмеженням права власності, а не дієздатно-

Див.: Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар. Частина друга / За ред. Я. М. Шевченко.- К., 2004.- С. 887. - • - ^; '<

Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин

сті. Адже дієздатність - це здатність діяти самому у межах свого права, зміст якого визначений законом або договором, а не за межею свого права. Крім того, про самообмеження дієздатності не може бути мови за жодних умов.

Хто може бути заявником

Оскільки зазвичай особа, яка зловживає спиртними напоями чи наркотичними за­собами, категорично заперечує ці обста­вини, не бажає настання відповідних правових обмежень, вважа­лося, що заява до суду про обмеження її дієздатності може бути подана лише іншими особами (другим з подружжя, батьками, ін­шими членами сім'ї), органом опіки та піклування.

Та, оскільки до суду із заявою про захист може звернутися ко­жна заінтересована особа, це право має належати і тому, хто, на­приклад, зловживає спиртними напоями, адже у цьому він може вбачати один із кроків до власного порятунку.

Заявником може бути і той, хто страждає на психічний розлад здоров'я, хоча за статтею 237 ЦПК України він, традиційно, до числа заявників не віднесений.

Заява про обмеження цивільної дієздатності підлітка може бу­ти подана матір'ю, батьком, бабою, дідом, піклувальником, орга­ном опіки та піклування.

Правові наслідки обмеження цивільної дієздатності повнолітнього

У радянські часи заяви про обмеження цивільної дієздатності пред'являлися головним чином прокурорами. Це було їм необхідно для звіту про вжиття захо­дів боротьби з алкоголізмом та нарко­манією.

Після задоволення такої заяви дальший розвиток подій уже мало кого цікавив. Адже виникала проблема: хто буде піклувальни­ком? - яка часто зводила нанівець усі попередні добрі наміри. Пік­лування призначалося органом опіки та піклування з великим запі­зненням або взагалі не призначалося у зв'язку з відсутністю особи, яка бажала би взяли на себе непрості обов'язки.

Цивільний кодекс України зорієнтований на більш цілеспрямо­вану охорону інтересів таких осіб.

Насамперед, встановлено, шо піклування призначається судом безпосередньо у рішенні суду про обмеження дієздатності особи. Компетенцією органу опіки та піклування є лише призначення піклувальника. До призначення піклувальника його функції має здійснювати сам орган опіки та піклуванням. А це значить, що ме­ханізм захисту особи має спрацювати негайно.

258

По-іншому вирішено і питання, яке було чи не найважливішим: хто матиме право отримувати заробітну плату, пенсію, стипендію чи інший доход особи, дієздатність якої обмежена? Цивільний ко­декс 1963 р. сприяв незаінтересованості особи у призначенні над нею піклувальника, оскільки до цього моменту вона мала право сама одержувати свою зарплату чи пенсію.

За статтею 37 ЦК, заробітна плата, пенсія чи інша грошова су­ма, нарахована особі, дієздатність якої обмежена, не може бути їй видана. Отже, створюється потреба якнайшвидшого пошуку та призначення піклувальника. Піклувальник стає в очах підопічного не ворогом, а рятівником.

Підопічний зможе сам одержувати заробітну плату чи пенсію лише з письмового дозволу піклувальника.

Підопічний має право сам вчиняти лише дрібні побутові право-чини. Оскільки придбання спиртного напою чи наркодози супере­чить його інтересам, цей правочин (стаття 31 ЦК) не може вважа­тися дрібним побутовим. Інші договори він може укладати лише зі згоди піклувальника.

Підопічний є деліктоздатним і сам несе повну відповідальність у разі невиконання договору або заподіяння шкоди.

§ 5. Визнання фізичної особи недієздатною

Особисті та соціальні негаразди зумовлюють постійне збіль­шення кількості громадян, які страждають на вроджені та набуті психічні розлади здоров'я (душевні хвороби, недоумство).

Ці розлади виключають або істотно знижують здатність особи усвідомлювати значення своїх дій чи керувати ними, повністю по­збавляють чи обмежують її свободу.

Юридичним засобом охорони прав та інтересів таких осіб, а опосередковано - і інших громадян, є визнання їх недієздатними.

За статтею 16 ЦК 1963 p., підставою для цього були психічна хвороба або недоумство і викликана цим неможливість особи ро­зуміти значення своїх дій або керувати ними.

Інші обставини не викликали настання такого наслідку, а тому не мали правового значення. Однак нерозуміння значення своїх Дій або неможливість керування ними може бути результатом ін­шого стійкого психічного розладу, наприклад, у разі інсульту, а також сліпо-глухо-німоти.

З Урахуванням цих обставин підставою для визнання фізичної особи недієздатною, за статтею 39 ЦК України, названо хроніч-

259

Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин

ний, стійкий психічний розлад, який призвів до нездатності особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Це означає, що для визнання фізичної особи недієздатною по­трібні два критерії: психіатричний (медичний) та психологічний (юридичний).

Психіатричний критерій - наявність у фізичної особи хронічно­го, стійкого психічного розладу (шизофренія, прогресуючий пара­ліч тощо).

Психологічний - містить два елемента: інтелектуальний (не­усвідомлення своїх дій) і (або) вольовий (нездатність керувати своїми діями).

Цивільний процесуальний кодекс України детально регламен­тує процедуру визнання особи недієздатною. Неухильне її дотри­мання - запорука охорони інтересів особи. Кодекс чітко визначає перелік осіб, за заявою яких суд розглядатиме справу. До них від­несено, насамперед, членів сім'ї, психіатричний лікувальний за­клад. У заяві повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічну хворобу особи, її недоумство чи інший стійкий психіч­ний розлад, внаслідок чого особа не може розуміти значення своїх дій і (або) керувати ними.

Обов'язковою умовою розгляду заяви є висновок судово-психі­атричної експертизи, яку суд повинен призначити, переконав­шись у наявності достатніх для цього підстав.

Ухвала суду про призначення судово-психіатричної експерти­зи має, на мій погляд, містити такі питання, на які експерт пови­нен дати відповідь:

1. чи страждає особа на психічний розлад здоров'я;
   
2. чи є психічний розлад здоров'я хронічним, стійким:
   
3. чи здатна особа усвідомлювати значення своїх дій та (або)
   керувати ними;
   
4. чи може особа, щодо якої розглядається справа, з'явитися
   в судове засідання. Це запитання зумовлене правилом стат­
   ті 240 ЦПК України, згідно з якою можливість виклику громадя­
   нина, щодо якого розглядається справа, вирішується судом з ура­
   хуванням стану його здоров'я.
   

Суд не може зобов'язувати експерта робити висновок про діє­здатність чи недієздатність певного громадянина, оскільки це не входить до його компетенції.

Гарантією недоторканності особистої свободи є встановлення у ча­стині 3 статті 39 ЦК обов'язку заявника відшкодувати моральну шко­ду, якщо заява про визнання особи недієздатною була подана ним не­добросовісно, тобто завідомо без достатньої для цього підстави. 260

Це не дозволить використовувати процесуальне право на звер­нення до суду із заявою про визнання особи недієздатною для зве­дення порахунків з нею.

Як правило, заяви про визнання недієздатними подаються щодо повнолітніх. У той же час Цивільний кодекс не містить такого засте­реження, тому суд може визнати недієздатним і неповнолітнього.

Рішенням суду, яким задоволена вимога, спростовується презу­мпція дієздатності особи, і з моменту набрання ним законної сили ця особа вважається недієздатною.

Розглядаючи заяви про визнання особи недієздатною, суди іно­ді стикалися з випадками вчинення нею правочину у стані так зва­ної «фактичної недієздатності».

З метою запобігання використанню безпорадного стану особи непорядними людьми, анулювання цих юридичних дій Пленум Верховного Суду УРСР у Постанові від 2§ березня 1972 року «Про судову практику у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним» роз'яснив судам, що у випадках, ко­ли від часу виникнення недієздатності залежать певні правові наслідки, на прохання осіб, що беруть участь у справі, з врахуван­ням висновку судово-психіатричної експертизи та інших відомос­тей про психічний стан громадянина, вони можуть зазначити, з якого часу громадянин є недієздатним.

Так, якщо судом буде встановлено, що громадянин страждав, наприклад, на післятравматичне недоумство уже на момент реєст­рації шлюбу і не міг усвідомлювати значення своїх дій, суд може пов'язати початок недієздатності з днем реєстрації шлюбу, що зумовить його недійсність.

Це роз'яснення Пленуму Верховного Суду УРСР не можна було вважати конкретизацією норми Цивільного кодексу, воно було по суті новою нормою. Але Пленум Верховного Суду мав рацію і тому його позиція була законодавчо закріплена у статті 40 ЦК України.

Чи можна визнати Визнання особи недієздатною спрямова-
людину недієздатною ^{не на} майбутнє, тому воно може стосува-
після її смерті? ^тися лише живого. У зв'язку з цим вимо-

га про визнання недієздатним померлої особи не підлягає задоволенню.

С. пред'явила позов про визнання покійного батька Д. недіє­здатним і про визнання недійсним складеного ним заповіту. Суд визнав заповіт недійсним, оскільки було встановлено, шо в момент його підписання Д. не розумів значення своїх дій, а в решті позову відмовив.

261

Українське цивільне право

Розділ IV. Учасники цивтьних правовідносин


У цій ситуації мова може йти лише про звернення до суду з ви­могою про визнання недійсним правочину, шлюбу чи іншого акту, який особа вчинила, не усвідомлюючи значення своїх дій.

Якщо особа померла після пред'явлення до суду заяви про ви­знання її недієздатною, провадження у справі має бути закрите.

Правові наслідки «Визнання особи недієздатною веде за со-

недієздатності бою по суті «цивільну смерть». Як

громадянин особа, яка втратила дієздат­ність у повному обсязі, перестає існувати у будь-якій якості»¹.

Такий висновок може викликати лише подив. Особа, визнана недієздатною, залишається володільцем (носієм) великої кількості прав, хоча нездатна, як правило, оцінити вартісність для себе від­повідних благ і нездатна сама стати на їх захист.

Недієздатність - особливий цивільний стан особи.

Недієздатна особа, як уже зазначалося, залишається правоздат­ною, але обсяг її правоздатності істотно звужується.

Недієздатна особа має право на життя, більшість інших немай-нових прав, здатна мати права та обов'язки власника, права та обов'язки сторони за договором купівлі-продажу, інші майнові права та обов'язки.

Проте здатність мати ці права та обов'язки реалізується уже не нею самою, а її опікуном.

Недієздатна особа нездатна мати такі права та обов'язки, які ор­
ганічно пов'язані із свідомістю та волею людини, і які ніхто, крім
неї, реалізувати не може.

Недієздатний - не є вільною особою, оскільки вільною робить людину розум. Тому недієздатний не може мати такі права, як пра­во на особисту свободу чи право на вступ до громадської організа­ції, чи право на представництво.

Визнання особи недієздатною припиняє договірне зобов'язання за її участю, якщо ця обставина робить неможливим його вико­нання.

Якщо недієздатним став, наприклад, набувач за договором до­вічного утримання або художник-підрядник за договором про створення картини, ці договірні зобов'язання припиняються, оскі­льки їхні обов'язки мають особистий характер. І навпаки, недіє­здатність відчужувача у договорі довічного утримання або замов­ника за договором підряду, яка настала після укладення цих дого­ворів, істотно не вплине на виконання договору, а тому не є підставою для припинення зобов'язання.

Див.: Субьектьі гражданского права.- М., 2000.- С. 16.

Права та обов'язки недієздатної особи, які, відповідно до зако-v чи договору, може виконати за неї інша особа, не припиняють­ся а продовжують існувати у межах сформованих правовідносин.

Недієздатний є одночасно і неделіктоздатним. Його дії, якими фактично завдана шкода, не вважаються протиправними, а сам він не визнається суб'єктом відповідальності. За статтею 1184 ЦК, шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати за нею нагляд, якщо вони не доведуть, що шкода була завдана не з їхньої вини.

Якщо шкода завдана без вини або якщо у опікуна чи самого пі­допічного немає майна, на яке можна б накласти стягнення, право потерпілого на відшкодування не буде реалізованим.

У такій ситуації залишається останній шанс: використати модель, закріплену у статті 1207 ЦК «Обов'язок держави відшкодувати шко­ду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину», пред'явивши відповідну вимогу до держави.

При цьому слід мати на увазі, що термін «злочин» не наповне­ний у цій статті змістом, тотожним поняттю «злочин», що визна­чений у статті 11 Кримінального кодексу, оскільки про злочин не можна говорити за відсутності особи, яка вчинила відповідну про­типравну дію.

Якщо протиправна поведінка була вчинена особою до визнання її недієздатною, її обов'язок по відшкодуванню шкоди після визнання її недієздатною не припиниться. Він буде і надалі виконуватися за ра­хунок належного цій особі майна, але уже за волею опікуна.

Визнання фізичної особи недієздатною справляє свій вплив не лише на сферу цивільних відносин. Особа, визнана недієздатною, не може бути стороною у трудовому договорі, вона втрачає право обирати і бути обраною, може позбутися членства в політичній партії чи громадській організації, не має права на укладення шлю­бу, на усиновлення дитини.

Тому недієздатність фізичної особи (громадянина) є актом ци­вільного стану у широкому його розумінні.

Недієздатність і неосудність

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. В. Г. Гончаренка, П. П. Андрушка. Кн. 1.- К., 2005.- С. 61.

Недієздатність відрізняється від неосуд­ності. Неосудністю вважається психіч­ний стан особи лише у зв'язку з вчинен­ням нею конкретної суспільно небезпечної поведінки, яка має ознаки злочину'.


262

263

Українське цивільне право

Недієздатність є тривалим, часто довічним станом людини, тоді,
як неосудність стосується якогось певного проміжку часу. •

Визнання особи недієздатною не розцінюється як достатній до­каз її неосудності. Адже у час ремісії особа могла розуміти зна­чення своїх дій.

Якщо особа визнана недієздатною у зв'язку з олігофренією у стадії дебільності, то цей хворобливий стан психіки не має все­осяжного пораження інтелекту. Тому олігофрени можуть усвідом­лювати суспільну небезпеку діяння. Убивство, крадіжку, розбій, у зв'язку з їх явною антисоціальністю, розум олігофрена осилює'.

Тому питання неосудності завжди повинно вирішуватись окре­мо. Отже, неосудність не є достатньою підставою для наступно-; го визнання особи недієздатною, а визнання особи недієздатною не має преюдиційної сили для визнання її неосудною.

«Чоловік був пияк і марнотратник»,- Ми­хайло Коцюбинський. Марнотратити - значить нерозумно, без потреби витрачати гроші, майно, тринькати, розтринькувати, гай­нувати, переводити².

За статтею 8 ЦК 1922 p., повнолітня особа могла бути оголоше­на недієздатною, якщо вона своїм надмірним марнотратництвом розорювала майно, що було у її розпорядженні.

За статтею 9 цього Кодексу, над марнотратником встановлюва­лася опіка. Марнотратник мав право вчиняти правочини лише за згодою законних представників (батьків, опікуна), проте міг само­стійно розпоряджатися заробітною платою і сам відповідав за шкоду, заподіяну іншим особам.

У Цивільному кодексі 1963 р. можливість визнання громадяни­на марнотратником не передбачалася.

При опрацюванні проекту Цивільного кодексу ця проблема бу­ла предметом дискусії. Перемогла позиція, згідно з якою визнання особи марнотратником зазіхало би на її свободу, на можливість вільного здійснення свого права власності.

Законодавство України містить достатній перелік засобів правово­го стримування особи, яка намарно тратить своє майно під впливом алкоголю, наркотичних засобів чи особливостей характеру: стягнен­ня з неї аліментів батькам, дітям, іншим членам сім'ї; врахування цієї

' Див.: Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации.-М., 1998-С. 47.

² Див.: Новий тлумачний словник української мови. В 4-х томах. Т. 2.-К., 1998.-С. 576.

264

Розділ IV. Учасники цивільних правовідносин

бставини при поділі спільного майна подружжя; накладення забо-°они відчуження майна з метою забезпечення позову. І цими засоба­ми правова корекція поведінки такої особи має вичерпуватися.

За статтею 53 ЦК, можливим є визнання банкрутом фізичної особи, але лише тієї, яка зареєстрована як підприємець.