Методичні вказівки та контрольні завдання з біологічної хімії для студентів факультету заочного навчання

Вид материала

Документы

Содержание Д о с л і д 2. Дослідження термолабільності амілази слини. Матеріальне забезпечення Хід роботи. Д о с л і д 3. Дослідження впливу рН середовища на активність амілази слини. Матеріальне забезпечення Хід роботи. Значення для фармації та клініки Визначення кінцевого рівня знань Ситуаційні задачі Науково-дослідна робота студентів Заняття №3 Актуальність теми Зміст заняття Блок інформації. Мікросомальне окиснення Хід виконання практичного заняття Матеріальне забезпечення Хід роботи Значення для фармації та клініки Визначення кінцевого рівня знань ... Полное содержание

Подобный материал:

• Львівський національний медичний університет імені данила галицького кафедра біологічної, 1655.89kb.
• Програма, методичні вказівки та контрольні завдання з дисципліни «екологія» для студентів, 566.78kb.
• Робоча програма, методичні вказівки до вивчення дисципліни та контрольні завдання для, 393.01kb.
• Програма, методичні вказівки І контрольні завдання з дисципліни "основи екології" для, 325.1kb.
• Програма, методичні вказівки та контрольні завдання з дисципліни " виробництво виливків, 797.9kb.
• Типова програма, методичні вказівки та контрольні завдання для студентів навчального, 708.32kb.
• Програма, методичні вказівки та контрольні завдання з дисципліни «охорона праці в галузі», 339.25kb.
• Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького кафедра біологічної, 1954.66kb.
• Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни, 165.04kb.
• Програма, методичні вказівки та контрольні завдання з дисципліни " виробництво виливків, 864.84kb.

Д о с л і д 2. Дослідження термолабільності амілази слини.

Принцип методу. Метод базується на здатності крохмалю під час взаємодії з йодом утворювати синє забарвлення. Продукт розщеплення крохмалю – мальтоза – з йодом забарвлення не дає і її можна виявити за допомогою проби Троммера.

Матеріальне забезпечення: 0,5% розчин крохмалю, 0,1% розчин йоду в калію йодиді, 10% розчин натрію гідроксиду, 5% розчин купруму сульфату, розведена слина, газовий пальник, водяна баня, холодна вода (лід), штатив з пробірками, піпетки.

Хід роботи. В пробірку вливають 2 мл розведеної слини і кип’ятять на відкритому вогні протягом 2 хв. Вміст пробірки охолоджують.

У три інші пробірки вміщують по 5 мл 0,5% розчину крохмалю. В пробірку №1 додають кип’ячену слину, а в пробірки №2 і №3 по 2 мл розведеної некип’яченої слини. Пробірку №2 ставлять на 10 хв на водяну баню за температури 37 С. Пробірку №3 поміщають на 10 хв у холодну воду.

Після інкубації вміст кожної пробірки розділяють порівну. До відібраних проб додають по 3-5 крапель розчину йоду в калію йодиді і спостерігають за зміною забарвлення. З пробами, що залишилися, проводять реакцію Троммера (див. дослід №1).

Пояснити отриманий результат. Зробити висновок.

Д о с л і д 3. Дослідження впливу рН середовища на активність амілази слини.

Принцип методу: Метод засновано на здатності крохмалю під час взаємодії з йодом утворювати синє забарвлення. Продукт розщеплення крохмалю – мальтоза з йодом забарвлення не дає і її можна виявити за допомогою проби Троммера.

Матеріальне забезпечення: 0,5% розчин крохмалю, 0,1% розчин йоду в калію йодиді, 10% розчин натрію гідроксиду, 5% розчин купруму сульфату,розведена слина, газовий пальник, водяна баня, штатив із пробірками, піпетки.

Хід роботи. У три пробірки вносять по 2 мл 0,5% розчину крохмалю. У першу додають 2 мл фосфатної буферної суміші з рН 5, у другу з рН 7, а в третю – з рН 9. В кожну з пробірок додають по 1 мл розведеної слини і поміщають їх на водяну баню за температури 37⁰С.

Після інкубації вміст кожної пробірки ділять порівну. До перших фракцій додають по 3–5 крапель розчину йоду в калію йодиду і спостерігають за зміною забарвлення. З фракціями, що залишилися, проводять пробу Троммера (див. дослід 1).

Пояснити отриманий результат. Зробити висновок.


ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ФАРМАЦІЇ ТА КЛІНІКИ

Амілаза /КФ 3.2.1.1/ гідролізує крохмаль і декстрини. В організмі вона переважно синтезується в слинних і підшлунковій залозах, хоча її активність реєструється і в печінці, нирках, кишківнику, легенях.

У нормі активність амілази в сироватці крові становить 0,42-0,96 г гідролізованого крохмалю в 1 л за 1 хв.

Підвищення активності амілази спостерігається при панкреатиті, перитоніті, тромбозі мезентральних судин, розриві маткової труби при позаматковій вагітності, скороченні сфінктера Одді, введені в організм морфіну, кодеїну, АКТГ та кортизолу.

Підвищення активності амілази слинних залоз відмічається при нирковій недостатності, стоматитах, невралгії лицевого нерва, паркінсонізмі.

Зниження активності амілази спостерігається при психічних захворюваннях, які супроводжуються збудженням або депресією, при анацидних порушеннях.

Амілаза у складі різних лікарських форм застосовується при шлунково-кишкових захворюваннях як препарат, що покращує процеси травлення (входить до складу панкреатину, фесталу, мезиму-форте, триферменту).

Визначення кінцевого рівня знань

Приклад тестового контролю кінцевого рівня знань:

Тест 1

№ п/п	Умова	Варіанти відповідей
1 2 3 4 5 6	Вкажіть складові частини наступних молекул: Білки Вуглеводи Ліпіди Ферменти Гормони Нуклеїнові кислоти	А. Нуклеотиди Б. Апофермент В. Жирні кислоти Г. Активний центр Д. Моносахариди Е. Кофермент Є. Стероїди Ж. Алостеричний центр

Тест 2

№ п/п	Умова	Варіанти відповідей
1 2	Дайте порівняльну характеристику нативних та денатурованих ферментів Нативні Денатуровані	А. Електрофоретична ру-хливість Б. Не здатність до діалізу В. Здатність до висолювання Г. Білкова природа Д. Збільшена кількість функціональних груп Е. Збільшення розчинності Є. Зменшення розчинності Ж. Не змінюють положення рівноваги З. Здатність кристалізуватися И. Висока в'язкість

Тест 3

Спільними властивостями ферментів і неорганічних каталізаторів є:

А. Термолабільність

В.Каталіз лише термодинамічно можливих реакцій

С. Специфічність дії

Д. Залежність від кількості субстрату

Е. Залежність від ефектора


Тест 4

Абсолютна специфічність властива ферментам:

А. Сахаразі, уреазі

Б. Амілазі

С. Пепсину, трипсину

Д. Алкогольдегідрогеназі

Е. Фосфатазі


Ситуаційні задачі:

1. 
   Для збереження трансплантантів їх заморожують. Обгрунтуйте такі дії.
   
2. У хворого розвинувся метаболічний ацидоз. Як це вплине на активність внутрішньоклітинних ферментів?
   

Питання для контролю виконання практичної роботи.

1. 
   Яку реакцію каталізує амілаза слини?
   
2. Які продукти утворюються в результаті дії амілази слини на крохмаль?
   
3. Як впливає температура на активність ферментів?
   
4. Як впливає зміна рН середовища на активність ферментів?
   
5. Які оптимальні умови для каталітичної дії амілази слини?
   
6. Яка активність амілази у сироватці крові в нормі?
   
7. При яких патологічних станах змінюється активність амілази в сироватці крові?
   

Науково-дослідна робота студентів

Теми реферативних доповідей:

1. 
   Будова та функціонування ферментативних молекул.
   
2. Методи виділення і очищення ферментів.
   
3. Способи пригнічення, активації та консервації ферментативних препаратів.
   

Література

ОСНОВНА:

1. Вороніна Л.М., Десенко В.Ф., Мадієвська Н.М. та ін. Біологічна хімія. Харків: Основа, 2000. – С. 109- 115, 117-136, 148-150.
   
2. Губський Ю.І. Біологічна хімія. Київ-Тернопіль.2000. С.86-106.
   
3. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия. Москва: Медицина, 1990.-С.92-125.
   
4. Біологічна хімія. Тести та ситуаційні задачі / За ред.О. Я.Склярова. – Львів.:Світ.2006. –С. 32-44.
   
5. Савицкий И.В. Биологическая химия.- Киев: Вища школа 1982.- С.256-285.
   
6. Гонський Я.І., Максимчук Т.П. Біохімія людини. Тернопіль, Укрмедкнига, 2001. С. 66-86.
   
7. Строев Е.А. Биологическая химия. – Москва: Высшая школа, 1986. – С.122-125, 129-152.
   

ДОДАТКОВА:

1. 
   Бышевский А.Ш., Терсенов О.А. Биохимия для врача.- Екатеринбург: Уральский рабочий, 1994.- 384 с.
   
2. Ленинджер А. Основы биохимии.- Москва: Мир, 1985. – 1056 с.
   

НАУКОВА:

1. Чен-Лу Чоу. Роль гибкости активного центра в ферментативном катализе (обзор).// Биохимия. - 1998. - т.63. Вып. 3. - С. 300-307.
   
2. Полторак О.М., Чухрай Е.С., Торшин И.Ю. Диссоциативная термоинактивация, стабильность и активность олигомерных ферментов (обзор) // Биохимия. - 1998. - т. 63. В
   
3. Верименко К.Н. Энзимы идут.// Ліки України. – 2000. – С. 29-30.
   
4. Якименко І.Л., Сидорик Є.П. Регуляторна дія низькоінтенсивного лазерного випромінювання на стан антиоксидантної системи організму // Укр. біохім. журн. – 2001.- Т.73, №1. – 16-23.
   

ЗАНЯТТЯ №3


Тема заняття. ЗНАЧЕННЯ ОКИСЛЮВАЛЬНО-ВІДНОВНИХ ФЕРМЕНТІВ В ОРГАНІЗМІ. КІЛЬКІСНЕ ВИЗНАЧЕННЯ КАТАЛАЗИ У КРОВІ


Мета заняття: Розуміти механізм тканинного дихання та окисного фосфорилювання, оцінити роль окислювально-відновних ферментів у цих процесах, оволодіти методом визначення активності каталази крові та навчитись використовувати цей показник в клініко-діагностичних цілях.

Актуальність теми: Одним з найбільш активних і широко представлених в тканинах організму окислювально-відновних ферментів є каталаза, що прискорює рощеплення гідрогену пероксиду і нейтралізує його токсичну дію. Тому визначення її активності є важливим критерієм для оцінки стану організму в нормі і при розвитку різноманітних патологій.

Конкретна мета: 1.Розуміти механізм тканинного дихання і окиснювального фосфорилювання.2.Інтерпретувати показники продукції енергії при передачі електронів по дихальному ланцюгу від субстратів до кисню.3.Оволодіти методикою визначення активності каталази крові. 4.Навчитись використовувати показник активності каталази крові в клініко-діагностичних цілях.

Міжкафедральна інтеграція: Знати: 1.Окислювально-відновні речовини. (каф. неорганічної хімії). 2.Термодинаміку хімічних реакцій (каф.неорганічної хімії). 3.Окислювально-відновні ферменти (каф. біологічної хімії).


ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ

Питання для самопідготовки:

1. Характеристика та структура мітохондрій. Їх роль у процесах біологічного окиснення.

2. Сучасні уявлення про організацію та функціонування дихального ланцюга як єдиного поліферментативного комплексу. Значення редокспотенціалів його окремих компонентів. Повний та вкорочений дихальні ланцюги.

3. Механізм винекнення трансмембранного потенціалу в мітохондріях. Різниця окислювально-відновних потенціалів субстратів і кисню як джерело енергії для окисного фосфорилювання. Місця ситезу АТФ у дихального ланцюгу. Коефіцієнт Р/О.

4. Причини та наслідки порушення окиснення і фосфорилювання. Спряження та роз’єднання процесів дихання та фосфорилювання. Інгібітори і роз’єднювачі цих процесів. Вільне окиснення і його значення для організму.

5. Фармацевтичні препарати як складові частини дихального ланцюга, роз'єднювачі тканинного дихання та окиснювального фосфорилювання.

6. Мікросомальне окиснення. Його організація та біологічна роль.

7. Природа вільнорадикальних реакцій. Пероксидне окиснення ліпідів.

8. Біологічне значення прооксидантної та антиоксидантної систем. Природні і штучні антиоксиданти як лікарські засоби.


Блок інформації.

Окислювально-відновні ферменти, які приймають участь у процесі перенесення електронів від субстратів до кінцевого акцептора – кисню, інтегровані у внутрішню мембрану мітохондрій. Їх співвідношення є еквімолярним, за винятком убіхінону, відносний вміст якого суттєво переважає вміст інших компонентів дихального ланцюга. Окислювально-відновні ферменти системи перенесення електронів функціонують у такій послідовності: НАД-залежні дегідрогенази (Е_о’= - 0,32 В), ФАД-залежні дегідрогенази (Е_о’= -0,25 В), убіхінон (Е_о’= 0,02 В), цитохром в (Е_о’= 0,03 В), цитохром с₁ (Е_о’= 0,22 В), цитохром с (Е_о’= 0,24 В), цитохром а+а₃ (Е_о’= 0,25 В). Така послідовність визнається значенням редокс-потенціалів його окремих компонентів здійснюється від меншого до більшого потенціалу. Окислювально-відновний потенціал деяких субстратів є більшим за редокспотенціал відновлення НАД. Тому такі субстрати не можуть бути окисленими при допомозі НАД-залежних дегідрогеназ. У таких випадках їх окисником виступають ФАД-залежні дегідрогенази. У внутрішньому середовищі мітохондрії – матриксі – знаходяться ферменти окиснення жирних кислот, циклу трикарбонових кислот та автономного синтезу мітохондріальних білків.

Основною рушійною силою, яка в кінцевому рахунку забезпечує синтез макроергічних зв’язків в молекулах АТФ, є різниця окиснювально-відновних потенціалів між відновленими субстратами та кінцевим акцептором електронів – киснем. Ця різниця становить 1,14 В. Процес окисного фосфорилювання забезпечується трансмембранним потенціалом, який виникає по обидві сторони від внутрішньої мітохондріальної мембрани.

Створення різниці потенціалів по обидві сторони внутрішньої мітохондріальної мембрани є можливим лише за умов її цілісності. При її пошкодженні або проникненні речовин, які можуть переносити протони водню через внутрішню мембрану, утворений трансмембранний потенціал постійно вирівнюється внаслідок зворотнього транспортування протонів. За цих умов стає неможливим синтез АТФ навіть при достатньому забезпеченні субстратами і киснем та інтенсивному функціонуванні дихального ланцюга. Такий стан називають роз’єднанням між диханням і фосфорилюванням, а речовини, які йому сприяють, називають роз’єднювачами. До типових роз’єднювачів належать 2,4-динітрофенол, гормони щитовидної залози. Чітка відповідність між інтенсивністю дихання та фосфорилювання називається спряженням. Показником спряження може служити коефіцієнт Р/О. Інтенсивне функціонування дихального ланцюга з використанням кисню, але без паралельного утворення АТФ називають вільним диханням. При ньому утворений градієнт протонів водню використовується для генерації тепла. У деяких організмів, що впадають у зимову сплячку, а також у дітей після народження, існує спеціалізована тканина – бурий жир. ЇЇ особливістю є наявність великої кількості мітохондрій, де відбувається вільне дихання. Основна функція цієї тканини – термогенез. Інтенсивність окисного фосфорилювання залежить не тільки від спряження між процесами дихання та фосфорилювання, а й від потужності дихального ланцюга, що виражається у кількості перенесених електронів за одиницю часу. Існує група речовин, які здатні інгібувати активність окремих окислювально-відновних ферментів у дихальному ланцюгові. Такі речовини називають інгібіторами дихання. До них належать ціаніди, антиміцин А, ротенон, сірководень.

Мікросомальне окиснення здійснюється окислювально-відновними ферментами, які локалізовані в мікросомальній фракції печінки і наднирників. В процесі мікросомального окиснення активований кисень входить безпосередньо в молекули речовин, які окислюються. Основна роль мікросомального окиснення – утворення деяких необхідних для клітин пластичних компонентів та детоксикація шкідливих речовин, завдяки зміні молекулярної будови та збільшенню гідрофільності утворених молекул. Мікросомальний ланцюг ферментів утворений з НАДФ-залежних дегідрогеназ, флавопротеїдів та цитохрому Р-450. До числа ендогенних субстратів мікросомального окиснення належать стероїдні гормони, холестерини, ненасичені жирні кислоти, до екзогенних – лікарські засоби та токсичні сполуки.

Основою сучасних уявлень про механізми перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) є запропонована у 1887 р. гіпотеза Баха про можливість безпосереднього приєднання молекулярного кисню до органічних молекул з утворенням гідроперекисів. При цьому субстратом окиснення в біологічних мембранах є поліненасичені жирні кислоти, які входять до складу фосфоліпідів. Наслідком розвитку вільнорадикальних реакцій окиснення ліпідів є утворення цілого ряду продуктів, у тому числі: кетонів, альдегідів, ефірів.

Контроль за утворенням і знешкодженням метаболітів вільнорадикального окиснення та продуктів їх взаємодії з інгібіторами здійснюється з участю антиокислювальних механізмів. Дія антиоксидантних захисних систем організму зводиться до підтримання оптимальної стаціонарної внутрішньоклітинної концентрації оксигеназних реакцій, що є необхідною умовою для реалізації різних фізіологічних функцій. Умовно систему антиоксидантного захисту (АОЗ) можна розділити за направленістю дії на: антигіпероксидну, антирадикальну і антиперекисну.

Найважливішими компонентами антирадикального і антиперекисного захисту є ферменти, які каталізують реакції між активованими формами кисню, здійснюють розпад гідропероксидів – супероксиддисмутаза, глутатіонпероксидаза, каталаза.

Особливу роль у підтриманні активності системи АОЗ відіграють такі ліпідофільні сполуки як вітаміни А, Е, F, К, флавоноїди, убіхінони, стероїди і водорозчинні низькомолекулярні сполуки, аскорбінова кислота, рутин, кверцетин, а також препарати різних груп (цитринова, бурштинова, ацетилсаліцилова кислоти, гутимін, метилметіонін, барбітурати, індометацин), які можуть при взаємодії з радикалами зменшувати їх концентрацію.

Інтенсивність процесів ПОЛ оцінюють за нагромадженням первинних (гідроперекисів) та вторинних (малоновий диальдегід) продуктів. Кінцевими продуктами ПОЛ є здатні до флюоресценції шиффові основи.

Надійність АОЗ оцінюють за активністю ферментів супероксиддисмутази, глутатіонпероксидази, глутатіонредуктази, каталази, а також за вмістом вітаміну С, А, Е, F, церулоплазміну і т. д.


ХІД ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ


Д о с л і д 1. Кількісне визначення активності каталази в крові:

Принцип методу: Каталаза – фермент класу оксидоредуктаз, який каталізує розщеплення гідрогену пероксиду на воду і оксиген:

каталаза

2Н₂О₂ 2Н₂О + О₂

Метод базується на визначенні кількості гідрогену пероксиду, перетвореного ферментом за певний проміжок часу. Гідроген пероксиду розкладається каталазою, а його надлишок відтитровують за присутності сульфатної кислоти:

5H₂O₂ + 2 KMnO₄ + 3 H₂SO₄  K₂SO₄ + 2 MnSO₄ + 8 Н₂О + 5О₂

Матеріальне забезпечення: Розведена 1:1000 кров, дистильована вода, 1% розчин Н₂О₂, 10% розчин сульфатної кислоти, 0,1 н розчин КмnO₄, колбочки, піпетки, бюретка.

Хід роботи: Розведену кров 1:1000 наливають по 1 мл у дві колбочки, додають по 7 мл дистильованої воли, в дослідну пробу додають 2 мл 1% Н₂О₂, а в контрольну – 5 мл 10% розчину сульфатної кислоти. Дія каталази в кислому середовищі припиняється (у контрольній пробі), так як вона діє при рН 7,4. Колбочки залишають на 30 хв. при кімнатній температурі. Потім до дослідної проби додають 5 мл 10% розчину Н₂SO₄, а в контрольну – 2 мл 1% р-ну Н₂О₂. Вміст колбочок титрують 0,1н р-ном КМnO₄ до рожевого забарвлення.

Каталазне число (Кч) розраховують за формулою:

Кч= (А-В) x 1,7

А – кількість мл 0,1 н р-ну КМnO₄, яка пішла на титрування контрольної проби;

В – кількість в мл 0,1 н р-ну КМnO₄, яка пішла на титрування дослідної проби.

У нормі каталазне число становить 10-15 одиниць.

Примітка: 1 г-екв Н₂О₂ дорівнює 17 г-а, а в 1 мл 0,1 н розчину міститься 1,7 мг Н₂О₂. Оскільки 1мл 0,1н розчину КМnO₄ еквівалентний 1мл 0,1н Н₂О₂. Перемножуючи 1,7 на різницю між кількістю мілілітрів 0,1 н розчину КМnO₄, що пішла на титрування контрольної та дослідної проб, отримують кількість міліграмів Н₂О₂, яка розкладається 1 мкл досліджуваної крові, тобто каталазне число.

Пояснити отриманий результат. Зробити висновок. Звернути увагу на те, яка активність каталази у крові людини в нормі та при яких патологічних станах вона змінюється.

ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ФАРМАЦІЇ ТА КЛІНІКИ

Каталаза (КФ 1.11.1.6) відома як один з найбільш активних та широко розповсюджених ферментів. Каталаза прискорює реакцію розщеплення гідрогену пероксиду та деяких його однозаміщених похідних. Біологічна роль ферменту полягає у захисті організму від шкідливого впливу гідрогену пероксиду, який утворюється при внутрішньоклітинному окисленні різних сполук. За хімічною природою каталаза – складний білок-хромопротеїд, який у вигляді простетичної групи містить гемінове угрупування. Молекулярна маса каталази – 225000-240000 Д.

У нормі каталазне число становить в крові 10-15 одиниць. Однак визначення каталазного числа без одночасного визначення кількості еритроцитів є недоцільним, оскільки кількість фермента є залежною від кількості еритроцитів. Тому в клініці використовують не каталазні числа, а показник каталази, в якому чисельником є каталазне число, а знаменником – кількість еритроцитів в 1 мм³. Цей показник становить у нормі 2-310^-6.

Висока активність каталази спостерігається при перніціозній анемії та інших макроцитарних анеміях, при введенні в організм кофеїну, ацетонових тіл, алкоголю. Пониження активності ферменту спостерігається при злоякісних пухлинах, при ряді інфекційних захворювань, як черевний тиф, скарлатина, малярія, туберкульоз легень.


Визначення кінцевого рівня знань

Приклад тестового контролю кінцевого рівня знань

№ п/п	Умова	Відповіді
1.	Послідовність розташування компонентів у дихальному ланцюгу зумовлена:	А. Розчинністю в ліпідах мембран мітохондрій B. Подібністю в структурі сусідніх переносників електронів C. Вибірковою здатністю акцептувати і передавати електрони D. Зростанням величини окисно-відновного потенціалу між сусідніми переносниками електронів E. Прагненням окисно-відновних пар перенесення електронів до розсіювання вільної енергії
2.	Антибіотик антиміцин А блокує перенесення електронів в дихальному ланцюгу. Вкажіть на які ділянки дихального ланцюга він діє:	А. Між цитохромами в і с1 B. Між цитохромами с1 і с C. Між нуклеотидами НАДН і ФАДН2 D. Між нуклеотидами ФАДН і КоQ E. Між КоQ і цитохромом в

Тест 3.

Надмірна інтенсифікація процесів ПОЛ:

А. Знижує проникність клітинних мембран

B. Посилює роботу систем активного транспорту

C. Підвищує біосинтез білка

D. Порушує процеси проліферації

E. Підвищує швидкість клітинного поділу


Тест 4.

Мікросомальне окиснення – це механізм:

А. Використання кисню в біоенергетичних процесах

B. Використання кисню з “пластичною” метою

C. Розпаду жирних кислот

D. Детоксикації ксенобіотиків в організмі

E. Аеробного розпаду вуглеводів


Ситуаційні задачі

1. При попаданні в організм ціанідів їх поведінка нагадує стан задухи і через декілька хвилин може наступити смерть. Поясніть причини та механізм даного явища.

2. Деякі фармацевтичні засоби, які використовуються для схуднення, по своїй суті є роз’єднювачі окиснення і фосфорилювання. Обгрунтуйте їх терапевтичну дію.

Питання до контролю виконання лабораторної роботи

1. Яке розведення крові застосовується для визначення активності каталази крові?

2. На чому заснований принцип визначення каталази в крові ?

3. Що називають каталазним числом ?

4. Яка активність каталази у крові людини в нормі ?

5. При яких патологічних станах змінюється активність каталази в крові ?


Тема для самостійної підготовки студентів

Основні шляхи фармакологічної корекції порушень системи перекисне окиснення ліпідів–антиоксидантна активність.


Науково-дослідна робота студентів

Теми реферативних доповідей:

1. Механізм окисного фосфорилювання.

2. Мікросомальне окиснення і його роль в процесах детоксикації шкідливих сполук.


Література

ОСНОВНА :

1. Вороніна Л.Н., Десенко В.Ф., Мадієвська Н.Н. та ін. Біологічна хімія. – Харків.: Основа, 2000. – С. 184-224.
   
2. Губський Ю.І. Біологічна хімія. – Київ-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – С. 127-136.
   
3. Гонський Я.І., Максимчук Т.П. Біохімія людини. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – С. 268-283, 392-393.
   
4. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия. – М.: Медицина, 1990. –С. 221-225.
   
5. Біологічна хімія. Тести та ситуаційні задачі / За ред.О. Я.Склярова. – Львів.:Світ.2006. –С. 109-117.
   
6. Савицкий И.В. Биологическая химия. – К.: Вища школа, 1982. – С. 318-332.
   
7. Строев Е.А. Биологическая химия. – М.: Высшая школа, 1986. – С. 193-194, 204-219.
   
8. Ситуаційні задачі та тести з біологічної хімії. (Посібник для студентів медичних вузів). / За ред. проф. Склярова О.Я. – Львів, 2002. – 201 с.
   

ДОДАТКОВА:

1. Ленинджер А. Основи биохимии. – М.: Мир, 1984. – 1056 с.
   
2. Бышевский А.Ш., Терсенов О.А. Биохимия для врача. – Екатеринбург: Уральский рабочий, 1994. – С. 54-65.
   
3. Кольман Я., Рем К.-Г. Наглядная биохимия. – М.: Мир, 2000. – С.124-129, 142-147, 212-213.
   
4. Ангельскі С., Якубовскі З., Домінічак М.Г. Клінічна біохімія. – Сопот, 1998. – 451 с.
   

НАУКОВА:

1. Ленинджер А. Митохондрия. – М.: Мир, 1966.
   
2. Николс Дж. Биоэнергетика. Введение в хемиосмотическую теорию. – М.: Мир, 1985.
   
3. Скулачев В. Энергетика биологических мембран. – М.: Наука, 1989.
   
4. Хаценко О. Взаимодействие оксида азота и цитохрома Р-450 в печени // Биохимия. – 1998. – т.63. вып. 7. – С. 984 -991.
   
5. Барабой В.А., Сутковой Д.А. Окислительно-антиоксидантный гомеостаз в норме и при патологии. Часть 1. Часть 2. – Киев, 1997. – 422с.
   
6. Кобилінська Л.І., Тимочко М.Ф. Роль прооксидантно-антиоксидантного балансу в адаптаційних процесах організму. / Експер. та клін. фізіологія і біохімія – 2000. – №4. – С. 52-58.
   

ЗАНЯТТЯ №4

Тема заняття: МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ АКТИВНОСТІ АМІЛАЗИ В БІОЛОГІЧНИХ РІДИНАХ


Мета заняття: 1.Оволодіти методом кількісного визначення амілази сечі за Вольгемутом. 2. Оволодіти методом визначення активності амілази в біологічних рідинах оптимізованим ензиматичним кінетичним методом.

Актуальність теми: Вміння визначати та інтерпретувати показники кількісного вмісту амілази в біологічних рідинах є необхідним для розуміння біохімічних механізмів дії ферментів, що забезпечують розщеплення вуглеводів та є клінічним діагностичним маркером порушення перебігу цих процесів.

Конкретна мета: Вміти: 1.Проводити кількісне визначення амілази (діастази) сечі за Вольгемутом та використовувати отримані дані для правильної інтерпретації різних патологічних станів. 2. Проводити визначення активності амілази в біологічних рідинах оптимізованим ензиматичним кінетичним методом за допомогою набору реагентів фірми «Ольвекс діагностикум». 3.Аналізувати та оцінювати отримані результати для визначення стану хворого.

Міжкафедральна інтеграція: Знати: 1.Процеси асиміляції та дисиміляції (кафедра біології). 2. Основи енергетичного обміну організму, механізми терморегуляції (кафедра нормальної фізіології). 3. Особливості енергетичного обміну в осіб похилого віку, дітей, підлітків (кафедра нормальної фізіології).


ЗМІСТ ЗАНЯТТЯ

Питання для самопідготовки:

1. Взаємозв'язок анаеробного та аеробного шляхів обміну в організмі.
   
2. Послідовність реакцій гліколізу до утворення піровиноградної кислоти та його біологічне значення.
   
3. Енергетична цінність аеробного розщеплення глюкози. Сучасні уявлення про човникові механізми передачі водню на дихальний ланцюг.
   
4. Пентозний цикл перетворення глюкози та його біологічне значення.
   
5. Глюконеогенез, джерела, механізм регуляції процесу. Незворотні реакції гліколізу та їх обхідні шляхи. Взаємозв’язок гліколізу та глюконеогенезу (цикл Корі).
   
6. Ферменти вуглеводного обміну в ензимодіагностиці. Клінічне значення визначення активності лактатдегідрогенази в сироватці крові. Діагностичне значення визначення активності амілази (діастази) сечі.
   
7. Препарати глюкози та їх використання в медицині.
   
8. Вуглеводи та їх похідні (серцеві глікозиди) як лікарські препарати.
   

Блок інформації.

Пентозофосфатний шлях – апотомічний шлях розщеплення глюкози – можна розділити на дві фази: 1) окиснювальну, 2) неокиснювальну. Окиснювальна фаза призводить до утворення відновлених еквівалентів НАДФН(Н⁺), пентоз і вуглекислого газу, який під час гліколізу не утворюється. Окиснення глюкозо-6-фосфату по пентозофосфатному шляху каталізується глюкозо-6-фосфатдегідрогеназою НАДФ⁺-залежною, а не НАД⁺-залежною. Сумарна реакція окиснювальної фази:

6-глюкозо-6-фосфат+12НАДФ⁺ + 6Н₂О  6-рибулозо-5-фосфат+12НАДФН+Н⁺+ 6СО₂