Geum.ru

Методичні вказівки та контрольні завдання з біологічної хімії для студентів факультету заочного навчання

Вид материалаДокументы

Содержание


Заняття № 16
Актуальність теми
Міжкафедральна інтеграція
Зміст теми
Значення для клініки та фармації
Подобный материал:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29

1. Загальний та залишковий азот крові – це…

2. До безазотистих органічних сполук крові відносять….


3. Азотемія – це….

4. Кількісні зміни залишкового азоту при парентеральному харчуванні та переливанні крові полягають у….

5. Молекули середньої маси – це….


ЗАНЯТТЯ № 16

Тема заняття: НОРМАЛЬНІ СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ СЕЧІ

Мета заняття: Знати фізико-хімічні властивості і вміст основних нормальних компонентів сечі, а також їх зміни при деяких патологічних процесах.

Актуальність теми: Нирки є одними із основних органів, які виводять воду та кінцеві продукти обміну речовин і таким чином підтримується гомеостаз організму. При ряді патологічних станів, які пов'язані з розладом обміну речовин і порушенням діяльності тих чи інших органів, відбувається зміна складу крові, що неминуче впливає на склад сечі. Дані аналізу сечі в поєднанні з клінічними спостереженнями допомагають встановити характер перебігу патологічного процесу, оцінити дію різних лікарських препаратів і інших терапевтичних заходів і мають велике діагностичне значення.

Міжкафедральна інтеграція: Знати: 1. Структуру і функцію нирок (кафедри: нормальної анатомії, гістології, нормальної фізіології). 2. Обмін простих і складних білків, вуглеводів, ліпідів, гормонів, вітамінів, води і мінеральних речовин (кафедра біохімії). 3. Функціональну біохімію крові, печінки та інших тканин (кафедра біохімії).

Література

ОСНОВНА:

1. Вороніна Л.М., Десенко В.Ф., Мадієвська Н.М. та ін. Біологічна хімія. – X.: Основа, 2000. – С.539 - 545.

2. Гонський ЯЛ., Максимчук Т.П. Біохімія людини. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – С. 584-604.

3. Березов Т.Т., Коровкин Б.Ф. Биологическая химия. – М.: Медицина, 1998. – С. 608-624.

4. Савицкий И.В. Биологическая химия. – Киев: Высшая школа, 1982. – С. 433-447.

5. Строев Е.А. Биологическая химия. – М.: Высшая школа, 1986. – С. 426-432.

6. Николаев А.Я. Биологическая химия. М.: Высшая школа, 1989. – С.-358 -368.

7. Біологічна хімія. Тести та ситуаційні задачі. / За ред. О.Я. Склярова. – Львів: Світ, 2006. – C.206-216.

ДОДАТКОВА:
  1. Бышевский А.Ш., Терсенов О.А. Биохимия для врача. – Екатеринбург, Уральский рабочий, 1994. – С. 206-213, 302-306.
  2. Ленинджер А. Основы биохимии. – М.: Мир, 1984. – 1056 с.
  3. 3 Страйер Л. Биохимия. – М.: Мир, 1984.
  4. Ангельскі С., Якубовскі 3., Домінічак М.Г. Клінічна Біохімія. – Сопот, 1998. –451 с.

ЗМІСТ ТЕМИ

теоретичні питання:

1. Роль нирок у регуляції електролітного складу та рН рідин організму.

2. Гормональні механізми регуляції водно-сольового обміну та функцій нирок. Ренін-ангіотензивна система.

3. Фізико-хімічні властивості сечі: кількість, колір, запах, прозорість, реакція (рН), залежність її від складу сечі.

4. Біохімічний склад сечі людини в нормі.

Питання для засвоєння матеріалу по практичній роботі

1. Перерахуйте фізико-хімічні властивості сечі і причини їх зміни.
  1. Як розрізнити організований від неорганізованого осаду сечі? Якими методами їх досліджують?

3. Назвіть причини зміни забарвлення сечі.

4. Назвіть причини каламутності сечі.

5. Як впливає характер харчування на рН сечі?

6. У чому полягає принцип методу визначення аміаку?

ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ КЛІНІКИ ТА ФАРМАЦІЇ


У нормі доросла людина за добу виділяє 1200-800 мл сечі. Відхилення від норми у кількості виділеної сечі проявляються поліурією (збільшення), олігурією (зменшення) і анурією (припинення виділення сечі). Поліурія спостерігається при цукровому і нецукровому діабетах, захворюваннях нирок, при вживанні сечогінних і серцевих лікарських засобів, нервових хворобах. Олігурія виникає при запаленні нирок, частих проносах, гарячкових захворюваннях, блюванні, пороках серця. Анурія спостерігається при тяжкому порушенні видільної функції нирок (уремічний стан), при закупорці сечоводів і при отруєнні ртуттю та свинцем.

У нормі колір сечі дорослої людини солом'яно-жовтий завдяки таким пігментам, як урохром, уробілін, уроеритрин та ін. У новонароджених сеча майже безбарвна. При патологічних станах можуть відбуватися як якісні, так і кількісні зміни у забарвленні сечі. Якісні зміни кольору сечі залежать від наявності в ній білірубіну і гемоглобіну. При гематуріях ниркового походження сеча набуває кольору м'ясних помиїв, при жовтяниці – кольору пива, при вживанні деяких ліків (амідопірин, антипірин) і при отруєнні карболовою кислотою колір сечі стає рожево-червоним. Червоний колір сечі спостерігається при порфіринурії. При збільшенні діурезу змінюється інтенсивність кольору сечі. Інтенсивне забарвлення спостерігається при олігуріях або при посиленому виділенні пігментів, зокрема, білірубіну (гемолітична жовтяниця). Слабке забарвлення сечі буває при поліуріях (нефросклероз, нецукровий і цукровий діабети, швидке розсмоктування набряків та ін.). При вживанні буряків, моркви, суниць сеча забарвлюється різними пігментами. Молочно-білий колір сечі спостерігається при хілурії внаслідок розриву лімфатичних капілярів нирки, великому вмісту ліпідів, фосфатів і домішок гною. Різні лікарські препарати також здатні змінювати колір сечі. Так, наприклад, антипірин, пірамідон, сантонін надають сечі червонявого відтінку, препарати нітрофуранового ряду – жовто-оранжевого.

У нормі свіжа сеча має специфічний запах летких речовин, що в ній містяться. Аміачний запах свіжа сеча має при запаленні сечового міхура (цистити), гнильний – при гангренозних процесах, плодовий або винний –у хворих на діабет. Запах сечі пов'язаний також з характером їжі (часник, спаржа) або вживанням деяких медикаментів (запах валеріани, ментолу, тощо).

У нормі свіжа сеча завжди прозора. Але з часом сеча мутніє внаслідок бактеріального розкладу сечовини з виділенням аміаку (лужне бродіння), що призводить до зміни реакції (рН) сечі і випадання, у зв'язку з цим, фосфорно - і вуглекислих солей кальцію і магнію. Розрізняють сечу прозору, слабокаламутну, каламутну і різко каламутну. Причиною каламутності різної інтенсивності може бути наявність у сечі солей (у лужному середовищі фосфатів, а в кислій сечі - уратів), слизу, кліткових елементів і бактеріальної флори (цистопієліти). Дуже рідко каламутність спричинюють жири (при переломах великих кісток). Щоб відрізнити патологічне походження каламутності (осаду) сечі від звичайної сольової каламуті, треба провести відповідні хімічні і мікроскопічні дослідження.

Неорганізовані осади (фосфати, карбонати, оксалати) розчиняються у кислоті, урати (фосфати не розчиняються) - при нагріванні сечі або при додаванні лугу. Якщо у лужному середовищі каламуть не зникає навіть після добавлення 3-5 крапель 30% розчину NаОH, тоді ця каламуть зумовлена наявністю клітинних елементів (епітелій, лейкоцити, еритроцити, слиз), що у подальшому призводить до утворення організованого осаду, який з’являється при цистопієлітах та ін.

Реакція сечі (рН) у здорової людини коливається в нормі від 4,5 до 8,0. На неї може впливати склад їжі і патологічні стани. Наприклад, лужна реакція сечі спостерігається при підвищеній кислотності шлункового соку, блюванні, фосфатурії, запаленні сечового міхура і ниркових мисок (в останніх двох випадках бактеріальна флора розкладає сечовину на аміак). Більш кисла реакція сечі буває при цукровому діабеті і голодуванні (внаслідок нагромадження у сечі кетонових тіл), вживанні лужних мінеральних вод, тяжкій нирковій недостатності внаслідок порушення функції нирок і зменшення вмісту аміаку, що нейтралізує сечу. Дуже кисла реакція спостерігається при подагрі і гарячковому стані. Великий вплив на реакцію сечі має характер харчування. При посиленому білковому харчуванні (м'ясом) сеча стає кислішою, якщо переважає рослинна їжа – більш лужною. Кисла реакція сечі зумовлюється, головним чином, переважанням у ній однозаміщених фосфорнокислих солей (МеН2РО4), лужна реакція – присутністю двозаміщених фосфорнокислих солей (Ме2НРО4).

В нормі густина сечі при температурі 15°С коливається від 1,015 до 1,025 кг/л. Густина сечі характеризує концентраційну здатність нирок, тому що вона дає уявлення про концентрацію речовин, розчинених у сечі (у першу чергу сечовини і солей натрію). Густина сечі впродовж доби може змінюватися – нічна сеча у нормі більшої густини, ніж денна. Вона змінюється як від кількості спожитої рідини, так і від кількості рідини, виділеної з потом і калом. При нецукровому діабеті густина сеті коливається від 1,001 до 1,004, а при цукровому діабеті досягає 1,030-1,040 і більше. На кожний 1% цукру в сечі вноситься поправка в густину на 0,004. Протеїнурія впливає на густину сечі – 3 г/л білка збільшує її на 0,001. Підвищення густини спостерігається при гарячкових захворюваннях, блюванні, проносах, деяких хворобах нирок. Низька густина спостерігається при тяжких розладах функції нирок, нервових захворюваннях, нецукровому діабеті. Виділення впродовж тривалого часу сечі зі стабільною густиною, показник якої дорівнює густині первинної сечі (1,010-1,011), називається ізостенурією. Гіпостенурія – часткова втрата нирками здатності концентрувати і розбавляти сечу – спостерігається при тривалому виділенні сечі, густина якої 1,007-1,015. При цьому функціональна здатність нирок частково зберігається, але прогноз також неблагоприємний.

Вміст аміаку в сечі є важливим показником кислотно-основного стану. Кількість аміаку в сечі зростає при респіраторному та метаболічному ацидозі, дегідратації, діареї, цистопієлітах, гарячці, гіперальдостеронізмі. Печінковий ацидоз не супроводжується збільшенням вмісту аміаку в сечі. Зменшення вмісту аміаку в сечі спостерігається при алкалозах, иирково-тубулярному ацидозі або при гіпофункції надниркових залоз.


Питання для перевірки засвоєння матеріалу