Д-р політ, наук (Інститут соціальних наук Одеського національного університету Ім. І.І. Мечнікова)

Вид материалаДокументы

Содержание


3. Етнолінгвістична складова інформаційної політики
4. Історична традиція панарабізму в ідеологічно-пропагандистському контексті
5. Роль концепції панісламізму у формуванні осередків інформаційно-пропагандистської діяльності на Близькому Сході
1. Поширення інформаційно-комунікаційних технологій на Близькому Сході
Інтернет-хости, на 1000 осіб
Індекс доступу до інформації
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   67

3. Етнолінгвістична складова інформаційної політики

На початку ісламської ери інформаційна складова вирізнялась відцентровим спрямуванням, на сучасному етапі фіксуються як відцентрові, так і доцентрові тенденції, що наочно демонструє Південно-Східна Азія. Ісламізацію Південно-Східної Азії (Нусантари) в основному здійснили китайські мусульмани158, і на даний час арабський вплив на регіон не надто значний. Понад те, в Індонезії і Малайзії активно пропагується думка, що володіння Меккою і Мединою, аравійське походження Корану не повинні вважатись підставою лідерства КСА в ісламському світі. Формою відходу від арабоцентризму стало запровадження у мечетях індонезійської мови159.

Незважаючи на те, що в Індії живе більше мусульман, ніж в арабському світі, інтенсивного інформаційного впливу, крім діаспорного телебачення у країнах Затоки, дана спільнота на Близький Схід не здійснює, хоча індійський ІТ-експорт у регіон становить 1млрд. дол.160

Набирає обертів зворотній процес, коли телекомунікаційні компанії країн Затоки намагаються проникнути в Індостан, однак причиною даного явища є не да’ава, а бізнес. Зокрема, телекомунікаційні компанії Batelco (Бахрейн), Etisalat (ОАЕ) і Saudi Telecom Company запропонували відзначати Дні незалежності Пакистану, Індії, Індонезії, запровадивши дисконтні знижки (2007).161 Оман, як колишня метрополія, здійснює інформаційний вплив на басейн Індійського океану, у контексті чого оманський оператор Omantel викупив контрольний пакет акцій пакистанської компанії Worldcall Telecom, що стало найбільшою оманською інвестицією за кордоном.162

Незважаючи на те, що в Африці мешкає більше арабів, ніж в Азії, інформаційний вплив Магрібу на Близький Схід фактично відсутній. Як стверджує відомий дослідник Х. Амін, магрібські країни використовують мало зрозумілі діалекти, тому їх інформаційні ресурси на Близькому Сході не присутні.163 Проте, очевидно, причина цього явища є глибшою. Незважаючи на вкорінену міфологему щодо єдності умми, бербери сприймаються мешканцями Машрику як прихильники мусульманських неканонічних течій.164 Антиберберські виступи у Лівії у грудні 2008 р. схвально висвітлювались більшістю арабських сателітарних каналів. Лівійський дослідник Фахмі аль-Хшім на спеціальному розділі сайту “Al-Jazeera”, присвяченому амазиг (берберам), відкидає існування берберів у Лівії165.

Повстання Тунісу проти Османської імперії (1590) ослабило зв'язки Магрібу з Стамбулом,166 з цього часу Машрик і Магріб відвертаються один від одного”.167 Магріб зблизився з єдиною країною на Близькому Сході - Сирією, яка історично підтримує стосунки з цим регіоном.168 У ХХ ст. Машрик виступав проти Османської імперії у рамках арабського націоналізму, а Магріб проголосив співробітництво з нею у рамках антиєвропейського ісламського союзу.169 Із введенням обов’язкової арабської мови в Алжирі (1998) загострилось берберське питання, що стало додатковим подразником для Близького Сходу.170 На даному етапі можна зауважити тісніші відносини Магрібу з Африканським Союзом чи ЄС порівняно з РСАДПЗ. З іншого боку, арабські ЗМІ з задоволенням згадують, що Тріполі отримував данину від Данії, Швеції, Голандії (1800-1810), а Юсуф-паша Караманлі вимагав збільшення податків від консулів Австрії та Іспанії.171

Країни Магрібу довший час ігнорувались арабськими телекомпаніями, у регіоні були присутні тільки французькі телеканали “France-2” і “France-5”. Щойно у 2006 р. арабські супутникові канали у порядку, в якому почали мовлення на Захід (МВС, DTV, “Al-Jazeera”, LBC), вийшли на аудиторію у Північній Африці. Проте лише “Аl-Maghreb аl-Аrаbі”, заснований ліванським телеканалом LBC, став дійсно регіональним каналом.172 Аналогічно аравійський Інтернет-оператор MSN створив перший новинний портал Магрібу тільки у 2008 р.173 Генеральний секретар Національного союзу марокканських ЗМІ Ю. Муджахід зазначив, що зацікавлення панарабських каналів Магрібом має політичний підтекст, особливо з урахуванням конкуренції між “Al-Jazeera” і “Al-Arabiya”. Крім цього, близькосхідні ЗМІ відчули важливість Магрібу у зв’язку із створенням Середземноморського Союзу.174

Лінгвістична складова, що відіграє визначальну роль у здійсненні інформаційної політики на Близькому Сході, має вагоме підґрунтя. Арабська мова в ісламському світі відіграла роль латини, а фарсі – французької мови175. Однак, якщо сфера вжитку арабської мови постійно зростає, то фарсі з ХІХ ст. інтенсивно скорочується. В Африці спостерігається розповсюдження арабської lingua franca, що просувається на захід від узбережжя Індійського океану та на південь від Сахари. Якщо фізичний натиск арабів в Африці було зупинено внаслідок європейської експансії на континент, то лінгвістичний наступ арабської мови, на думку відомого дослідника ісламу Ф. Сурделя, дістав поштовх у процесі європейської колонізації. Арабська мова отримала офіційну підтримку колоніальних адміністрацій, зацікавлених у розвитку змішаних мов, які виникли на культурних узбережжях арабської мови. Французький колоніалізм у верхів’ях Нігеру, британський на Нижньому Нігері, німецький у Східній Африці посприяли успішному розвитку і поширенню відповідно фулані, хауса та суахілі – лінгвістичних сплавів африканської основи з арабською домішкою,176 які виступають вагомим чинником поширення ісламу на континенті. На противагу цьому, у Магрібі арабська мова донедавна перебувала у не найкращому стані, пересічні магрібінці послуговувались французькою мовою. На сучасному етапі арабська літературна мова є панівною у ЗМІ усіх без винятку арабських країн. На міжнародній арені її престижу сприяє застосування у якості однієї з п’яти офіційних мов ООН.

Ісламісти проповідують класичною арабською мовою, що знаходить підтримку аудиторії. Однак телепроповідник Амр Халід використовує розмовний діалект для охоплення ширшої аудиторії, що змусило аль-Кардаві заявити в ефірі на “Al-Jazeera” про “загрозу для арабської мови.” Два кліпи на YouTube у кінці 2008 р. проілюстрували, що коли мовні засоби не адекватні, то месидж не доноситься. Під час військових дій у секторі Газа (2009) “Брати-мусульмани” на єгипетському діалекті критикували зацікавленість Єгипту футболом у такий критичний період. Проте це послання не досягло мети, на відміну від салафітського кліпу, де шейх Мохамед Хассан подав те ж повідомлення, але класичною арабською мовою177.

Перська мова виступала як lingua franca в басейні Індійського океану,178 тому у цьому регіоні стала початковою мовою ісламу.179 В Індонезії і Малайзії перси до Х ст. контролювали торгівлю через головний порт Східної Аравії Сохар, однак з часом їх витіснили єменці з Хадрамауту. Згодом плацдармом для ісламізації Південно-Східної Азії став Коромандельський берег Індії з перевагою фарсі,180 яка використовувалась від Стамбулу (до перських поетів належав турецький султан Селім ІІ) до Калькутти і Синьцзяну. До англійського завоювання фарсі вважалась державною мовою на Середньому Сході і в Південній Азії (Белуджистан, Пенджаб, Афганістан), а офіційною мовою Сінду (Пакистан) залишалась до 1843 р.181 “Есперанто” мусульманського Сходу від часу Великих Моголів залишається урду, основою якої є арабська графіка, лексика фарсі і граматична структура хінді.182

У зв'язку з глобалізацією мовне питання в ісламському світі набуло особливої актуальності. Один з чільних сунітських улемів, директор міжнародного Інституту ісламської думки шейх аль-Газалі висунув визначальну для мусульманського інформаційного простору тезу, що “вивчення іноземних мов належить до числа сунан (заохочуваних дій), а розуміння мов народів світу – до дарура (необхідного) в ісламі, адже місія ісламу звернена до всіх людей, яких звести до одної мови неможливо. Відмінність мов – знамення Аллаха, тому передача ісламського вчення мовами народів світу доцільніша і реальніша, ніж звернення людства до арабської мови. Мусульманин зобов’язаний відвідувати найвіддаленіші країни для отримання знань з будь-яких рук, у будь-яких державах”183.

Індостанські маудудисти перетворили володіння англійською мовою у важливий чинник пропаганди ідей ісламізму у світі, отримавши перевагу над арабомовними “Братами-мусульманами”. За такого підходу англійська мова виступила як універсальний, а отже, корисний для да'ава засіб, незважаючи на сприйняття як мови американського “Великого сатани”. У ісламістському середовищі вона має нейтральний статус, а з 1990-х рр. стала мовою да'ава в Інтернеті. Цікавим фактом є те, що кожен день лідер “Аль-Каїди в Іраку” аль-Заркаві починав з ранкового намазу та британських газет “Daily Telegraph ” і “Guardian”. Один з лідерів “Аль-Каїди” Айман аз-Завахірі, який походить з родини першого генерального секретаря ЛАД А. Р. Аззама, вільно володіє англійською мовою.184 У серпневому (2008) зверненні аз-Завахірі закликав до джихаду у Пакистані не арабською, а англійською мовою. Використання англійської мови належить до стратегії диверсифікації ЗМІ, яку аз-Завахірі постійно намагається здійснювати.185

При цьому ставлення до англомовних ЗМІ не надто прихильне. Наприклад, британська ВВС – одна з найстаріших радіостанцій в регіоні (1938), однак її традиційно не слухають в Ірані та Південній Аравії.186

На думку відомого французького ісламознавця Ж. Кепеля, французька мова відзначається не надто позитивним іміджем, оскільки асоціюється з відкинутими ісламським суспільством цінностями. Франкофонні ісламістські автори не користуються особливою увагою187. Винятком є “Меморандум того, хто має право”, спрямований марокканським ісламістським лідером А. Ясіном молодому монарху Мухамаду VІ (1999). Написаний французькою мовою з застосуванням молодіжного сленгу, документ закликав монарха роздати награбоване батьком майно і відмовитись від “іудеократії”.188

Лідер “Хизбалли” шейх Насралла регулярно читає на івриті ізраїльську газету “Haeretz”,189 і на порядку денному стоїть запровадження мовлення “Al-Manar” даною мовою. Слід зазначити, що в ліванських газетах, зокрема, у виданнях “Хизбалли” подається багато статей ізраїльських авторів в арабському перекладі.

Очевидно, що у майбутньому використання інших мов зросте, причому дедалі більша увага надаватиметься мовам Східної, Південної і Південно-Східної Азії, що пов’язано не тільки з релігійним, але й економічним чинником.

Для розуміння процесу розвитку інформаційного поступу на Близькому Сході важливим є етнонаціональний чинник. Формування ідейно-духовного сегменту мусульманського світу притаманне червономорському узбережжю - Єгипту та Ємену. Серед найвизначніших ісламських ідеологів можна назвати єгиптян С. Кутба і шейха аль-Кардаві. До найвідоміших єменців сучасності належать Усама бін Ладен та ректор Університету Іман шейх Абдель Маджид аз-Зіндані, який входить до п’ятірки найавторитетніших ісламських улемів190. Саме єменські улеми запропонували ув’язненим членам “Аль-Каїди” взяти участь у дебатах з питань терористичної тактики боротьби (2002), розглянувши її з позиції Корану, у результаті чого 350 терористів погодились співпрацювати з владою. Автор ідеї дебатів суддя Хаму аль-Хітар вважає, що “в основі тероризму лежить певна інтелектуальна теорія, а будь-яку інтелектуальну ідею можна перемогти з допомогою інтелекту”.191

Водночас технологічний аспект інформаційного поступу притаманний узбережжю Перської затоки. Згідно досліджень дослідного центру Madar (ОАЕ), понад 40% користувачів Інтернету арабських країн складають мешканці держав Затоки, хоча тут мешкає тільки 11% населення арабського світу.192 Показник інформаційної активності, очевидно, зумовлений впливом неарабських іммігрантів - індійців, пакистанців, іранців. Іноземці складають до 20% населення Оману, до 30% - КСА і Бахрейну, понад 50% - Кувейту, до 80% - Катару і ОАЕ. Підтвердженням тези про етнолінгвістичну детермінованість інформаційної сфери у Затоці є підписаний між Іраном і Катаром меморандум (2008) щодо скерування іранських спеціалістів у сфері ІКТ.193

Корені індійсько-пакистанського впливу у регіоні доволі глибокі. Позиції Індії на Близькому Сході зміцніли внаслідок бабідського руху в Ірані (1848-52) та Кримської війни (1853-56)194. У 1901 р. прокладено підводний кабель від Маскату до індійсько-європейської телеграфної лінії, у 1920-х рр. Великобританія передала Індії керівництво системою зв’язку Перської затоки.195 Бомбей, який у кінці ХІХ ст. став фінансово-економічним центром Кувейту і Перської затоки загалом, до 1937 р. контролював територію Південної Аравії.

На сучасному етапі серед азійців, які становлять 65% іммігрантів країн Затоки, переважають індійці (4,5-5,0 млн.) та пакистанці (2 млн.).196 У інформатизованому Дубаї еміратці становлять 16%, інші араби та іранці – 23%, вихідці з Південної Азії – 50%. Кадрову основу Дубай Інтернет Сіті склали вихідці з Індостану, а також йорданські палестинці і єгиптяни. У той же час в еміраті Умм-ель-Кайван з автохтонним населенням інформаційного буму немає.197 Підтвердженням вищенаведеної тези є факт, що підрозділ ІТ-підтримки ісламського сайту IslamOnline у Катарі складений індійськими програмістами-мусульманами.198 Серед арабів найбільш інформаційно заангажовані палестинці, що наочно демонструє інформаційний кластер Йорданії, який виник після депортації палестинців з Кувейту.

Значення арабської мови збільшуватиметься не тільки у зв’язку із зростанням чисельності населення в регіоні, але й застосуванням як робочої мови в організаціях на кшталт ООН чи Руху неприєднання. З цієї причини арабські країни, переважно регіону Затоки, докладатимуть значних зусиль для її популяризації через мережу спеціальних видань, а також перекладацької діяльності. Даний фактор потрібно враховувати при проведенні книжкових ярмарків, виставок. Для здійснення ефективної медіа-політики у регіоні також слід звернути увагу на зростаюче значення хінді і урду у країнах Перської затоки.

4. Історична традиція панарабізму в ідеологічно-пропагандистському контексті

Розширення регіональної електронної публічної сфери сприяло зростанню панарабської єдності та інтенсифікації політичної мобілізації. Транснаціональні соціальні та політичні ідентичності становлять потенційну загрозу існуючим державоцентричним політичним структурам, однак істотно впливають на формування та реалізацію концепцій мусульманської влади. Поряд з культурним детермінізмом регіональними інформаційно-пропагандистськими факторами виступають арабський націоналізм (арабізм) та політизація ісламу (ісламізм). У той час, як арабський націоналізм переживає занепад, ісламізм може становити ідеологічну альтернативу західним проектам “Розширеного Близького Сходу”.

Панарабізм базувався на європейському націоналізмі, під впливом якого у 1870-х рр. відбулось об'єднання розрізнених держав Італії, а потім Німеччини. Зміст панарабізму полягав у тому, що люди, які розмовляють однією мовою, повинні складати єдину націю. Модератором ідеї панарабізму виступила англійська розвідниця у Месопотамії Г. Белл, проте основну роль у проголошенні цих ідей відіграли араби-християни, як чільники арабського світського націоналізму. На першому арабському конгресі (1913) у Парижі сирійці становили 80% делегатів.199

Панарабізм як форма культурного націоналізму та інформаційно-культурної експансії вперше інформаційно артикульований правителем Мекки Хусейном, який прагнув створення незалежної арабської держави. Проте арабська інформаційна кампанія зазнала поразки через пакт Сайса-Піко. Більш формалізований підхід до розробки інформаційної стратегії панарабізму притаманний для сирійських ідеологів К. Зурейка, З. аль-Арсузі та М. Афлека - засновника партії БААС у Сирії та Іраку. Гасло цієї партії - ”Єдина арабська умма, яка має безсмертну місію”. Арабські лідери бачили в єдності не стільки мету, скільки засіб “наздогнати секулярний Захід”. Після другої світової війни панарабізм проявився у створенні ЛАД. Проте після проголошення Ізраїлю Близький Схід виявився розірваним, проект “Великої Сирії” (Сирія, Ліван, Ірак, Йорданія) та спроба створення держави Курдистан зазнали невдачі.200 Післявоєнний період відзначався зростанням ідеологічної фрагментації як наслідку протистояння між Єгиптом і КСА та Хашимітським блоком.

Ідеологія панарабізму створила необхідні інформаційно-пропагандистські передумови для об’єднання арабських націй-держав, що унаочнює короткочасний союз Єгипту та Сирії. Ідеологія насеризму визначала інформаційно-пропагандистську стратегію панарабізму у 1960-х рр. На початку цього періоду палким прихильником насеризму став саудівський принц Талал бін Абдул Азіз, щоправда, по матері вірменин, який організував рух “Вільні принци” і виступив за радикальні реформи у мусульманському світі, зокрема, запропонувавши концепцію модернізації Саудівської Аравії (1999).201

Панарабізм зазнав поразки, коли арабські країни усвідомили національні інтереси і можливості. Це стало причиною невдач навіть у випадках, коли існували передумови для позитивного розвитку подій, зокрема, в Іраку та Йорданії, на чолі яких знаходились королі єдиної династії Хашимітів (1958), чи об’єднання Сирії та Іраку з єдиною керівною партією БААС (1963, 1979). Поразка в арабсько-ізраїльській війні (1967) і встановлення дипломатичних відносин Ізраїлю з Єгиптом, Йорданією і Марокко завдали вирішального удару по панарабізму.202

У кінці ХХ ст. арабський світ прийняв кінцеву орієнтацію на багатодержавність, тому прагнення до об’єднання арабської нації вступило у колізію з реальністю - ліванські християни побоялись розчинитись в ісламському морі, йорданці без тривалої політичної історії не хотіли зведення до рівня племені, іракці потребували залагодження етнорелігійного поділу, курди вважали за гірше знаходитись в єдиній арабській державі, ніж в Іраку, сирійці, вважаючи себе найбільшими арабами, відкидали все, що нівелювало їх лідерство, а саудити не бажали розділити нафтовий добробут з бідними Єгиптом, Сирією та Йорданією.203

Дамаський саміт ЛАД (2008) довів, що палестинське і ліванське питання не можуть розглядатись як фактор об’єднання арабського світу. Коментуючи його підсумки, провідний оглядач “Asharq Аl Аwsat” А. Ар-Рашид зазначив, що арабський світ розколовся на два супротивних табори – “табір прихильників більшості у Лівані і табір прибічників меншості у цій країні, табір прихильників Абу Мазена і табір прибічників Муш’аля, табір прибічників Ірану та табір його супротивників, табір прибічників нового іракського режиму та табір його супротивників, табір прибічників збереження ролі ЛАД та табір її супротивників”.204 Дана тенденція знайшла відображення під час надзвичайного засідання міністрів закордонних справ ЛАД щодо Лівану (травень 2008 р.), що наочно демонструється інкорпорацією у делегацію з примирення країн, далеких від епіцентру подій (Джибуті, Марокко, Алжир).

Вищенаведені події засвідчили про виникнення двох центрів арабської зовнішньополітичної активності – єгипетсько-саудівського блоку, підтриманого ОАЕ, Оманом, Бахрейном і Йорданією, та сирійського, з Алжиром, Єменом і Катаром. Саудівсько-єгипетська позиція по Лівану щодо усунення зовнішнього втручання отримала підтримку Тунісу і Лівії, яка, на думку Ємену, надає підтримку повстанцям-зейдитам.205 Позиція Катару чітко виражена на субрегіональному рівні у рамках РСАДПЗ, де країна оспорює право КСА на провідну роль в організації. Сирія на підставі тверджень про “історичну Сирію” торпедує саудівське втручання у Ліван як зону її “природного життєвого простору”, хоча виступила гарантом проголошення ліванської незалежності (1861).206

На даному етапі в арабському світі відсутній харизматичний внутрішньосистемний лідер регіонального масштабу, який зміг би запропонувати ендогенний загальноарабський проект розвитку світського модернізаційного змісту.207 Незважаючи на це, ЛАД торпедує створення Середземноморського Союзу. Відповідь ЛАД на пропозицію Німеччини інкорпорувати до Союзу держави-члени ЄС, які не межують з Середземномор’ям (липень 2008 р.), була стриманою. Генеральний секретар ЛАД Амр Муса заявив про пріоритетність регіональних проблем, зокрема, ядерного роззброєння, над інтеграційними процесами із залученням ЄС208 і запропонував трансформувати рамки діалогу, створивши арабсько-європейський форум з 27 членів ЄС і 22 членів ЛАД. Головне побоювання ЛАД полягає у тому, що Союз самотужки вирішуватиме проблему арабсько-ізраїльського протистояння. Дану позицію поділяє Лівія, яка вважає, що Середземноморський Союз відсуне на задній план і ЛАД, і Африканський Союз.209

На противагу західним проектам модернізації Близького Сходу, ЛАД надає особливого значення стосункам з Китаєм. Під час візиту до Каїру Голови КНР Ху Цзиньтао (2004) генеральний секретар ЛАД Амр Муса ініціював створення Форуму китайсько-арабського співробітництва.210 У переддень Олімпійських ігор у Пекіні (2008) під егідою секретаріату ЛАД і Управління інформації Державної ради Китаю проведено китайсько-арабський форум ЗМІ за участю представників усіх країн-членів ЛАД. Під час обговорення основна увага зверталась на роль Інтернету та значення ЗМІ в арабсько-китайських відносинах.211

На відміну від політики, панарабізм зберігає інформаційну присутність в арабських медіа, особливо у Леванті, де інтелектуальним бастіоном панарабізму виступає Ліванський арабський університет.212 Арабські ЗМІ відіграли важливу роль у становленні незалежності арабських держав, виступаючи символом суверенітету поряд з офіційними атрибутами влади та інструментом сприйняття світовою спільнотою, пов’язаним з локалізацією, історією і навіть легітимністю. У результаті “мобілізації” ЗМІ в Єгипті, Алжирі, Сирії, Іраку, Ємені і Лівіі “одержавлені” у соціально-політичному аспекті видання склали арабський інформаційний ландшафт.213 На фоні військово-політичних конфліктів, а також “вірусної” передачі інформації як основного джерела інформованості арабської аудиторії, арабські держави запроваджували проурядові медіа, які переважно підлягали урядовій цензурі.214 Їх дискурс обмежувався географічними і соціально-демографічними кордонами відповідної держави, але намагався вплинути на перебіг політичних подій в інших державах.215 Військові конфлікти стали імпульсом для розвитку перших панарабських ЗМІ – насерівського радіо “Голос арабів” (1950-і рр.).

Після арабсько-ізраїльської війни (1973) арабські ЗМІ стали поширеним явищем,216 а панарабська преса ознаменувала новий етап розвитку панарабських ЗМІ. Їх фінансування здійснювалось окремими державами в умовах політичної поляризації між країнами Перської затоки та владою Сирії, Лівії і Іраку. Дані видання переважно локалізувались у Бейруті, з цієї причини досупутникові ЗМІ іноді називають “ЗМІ “Palace”. Початок ліванської громадянської війни (1975) спричинив тимчасовий занепад панарабської періодики та еміграцію журналістів на Кіпр, до Парижу та Лондона.217 Проте на сучасному етапі панарабська преса досить впливова, прикладом чого є “Аl-Hayat”, “Asharq Al Awsat”, “Аl-Аhram”.

Військові конфлікти 1990-і рр. зумовили появу панарабських сателітарних ЗМІ, першочергово телеканалу “Al-Jazeera”. Проте стрімкий розвиток медіа на Близькому Сході передусім зумовлений його геополітичним значенням як нафтовидобувного центру і колиски ісламу. Внаслідок спільності мови, невеликих розмірів країн, політичної напруженості ЗМІ вийшли за національні межі. З появою супутникового телебачення більшість ЗМІ де-факто трансформувались у регіональні і навіть глобальні, щоправда, глобальне охоплення не втілилось у глобальний вплив. Сателітарне телебачення сприяло мотивації і розвитку націоналістичної інформаційно-комерційної діяльності і мовної стандартизації, глядацька аудиторія отримала право вільного вибору та відчула причетність до подій всієї арабської нації. Цей чинник відіграв вирішальну роль для консолідації близькосхідної діаспори. Наприклад, з кінця 1980-х рр. орієнтація ліванської громади в Канаді зумовлюється впливом ліванського каналу LBC, хоча арабська мережа Північної і Південної Америки (НАА) контролюється просаудівським MBC.

Згідно з твердженням відомого дослідника арабського медіа-простору М. Крайді, транснаціональні ЗМІ зумовили регіональну ідентифікацію – панарабську свідомість, якій сприяє програма “Manbar” на каналі “Al-Jazeera”.218 Це спричинило відродження публічної концепції панарабізму, яка базується на співпраці у сфері медіа та ІТ на кшталт медіа-тренінг центру “Al-Jazeera”. Транснаціональність культурних потоків в арабському світі підтверджується відомим трюїзмом щодо арабської літератури - книги написані у Каїрі, опубліковані у Бейруті і читаються у Багдаді.219

Ключовим інституалізованим гравцем на полі панарабізму виступає Ліга арабських держав. ЛАД долучилася до створення Арабського поштового союзу (1954), Союзу бездротової комунікації та телекомунікації (1953),220 а також Арабського союзу сателітарного зв’язку ARABSAT.221 У 1967 р. сформульовані принципи телевізійної мережі, метою якої є інтеграція соціокультурної діяльності ЛАД, на підставі чого у 1976 р. створено ARABSAT, локалізований в Ер-Ріяді, Дубаї, Каїрі та Парижі. Займаючи ІХ місце у рейтингу світових супутникових операторів, ARABSAT підтримує 340 телеканалів і 160 радіостанцій у 100 державах, зокрема, володіючи аудиторією 164 млн. осіб у 21 арабській країні (IPSOS, 2007).222 Супутник ARABSAT-3 (1999) охоплює всі арабські країни, більшу частину Європи і Африки, ARABSAT-3а здійснює глобальне покриття. У 2007 р. підписано контракт з компанією EADS-Astrium щодо будівництва двох супутників п’ятого покоління, а також з французькою агенцією “Аrianspace” щодо їх запуску у 2009-2010 рр. 223

Арабська стратегія у сфері ІКТ затверджена в Аммані Радою міністрів інформації арабських держав (2001). Директор департаменту інформаційно-комунікаційних технологій ЛАД Абд аль-Рахман Сабрі підкреслив важливість реалізації 19 проектів, передбачених рамковим документом: розвитку арабської нормативної бази, цифрового архівування, вузлів доступу для підключення арабських Інтернет-мереж, перекладу і арабізації ІКТ-термінології. Зважаючи на їх незначну реалізацію, ООН задіяло ініціативу “Інформаційні технології і спільноти для розвитку в арабському регіоні” (ICTDAR) для допомоги арабським країнам у запровадженні ІКТ (2003), а Міжнародний союз електрозв’язку започаткував панарабський Інтернет-проект.224

Плани щодо запуску супутникового англомовного телеканалу під егідою ЛАД для Заходу і Ізраїлю “для створення належного іміджу арабів і мусульман” на даний час не реалізовані. Згідно з інформацією віце-президента ЛАД по зв’язках з ЗМІ Махмуда Абдель Азіза, ініційований у 2002 р. проект “надалі обговорюється”225, хоча в Ізраїлі у той же рік була задіяна станція супутникового телебачення для арабської аудиторії.226 У 2007 р. у рамках інтеграції арабських ЗМІ і телекомунікаційних секторів за підтримки ЛАД прийнято рішення про створення третьої, поряд з ARABSAT і NileSat, сателітарної платформи – приватного оператора NoorSat (Бахрейн), що використовуватиме іноземні супутники.

На фоні відсутності власних медіа ЛАД підтримує перший арабський медіа-холдинг МВС (1991), виявом чого стало нагородження голови правління МВС Валіда бін аль-Брахіма Щитом честі “лицаря арабських ЗМІ” (2006). Варто зазначити, що ЛАД також нагородила віце-президента ОАЕ Мохамеда бен Рашид аль-Мактума званням Першого патрона арабських медіа за внесок в активізацію ролі аудіовізуальних і друкованих медіа арабських країн.227

Учасники VIII Форуму Дохи (2008) засвідчили виняткове значення ЗМІ в умовах трансформації арабського світу і Близького Сходу, взаємодії арабських і світових ЗМІ. Форум підкреслив роль незалежних супутникових каналів у формуванні інформаційного простору у світі “без кордонів”.228 На XXXV сесії ЛАД прийнято Статут арабської інформаційної діяльності, у статті 7 якого зазначено, що арабські держави повинні “інтенсифікувати свої зусилля на міжнародній арені з метою донесення до міжнародної громадськості інформації про арабський світ та його історію, арабську цивілізацію… людський, духовний та матеріальний потенціал, а також правові аспекти, чільне місце серед яких займає палестинська проблема та звільнення окупованих арабських земель”.229

У лютому 2008 р. ЛАД прийняла Статут арабських засобів сателітарного зв’язку, не підписаний тільки міністром інформації Лівану Газі Аріді.230 Згідно з даними єгипетського видання “Аl-Мasry Al-Youm”, ініціаторами запровадження правил для супутникового мовлення виступили Єгипет і КСА, супротивником - Катар, з території якого транслюється “Al-Jazeera”.231 При цьому варто зазначити, що саме “Al-Jazeera” утвердилась як лідер у відродженні панарабізму, продовжуючи традиції просвітницької діяльності арабських культурних діячів аль-Хілала, аль-Рісали, Умм Кульсум та Фаріда аль-Атраша232.

Незважаючи на неоднозначне сприйняття Статуту у світі, він базується на арабських ментальних цінностях і спрямований на захист засадничих інтересів арабських країн і арабського світу у цілому (ст. 5), підтримання релігійних і етичних цінностей арабського суспільства, його соціальної цілісності (ст. 6), збереження арабської самобутності в умовах глобалізації та використання новітніх технологій для поширення арабської культури і цивілізації (ст. 7). Арабські громадяни мають право на безперешкодний доступ до телерадіопродукції будь-якої країни-члена ЛАД (ст. 5), що зміцнює інтеграційну платформу панарабізму. Позитивним аспектом Статуту є засвідчення поваги до всіх релігій, конфесій і релігійних символів (ст. 6), національного суверенітету держав і їх народів (ст. 7).233

Координацію зусиль арабських країн у подоланні “цифрового розриву” здійснюють три регіональні організації у сфері ІКТ. Арабська мережа Інтернету (ARNET) створена у квітні 2003 р., на даному етапі налічує 20 членів,234зокрема, телекомунікаційні регулятори ОАЕ, Кувейту, Катару, Оману, Ємену, Лівану, Іраку, Сирії, - EgypARNET comprises as well telecommunications regulators in the UМавританії. Найактивнішими учасниками організації виступають Єгипет, Йорданія, Бахрейн, Туніс, Алжир, КСА, Палестина і Марокко. У 2005 р. в організації головував Єгипет, у 2006 р. – ОАЕ, у 2007 р. – Бахрейн..235 Основними проектами, що реалізуються в рамках організації, є наступні:
  • переклад арабською мовою ІКТ-термінології (Йорданія);
  • індексація показників інформаційного розвитку арабських країн;
  • інвестиційні портфелі у сфері ІКТ;
  • стандартизація телекомунікаційного обладнання.236

Група операторів мереж Близького Сходу (MENOG) створена у 2006 р. у Бахрейні як форум обміну інформацією ІТ-спеціалістів. MENOG заснована для сприяння діалогу з питань Інтернет-суспільства, співробітництва і взаємодії у сфері ІР-мереж237. Організація провела саміти у Бахрейні, Катарі та Кувейті238.

Арабська мережа регулювання телекомунікацій і інформаційних технологій (AREGNET) заснована з метою розвитку ІКТ (2003),239 обміну досвідом у сфері регулювання телекомунікаційного сектору.240

Важливу роль у координації діяльності арабських країн в інформаційному просторі відіграє Арабський союз інформації (Arabcin), заснований в Аммані (1998), який не лише видає Інтернет-журнал Areen арабською, англійською та французькою мовами, але й здійснює активну політичну діяльність. Зокрема, Дамаська асамблея Arabcin (2001) постановила повернути арабські і палестинські документи щодо Єрусалиму, конфісковані Ізраїлем.241

Окрім урядових організацій, у сфері інформаційних технологій сформовані арабські неурядові структури. У 2000 р. ЮНЕСКО підтримала створення йорданського Інтернет-радіо AmmanNet (net.net) як рольової моделі електронних ЗМІ, яка допомагає арабським неурядовим організаціям у розробці веб-сайтів. Створений ним Союз арабських Інтернет-ЗМІ (АМІN, org) став одним з провідних арабомовних джерел новин в Інтернеті, шлюзом у Мережу для арабської преси, а також форумом для обміну інформацією.242

Сайти групи “Араби — інформація для інших країн” переважно представлені ресурсами, присвяченими внутрішньоарабським проблемам і ролі арабської нації на світовій арені. Вони фінансуються арабськими урядами і політичними партіями та викладають їх офіційну точку зору. Прикладом може бути відмінність у висвітленні палестинського питання, викладена на сайтах www.al-ahram.eg.org (єгипетська газета “Al-Ahram”), www.thawra.com (сирійська газета “As-Sawra”) та www.al-baath.com (сирійська газета “Аl-Baath ”).243

А. Шлайфер та Дж. Альтерман стверджують, що поширення супутникових технологій та регіоналізація арабомовних медіа задіяли ринкові механізми економіки та збільшили політичний плюралізм у регіоні. На думку єгипетського дисидента С. Е. Ібрагіма, “арабські медіа зробили для арабського світу більше, ніж будь-який організований політичний рух”.244


5. Роль концепції панісламізму у формуванні осередків інформаційно-пропагандистської діяльності на Близькому Сході

Панісламізм – це політичний рух, який закликає до об’єднання мусульман у світовій ісламській державі - халіфаті. Розпад Арабського халіфату у ХІІІ ст. звільнив ідею ісламу від державних кордонів і поклав початок мамлакат аль-іслам (імперії ісламу). До кінця ХІХ ст. мусульмани різних держав юридично залишались членами єдиної умми245. У 1871 р. заснована національна партія панісламізму і халіфату, що вкорінилась у мусульманському світі з допомогою релігійних орденів бекташі і мавлеві246. Надалі ідея ісламізму була використана султаном Абдул Гамідом ІІ (1878) для встановлення османського контролю над Центральною Азією, що спричинило опір Ірану та Марокко. У зв’язку з цим султан нагородив орденами і титулами панісламістів - єгиптянина М. Каміля та афганця Дж. аль-Афгані, який, виступаючи за релігійно-політичну єдність Центральної Азії, прагнув примирити сунітів та шиїтів. Аль-Афгані і М. Абдо були першими теоретиками панісламізму, проте першими практиками стали їх непримиренні опоненти - лівійські сенусити.247 Слід зазначити, що прибічники аль-Афгані активно закликали імамів до розповсюдження новин під час проповідей.

У 1908 р. після турецької революції сирієць аль-Кавакібі висунув ідею халіфату з центром у Мецці, швидко підхоплену Магрібом.248 На противагу їй “молодотурки” запропонували панісламізм на пантюркській основі, однак антитурецьке повстання у Хіджазі (1916) спричинило занепад цієї ідеї. Мусульмани перестали розглядати Османську імперію як захисницю ісламу, хоча на державному рівні Туреччина залишалась єдиним активним ісламським суб’єктом міжнародних відносин.249

Формальне анулювання Туреччиною халіфату і відмова від панісламської політики (1925) породили вакуум, який невдало спробували заповнити четверо арабських королів і засновник панісламського інформаційно-пропагандистського руху Великий муфтій Єрусалиму Хадж Амін аль-Хусейні.250

Першою ознакою ісламського відродження у післявоєнний період стала заява лівійського лідера М. Каддафі, що Лівія стане мусульманською країною (1969), другою - іранська революція.251 Ріст ісламізму спричинило безробіття мусульманської технічної інтелігенції, яка ісламізувала модернізацію, що трансформувало мечеті у політичні клуби, а політехніки – з атеїстичних в ісламістські центри. Об’єднання ісламістів у 1980-90-х рр. очолили люди з вищою технічною освітою і науковими ступенями – Аббасі Мадані і Абделькадер Хашані (Алжир), Ербакан (Туреччина), Набаві (Іран), Хекматіяр (Афганістан).252

На початку 1990-х рр. відбулась глобалізація радикального ісламу, зумовлена змаганням Ірану та Саудівської Аравії. З 1992 р. ісламісти почали війну проти секулярних режимів, але певних успіхів досягли тільки в Єгипті і Алжирі. У 1999 р. після спаду активності на Близькому Сході ісламістський рух перенісся за межі регіону, зокрема, у Центральну Азію, яку саудівський король Фахд назвав “важливим актором будівництва нового ісламського світу” (1992).253 Саудівський рух опору виник завдяки емігрантам з Сирії та Єгипту, які імплементували панісламізм, політично активніший, ніж вакхабізм. У мусульманському світі визначились два харизматики загальноісламської місії – Хомейні і бін Ладен.254

Панісламська інформаційна активність започаткована після розпаду Османської імперії “Братами-мусульманами” (Єгипет). Інформаційна діяльність суспільно-політичних та релігійних рухів детермінувалась історичними подіями, проте і офіційні особи арабських країн не уникали панісламської пропаганди, що, зокрема, простежується у виступі короля Ібн Сауда щодо ідеї мусульманської солідарності (1930). Інституційний рівень інформаційної політики простежується у резолюціях чисельних міжнародних конференцій 1926-1966 рр. Після завершення другої світової війни ісламісти програвали інформаційну війну націоналістам, проте іранська революція (1979) та військово-пропагандистська кампанія в Афганістані забезпечили панісламізму не лише регіональну, але й глобальну підтримку. Свідченням цього є розгортання діяльності “Братів-мусульман” на всій території Близького Сходу, а також ріст популярності “Хізб-ут-Тахрір” в арабському світі.255

У другій половині 1990-х рр. інтелектуали-ісламісти помітили ознаки стагнації політичної ідеології руху, що спричинило налагодження контактів зі світським середнім класом. Свідченням даного процесу виступає “Хартія ісламістів” (1999), запропонована лондонським бюлетнем “Іslam ХХІ”, яка акцентує увагу на ”необхідності освіченої інтерпретації ісламу”256.

Особливість сучасної ісламської ідеології полягає у переплетенні релігійного та ідеологічного аспектів. Релігійний аспект містить догматику, питання віри та моделі віросповідання, його мета зосереджена на збільшенні кількості адептів ісламу, що проявляється у формі місіонерсько-проповідницької діяльності. Ідеологічний аспект складається з політичних поглядів: ідеї панісламізму, концепції “ісламської держави”, вчення про джихад, ісламізації ЗМІ. Його мета полягає у створенні політичних інститутів в ісламі, а зовнішнім проявом виступає ісламська пропаганда. У той час як панарабізм акцентує увагу на єдності арабів незалежно від віросповідання, панісламізм прагне згуртувати усіх мусульман незалежно від національності.

Засновники панісламізму Дж. аль-Афгані та М. Абдо пропагували модернізацію мусульманського світу за західним зразком, а іслам розглядали як інтегративний культурний бренд. Сучасні панісламісти вважають іслам не індикатором цивілізаційної ідентичності, а релігійно-політичною доктриною.257 Серед ідеологів панісламізму кінця ХХ ст. найяскравішими представниками виступають Ю. aль-Кардаві та Абд аль-Азіз бен Бааз258. Шейх аль-Кардаві заснував Всесвітню асоціацію мусульманських улемів (2004) з метою “зберегти культурну самобутність мусульман” і “сприяти поширенню поміркованого ісламу в якості міжнародної мережі, альтернативної до войовничого ісламізму”.259 Теоретичне обґрунтування панісламізму розробляють улеми університетів Аль-Азхар (Єгипет) і Аз-Зайтун (Туніс), а також Всесвітня ісламська ліга, пропагують “Брати-мусульмани”260.

Аналіз діяльності єдиного інституалізованого панісламського міжнародного актораОІК свідчить про те, щовона не вказала ісламського шляху зміни міжнародного територіального порядку.261 Проте в умовах інформаційної революції принцип джихаду у сучасних міжнародних відносинах набуває нової інтерпретації. Провідним напрямом визначена пропаганда ісламу та допомога місіонерським організаціям, переважно в Африці.262 Тому ОІК долучається до застосування сучасних ІКТ шляхом створення комісії з інформатики, Інформаційного центру та е-бібліотеки у Сирії. Спеціалізованими організаціями ОІК у сфері інформації виступають Міжнародна ісламська інформаційна агенція (IINA) і Міжнародна ісламська організація телерадіомовлення (ISBO). Завдяки країнам Південно-Східної Азії діяльність ОІК в інформаційній сфері є ефективнішою, ніж ЛАД. З метою інтенсифікації інформаційної присутності ОІК планується запуск Ісламського сателітарного каналу у Катарі, який пропагуватиме не сунітсько-шиїтський розкол, а спільні релігійні цінності.263 Аналогічний проект готується в Ірані.

На VII сесії міністрів інформації ОІК (2006) Генеральний секретар ОІК Ікмеледдін Іхсан-огли підкреслив важливість створення багатомовних супутникових каналів у мусульманських країнах, відкриття ісламських інформаційних бюро у столицях світу, зміцнення співробітництва з провідними інформаційними агенціями (“Reuters”, АFP, AP), а також розвитку інформаційних відносин з провідними телеканалами (ВВС, “Al-Jazeera”, “Al-Arabiya”) для висвітлення позиції ОІК. Згідно рекомендацій ІІІ сесії міністрів інформації ОІК у Мецці (2005), IINA залучає африканські та азійські інформаційні агенції в якості спостерігачів. The Organisation of the Islamic Countries is promoting the initiative, which will focus on the true values of the religion rather than propagate division between Sunnis and Shiites.Неординарним кроком VII сесії можна вважати рішення про проведення щорічних телемарафонів “Телетон” для збору коштів жертвам стихійних лих. 264

У сфері міжнародних інформаційних відносин ОІК задекларувала наступні пріоритети:
  • підтримка палестинської адміністрації у сфері ІКТ; проведення інформаційних семінарів щодо “Аль-Кодс аш-Шаріф” і Палестини; створення постійного сайту AlQouds;
  • підтримка територіальної цілісності Іраку за допомогою ЗМІ держав-членів ОІК;
  • підтримка Судану в умовах антагоністичної інформаційної кампанії;
  • підтримка Фонду цифрової солідарності (2005).

У вересні 2006 р. ОІК розробила стратегію боротьби з антиісламськими випадами у ЗМІ, яка базується на стриманості і повазі до інших релігій.265

Недержавні актори збільшують присутність у сучасному ісламському житті, зокрема, у сфері даава. Неурядові релігійно-політичні організації відіграють значну роль у трансформації глобалізованої світової політики, використовуючи арабську і англійську мови.266 Прикладом таких організацій виступають єгипетські сунітські “Брати-мусульмани” (al-Ikhwan al-Muslimin), які послідовно відстоювали власну позицію у суперечці з улемами Єгипту, Йорданії та КСА щодо підтримки “Хизбалли” у ліванському конфлікті.267 Лідер організації М. Акіф наголосив на арабській ідентичності “Хизбалли”, непрямо критикуючи арабські уряди за розпалювання міжконфесійної ворожнечі.268 “Брати-мусульмани” вважають, що іслам володіє культурою опору, яка звільнить Близький Схід та світ загалом від американської гегемонії, тому “Хизбалла” використовує іслам як законний інструмент поширення політичних та соціальних перетворень у регіоні, сприяючи глобальним трансформаціям міжнародних відносин. Відмова “Братів-мусульман” провокувати сунітсько-шиїтський конфлікт свідчить про їх позиціонування як актора регіонального значення та вдале інформаційне просування ідей ісламістської опозиції.

“Брати-мусульмани” в Єгипті та їх йорданська філія “Мусульманський фронт дії” (МАФ) активно використовують Інтернет. З часу закриття штаб-квартири і друкованих ЗМІ єгипетським урядом (1995) сайт www.ikhwanonline.com залишався провідним медіа-ресурсом організації до виборів 2005 р., коли і він підпав під заборону. З цієї причини виборча стратегія “Братів-мусульман” поєднала персональні сайти для кожного кандидата з Інтернет-радіостанціями. Виборча інновація полягала у використанні блогінгу як конвергентної платформи, яка, на думку головного редактора офіційного сайту “Братства” Абдель аль-Галіля Шарноубі, стала успішною складовою онлайн-стратегії. Завдяки цій ідеї, запозиченій в активістського руху “Kefaya”, до весни 2007 р. налічувалось 150 ісламістських блогів, а молоді “брати” тепер модерують блогінг серед інших верств єгипетського суспільства.

Світовою сенсацією можна вважати відеоблог “Повернення мого батька” доньки ув’язненого лідера руху Хасана Малека, розміщений на відеопорталі YouTube. З іншого боку, блоги дозволили поміркованим “братам”-технократам на кшталт М. А. Монема публічно критикувати політику консервативнішого керівництва організації.269 З метою власної популяризації у західному суспільстві “Брати” задіяли у Лондоні англомовний промоційний сайт Iкhwanweb (2007), що підтримується волонтерами на всіх континентах.270 За прикладом “Братів-мусульман” орган партії “Хізб aль-Амаль” газета “Аl-Shaab” після урядової заборони трансформувалась у ключового гравця Інтернет-простору.

Цензура у Йорданії спричинила запуск Інтернет-кампанії “Мусульманського фронту дії” на парламентських виборах (2007). Офіційний сайт організації .net відіграв у виборчій кампанії допоміжну роль, а агітаційний n-jor.com/ - основну, висвітлюючи зовнішньополітичну стратегію МАФ у Палестині та Іраку.

Марокканський улем Абд аль-Вакхаб ат-Тазі Сауд сформулював програму покращення іміджу ісламу у сучасному світі і налагодження міжцивілізаційного діалогу. Він пропонує “заохочення діяльності з формування інформаційного суспільства на землях ісламу заради глибокого і правдивого сприйняття і вивчення сусідів по планеті”.271 Наслідки кіберісламського дискурсу, не обов’язково на ісламських сайтах, можуть бути не настільки значними, як ефект “Al-Jazeera”272, однак ісламська концепція майбутнього ймовірно міститиме поєднання електронного і політичного халіфату.273

Інтернет може стимулювати зростання освіченості умми, у той час як розробка програмного забезпечення (тач-скрін-технологія і система розпізнавання голосу) розширить ісламське кіберсередовище за рахунок неосвічених верств. Цей процес може пропагуватись мусульманським да’ава. Виступаючи на ІХ Міжнародній конференції “Молодь і глобалізація” генеральний секретар Міжнародної ісламської організації допомоги (IIRO) А. Х. Баша зазначив, що 88% користувачів використовували Мережу для да’ава-онлайн,274 тому ймовірне заохочення мусульман до вивчення онлайн-фетв в аудіовізуальній і письмовій формах або читання і навіть участі у е-джихаді. Однак повномасштабна реалізація такого сценарію нереальна у короткотерміновій перспективі через наявність гендерного і мовного бар’єрів.275


РОЗДІЛ ІІІ. ВПЛИВ ІНФОРОМАЦІЙНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ НА РОЗВИТОК БЛИЗЬКОСХІДНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО СЕРЕДОВИЩА

1. Поширення інформаційно-комунікаційних технологій на Близькому Сході

Швидка акумуляція та поширення інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ), їх вплив на економічний розвиток стали предметом дослідження упродовж останнього десятиліття. Телекомунікаційна інфраструктура регіону зазнала відчутної трансформації, але ІКТ-показники більшості країн регіону залишаються нижчими, ніж загальносвітові.

Табл. 1. Узагальнені показники ІКТ країн Близькосхідного регіону

Джерело: автор

Країна

Інтернет-хости, на 1000 осіб


(2006)276

Позиція мережевої готовності (2008277/2009278)

Користувачі, % населення, 2007279

Ріст у 2000-2007,%280

Індекс доступу до інформації


(2006)281

Алжир

0,01

88/108

-

-

0,250

Бахрейн

0,77

45/37

20,7

281,8

0,083

Єгипет

0,35

63/76

-

-

0,250

Ізраїль

287,52

18/25

-

-

0,833

Йорданія

1,36

47/44

11,7

394,5

0,500

Кувейт

17,55

52/57

25,6

366,7

0,416

Ліван

23,00

-

15,4

133,3

0,250

Лівія

0,05

105/101

-

-

0,001

Марокко

0,84

74/86

-

-

0,416

Оман

11,46

53/50

10,0

172,2

0,250

Катар

37,68

32/29

26,6

630,0

0,167

КСА

1,73

48/40

10,6

1170,0

0,001

Туніс

0,03

35/38

-

-

0,250

ОАЕ

176,0

29/27

35,1

90,1

0,250

Ємен

0,03

-

1,0

1366,7

0,250

Іран

-

-

10,6

2900,0

-

Ірак

-

-

0,1

188,0

-

Палестина

(Зах. берег)

-

-

7,9

594,3

-

Близький Схід

-

-

10,0

490,1

-


У доповіді “Rand Corporation” (2003) країни Близького Сходу розцінювались як “глобальні невдахи” інформаційної ери,282 оскільки більшість близькосхідних мереж заінстальована та обслуговувалась західними компаніями, телефонний зв’язок та Інтернет-трафік здійснювались за допомогою західних провайдерів і інфраструктури.283 Згідно з даними ARNET (2008), Інтернет з швидкістю понад 4 Мб/с застосовується тільки у чотирьох країнах – Марокко, Сирії, ОАЕ і Тунісі, у переважній більшості країн швидкість складає 256 Кб/с.284

На думку генерального директора Batelco у країнах Затоки Д. Азро, послуги швидкісного Інтернету у Затоці дорожчі, ніж світові, що негативно впливає на ріст кількості користувачів і є перешкодою для “цифрового” суспільства. У 2005 р. абонентська місячна плата у країнах Затоки становила 76 дол. при тому, що світова плата складала у середньому 28 дол.285 Серед арабських країн тільки у Сирії, Єгипті та Йорданії рівень цін сприяв доступності Інтернету для ширших верств користувачів.286

Проте за останні роки у регіоні зафіксовано відчутний “цифровий прорив”. Згідно з доповіддю IDC, у 2008 р. на Близькому Сході і в Африці видатки у сфері ІКТ склали близько 40 млрд. дол., з яких 23% припадає на країни Затоки.287 Згідно з дослідженням фірми Rnocs, вартість ІКТ-сфери ОАЕ до 2011 р. складе 2,4 млрд. дол., аналогічно зростатимуть ІКТ-ринки Катару і Кувейту.288 Проникнення Інтернету й ІР-телефонії в ОАЕ склало 329,5%, Бахрейні – 210,4%, КСА – 207,9% порівняно з регіональним показником, але в Ємені становило тільки Yemen came last with 47.2%.47,2%.289

Згідно з результатами TeleGeography, кількість Інтернет-користувачів на Близькому Сході зросла з 2005 р. на порядок290, протягом п’яти останніх років збільшуючись в окремих країнах на 600% (середньосвітова - до 300%).291 Зростання англомовної аудиторії протягом 2000-2007 рр. становило 31,2%, у той час як арабомовної - 940,5%292. Дослідження Нільсена свідчили про 19 млн. арабських користувачів (2006), або 10% населення,293 інші дослідники оперували даними про 26 млн.294 Проте у 2007 р. їх кількість різко зросла, і, згідно з даними InternetWorldStats.com, становила в Ірані 23 млн. користувачів,295 Єгипті - 6 млн., 296 ОАЕ –1,7 млн.,297 Сирії – 1,5 млн.,298 Лівані – 950 тис.,299 Кувейті - 816,7 тис.,300 Ємені – 270 тис.,301 Палестині – 243 тис.302

Для заохочення громадян до придбання ПК в Єгипті, Йорданії, КСА з 2003 р. запроваджено різні схеми фінансування і кар’єрного росту. З метою подолання “цифрового розриву” Microsoft оголосила про створення організаційної структури в Алжирі, Йорданії, Лівані, Лівії, Марокко і Тунісі303, а також спільно з Intel і DTK Computer у серпні 2008 р. розпочала продаж дешевих ноутбуків на Близькому Сході304.

Крім технологічного, важливим бар’єром у використанні ІКТ виступає мовний фактор. На даний час жодна з мов, якими користуються мусульмани, не відіграє значної ролі у світі технологій305. Нестача арабського контенту зменшує усвідомлену необхідність використання комп’ютерної техніки, оскільки арабомовними є 65% користувачів регіону (2005). Згідно з даними глобального пошуковика Google, арабські веб-сторінки складають 1% загальної кількості (2008), комерційний стимул створення яких лімітується низьким ступенем проникнення Інтернету на Близький Схід. Регіональні органи влади, визнаючи необхідність інвестицій в арабомовний контент, переважно інвестують е-уряд і урядові портали.

У 2006 р. арабська мова здійснила відчутний прорив, витіснивши навіть російську з десятки найпоширеніших мов Інтернету.306 أصبحت اللغة العربية من اللغات الرئيسية على شبكة الإنترنت بعد ارتفاع عدد مستخدميها وخاصة بعد الموافقة على استخدامها فى كتابة عناوين المواقع لتنهى بذلك احتكار الحروف اللاتينية لهذا المجال، ومؤخراً احتلت العربية الترتيب العاشر ضمن أكثر عشر لغات عالمية في استخدام الانترنت.Враховуючи зміну ситуації, арабські країни поставили за мету змінити доменні імена, запроваджені організацією з надання доменних імен ICANN, на арабомовні. Практичну реалізацію даного проекту здійснювали еміратський інформаційний центр (UAEnic) спільно з колегами з КСА і Катару,307 а також британська організація Minc.org, очолювана Х. Сурреєм. "There is no such thing as a global Internet today," says Mr. Fattal.На думку Суррея, “на даний час не існує глобальної мережі Інтернету. Є тільки англомовний Інтернет, розміщений у світовому масштабі. Де права і можливості мільйонів арабських громадян?”308 У липні 2008 р. ICANN одноголосно проголосувала за застосування арабської мови у веб-адресах.309 У контексті розвитку даного процесу ОАЕ першими у світі застосували неанглійське доменне ім’я “Emarat” замість англійського домену “.ae”.310