Д-р політ, наук (Інститут соціальних наук Одеського національного університету Ім. І.І. Мечнікова)

Вид материала

Содержание

Розділ iv. інформаційно-пропагандистська складова близькосхідних конфліктів: історичні передумови і сучасний стан
2. Лівансько-ізраїльський конфлікт як приклад системних конфліктів нового типу Особливість

Подобный материал:

1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 67

РОЗДІЛ IV. ІНФОРМАЦІЙНО-ПРОПАГАНДИСТСЬКА СКЛАДОВА БЛИЗЬКОСХІДНИХ КОНФЛІКТІВ: ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ І СУЧАСНИЙ СТАН

1. Використання інформаційно-психологічного протиборства у палестинсько-ізраїльському конфлікті

На сучасному етапі збройний конфлікт між палестинцями та ізраїльтянами став потужним інформаційним приводом глобального масштабу. Про це свідчить обсяг та інтенсивність інформації щодо палестинсько-ізраїльського конфлікту, що передається через регіональні і транснаціональні ЗМІ. Однією з найважливіших складових близькосхідного конфлікту виступає інформаційно-психологічна війна, основною метою якої є створення власного позитивного іміджу та негативного образу супротивника на світовій арені.^⁷⁷⁷

При здійсненні інформаційно-психологічного впливу палестинська сторона активно використовує релігійні гасла “Джихад за визволення Єрусалиму від ізраїльської окупації – один з шляхів до раю” та “Найважливіша справа для правовірного мусульманина – інтифада палестинського народу проти Ізраїлю”. Свідченням важливості ісламського чинника є участь у конфлікті Ірану - неарабської шиїтської країни, що не має спільних кордонів з Ізраїлем,^⁷⁷⁸ чи територіально віддалених Малайзії та Індонезії.

Активними учасниками палестинської інформаційної політики виступають палестинські НУО у сфері охорони здоров’я та захисту прав людини. Зокрема, спілка палестинських комітетів охорони здоров’я тісно координує діяльність з палестинською організацією Червоного Півмісяця. Ресурсний центр БАДІЛ (1998), що займається дотриманням громадянських прав палестинців, надає альтернативну інформацію щодо палестинських біженців та переміщених осіб. У контексті впливу на світову думку важливо те, що спонсорами організації виступають Оксфам, Центральний комітет менонітів, Канадська агенція міжнародного розвитку, Норвезька агенція з розвитку співпраці та Міністерство закордонних справ Швейцарії. Організація виступила підписантом “Декларації про бойкот Ізраїлю” та “Програми дій НУО”, представленої на конференції у ПАР (2001).^⁷⁷⁹ Впливові палестинські організації МІФТАХ та “Аль-Хак” здійснюють ефективну інформаційну політику на міжнародній арені щодо права на повернення переміщених палестинців.

Новим напрямом пропагандистської діяльності Палестинської адміністрації стало використання ізраїльських ЗМІ. Зокрема, з метою промоції арабської мирної ініціативи ПА розмістила оголошення в друкованих ЗМІ на івриті, де декларується визнання Ізраїлю в обмін на повернення окупованих у 1967 р. територій. В інтерв’ю ВВС ізраїльський президент Ш. Перес заявив, що реклама стала “морем змін” в арабській політиці. It has not formally accepted the 2002 plan, but has noted the positive aspects of it.Хоча план 2002 р. Ізраїлем офіційно не принятий, президент наголосив на його позитивних аспектах^⁷⁸⁰.

У 2000 р. ПНА отримала власне телерадіомовлення. У палестинському телепросторі наявні три телекомунікаційні гравці: палестинська компанія мовлення (PBC), яка володіє каналом “Palestine Satellite Channel”, сателітарний канал “Аl-Аqsа TV”, що належить ХАМАС, та приватні телекомпанії (“Al-Quds Educational TV”, “Al-Mahd TV”, “Al-Majd TV”, “Al-Nawras TV”, “Watan TV”). Палестинське телебачення було розгромлене ізраїльською армією у Рамаллі (2002), але відновило функціонування завдяки міжнародній підтримці.

Трансляції палестинського телебачення здійснюються за допомогою еміратського каналу “Noor Dubai”, єгипетського “Al-Fajr TV”, Libya Al Shababiyah on Eurobird 2 and Atlantic Bird 4лівійського “Аl Shababiyah”, Toprak on Türksat 2A | B4U Movies UK on Eurobird 9турецького “Тoprak TV”, окремі передачі транслюються на британському каналі “B4U Movies”.^⁷⁸¹ За прикладом “Хизбалли” у секторі Газа задіяний телеканал “Аl-Aqsa TV” угрупування ХАМАС (2006). Телеканал містить новинний блок, політичні коментарі, читання Корану, які транслюються на Близькому Сході, у Магрібі і Європі з допомогою супутникових платформ “Arabsat” та французького провайдера “Eutelsat”, який обслуговував канал “Al-Manar”.^⁷⁸²

Незалежна новинна агенція Ramattan, заснована у Газі (1998) палестинцем Касемом аль-Kaфарна, співпрацює з CNN, NBC, CBS, FOX в США, ВВС, данійським каналом TV2, нідерландським NOS, іспанським Quatro, італійським Uno, британським ITN та французьким TFI. Володіє філіями на Західному березі ріки Йордан, у Каїрі, Бейруті, Судані і Кувейті. ФАТХ і ХАМАС називали її “зрадником палестинського народу” за нейтральне висвітлення подій 2007 р.^⁷⁸³ One satellite, owned by Eutelsat, a Paris-based satellite company with offices in Washington DC, previously broadcast Hezbollah’s Al Manar until it was ordered to drop it by French authorities. Arab Radio and Television, a Saudi Arabia-based Arabic language television network, broadcasts Al Aqsa TV over Eutelsat satellites.

Поширення Інтернету у Палестині пов’язане з сайтами НУО і університетів, більшість сучасних Інтернет-активістів належали до департаментів публічних відносин університетів. Інтернет виступає вагомим чинником діяльності палестинcько-ізраїльської організації альтернативної інформації (AIC), а також палестинсько-ізраїльського Інтернет-журналу bitterlemons.org. Англомовний Єрусалимський центр ЗМІ і комунікації (JMCC), відомий хостингом архівів, пропонує іноземним організаціям результати соціологічних досліджень для висвітлення ситуації в Палестині. Хоча розвиток Інтернету може сприяти формуванню палестинської позиції, він малодоступний для нетаргетингової аудиторії, зокрема, внаслідок недостатнього зацікавлення з боку ПНА.^⁷⁸⁴

Перше публічно-пропагандистське застосування Інтернету - розповсюдження презентації PowerPoint з зображенням фактів ізраїльського насильства відбулось під час “інтифади Аль-Акса”. Такий підхід мав перевагу порівняно з телебаченням, оскільки адресат безпосередньо залучався до процесу передачі інформації і опосередковано ставав активістом. Однією з його особливостей стало використання англійської мови і орієнтація на широку міжнародну аудиторію.

Електронні ЗМІ у Палестині активно використовуються для психологічної обробки нової для Близького Сходу цільової аудиторії – дитячої. Інтернет, телебачення і мультиплікація стали ефективними інформаційно-психологічними технологіями, що використовуються ХАМАС для виховання підростаючого покоління. Організація суттєво розширила зону інформаційного охоплення, відкривши спеціальні дитячі сайти. Cайт Al-Fateh вигідно відрізняється від пропагандистських роликів офіційного палестинського телеканалу PATV, інтерфейс розрахований на дітей до 14 років. Автори сайту залучають аудиторію, використовуючи природні дитячі бажання – бути почутим, заслужити повагу однолітків та дорослих. Al-Fateh в ігровій формі проводить ідею, що кращий спосіб для самовираження – шлях шахіда. Дитячий сайт ХАМАС, що модерується ліванцем Нізаром аль-Хуссієном (2002), відзначається антисемітською спрямованістю.^⁷⁸⁵ Однак згідно з дослідженням Я. Варшела, палестинські діти вибирають глобальні канали - Spacetoons, саудівський ARTeenz і Corporation Channel3 (MBC). Вони віддають перевагу американським, японським і панарабським телеканалам порівняно палестинськими шоу.^⁷⁸⁶

Ізраїль як цільову нішу в інформаційно-пропагандистському протиборстві обрав палестинську молодь, яку намагаються відвернути від політики з допомогою порнографії, табуйованої у мусульманському світі.

Іншою сферою застосування Інтернету виступає e-джихад. Цей термін стосується нападу на ізраїльські сайти, хоча хактивісти не завжди ідентифікуються як мусульмани або палестинці, оскільки відомі християнські палестинські хакери. Проте під час “карикатурного скандалу” (2005) виник новий різновид е-джихаду, пов’язаний з протидією західним ЗМІ, у 2008 р. – з сунітсько-шиїтським протистоянням.

Після початку “інтифади Аль-Акса” палестинсько-ізраїльська кібервійна набула рис е-джихаду, атаки зазнав навіть ізраїльський провайдер NetVision, який хостив веб-сайт ПНА. Е-джихад застосовував блокування сервісу і “пінг-атаки” з використанням “EvilPing”, “Winsmurf” і “QuickFire”.^⁷⁸⁷ У цьому конфлікті взяли участь не тільки мусульмани з інших регіонів (Іран, Пакистан) та проізраїльські сили, але й бразильські хакери як учасники з обох сторін. Ударною силою ізраїльських хактивістів виступила проізраїльська група “mOsad”, яка здійснила напади на офіційні сайти “Хизбалли”, катарського міністерства вакуфів, екс-президента Ірану М. Хатамі і приватні сайти КСА та Катару^⁷⁸⁸. Під час операції Ізраїлю у секторі Газа (2009) іранські хакери групи “Ashyaneh” вперше зламали сайт ізраїльської служби зовнішньої розвідки “Моссад”, таким чином виявивши протест проти військової операції і солідарність з палестинським рухом опору^⁷⁸⁹.

Прикладом організації, що здійснює е-джихад, є ісламістська група Unity^⁷⁹⁰, сайт якої виступає частиною британського домену ummah.net. Багатомовна агітація на сайті сконцентрована на палестинсько-ісламському питанні. Засновник Unity аль-Масрі пояснює, що “інформаційні технології придатні для знищення електромереж замість ракет. Проникнення ворожих Інтернет-мереж і установка коду дає кращий результат”.^⁷⁹¹ Група займається хакінгом на підставі чіткої стратегії - на першому етапі відключення ізраїльських урядових сайтів, на другому - збій фінансових сайтів, на третьому – збій головних провайдерських серверів, на четвертому – обвал сайтів е-комерції і втрата онлайн-трансакцій^⁷⁹².

Після 11 вересня задіяно сайт бригади “Quassam” з хостингом у Х’юстоні, прямo пов’язаний з PalestinInfo, а також Samidoon, який розмістив на банері фото духовного лідера ХАМАС шейха Ясіна і шейха аль-Кардаві. Релігійна ідентичність сайту найбільше підкреслюється використанням нашідс (релігійної музики).^⁷⁹³

Основними завданнями здійснення е-джихаду є наступні:

створення пропагандистських сайтів;
створення інформаційних сайтів на івриті для висвітлення позиції ПНА стосовно конфлікту;
розробка інтерактивних ігор пропагандистського спрямування;
використання сайтів “Хизбалли”, “Ісламського джихаду”, ХАМАС для здійснення інформаційно-психологічного впливу на ізраїльтян та підняття морального духу палестинців;
хактивістські війни між пропалестинськими та проізраїльськими групами^⁷⁹⁴.

Новий напрям е-джихаду запровадив підрозділ електронної розвідки управління з ведення війни у ЗМІ “Ісламського джихаду”, який зламав ізраїльські веб-сайти Kfar Truman і High-TechMotorsBody-Shop та розмістив фотографії убитого начальника управління по боротьбі з ЗМІ Гази Х. Шакура. Злам “сіоністських” сайтів був задекларований як реакція на його вбивство. Угрупування пообіцяло продовжити хакінг ізраїльських веб-сайтів у відповідь на злочини Ізраїлю.^⁷⁹⁵

Одним з основних напрямів боротьби Ізраїлю в Інтернеті стало використання аморального чинника. Після запровадження Інтернету влада ПНА неодноразово обмежувала доступ палестинців до порносайтів. У 1998 р. Арафат поставив вимогу палестинському провайдеру PalNet припинити до них доступ, однак акція звелась до заборони матеріалів на палестинських серверах та встановлення фільтрів в Інтернет-кафе. Саме тоді серед ізраїльських хактивістів виникла традиція після появи антиізраїльських матеріалів на палестинських сайтах зламувати сервери і розміщувати порнографію. У 2001 р. хакінгу зазнав офіційний сайт ХАМАС, що стало реакцією на виступ Абделя Азіза ар-Рантісі щодо початку “інтифади Аль-Акса”.

Під час операції “Захисна стіна” у Рамаллі ізраїльські війська взяли під контроль усіх операторів зв’язку, Інтернет-провайдерів і компанії кабельного телебачення та показали по трьох каналах еротичні фільми, що викликало протест у мусульманському світі. У 2002 р. під час блокади Арафата у резиденції Муката Ізраїль отримав можливість позбавити палестинців доступу до е-ЗМІ, проте вирішив не втручатись у діяльність палестинських провайдерів. Одним з аргументів стало прагнення зберегти доступ палестинців до нецензурних матеріалів. Після приходу до влади ХАМАС (2006) багато провайдерів автономії були позбавлені ліцензії.^⁷⁹⁶

Офіційний Ізраїль демонструє і нові підходи щодо використання ІКТ у протистоянні з палестинським рухом опору. Уряд почав використовувати відеосервіс YouTube, виклавши на сайт відеоролики під назвою “Дійте зараз: зупиніть кровопролиття, зупиніть терор”, присвячені теракту у школі “Мерказ а-Рав”. Згідно з повідомленням NEWSru Israel, ролики з’являтимуться на YouTube після кожного теракту.^⁷⁹⁷ З іншого боку, 28 січня 2008 р. президент Ізраїлю Ш. Перес спільно з компанією Cisco оголосив Назарет і Назарет-Еліт Інтернет-містами соціальної мережі, яка охоплює підлітків Ізраїлю, Палестинської aвтономії, Марокко, Єгипту, Ємену, Туреччини, Кіпру і Португалії.^⁷⁹⁸

Значення новітніх ЗМІ різко зросло під час ізраїльської операції “Литий свинець” у секторі Газа (2008-2009). Ізраїльтяни запровадили військовий блогінг з метою продемонструвати світовій громадськості загрозу ісламізму.^⁷⁹⁹ На думку ізраїльського представника А. Лейбовіча, використання новітніх засобів стало основним засобом у боротьбі за світову громадську думку.^⁸⁰⁰

Операція “Литий свинець” висунула соціальні мережі на авансцену політичного життя регіону. У кінці грудня 2008 р. ізраїльські військові презентували власний канал відеокліпів на YouTube, на якому демонструвалися авіаудари та дані, отримані за допомогою зовнішнього стеження. За інформацією ізраїльських військових, кліпи переглянули 230 тис. користувачів. На противагу цьому прихильники ХАМАС розмістили на YouTube відеоматеріали щодо ізраїльського наступу, а ХАМАС дозволив алжирському журналісту Зухейрі аль-Наджару здійснити відеозйомку ракетного заводу у Газі. За повідомленням “Jerusalem Post”, 10 тис. користувачів зареєструвались для перегляду ракетних ударів по ізраїльських об’єктах у групі “Qassam Count” протягом перших днів конфлікту.

Обидві сторони конфлікту використали соціальну мережу Facebook для демонстрації страждань цивільного населення. Активне застосування опції “оновлення статусу”, на відміну від традиційного “приєднання до групи”, можна вважати найпомітнішою еволюцією активності на Facebook.

Третім напрямом використання соціальних мереж стало віртуальне протиборство. Ізраїльське Міністерство абсорбції використало блогерів, які володіють англійською, французькою, іспанською, німецькою, російською, португальською мовами, для презентації позиції Ізраїлю в антисемітських блогах і форумах, соціальна медіа-група швидкого реагування “Допоможіть нам перемогти” набрала волонтерів-студентів у Міждисциплінарному центрі Герцлії. Однак прес-конференція Ізраїлю, проведена за допомогою мережі Twitter, зазнала критики як недоречний спосіб використання соціальних медіа з піар-метою.

Активне просування соціальних медіа зумовлене забороною Ізраїлю на в’їзд іноземних кореспондентів, зокрема, американської агенції CNN, до Гази та використання мобільного зв’язку ізраїльськими військовими. Крім цього, в арабському світі з метою збереження безсторонності журналістам не дозволяється створювати власні веб-сайти.

Суттєвим чинником інформаційної складової конфлікту у Газі стала безоплатна передача інформації телеканалам. Новинна агенція Ramattan на початку конфлікту розмістила нередаговане потоковое відео на власному веб-сайті, на підставі якого “Al-Jazeera” продемонструвала онлайн-колекцію стрічок Creative Commons.^⁸⁰¹

Під час конфлікту “Al-Jazeera” зосередилась на демонстрації кровопролиття, що супроводжувалось коментарями з засудженням війни під гаслом “Війна з Газою”. “Al-Arabiya” дотримувалась поміркованішої позиції, і за відмову застосовувати термін “шахід” керівник “Al-Arabiya” Н. Хатиб став об’єктом погроз на ісламістських сайтах, а лідер “Хизбалли” Х. Насралла назвав телеканал “Al-Ibryia”. У підсумку обидва канали опинились у конфронтації, що зашкодило справі панарабських медіа. Керівник ADTV A. аль-Батіх вважає, що у той час, як “Al-Jazeera” підтримує ХАМАС, а “Al-Arabiya” – ФАТХ, його канал, відповідно до еміратської державної політики, займає серединну позицію: “Ми з ХАМАС на гуманітарному рівні, а з ФАТХ - на політичному”.^⁸⁰²

Проте канал “Al-Jazeera International” відіграв особливу роль, оскільки майже протягом усієї 22-денної кампанії був єдиною новинною агенцією у зоні конфлікту. Обсяг потокового відео каналу щодо подій в Газі продемонстрував 600% загальносвітове зростання, при цьому близько 60% матеріалів надходило з США. Згідно з даними Alexa Web Information Service, трафік на головний веб-сайт каналу, як англо-, так і арабомовний, значно зріс після ізраїльських авіаударів 27 грудня 2008 р. Дані свідчать про 22% зростання кількості відвідувачів сайту, аналогічно до росту CNN у 1991 р. Канал також задіяв сторінку, присвячену висвітленню мережею Twitter подій у Газі.^⁸⁰³

Перший приклад мілітарного застосування регіональних медіа - єгипетський документальний фільм “Дозвіл світовому свідку”, продемонстрований у Лондоні під час Суецької кризи (1956), спричинив лише полеміку в британських виданнях. Had it not been for the evolution of the media and the developments in the transmission of news the recent war in Gaza would not have received as much news coverage as it did.I witnessed Dr. Sayegh being interviewed on Lebanese Future TV following the Gaza War; he said that the media coverage of the war allowed him to realize the true dimensions of the war, and witness the Palestinian tragedies in which many women and children died. Висвітлення у ЗМІ кризи у Газі, за твердженням директора науково-дослідного центру ООП в Бейруті Аніса Сайєха, дозволило світові усвідомити масштаби бойових дій.Would it have changed the course of history if there were cameras present during the previous civil and imperialist wars that occurred over the past centuries?^⁸⁰⁴

Події у Газі спричинили також дискусію у джихадистському Інтернеті. Бін Ладен заявив, що джихад – єдине вирішення проблеми Палестини, ефективність якого засвідчують фронти джихаду в Іраку, Афганистані, Вазирістані, Магрібі і Сомалі.^⁸⁰⁵ Провідний ідеолог джихаду Абу М. аль-Maкдісі зазначив, що ХАМАС не виконав своєї ролі, відштовхнувши Талібан і ісламістську “Армію ісламу” і вихваляючи “Хизбаллу” та Іран. Аль-Макдісі заявив, що у Газі необхідні зусилля джихадистів.^⁸⁰⁶ В унісон йому член форуму Faloja Абу Мухаммад аль-Рафаві розмістив фотографії антишиїтських графіті у Газі, написаних бригадами “Quassam”.^⁸⁰⁷

“Аль-Каїда в Ємені” (AQY) у випуску журналу “Sada al-Malahim”, присвяченому сектору Газа, висунула основне звинувачення не Заходу, а арабським режимам, що узгоджується з класичною працею А. аль-Завахірі “Дорога в Єрусалим через Каїр”. З цих публікацій можна зробити висновок, що AQY критичніша щодо арабської владної еліти і менш панісламістська, ніж саудівська “Аль-Каїда”.^⁸⁰⁸

Протягом палестинсько-ізраїльського конфлікту сформувалась нова категорія медіа – “ЗМІ ненависті”, що виступає деструктивним чинником у припиненні протистояння. Відсутність власної держави не дає можливості палестинській стороні здійснювати повноцінну інформаційну політику. Однак як слушно зауважує відомий дослідник арабської медіа-сфери О. А. Наджар, у результаті відсутності державної підтримки палестинці володіють більшою кількістю незалежних радіо- і телевізійних станцій, ніж у будь-якій незалежній арабській країні.^⁸⁰⁹

2. Лівансько-ізраїльський конфлікт як приклад системних конфліктів нового типу

Особливість лівансько-ізраїльського конфлікту полягає у виході протистояння за рамки традиційної конфронтації між Ізраїлем і арабською державою. Таке протиборство знаменувало нову фазу близькосхідного конфлікту – “асиметричну війну” між державою Ізраїлем та угрупуванням “Хизбалла”. За цією схемою у січні 2009 р. розвинувся конфлікт із залученням іншого вагомого регіонального гравця - ХАМАС на території сектору Газа.

Відомий британський журналіст Н. Говінг стверджує, що “нова асиметрична інформація, новий рівень публічного сприйняття під час кризи створює загрозу для традиційних центрів влади і впливу”.^⁸¹⁰ У цьому контексті Ізраїль розглядається як “сукупність традиційних інституцій”, що зазнала удару з боку “генератора асиметричної інформації”. Оглядач “New York Times” Д. Брукс класифікував ісламістські групи на “субнаціональні” (“Армія Магді в Іраку”); “наднаціональні” на кшталт неофіційних альянсів, які поєднують “Хизбаллу” та ХАМАС з Іраном і Сирією; “транснаціональні” на кшталт панарабських газет та супутникових телевізійних каналів (“Al-Jazeera”, “Al-Arabiya”).^⁸¹¹

Війна 2006 р. у Лівані спричинила відчутний вплив на інформаційну політику ісламістських рухів Близького Сходу. “Брати-мусульмани” (Єгипет), “Фронт ісламської дії” (Йорданія) та “Al-Wefak” (Бахрейн) підтримали “Хизбаллу”, одностайно засудивши Ізраїль і США. Протягом останніх років, незважаючи на окупацію Іраку та ескалацію насильства на палестинських територіях, “арабська вулиця” звертала мінімальну увагу на регіональні проблеми та політику США на Близькому Сході. Динаміка реформ у Бахрейні, Єгипті та Лівані відвернула увагу арабської громадськості від близькосхідних конфліктів.

“Брати-мусульмани” розглядали війну у Лівані (2006) як прояв конфронтації між уммою та “прихильниками сіоністської змови, яка підтримується США та має на меті отримати контроль над Близьким Сходом”.^⁸¹² Для йорданських ісламістів війна у Лівані виступає складовою боротьби умми проти американського та сіоністського імперіалізму у регіоні. ФІД підтримав ідею щодо відкриття у Йорданії локальних представництв ХАМАС, “Хизбалли” та “Групи ісламського джихаду”^⁸¹³, що сприятиме створенню регіональної ідеологічної коаліції. Голова консультативної ради ФІД у листі до Х. Насралли зазначив, що “сила віри та духу допомогли “Хизбаллі” перемогти ізраїльських агресорів”^⁸¹⁴.

“Хизбалла” унаочнює нову модель організації, яка активно готувалася до фронтального зіткнення з Ізраїлем, і володіє значним медійно-інформаційним потенціалом. Угрупування першим серед регіональних релігійно-політичних організацій задіяло розгалужену мережу взаємопов’язаних сайтів, оскільки Інтернет розглядається як інструмент ознайомлення широкої громадськості з політичною програмою, поширення фетв та обґрунтування легітимності діяльності організації в Лівані. Інформаційно-пропагандистська діяльність спрямована на глобальну аудиторію, здійснюється у режимі реального часу з повідомленнями локального, національного та глобального масштабу. У праці “Віртуальне громадянське суспільство “Хизбалла” Дж. Дала стверджує, що Інтернет став інструментом для формування організацією віртуальної спільноти і віртуального громадянського суспільства^⁸¹⁵.

Під час військового конфлікту сайти зазнали хактивістських атак, проте Інтернет-присутність підтримувалась завдяки сайтам-ветеранам, від яких відбруньковувалися нові. У липні 2006 р. сайт ghaliboun.net став основним доменом “Хизбалли”, виконуючи функції, пов’язані з військово-пропагандистською кампанією - випуск новин, ведення психологічної війни, пропагандистські заходи та залучення до організації нових членів^⁸¹⁶.

Під час другої ліванської війни Мережа перетворилась на інструмент комунікації і публічної взаємодії, що вивело організацію з регіонального у глобальний вимір. Р. Шлайфер окреслює військову стратегію як двохкомпонентну: партизанську та інформаційно-пропагандистську, при цьому використання аудіовізуальних технологій спричинило військово-стратегічні та міжнародно-політичні дивіденди.^⁸¹⁷ Угрупування чітко розмежувало “ворожу” (Ізраїль) та “нейтральну” аудиторії. Медіа-спеціалісти організації диференціювали “ворожу” аудиторію на військову та цивільну, розробляючи щодо кожної окремі стратегії. Особлива увага зверталась на “нейтральну” аудиторію, яка, “попри незалучення до конфлікту, може мати певний вплив на його перебіг”^⁸¹⁸.

Невід’ємною складовою лівансько-ізраїльського збройного конфлікту стали заходи інформаційно-психологічного протиборства, що здійснювались обома сторонами. Армія оборони Ізраїлю реалізовувала психологічні операції у формі медіа-пропаганди, зокрема, електронне включення у ліванські телеканали і радіостанції та підключення за допомогою мобільного зв’язку. Проте спеціалісти “Хизбaлли” зламали коди і отримали можливість відслідковувати змінні частоти ізраїльських військових радіостанцій, перехоплюючи повідомлення про втрати ЦАХАЛ.

Під час ізраїльської мультимедійної кампанії з пропагандистською метою було використано 700 тис. голосових повідомлень, ліванських користувачів мобільних телефонів закидали SMS, передавальні центри телеканалів “Al-Manar”, “Future TV” та LBC розбомбили.^⁸¹⁹ Ізраїль закликав студентів-іудеїв здійснювати моніторинг сайтів та чатів на предмет антиізраїльських дискусій, під час якого близько 5 тис. членів Всесвітнього союзу єврейських студентів застосували спеціальне програмне забезпечення для відслідкування антиізраїльських повідомлень та миттєвого реагування на них^⁸²⁰.

Заходи інформаційно-пропагандистського впливу активно проводилися і відділом пропаганди “Хизбалли”, відповідальним за підтримання позитивного іміджу у світі, а також підрив морально-психологічного стану в Ізраїлї. До психологічної війни залучались телеканал “Al-Manar”, чотири радіостанції і п’ять видань. Радіостанція “Al-Nur” застосувала мовлення на івриті у головних ізраїльських містах, “Al-Manar” цілодобово моніторив ізраїльські радіо і телебачення. У новинному контенті подавались матеріали прямого ефіру найрадикальніших ізраїльських каналів для формування стійких антиізраїльських настроїв аудиторії.

Е. Ексам у дослідженні “Незаконна атака чи правомірний напад? Атаки Ізраїлю на “Al-Manar” зауважує, що канал зазнав бомбардувань,^⁸²¹ проте мовив з законспірованих центрів. Важливим пропагандистським ходом стало те, що модератором каналу виступила жінка - Батул Айюб, яка під час військових дій прийняла 120 гостей каналу.^⁸²²

“Хизбалла” влаштовував для кореспондентів західних видань тури за визначеним маршрутом і, подібно до Ізраїлю, лімітував доступ до зони військових сутичок, але пропонував повну свободу під час медіа-туру та заохочував журналістів використовувати матеріали з архіву “Al-Manar”.

Однією з особливостей пропагандистської кампанії “Хизбалли” став запуск відеогри “Сили спеціального призначення” з сукупними обсягами продажу 100 тис. копій, а також електронної гри “Спеціальна група-2”, цільовою аудиторією яких стали мусульманські діти. Зважаючи на те, що гра продається у Сирії, Бахрейні та ОАЕ, наявна англомовна версія та фарсі, можна стверджувати, що інформаційно-пропагандистська війна вийшла на регіональний рівень.^⁸²³

“Хизбалла” досяг значних успіхів під час ведення піар-війни. Оскільки громадська думка слугує вагомим чинником прийняття політичних рішень на Заході, протистояння у піар-сфері стало фактором, який визначає позицію міжнародних акторів щодо Ізраїлю та “Хизбалли”. Кожна сторона заявила про перемогу незалежно від об’єктивного стану справ - Іран і Сирія оголосили про перемогу “Хизбалли”^⁸²⁴, Ізраїль і США стверджували, що “Хизбалла” зазнав поразки.

Катарська газета “Al-Watan” стверджувала, що боротьба організації проти ізраїльської агресії призвела до моральної та політичної поразки Ізраїлю.^⁸²⁵ На думку М. Олбрайт, після ліванського конфлікту авторитет “Хизбалли” різко виріс, причому не тільки у країнах з шиїтським населенням^⁸²⁶.

На прикладі інформаційно-пропагандистської кампанії “Хизбалли” можна стверджувати, що Захід поступово втрачає технологічне домінування. На думку І. Атанасіадіса, ізраїльські системи ведення е-війни не вивели з ладу системи захисту посольства Ірану у Бейруті та не отримали доступу до інформації, якою обмінювалися “Хизбалла” і КОДС у Сирії. При цьому “Хизбалла” перешкодив функціонуванню ізраїльського супутника, а також прослуховував військову комунікацію^⁸²⁷. Я. Левіх висуває твердження, що добре організована партизанська війна може завдати поразки високотехнологічному Заходу^⁸²⁸. Е. Кордесман зауважує, що надмірна впевненість США та Ізраїлю у технологічній перевазі може знівелюватись професійними ідеологічно мотивованими спеціалістами з хакінгу, дешифрування і прослуховування навіть у економічно слабких країнах на кшталт Лівану.

Протягом конфлікту інформаційна діяльність США також була спрямована проти Ірану, достатньо згадати заяву Б. Льюіса про ядерний удар Ірану по Ізраїлю у день перемир’я. Однак іранські ЗМІ діяли оперативно, зокрема, основні теми щоденного інформаційного потоку з’являлися у е-скриньках міжнародних аналітичних центрів. Під час ліванського конфлікту президент Ірану М. Ахмадінеджад відкрив власний блог на фарсі, арабською, англійською та французькою мовами з висвітленням його поглядів на перебіг подій. Логіці інформаційних війн підпорядковується і пропозиція М. Ахмадінеджада президенту США Д. Бушу щодо проведення теледебатів. Особливо важливо, що на інформаційному полі Іран трансформував образ ісламу у світовому співтоваристві, коли на зміну неорганізованому “ісламу вулиць” прийшов добре скоординований “іслам hi-tech”.

Під час конфлікту активними були арабські телеканали, особливо “Al-Jazeera”, які перешкодили планам Ізраїлю протиставити “Хизбаллу” і сунітське населення Палестини та Лівану, а також сприяли ідеологічному об’єднанню умми. На цьому аспекті інформаційної боротьби доцільно зупинитися детальніше, оскільки розвиток арабських медіа можна проілюструвати етапами арабсько-ізраїльського протистояння. У 1949 р. значна частина Палестини увійшла до складу Ізраїлю з мінімальним висвітленням в арабських і міжнародних ЗМІ, “вірусною” передачею новин. Війна 1967 р. продемонструвала політику замовчування невдач з боку арабських ЗМІ, а у 1973 р. – неадекватне висвітлення подій; ізраїльське вторгнення до Лівану (1982) поклало край панарабській пресі у регіоні.

У всіх арабсько-ізраїльських війнах Ізраїль домінував у висвітленні конфліктів, однак у війні 2006 р. глобальний вплив ізраїльських ЗМІ вперше знівелювався широким спектром арабських мас-медіа.^⁸²⁹ Ізраїль, використовуючи найсучасніші засоби пропаганди, програв інформаційну війну у змістовному плані.^⁸³⁰ У конфлікті 2006 р. країна не спромоглася створити імідж переможця або як мінімум – жертви конфлікту, оскільки світову громадськість не переконали у реальності терористичної загрози з боку шиїтської радикальної організації.

З іншого боку, війна у Лівані поглибила протистояння між державами-спонсорами “Хизбaлли” та саудівсько-єгипетським альянсом, що знайшло відображення у арабських ЗМІ. Окремі оглядачі стверджували, що Сирія та Іран спровокували кризу у Лівані з метою відвернення уваги громадськості від іранської ядерної програми та розслідування вбивства Р. аль-Харірі. Директор Арабського центру з вивчення ісламу та демократії Абд аль-Рахім Алі зауважив: “Коли керівництво Ірану зрозуміло, що ядерне досьє країни буде передане до РБ ООН, воно вирішило використати Ліван разом з Іраком як важіль впливу на США”^⁸³¹. Відомий єгипетський журналіст Хазем Абд аль-Рахман стверджував, що “прагнення Ірану полягає в утвердженні гегемонії над країнами арабського Сходу, з допомогою “Хизбалли” у ролі “троянського коня”,^⁸³² а редактор єгипетської урядової газети “Аl-Gumhuria” Мухаммед Алі Ібрагім зазначив, що “іранський план полягає у зруйнуванні арабських держав зсередини завдяки використанню ресурсів “Хизбалли” у Лівані та ХАМАС у Палестині і встановленні контролю над Іраком”^⁸³³. Саудівське видання “Аl-Riyadh” озвучило думку, що “війна у Лівані маргіналізує палестинсько-ізраїльський конфлікт; майбутнє сектору Газа і Західного берегу ріки Йордан прямо залежатиме від результатів протистояння та відповідної позиції міжнародних акторів”.^⁸³⁴

Застосування інформаційних технологій в арабському медіа-просторі під час конфлікту 2006 р. зумовлене їх активним розвитком у період “Кедрової революції” (2005). Після загибелі аль-Харірі телеканали “FutureTV” та LBC виступили з антисирійською риторикою. Сунітський канал “New TV”, що належить ворогу аль-Харірі T. Хайятту, та шиїтський “Al-Manar” виступили проти західного втручання у Лівані, при цьому перший канал забезпечував світське, другий – релігійне висвітлення подій. Ліванська криза спричинилась до формування антагоністичних медіа-угрупувань. Канали “Al-Manar”, “Al-JadidNobody would argue with you in Lebanon if you were to say that Al-Manar, Al-Jadid and Aoun Television Channels, as well as Al-Akhbar and Al-Safir Newspapers, fall under the March 8 alliance, which Hezbollah is the backbone of.” і “Aoun Television Channels”, видання “Al-Akhbar” і “Al-Safir” утворили альянс “8 березня” на чолі з “Хизбаллою”, якому протистояв альянс “14 березня”On the other hand, Future TV, which has both news and international channels, and to a lesser extend LBC satellite channel, not to mention the Future newspaper (whose premises were attacked by the March 8 alliance during the invasion of Beirut by Hezbollah) and to a lesser extent Al Nahar newspaper, are the media mouthpieces of the [opposing] March 14 alliance. у складі “Future TV” та видання “Al Nahar”.

Під час масової демонстрації 14 березня 2005 р. демонстранти експлуатували гіпермедіа-простір, використовуючи мобільні телефони, цифрові фотоапарати і Інтернет. Зняті з допомогою мобільних телефонів і цифрових апаратів фотографії передавались новинним агенціям або завантажувались на веб-сайти^⁸³⁵.

Убивство аль-Харірі та подальші масові демонстрації призвели до виникнення значної кількості блогів, присвячених ліванській політиці і міжнародним відносинам^⁸³⁶. Війна у Лівані (2006) розширила можливості блогінгу на Близькому Сході. Протягом першого тижня військових дій блоги виконували роль форуму для ліванських та ізраїльських користувачів, проте збільшення кількості жертв серед цивільного населення знівелювало дискусію. Протягом другого тижня під час блокади Лівану блоги об’єднались у рух вебтифади (кіберспротиву). Ліванська блогосфера позиціонувалась як альтернативне джерело інформації для міжнародної аудиторії і відіграла вагому роль у наданні гуманітарної допомоги для Лівану. Згідно із даними міжнародного пошуковика блогів Technorati, під час ліванської війни найпопулярнішими ключовими словами стали “Хизбалла” і “Кана”.^⁸³⁷ Як стверджує Н. Говінг, заслуга ліванських блогерів полягає у тому, що вони створили ілюзію ізраїльської “вразливості”.^⁸³⁸ Хоча блоги широко висвітлювали військові дії, вони нерівномірно охоплювали ліванське суспільство, оскільки притаманні міській еліті - маронітам-християнам і сунітам.^⁸³⁹

Чисельна ліванська діаспора також активно долучилася до ліванської блогосфери. Лівансько-американський політолог Асад Абу Халіл на власному сайті складав 10-30 постів на добу, регулярно критикуючи саудівські ЗМІ, зокрема, “Al-Arabiya”. Широка участь ліванської діаспори у блогінгу під час конфлікту демонструє його потенціал у зближенні і залученні до колективних дій географічно віддалених спільнот.^⁸⁴⁰

Протягом лівансько-ізраїльського конфлікту блогосфера стала вагомим джерелом інформації для журналістів і аналітиків, доповнюючи друковані ліванські і особливо іноземні видання, а також ВВС. Блоги позиціонувались як джерело альтернативної інформації “з перших рук”, дещо витіснивши арабські супутникові канали, які виконували дану роль впродовж попередніх конфліктів на Близькому Сході.

Якщо перша війна у Затоці переважно висвітлювалася CNN, операція в Афганістані вивела у глобальний медіа-простір “Al-Jazeera”, то війна у Лівані дала поштовх Інтернет-журналістиці, що сприяло становленню нової арабської публічної сфери, значною мірою базованої на транснаціональних медіа.^⁸⁴¹ Лівансько-ізраїльський конфлікт засвідчив, що ефективні інформаційні атаки на арабський світ не можуть генеруватись західними ЗМІ. Враховуючи швидкість розвитку ІКТ в арабському світі, дана тенденція з часом тільки посилиться.

Події у Лівані підтвердили, що інформаційні операції стають невід’ємною частиною збройних конфліктів. Активне професійне застосування міжнародних ЗМІ формує сприятливу зовнішньополітичну ситуацію, забезпечуючи підтримку світової громадськості.^⁸⁴² Володіючи перевагою у сфері озброєнь і частково вирішивши тактичні завдання, Ізраїль і США зазнали значних втрат в інформаційно-психологічному вимірі. У ліванському конфлікті найважливішу роль відіграли інформаційно-психологічний і дезінформаційний фактори, а також вектор опору ісламського світу, який перейшов із області тероризму у сферу високих технологій^⁸⁴³.

Blog

Д-р політ, наук (Інститут соціальних наук Одеського національного університету Ім. І.І. Мечнікова)

Содержание