Усе про спільні політики європейського союзу

Вид материала

Документы

Содержание Список літератури Питання до обговорення Енергетична політика Список літератури

Подобный материал:

• Адаптація законодавства, 124.89kb.
• Указ президента україни про Програму інтеграції України до Європейського Союзу, 14.47kb.
• Авна політика інтеграції України до Європейського Союзу та формування нової політики, 107.81kb.
• Постанови кабінету міністрів україни зміст, 5319.12kb.
• Інструмент Європейського сусідства І Партнерства, 640.25kb.
• Яка основна мета адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу?, 6.85kb.
• Львівський національний університет імені івана франка на правах рукопису, 1144.09kb.
• З м І с т вступ 3 розділ правова природа європейського союзу, 398.05kb.
• План дій Європейського Союзу в галузі юстиції та внутрішніх справ план дій європейського, 130.74kb.
• Удк 37. 031 Ó Брюханова Н. О. Зміст освіти: аспекти вивчення, 245.11kb.

Список літератури

• ALLANDOTTIR Agnes (et al.)- Innovation and Competitiveness in European Biotechnology. Luxembourg: EUR-OP*, 2002.

" ALLEE Verna. The future of knowledge: increasing prosperity through value networks. Amsterdam; Boston: Butterworth-Heinemann, 2003.

■ EUROPEAN COMMISSION. The Regional Dimension of the European Research Area. Luxembourg: EUR-OP*, 2002.

■ The European Research Area: an Internal Knowledge Market, Luxembourg: EUR-OP*, 2002.

■ Investing in research: an action plan for Europe. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ Future and emerging technologies in the 5th framework programme 1999-2002. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ A rough guide to the Marie curie actions. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ European Bio-Energy Projects: 1999-2002, Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ Researchers in the European research area: one profession, multiple careers. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ Future directions of innovation policy in Europe: Proceedings of the innovation policy workshop held in Brussels on 11 July 2002. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ GARRIGUE Daniel (rapporteur). La politique europeenne de recherche et de developpement. Paris: Assemblee nationale, 2003.

■ GYORFFI Miklos. (ed.). Community-funded projects: 1998-2002: generic activities and infrastructures. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ MALACARNE Marco (et al.). Access to Research Infrastructures 2002. Luxembourg: EUR-OP*, 2002.

■ MAXWELL Linda (ed.). Gender & Research. Luxembourg: EUR-OP*, 2002.

■ NAIRN Alasdair. Engines that Move Markets: Technology Investing from Railroads to the Internet and beyond. Chichester: John Wiley & Sons, 2002.

■ NIKOLOVA Maria, BOSCHE Lars. The approach of the European Union to the information society. Luxembourg: European Parliament, 2003.

■ ORGANISATION FOR ECONOMIC COOPERATION AND DEVELOPMENT. Governance of public research: toward better practices, Paris: OECD, 2003.

■ POLT Wolfgang (et al.). Good Practice in Industry-science Relations. Luxembourg: EUR-OP*, 2002.


335.

■ SILVESTRO Severine. "L'Union europeenne numero un de la recherche mondiale?", Revue du Marche commun et de I'Union europeenne", Revue du Marche commun et de I'Union europeenne, n. 469, juin 2003, p. 399-400.

■ VERLAECKT Koen, VITORINO Virginia. Unity and Diversity: the Contribution of the Social Sciences and the Humanities to the European Research Area. Luxembourg: EUR-OP*, 2002.

* Публікації Офісу офіційних публікацій Європейських Спільнот (EUR-OP*) зазвичай видаються усіма офіційними мовами ЄС.

ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ

1. Спільна політика щодо досліджень послаблює чи посилює дослідницькі зусилля держав-членів ЄС?

2. Якими є основні види науково-дослідної діяльності та технологічного роз­витку Спільноти?

3. Якою є роль Спільного дослідного центру?

4. Окресліть напрямки діяльності ядерних досліджень Євратому.

5. Окресліть цілі спеціальних дослідницьких програм Європейської Спільноти.


336.

ЕНЕРГЕТИЧНА ПОЛІТИКА

Низка послідовних стрибків цін на нафту та їхній вплив на економічну й валютну систему на міжнародному рівні та рівні ЄС, а також зусилля Спільноти, спрямовані на зменшення залежності від імпортної нафти, становлять три взаємопов'язані проблеми, що мали найвищий пріоритет на економічному порядку денному в 1970-ті роки. Спільнота виявилася непідготовленою до їх по­долання, оскільки в 1950-ті роки, за підписання Договорів про його заснування, країни Європи були майже цілком забезпечені власними енергоносіями й сподівалися, що нове джерело — атомна енергія — невдовзі потіснить вугілля, що натоді було традиційним енергоресурсом. Натомість із часом з'ясувалося, що нафта — це значно привабливіше джерело енергії, і в 1960-ті роки вона швидко завоювала провідні позиції на ринку Спільноти.

Оскільки два основоположні Договори були присвячені енергоносіям минулого (вугіллю — Договір про ЄСВС) та, як вважали, майбутнього (атомній енергії — Договір про Євратом), у розпорядженні Комісії не було правових інструментів, які б дозволили їй взяти на себе відповідальність в енергетичному секторі (фактично в нафтовому, певну увагу якому було приділено лише в До­говорі про ЄЕСп), який на момент кризи набув вирішального значення. Спільнота відчула весь ризик своєї залежності від імпортної нафти під час жовтневої енергетичної кризи 1973 р. Починаючи з 1974 р. Спільнота почала ставити цілі й здійснювати заходи, спрямовані на зменшення своєї залежності від імпортної сирої нафти та нафтопродуктів. Відтоді й бере свій початок фор­мування спільної енергетичної політики.

19.1. Значення енергії для Європи

Енергетична політика вкрай важлива, оскільки енергія становить основу еко­номічної й соціальної діяльності індустріалізованих країн. Енергетичні витрати впливають не лише на ті галузі, що вирізняються значним енергоспоживанням, а й на промисловість загалом і навіть на життєвий рівень громадян, передусім тому, що ціни на енергоносії чинять вплив на транспортні видатки та витрати на опалення. Суворо дотримуючись принципу субсидіарності [див. підрозділ 3.2. ] та екологічних вимог, європейська енергетична політика покликана врівноважувати вплив на ви­робництво та споживання енергії задля гарантування розвитку економіки та підвищення добробуту громадян Союзу. З одного боку, вона має забезпечити ефек­тивне функціонування єдиного ринку енергетичних продуктів і послуг, а з іншого -гарантувати постачання відносно дешевих і безпечних (зі стратегічного й еко­логічного поглядів) енергоресурсів у держави Союзу. Отже, спільна енергетична політика розвивається в двох напрямах: забезпечення функціонування міжнародного енергетичного ринку та підвищення безпеки енергопостачання.


337.

''Батьки-засновники" не залишили поза увагою спільну енергетичну політику; вони присвятили енергетиці два основоположних договори: Договір про ЄСВС, який стосується вугільного сектора, та Договір про Євратом, який стосується ядерної енергії [див. підрозділ 2.1.]. Однак вони не змогли забезпечити установам Європейської економічної спільноти більш або менш чіткі повнова­ження щодо діяльності у вуглеводневому секторі. Хоча "заднім числом" прийняті рішення можна критикувати, проте варто зважати, що в 1950-і роки вугілля було вдосталь, його ціна була невисокою, і він задовольняв енергетичні потреби шести країн-засновниць на 65%. Тому натоді вугілля вважали основним енергоносієм, що живитиме процес утворення єдиного ринку. Окрім того, експерти, вражені нещодавньою демонстрацією сили атомної енергії в Хіросимі, передрікали велике майбутнє її мирному використанню.

У роки, коли нафта була дешевою, а її постачання гарантованим, особливої потреби у виробленні спільної або навіть національної нафтової політики не відчувалося; така ситуація була характерна для всього повоєнного періоду, аж до початку 1970-х років. В основі цієї "золотої ери" лежали відкриття західними наф­товими компаніями великих родовищ нафти на Близькому Сході та в Африці, а та­кож правова система, що визначала режим експлуатації нафтових родовищ. Клю­човим принципом цієї системи було надання країною-власницею ресурсів моно­польних прав на розвідку та освоєння певної нафтоносної території одній або кільком іноземним компаніям (ліцензування). Спектр діяльності цих компаній охоп­лював усі види робіт у нафтовій галузі (пошуково-розвідувальні роботи, видобуван­ня, транспортування, перероблення, зберігання та збут), і вони мали міцні позиції, що давало змогу регулювати обсяги видобування нафти в переважній більшості країн-експортерів та умови її продажу в країнах-імпортерах.

19.1.1. Криза 1973 р.

Вперше відкрите протистояння між країнами-власницями нафтових ресурсів, з одного боку, та країнами-споживачами і їхніми нафтовими компаніями — з іншого, виявилося в перебігу арабо-ізраільської війни Судного дня 6-16 жовтня 1973 р. Підчас цієї війни та протягом кількох місяців після неї арабські країни успішно ви­пробували зброю, якою були їхні нафтові ресурси. Ці країни запровадили кількамісячне ембарго на експорт нафти до країн, визнаних "ворогами арабської справи", зокрема майже до всіх країн Західної Європи, водночас скоротивши за­гальні обсяги видобування нафти. Арабські країни вирішили відмовитися від прин­ципу визначення ціни на сиру нафту на основі угод з нафтовими компаніями і в од­носторонньому порядку підняли ціни. Згодом вони висунули підвищені вимоги до участі в компаніях з видобування сирої нафти. Внаслідок сукупної дії всіх цих чин­ників протягом кількох місяців ціни на нафту зросли вчетверо, а найбільшому в світі імпортерові - Європейській Спільноті —довелося зіткнутися з істотною непевністю кількісної та цінової ситуації на ринку нафти й нафтопродуктів. Якби існувала спільна торговельна політика в нафтовому секторі, вона могла б суттєво посилити позицію держав-членів ЄЕСп на переговорах; однак навіть після гіркого уроку, що виявив їхню слабкість перед лицем об'єднаного фронту країн-виробників,


338.

європейські країни були не готові поступитися своїм суверенітетом у нафтовому секторі, аби спільно обговорювати умови постачання енергоносіїв.

19.1.2. Міжнародна співпраця в енергетичній галузі

Встановити певний порядок щодо умов попиту та пропозиції на енергію в Європі мала Європейська енергетична хартія, в якій викладено принципи, цілі та шляхи досягнення всеєвропейської співпраці в енергетичній галузі. Підписана в Гаазі 17 грудня 1991 р. практично всіма європейськими країнами, а також Спільнотою в цілому, Канадою, Сполученими Штатами та Японією, ця хартія, по суті, є кодексом доброї практики. її завдання полягало насамперед у тім, аби вагомо продемонструвати консенсус, оснований на принципах солідарності та доповнюваності, особливо між країнами Західної Європи - з їхніми ноу-хау й передовими технологіями - і країнами Центральної та Східної Європи, зокрема країнами колишнього Радянського Союзу, відносно багатими на енергетичні ресурси.

Хартія зосереджена на досягненні таких операційних цілей: розширення торгівлі, особливо шляхом налагодження роботи вільного ринку, забезпечення вільного доступу до ресурсів та розвитку інфраструктури; співпраця й коорди­нація енергетичних стратегій; оптимальне використання енергії та захист довкілля. Зазначених цілей передбачається досягти шляхом реалізації спільних заходів країн-учасниць у шести окремих пріоритетних сферах: забезпеченні доступу до ресурсів; використанні ресурсів; інвестиційних угодах; лібералізації торгівлі; гармонізації технічних норм і правил безпеки; у сфері досліджень, тех­нологічного розвитку та інновацій. З урахуванням цих цілей, реалізація Хартії має стати поворотним пунктом в енергетичній політиці Спільноти. Відповідні процедури реалізації передбачені Європейським договором щодо енергетич­ної хартії, що його підписано в Лісабоні 17 грудня 1994 р.¹ Згідно з цим дого­вором передбачено налагодити нові зв'язки між основними європейськими країнами, більшістю незалежних держав колишнього Радянського Союзу, Цент­ральної та Східної Європи, а також Канадою, Сполученими Штатами та Японією для забезпечення транзиту енергоносіїв між Сходом і Заходом, торгівлі ними, інвестицій та співпраці в енергетичному секторі. Допомогу ство­реному в Брюсселі секретаріатові конференції надає Європейська Комісія.

З фінансового боку співпраця країн ЄС з третіми країнами здійснюється в рам­ках багаторічної програми розвитку міжнародної співпраці в енергетичному секторі (на 1998 — 2002 pp.) "Синергія" (Synergy), котра є складником загальної енерге­тичної рамкової програми [див. підрозділ 19.1.3.].² її завданнями передбачено на­дання допомоги третім країнам у визначенні та впровадженні енергетичної політики і сприяння промисловій співпраці в енергетичному секторі між цими країнами та Європейською Спільнотою, особливо у сферах, що стосуються безпеки енергопо­стачання та впровадження Кіотського протоколу щодо парникового ефекту [див.

' OJ L 380, 31.12.1994, OJ L Council Decision 98/537, OJ L 252, 12.09.1998 та Coun­cil Decision 2001/595, OJ L 209, 02.08.2001.

² Decision 1999/23, OJ L 7, 13.01.1999 та Decision 2001/353, OJ L 125, 05.05.2001.


339.

підрозділ 16.3.4.]. Основними заходами Синергетичної програми передбачено на­дання допомоги в створенні енергетичних інституцій, здатних визначити вимоги зацікавлених країн і спрямувати відповідні ресурси, а також допомагати органам влади окремих країн, підтримувати розроблення інструментів енергетичної політики, провадити навчання й надавати інформацію органам державної влади та суб'єктам економічної діяльності, приділяючи особливу увагу транснаціональним проектам. Співпраця з країнами Центральної Європи та незалежними державами колишнього Радянського Союзу, згідно з програмами "Фаре", "Тасіс" [див. підрозділи 25.2 і 25.4] та Синергетичною програмою, зосереджена у сфері мо­дернізації енергосистем цих країн і, зокрема, на реформуванні інституційної струк­тури енергетичного сектора та реструктуризації електрогенерувальних компаній.

19.1.3. Енергетична стратегія Спільноти

У доповіді Комісії під назвою "Загальний огляд енергетичної політики та за­ходів у галузі енергетики" представлено комплексний аналіз всіх заходів Європейського Союзу в енергетичній сфері і зроблено спробу закласти підвалини для визначення майбутнього напряму політики ЄС у цій галузі, враховуючи вик­лики, з якими стикається Європейський Союз, зокрема: дедалі більшу за­лежність від зовнішніх чинників, потребу підвищити конкурентність європейської економіки та зважати на екологічні завдання, особливо стосовно викидів парни­кових газів, передусім СО₂. На пропозицію Комісії Рада прийняла рамкову про­граму дій в енергетичному секторі (на 1998 - 2002 рр.), мета якої полягає в об'єднанні під одним дахом усіх стратегічних заходів у галузі енергетики, аби підвищувати їх ефективність і відповідність пріоритетним цілям та аби забезпечу­вати тісніше координування з іншими заходами в цьому секторі, що здійснюються в межах інших політик Спільноти.⁴ Рамкова програма складається з базового рішення, що визначає загальні правила, і шести галузевих програм: ЕТАП (дослідження, аналіз, прогнозування й інші аналогічні заходи в енергетичному секторі - ЕТАР); СИНЕРПЯ (міжнародна співпраця в секторі енергетики -SYNERGY) [див. підрозділ 19.1.2]; КАРНОЇ (екологічно-чисте й ефективне ви­користання твердих видів палива — CARNOT) [див. підрозділ 19.2.2]; SURE (безпека та міжнародна співпраця в галузі атомного транспорту) [див. підрозділ 19.2.3]; SAVE (підвищення ефективності використання енергії) [див. підрозділ 19.3.1] та АЛЬТЕНЕР (сприяння розширенню використання відновних джерел енергії - ALTENER)[flHB. підрозділ 19.3.5].

19.2. Внутрішній енергетичний ринок

Відкриття енергетичних ринків шляхом усунення бар'єрів, що мають як дер­жавне, так і приватне походження, а також встановлення спільних правил мо­жуть забезпечити доступність енергії для кінцевого користувача на найсприят­ливіших умовах, незалежно від того, ким він є — великим підприємством енер-

³ COM (97) 167, 23 April 1997.

4 Decision 1999/21, OJ L 7, 13.01.1999.


340.

гомісткої галузі чи просто приватною особою. Економічні угоди в енергетичному секторі, як правило, мають велику вартість, через що цей сектор зазвичай пере­буває в центрі уваги державних стратегій контролю та може скористатися виго­дами, які забезпечує подібна відкритість [див. підрозділ 6.3. ]. Для завершення формування внутрішнього ринку нафтопродуктів [див. підрозділ 14.2.3.] особливе значення має фіскальне вирівнювання, яке відбувається шляхом зближення ре­альних ставок акцизних зборів, що стягуються в межах податкової політики. І ще один момент, останній за порядком, але не за значенням: запровадження конку­ренції в тих секторах, де й досі переважають державні монополії, може відіграти ключову роль у забезпеченні інтеграції ринків і підвищенні конкурентності еко­номіки ЄС [див. підрозділ 15.5.4.].

Формування реального внутрішнього ринку енергії також залежить від роз­витку транс'європейських енергетичних мереж, які мають забезпечити всю те­риторію Європейського Союзу дешевою та екологічно чистою енергією із дивер-сифікованою пропозицією [див. підрозділ 6.8.]. Розвиток цих мереж має особливе значення для регіонів, що перебувають у менш сприятливому становищі і наразі не мають доступу до великих взаємопов'язаних мереж газо- та електропостачан­ня, що є причиною й водночас наслідком їхньої відсталості [див. підрозділ 12.1.1.]. Тимчасом чинним є Регламент щодо обов'язкового повідомлення Комісії про інвестиційні проекти, здійснювані в інтересах Спільноти в нафтогазовому й енер­гетичному секторах, що має забезпечити певну координацію у сфері інвестицій у розвиток транс'європейських енергетичних мереж.⁵

Загалом основний шлях розвитку інтеграції енергетичного ринку полягає в повному застосуванні права Спільноти щодо внутрішнього ринку, зокрема положень, пов'язаних із забезпеченням вільного руху товарів і послуг, а також із монополіями, підприємствами (фірмами, компаніями) та державною допомо­гою. Інтеграція цього ринку має фундаментальне значення для забезпечення конкурентності економіки ЄС та підвищення добробуту його громадян. Однак енергетичний сектор не може повною мірою скористатися вигодами від подібної інтеграції, оскільки держави-члени й досі використовують аргументи щодо безпеки постачання та відмінностей в енергетичній ситуації різних держав як привід для збереження своїх національних монополій і подальшого існування різних регулятивних систем.

19.2.1. Ринки електроенергії та газу

Основна мета внутрішнього енергетичного ринку полягає в лібералізації й інтеграції ринків електроенергії та природного газу. Найважливішою про­блемою в цій сфері є застосування передбачених європейськими договорами правил конкуренції до монополій, які здійснюють транспортування й розподіл газу та електроенергії, попри те, що згаданим монополіям доручено надання послуг, які становлять загальний економічний інтерес [див. підрозділи 6.6.4 і 15.5.4]. Іншою проблемою є узгодження цілей усунення торговельних бар'єрів

⁵ Regulation 1056/72, OJ L 120, 25.05.1972 та Regulation 736/96, OJ L 102. 25.04.1996.


341.

та підвищення ефективності використання енергії через запровадження європейських стандартів, розроблених європейськими організаціями зі стан­дартизації ЄКС/ЄКЕС (CEN/CENELEC) [див. підрозділ 6.2.2]. Останньою проблемою є запровадження моніторингу ринків і співпраця зі створення й розвитку взаємопов'язаних систем між регулятивними органами національного рівня в газовому й електроенергетичному секторах.

На початку 1990-х років було зроблено деякі конкретні спроби в напрямі інтеграції ринків електроенергії й газу. Зокрема, було ухвалено Директиву що­до транзиту електроенергії через великі європейські мережі; її мета полягала в поглибленні інтеграції міжнародного ринку електроенергії шляхом усунення перешкод для торгівлі електроенергією між великими мережами.⁶ Окрім того, було ухвалено Директиву стосовно транзиту природного газу через великі мережі; її мета полягала в заохоченні торгівлі в газовому секторі.⁷ Угоди про транзит електроенергії та природного газу між великими мережами укладають за участі органів, що відповідають за роботу цих мереж, а також компетентних органів держав-членів. Умови транзиту мають бути недискримінаційними та рівними для всіх сторін-учасниць, а також не повинні містити несправедливих положень або необгрунтованих обмежень і ставити під загрозу безпеку поста­чання та якість надаваних послуг. У разі незгоди сторони-учасниці транзитних угод мають право подати скаргу до примирювального органу, який створила й очолює Комісія. Згідно з Директивою про прозорість цін на газ та електрое­нергію, що їх сплачують кінцеві промислові споживачі, запроваджено вимогу про обов'язкову публікацію двічі на рік цінових даних, що охоплюють усі го­ловні категорії споживачів.⁸

Наприкінці 1990-х років було зроблено низку серйозних заходів на шляху до лібералізації електроенергетичного та газового секторів. Згідно з директивами Спільноти встановлено спільні правила для внутрішнього ринку електроенергії'⁹ та газу.¹⁰ В їх основу покладено збалансований підхід до забезпечення доступу до зга­даних систем, певні зобов'язання держави та правила конкуренції, а також широке застосування принципу субсидіарності [див. підрозділ 3.2. ], що має врахувати особ­ливості національних електричних та газових систем і полегшити впровадження цих принципів у національне законодавство. У директивах також містяться перехідні положення й винятки з базових лібералізаційних вимог, покликані забезпечити відповідальне використання й гарантії роботи згаданих систем. На основі зазначе­них директив до 2000 р. було забезпечено лібералізацію внутрішнього ринку елек­троенергії більш як на 65%, тоді як лібералізація внутрішнього ринку природного газу щойно почалася і має досягти рівня 33% лише в 2008 р. Ступінь відкриття електричного та газового ринків є досить переконливим, проте є потреба в запро-

⁶ Directive 90/547, OJL 313, 13.11.1990 та Directive 98/75, OJ L 276, 13.10.1998.

⁷ Directive 91/296, OJL 147, 12.06.1991 та Directive L233, 30.09.1995.

⁸ Directive 90/237, OJ L 185, 17.07.1990 та Directive 93/87, OJ L 277, 10.11.1993.

¹¹ Directive 96/92, OJ L 27, 30.01.1997 та Decisions 1999/791 to 1999/798, OJ L 319, 11.12.1999.

10. Directive 98/30, OJ L 204, 21.07.1998.


342.

вадженні додаткових заходів, спрямованих на підвищення конкурентності, знижен­ня цін і створення справжнього внутрішнього ринку."

19.2.2. Ринок твердого палива

До липня 2002 р. регулювання єдиного ринку у вугільному секторі здійснювалося згідно з Договором про Європейську Спільноту з вугілля та сталі (ЄСВС) [див. підрозділ 2.1.]. Основні правила, передбачені цим Договором, містяться в його статті 4, згідно з якою забороняється запроваджувати податки на входження до ринку та вихід із нього, податки, що мають еквівалентну дію, та кількісні обмеження на рух продукції. У Паризькому договорі, що грунтується на принципі регульованої конкуренції, викладені правила укладання угод, злиття компаній та використання панівного становища й заборонено застосування цінової дискримінації, прийомів нечесної конкуренції та дискримінаційної практи­ки, тобто застосування продавцем неоднакових умов для аналогічних трансакцій, зокрема, з урахуванням державної належності покупця (стаття 60 Договору про ЄСВС). У такий спосіб автори Договору намагалися гарантувати всім спожива­чам рівний доступ до засобів виробництва та забезпечити інтенсивний розвиток міжнародної торгівлі.

Хоча Договір про ЄСВС забезпечив створення спільного вугільного ринку, він не зміг запобігти витісненню вугілля нафтою, яка є гнучкішим енерго­носієм, яку легше переробляти й транспортувати і яка, поза тим, дешевша. Збереження домінування вугілля вимагало б застосування різкіших і дорожчих заходів у формі запровадження спеціальної вугільної політики на зразок спільної сільськогосподарської [див. підрозділ 21.4.]. Європа 1960-х років, розбещена надлишковою пропозицією нафти, була не готова сплачувати такі кошти за свою енергетичну незалежність.

Отже, протягом 1990-х років — в умовах міжнародної конкуренції та внаслідок поступових змін у внутрішній політиці держав-членів — обсяги інвестицій у вугільну галузь ЄС дедалі знижувалися. Щоб зламати цю тенденцію, було впроваджено програму КАРНОЇ (1998 - 2002 pp.) - одну зі складників Рамкової програми дій в енергетичному секторі [див. підрозділ 19.1.3], покликану сприяти використанню в енергетичних підприємствах, що працюють на твердому паливі, екологічно чистих та ефективних технологій, а також заохочувати розви­ток передових технологій за доступного рівня витрат.¹²

19.2.3. Ринок атомної енергії

Економічні чинники, пов'язані з ринком атомної енергії, також розвивалися не так, як передбачалося за підписання Договору про Євратом [див. підрозділ 2.1]. У 1950-ті роки вважали, що ядерна енергетика невдовзі вийде на промислову сцену, однак непередбачене падіння цін на енергетичному ринку відстрочило настання цієї події. Фактично атомна енергія стала економічно конкурентною лише після кризи

" COM(2001)125, 13March 2001.

¹² Decision 1999/21, OJ L 7, 13.01.1999.


343.

1973 р. та стрімкого злету цін на нафту. До того моменту відсутність реального ринку атомної енергії змусила держав-членів створювати штучний ринок, ре-алізуючи дорогі державні дослідницькі програми, спрямовані не стільки на заохо­чення промислових проектів, скільки на нагромадження фундаментальних знань. Це спонукало держав-членів до виходу за межі прямого й вузького шляху, визначе­ного Договором про Європейську Спільноту з атомної енергії (ЄСАЕ або Євратом) і рухатись паралельними технологічними напрямами, зокрема, у сфері розроблення систем збагачення урану, що в 1965 - 1972 рр. призвело до серйозної кризи в Євратомі.

У будь-якому разі Договір про Євратом дав змогу створити добре налагод­жений спільний ринок атомної енергії, для якого характерні: відсутність митних тарифів та інших стягнень еквівалентної дії, а також будь-яких кількісних обме­жень на імпорт та експорт природного й збагаченого урану та інших ядерних ма­теріалів (стаття 93 Договору про ЄСАЕ); свобода руху робочої сили та створення підприємств на спільному ринку атомної енергії (статті 96 та 97 Договору про ЄСАЕ); свобода руху капіталу для фінансування ініціатив у галузі атомної енерге­тики (статті 99 та 100 Договору про ЄСАЕ); свобода визначення цін у результаті збалансування попиту та пропозиції силами Агенції з постачання (стаття 67 До­говору про ЄСАЕ), а також заборона практики дискримінаційного ціноутворення задля забезпечення деяким споживачам привілейованого становища (стаття 68 Договору про ЄСАЕ). Учасники ринку мають інформувати Комісію про всі великі інвестиційні проекти в цій галузі до початку їхньої реалізації (стаття 41 Договору про ЄСАЕ), а Комісія має змогу інформувати уряди й учасників ринку в країнах -членах про цілі та перспективи виробництва атомної енергії на території Спільноти (стаття 40 Договору про ЄСАЕ).

Одна цікава особливість Договору про Євратом полягає в тому, що згідно з ним спільні підприємства, які мають вирішальне значення для розвитку атомної промисловості Спільноти, здобувають спеціальний статус і певні пільги (стаття 45 Договору про ЄСАЕ). Рада міністрів, діючи одностайно за пропо­зицією Комісії, може надавати кожному спільному підприємству всі або деякі з пільг, передбачених у додатку III до Договору про ЄСАЕ, зокрема визнання за­купівлі нерухомого майна, потрібного для створення спільних підприємств, діяльністю, яка відповідає державним інтересам, або звільнення таких підприємств у процесі становлення від усіх зборів і митних платежів (стаття 48 Договору про ЄСАЕ). У 1978 р. такий статус було надано підприємству, що мало вирішальне значення для розвитку ядерної індустрії Спільноти, а саме спільному підприємству, котре, як ми зазначали в попередньому розділі, здійснює проект зі спорудження прототипу спільного європейського термо­ядерного плазмового устатковання "Torus" [див. підрозділ 18.3.2]."

Можливо, найважливішим спільним досягненням й одночасно характер­ною рисою спільного ринку атомної енергії є ядерна безпека. Це досягнення має фундаментальне значення, оскільки визначає рівень сприйняття атомної енергії громадськістю. До того ж ядерну безпеку на спільному ринку розгляда­ють під різними кутами зору. У розділі VII Договору про Євратом згадано "за-

¹³ Decision 78/471, OJ L 151, 07.06.1978 та Decision 91/677, OJ L 375, 31.12.1991.


344.

ходи безпеки". Комісія має бути поінформована про базові технічні вимоги до будь-якого атомного устатковання. Крім того, Комісія має затвердити процеду­ри хімічного перероблення радіоактивних матеріалів (стаття 78 Договору про ЄСАЕ). Вона мусить стежити за тим, щоб усі руди, сировинні та спеціальні розщепні матеріали використовували лише за їхнім прямим призначенням, згідно з повідомленням користувачів (стаття 77 Договору про ЄСАЕ), а самі користувачі — дотримувалися міжнародних заходів безпеки та заходів із за­побігання поширенню ядерних технологій, передбачених у Регламенті про Євратом.'⁴ Комісія може відрядити до держав-членів інспекторів, яким будь-коли має бути наданий доступ до всіх приміщень, інформації та осіб, тією мірою, наскільки це необхідно для забезпечення контролю рудних, сировинних і спеціальних розщепних матеріалів, що використовуються в приблизно 750 ядерних устаткованнях, зокрема в 130 атомних реакторах Спільноти (стаття 81 Договору про ЄСАЕ). Центр ядерної безпеки Євратому має гарантувати, що в Європейському Союзі ядерні матеріали використовуються лише за прямим призначенням, а зобов'язання Комісії щодо заходів з дотримання ядерної без­пеки, згідно з угодами з третіми країнами та міжнародними організаціями, як виконуються належним чином. Фактично на початку 1990-х років до центру ядерної безпеки Євратому кілька разів зверталися з проханням вжити заходів через випадки незаконного транспортування ядерних матеріалів зі Східної Європи, проте, за результатами проведених Центром у 1999 та 2000 р. розслідувань, жодних ознак використання ядерних матеріалів не за їхнім пря­мим призначенням у мирних цілях не виявлено.¹⁵

19.2.4. Нафтовий ринок

Єдиний європейський ринок нафтопродуктів, хоча й менш розвинений, ніж ринок атомної енергії, за багатьма показниками вже існує. Згідно з Догово­ром про ЄЕСп (нині Договір про ЄСп), який визначає правила роботи нафто­вого ринку, скасовано всі кількісні обмеження на торгівлю між державами-членами та всі інші заходи, які мають еквівалентну дію. Тарифні перешкоди для торгівлі нафтопродуктами ліквідовані в липні 1968 р. На зовнішньому ринку було встановлено нульову ставку Спільного митного тарифу для імпорту сирої нафти та дуже низькі ставки для нафтопереробної продукції. Останні були до­датково знижені згідно з Генеральною угодою з тарифів і торгівлі [див. підрозділ 23.4]. Усі свободи, записані в Римському договорі, зокрема свобода підприємницької діяльності і свобода надання послуг, повною мірою застосо­вуються в нафтовому секторі [див. розділ 6].

Попри те, що спільний нафтовий ринок, можливо, ще недосконалий, у межах Спільноти можна вільно транспортувати нафтопродукти з однієї країни до іншої. Великі нафтові компанії мають змогу будувати нафтопереробні підприємства в певних "нервових центрах" спільного ринку й тим самим постача­ти нафтопродукти в мережі, що охоплюють сусідні області двох і більше країн-

14. Regulation 3227/76, OJ L 363, 31.12.1976 та Regulation 2130/93, OJ L 191,

31.07.1993.

¹⁵ COM(2001)436.


345.

членів. У разі виникнення непередбаченого попиту на певний вид продукції на тому чи іншому регіональному чи національному ринку, який неможливо задо­вольнити силами місцевих нафтопереробних підприємств, компанії забезпечують постачання потрібної продукції із заводів, розташованих в інших країнах Спільноти. Це дозволяє раціоналізувати виробничу та збутову діяльність і задо­вольнити попит у навколишніх регіонах, незважаючи на наявні лінії розмежуван­ня у вигляді національних кордонів. Як наслідок, нафто- і газогони починаються у великих портах Середземного та Північного морів, перетинають одну або кілька країн-членів і постачають сиру нафту підприємствам різних нафтових компаній, розташованих в інших країнах-членах. До створення єдиного ринку важко було уявити європейську державу, яка б погодилася на те, щоб постачання такого стратегічного продукту, як нафта, залежало від доброї волі однієї чи кількох сусідніх країн. Завдяки Європейській Спільноті було створено декілька показових ситуацій, які неможливо було уявити в умовах протекціоністського повоєнного періоду [див. підрозділ 1.1.2].

19.3. Енергопостачання

Безпека енергопостачання — це здатність забезпечити постійне задоволен­ня основних енергетичних потреб за допомогою, з одного боку, достатніх внутрішніх ресурсів, що використовуються на прийнятних економічних умовах, а з іншого — доступних стабільних і диверсифікованих зовнішніх джерел. Згідно з цим означенням, безпека енергопостачання більшості європейських країн у 1950-ті роки була вищою, ніжу 1970-ті або навіть у 1990-ті, попри всі зусилля, що їх докладали в цьому напрямі протягом трьох десятиліть. Справді, на початку 1950-х років енергетична галузь Спільноти розвивалася на основі місцевих ре­сурсів, насамперед вугілля. У 1955 р. за рахунок вугілля було забезпечено 64% загального обсягу споживання енергії в шести країнах Спільноти; однак поступо­во, крок за кроком відбулося переміщення попиту з первинних енергоносіїв на готову енергію, переважно електричну, а також енергію нафтопродуктів. Внаслідок інтенсивного зростання попиту на легкі нафтопродукти (передусім бен­зин) важкі фракції нафти перетворилися на залишкові продукти, що їх нафтопе-реробники готові були продавати за будь-якою ціною, часто нижчою, ніж ціна сирої нафти. Вугіллю не поталанило, адже саме ці дешеві важкі фракції, призна­чені для промислового використання, стали головним його конкурентом. Оскільки імпорт нафти здійснювався переважно з третіх країн, легко зрозуміти, які наслідки це мало для енергетичної незалежності Спільноти. Однак енергетич­ну незалежність було покладено на вівтар швидкого промислового розвитку, сти­мульованого низькими цінами на енергоносії.

19.3.1. Цілі в галузі енергетики й раціональне використання енергії

Частково завдяки різним заходам, застосованим країнами-членами на ви­могу інституцій Спільноти, а частково внаслідок зменшення попиту на енергію та збільшення внутрішнього видобування нафти й газу, зокрема, в Північному


346.

морі, у 2000 р. за рахунок імпортної енергії ЄС задовольнив лише половину своїх потреб, тоді як двадцятьма п'ятьма роками раніше йшлося про дві трети­ни. Проте, незважаючи на певне поліпшення ситуації, цілком розв'язати про­блему не вдалося. Європейському Союзові, як і раніше, доводиться сплачу­вати величезні кошти за імпортну нафту, здійснювати великі інвестиції і боро­тися з наслідками екологічного забруднення та енергетичної залежності, які найближчим часом суттєво зменшити неможливо.

Саме тому Комісія запропонувала вжити енергійніших заходів, передусім запровадити податок на викиди СО₂."' Вважається, що такий податок сприя­тиме підвищенню цін на енергію, окрім тих її видів, що походять з відновних джерел, і сприятиме розвиткові стимулів до енергозбереження. Запроваджен­ня цього податку має ініціювати динамічні зміни, що позитивно вплинуть на стан довкілля та енергетичний сектор Європейського Союзу. Цю пропозицію й досі обговорюють у Раді, оскільки її прийняття пов'язане з певними трудноща­ми, зокрема, воно негативно вплине на конкурентність європейської промисло­вості в усьому світі. У цьому разі доведеться переконувати інші країни з інтенсивним енергоспоживанням наслідувати політику Спільноти в цій сфері, що є непростим завданням, враховуючи традиції енергоспоживання, які скла­лися в деяких із них.

19.3.2. Постачання вугілля

Вугілля — це найпоширеніше доступне невідновне джерело енергії, яке й надалі відіграватиме вельми важливу роль регулятора енергетичного ринку, зокрема, в сек­торі виробництва електроенергії. У будь-якому разі Європейський Союз не має про­блем із забезпеченням постачання вугілля, оскільки, з одного боку, на його території зосереджені достатні поклади цього палива, а з другого — є можливість налагодити його постачання з деяких третіх країн за вигіднішими цінами. В цьому сенсі слід відзначити, що згідно зі статтею 71 Договору про ЄСВС, торгівля вугіллям не нале­жить до сфери компетенції Спільноти і що "укладення цього Договору ніяк не впливає на компетенцію урядів держав-членів у сфері торговельної політики...". На сьогодні це положення не має практичного значення, оскільки в державах-членах не залишилося жодних обмежень на імпорт вугілля та вільний обіг імпортного вугілля на території Спільноти. Як там що, після завершення в липні 2002 р. терміну чинності Договору про ЄСВС торгівля вугіллям, зрештою, без проблем перейде до сфери компетенції спільної торговельної політики ЄС.

19.3.3. Постачання ядерного палива

Атомна енергія робить важливий внесок у політику диверсифікації енерго­постачання та зменшення загального обсягу викидів CO . Питання постачання палива для атомних електростанцій досить детально розглянуті в Договорі про

Євратом [див. підрозділ 2.1 ]. Згідно зі статтею 52 цього Договору, постачання рудних, сировинних і спеціальних розщепних матеріалів здійснюється на основі

¹⁶ COM (92)226, 27.05.1992.


347.

принципу рівного доступу до ресурсів у рамках спільної політики постачання. Са­ме тому заборонені всі види практики, спрямовані на забезпечення окремим спо­живачам привілейованого становища. Згідно зі згаданим Договором передба­чається створення Агенції з постачання, принципи роботи якої визначені в стат­тях 53 та 54 (Договір про Євратом). Ця агенція, що має певний правовий статус, фінансово незалежна і діє згідно зі статутом, затвердженим Радою за пропо­зицією Комісії. Агенція з постачання Євратому працює під безпосереднім контро­лем Комісії, яка визначає стратегічні напрями її діяльності, має право накладати вето на її рішення і призначає її генерального директора.¹⁷ На відміну від вугільного та нафтового секторів, спільна політика постачання в ядерному сек­торі реалізується винятково через згадану агенцію під контролем Комісії.

Згідно зі статтею 52 (Договір про Євратом) агенції надано два фундамен­тальних права: (а) право вибору рудних, сировинних і спеціальних розщепних матеріалів, що виробляються в державах-членах, і (Ь) виняткове право на ук­ладання контрактів з постачання згаданих рудних, сировинних і спеціальних розщепних матеріалів, що надходять з країн Спільноти та з-поза його меж. Го­ловна роль Агенції полягає у виконанні функції посередника між виробниками та споживачами. Згідно зі статтею 60 (Договір про Євратом), потенційні спо­живачі періодично інформують Агенцію про свої потреби у сфері постачання із зазначенням кількостей, характеру, місця походження, способу використання, цінових умов тощо, які становлять основу положень контракту, що його згадані споживачі бажають укласти. Виробники інформують агенцію про товари, які вони можуть постачати на ринок, із зазначенням усіх детальних специфікацій та терміну дії контрактів. Агенція інформує всіх потенційних користувачів про представлені йому обсяги попиту та пропозиції і запрошує їх оформити замов­лення. Маючи в наявності всі замовлення, Агенція оприлюднює умови, на яких вони можуть бути виконані. Фактично право вибору, надане Агенції, згідно зі статтею 57 (Договір про Євратом), забезпечує їй "де-юре" монополію на торгівлю рудними, сировинними та спеціальними розщепними матеріалами, призначеними для мирного використання в ядерному секторі країн Спільноти.

19.3.4. Постачання нафти й природного газу

На відміну від Договору про Євратом, де приділено значну увагу постачанню палива для атомних електростанцій, у Договорі про ЄЕСп не виявлено особли­вого інтересу до питання постачання нафти й природного газу. Загальні поло­ження, окреслені в статті "торговельна політика", не становлять чіткого підґрунтя для політики в сфері постачання таких важливих продуктів, як нафта й природний газ. Договір про ЄЕСп навіть не передбачає можливості збирання та публікування інституціями Спільноти інформації, що має вирішальне значення для спільного нафтового ринку, зокрема, стосовно обсягів інвестицій, виробниц­тва й імпорту, як це передбачено для відповідних секторів Договорами про ЄСВС та Євратом. Враховуючи дедалі більше значення нафти як енергоносія, Рада в 1960-ті роки намагалася частково заповнити цей вакуум.

¹⁷ OJ32 11.05.1960, р. 777-779 та OJL 193, 25.07.1975, р. 37-38.


348.

Найважливішим заходом стало створення стратегічних запасів нафтопро­дуктів. Згідно з Директивою Ради, країни-члени зобов'язані забезпечити щонай­менше 90-денний запас сирої нафти і/або нафтопродуктів, як буфер для за­побігання негативному впливові на економіку випадкових чи свідомо спричинених труднощів у постачанні нафти, а також для протидії економічному й політичному тискові з боку її постачальників.¹⁸ Рішення Ради встановлює мету Спільноти, яка полягає в зменшенні споживання первинних енергоносіїв у разі виникнення труд­нощів із постачанням сирої нафти та нафтопродуктів, аби гарантувати, що згадані труднощі справедливо долатимуть спільно всі споживачі.¹⁹

Спеціальна директива запроваджує заходи утримання на безпечному рівні постачання газу.²⁰ Вона пояснює розподіл функцій і повноважень різних учас­ників ринку і вводить особливі недискримінаційні процедури, щоб убезпечити постачання газу. Маючи на меті забезпечити безперешкодне функціонування внутрішнього ринку, директива водночас передбачає спільні напрямки, згідно з якими держави-члени мають дотримуватись загальних принципів прозорої та недискримінаційної політики постачання, яка не суперечила б вимогам відкритої конкуренції на внутрішньому газовому ринку.

У контексті завершення формування внутрішнього ринку було ухвалено Директиву про умови надання та використання дозволів на проведення пошу­ково-розвідувальних робіт, освоєння родовищ та видобування нафти й газу, щоб забезпечити недискримінаційний доступ до подібної діяльності та її вико­нання компаніями Спільноти в країнах, які не є членами, на умовах, що сприя­тимуть інтенсифікації конкуренції в цьому секторі.²¹ Однак країни-члени мають суверенне право на нафтові й газові ресурси на своїх територіях. Отже, вони зберігають за собою право визначати на своїй території області, де можуть провадитись пошуково-розвідувальні роботи, освоєння й видобування рідкого та газоподібного палива.

19.3.5. Новітні технології та нові джерела енергії

На щастя, нові енергетичні технології та нові джерела енергії пропонують Європейському Союзові альтернативний спосіб досягнення безпеки поста­чання. До того ж ці нові та відновні джерела енергії (сонячна, вітрова, гідро­електрична, геотермальна, біологічна) дають змогу активізувати економічну діяльність, тим самим сприяючи підвищенню прибутковості економіки та ство­ренню нових робочих місць. Крім того, ці види енергії сприяють поліпшенню якості довкілля та рівня життя і є особливо важливими для менш розвинених регіонів ЄС, що мають істотний потенціал для розвитку відновних джерел енергії. Саме тому, згідно з однією з директив Спільноти, держави-члени зо­бов'язані забезпечити встановлення національних нормативів щодо майбутньо­го споживання електроенергії з відновних джерел, що відповідає поставленій генеральній меті з доведення згаданої частки в 2010 р. до рівня 12% від сукуп-

¹⁸ Directive 98/93, OJ L 358, 31.12.1998.

¹⁹ Decision 77/706, OJ L 292, 16.11.1977.

²⁰ Directive 2004/67, OJ L 127, 29.04.2004.

²¹ Directive 94/22, OJ L 164, 30.06.1994.


349.

ного обсягу споживання енергії на континенті.²² Для досягнення цієї мети дире­ктива вимагає від держав-членів встановити національні нормативи майбут­нього споживання електроенергії з відновних джерел, забезпечуючи гаранто­ваний доступ до електроенергії цього виду, точну й надійну її сертифікацію, по­ліпшені та прискорені процедури затвердження заявок на спорудження об'єктів з виробництва екологічно чистої електроенергії, при цьому гарантую­чи, що метод розрахунку витрат на входження в ринок нових виробників є про­зорим і недискримінаційним.

Сприяння активнішому використанню відновних джерел енергії є метою про­грами ALTENER II, яка, крім іншого, спрямована на творення норм і стандартів, покликаних прискорити настання зрілості ринку відновних джерел енергії, зокрема гідроенергії, енергії біологічного палива та біомаси (відходів виробництва зерна, олії, бобів і буряків).²³ Мета цієї програми полягає в збільшенні частки екологічно чистих відновних джерел енергії в задоволенні сукупного попиту, а також істотному зменшенні викидів вуглекислого газу (СО₂). Для цього програмою передбачено створення належних умов, зокрема, в правовій, соціально-економічній та адмініст­ративній сферах, задля реалізації програми дій Спільноти стосовно використання відновних джерел енергії та заохочення приватних і державних інвестицій у вироб­ництво й використання такої енергії.

Спеціальна програма в сфері енергетики, довкілля та сталого розвитку, як складник п'ятої Рамкової науково-технічної програми, поміж іншим, сприяє розви­ткові екологічно чистіших енергосистем, зокрема й відновних [див. підрозділ 18.4].²⁴ Метою цих важливих заходів є мінімізація впливу на довкілля в Європі наявних енергетичних устаткувань, що працюють на викопному паливі, а також дослідження можливостей розвитку технологій використання чистіших і, що важливіше, віднов­них джерел енергії, зокрема енергії біомаси, паливних елементів, вітру та сонця. Іншим важливим напрямом дій цієї програми є забезпечення для Європи надійного, ефективного, безпечного й економного енергопостачання задля блага всіх грома­дян, нормального функціонування суспільства, підвищення конкурентності його промисловості, зокрема, завдяки раціональному й ефективному використанню ене­ргії кінцевими споживачами, а також підвищення ефективності нових і відновних джерел енергії.

19.4. Висновки

У громадськості може скластися враження, ніби спільної енергетичної політики немає або, в кращому разі, що вона неефективна. Це враження виникає передусім через плутанину між двома видами політики: власне енергетичною та політикою щодо постачання нафти. Остання справді має надзвичайно важли­ве значення, проте виробити її поки що не вдається. Однак політика в сфері по­стачання нафти - це лише один зі складників енергетичної політики. Навряд чи хтось стане заперечувати, що спільні ринки вугілля, нафти та ядерної енергії були

²² Directive 2001/77, OJ L 283, 27.10.2001.

²³ Decision 646/2000, OJ L 79, 30.03.2000.

²⁴ Decision 1999/170, OJL 64, 12.03.1999.


350.

створені передусім завдяки політиці Спільноти. Проте їх існування нині сприй­мається як річ цілком природна і люди сподіваються на досягнення таких самих результатів у сфері постачання енергоносіїв, зокрема нафти. При цьому часто забувають про той факт, що Договором про ЄЕСп, а нині про ЄСп, реалізації подібної політики не передбачено. Те, що про неї не згадано в європейських дого­ворах, засвідчує, що в сфері постачання нафти й газу країни-члени не бажають підпорядковуватися спільній політиці.

Часто оминають увагою і той факт, що в 1960-ті роки всі держави-члени віддали перевагу прискореному промисловому розвиткові за рахунок низьких цін на енергію замість того, щоб високими цінами на енергію сприяти розвит­кові виробництва енергії із внутрішніх джерел. Кульмінацією такого віддання переваги промисловому, а не енергетичному секторові стало створення систе­ми, діаметрально протилежної до тієї, що діє в аграрній галузі [див. підрозділи 21.2 і 21.4]. Це було свідоме політичне рішення, переваги якого важко запере­чити навіть тепер, після подій 1973 і наступних років. У будь-якому разі завдя­ки відмінностям в енергетичній ситуації й інтересах країни-члени виявилися неспроможними реалізувати спільну політику щодо імпорту нафти, яка могла б сприяти підвищенню їхньої ринкової сили на переговорах з провідними поста­чальниками нафти.

Завдяки збільшенню обсягів внутрішнього видобутку нафти (зокрема, в Північному морі) та диверсифікації видів палива і його постачальників нині Європейський Союз перебуває в комфортнішій ситуації, ніж Спільнота в сере­дині 1970-х років. Однак, незважаючи на досягнутий прогрес, повністю розв'язати проблему зовнішньої енергетичної залежності не вдалося. Врахо­вуючи різні ситуації на ринку енергії та різні енергетичні стратегії країн-членів, різка зміна нинішньої сприятливої світової ситуації із забезпеченням енергією може мати для внутрішнього ринку й економіки країн Євросоюзу катаст­рофічні наслідки. Ось чому назріла потреба в створенні рамкової політичної стратегії, в межах якої держави-члени могли б співпрацювати задля вироблен­ня узгоджених спільних цілей, зокрема, щодо збалансування та диверсифікації різних джерел постачання (за видами продуктів і за географічними зонами), розвитку відновних джерел і чистих технологій, спираючись на підтримку фінансових та фіскальних заходів Спільноти, тісно скоординованих з іншими спільними стратегіями, передусім екологічною, транспортною та підприємницькою політиками. Зокрема, в сфері постачання вуглеводневого палива ЄС слід докласти якнайбільше зусиль для узгодження національних політик і підвищення рівня відкритості у відносинах з країнами-експортерами палива, насамперед країнами ОПЕК, а також поглиблення співпраці з країнами Центральної Європи та Росією.

Енергія — це надзвичайно важливий чинник, що визначає економічну ефек­тивність країни чи групи країн, такої як ЄС. Оскільки немає спільної політики у сфері постачання нафти й газу, негативно впливає на функціонування спільного енергетичного ринку й робить ціни на енергію вищими, ніж вони могли б бути, якби Євросоюз мав змогу скористатися своїм економічним впливом у процесі переговорів щодо забезпечення загального постачання палива з країн-експортерів. Високі ціни на енергію й енергоносії є серйозним чинником, що не­гативно впливає на конкурентність підприємств Європейського Союзу


351.

порівняно з підприємствами країн, які є його головними торговельними партне­рами. Однак економічна ефективність вимірюється не лише промисловою конку-рентністю, а й рівнем добробуту громадян, з урахуванням ситуації в сфері зайня­тості та стану довкілля. Зменшення обсягів викидів парникових газів потребує застосування спільних політик, спрямованих на створення сталих стимулів для ефективного використання енергії та енергоекономії, прийняття зобов'язань сто­совно систематичнішого використання джерел енергії, що майже або зовсім не пов'язані з викидами СО₂, та обмеження використання джерел енергії з високим рівнем викидів СО₂.

Список літератури

« ARENTSEN Maarten, KUNNEKE Rolf (eds.). National reforms in European gas. London: Elsevier, 2003.

■ BOISSIEU Christian de (et al.). "Le petrole: ordre ou desordre mondial", Questions inteniationales, n. 2, juillet-aout 2003, p. 4-75.

■ DELVAUX Bram. "The EC state aid regime regarding renewables: opportunities and pitfalls", European Environmental Law Review, v. 12, n. 4, April 2003, p. 103-112.

■ DESTA Melaku Geboye. "The Organization of Petroleum Exporting Countries, the World Trade Organization, and regional trade agreements", Journal of World Trade, v. 37, n. 3, June 2003, p. 523-551.

■ ENDERLIN Serge, MICHEL Serge, WOODS Paolo. Un monde de brut: sur les routes de I'ornoir. Paris: Seuil, 2003.

" EUROPEAN COMMISSION. European energy and transport trends to 2030, Luxembourg: EUR-OP*, 2003. Communication from the Commission to the Council and the European Parliament on the development of energy policy for the enlarged European Union, its neighbours and partner countries. COM/03/262. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ Fusion energy: moving forward: Spin-off benefits from fusion R&D. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ World energy, technology and climate polity outlook 2030: WETO. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ European Bio-Energy Projects: 1999-2002. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

" Hydrogen Energy and Fuel Cells: a vision of our future. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ FITOUSSI Jean-Paul. EOF, le marche et VEurope: Vavenir d'un service public. Paris: Fayard, 2003.

■ HUNT Lester, ROBINSON Colin (eds.). Energy in a competitive market: Essays in honour of Colin Robinson, Cheltenham: Edward Elgar, 2003.

■ LAURILA Juhani. "Transit transport between the European Union and Russia in light of Russian geopolitics and economics", Emerging Markets Finance and Trade, v. 39, n. 5, September-October 2003, p. 27-57.


352.

■ MOEN Ketil Boe. "The Gas Directive and third party transport rights: what pipeline volumes are available?", Journal of Energy & Natural Resources Law, v. 21, n. 1,2003, p. 49-84.

■ ORGANISATION FOR ECONOMIC COOPERATION AND DEVELOPMENT. Creating markets for energy technologies. Paris: OECD, 2003.

■ Nuclear energy today. Paris: OECD, 2003.

■ PREVOT Henri. "Securite d'approvisionnement et lutte contre l'effet de serre: une contribution au debat sur l'energie", Esprit, v. 8-9, n. 297, aout-septembre 2003, p. 172-192.

■ RENNER-LOQUENZ Brigitta. "State aid in energy taxation measures: first experiences from applying the environmental aid guidelines 2001", European State Aid Quarterly, n. 1, 2003, p. 21-27.

■ SPECK Stefan, MULDER Machiel. Competition on European energy markets: between policy ambitions and practical restrictions. Den Haag: CPB, 2003.

■ TRUE Christiane. "Legislative competences of Euratom and the European Community in the energy sector: the 'Nuclear package' of the Commission", European Law Review, v. 28, n. 5, October 2003, p. 664-685.

*Публікації офісу офіційних публікацій Європейських Спільнот (EUR-OP*) зазвичай доступні всіма офіційними мовами ЄС.