Усе про спільні політики європейського союзу

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Адаптація законодавства, 124.89kb.
• Указ президента україни про Програму інтеграції України до Європейського Союзу, 14.47kb.
• Авна політика інтеграції України до Європейського Союзу та формування нової політики, 107.81kb.
• Постанови кабінету міністрів україни зміст, 5319.12kb.
• Інструмент Європейського сусідства І Партнерства, 640.25kb.
• Яка основна мета адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу?, 6.85kb.
• Львівський національний університет імені івана франка на правах рукопису, 1144.09kb.
• З м І с т вступ 3 розділ правова природа європейського союзу, 398.05kb.
• План дій Європейського Союзу в галузі юстиції та внутрішніх справ план дій європейського, 130.74kb.
• Удк 37. 031 Ó Брюханова Н. О. Зміст освіти: аспекти вивчення, 245.11kb.

ссылка скрыта).


265.

магатися. Комісія мусить мати можливість до надання загальної допомоги пе­ревірити, чи вона спрямовується на реальні економічні або соціальні потреби і

веде до вдосконалення структур підприємств-одержувачів, а також чи не спричи­нює вона проблеми на рівні Спільноти. Комісія намагається протидіяти допомозі, яка не спрямована на чітко визначені цілі. Саме тому вона вимагає віддержав-членів при використанні заходів загальної допомоги або повідомляти їй завчасно про відповідні регіональні чи секторальні програми, або, коли нема таких про­грам, інформувати її про суттєві індивідуальні випадки. Вона також намагається запобігти надмірно високій інтенсивності допомоги (агрегації), що надається од­ному підприємству за різними схемами.™

Комісія систематично забороняє в межах Спільноти державну допомогу екпортним операціям, а також допомогу, що не відповідає інтересам

Спільноти. Допомога, на яку не поширюються терміни і яка повинна підтримувати поточну діяльність ("планова допомога"), також є неприпусти­мою, як і допомога експортним операціям усередині Спільноти. Згідно з рішенням Суду, державна участь у капіталі підприємств може розцінюватися як державна допомога, на яку поширюється дія статті 92 і наступних статей Договору про ЄЕСп (ст. 87 і наступні статті ДЄСп).

Водночас за певних умов, що визначаються в повідомленнях Комісії, вона може схвалювати деякі види загальної допомоги, що надаються для досягнення законних цілей. Окрім допомоги на розвиток регіонів [див. підрозділ 12.2.1.], це більшою мірою стосується допомоги на наукові дослідження та розробки⁸¹, допомоги дрібним і середнім підприємствам⁸², допомоги на захист навколишнь­ого середовища⁸'¹, допомоги на професійну підготовку⁸⁴, допомоги на рятування та реструктуризацію фірм, що зазнають труднощів⁸⁰, і допомоги на забезпечен­ня зайнятості [див. детальніше нижче].

Так, у 1986 році Комісія заклала в Спільноті систему державної допомоги на наукові дослідження та розробки. Відповідно до нової системи, для такого типу допомоги перевагу віддають проектам на користь МСП, підприємствам, які вкладають капітал у менш розвинені регіони Союзу або які підпадають під системну програму для наукових досліджень і розробок, що має свої специфічні пріоритети [див. підрозділ 18.2.2.]. Аби зменшити бюрократизацію процедури, попереднє повідомлення вимагається тільки для індивідуальних науково-дослідних проектів, що оцінюються в понад 25 мільйонів євро і допомога в яких перевищує 5 мільйонів євро.

Система допомоги малим і середнім підприємствам розрізняється для ма­лих підприємств, для яких граничний показник інтенсивності допомоги становить 15%, і для підприємств середнього розміру, для яких інтенсивність допомоги не

⁸⁰ COM (98) 73, 18 February 1998.

⁸¹ OJC45, 17.02.1996, p. 5-14iaOJC78, 10.03.2001.

⁸² Regulation 70/2001, OJ L 10, 13.01.2001.

⁸³ Commission decision, OJ C 37, 03.02.2001, p. 3-15.

⁸⁴ Regulation 68/2001, OJL 10, 13.01.2001.

⁸⁵ OJC 288, 09.10.1999.


266.

повинна перевищувати 7,5%. Взаємозв'язок між політикою на користь МСП і принципом економічного та соціального гуртування забезпечується про­порційними варіаціями дозволеної допомоги. Так, у регіонах, які мають право на регіональну допомогу, дозволений ліміт допомоги становить 10% або 15%, за­лежно від серйозності проблем, від яких потерпають ці регіони. Граничні розміри інтенсивності допомоги розраховуються або в процентному співвідношенні до припустимих витрат на капіталовкладення, або як процент від витрат на за­робітну плату для створених робочих місць, або як комбінація обох. Допомога на консультування та інші послуги МСП може досягати розміру в 50%.

Комісія дозволяє субсидії, які надають компаніям можливість пристосува­тися до стандартів захисту навколишнього середовища, і особливо ті, які за­охочують компанії докласти зусиль відповідно до вимог програми Спільноти про сталий розвиток навколишнього середовища й екології. Система Спільноти створена, щоб забезпечити відповідність державної допомоги, надаваної для екологічних цілей, принципові "забруднювач платить" та її узгодженість із внутрішнім ринком і політикою Спільноти щодо конкуренції.

Допомога, спрямовувана на підтримку компаній, що опиняються в особливо важкій ринковій ситуації, такій як структурна спроможність виробляти більше, ніж вимагає попит, допускається тільки у виняткових обставинах як частина ширшого плану зі зменшення надмірної виробничої спроможності. Настанови Спільноти що­до державної допомоги на санацію та реструктурування фірм, які перебувають у скрутному становищі, виражають підхід Комісії до розгляду такої допомоги, зокре­ма: має існувати план реструктурування, який може забезпечити життєздатність фірми; допомога має обмежуватися суворим мінімумом, необхідним для здійснення плану; вона повинна відповідати критеріям, що гарантують суворе обмеження кон­курентних деформацій. Допомога на фінансування соціальних заходів винятково для службовців, яких скорочують через реструктуризацію, не враховується при ви­значенні обсягу будь-якого необхідного скорочення спроможності.

Регламент Комісії про застосування статей 87 і 88 Договору про ЄСп щодо державної допомоги на забезпечення зайнятості дозволяє державам-членам нада­вати допомогу для створення робочих місць і наймання незаможних людей чи інвалідів праці, без необхідності просити попереднього дозволу від Комісії. Інші види допомоги на забезпечення зайнятості не заборонені, але стосовно них вимагається попереднє повідомлення. Водночас регламент уповноважує держави-члени змен­шувати індивідуальні дотації компаніям, із якими пов'язаний більший ризик спотво­рення конкуренції. Регламент вводить у певних межах строком до 2006 року систе­му "блокового вивільнення" для обох видів державної допомоги, які зазначені вище, щоб уникнути будь-яких небажаних спотворень. Він охоплює вибіркові заходи в певних секторах або регіонах, а не загальні заходи політики зайнятості, які не є час­тиною державної допомоги.

15.5.3. Секторальна допомога

Загалом секторальна допомога створює менші проблеми, ніж загальна допомога, тому що сфера її застосування та її можливості чіткіше окреслені. Політика Комісії стосовно секторальної допомоги передбачає аналіз того, чи


267.

можуть проблеми, які постають перед галузями промисловості, залежно від ситуації, виправдати надання державної допомоги, і водночас забезпечує те, щоб така допомога не затримувала необхідні зміни, не спотворювала конку­ренції всупереч спільним інтересам і спрямовувалася на досягнення цілей Спільноти, або принаймні не ставала їм на заваді.

Симбіоз національних економік у спільному ринку відбивається в дуже подібних результатах економічного розвитку в державах-членах, попри відмінність їхніх економічних структур. Труднощі, які виправдовують втручання одної держави-члена, часто-густо можна знайти в деяких або в усіх її партнерів. Отже, можна розробити "структуру Спільноти", яка передбачатиме державні заходи, відповідно до вимог того чи того сектора. Така структура міститиме на­станови стосовно цілей, які мають бути досягнуті на рівні Спільноти, і опис способу їх досягнення. Структура допомоги галузям, які зазнають кризи, пере­дбачає різні правові заходи, але загалом базується на критерії "надмірної спро­можності", визначення й умови застосування якого поступово уточнювались, щоб найповніше врахувати особливості конкретного ринку, наприклад, як про­грес виробничих технологій і ступінь глобалізації. Такі структури існують для допомоги суднобудуванню⁸⁶, морському транспорту⁸⁷, сталеливарній промисло­вості⁸⁸, виробництву синтетичних волокон⁸⁹ і автомобільній промисловості.⁹⁰

13 лютого 2002 року Комісія схвалила перегляд правил, які застосовують­ся до великих інвестиційних проектів у сталеливарному та автомобільному секторах, а також у виробництві синтетичних волокон. Реорганізація спрямо­вана на формування швидшої, простішої та прозорішої системи контролю за підтримкою державними органами влади великих інвестиційних проектів у Європейському Союзі. Нова структура, що має набрати чинності з 1 січня 2004 року (і 1 січня 2003 року — для автомобілебудування та виробництва синтетич­них волокон), забезпечить більшу прозорість і зменшить загальний рівень до­помоги, що надається в Європейському Союзі. Ці два аспекти — більша про­зорість і суттєве скорочення допомоги — чітко дотримуються висновків Сток­гольмського засідання Європейської Ради, яка закликала держав-членів скоро­тити державну допомогу. Реформа збільшить відповідальність держав-членів щодо виконання правил державної допомоги та гарантуватиме належний кон­троль за рівнями державної допомоги в розширеній і гетерогеннішій Спільноті.

Від початку 70-х років у сфері допомоги в секторі суднобудування сім дирек­тив змінювали одна іншу. Сьома, термін юридичної дії якої продовжувався щороку до вересня 1996 року, була націлена на спрямування державної допомоги, ліміт якої становив 9%, у бік будування тих типів суден, через які суднобудівні верфі Спільноти були б відносно конкурентоздатними [див. підрозділ 17.3.2.] .⁹¹ Ця дирек-

⁸⁶ Regulation 1540/98, OJL 202, 18.07.1998.

⁸⁷ СОМ (96) 81 та OJ С 205, 05.07.1997.

⁸⁸ Decision 2496/96, OJ L 338, 28.12.1996.

⁸⁹ OJ C 96, 30.03.1996, p. 11 -14 та OJ C 368, 22.12.2001, p. 10.

⁹⁰OJC279, 15.09.1997, p. 1-8 та OJ C 368, 22.12.2001, p.

⁹¹ OJ L380, 31.12.1990 та Regulation 2600/97, OJ L 351, 23.12.1997.


268.

тива була замінена з 1 січня 1999 року регламентом, який встановлював нові пра­вила надання допомоги суднобудуванню у виконання положень Угоди ОЕСР про дотримання нормальних конкурентних умов у комерційному суднобудуванні та суд­норемонтній галузі.¹'² Мета регламенту полягала в тім, щоб, починаючи з 31 грудня 2000 року, суднобудування керувалося тими самими правилами стосовно державної допомоги, як і будь-яка інша промислова галузь. Нині в цьому секторі дозволяється, за певних умов, лише допомога на інновації, науково-дослідні розробки, захист нав­колишнього середовища, повні або часткові закриття компаній, а також допомога з реструктурування та регіональна допомога.

Дотримуючись у своєму повідомленні нової морської стратегії, Комісія прийняла настанови щодо державної допомоги в секторі морського транспор­ту [див. підрозділ 20.3.4.]. Визнаючи, що судна, зареєстровані в Європейському Союзі, перебувають, з огляду на податкові витрати, в менш сприятливому кон­курентному становищі, ніж судна, зареєстровані не в межах ЄС, Комісія дозво­ляє державам-членам звільняти судноплавство від фінансових і соціальних витрат або відшкодовувати такі витрати. Настанови також містять позитивний підхід до допомоги на навчання та виплати на комунальне обслуговування.

Кодекс допомоги сталеливарній галузі застосовує до сталеливарних фірм правила надання допомоги на науково-дослідніі розробки та на захист навко­лишнього середовища, аби сприяти функціонуванню справедливої конкуренції в цій особливо чутливій галузі. 13 лютого 2002 року Комісія вирішила, що об­меження державної допомоги в сталеливарній промисловості будуть і надалі застосовуватися після закінчення терміну дії Договору про ЄСВС у липні 2002 року і будуть внесені до багатосекторної структури, про яку йшлося вище. Зок­рема, зберігається заборона регіональної інвестиційної допомоги, допомога із санування і реструктурування сталеливарних фірм. Державна допомога на за­криття сталеливарних фірм дозволяється відповідно до вимог, викладених у кодексі допомоги сталеливарній галузі.

15.5.4. Державні підприємства

Державний сектор, який складається з державних, спільних підприємств, а також тих, якими за допомогою холдингів керують органи державної влади, в різних країнах ЄС відрізняються за розміром. Чим більший державний сектор, тим складніше державним органам влади протистояти спокусі зробити підконтрольні компанії інструментом своєї економічної політики, надаючи їм натомість привілейоване становище в різних аспектах. Хоча взаємопроникнення економік держав-членів зменшує ефективність такого інструмента, виняткове становище державних підприємств становило б серйозну небезпеку для вільної конкуренції на єдиному ринку.

Залишаючись нейтральними стосовно юридичного статусу власності в дер-жавах-членах, Договір про ЄСп у статті 86 передбачає, що "стосовно державних підприємств і підприємств, яким держави-члени надають особливі або виняткові права, держави-члени не повинні ані встановлювати, ані залишати чинними будь-

⁹² Regulation 1540/98, OJL 202, 18.07.1998.


269.

які заходи, що суперечать правилам, викладеним у Договорі... ". Тому ці підприємства мають такі самі зобов'язання, зокрема й ті, що містяться в статті 12 (заборона дискримінації за критерієм державної належності) та в статтях від 81 до 89 (правила конкуренції Договору про ЄСп), що й приватні фірми. Держа-ви-члени не можуть надавати їм допомогу, яка є несумісною зі спільним ринком, замасковану, наприклад, під неоплачені придбання холдингів чи інші переваги. Стаття 86, параграф 3 (ДЄСп), ставить перед Комісією завдання забезпечити дотримання цих умов і надає повноваження за потреби направляти державам-членам директиви або рішення щодо цих питань.

Проте стаття 86 (2) передбачає винятки з правил Договору щодо конку­ренції на користь державних підприємств у сфері громадських послуг, яким доручається виконання послуг загальногосподарського значення (водопоста­чання, енергопостачання, транспорт і телекомунікації) або які мають характер рентабельних монополій, аби юридично чи фактично не перешкоджати вико­нанню поставлених перед ними спеціальних завдань. Однак допомога таким підприємствам не має впливати на розвиток торгівлі Спільноти тією мірою, яка б суперечила інтересам Спільноти.

Державні підприємства можуть створювати для Європейського Союзу два ви­ди проблем, а саме — тлумачення державних контрактів, що розглядається в розділі про спільний ринок [див. підрозділ 6.3.], і поєднання націоналізації або придбання холдингів державою із "замаскованою" допомогою підприємствам, яких вони сто­суються. Фактично важко виявити різницю між діяльністю щодо санації та попов­нення капіталу, витраченого на збитки, що дозволяється статтею 295 (раніше ст. 222 ЄЕСп), де проголошується, що Договір про ЄСп у жодному разі не ставить під сумнів правила держав-членів щодо управління системою власності на майно і на­дання допомоги, на яку поширюється заборона статті 87 (1).

Справді, уряди надають окремим державним підприємствам передбачений законом захист монополій. Надаються такі виняткові монопольні права з різних міркувань державної політики, серед яких — забезпечення неперер­вності постачання, надання базових послуг усьому населенню або уникнення витрат, пов'язаних з поширенням вартісної мережі розподілення. Ці дії є поши­реними, особливо для комунальних підприємств (енергопостачання та водопо­стачання), поштових послуг, телекомунікацій і, певною мірою, для радіомовлення, транспорту (повітряного й морського), банківської справи та страхування. Проте такі виняткові права могли б зашкодити створенню реаль­ного внутрішнього ринку в зазначених секторах, якби держави-члени могли захистити від конкуренції свої монополістичні підприємства. Тому держави-члени не мають вживати заходів, які можуть надати їхнім державним підприємствам можливість користуватися монопольними правами порушувати правила Спільноти щодо конкуренції або вільного руху товарів і послуг.

У будь-якому разі необхідна більша прозорість фінансових відносин між

державами та їхніми державними підприємствами, аби Комісія могла вирішувати, чи передання державних фондів таким підприємствам відповідає правилам, викладеним у Договорі. Саме в цьому полягає мета відповідної ди­рективи Комісії, що зобов'язує держави-члени інформувати Комісію, за вимо­гою останньої, стосовно державних фондів, прямо чи опосередковано переда-


270.

них державним підприємствам, що таким чином охоплює не тільки ' активне передання" державних фондів, наприклад, надання капіталу і покриття збитків, але й "пасивне передання", наприклад, відмову держави від доходу з прибутків або з використаних фондів.⁹³

Комісія визнає, що ставлення до надання послуг загальноекономічного значення в розумінні статті 86 (2) Договору про ЄСп не повинно бути уперед­женим. Проте вона аналізує сектор за сектором, аби визначити, чи можливі менш обмежувальні дії, ніж дії з обмеження встановлених законом монополь­них прав найважливішими видами діяльності і чи могли б конкурентні послуги використовувати наявні мережі або чи могли б нові технології дозволити ство­рити альтернативні мережі. Зокрема, директива Комісії про вільну конку­ренцію забороняє на наявних у Спільноті ринках термінального устаткування для телекомунікацій (модеми, телекс- і телефакс-термінали, приватні супут­никові станції тощо) будь-які виняткові права на імпорт, торгівлю, підімкнення, введення в експлуатацію і обслуговування такого устаткування [див. підрозділ 17.3.б.].⁹⁴ Таким же чином Директива Комісії про конкуренцію на ринках елек­тронних комунікаційних мереж і послуг спрямована на: скасування наявних виняткових і особливих прав; заборону надання нових прав у секторі електрон­них комунікацій; а також роз'яснення та підтвердження права фірм використо­вувати свободу введення та свободу надання послуг у межах недеформованої конкурентної структури. В будь-якому разі владні прерогативи, які мають національні телекомунікаційні організації, повинні відокремлюватися від їхньої комерційної діяльності.⁰" Через такі директиви Комісія проклала шлях до лібералізації в секторі супутникових телекомунікацій, таким чином сприяючи розвиткові транс'європейських мереж у цьому секторі та допомагаючи європейській інформаційній організації.

Рішення Суду роз'яснило концепцію державної допомоги стосовно дер­жавних підприємств.^% Суд встановив, що надання державним підприємством матеріально-технічної або комерційної допомоги його дочірнім підприємствам у приватному секторі може розцінюватися як допомога у визначенні статті 92 До­говору про ЄЕСп (ст. 86 ДЄСп), якщо отримана за неї компенсація менша за необхідну в нормальних ринкових умовах. В іншому рішенні Суд, відзначивши, що в контексті закону про конкуренцію поняття "підприємство" передбачає будь-яку юридичну особу, яка займається економічною діяльністю, незалежно від її юридичного статусу або джерел її фінансування, встановив, що структури соціального забезпечення не можна вважати підприємствами, тому що вони не здійснюють економічної діяльності, але виконують суто соціальну функцію. Тому на них не поширюється дія правил договору щодо конкуренції.

⁹³ Directive 80/723, OJ L 195, 29.07.1980 та Directive 93/84, OJ L 254, 12.10.1993.

⁹⁴ Directive 88/301, OJ L 131, 27.05.1988 та Directive 94/46, OJ L 268, 19.10.1994.

95. Judgment given on 27 October 1993, Joined Cases C-46/90 та С-93/91, Lagauche and Others, ECR 1993, p. 1-5267.

⁹⁶ Judgment of 11 July 1996, Case C-39/94, SFEI v La Poste and Others, ECR 1996, p. 1-3547.

⁹⁷ Judgment given on 17 February 1993, Joined Cases C-159/91 and C-160/91, ECR 1993,1-664.


271.

Важливим рішенням Суд визнав, що державні комунальні підприємства, на відміну від інших, повинні субсидувати свої менш життєздатні види діяльності завдяки їх більш прибутковому бізнесу, якщо вони надаватимуть свої послуги в збалансованих економічних умовах. З іншого боку, згідно з рішенням Суду, усунення конкуренції не є виправданим у разі надання спеціальних послуг, які не належать до послуг загального значення й відповідають особливим потребам економічних операторів.⁹⁸ Суд також визнає комунальне призначення енергопостачальних компаній, навіть якщо вони пра­цюють по регіонах і не мають жодних виняткових прав, але вважає, що не­обхідно брати до уваги економічні умови, в яких працює підприємство."

15.5.5. Державні монополії комерційного характеру

Стаття 37 Договору про ЄЕСп (ст. 31 ДЄСп) додала до головних положень статті 90 (Ст. 86 ДЄСп) щодо державних підприємств положення, згідно з яки­ми держави-члени повинні поступово реформувати будь-які державні моно­полії "комерційного характеру, для того щоб не було після завершення пе­рехідного періоду будь-якої дискримінації умов постачання та збуту товарів у державах-членах". Це правило дозволяє винятки для розподілення сільськогосподарської продукції або забезпечення її найкращого обігу, а також для надання можливості державам-членам виконувати їхні зобов'язання за міжнародними договорами.

Спочатку фактично всі комерційні монополії в Спільноті становили про­блеми щодо виконання статті 37 (ЄЕСп). Відповідно Комісія від 1962 року ініціювала низку заходів проти держав-членів, які відмовились або проігнорували виконання поступового реформування своїх монополій. Протя­гом тривалого часу зусиллям Комісії чинили опір держави-члени, які керували рентабельними монополіями, такими як тютюнові або алкогольні монополії, або монополіями, що були важливими для національної безпеки, як французь­ка нафтова монополія. У 1980 році, через 10 років після визначення розкладу в статті 37 (ЄЕСп), було досягнуто фінальної стадії реформування державних монополій комерційного характеру, але кілька держав-членів досі ведуть ар'єргардні бої для захисту деяких привілеїв своїх монополій, таких як винят­кові права імпорту чи експорту газу й електроенергії.

15.6. Висновки

Політика щодо конкуренції традиційно вважалася прерогативою держави. Європейська Спільнота/Європейський Союз — це перша група держав, що провадять єдину політику, яка намагається протидіяти тому впливові, що його спотворення конкуренції чинять на торгівлю. Головна мета спільної політики щодо конкуренції — запобігти тому, щоб через заходи, в результаті яких певним

⁹⁸ Judgment given on 19May 1993, Case C-320/91, ECR 1993, p. 1-2563.

⁹⁹ Judgment given on 27 April 1994, Case C-393/92, ECR 1994, p. 1477.


272.

економічним операторам (комерційним підприємствам, компаніям) надаються преференції та відновлюється розподіл внутрішніх ринків, єдність спільного ринку ставала дедалі сумнівнішою. Фактично, незалежно від того, які засоби використовуються для підправлення суворих умов конкуренції, їх звичайний ефект полягає в підвищені цін, яке відновило б рентабельність бізнесу, за раху­нок споживача чи платника податків.

Від початку заснування Спільноти адміністративна практика, яку поступо­во розвивала Комісія і підтверджувалася прецедентним правом Суду, надала можливість інтерпретувати й удосконалити правила Договору, аби впровадити низка принципів справедливої поведінки. Ці принципи, не перешкоджаючи вільному підприємництву, встановлюють правила для економічних операторів, які мають забезпечити гарантії вільній торгівлі та рівним можливостям у межах спільного ринку. Відповідно, активно порушуються судові справи проти діяльності комерційних підприємств, спрямованої на перешкоджання імпорту або експорту, фіксування квот на виробництво або продаж і загалом на роз­поділення ринку. Крім того, заборонені угоди, результатом яких є. концентрація попиту на окремих виробниках, а також угоди на винятковий розподіл, які пе­решкоджають торгівцям і споживачам купувати продукцію в будь-якій державі-члені за прийнятими там умовами. Компанії, що застосовують заборонені об­межувальні заходи щодо конкуренції і, отже, загрожують єдності спільного ринку, повинні бути готовими до великих штрафів.

Судові справи також порушуються проти підприємств, які зловживають панівною позицією, відмовляючи в постачаннях давнім клієнтам через застосу­вання дискримінаційних цін, незаконних дій, які шкодять або можуть зашкодити клієнтам чи споживачам, або, зрештою, через концентрації, результатом яких є усунення конкуренції на ринку. Було б абсурдно розпочинати судовий процес проти горизонтальних угод між підприємствами, водночас дозволяючи моно­полізацію певних ринків через неконтрольовану вертикальну інтеграцію підприємств, які мають панівну позицію. Ось чому Регламент про контроль за значними операціями з концентрації заповнив правовий вакуум, який спричиняв проблеми протягом довгого часу. Контроль за концентраціями не означає їх за­борони. Крім того, що концентрації є небезпечними, коли посилюють панівну позицію великих підприємств, вони також бажані, коли укріплюють конкурентну позицію дрібних і середніх підприємств. Утримуючись від суто юридичного підходу до проблем конкуренції, Комісія фактично впроваджує дві паралельні політики: політику ліквідації зловживань великих компаній і політику заохочення співпраці та концентрації для МСП [див. підрозділ 17.1.4]. Навіть стосовно великих ком­паній Комісія провадить подвійну політику. З одного боку, вона рішуче переслідує всі форми корпоративного управління, які спричинюють серйозні обмеження конкуренції та позбавляють інші фірми й споживачів переваг відкритої ринкової економіки. З іншого боку, вона дозволяє деякі форми співпраці (стратегічні аль­янси) між фірмами, вважаючи, що за наявності певних гарантій щодо неспотво-рення конкуренції така співпраця між підприємствами може допомогти їм при­стосуватися до нового економічного середовища.

Що стосується державної допомоги, роль політики щодо конкуренції полягає не тільки в тому, щоб попереджати державні ініціативи, які є шкідливими для торгівлі всередині Спільноти або для економічної діяльності інших держав-членів,


273.

але й у тому, щоб обмежувати державне втручання допомогою, що робить внесок у перспективу пристосування структур виробничого механізму Спільноти до змін у попиті та міжнародному розподілі праці. Отже, спільна політика щодо конкуренції є не тільки основою для нормального функціонування єдиного ринку, але й доповнен­ням до галузевої політики Спільноти - зокрема в промисловій, енергетичній галу­зях, сільському господарстві й транспорті — спрямованим на поліпшення виробни­чих структур. Через вплив на структуру ринків політика щодо конкуренції впливає на конкурентність європейської економіки і, отже, допомагає зорієнтувати макро-економічну структуру Союзу щодо кращих умов зайнятості.

Загалом Комісія обирає дедалі стриманіше ставлення до державної допомоги.

Побоюючись, що допомога промисловості може спотворити конкуренцію в єдиному ринку, Комісія намагається зробити так, аби допомога підприємствам не перетворю­валася на відновлення протекціоністських заходів у новій формі. Фактично активна стратегія проникнення на ринок, навіть у період економічного зростання, може серйозно зашкодити конкурентам, які не отримують ніякої допомоги. Комісія особливо піклується про забезпечення того, щоб державні фонди не використовувалися для надання надмірних переваг окремим підприємствам за рахунок конкурентних підприємств. Дійсно, продовження зниження рівня державної допомоги в ЄС показує, що прогрес відбувається. Отже, з 1997 до 1999 року загальна допомога зменшилася до середньорічних 90 000 мільйонів євро на противагу 102 000 мільйонам євро від 1995 до 1997 роки. Мало того, розрив між державами-членами щодо національних ресурсів, які асигнуються на державну допомогу, дедалі зменшується.

Не буде перебільшенням заявити, що політика Комісії стосовно конкуренції впливає на "промислову етику" у Спільноті. Переважна більшість комерційних підприємств — і тисячі в повідомляють про свої горизонтальні або вертикальні проекти співпраці - тісно співпрацюють з Комісією і, за потреби, вносять по­правки до своїх угод або конкурентних дій відразу ж, коли Комісія інформує їх про несумісність таких дій ідеї спільного ринку. Інші змінюють свої угоди самостійно, після того як у подібних випадках Комісія накладає високі штрафи. Існує лише кілька компаній, які поступаються тільки після тривалих дискусій чи навіть вико­нуючи розпорядження Суду, який щодо проблем, пов'язаних з конкуренцією, завжди має останнє слово. Зі свого боку, в результаті ряду чинників, серед яких швидкі технологійні зміни, формування єдиного ринку, глобалізація ринків та економічні труднощі в кількох секторах, Комісія обирає прагматичний підхід до проблем зміцнення конкуренції. Вона модернізує свої правила та методи щодо узгоджених дій, зловживань панівною позицією, операцій зі злиття компаній і державної допомоги, зосереджуючись на відкритті ринків там, де конкурентне середовище ще не повністю сформувалося, водночас гарантуючи рівне поле для діяльності всім і зберігаючи надання послуг загального значення.

Проте політика щодо конкуренції стоїть перед новими проблемами. Євро веде до більшої цінової прозорості, оскільки сприяє порівнянню цін у різних держа-вах-членах. Така нова прозорість у єврозоні стимулюватиме торгівлю всередині Спільноти, зокрема й паралельну торгівлю між мережами дистрибуції, і таким чи­ном приведе до падіння цін. Ця прозорість також допоможе зменшити повну вартість торгівлі всередині Спільноти завдяки зменшенню операційних витрат, які входять до комісійних витрат. Останнім, але не менш важливим є те, що єдина ва-


274.

люта ліквідує ризики та витрати, пов'язані з коливанням валютних курсів, які роб­лять внесок у розподіл національних ринків, оскільки вони впливають на інвестиційні рішення комерційних підприємств або їхні рішення стосовно виходу на зовнішні ринки. Цей курс на тісніше інтегровані ринки значно стимулюватиме кон­куренцію в межах Союзу. Таке зростання конкуренції, вигідне для європейських споживачів, може призвести до захисних реакцій деяких комерційних підприємств, які намагаються зберегти свої ринкові позиції за допомогою протизаконних угод або протизаконної діяльності. Цілком імовірно, що зростання конкуренції також спону­катиме вкрай необхідне реструктурування в деяких економічних секторах, яке при­веде до активізації діяльності щодо злиття компаній і заходів державної допомоги, що супроводжуватиме процес реструктуризації. Комісія матиме складне завдання контролювати дотримання правил договору з боку комерційних підприємств і дер-жав-членів у нових обставинах економічного й валютного союзу. Щоб приготувати­ся до цього випробування, політика щодо конкуренції має адаптуватися до нових реалій єдиного ринку та єдиної валюти.

Діяльність Комісії в антитрестовській сфері та сфері злиття компаній про­вадиться на тлі глобалізації та щораз більшої складності справ. Глобалізація економіки вимагає посилення міжнародної співпраці національних органів вла­ди з питань конкуренції, а також ефективної міжнародної конкурентної системи в рамках COT, особливо стосовно операцій щодо злиття компаній і картелів. Органи влади ЄС з питань конкуренції повинні спробувати спрямувати своїх колег у США на досягнення цієї мети.