Усе про спільні політики європейського союзу

Вид материала

Документы

Содержание Список літератури Питання до обговорення Частина v Промислова та підприємницька політики

Подобный материал:

• Адаптація законодавства, 124.89kb.
• Указ президента україни про Програму інтеграції України до Європейського Союзу, 14.47kb.
• Авна політика інтеграції України до Європейського Союзу та формування нової політики, 107.81kb.
• Постанови кабінету міністрів україни зміст, 5319.12kb.
• Інструмент Європейського сусідства І Партнерства, 640.25kb.
• Яка основна мета адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу?, 6.85kb.
• Львівський національний університет імені івана франка на правах рукопису, 1144.09kb.
• З м І с т вступ 3 розділ правова природа європейського союзу, 398.05kb.
• План дій Європейського Союзу в галузі юстиції та внутрішніх справ план дій європейського, 130.74kb.
• Удк 37. 031 Ó Брюханова Н. О. Зміст освіти: аспекти вивчення, 245.11kb.

Список літератури

■ ALPAY Savas. Trade and the environment: analysis of reciprocal interactions. Boston: Dordrecht; London: Kluwer Academic Publishers, 2003.

■ BARRAQUE Bernard. "Past and future sustainability of water policies in Europe", Natural Resources Forum, v. 27, n. 3, August 2003, p. 200-211.

■ BOTHE Michael, SAND Peter (eds.). Environmental Policy: from regulation to economic instruments. The Hague: M. Nijhoff, 2003

■ CAMPBELL B.M., SAYER J.A. (eds). Integrated natural resource management: linking productivity, the environment and development. Oxon: Center for International Forestry Research, 2003.

■ COLE Matthew, Elliott Robert. "Do environmental regulations influence trade patterns?: Testing old and new trade theories", The World Economy, v. 26, n. 8, August 2003, p. 1163-1186.

■ DAUGBJERG Carsten, SVENDSEN Gert Tinggaard. "Designing green taxes in a political context: from optimal to feasible environmental regulation", Environmental Politics, v. 12, n. 4, winter 2003, p. 76-95.

■ DOUMA Wybe. "Fleshing out the precautionary principle by the Court of First Instance", Journal of Environmental Law, v. 15, n. 3, 2003, p. 372-405.

■ EUROPEAN COMMISSION. Towards a thematic strategy on the sustainable use of natural resources. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ GUESNERIE Roger (et al.). Kyoto et Veconomie de I'effet de serre. Paris: Documentation francaise 2003.


294.

■ HATTAN Elizabeth. "The implementation of EU environmental law". Journal of Environmental Law, v. 15, n. 3, 2003, p. 273-288.

" HILLSTROM Kevin, HILLSTROM COLLIER Laurie. Europe: a continental overview of environmental issues. Santa Barbara, Calif.: ABC-CLIO, 2003.

■ JANS Jan, SCOTT Joanne. "The Convention on the Future of Europe: an environmental perspective", Journal of Environmental Law, v. 15, n. 3,2003, p. 323-339.

• KISS Alexandre, SHELTON Dinah, ISHIBASHI Kanami (eds.). Economic globalization and compliance with international environmental agreements. The Hague: Kluwer Law International, 2003.

■ LAFFERTY William, HOYDEN Eivind. "Environmental policy integration: towards an analytical framework". Environmental Politics, v. 12, n. 3, Autumn 2003, p. 1-22.

- MARSILIANI Laura, RAUSCHER Michael, WITHAGEN Cees (eds.). Environmental policy in an international perspective. Dordrecht, Boston: Kluwer Academic Publishers, 2003.

■ PARRY Ian W.H. "On the implications of technological innovation for environmental policy", Environment and Development Economics, v. 8, parti, February 2003, p. 57-76.

■ PEETERS Marjan. "Emissions trading as a new dimension to European environmental law", European Environmental Law Review, v. 12, n. 3, March 2003, p. 82-92.

■ RENNER-LOQUENZ Brigitta. "State aid in energy taxation measures: first experiences from applying the environmental aid guidelines 2001", European State Aid Law Quarterly, n. 1, 2003, p. 21-27.

■ SHEATE William. "Changing conceptions and potential for conflict in environmental assessment: environmental integration and sustainable development", Environmental Policy and Law, v. 33, n. 5, October 2003, p. 219-230.

■ UEDA Junko. "Is the principle of proportionality the European approach?: A review and analysis of trade and environment cases before the European Court of Justice", European Business Law Review, v. 14, n. 5, 2003, p. 557-593.

* Публікації Офісу офіційних публікацій Європейських Спільнот (EUR-OP) видаються зазвичай всіма офіційними мовами ЄС.


ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ

1 .Оцініть ефективність різних національних політик щодо захисту довкілля по­рівняно зі спільною європейською політикою.

2. Як спільна політика захисту довкілля взаємодіє з іншими спільними політиками?

3.Обговоріть такі принципи спільної політики стосовно довкілля, як запобіган­ня та "забруднювач платить".

4. Прокоментуйте зусилля ЄС зі збереження чистої води та проти забруднення морів.

5. Оцініть ефективність заходів, що їх вживають держави-члени ЄС у боротьбі з забрудненням атмосфери та глобальним потеплінням.


295.

ЧАСТИНА V:

ПОЛІТИКИ СОЮЗУ В РІЗНИХ СЕКТОРАХ ЕКОНОМІКИ

Розділ 17. Промислова та підприємницька політика

Розділ 18. Політика в галузі досліджень і технологій

Розділ 19. Енергетична політика

Розділ 20. Спільна транспортна політика

Розділ 21. Спільна сільськогосподарська політика

Розділ 22. Політика щодо рибальства

У частині V ми розглянемо політику Союзу в різних секторах еконо­міки, тобто політику, яка стосується найбільших секторів економіки держав-членів: промисловості, дослідної діяльності, енергетики, транспорту та сільського господарства. Ми побачимо, що, на відміну від промисловості, в останніх трьох секторах договори чітко вимагали виробляти спільну політику. Втім, увесь процес багатонаціональної інтеграції спрямовувався саме на рест­руктуризацію та посилення конкурентіності європейської промисловості. Про­вадження спільної дослідної діяльності й енергетичної політики було частково передбачено секторальними договорами, насамперед договором про заснуван­ня Євратому. Різне правове підґрунтя п'ятьох основних спільних політик у різних секторах економіки обумовило розбіжності в їхньому розвитку; окрім того, ці розбіжності стали наслідком різних вимог держав-членів щодо цих політик на різних історичних етапах - на стадії митного союзу, стадії спільного ринку та нещодавній стадії економічного та валютного союзу.

Водночас Договір про Європейську економічну спільноту не вимагав запро­вадження спільної або союзної промислової політики, а насамперед регулював функціонування спільного ринку промислових товарів (правила конкуренції, зближення законодавства, податкові положення тощо). Припускалося, що завдя­ки механізмові спільного ринку скасування протекціоністських заходів та відкриття ринків нададуть вагомий імпульс для реструктуризації економічних сек­торів і підприємств. Ми мали змогу побачити, що таке припущення виявилося частково неправильним через державний протекціонізм, який був до початку 1990-х років технічним бар'єром торгівлі [див. підрозділ 6.1.]. Нині, коли спільний ринок став реальністю, малі та середні підприємства (МСП) мають при­стосовуватися до нових умов жорсткішої конкуренції. Нова підприємницька політика Спільноти підтримує їхні зусилля в цьому напрямі. Однак спільна підприємницька політика допомагає МСП пристосуватися до нових умов велико­го внутрішнього ринку не лише в секторі промисловості, а й у сфері послуг. На це також спрямована спільна політика в підсекторах економіки, особливо тих секто­рах промисловості, що занепадають або швидко зростають і потребують


296.

звільнення від старої протекціоністської підтримки для ліпшого протистояння новим умовам конкуренції в Європі та світі.

Спільна політика щодо досліджень також є нагальною ланкою в проми­словому розвитку Європейського Союзу. Вона вкрай важлива для визначення промислової стратегії, для технічного прогресу у високотехнологічних секторах, для розв'язання енергетичних проблем Спільноти і, нарешті, для пристосуван­ня до постіндустріального інформаційного суспільства підприємств і громадян.

Дослідна діяльність є ключовою рисою спільної енергетичної політики що прагне зменшити залежність Європи від імпортованих енергоносіїв та підвищити конкурентність європейської промисловості через розроблення джерел дешевих, надійних і чистих енергоносіїв. Спільна енергетична політик.. насамперед добре розвинута в секторах вугільної й атомної енергетики — зав­дяки детальному врегулюванню в договорах про заснування Європейсько: Спільноти з вугілля та сталі та про заснування Євратому [див. підрозділ 2.1.]: втім спільна політика щодо нафти й газу розроблена гірше.

На відміну від інших спільних політик, транспортну політику безпосеред­ньо згадано в Договорі про заснування ЄЕСп, який навіть містив вказівку про те, що ця політика має бути спільною. Відзначимо, що розбіжність національних інтересів ускладнювала поступ транспортної політики протягом перших тридцяти років існування Спільноти. Однак становлення спільного ринку, що зумовило велике зростання попиту як на товарні транспортні послу­ги, так і на пасажирські перевезення, відбулося водночас із широкомасштаб­ною лібералізацією в сфері автомобільних, морських і повітряних перевезень.

Стосовно ж спільної сільськогосподарської політики (ССП) можна відзначити, що її становлення було складним ще на початку існування Спільноти. Серед усіх спільних політик, які розглядатимуться в цій книзі, ССП була найсуперечливішою та найменш стійкою, адже ЇЇ реформували мало не щоп'ять років - задля відповідності внутрішнім і зовнішнім вимогам. Без жод­ного сумніву, ССП є гарним прикладом постійної адаптації спільної політики до нових потреб суспільства та до європейських і світових вимог до конкуренції й торгівлі.


297.

Розділ 17

ПРОМИСЛОВА ТА ПІДПРИЄМНИЦЬКА ПОЛІТИКИ

Договорі про заснування Європейської економічної спільноти деталь­но регламентовано створення митного союзу, особливо щодо обігу промислової продукції держав-членів, однак у ньому немає жодного натяку на запровадження промислової політики як такої. Насправді засновники ЄЕСп на момент створення цієї організації сподівалися, що лібералізація торгівлі та посилення конкуренції всередині спільного ринку сприятимуть здійсненню структурних змін, яких потребувала промисловість Спільноти. Як було поясне­но в розділі про спільний ринок, через тривалі технічні перепони в торгівлі й зумовлене цим запізніле становлення єдиного ринку такі сподівання реалізува­лися доволі пізно [див. підрозділ 6.1.].

Потрібні були багаторічні зусилля, насамперед Комісії, для того, щоб усі держави-члени визнали необхідність запровадження промислової політики. Така політика була потрібна, по-перше, для створення спільного ринку проми­слової продукції, а по-друге — для подолання спільних структурних і секто­ральних економічних проблем. Перший і головний аспект цієї політики, сто­совно гармонізації законодавства та стандартизації, висвітлено в розділі про спільний ринок [див. підрозділ 6.2.].

Оскільки немає окремої структурної політики в промисловому секторі, більшу частину цього розділу буде присвячено підприємницькій політиці, яка тісно пов'язана з промисловою. На підготовчих етапах створення єдиного рин­ку, на початку 1990-х років, Спільнота приділяла багато уваги малим і середнім підприємствам (МСП), які стикаються з проблемами інтеграції в єдиний ринок і які становлять 99% промислової структури Спільноти та забезпечують пра­цею 70% осіб, які працюють у приватному секторі держав-членів. Однак підприємницька політика стосується не лише промислових підприємств, але й тих, що працюють в інших секторах економіки, зокрема ремісницьких, тури­стичних фірм і підприємств роздрібної та гуртової торгівлі.

Остання частина розділу присвячена секторальній промисловій політиці, тобто політиці Спільноти щодо секторів, які занепадають — сталеливарній промисловості та суднобудуванню, а також "молодим" видам промисловості та секторам, що швидко розвиваються, як-от інформаційним і телеко­мунікаційним технологіям.


298.

17.1. Конкурентність європейської промисловості

Не запроваджуючи промислової політики Спільноти, європейські догово­ри, втім, насамперед торкалися промислового сектору економіки держав-членів. Справді, Договори про заснування Європейської Спільноти з вугілля та сталі (ЄСВС) та про заснування Європейської Спільноти з атомної енергії (ЄСАЕ) запровадили спільні політики в основних промислових секторах, тоді як Договір про заснування Європейської економічної спільноти (ЄЕСп) пере­дусім регулював функціонування спільного ринку промислових товарів [див. підрозділ 2.1 ]. Однак договори про заснування ЄСВС та Євратому конкретніші, ніж Договір про ЄЕСп чи навіть Договір про заснування Європейської Спільноти. Вони містять положення як про шляхи досягнення спільного ринку та про структурну політику в секторах економіки, яких вони стосуються, так і про надання повноважень інституціям Спільноти формулювати напрямки такої політики.

Звичайно, митний союз посилив здатність європейської промисловості конкурувати і на своєму власному ринку, і на ринках світових. Починаючи з 1968 року, разом із запровадженням Спільного митного тарифу і в силу своїх обов'язків, Спільнота отримала в своє розпорядження цінний інструмент для впровадження дієвої торговельної політики та для прискорення лібералізації міжнародної торгівлі [див. підрозділ 5.2.1.]. Цим інструментом успішно кори­стувалася Комісія, яка від імені Спільноти досягла домовленості про зменшен­ня митної протекції основних торговельних держав у рамках Генеральної угоди про тарифи та торгівлю (ГАТТ) [див. підрозділ 23.4.].

Однак зменшення міжнародного протекціонізму було недостатньо для поліпшення конкурентності промисловості Спільноти. Аби досягти рівня аме­риканських та японських транснаціональних компаній, європейські промислові підприємства мусили так поєднувати фактори виробництва - капітал та робочу силу, аби зменшити собівартість одиниці товару. Іншими словами, їм треба бу­ло знайти ті обсяги, які відповідали б новим умовам конкуренції, і поліпшити продуктивність через вироблення нових товарів і запровадження нових вироб­ничих технологій. Лише великий європейський ринок міг забезпечити їм ці умови підвищення їхньої конкурентності.

17.1.1. Єдиний ринок та промислова політика

Становлення єдиного європейського ринку та запровадження єдиної валю­ти дає змогу підприємствам скористатися перевагами ефекту масштабу, а са­ме: зменшити свої адміністративні й фінансові витрати, здобути легший доступ до державних закупівель в інших державах-членах і тісніше співпрацювати од­не з одним, перебуваючи в різних державах. Переваги від ефекту масштабу щодо інвестицій на внутрішньому ринку суттєві не лише для масового вироб­ництва, але й для розвитку виробництва спеціалізованого. Якість внутрішнього ринку так само важлива, як і його розмір. Єдиний ринок сам по собі є важли­вим етапом для підприємств, аби вони могли стратегічно оцінювати, думати та


299.

діяти, долаючи державні кордони. Звичайно, прагнення транснаціональних підприємств здобувати панівні позиції на єдиному ринку, маскуючи це як праг­нення достатнього критичного розміру, потребує ретельної перевірки. Як було розглянуто в розділі про конкуренцію, правила контролю за концентраціями запровадили необхідний юридичний інструмент для регулювання Спільнотою злиття й придбання великих підприємств, що, однак, дало змогу європейським компаніям далі реалізовувати свої ділові стратегії, завдяки яким вони можуть зберігати свою конкурентність на світовому рівні [див. підрозділ 15.4.2.].

Декілька цілей промислової політики Спільноти було досягнуто завдяки становленню єдиного ринку. Отож від початку 1990-х років європейська стан­дартизація перетворилася з маргінальної діяльності на один з пріоритетних напрямків [див. підрозділ 6.2.2.]. Згідно з новим підходом до технічної гар­монізації та стандартизації, законодавство лише встановлює основні вимоги, що їм має відповідати продукція задля забезпечення охорони здоров'я населен­ня та безпеки або охорони навколишнього середовища і споживача. Європейські стандарти надають виробникам набір технічних умов, визначених у кожній директиві як такі, що відповідають основним вимогам. Європейські стандарти мають на меті не лише усунути технічні бар'єри для торгівлі; вони також поступово стають ключовим елементом підвищення промислової конку-рентності шляхом зменшення витрат виробників та забезпечують вихід підприємств на нові ринки, зокрема, стимулюючи розвиток новітніх технологій. Водночас підвищена стандартизація продукції стимулює інновацію, підвищує якість виробництва, дизайн і надійність товарів, а не обмежується лише тра­диційними факторами - відповідністю ринкам, регламентацією дистрибуційних систем та відданості споживачам.

Для конкурентності європейської промисловості важливі є також державні закупівлі, які наразі стали доступні завдяки нормативному регулюванню єдиного ринку [див. підрозділ 6.3.]. Важливість державних закупівель для промисловості спирається на три чинники. По-перше, великі розміри державних закупівель -16% ВВП - свідчать, що доступу до державних ринків прагнуть усі фірми. По-друге, державні закупівлі можуть підвищити технологічні можливості підприємств завдяки збільшенню ринкового попиту на високотехнологічну про­дукцію. По-третє, державні закупівлі, сконцентровані на відносно малій групі підприємств, дадуть змогу таким підприємствам увійти на такий конкурентний ринок для вироблення необхідних товарів та набуття досвіду, що може забезпечи­ти їхній світовий успіх.

17.1.2. Виклики європейській промисловості

Хоча європейська промисловість тепер користується перевагами великого єдиного ринку, вона все ж таки стикається з викликами нового часу. Гло­балізація економіки та ринків, зумовлюючи інтенсифікацію міжнародної кон­куренції, дозволяє не лише скористатися перевагами ефекту масштабу, а й пе­редбачає спеціалізацію на вужчих сегментах ринку. В контексті такої гло­балізації європейські підприємства мають бути здатні витримати таку міжнародну конкуренцію. Хоча рівень продуктивності робочої сили в Спільноті


300.

не погіршився, він все ще десь позаду аналогічних показників американської та японської промисловості. Отже, учасники економічної діяльності та влада в Європі мусять приділяти більше уваги чинникам, що впливають на продук­тивність: технологічному розвитку, інвестуванню в науково-дослідну діяльність, коефіцієнту використання виробничих потужностей, ціні та кваліфікації робо­чої сили, управлінськім здібностям й організації виробництва.

Поряд із глобалізацією ринків та конкуренції, європейська промисловість має бути готовою до викликів нової промислової революції, що випливає з роз­витку інформаційних і комунікаційних технологій. Такі технології роблять тра­диційну різницю між електронікою, інформаційними технологіями, телеко-мунікаціями й аудіовізуальним сектором застарілою [див. підрозділи 17.3.4 та 17.3.5.]. Ця революція матиме далекосяжний вплив на структуру й методи ви­робництва. Вона спричинює зміни в структурі організації компаній, в управлінських повноваженнях і стосунках з працівниками, зокрема, щодо питань організації праці. Саме тому є потреба в структурних пристосуваннях і постійній зміні ресурсів для провадження найпродуктивнішої діяльності. Загалом конку-реність підприємств дедалі більше залежить від інноваційних можливостей, зок­рема від здатності створювати нові товари та послуги.

17.1.3. Засади промислової політики

З набранням чинності в листопаді 1993 року Амстердамського договору [див. підрозділ 2.3.] конкурентність європейської промисловості стала однією із заявлених цілей європейської інтеграції. В статті 3 Договору про заснування Європейської Спільноти зазначено, що діяльність Спільноти спрямована, серед іншого, і на посилення конкурентності промисловості Спільноти. Розділ про промисловість Договору про заснування Європейської Спільноти наголошує, що Спільнота та держави-члени мають забезпечити умови, необхідні для підвищення конкурентності промисловості Спільноти. Задля цього згідно із системою відкритих і конкурентних ринків їхня діяльність спрямована на: при­скорення пристосування промисловості до структурних змін; забезпечення сприятливого середовища для ініціативи та розвитку підприємств усередині Спільноти, особливо стосовно малих і середніх підприємств; сприяння співпраці між підприємствами; стимулювання ліпшої експлуатації промислово­го потенціалу інноваційної політики та розвитку дослідної діяльності та техно­логій (ст. 157 Договору про заснування Європейської Спільноти).

Ця стаття створює правову базу для діяльності Спільноти в сфері проми­словості та бізнесу. Водночас вона вказує, що не дає Спільноті жодних підстав вдаватися до будь-яких заходів, які могли б зашкодити конкуренції. Вищевка­зані цілі можна досягти за допомогою таких засобів: взаємні консультації держав-членів та, за потреби, координування їхньої взаємодії з Комісією та за її ініціативи; узгодження дій з іншими спільними політиками та діями Спільноти; вжиття державами-членами особливих заходів відповідно до рішення Ради, яка, діючи одностайно, підтримує пропозицію Комісії після консультацій з Європейським Парламентом та Економічно-соціальним комітетом. Правило про одностайність, що є вимогою для конкретних заходів у промисловому сек-


301.

торі, свідчить про небажання держав-членів послабляти свою національну політику на користь спільної промислової політики.

Спільна промислова стратегія базується на трьох принципах: постійному звертанні до всіх спільних політик, що зачіпляють промислову діяльность, зокре­ма до політики охорони довкілля¹; поліпшеному доступі підприємств Спільноти до зовнішніх ринків і до заходів, що спрямовані проти нечесної торговельної практи­ки та сприяють міжнародній промисловій співпраці [див. підрозділи 23.2.2. та 23.4. f; та позитивному і послідовному пристосуванні до змін у промисловості.³ На цих принципах базується програма дій Спільноти з посилення конкурентності європейської промисловості.⁴ Основними напрямами дій є: стимулювання нема­теріального інвестування, наприклад, скористання конкурентними перевагами, пов'язаними з ліпшою охороною довкілля; розвиток промислової співпраці; за­безпечення чесної конкуренції та модернізація ролі державної влади, що позбав­ляє підприємства від зайвого бюрократичного навантаження. Були також досяг­нуті домовленості про рамки спільної політики в секторі комерційних послуг, який є чинником, що сприяє конкурентоздатності європейської промисловості та створенню робочих місць.⁰

17.1.4. МСП в умовах єдиного ринку

Як було вказано раніше, стаття 157 Договору про ЄЕСп зазначає, серед іншого, що Спільнота та держави-члени заохочуватимуть існування "середо­вища, сприятливого для ініціативи та розвитку підприємств усередині Спільно­ти, зокрема малих і середніх підприємств". Це є основою спільної підприємни­цької політики, політики, прихильної передусім до малого підприємництва, що на жаргоні Спільноти називається малими й середніми підприємствами (МСП). Але чим саме є МСП?

Донедавна в різних політиках Спільноти (щодо конкуренції, щодо струк­турних фондів, науково-дослідної діяльності, щодо проведення тендерів на дер­жавні закупівлі тощо) користувалися різними означеннями поняття "малі та середні підприємства". Таке розмаїття могло спричинити невизначеність серед органів влади і навіть посіяти плутанину серед бізнесменів, які працюють у ма­лому бізнесі. Відповідаючи на запит Ради міністрів промисловості про роз'яснення поняття МСП, Комісія ухвалила рекомендацію про визначення малих і середніх підприємств.¹' Відповідно до цієї рекомендації, для того щоб підприємство належало до категорії МСП, в ньому має бути менше 250 робітників і воно не може належати одному чи кільком більшим підприємствам. Якщо конкретніше, то підприємство вважається "середнім", якщо в ньому працює від 51 до 249 працівників, щорічний обіг не перевищує 40 мільйонів

¹ Resolution, OJC 331, 16.12.1992, p. 5-7.

² Resolution, OJC 178, 15.07.1992, p. 1-3.

3 COM (92) 2000.

4 Decision 96/413, OJ L 167, 06.07.1996.

5 COM (1998) 534, 21.09.1998.

6 Recommendation, OJ L 107, 30.04.1996.


302.

євро або щорічний бухгалтерський баланс не більший від 27 мільйонів євро. "Мале" підприємство мусить мати близько 50 працівників, щорічний обіг, що не перевищує 7 мільйонів євро, або щорічний бухгалтерський баланс, що не перебирає за 5 мільйонів євро. Незалежно від обігу, підприємства, які мають менше 10 працівників, вважаються "мікропідприємствами").

Це визначення є стандартним для програм Спільноти, політики та зако­нодавства щодо МСП і, отже, створює загальні рамки, що можуть поліпшити злагодженість, дієвість та прозорість всіх заходів, що стимулюють розвиток цих підприємств. Варто відзначити, що відповідно до цього означення в Союзі нара­ховується приблизно 17 мільйонів МСП, що забезпечують понад 75% зайня­тості населення, здійснюють 50% усіх інвестицій та виробляють 60% усього багатства Європейського Союзу.

Поряд із кількісним критерієм, який легко перевірити, МСП також часто розрізняють за якісними критеріями, які насамперед спираються на прина­лежність їхнього капіталу, управління та методи фінансування таких підприємств. МСП часто є сімейним бізнесом, де власником і керівником є од­на особа чи кілька осіб. Щоденне керівництво МСП покладається на голову компанії, що забезпечує еластичність і швидкість процесу ухвалення рішень та особисті взаємини з персоналом, постачальниками та споживачами. Нарешті, МСП серйозно залежать від самофінансування, оскільки мають обмежений доступ до фінансових ринків; окрім того, їм часто бракує фінансових ресурсів. Ці якісні критерії розрізнення поєднуються з основними характеристиками ма­лих підприємств, характеристиками, які інколи можуть виявитися вадами, але також можуть бути й перевагами.

Звичайно, МСП мають свої слабкі риси, а саме: (а) труднощі в протистоянні складному адміністративному та правовому середовищу, створеному через станов­лення внутрішнього ринку та глобалізації виробництва; (б) недостатня управлінська кваліфікація багатьох бізнесменів та/або небажання делегувати частину управлінських повноважень кваліфікованим партнерам; (в) фінансові труднощі, що постають попри збільшення та диференціацію джерел фінансування на великому ринку. На відміну від великих фірм, МСП важче й відносно дорожче здобути доступ до світового технологічного капіталу, користуватися складнішими технологіями управління та комерційними послугами, а також посісти своє власне місце в гло­бальній економіці та навіть на єдиному ринку ЄС.

Аби досягти успіху на єдиному ринку, малі, і насамперед середні, підприємства мають передусім спиратися на власні зусилля. Для досягнення успіху вони мусять докласти зусиль, щоб пристосуватися до нового середовища, відмовившись від певних сімейних управлінських звичок і маркетингових методів, співпрацюючи одне з одним задля подолання вад, спричинених їхнім розмірам, зокрема, стосовно постачання та розповсюдження їхньої продукції в державах-членах. Водночас у цьому процесі МСП мають підтримати свої торговельні ор­ганізації, уряди та європейські інституції. Ось чому спільна підприємницька політика необхідна для створення рамок координування зусиль, докладених дер-жавами-членами задля сприяння своїм МСП, без спотворення конкуренції, що його викликала б протекція певним підприємствам або виробництву певних то­варів, у сенсі статті 87 Договору про Європейську Спільноту.


303.

17.2. Підприємницька політика

Європейська Хартія малих підприємств, схвалена Європейською Радою у Фейрі (19 та 20 червня 2000 року), зазначає, що становище малих підприємств у Європейському Союзі можна поліпшити шляхом стимулювання підприємництва, оцінювання наявних заходів і, за потреби, адаптації цих заходів до інтересів малого бізнесу, а також врахування розробниками політики потреб малих підприємств. У цій Хартії держави-члени зобов'язалися посилити дух інновації та підприємництва; створити регуляційну, податкову й адміністративну структури, сприятливі для підприємницької діяльності; забезпечити доступ до ринків на найменш складних умовах, що відповідають основним цілям державної політики; полегшити доступ до найкращих досягнень науки та техніки; постійно спрощувати доступ до фінансів і вдосконалень задля того, щоб ЄС міг забезпечити найліпше в світі середовище для малого бізнесу; прислухатися до голосу малого бізнесу; заохочувати високоякісну підтримку малого бізнесу. Хартія зобов'язує держав-членів працювати відповідно до десяти напрямів діяльності для досягнення цих цілей. Відповідно до цього ор­ганізації, що представляють інтереси малого бізнесу в державах-членах, можуть тиснути на свої уряди, аби останні виконували свої зобов'язання.

Багаторічна програма підтримки підприємств та підприємництва (2001-2005 роки) запроваджує підприємницьку політику, що має бути реалізована через нову процедуру координації діяльності з державами-членами (процедура BEST) [див. підрозділ 17.2.2.] і яка спрямована на забезпечення потреб МСП у понад ЗО країнах (Європейський Союз, Європейський економічний простір та країни-кандидати на членство в ЄС).⁷ Програма має на меті посилити зростання та кон-курентність бізнесу в умовах наукомісткої глобалізованої економіки, заохотити підприємництво, спростити та поліпшити адміністративну й регулятивну структу­ру для бізнесу, щоб дослідна діяльність, інновація та креативність бізнесу могли процвітати, поліпшити фінансове середовище для ділової активності (у формі кредитної поруки та підтримки ризикованих інвестицій) та забезпечити бізнесу легший доступ до допомоги Спільноти, його програм і мереж.

17.2.1. Правове середовище європейського бізнесу

Цілі, що їх переслідує Спільнота шляхом досягнення гармонізації в сфері за­конодавства про компанії та бухгалтерський облік, такі: забезпечення мобіль­ності фірм задля зиску від переваг єдиного ринку; рівність умов конкуренції між фірмами, заснованими в різних державах-членах; сприяння розвитку торговель­них зв'язків між державами-членами; стимулювання транскордонної співпраці між фірмами та полегшення транскордонного злиття й придбання підприємств. Відповідні заходи на рівні Спільноти необхідні для запровадження правових ін­струментів, які б полегшували транскордонне заснування підприємств та інвесту­вання, а також згладжували розбіжності між національними системами законо­давства щодо компаній, які перешкоджають або гальмують таку діяльність.

⁷ Decision 2000/819, OJ L 333, 29.12.2000.


304.

Спираючись на свободу підприємницької діяльності, зафіксовану в Договорі, підприємства, засновані відповідно до законодавства однієї з держав-членів. не на­ражаються на адміністративні проблеми, перемішуючи свою діяльність на терито­рію іншої держави-члена [див. підрозділ 6.5.1.]. Утім цього не можна сказати про справжні економічні й правові проблеми, пов'язані з перенесенням діяльності на територію іншої держави-члена, які не можуть зникнути лише завдяки положенням Договору. Насправді разом із розвитком спільного ринку компанії стають свідками постійного зростання транснаціонального виміру їхніх стосунків з третіми сторона­ми, — чи то акціонерами, працівниками, кредиторами, чи то іншими категоріями осіб. Такий розвиток посилює загрозу колізії між різними державними гарантіями прав цих осіб. Відповідно, стає зрозумілим, чому перші зусилля Спільноти щодо проведення структурної політики стосувалися координування положень національних законодавства про компанії за допомогою директив Ради, що спи­ралися на статтю 54.3.g Договору про ЄЕСп (стаття 44.2.g Договору про Європейську Спільноту), яка передбачає координування гарантій, що вимагають держави-члени від компаній Спільноти для обстоювання інтересів членів та інших осіб. Починаючи з 1968 року треба було прийняти цілу низку директив Ради для того, щоб повноцінно реалізувати цю статтю Договору про ЄЕСп.

Перша директива запроваджує систему розкриття інформації, застосову­вану до всіх компаній, метою якої є координування гарантій обстоювання інтересів членів та інших осіб.⁸ Вона зобов'язує держави-члени вести реєстр компаній, з яким можуть ознайомитися всі охочі, та публікувати певну інформацію в державній офіційній газеті. Для цього ж обстоювання інтересів членів та інших осіб друга директива передбачає гармонізацію стандартів і про­цедур щодо створення державних товариств з обмеженою відповідальністю та збереження й зміни їхнього статутного капіталу. Поправка до цієї директиви спрямована на забезпечення того, щоб для цього типу компаній унеможливити придбання своїх пайових часток за рахунок власних дочірніх компаній." Третя директива запроваджує в правові системи всіх держав-членів процедуру злиття державних товариств з обмеженою відповідальністю, що супроводжується переданням активів і пасивів придбаного товариства тому, що його придбало."¹ Шоста директива регулює процес розділення, тобто поділу певної компанії на декілька одиниць." Одинадцята Директива запроваджує заходи з розголошення інформації в державах-членах, де розташована філія компанії задля охорони осіб, які через філію ведуть справи з компанією, діяльність якої регулюється законодавством іншої держави-члена.¹² Дванадцята директива стосується при­ватних компаній з одним засновником і, за певних умов, дозволяє обмежити відповідальність приватного підприємця в межах Спільноти.<sup>13

8</sup> Directive 68/151, OJL 65, 14.03.1968 та OJ L 1,03.01.1994.

⁹ Directive 77/91, OJ L 26, 30.01.1977 та Directive 92/101, OJ L 347, 28.11.1992.

¹⁰ Directive 78/855, OJL295. 20.10.1978 та OJL 1,03.01.1994..

" Directive 82/891. OJ L 378, 31.12.1982 та OJ L 1, 03.01.1994.

¹² Directive 89/666, OJ L 395, 30.12.1989 та OJ L 1, 03.01.1994.

¹³ Directive 89/667, OJ L 395, 30.12.1989 та OJ L 1, 03.01.1994.


305.

Понад 31 рік після пропозиції Комісії щодо створення європейської компанії (рекорду законодавчому процесі Спільноти) Рада нарешті ухвалила два законодавчі документи, необхідні для її створення, — Правила про статут європейської компанії та Директиву, яка доповнює цей статут щодо участі працівників в управлінні компа­нією.¹⁴ Ці правові положення, що наберуть чинності 8 жовтня 2004 року, уможлив­лять заснування компанії на території Спільноти у формі державного товариства з обмеженою відповідальністю, що позначається латинським терміном Societas Europaea (SE). Ці європейські компанії будуть занесені в реєстр тієї держави-члена, на території якої знаходиться офіційна адреса компанії. Про кожну створену європейську компанію буде опубліковано повідомлення в Офіційному віснику Європейських Спільнот. Європейська компанія за формою має бути компанією з капіталом не менше ніж 120 000 євро. Правила про участь працівників в управлінні європейською компанією спрямовані на те, щоб створення європейської компанії не спричинювало зникнення чи скорочення практики участі працівників в управлінні компанії, якщо вони брали участь у її заснуванні [див. підрозділ 13.5.2.].

Статут європейської компанії надасть підприємствам новий додатковий інструмент, який зробить процес транскордонного управління підприємством гнучкішим та менш забюрократизованим, а також поліпшить конкурентність підприємств Спільноти. Європейські компанії будуть здатні повноцінно функціонувати в межах усієї Спільноти, як суб'єкти законодавства Спільноти, що має пряму дію в усіх державах-членах. Підприємства з принаймні двох держав-членів, прагнучи створити європейську компанію, матимуть кілька можливостей це зробити: здійснити злиття, створити холдингову компанію, дочірню компанію або перетворити компанію на європейську. Статут дозволятиме державному то­вариству з обмеженою відповідальністю, яке має офіційну адресу й орган управління в межах Спільноти, перетворитися на європейську компанію без за­стосування ліквідаційної процедури. Європейська компанія може сама заснувати одну чи кілька дочірніх компаній у формі європейської. Офіційна адреса європейської компанії в одній державі-члені може бути змінена на адресу в іншій за певних умов, але без ліквідації європейської компанії або створення нової юридичної особи. За умови, якщо інше не передбачено Правилами про статут європейської компанії, європейську компанію розглядатимуть у кожній державі-члені як державне товариство з обмеженою відповідальністю, створене згідно з законодавством держави-члена, де воно має свою офіційну адресу.

Гармонізація законодавства про компанії та запровадження інституту європейських компаній полегшує взаємопроникнення ринків. Але підприємства Спільноти також мають безперешкодно співпрацювати одне з одним, що не так очевидно. Різні форми співпраці між вітчизняними підприємствами, пере­дбачені національним законодавством, не пристосовані до співпраці на рівні спільного ринку через їхню прив'язаність до національних правових систем, з чого випливає, що співпраця між підприємствами з декількох країн має регу­люватися національним законодавством підприємств-учасників такої співпраці. Однак економічні гравці не готові прийняти прив'язку до іноземної правової

¹⁴ Regulation 2157/2001 та directive 2001/86, OJL 294, 10.11.2001.


306.

системи як через психологічні причини, так і через незнання іноземних законів. Такі правові бар'єри для міжнародної співпраці особливо значущі, коли сторо­нами виступають малі та середні підприємства.

Отже, необхідно було запровадити правовий інструмент у рамках права Спільноти, який би уможливив адекватну співпрацю між підприємствами з різних держав-членів. Це є метою "Групування європейських економічних інтересів" (ГЄЕІ), інструмента для співпраці на договірній основі, створеного регламентом Ради в 1985 році.'⁰ ГЄЕІ не є економічним утворенням, відокремленим та незалеж­ним від своїх членів, що діє автономно та прагне отримати прибутки для себе. Це гібридний правовий інструмент, який поєднує таку перевагу договору, як гнучкість, з деякими перевагами статусу компанії, насамперед її правомочність. Він є важли­вою підготовчою стадією для економічної діяльності своїх членів. В силу об'єднаних функцій він дає своїм членам змогу розвивати свою власну діяльність і, отже, збільшувати свої власні прибутки. Кожен член Групування цілком самостійний як в економічному, так і в правовому сенсах. Це передумова існування Групування європейських економічних інтересів, що відрізняє його від усіх інших форм або стадій злиття. Групування забезпечує рівність своїх членів. Жоден із них не міг би давати іншим членам або власне Групуванню обов'язкові вказівки. Нарешті, Групу­вання не може прагнути зиску для себе, а лише може надавати послуги винятково своїм членам за собівартістю. Ці послуги можуть полягати в проведенні маркетин­гових досліджень, гуртовій закупівлі сировини або представництві інтересів його членів.

17.2.2. Ділове середовище

У ході становлення єдиного ринку Спільнота намагалася усунути всі пере­пони для транскордонної бізнесової діяльності, щоби допомогти компаніям скористатися перевагами нових комерційних можливостей на ринках країн-партнерів і загалом поліпшити середовище, в якому діє бізнес Європейського Союзу. Однак через складну природу певних положень Європейського права та неналежне знання відповідного європейського законодавства [див. підрозділ 3.3. ] підприємці часто вважають це законодавство перешкодою підприємницькому духові. Отже, Європейський Союз має переконатися, що вплив застосування законодавства на підприємства, особливо МСП, не йде врозріз зі спільною ціллю досягнення підприємствами свого повного розвитку на єдиному ринку.

Справді, під час створення проектів і реалізації спільних політик (регіональної, соціальної, науково-дослідної, охорони навколишнього середови­ща тощо) європейські інституції намагаються врахувати проблеми й умови, вла­стиві МСП. Усі пропозиції, внесені Комісією Раді й Парламентові, супроводжу­ються оцінкою впливу, що передбачає їх можливі наслідки для бізнесу, зокрема на малі й середні підприємства та на створення робочих місць. "Анкета впливу", що її мають заповнювати служби Комісії — автори законодавчої пропозиції, за допомогою аналізу витрат і прибутків дає змогу оцінити наслідки запровадження

¹⁵ Regulation 2137/85, OJ L 199, 31.07.1985 та OJ L 1,03.01.1994.


307.

пропозиції на підприємствах, особливо на МСП. Оцінка впливу також містить детальну інформацію про проведені консультації з торговельними організаціями, пов'язаними з цією пропозицією.¹⁶ Отже, законодавча влада Спільноти цілком поінформована про наслідки реалізації пропозиції в бізнесі та на ринку праці. Задля полегшення консультацій зацікавлених сторін законодавчу програму Спільноти публікують в Офіційному віснику [див. розділ 3.3. ], де вказуються всі пропозиції, що потребують проведення "попередніх консультацій", та здійснюється оцінювання їхнього впливу на підприємства.

Водночас бажано, щоб держави-члени не ускладнювали проблеми, які по­стають у процесі впровадження законодавства в національне право. У 1990 році Рада прийняла відповідну рекомендацію державам-членам реалізувати програми адміністративного спрощення, які стосуються як нових законодавчих пропо­зицій, так і наявних норм, а також дослідити вплив усього запропонованого зако­нодавства чи правил на адміністративне навантаження підприємств.¹⁷ В резолюції про реалізацію всього потенціалу МСП Рада закликала держав-членів та Комісію дослідити, як саме бізнесове середовище для МСП можна поліпшити завдяки усуненню структурних перепон, що випливають з правової, фінансової й адміністративної систем.¹⁸ На запит Амстердамської сесії Європейської Ради Комісія заснувала в червні 1997 року Спеціальну комісію з питань спрощення ділового середовища (BEST), що складається з незалежних експертів і завдан­ня якої — вносити конкретні пропозиції щодо підвищення якості законодавства та скорочення перешкод на шляху розвитку МСП.

Аби поліпшити європейське ділове середовище, ухвалено директиву про боротьбу із затримкою платежів у торговельних операціях у державному та приватному секторах.¹⁹ Ця директива встановила єдину вимогу щодо граничних строків платежу - тридцять днів з дня видачі рахунку, якщо інше не передба­чено договором, а також гармонізувала розмір пені за прострочені платежі — сім процентних пунктів понад ставку Європейського центрального банку. Вона також передбачила збереження права власності на річ за продавцем до момен­ту сплати ціни за неї та прискорила процедуру повернення неспірних боргів, встановивши максимум 90 днів між пред'явленням претензії кредитором та моментом набрання чинності виконавчого листа.

Також необхідно поліпшити якість і кількість інформації про внутрішній ринок та інші сфери політики Спільноти, спрямованої підприємствам, зокрема МСП. Ме­режа євроінфоцентрів (ЄІЦ) створена для того, щоб задовольняти інформаційні запити МСП, зокрема, щодо внутрішнього ринку (правові, технічні та соціальні аспекти торгівлі всередині Спільноти) та можливості скористатися фінансуванням з боку Спільноти. ЄІЦ мають три основні мети: надавати інформацію про всі питання єдиного ринку та цікаві можливості для підприємств; сприяти та надавати поради

¹⁶ Resolution, OJC 331, 16.12.1992, p. 3-4.

¹⁷ Recommendation, OJ L 141, 02.06.1990, p. 55-56 та Resolution, OJ C 331, 16.12.1992, p. 3-4.

¹⁸ Resolution, OJ C 18, 17.01.1997, p. 1-5.

¹⁹ Directive 2000/35, OJ L 200, 08.08.2000.


308.

підприємствам щодо участі в діяльності органів ЄС та діяти як канал зв'язку між підприємствами та Комісією.

17.2.3. Фінансування підприємств

Чимало європейських МСП стикаються з фінансовими проблемами.

Власний капітал європейських МСП менший за аналогічні показники їхніх американських або японських колег. До того ж європейські МСП більше, ніж великі фірми, залежать від прямого інституційного фінансування (банківські овердрафти, короткострокові та довгострокові позички), що є дорожчим для них. Комісія відзначила, що ситуацію можна поліпшити завдяки наданню цим підприємствам дієвих порад щодо їхніх методів управління та взаємовідносин із фінансовими спонсорами.²⁰ Комісія також запропонувала поліпшити координу­вання та зв'язки між різними європейськими, державними, регіональними й місцевими програми з посилення фінансових позицій МСП. План дій щодо ри-зикового капіталу (ПДРК), ухвалений на Кардіфському засіданні Європейської ради в липні 1998 року, заохочує функціонування ринків ризикового капіталу, зокрема, на етапах заснування підприємств і запусків проектів, які традиційно були найслабшими ланками у фінансовому циклі в Європі.²¹

МСП особливо зацікавлені в можливості фінансування Спільнотою під­приємств у рамках спільної регіональної політики. Правила про Європейський фонд регіонального розвитку²² передбачають низку заходів щодо підтримки ініціатив місцевого розвитку та діяльності МСП у регіонах, що підпадають під "Мету 1" та "Мету 2" [див. підрозділи 12.3.1. та 12.3.2.]. Зокрема, передба­чається:

■ надання допомоги підприємствам в отриманні необхідних послуг, особ­ливо в сфері менеджменту, маркетингових досліджень і спільних послуг для багатьох підприємств;

■ фінансування передання технологій, зокрема й поширення інформації та реалізація інновацій у бізнесовій діяльності;

■ поліпшення доступу підприємств до ринків капіталу, зокрема, шляхом надання гарантій та співпраці;

■ надання прямої допомоги в інвестуванні до становлення системи допо­моги та створення маломасштабної інфраструктури.

Центри бізнесу та інновації (ЦБІ), що їх заснували Комісія та державні й приватні регіональні партнери, особливо в регіонах, що підпадають під "Ме­ту 1", мають сприяти заснуванню та розширенню підприємств через надання широкої програми послуг (навчання персоналу, фінансові та маркетингові по­слуги, передання технологій тощо) МСП, які працюють над інноваційними проектами, що спираються на провідні технології [див. підрозділ 12.2.2.].<sup>23

20</sup> COM (93) 528.

²¹ COM(2001)605, 25.10. 2001.

²² Regulation 1783/1999, OJL 213, 13.08.1999.

23. Special report No 5/93, OJ C 13, 17.01.1994, p. 1 -11.


309.

17.2.4. Співпраця підприємств

Відкриття ринків, як результат економічної інтеграції держав-членів Спільноти, зумовлює швидкісні структурні зміни та підвищений конкурентний тиск на підприємницьку діяльність. У багатьох випадках співпраця чи партнерс­тво між малими підприємствами в різних регіонах або країнах Спільноти може допомогти подолати виклики ширшого ринку та конкурувати з більшими під­приємствами, особливо якщо угоди про співпрацю базуються на взаємовигідній доповнюваності. Мало того, співпраця може стимулювати модернізацію та ди­версифікацію в спеціалізації МСП. Існують різні форми співпраці: спільні під­приємства, консорціуми, угоди про нефінансові зв'язки (надання/купівля ліцен­зій, передання ноу-хау, маркетингові послуги тощо) або придбання холдингів. Співпраця може бути формальна/тобто базована на контракті, наприклад, че­рез Групування європейських економічних інтересів [див. підрозділ 17.2.1.], або неформальна. Для того щоб обрати одну з форм співпраці, фірми мають розглянути, чи є запланована співпраця законною, адже інколи угоди про спів­працю породжують проблеми, пов'язані з тими положеннями договорів, що регламентують правила конкуренції [див. підрозділ 15.3.4.]. Однак такі випадки трапляються рідко. Як було зазначено в розділі про конкуренцію, Комісія пози­тивно ставиться до співпраці між МСП та до угод невеликої значущості [див. підрозділи 15.3.1. та 15.3.2.].²⁴

Хоча співпраця між фірмами Спільноти і вважається бажаною й загалом дозволяється, водночас все ще існують проблеми технічного та психологічного характеру, які потребують розв'язання. Саме через це Спільнота вжила заходів щодо створення середовища, що пристосовується до співпраці між фірмами. Першим проявом зацікавленості з боку Спільноти у співпраці фірм було ство­рення Центру бізнесової співпраці (ЦБС). Центр є мережею обміну відкритою інформацією про можливості співпраці. Будь-яка фірма, шукаючи комерційного, технічного чи фінансового партнера, може звернутися до члена мережі або до ЦБС у Брюсселі, який поширює деталі запиту через мережу, що складається з приблизно 300 кореспондентів у 70 країнах.

Тоді як ЦБС працює з відкритими запитами про пошук партнерів, у Спільноті існує інший інструмент співпраці, який має справу з конфіденційною інформацією - Мережа бізнесової співпраці (МБС), що є комп'ютеризованою мережею з приблизно 500 ділових радників державного та приватного секторів, які працюють по всій території Європейського Союзу. На відміну від доступу до ЦБС, фірми не можуть мати прямого доступу до МБС. Лише радники можуть вводити конфіденційні пропозиції та запити в систему, використовуючи стан­дартні профілі співпраці, що спираються на спеціальну номенклатуру. Система дає змогу отримати швидку й конфіденційну ідентифікацію потенційних партнерів в інших країнах-членах або третіх країнах.

У контексті стратегії економічного та соціального гуртування [див. підрозділ 12.1.2.] Комісія також запровадила інституцію "Європартнерство"

24. OJC231, 12.09.1986, p. 2-4.


310.

(Europartenariat), яка має на меті заохотити співпрацю підприємств, розташо­ваних у менш розвинутих регіонах або тих, що зазнають промислової реструк­туризації, та з іншими підприємствами в інших районах Спільноти. Зустрічі в рамках Європартнерства проводяться двічі на рік у різних регіонах Спільноти, підчас яких керівники місцевих фірм зустрічаються з потенційними партнерами з інших держав-членів. Після підготовчого року, протягом якого відбирають підприємства в обраному регіоні, що супроводжується широкомасштабним рекламуванням їхніх проектів співпраці в багатомовному каталозі, Європартнерство пропонує два дні безпосередніх контактів між керівниками підприємств для укладання угод про маркетингове, фінансове, технологічне та інші види співпраці.

17.3. Політика в різних секторах економіки

Стимули, що їх використовують уряди для модернізації й управління національною промисловістю, як-от гранти на функціонування певних дослідницьких органів, документаційних та центрів поширення інформації, центрів продуктивності та професійного навчання, можна вважати заходами в різних секторах економіки. Деякі з таких заходів нині вже централізовано на європейському рівні. Інші потребують координування на рівні Спільноти, оскільки вони можуть порушити умови конкуренції на спільному ринку.

Промислова політика тісно пов'язана з комерційною. Заходами ко­мерційної політики, які мають найістотніші наслідки для промислового секто­ру, є зміни митних тарифів, антидемпінгові заходи, торговельні угоди та різні стимули експорту. В силу існування митного союзу більшість із цих заходів на­разі вже в розпорядженні європейських інституцій. Гармонізування чи коорди­нування потребують ті заходи, які все ще контролює уряд, які дбають про те. щоб не було нечесної конкуренції між промисловими підприємствами в жодно­му секторі Європейського Союзу [див. підрозділи 23.3. та 23.4.].

Уряди також контролюють такі прямі та найвідоміші заходи в різних секторах економіки, як допомога різних видів: гранти, позики, зниження процентних ставок тощо. Допомога на поліпшення становища в певних секторах економіки та допомо­га "зародковій промисловості" є характерними прикладами заходів у секторах еко­номіки. Основним підґрунтям для їх застосування є стимулювання створення робо­чих місць, регіональний розвиток або навіть престиж держави, якщо це стосується важливих підприємств, що розглядаються як "компанії-флагмани" [див. підрозділ 15.5.3.]. Враховуючи, що допомога в різних секторах економіки й умови її надання суттєво відрізняються в різних державах-членах Європейського Союзу, вони мо­жуть вплинути на торгівлю між державами-членами та спотворити конкуренцію або створити загрозу її викривлення. Через це ціллю промислової політики має бути створення умов, які б дозволили ліпше контролювати надання такої допомоги. Ма­ло того, дієвість різних політик Спільноти щодо забезпечення тіснішого гуртування можна посилити шляхом поступового зменшення розміру допомоги в центральних і багатших регіонах.

Саме тому статті 87 та 88 Договору про Європейську Спільноту надають Комісії право контролю за допомогою, що її держави прямо чи непрямо нада-


311.

ють певним підприємствам або виробництву певних товарів. Про надання такої допомоги має бути поінформована Комісія, яка може дозволити або заборо­нити їх надання згідно з критеріями, викладеними в Договорі, або згідно із вто­ринним законодавством. Отже, попри те, що найпотужніший інструмент про­мислової політики все ще перебуває в руках урядів, Комісія може запобігти спотворенню умов конкуренції або суперечності цілям промислової політики ЄС, викликаних наданням такої допомоги [див. підрозділ 15.5.].

Найліпшим способом попередити застосування урядами окремих заходів, що шкодять спільним інтересам і водночас реструктуризації європейської про­мисловості, є політика ЄС у різних секторах економіки. Така політика розви­нулась у найуразливіших секторах на міжнародному рівні, чи то через напов­неність ринків (сталь, суднобудування, текстиль), чи то через нерозвиненість останніх на європейському рівні (аеронавтика, інформаційна промисловість, телекомунікації). Ми розглянемо політику Спільноти в цих секторах далі.

17.3.1. Сталеливарна промисловість

Правила Спільноти щодо державної допомоги сталеливарній промисло­вості встановлюють рамки розумного втручання, яке не спотворювало б умов конкуренції на спільному ринку сталі.²⁰ Мало того, ринок сталі охоплений ре­тельним моніторингом, з одного боку, шляхом обов'язкового інформування сталеливарними компаніями Комісії про їхню інвестиційну діяльність²⁶ та, з іншого боку, в рамках щопіврічних попередніх програм, які стосуються ос­воювання нових ринків і майбутніх перспектив.²⁷ Зовнішньоторговельний ас­пект політики в галузі сталеливарної промисловості передбачає кілька тариф­них квот і попередній статистичний моніторинг імпортування сталі з країн Цент­ральної та Східної Європи; ці заходи мають гарантувати, що такий імпорт не зашкодить сталеливарній промисловості Спільноти [див. підрозділ 23.2.2.].

У відповідь на зростання внутрішнього попиту на сталь наприкінці 1990-х років умови ринку сталі ЄС стабільно ліпшали - яку своїх обсягах, так і в цінах на сталь. Варто відзначити, що коли в липні 2002 року втратить чинність Договір про ЄСВС, регуляторна система позбудеться свого секторального характеру та діятиме згідно з європейською політикою щодо всього промислового виробництва. .

17.3.2. Суднобудівна промисловість

Багатосторонні переговори, розпочаті 1989 року під егідою Організації економічної співпраці і розвитку (ОЕСР) між основними країнами-виробниками (країни Європейського Союзу, Японія, Південна Корея, Нор­вегія, Сполучені Штати), які разом виробляють понад 70 % нових суден, зумо­вили підписання угоди в червні 1994 року про скасування всіх перепон нор-

25. Decision 2496/96, OJ L 338, 28.12.1996

26. Decision 3010/91, OJL 286, 16.10.1991. ^:

27. Див. наприклад, OJ C 27, 29.01.2000.

28. COM (1999) 453, 5 жовтня 1999.


312.

мальним умовам конкуренції в цьому секторі, яка набрала чинності 1 січня 1998 року. Відповідно до неї Рада розробила Регламент про допомогу судно­будівній промисловості, яка виконує положення Угоди ОЕСР про дотримання нормальних умов конкуренції в комерційному суднобудуванні та судноре­монтній промисловості. Утім Угода все ще не набрала чинності через відмову США її ратифікувати.²⁹ У будь-якому разі Регламент Спільноти забороняє на­давати допомогу для виконання контракту (операційну допомогу) починаючи з 31 грудня 2000 року [див. підрозділ 15.5.3. ].³⁰

У своїй заяві про європейське морське майбутнє Комісія наголосила на істот­ній ролі морської промисловості, яка поряд із суднобудівним сектором представляє широкий спектр товарів і підприємств: монтаж суден, портові послуги й експлуата­ція морських ресурсів, зокрема й риболовлю та добування енергії.³¹ Комісія запро­понувала впровадити промислову політику ЄС для підприємств цієї промисловості, що була б спрямована на заохочення нематеріального інвестування, зокрема, в сфері науково-дослідної діяльності, інформаційних та телекомунікаційних техноло­гій; розвиток промислової співпраці в рамках ЄС та з третіми країнами; імплемен­тацію Угоди ОЕСР про дотримання нормальних умов конкуренції та усунення пере­пон для вільного пересування європейських товарів у треті країни та на поліпшення портової інфраструктури в контексті транс'європейської мережі. Дотримуючись свого повідомлення, Комісія у відповідних настановах Спільноти прагне гар­монізувати механізми державної допомоги морському транспорту, щоб уможливити державну податкову підтримку для розвитку цього сектора, водночас сприяючи про­зорості цих механізмів [див. підрозділ 15.5.3.].³² Стосовно політики в суднобудівній промисловості Комісія зосереджує свої зусилля на захисті європейської промисло­вості від нечесної торговельної практики суднобудівних підприємств третіх держав і на посиленні її конкурентоздатності шляхом стимулювання дослідної діяльності та підтримки тіснішого промислового співробітництва/³

17.3.3. Текстильна та швацька промисловість

На внутрішньому рівні Комісія здійснює моніторинг державної допомоги та

втілює політику, яка запобігає викривленням конкуренції в Спільноті або пере­несенню проблем працевлаштування та структурних складнощів з однієї країни до іншої, що їх така допомога може спричинити. Відповідно, було заборонено або змінено кілька механізмів допомоги текстильній і швацькій промисловості, нато­мість здобули підтримку програми щодо систематичного скорочення виробничих потужностей. Система моніторингу допомоги виробникам синтетичних волокон, яка була запроваджена в 1977 році і яка щорічно поновлюється, заохочує допо-

²⁹ Regulation 3094/95, OJ L 332, 30.12.1995 та Regulation 2600/97, OJ L 351, 23.12.1997.

³⁰ Regulation 1540/98, OJL 202, 18.07.1998.

³¹ COM (96) 84, 13.03.1996.

³² OJC 205, 07.07.1997.

³³ COM (97) 470 та COM (1999) 474.


313.

могу, спрямовану на поглинання зайвих потужностей шляхом реструктуризації або перепрофілювання підприємств [див. підрозділ 15.5.3.].³⁴

Зовнішьоторговельний аспект спільної політики щодо текстильних виро­бів спрямований на організацію міжнародної торгівлі текстилем для забезпе­чення потрібного простору для промисловості Спільноти, не обмежуючи при цьому сподівань на індустріалізацію країн, що розвиваються. Організувати ри­нок текстилю намагалися і в рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) за допомогою угоди про міжнародну торгівлю текстилем, відому як "Угода про поліволоконні матеріали" (УПМ). Однак угода стосовно текс­тилю, укладена в рамках Уругвайського раунду, спрямована на поступову лібе­ралізацію торгівлі текстилем та одягом між державами-членами Світової орга­нізації торгівлі [див. підрозділ 23.4.]. В цьому контексті спільна торговельна політика концентрується на відкритті неєвропейських ринків та заохоченні екс­порту зі Спільноти, вжитті антидемпінгових заходів і боротьбі з субсидіями та шахрайськими деклараціями походження товару, а також на охороні дизайну та моделей [див. підрозділ 23.2.2. ].³"

17.3.4. Інформаційна індустрія

Добробут націй нині дедалі більше залежить від використання інформації та знань, якому сприяє той величезний поступ, що був здійснений в інформаційних і комунікаційних технологіях (ІКТ). Використовуючи можливості нових цифро­вих форм будь-якої інформації, такі технології разюче змінюють чимало аспектів економічного та соціального життя — методи праці та робочі стосунки, організа­цію підприємств, напрями й акценти освіти та професійного навчання, а також спосіб комунікації між людьми. Інформаційне суспільство є початком мультиме­дійного світу (звук-текст-зображення), і ці процеси є радикальною зміною порів­няно з першою індустріальною революцією. Воно найтісніше пов'язане з "нема­теріальною" економікою, заснованою на створенні, поширенні та використанні знань, що стане однією з основних характеристик XXI ст. Умови доступу до інформації, до інформаційних мереж (широкополосні мережі, що звуться "інформаційними шляхами") та до послуг, які полегшують використання даних (зокрема послуг із великим ступенем інноваційності, баз даних тощо), є життєвими компонентами майбутньої конкурентності ЄС.

Європейські держави зазнають фундаментальних змін: вони переживають перехід від індустріального до інформаційного суспільства. Технології інформаційного суспільства поступово заповнюють всю промислову й соціальну діяльність і є ключовими чинниками конкурентності європейських компаній. Окрім того, ІКТ стимулює розвиток дедалі більшої кількості царин у сфері соціальних послуг — охорони здоров'я, освіти, транспорту, розваг та культури. Враховуючи те, що вони належать до видів діяльності, які нині пере­живають найінтенсивніше зростання, а також через те, що потребують високої

34. OJ C 96, 30.03.1996, p. 11 -14 та OJ C 368, 22.12.2001, p. 10.

³⁵ COM (95) 447, 11.10.1995.


314.

кваліфікації працівників і споживачів, такі технології мають високий потенціал щодо створення робочих місць.

Проблема полягає в тому, що попри високий попит на інформацію в Європі, її постачальники можуть перебувати будь-де в світі, адже доставка інформації є миттєвою. Справді, Сполучені Штати та Японія значно виперед­жають Європу в сфері постачання інформації, адже вони мають єдину систему стандартів та одну державну мову. І тому в цій царині Європа має подолати значне відставання. Варто зазначити, що згідно з Угодою про інформаційні тех­нології, укладеною в березні 1997 року під егідою Світової організації торгівлі, тарифи на інформаційні технології країн, які репрезентують 92% світової торгівлі, будуть остаточно скасовані до 1 січня 2000 року, і отже, міжнародна конкуренція стане ще жорсткішою й інтенсиврішою [див. підрозділ 23.4. ].^зь

Комісія визначила чотири пріоритети продовження експансії інформаційного суспільства: (а) поліпшення ділового середовища шляхом пов­ної лібералізації ринку телекомунікацій та координації між відповідними регу­ляційними органами [див. підрозділ 17.3.5.]; (б) інвестування в майбутнє шляхом інтенсифікації дослідної діяльності, спрямованої на дослідження проблем інформаційного суспільства та професійного навчання; (в) визначення людини як центральної цінності через надання доступу до широкого набору послуг з одно­часним захистом інтересів споживачів; (г) відповідь на глобальні виклики через об'єднання мереж, можливість взаємодії інтелектуальної власності [див. підрозділ 6.2.3. ] та приватного життя.

Багаторічна програма Спільноти спрямована на стимулювання розвитку та використання Європейського цифрового контенту в глобальних мережах і стимулювання мовного розмаїття в інформаційному суспільстві.³⁸ Програма пропонує протягом чотирьох років вживати заходів у трьох сферах: сфері інформації, дотичної до державного сектору, сфері мовної й культурної адап­тації та сфері заходів щодо динамізації ринку. Такі дії мають на меті створити сприятливе середовище для ділової ініціативи, в якому європейська креа-тивність, культурне розмаїття та технологічні потужності можуть бути викори­стані в комерційних цілях. П'ята рамкова програма дослідної діяльності та роз­витку спрямована, серед іншого, на стимулювання розвитку інформації, корис­ної користувачеві, зокрема, завдяки її суттєвому впливові на нові методи робо­ти й електронної торгівлі [див. підрозділ 18.4.].

Гарантуючи визнання електронного підпису в межах Європейського Союзу, Директива про спільний підхід стосовно електронного підпису була поступом до створення Європейських засад розвитку електронної торгівлі [див. також підрозділ 6.6.1. ].³⁹ Ці засади грунтуються на так званій Директиві про електронну торгівлю.⁴⁰ Вона гармонізує окремі правові аспекти: визначення місця походжен­ня постачальників послуг, прозорість зобов'язань для них та для комерційних

³⁶ Decision 97/359, OJ L 155, 12.06.1997 та Regulation 2216/97, OJ L 305, 08.11.1997.

³⁷ COM (96) 395, 24.08.1996.

³⁸ Decision 2001/48, OJL 14, 18.01.2001.

³⁹ Directive 1999/93, OJ L 13, 19.01.2000.

⁴⁰ Directive 2000/31, OJ L 178, 17.07.2000.


315.

комунікацій, дійсність електронних контрактів і прозорість договірного процесу, відповідальність інтернет-посередників, розв'язання спорів онлайн та роль національних урядів. Вона упрозорює застосування ключових принципів внутрішнього ринку (свобода підприємницької діяльності постачальників послуг та вільний рух послуг) до послуг інформаційного суспільства, встановлюючи "принцип країни походження", згідно з яким постачальники мають дотримуватися законодавства держави-члена, з якої походять ті чи ті послуги.

Складником руху до європейського інформаційного простору, де має істотно розвинутися опрацювання персональних даних, є ще одна директива, яка спрямо­вана на охорону фізичних осіб у контексті такого опрацювання.⁴' Забезпечуючи фізичним особам в усіх державах-членах однаково високий рівень охорони щодо опрацювання даних, що їх стосуються, ця директива водночас прагне забезпечити й вільний рух персональних даних у межах Спільноти та усунути спотворення конку­ренції. Додаткова директива стосується опрацювання персональних даних та охоро­ни приватного життя в телекомунікаційному секторі, особливо в цифровій мережі інтегрального обслуговування (ЦМЮ; ISDN) та в мобільних публічних цифрових мережах, й бере до уваги специфічні вимоги конфіденційності й технічну обме­женість цих мереж.⁴² Директива спрямована на охорону не лише основних прав фізичних осіб, а й законних інтересів юридичних осіб.

17.3.5. Телекомунікації

Цифрові технології, розроблені інформаційною індустрією, дають змогу комп­лексно передавати звук, текст та зображення в одній комунікаційній системі і переносять Європу в інформаційну еру, радикально змінюючи способи організації праці, виробництва та споживання. З іншого боку, сучасні комунікаційні техно­логії та послуги є конче потрібними для промисловості, сектору послуг і ринку, а також для периферії та економічного центру. Отже, ці послуги є ключовими для консолідації внутрішнього ринку, для європейської промислової конкуренції та для економічної й соціальної єдності в Європі. Вони також сприяють соціальному поступові та культурному розвиткові. Починаючи з 1990-х років, спільна політика в сфері телекомунікацій розвивається в чотирьох напрямах: створення - шляхом стандартизації — єдиного ринку телекомунікаційного обладнання; лібералізація ринку телекомунікаційних послуг; технологічний розвиток сектора за сприяння дослідної діяльності Спільноти та збалансований розвиток регіонів ЄС завдяки запровадженню транс'європейської телекомунікаційної мережі.

Регуляційні рамки щодо обладнання телекомунікаційних терміналів

дотримуються нового підходу до стандартизації, випробувань і сертифікації, який ми розглянули в підрозділі про спільний ринок [див. підрозділ 6.2.2.], але водночас і впливають на нього. Рішення Ради та рішення про стандартизацію в сфері інформаційних технологій і телекомунікацій мають на меті створення Європейського ринку телекомунікаційного обладнання.⁴³ Така стандарти-

⁴¹ Directive 95/46, OJ L 281, 23.11.1995.

42. Directive 97/66, OJ L 24, 30.01.1998.

⁴³ Regulation 87/95, OJL 36, 07.02.1987 та Decision, OJC 117, 11.05.1989, стор. 1.


316.

зація інформаційних технологій і телекомунікацій запобігає викривленням кон­куренції та забезпечує обміни інформацією, зближення промислових стратегій і, нарешті, створення й експлуатацію широкого європейського ринку інформаційних технологій і телекомунікацій (ІТТ). Європейські стандарти за­стосовуються в багатьох політиках Спільноти, насамперед тих, що пов'язані з єдиним ринком, проектом електронної Європи — є-Європи (eEurope), загаль­ною безпекою товарів та охороною довкілля.

Європейські інституції й органи стандартизації прагнуть забезпечити єдність регуляційних засад, що їх застосовують до інформаційного обладнання, аби уможливити взаємодію між мережами. Комісія зіставляє вимоги користувачів щодо стандартизації і встановлює пріоритети програми діяльності, розроблення якої довірено ЄКС (Європейському комітету стандартизації — CEN) та ЄКЕС (Європейському комітету електротехнічної стандартизації — CENELEC) за участі ЄКПТ (Європейської конференції поштових і телекомунікаційних управлінь -СЕРТ). Поряд з Європейським інститутом телекомунікаційних стандартів (ЄІТС - ETSI) приватні організації, що представляють промисловість та спожи­вачів, залучені до процесу попередньої стандартизації та до дієвого застосування узгоджених стандартів у державах-членах, включно з державними контрактами. Директива запроваджує єдиний ринок радіообладнання та обладнання телеко­мунікаційних терміналів і приписує взаємне визнання їхньої відповідності на підставі принципів декларації виробника.⁴⁴

Однак створення єдиного ринку телекомунікаційного обладнання потребу­вало поступового відкриття телекомунікаційних ринків, які були тра­диційними державними монополіями. Телекомунікаційні послуги мали бути лібералізовані, а умови вільного надання послуг мережами — визначені. З цією метою - і це є другою віссю політики Спільноти в цьому секторі - Комісія, спираючись на статтю. 90 Договору про ЄЕСп (стаття 86 Договору про Європейську Спільноту), ухвалила директиву, що вимагає від держав-членів запровадження заходів, які б забезпечували вільну конкуренцію на ринку об­ладнання телекомунікаційних терміналів (модеми, термінали телексів, станції прийняття супутникових сигналів тощо) [див. підрозділ 15.5.4.].⁴⁵ Ця директива дає користувачам змогу з'єднуватися з обладнанням терміналу, яке вони мо­жуть вільно придбати, не будучи зобов'язаними звертатися до єдиного держав­ного органу з питань телекомунікацій. Шляхом внесення послідовних поправок директива надає право постачальникам телекомунікаційних послуг використо­вувати місткість мережі кабельного телебачення для всіх телекомунікаційних послуг, окрім голосової телефонії - насамперед для передання даних, створен­ня "закритих" корпоративних мереж та надання мультимедійних послуг.⁴¹' Вона також вимагає від держав-членів скасувати виняткові та спеціальні права, на­явні в сфері телекомунікацій, обмеження щодо встановлень для мереж мобільного зв'язку та перепони прямого з'єднання між такими мережами. Не менш важливим є й той факт, що директива Комісії передбачає повну

⁴⁴ Directive 1999/5, OJL 91,07.04.1999.

⁴⁵ Directive 90/388. OJ L 192, 24.07.1990 та Directive 1999/64, OJ L 175, 10.07.1999.

⁴⁶ Directive 95/51, OJ L 256, 26.10.1995 та Directive 96/19, OJ L 74, 22.03.1996.


317.

лібералізацію інфраструктури голосової телефонії та телекомунікацій від 1 січня 1998 року.

Комісія встановила правила конкуренції в угодах про доступ, які посідають центральне місце в наданні можливості учасникам ринку, як і новим економічним утворенням, користуватися здобутками лібералізації в секторі телекомунікацій.⁴' Для стимулювання конкуренції та технологічної інновації і відповідного забезпечен­ня широкого спектра телекомунікаційних послуг, зокрема й широкосмужні мульти­медійні та послуги швидкого інтернету, нові учасники мали б мати доступ до "ло­кальних петель" - фізичних ланцюгів між приміщеннями абонентів і локальним комутатором телекомунікаційного оператора або аналогічним приладом у локальній мережі.⁴⁸ Відповідний регламент спрямований на забезпечення чесної конкуренції на ринку доступу до локальних мереж.⁴⁹

Зі свого боку, в червні 1990 року Рада ухвалила рамкову Директиву про впровадження відкритої телекомунікаційної мережі (ONP)."" Через викори­стання публічних телекомунікаційних мереж та/або послуг у державах-членах Директива прагне полегшити надання послуг компаніями чи фізичними особа­ми, що перебувають в одній державі-члені, тоді як отримувач послуг перебуває в іншій країні ЄС. Це також унезалежнює національні регуляторні органи від телекомунікаційних операторів. Заходи, розроблені в рамках цієї Директиви, сприяли запровадженню в Спільноті публічного всеєвропейського радіопейджингового зв'язку (ЕРМЕС; ERMES)⁵¹; єдиного європейського но­мера виклику невідкладної допомоги"², спільного коду для виходу на міжнародний зв'язок (00)⁵' та європейського коду для телефонних послуг для використання в межах усієї Європи.⁴

Директива про голосову телефонію й універсальні телекомунікаційні по­слуги в конкурентному середовищі спрямована на застосування принципу від­критості мереж (ПВМ) до голосової телефонії із можливістю використання факсових апаратів та комп'ютерних онлайнових інформаційних мереж.³⁰ Вста­новлюючи умови доступу та використання публічних телефонних мереж і по­слуг іншими операторами, Директива підвищує зобов'язання всіх операторів підтримувати якість універсальних послуг за доступною ціною в межах Європейського Союзу, а також встановлює мінімальні вимоги щодо якості та стандарти охорони користувачів. З метою прискорення лібералізації сектора через заохочення діяльності нових учасників, Директива встановлює спільні рамки для ліцензування, які передбачають використання загальних дозволів

⁴⁷ COM(96)649, 10.12.1996.

⁴⁸ COM (2000) 237, 26.04.2000 p. та OJ L 156, 29.06.2000.

49. Regulation 2887/2000, OJ L 336, 30.12.2000.

⁵⁰ Directive 90/387, OJ L 192, 24.07.1990 та Directive 97/51, OJ L 295, 29.10.1997.

⁵¹ Recommendation 90/543, OJ L 310, 09.11.1990.

⁵² Decision 91/396, OJL 217, 06.08.1991.

⁵³ Council Decision 92/264, OJ L 137, 20.05.1992.

⁵⁴ Decision, OJ C 318, 04.12.1992, p. 2-4.

⁵⁵ Directive 98/10, OJL 101,01.04.1998.


318.

замість індивідуальних ліцензій.⁰" На думку Комісії, голосові комунікації через інтернет, з огляду на правові положення щодо конкуренції, нині не є голосовою телефонією, адже вони ще не відповідають усім критеріям, що містяться в оз­наченнях цієї послуги в директивах Спільноти.⁵⁷

17.4. Висновки

Загалом кажучи, ЄС втручається в промисловий сектор лише для ство­рення середовища, сприятливого чи то для зростання підприємств у внутрішньому ринку (підприємницька політика), чи то для діяльності певних промислових галузей, що стикаються зі спільними проблемами, аби дати їм можливість бути успішнішими на європейському рівні (політика в різних сек­торах економіки).

Хоча все ще наявні розбіжності в промисловій структурі різних держав-членів, ми, однак, спостерігаємо за паралельним розвитком різних показників у вторинному секторі. Завершення формування єдиного ринку в 1992 році підштовхнуло реструктуризацію європейської промисловості. Усунення ма­теріальних, технічних і податкових бар'єрів торгівлі в межах Спільноти сприяло її інтенсифікації і, отже, стимулювало конкуренцію всередині Спільноти. Завдяки усуненню прикордонного контролю та технічних перешкод, що поставали перед торгівлею, підприємства можуть постачати один вид продукції для всього єдиного ринку. Виробникам уже не треба виробляти різну продукцію для 15 окремих ринків. Така ситуація значно посилює конкуренцію всередині внутрішнього рин­ку. Жорсткіша конкуренція зумовлює вирівнювання цін національних постачаль­ників із цінами тих іноземних постачальників, які приходять на ринки, що раніше були захищені. Це одразу ж починає впливати на прибуток підприємств, які раніше були захищені або були на тому чи тому ринку монополіями. Деякі з них були навіть змушені вийти з ринку.

Водночас усунення менш конкурентних виробників дає змогу фірмам, які за­лишилися, розширити свій ринок. Таким чином вони здатні краще експлуатувати та якнайбільше посилити свої виробничі потужності, або навіть збільшити їх (ефект масштабу); поліпшити свою внутрішню ефективність, реструктуризуючи та концен­труючи свою діяльність та ліпше розподіляючи людські, технічні й фінансові ресур­си; поліпшити свою організацію, а також якість і розмаїття продукції, втілювати новації в процес виробництва та поновлювати асортимент продукції. Такий конку­рентний тиск вже спричинив серйозні зміни в промисловості Союзу. До того ж, на­самперед через технологічні причини, підвищуються темпи змін у виробничих мето­дах та самих продуктах. Скажімо, завдяки відкриттю телекомунікаційного ринку, скоординованим заходам щодо систем мобільного та бездротового зв'язку Європа стала рушійною силою в сфері цифрової мультимедії та в управлінні мережами оп­тичного зв'язку й послуг і мобільного зв'язку. Наявні регуляційні рамки ведуть до швидкого зростання ринку телекомунікаційних послуг у державах-членах, більшої кількості нових учасників ринку та зниження тарифів.

⁵⁶ Directive 97/13, OJ L 117, 07.05.1997.

⁵⁷ OJC6, 10.01.1998, p. 4-8.


319.

Загалом кажучи, великі транснаціональні компанії ліпше обладнані для завоювання нових ринків, реструктуризації свого виробництва, раціоналізації своєї організаційної структури, але вони часто досягають цього, використовую­чи менше робочої сили та більшу кількість природних ресурсів. Малі ж підприємства, навпаки, інтенсивніше використовують робочу силу й більше турбуються про охорону довкілля, адже вони ближчі до населення, яке живе навколо їхніх заводів. Отже, Європейський Союз виробив політику щодо ма­лих і середніх підприємств (МСП) для забезпечення їхньої ліпшої поінформованості про європейські новини (регламенти, директиви, стандарти, запрошення до участі в тендерах, науково-дослідні проекти) та про можливості, що існують на великих ринках (експорт, співпраця, концентрація).

Створення сприятливого ділового середовища також передбачає усунення зайвого та другорядного регулювання. Внутрішній ринок має бути як­найбільше дебюрократизований. Отож ЄС та держави-члени мають перекона­тися, що під час вироблення правил і процедур враховано потреби щодо змен­шення зайвого навантаження на промисловість, особливо на МСП. Регу­ляційні рамки мають бути чіткі та передбачувані, а регулювання має обмежува­тися лише необхідністю досягти чітко визначених цілей. Спільна підприємницька політика спрямована на досягнення цих цілей, але немає впев­неності в тому, чи національні політики також рухатимуться в цьому напрямі. Державам-членам варто швидше імплементувати норми Спільноти в національну законодавчу й адміністративну практики.