Усе про спільні політики європейського союзу

Вид материала

Документы

Содержание Питання до обговорення Частина vi: зовнішні політики Торговельна політика

Подобный материал:

• Адаптація законодавства, 124.89kb.
• Указ президента україни про Програму інтеграції України до Європейського Союзу, 14.47kb.
• Авна політика інтеграції України до Європейського Союзу та формування нової політики, 107.81kb.
• Постанови кабінету міністрів україни зміст, 5319.12kb.
• Інструмент Європейського сусідства І Партнерства, 640.25kb.
• Яка основна мета адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу?, 6.85kb.
• Львівський національний університет імені івана франка на правах рукопису, 1144.09kb.
• З м І с т вступ 3 розділ правова природа європейського союзу, 398.05kb.
• План дій Європейського Союзу в галузі юстиції та внутрішніх справ план дій європейського, 130.74kb.
• Удк 37. 031 Ó Брюханова Н. О. Зміст освіти: аспекти вивчення, 245.11kb.

ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ

1. Чому потрібна спільна політика щодо збереження рибних ресурсів?

2. Як організований риболовецький сектор на рівні Спільноти?

3. Якою є структурна політика Спільноти щодо рибальства?

4. Обговоріть схожі й відмінні риси спільної сільськогосподарської політики та спільної політики щодо рибальства.

5. Як саме спільна політика щодо рибальства пов'язана зі спільною регіональ­ною політикою та спільною політикою щодо охорони довкілля?


403.

ЧАСТИНА VI: ЗОВНІШНІ ПОЛІТИКИ

Розділ 23 Торговельна політика

Розділ 24 Політика допомоги з розвитку

Розділ 25 Зовнішні відносини

Л 7же на перших сторінках Договору про Європейський Союз (ДЄС, *У стаття 2) задекларовано, що Союз має на меті утвердитися на міжнародній арені як самостійне утворення, зокрема, реалізуючи спільну зовнішню та безпекову політику, а також поступово формуючи спільну оборон­ну політику, яка з часом має привести до організації спільної оборони. ЄС фак­тично представлений на світовій арені в трьох головних ролях, які він відіграє переважно під егідою Європейської Спільноти: у спільній торговельній політиці, у політиці допомоги з розвитку та в зовнішніх відносинах. У перших двох напрямах ЄС є одним із провідних учасників на світовій арені — оскільки він є найбільшим у світі торговельним об'єднанням та постачальником коштів для країн, що розвиваються; у третьому напрямі він поступово перетворюється на такого учасника під гаслом спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП), яку ми розглядали в розділі 8 [див. підрозділ 8.2.]. Три згадані напрями часто перетинаються, оскільки допомога з розвитку тісно пов'язана з торго­вельною політикою, а остання - із зовнішніми відносинами Союзу або СЗБП. Зокрема, ЄС має гарантувати, що лібералізація торгівлі між європейськими країнами та країнами, що розвиваються, узгоджується із зусиллями в напрямі лібералізації світової торгівлі. Такий комплексний підхід реалізується за допо­могою єдиної інституційної структури, в межах якої Рада ЄС та Комісія відповідають за координування численних спільних політик.

Європейський Союз відповідно до тієї чи іншої своєї міжнародної ролі підтримує дипломатичні стосунки зі 162 країнами, котрі, зі свого боку, мають представництва в Брюсселі. ЄС має власні представництва, створені Комісією, у більшості згаданих країн, а також у низці міжнародних організацій. У такій організації, як Світова організація торгівлі (COT), Спільнота діє від імені й на користь держав-членів через посередництво Комісії [див. підрозділ 4.1.2.]. ЄС бере участь у роботі Організації економічної співпраці і розвитку (ОЕСР) і має статус спостерігача в Організації Об'єднаних Націй та деяких інших спеціалізованих організаціях. Європейський Союз підтримує зв'язки з іншими міжнародними організаціями, зокрема з Радою Європи. В особі Голови Європейської Комісії він представлений на економічних самітах групи найроз­виненіших країн світу, так званої "Великої вісімки" (G8), під час яких двічі на рік відбуваються зустрічі між головами держав та урядів чотирьох держав-членів ЄС - Франції, Німеччини, Великої Британії й Італії - та лідерами Спо­лучених Штатів, Канади, Японії та Росії.


404.

Європейська Спільнота підписала угоди про асоціацію чи співпрацю з

понад 120 країнами світу, координує їх виконання та відповідає за дотримання численних багатосторонніх угод. У випадках, коли такі угоди укладені в галузях, де ЄС має виняткові повноваження, наприклад, у сфері міжнародної торгівлі або в галузі рибальства, Спільнота виступає від імені держав-членів. В інших випадках (деякі угоди шодо охорони довкілля, транспорту тощо) Спільнота вис­тупає як окрема сторона, незалежна віддержав-членів.

Якщо додати міжнародні особливості п'ятнадцяти держав-членів - з їхніми різними, часом суперечливими, інтересами на міжнародній арені - до іноді ідентичних, а часом відмінних видів діяльності Європейської Спільноти та Європейського Союзу, то стане зрозуміло, чому сфера зовнішніх відносин Європейської Спільноти та зовнішня політика Європейського Союзу здатні спантеличити не лише партнерів Союзу, а й самих держав-членів. Ми ж тепер, проаналізувавши спільну зовнішню та безпекову політику як складник майбут­ньої політичної інтеграції Союзу, спробуємо запровадити дещо система­тичніший порядок у дослідження зовнішніх відносин Спільноти.


405.

Розділ 23

ТОРГОВЕЛЬНА ПОЛІТИКА

Створення митного союзу (1968 р.) було реалізоване всередині Спільноти 'скасуванням ввізного мита, кількісних обмежень та заходів еквівалентної дії у торгівлі між державами-членами [див. підрозділ 5.1.], а зовні — запровадженням спільного митного тарифу та спільної торговельної політики.

Фактично, щоб забезпечити вільний обіг товарів, увезених із третіх країн, у межах усього митного союзу, їх слід трактувати в однаковий спосіб усім державам-членам [див. підрозділ 5.2.]. Однак сам по собі митний союз треба було інтегрувати до чин­ного міжнародного економічного порядку, регулювання якого здійснювалося згідно з ухваленою 1948 року Угодою з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Саме тому в статті 110 Договору про Європейську економічну спільноту (стаття 131 Договору про Європейську Спільноту) держави-члени задеклару­вали, що, створюючи митний союз, вони мають намір сприяти гармонійному розвиткові світової торгівлі з урахуванням спільних інтересів, поступовому усуненню обмежень для міжнародної торгівлі та зменшенню митних бар'єрів. 1 вони дотримали свого слова. Створення митного союзу дало поштовх стрімкому розвиткові торгівлі в межах Спільноти і не призвело до його са­моізолювання. Натомість Європейська Спільнота перетворилася на найбільшого в світі імпортера й експортера. Крім того, норми ГАТТ [див. підрозділ 23.4.] та інших міжнародних угод, розроблених під його егідою, сприяли формуванню юридичної бази для власних інструментів і заходів торго­вельної політики Спільноти, передусім у таких аспектах, як митні тарифи, за­стосування захисних заходів, антидемпінгові та компенсаційні заходи.

23.1. Інструменти політики

Спільна торговельна політика грунтується на універсальних принципах, що стосуються передусім тарифних платежів, укладання тарифних і ко­мерційних угод, гармонізації заходів з лібералізації, експортних стратегій та заходів із захисту торгівлі, зокрема й тих, що розглядали в перебігу судових справ щодо демпінгу та субсидій (стаття 133 ДЄСп, колишня стаття 113 ДЄЕСп). Отже, реалізація спільної торговельної політики потрапляє до сфери компетенції Спільноти. Європейські інституції узгоджують єдиний митний та­риф, укладають митні й торговельні угоди, гармонізують заходи з лібералізації торгівлі з третіми країнами, визначають експортну політику та вживають за­побіжних заходів, передусім для того, щоб у зародку припинити нечесну торго­вельну практику. Якщо угоди слід обговорити з третіми країнами, Комісія надає Раді свої рекомендації. Та, своєю чергою, вповноважує Комісію до проведення переговорів. Комісія від імені Спільноти бере участь у переговорах і консуль­тується зі спеціальним комітетом, призначеним Радою для надання їй допомоги


406.

у виконанні цього завдання (відомим як "Комітет статті 133"). Комісія працює в межах системи вказівок, визначених Радою. Реалізуючи свої повноваження, передбачені статтею 133 (ДЄСп), зокрема й стосовно укладання угод, Рада діє за принципом кваліфікованої більшості [див. підрозділ 4.1.6. і підрозділ 4.2.].

У міжнародних угодах Спільноту як таку представляє Європейська

Комісія [див. підрозділ 4.1.2.]; крім того, Європейська Спільнота (ЄСп) часто виступає окремою стороною угод паралельно з окремими державами-члеиами, тобто її представники беруть участь у переговорах, підписують угоди та за по­треби контролюють їх виконання як представники ЄСп у відповідній ор­ганізації. У тих сферах, де Спільнота має виняткові повноваження (сільське господарство, рибальство), держави-члени не відіграють провідної ролі. У та­ких випадках Комісія сама провадить переговори й забезпечує на основі дору­чення Ради укладання певних видів угод (угод про світову торгівлю певними видами товарів, про традиційну торгівлю, преференції, асоціацію).¹ Згідно зі статтею 307 (ДЄСп), положення Договору про ЄСп не впливають на права та обов'язки, які регламентовані угодами, укладеними державами-членами до їх­нього вступу до Спільноти [див. підрозділи 1.3, 2.2 і 2.3]; однак тією мірою, якою згадані угоди суперечать ДЄСп, відповідні держави-члени мають вжити адекватних заходів для усунення таких суперечностей."

Враховуючи складність міжнародних відносин та інструментів зовнішньої політики в широкому розумінні цього слова, повноваження Спільноти час від часу виходять за межі, окреслені статтею 133 (ДЄСп). У подібних випадках інституції Спільноти не можуть діяти самі [див. підрозділ 4.2.]. їм доводиться залучати до роботи держави-члени, і цей факт істотно ускладнює процес пере­говорів та укладання міжнародних угод. Проте, згідно з Амстердамським дого­вором, Раді надано можливість, діючи одностайно, ухвалювати рішення про застосування статті 133 (торговельна політика), окрім сфер, що визначаються положеннями цієї статті, ще й до міжнародних переговорів та угод щодо надан­ня послуг і стосовно прав інтелектуальної власності.

Найважливішим об'єднувальним чинником торговельної політики Спільноти є Спільний митний тариф (СМТ) [див. підрозділ 5.2.1.]. Як показа­но в розділі, присвяченому митному союзові, і буде показано в цьому [див. підрозділ 23.2.1.], розроблення попередніх варіантів і вдосконалення СМТ здійснювали з урахуванням положень Генеральної угоди з тарифів та торгівлі ГАТТ. Тарифи системи СМТ від самого початку були низькими, що відповідало основній меті лібералізації міжнародної торгівлі. Згодом, за результатами успішних переговорів у рамках ГАТТ [див. підрозділ 23.4. ], їх було додатково знижено. Слід наголосити, що учасником переговорів ГАТТ/СОТ є не окремі держави-члени, а Європейська Комісія, котра діє на основі доручення Ради.

Замість того, щоб перетворитись після завершення формування у 1992 р. єдиного ринку на "Фортецю Європа", як передрікали деякі торговельні парт­нери Спільноти [див. підрозділ 6.1.], Спільнота зважилася на низку важливих

' Див.: Judgment of 31 March 1971, case 22/70, AETR, ECR 1971, p.263; та Opinion of 26 April 1977, ECR 1977, p. 741.

² Див. judgment of 14 October 1980. case 812/79, Burgoa, ECR 1980, p.2787.


407.

поступок, аби дати змогу завершити у 1993 р. Уругвайський раунд переговорів в рамках ГАТТ. Проте одним із центральних принципів ГАТТ і COT є збалансу­вання взаємних вигід (принцип глобальної взаємності). Для Європейського Союзу це означає, що він може пов'язувати відкриття доступу учасників еко­номічного процесу з тієї чи іншої третьої країни до вигід єдиного ринку з надан­ням аналогічних можливостей для європейських підприємств (фірм, компаній) у відповідній країні або принаймні з усуненням будь-якої дискримінації щодо них. Це передбачає застосування індивідуального підходу до третіх країн і єдиного підходу з боку всіх держав-членів. Правила єдиного ринку зо­бов'язують останніх проявляти до тієї чи іншої третьої країни однакове став­лення. Водночас глобалізація економіки сприяє підвищенню рівня взаємозалежності та дедалі більшому усвідомленню того, що проблеми в сфері торгівлі необхідно розв'язувати, за можливості, на багатосторонній основі.

23.2. Спільні домовленості щодо імпорту

Митний союз є одним зі зміцнювальних елементів спільної торговельної політики. Іншими важливими елементами є спільні домовленості щодо імпорту та спільні захисні заходи. Разом вони сприяють забезпеченню рівного й справедливо­го конкурентного середовища для підприємств Спільноти, наданню їм рівного дос­тупу до імпортних сировинних матеріалів за однаковими цінами та вирівнюванню кількісних і цінових показників імпортованої продукції конкурентів.

23.2.1. Спільні правила щодо імпорту

Спільні правила щодо імпорту визначено в регламенті Ради від 22 грудня 1994. їх застосовують до імпортної продукції, яка походить з третіх країн, за винятком, з одного боку, продукції текстильної промисловості, що є предметом спеціальних імпортних домовленостей і обговорюється окремо в межах секторних заходів торговельної політики, а з другого — продукції, що походить з окремих третіх країн, зокрема Росії, Північної Кореї та Китайської Народної Республіки, про що докладніше йтиметься далі. Окрім згаданих винятків, імпорт до країн Спільноти здійснюється в режимі вільної торгівлі й не є предметом яких-небудь кількісних обмежень. Згаданий вище регламент покликаний забезпечити баланс між ринком Спільноти, що після завершення Уругвайського раунду відкритий для решти світу, і прискореними та спрощеними процедурами в разі, якщо імпорт може завдати серйозної шкоди виробникам з держав Спільноти.

Згідно з цим регламентом, у межах Спільноти запроваджується процедура обміну інформацією та консультування. Аналіз тенденцій у сфері імпорту, вивчення умов, у яких вони формуються, та реальної або можливої серйозної шкоди для виробників з держав Спільноти, яка є наслідком такого імпорту, здійснюється за такими практичними критеріями: а) обсяги імпорту; б) ціни на

³ Regulation 3285/94, OJ L 349, 31.12.1994, а також Regulation2774/2000, OJ L 286, 11.11.2000.


408.

імпортні товари та послуги; в) вплив на тих виробників з держав Спільноти, котрі виготовляють аналогічні або прямо конкурентні види продукції, який про­являється в тенденціях до зміни деяких економічних чинників, зокрема обсягів виробництва, завантаженості виробничих потужностей, ціни акцій, обсягів продажу, ринкової частки, цін тощо.

Там, де тенденції в імпорті продукції, що походить з третьої країни, загро­жують шкодою виробникам з держав Спільноти, імпорт такої продукції може за потреби стати об'єктом попереднього або ретроспективного нагляду з боку Спільноти. Продукти, імпортовані в умовах попереднього нагляду, можуть бути переведені в режим вільного обігу лише за умови підписання документа щодо імпорту, затвердженого компетентними органами, визначеними державами-членами, дія якого поширюється на всю територію Спільноти, незалежно від того, яка країна стала його ініціатором. Нагляд може також охоплювати імпорт в один або декілька регіонів Спільноти (так званий регіональний нагляд).

Якщо певний продукт імпортується до держав Спільноти в настільки вели­кому обсязі або на таких умовах, що це завдає, або може завдати, серйозної шкоди виробникам з держав Спільноти, Комісія має право, діючи за вимогою держави-члена або з власної ініціативи, вживати захисні заходи, тобто: обме­жити період чинності документів щодо імпорту, потрібних для забезпечення відповідності заходів з нагляду; змінити правила ввезення продукту, про який ідеться, шляхом запровадження, як умови його вільного доступу на ринок ЄС, отримання авторизації імпорту, яка надається за певних умов та в певних ме­жах, визначених Комісією. До продукції з держав-членів Світової організації торгівлі (COT) захисні заходи можуть застосовуватися лише за умови наявності одразу двох згаданих вище критеріїв, які обумовлюють втручання (тобто за­грозливих обсягів та умов імпорту). Захисні заходи не можна застосовувати до продукції, яка походить з держав-членів COT, що розвиваються, якщо частка цієї країни в загальному обсязі імпорту відповідного продукту до Спільноти не перевищує 3%, а імпортна частка всіх країн, що розвиваються, не перевищує 9% обсягів подібного імпорту.

23.2.2. Спільний захист торгівлі

Як уже відзначено, Спільнота може запровадити нагляд або захисні заходи в межах спільних правил щодо імпорту в разі, коли імпорт за цінами, що вважа­ються нормальними, завдає або може завдати серйозної шкоди виробникам із країн Спільноти. Якщо ж експортна ціна є нижчою, ніж нормальна ціна для аналогічного продукту (демпінговий продаж), Спільнота може вдаватися до захисту торгівлі, передусім через запровадження антидемпінгового мита. Оскільки правила Спільноти узгоджуються з правилами Світової організації торгівлі, операторам ринку доводиться забезпечувати відповідність лише одному комплексу правил щодо імпорту в держави ЄС [див. підрозділи 23.2.1 і 23.4.]. Ці правила автоматично застосовуються в нових державах-членах, які вступили в


409.

ЄС у травні 2004 року.⁴ Згідно з правилами розподілу юрисдикції, антидемпінгові та антисубсидійні скарги подаються на розгляд Суду першої інстанції.³

Згідно з Регламентом про захист від демпінгового імпорту з країн, які не є членами ЄС, антидемпінгове мито може бути встановлене для будь-якого демпінгового продукту, впровадження якого у вільний обіг на ринку Спільноти може зашкодити виробникам з держав ЄС. Продукт вважається демпінговим, якщо його експортна ціна для продажу в країни Спільноти є нижчою, ніж порівняльна ціна на аналогічний продукт за нормального торговельного режи­му, усталеного у відповідній країні-експортері. Термін "аналогічний продукт" означає продукт, що є ідентичним за всіма ознаками або має характеристики, дуже близькі до притаманних продуктові, про який ідеться. Для того, щоб дове­сти факт демпінгу, треба визначити нормальну та демпінгову ціни й порівняти їх між собою. Слід відзначити, що після завершення Уругвайського раунду подані означення, а також антидемпінгові процедури в державах ЄС та інших держа-вах-членах COT є ідентичними.

Після консультації з державами-членами, не раніше, ніж через 60 днів, проте не пізніше, ніж через дев'ять місяців після ініціювання розгляду, Комісія може застосовувати тимчасові заходи. Остаточні висновки розслідування не­обхідно впровадити протягом наступних шести місяців. Розміри тимчасового антидемпінгового мита не можуть перевищувати тимчасово встановленого граничного обсягу демпінгу. Розслідування може бути припинене без запро­вадження тимчасового або постійного мита, якщо експортер добровільно пере­гляне власні ціни або відмовиться від експорту продуктів у відповідний регіон за демпінговими цінами.

У випадках запровадження тимчасового мита та виявлення фактів демпінгу чи шкоди Рада вирішує, яку частину тимчасового мита збирати на постійній основі, незалежно від того, чи передбачено запровадження постійного антидемпінгового мита. Якщо постійне антидемпінгове мито є більшим, ніж тимчасове, різницю не стягують. Якщо постійне мито є нижчим, ніж тимчасове, стягнену різницю перераховують. Тимчасове або постійне анти­демпінгове мито затверджують шляхом прийняття відповідної постанови та стягують держави-члени у формі, за ставкою та згідно з іншими критеріями, визначеними в регламенті щодо запровадження згаданого мита.

Правила захисту від субсидованого імпорту з держав, що не є членами Європейської Спільноти, також встановлюються спеціальним Регламентом.⁶ У цьому разі законодавство Спільноти теж збігається з нормами COT, тому учас­никам економічної діяльності доводиться забезпечувати відповідність лише од­ному комплексові норм. Для компенсації будь-яких субсидій, що надаються прямо чи ні на етапах виробництва, складання, експорту або транспортування будь-якого продукту, вільний обіг якого в країнах Спільноти спричинює шкоду,

4 Commission notice, OJ C 91, 15.04.2004.

⁵ Decision 94/149, OJL 66, 10.03.1994.

6. Regulation 2026/97, OJ L 288, 21.01.1997 та Decision 1889/98/ECSC, OJ L 245, 04.09.1998.


410.

може бути запроваджене компенсаційне мито. Імпорт вважається субсидова­ним, якщо: 1) він здійснюється за умови надання фінансової допомоги з боку відповідної держави або уповноваженої приватної структури (прямий транс­ферт коштів, гарантії за кредитами, податкові пільги тощо); і 2) якщо така до­помога забезпечує певні вигоди.

Компенсаційні заходи не застосовують до субсидій, які неможливо безпо­середньо пов'язати з певним підприємством, галуззю або групою підприємств чи галузей. Крім того, навіть у випадку, коли можна визначити конкретного одержувача субсидій, компенсаційні заходи не запроваджують, якщо згадані субсидії надаються: для проведення досліджень; у рамках загальної системи регіонального розвитку; для сприяння адаптації наявних виробничих потужно­стей до нових умов економічного середовища. Обсяг субсидій, що підлягає компенсації через запровадження мита, обчислюється з урахуванням вигід, які отримує реципієнт, виявлених протягом періоду розслідування. Якщо всі умови наявні, запроваджується тимчасове або постійне компенсаційне мито з вико­ристанням процедур, описаних вище в частині, присвяченій впровадженню ан­тидемпінгового мита.

У грудні 1994 року Рада ухвалила регламент, покликаний поліпшити процеду­ри Спільноти щодо торговельного захисту та забезпечити дотримання прав Спільноти, згідно з нормами міжнародної торгівлі, зокрема встановленими під егідою Світової організації торгівлі (COT).⁷ Згідно з цим регламентом. Спільноті надано право реагувати на перешкоди для торгівлі, наприклад, на будь-які види тор­говельної практики, запроваджені або підтримувані третьою країною всупереч нор­мам міжнародної торгівлі, що встановлюють загальні "правила гри". Отже, після реалізації Спільнотою процедур розслідування та консультації з державами-членами Комісія може вживати будь-яких заходів у сфері торговельної політики, що не суперечать чинним міжнародним зобов'язанням та процедурам; йдеться пере­дусім про: (а) призупинення або скасування дії будь-яких пільг, наданих за результа­тами переговорів стосовно торговельної політики; (б) підвищення чинних митних тарифів або запровадження іншого мита на імпорт; (в) запровадження кількісних обмежень або інших заходів, покликаних змінити імпортні чи експортні умови, або в інший спосіб вплинути на торговельні зв'язки з відповідною третьою країною. Саме так Комісія ініціювала процедури стосовно: антидемпінгового закону США від 1916 року та прийнятої в США практики транскордонного музичного ліцензування⁸; за­проваджених Японією умов для регулювання імпорту готового одягу з натуральної шкіри⁹; та бразильської практики ліцензування імпорту листових виробів з не-ржавійної сталі.¹⁰

Важливий інструмент захисту торгівлі Спільноти — митні заходи щодо товарів, які підозрюються в порушенні прав на інтелектуальну власність, зокрема підробок і

⁷ Regulation 3286/94, OJ L 349, 31.12.1994 та Regulation 356/95, OJ L 41, 23.02.1995.

⁸ OJ C 58, 25.02.1997 та OJ C 177, 11.06.1997.

⁹ OJC 103,02.04.1997. ^I0OJC 197,27.06.1997.


411.

піратських копій." Через те що такі порушення останніми роками почастішали, і особливо з огляду на методи, до яких вдаються міжнародні банди шахраїв, та на гло­балізацію явища, а також тому, що зачіпаються й інші права власності, зокрема такі як географічна належність, позначення походження і нові види рослин, законодав­ство Спільноти пожорсткішало. Отже, щоб поліпшити запобігання порушенню прав інтелектуальної власності та контроль, митна служба дістала право, у співпра­ці з власниками прав, призупиняти випуск у вільний продаж, експорт та реекспорт товарів, щодо яких є сумніви, на період, потрібний для з'ясування, є чи ні ці товари підробками або піратськими копіями та чи не порушують вони авторських прав. У разі підтвердження сумнівів до цих товарів застосовуються заходи, спрямовані на те, щоб позбавити їхніх власників прибутку від трансакції та покарати їх так, щоб відвернути від подальших подібних трансакцій.

23.3. Спільні домовленості щодо експорту

Стаття 132 Договору про ЄСп передбачає, що домовленості про заходи сприяння експорту, які укладають держави-члени, мають бути гармонізовані, аби забезпечити однакове конкурентне середовище для всіх підприємств-експортерів Спільноти. Стосовно експортних кредитів Спільнота застосовує домовленості, досягнуті в рамках ОЕСР, де містяться рекомендації щодо на­дання офіційно підтримуваних експортних кредитів ("консенсус").¹² Цими ре­комендаціями передбачено обмеження офіційної підтримки експорту певним рівнем відсоткових ставок за кредитами, що надаються з метою заохочення експорту в певні країни. Стосовно експортно-кредитного страхування для трансакцій із середньо- та довготривалою перспективою відповідною директи­вою передбачено гармонізувати державні системи подібного страхування в різних країнах з метою запобігання негативному впливу на режим конкуренції між фірмами з держав ЄС.¹² У директиві визначено спільні принципи, що їх ма­ють дотримуватися страхувальники експортних кредитів і які стосуються пере­дусім параметрів покриття (обсяги покриття, причини втрат, винятки при ви­значенні відповідальності, а також відшкодування завданих збитків), страхових премій, політики країни у сфері страхування та процедур повідомлення.

За рахунок бюджету Спільноти [див. підрозділ 3.4.] Комісія підтримує екс­порт і передусім сприяє забезпеченню тіснішої співпраці на рівні Спільноти та проведенню досліджень щодо спільних заходів зі сприяння європейському екс­портові (проведення міжнародних виставок, торговельних форумів, конфе­ренцій та семінарів), скоординованих з програмами Спільноти та програмами держав-членів з підтримки експорту. Співробітництво з торговельними об'єднаннями та національними організаціями з підтримки експорту сприяє досягненню двох цілей: по-перше, гарантує, що будь-яка діяльність на будь-якому конкретному ринку дає змогу зміцнювати ті чи інші аспекти Спільноти, а, по-друге, дозволяє зосередити дії стосовно низки цільових країн, перелік яких очолюють Китай, Японія, країни АСЕАН (ASEAN, Association of South East

" Regulation 1383/2003, OJ L 196, 02.08.2003.

¹² Directive 98/29, OJ L 148, 19.05.1998.


412.

Asian Nations — Асоціація країн Південно-східної Азії) [див. підрозділ 25.6.] та країни Центральної й Східної Європи [див. підрозділ 25.2.]. У 1993 році про­граму розширено на країни Перської затоки, котрі є місткими експортними ринками для широкого спектру товарів і розташовані неподалік від Європи, що робить їх привабливими об'єктами діяльності для малих і середніх підприємств багатьох держав-членів.

Експорт із країн Спільноти до третіх країн є необмеженим, іншими слова­ми, не підлягає кількісним обмеженням, за винятком окремих видів продукції, яку постачають у деякі держави-члени, а також експорту нафти й газу з усіх країн Спільноти.¹³ Проте в разі виникнення ізоляційних ринкових тенденцій, які можуть спричинити дефіцит того чи іншого важливого виду продукції, що, своєю чергою, на думку держав-членів, обґрунтовує запровадження захисних заходів, Комісія може ініціювати в межах Спільноти процедуру обміну інформацією та консультування. Консультації провадяться на засіданнях До­радчого комітету й стосуються переважно умов експорту і, за потреби, заходів, які слід ужити.

23.4.ГАТТІСОТ

Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) набрала чинності в 1947 році. Разом з Міжнародним валютним фондом та Світовим банком вона була однією з інституцій, створених у повоєнний час для допомоги в регулюванні міжнародної економіки та запобігання руйнівним протекціоністським стра­тегіям, що поширились у період між Першою та Другою Світовими війнами. На ГАТТ покладалося завдання з контролю міжнародної торгівлі товарами і, зок­рема, лібералізації цього сектора торгівлі шляхом поступового зменшення та­рифних бар'єрів, що його узгодили на переговорах. Отже, сфера компетенції ГАТТ від початку була дещо обмеженою, однак після завершення Уругвайсько­го раунду переговорів поле діяльності ГАТТ було розширене й передане в ком­петенцію Світової організації торгівлі (COT). Держави-члени ЄСп були сто-ронами-учасницями ГАТТ, однак після запровадження спільної торговельної політики вони брали в ній участь як Спільнота і тепер саме в такий спосіб бе­руть участь у роботі COT, яка з 1995 року є правонаступницею ГАТТ. Єдиним учасником переговорів і представником Європейської Спільноти у COT є Комісія [див. підрозділ 4.1.2.]. Спільнота в цілому є однією зі сторін-учасниць низки міжнародних угод у рамках ГАТТ.

У процесі переговорів, що провадилися в декілька раундів у період 1960 - 1979 років під егідою Генеральної угоди з тарифів і торгівлі, держави-члени ЄС та інші розвинені промислові країни погодилися на істотні тарифні поступки - особливо на користь країн, що розвиваються [див. підрозділ 5.2.1]. Внаслідок раундів Ділона (1960 — 1961 роки) та Кенеді (1964 - 1967 роки) митні тарифи в державах-учасницях Генеральної угоди були зменшені при-

¹³ Regulation 2603/69, OJ L 324. 27.12.1969 та Regulation 3918/91, OJ L 372, 31.12.1991.


413.

близно на 50%.'⁴ Після Токійського раунду (1973 — 1979 роки) узгоджено по­дальше зменшення митних тарифів на третину, що передбачалося здійснити у вісім етапів, останній з яких мав завершитись 1 січня 1987 р.'° Згадане зни­ження тарифів забезпечило важливий внесок у підтримку режиму відкритості міжнародної системи торгівлі, попри той факт, що на початку 1980-х років сві­това економіка пережила найважчий період у своїй повоєнній історії й урядам довелося протистояти значному тискові на користь запровадження протекціо­ністських заходів, покликаних пожвавити економічне життя. Від 1985 року Спільнота докладала значних зусиль, щоб ініціювати новий цикл багатосто­ронніх торговельних переговорів у рамках ГАТТ. Початком цього раунду стала конференція в Пунта дел Есте (Уругвай), що відбулася в серпні 1986 року.

У переговорах Уругвайського раунду брали участь 117 країн з усього світу; на них розглянули чимало тем. Окрім питань, що традиційно обговорю­валися на переговорах, присвячених режиму торгівлі, і, як правило, зводилися до зниження тарифів, на Уругвайському раунді розглядали питання зміни пра­вил та порядку в рамках ГАТТ, а також встановлення світового порядку в таких "нових" сферах, як: торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (trade-related aspects of intellectual property rights — TRIPs), пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи (trade-related investment measures — TRIMs), та надання послуг у міжнародних масштабах. Крім того, на порядку денному були делікатні питання сільського господарства й текстильного виробництва — тобто тих га­лузей, де торгівлю традиційно регулювали спеціальними правилами і щодо яких учасникам довелося виробити домовленості стосовно їхньої поступової інтеграції в структуру ГАТТ. Завершення в квітні 1994 року Уругвайського ра­унду призвело до зміцнення правил і порядку міжнародної торгівлі, завдяки реформі у сфері реалізації захисних та антидемпінгових заходів і надання суб­сидій, а також вирівнювання платіжного балансу та вдосконалення правил у сфері затвердження стандартів і державних закупівель. Всі ці домовленості, досягнуті в рамках ГАТТ, були належно відбиті в праві Спільноти.

Доступ до ринку промислових видів продукції значно полегшився внаслідок зменшення на третину й більше розмірів мита, встановлених проми­слово розвиненими державами і багатьма країнами, що розвиваються, в таких секторах, як: будівельні матеріали, техніка для сільського господарства, медич­не обладнання, металургія, пиво, алкогольні напої, фармацевтична продукція, папір, іграшки та меблі. Середній рівень тарифів для промислово розвинених держав знизився з 5% до приблизно 3,5%, тоді як до початку переговорів у рамках ГАТТ він сягав 40% і більше. Загалом близько 40% промислового імпорту в країни ЄС здійснюється в режимі вільної торгівлі. Зі свого боку, роз­виткові країни, також істотно зменшили ставки ввізного мита на аналогічну продукцію, хоча до початку Уругвайського раунду лише деякі з них готові були взяти на себе подібні зобов'язання. ЄС відіграв головну роль у підписанні в грудні 1996 року Угоди про інформаційні технології, згідно з якою від 1 січня 2000 року було цілковито скасовано тарифи на продукти інформаційних техно-


414.

логій у країнах, на які припадає 92% обсягів світової торгівлі [див. також підрозділ 17.3.4.]."'

Було зроблено перший крок на шляху лібералізації світової торгівлі в сфері послуг. Слід відзначити, що поняття "торгівля" не обмежується обміном товарів і дедалі більшою мірою охоплює сферу послуг — сектор, на який припа­дає близько половини ВВП держав ЄС. Генеральна угода про торгівлю по­слугами (General Agreement on Trade in Services - GATS), ГАТС, встановлює загальні правила торгівлі в цій сфері, визначає положення для певних секторів у сфері послуг і містить офіційні переліки послуг та видів діяльності, що їх кож­на з країн погодилася цілком або з деякими можливими застереженнями відкрити для конкуренції.¹⁷

На переговорах Уругвайського раунду обговорювали також питання за­хисту торговельних аспектів інтелектуальної власності (TRIPs).¹⁸ Торгівля правами інтелектуальної власності становить дедалі більшу частку світової торгівлі в таких сферах, як фармацевтика, комп'ютерне програмне забезпечен­ня, книговидання та бухгалтерська справа. Зі збільшенням обсягів торгівлі в цих сферах набувають поширення такі негативні явища, як шахрайство, про­даж контрафактної продукції та незаконне копіювання. Ще однією проблемою стало забезпечення захисту торговельних марок, а у виноробній та харчовій промисловостях — захист певних географічних назв. Завершення Уругвайсько­го раунду сприяло закріпленню деяких підписаних раніше міжнародних кон­венцій, зокрема Бернської та Паризької конвенцій про захист авторських прав у літературі та мистецтві загалом. На обидві конвенції було поширено процеду­ри, передбачені для врегулювання суперечок.

У результаті Уругвайського раунду було також підписано Угоду про пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи (TRIMs).'⁹ Угода містить ілюстративний перелік заборонених заходів, до яких, зокрема, належать: запровадження правил щодо вмісту місцевих елементів, збалансування торгівлі, а також вимоги щодо місцевого продажу. Практика зазначених заходів має бути припинена протягом двох — семи років залежно від того, до якої групи належить відповідна країна — розвинених країн чи розвиткових країн. Угода про TRIMs є надзвичайно важливою для ЄС, який забезпечує 36% прямих іноземних інвестицій у світі й приймає на своїй тери­торії 19% світових ПП.

У 1995 році замість ГАТТ було створено Світову організацію торгівлі (COT), яка покликана забезпечити виконання всіх угод, укладених під егідою ГАТТ, і врегульовувати торговельні суперечки на багатосторонній основі. Фактично під егідою одного адміністративного органа, відповідального за ухва­лення рішень, COT об'єднує три угоди, підписані в результаті Уругвайського раунду: Генеральну угоду з тарифів і торгівлі (ГАТТ), Генеральну угоду про торгівлю послугами (GATS) та Угоду про торговельні аспекти прав

¹⁶ Decision 97/359, OJ L 155, 12.06.1997 та Regulation 2216/97, OJ L 305, 08.11.1997.

¹⁷ OJ L 336, 23.12.1994, р 191-212.

¹⁸ OJL336, 23.12.1994, р. 214-233.

¹⁹ OJL 336, 23.12.1994, р. 100-102.

²⁰ Decision 94/800, OJ L 336, 23.12.1994.


415.

інтелектуальної власності (TRIPs). COT функціонує в режимі конференції міністрів, яка має скликатися не рідше, ніж раз на два роки. У період між кон­ференціями рішення ухвалює Генеральна Рада, що складається з представ­ників усіх держав-членів COT. Членами COT є всі держави-члени ЄСп та сама Європейська Спільнота; участь Спільноти і ЇЇ держав-членів у роботі COT ви­значається Кодексом поведінки у сферах спільної компетенції.

Отже, ГАТТ і надалі лишається чинною, хоча для тих держав, що через якісь причини не готові погодитися з повним пакетом домовленостей Уругвай­ського раунду, вона "заморожена" в "до уругвайській" ситуації. Натомість COT відкрита для тих, хто згоден забезпечити дотримання всього пакету норм, ви­роблених у перебігу Уругвайського раунду. Такий підхід сприяє підвищенню стабільності світової системи обміну, оскільки всі члени COT досконало обізнані зі своїми власними правами та обов'язками, а також із правами та обов'язками своїх партнерів. Національне законодавство кожної з держав-членів COT має бути узгоджене з нормами COT, що унеможливлює будь-які односторонні дії в цій сфері.

23.5. Висновки

Одним із маловідомих у Європі фактів є те, що держави-члени Європейського Союзу більше не можуть провадити незалежну політику що­до зовнішньої торгівлі. Понад 60% обсягу їхньої торгівлі здійснюється в межах Спільноти і, отже, залежить від норм єдиного ринку, які забороняють застосу­вання будь-яких протекціоністських або заохочувальних заходів у торгівлі [див. підрозділ 6.1.]. Для решти 40% їхнього обсягу торгівлі головні інструменти торговельної політики (спільний митний тариф, спільні домовленості щодо імпорту та спільні захисні засоби) контролюють інституції ЄС, Європейська Комісія та Рада. Взяті разом вони забезпечують рівне й справедливе конку­рентне середовище для діяльності підприємств Спільноти, гарантуючи їм рівний доступ до необхідних імпортних сировинних матеріалів та інших про­дуктів за однаковими цінами. Водночас спільна торговельна політика полегшує роботу імпортерам з країн Спільноти, які можуть скористатися єдиною ліцензією на імпорт, чинною на всій території ЄС.

Враховуючи той факт, що експорт із держав ЄС становить понад 20% об­сягів світового експорту, тоді як на Сполучені Штати припадає менше ніж 16%, а на Японію — близько 10%, Європейський Союз зацікавлений у забез­печенні свободи міжнародної торгівлі й докладає для цього значних зусиль. Замість будівництва "Фортеці Європа", як передрікали деякі його торговельні партнери, після формування єдиного ринку Спільнота ані на йоту не посилила свого торговельного захисту. Натомість було зроблено деякі дуже важливі по­ступки, зокрема, в аграрному секторі, що дозволило успішно завершити пере­говори в перебігу Уругвайського раунду ГАТТ. Слід відзначити, що жодна з держав-членів, діючи за власною ініціативою, не могла піти на такі поступки, не ставлячи під загрозу свою економіку, і, відповідно, не змогла б домогтися від своїх торговельних партнерів таких поступок, про які домовилась Спільнота.


416.

Як провідна торговельна "наддержава", у ГАТТ та Світовій організації торгівлі Спільнота має вагомий авторитет, і її думку, без сумніву, враховують.

Одним із центральних принципів роботи COT є збалансування взаємних переваг (глобальна взаємність). Для європейського Союзу це означає, що він має змогу забезпечувати доступ економічних операторів з будь-якої третьої країни до вигід свого єдиного ринку, отримуючи аналогічні можливості для європейських підприємств у відповідній країні, або принаймні гарантії недопу­щення дискримінації щодо них. Це передбачає застосування індивідуального підходу до кожної з третіх країн і єдиного підходу з боку усіх держав-членів. Правила єдиного ринку зобов'язують останніх проявляти до тієї чи іншої тре­тьої країни однакове ставлення.

Однак, хоча за результатами Уругвайського раунду митні тарифи було зменшено, а норми Світової організації торгівлі загалом передбачають запро­вадження свободи міжнародного обміну, в багатьох країнах світу європейським компаніям, як і раніше, доводиться долати перешкоди в торгівлі й інвестуванні. Зокрема, сприятливого для міжнародної торгівлі й іноземних інвестицій середовища поки що немає в багатьох країнах Азії та Південної Америки, а Сполучені Штати періодично намагаються нав'язати європейським компаніям свої внутрішні закони, що мають екстратериторіальні наслідки. Європейська Спільнота має належні важелі впливу, щоб розв'язувати такі проблемні ситуації завдяки двосторонньому (запроваджуючи адекватні заходи проти відповідних країн) та багатосторонньому (діючи через Світову організацію торгівлі) підходу; проте державам-членам доводиться до­помагати Комісії в подоланні торговельних бар'єрів, діючи спільно з нею. На європейському рівні Спільнота здатна забезпечити ефективніше й узгодженіше використання таких інструментів, як Генеральна система преференцій, двосто­ронні та багатосторонні угоди про співпрацю, допомога в сфері розвитку й оцінювання сталості впливу.