Усе про спільні політики європейського союзу

Вид материала

Документы

Содержание Питання до обговорення Політика щодо рибальства Список літератури

Подобный материал:

• Адаптація законодавства, 124.89kb.
• Указ президента україни про Програму інтеграції України до Європейського Союзу, 14.47kb.
• Авна політика інтеграції України до Європейського Союзу та формування нової політики, 107.81kb.
• Постанови кабінету міністрів україни зміст, 5319.12kb.
• Інструмент Європейського сусідства І Партнерства, 640.25kb.
• Яка основна мета адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу?, 6.85kb.
• Львівський національний університет імені івана франка на правах рукопису, 1144.09kb.
• З м І с т вступ 3 розділ правова природа європейського союзу, 398.05kb.
• План дій Європейського Союзу в галузі юстиції та внутрішніх справ план дій європейського, 130.74kb.
• Удк 37. 031 Ó Брюханова Н. О. Зміст освіти: аспекти вивчення, 245.11kb.

ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ

1. Чому Римський договір вимагав запровадження спільної сільськогосподар­ської політики?

2. Чи міг ЄС спиратися на світові ринки для постачання сільськогосподарсь­ких товарів і харчових продуктів так само, як він це робить щодо постачан­ня енергоносіїв?

3. Прокоментуйте механізм управління ССП.

4. Чому ССП потребує такого спільного фінансового інструмента, як ЄФКГСГ?

5. Яким чином ССП взаємодіє з регіональною політикою та політикою з охо­рони довкілля?


392.

Розділ 22

ПОЛІТИКА ЩОДО РИБАЛЬСТВА

Політика щодо рибальства, яка за Римським договором спочатку була частиною спільної сільськогосподарської політики (оскільки однако­вими були підходи до продуктів рибальства, рослинництва та тваринництва), у 1983 році стала цілком автономною. Вона більше не має нічого спільного з ССП, окрім хіба що того, що використовує інструменти організації ринку, подібні до тих, що їх застосовують у ССП. Хоча, порівняно з сільским госпо­дарством рибальство має значно меншу вагу формуванні внутрішнього валово­го продукту і забезпечує робочими місцями меншу кількість людей, запровад­ження спільної політики щодо рибальства потребувало стільки ж зусиль, як і запровадження спільної сільськогосподарської політики.

Найскладнішим було запровадження ресурсної політики, яка охоплює як її внутрішні, так і зовнішні напрями. Ресурсна політика є осередком розв'язання таких гострих питань, як загальний дозволений обсяг вилову (ЗДОВ), розподіл ЗДОВ між державами-членами (квоти) та доступ суден однієї держави-члена до територіальних вод іншої. Ресурсна політика також має розв'язати питання складних переговорів з третіми країнами щодо доступу суден Спільноти до те­риторіальних вод цих держав і, відповідно, доступу суден цих держав до вод Спільноти. Хоча цьому стрижневі спільної політики щодо рибальства приділяється якнайбільше уваги, на сцені політики стосовно рибальства він з'явився останнім.

Інші два стовпи спільної політики щодо рибальства постали 1970 року. Відтоді спільна організація ринків здійснила серйозний поступ, а реформа 1981 року відкрила двері остаточному компромісу щодо рибальства. З другого боку, структурну політику паралізували розбіжності бачення державами проблем збереження ресурсів. Протягом багатьох років структурна політика обмежувалася тимчасовими заходами й почала ефективно функціонувати лише після підписання угоди щодо ресурсів у січні 1983 року.

22.1. Економічні та правові рамки

Ринок продуктів рибальства подібний до ринку сільськогосподарських товарів. Ось чому в Договорі про заснування Європейської Спільноти зазначено, що до сільськогосподарської належить продукція рослинницької, тваринницької та рибної галузей і що існування та створення спільного ринку для цих товарів мають супро­воджуватися запровадженням спільної сільськогосподарської політики (статті 32 та 33). Це положення можна вважати фундаментальною засадою та правовою базою для спільної політики щодо рибальства.

Договір помістив політику щодо рибальства та спільну сільськогосподарську політику в один "кошик"; на початковій стадії обидві політики були одним цілим.


393.

Якщо точніше, то організація ринку та структурна політика щодо рибальства бу­ли частиною спільної сільськогосподарської політики. Однак існує істотна різниця між продукцією рослинництва й тваринництва, з одного боку, та про­дукцією рибальства — з іншого. Тоді як два перші види продукції перебувають у межах встановлених людиною кордонів, рибні ресурси перебувають в іншій ситу­ації. Такі міграційні види риби, як оселедець і тунець, не зобов'язані показувати свої паспорти під час входження до економічної зони однієї з держав-членів! Відповідно, існують проблеми рибних ресурсів, які просто не можуть постати в галузях рослинництва та тваринництва. Це є першою причиною потреби в спеціальній спільній політиці щодо риболовецької продукції. Цю специфіку наразі визнано статтею 3 Договору про заснування Європейської Спільноти, де йдеться про спільну політику щодо сільського господарства та рибальства.

Друге обгрунтування запровадження спільної політики щодо рибальства зумовлене специфікою самого сектору. Від 1956 до 1965 року світові вилови риби зросли на 50%. Великі інвестиції, що мали місце протягом цього періоду економічного зростання, модернізація суден і зростання продуктивності настільки підвищили обсяги вилову риби, що виникла загроза перенасичення ринку, а такі звичайні види риби, як оселедець, почали зникати. В часи переви­робництва існувала потреба в запровадженні допомоги на зберігання продукції, експортних субсидій та імпортних обмежень. З іншого боку, в часи дефіциту потрібно було регулювати та проводити моніторинг рибальства, аби в морях, де держави-члени ловлять рибу, не зникли рибні ресурси. Усі ці питання потребу­вали розв'язання на рівні Спільноти, якщо держави-члени справді бажали за­провадити спільний ринок риболовецької продукції.

Коли наприкінці 1970-х років відбулася імплементація актів ООН про 200-мильну зону охорони рибних ресурсів, це стало яскравою ілюстрацією потреби в спільній політиці щодо збереження цих ресурсів Спільноти. Принцип вільного доступу до зон рибальства держав-членів був внесений у Регламент про запровадження структурної політики щодо рибальства, ухвалений 1970 року¹. 1970 рік був роком початку проведення переговорів щодо вступу до Спільноти Сполученого Королівства, Ірландії, Данії та Норвегії — основних риболовецьких держав, чиї обсяги вилову риби вдвічі перевищували відповідні показники шістьох держав-засновниць.

Отже, принцип рівного доступу до зон рибальства став частиною "acquis communautaire" (правового доробку Спільноти), що його повинні були прийняти держави-кандидати на вступ до Спільноти. Хоча під час проведення переговорів ці держави й намагалися скасувати правило рівного доступу, їм вдалося лише відкласти момент його повноцінного застосування. Статті 100-103 Акта про вступ передбачили тільки тимчасове скасування Регламенту Спільноти 1970 ро­ку, дозволивши державам-членам до 31 грудня 1982 року користуватися своїми винятковими правами рибальства в зоні до шести морських миль від своїх берегів (до дванадцяти миль у певних регіонах держав-кандидатів і Франції), за умови, що в цих водах будуть гарантовані історичні права на рибальство суден інших дер­жав-членів. Попри це тимчасове скасування регламенту, саме право рівного дос-


394.

тупу до економічних зон стало однією з основних причин голосування народу Норвегії проти вступу до Спільноти в 1973 та 1994 роках.

Комісія розуміла, що загальний дозволений обсяг вилову має розподілятися відповідно до золотого правила спільного ринку - без жодної дискримінації. Це означало рівність доступу суден усіх держав-членів до вод Спільноти. Однак украй нерівномірний розподіл рибних ресурсів у водах різних держав-членів, а також те, що рибалки вважають за своє ексклюзивне право ловити рибу в прибережних во­дах своєї держави та в зонах їхньої традиційної ловлі, навіть якщо ці зони більше не підпадають під дію принципу вільного доступу, а є частиною економічної зони іншої держави-члена, свідчать про ті труднощі, що їх має подолати політика Спільноти з управління та збереження рибних ресурсів. Задля полегшення управління та сти­мулювання розвитку спільної політики щодо рибальства Комісія започаткувала постійний діалог з професійними та непрофесійними організаціями (охорони прав споживачів, охорони довкілля та розвитку) в рамках Дорадчого комітету з питань рибальства й аквакультури.²

22.2. Збереження та управління ресурсами

Потреба в збереженні рибних ресурсів стала очевидною в середині 1960-х років, коли після тривалих років виснажливого рибальства обсяги вилову риби почали падати і рівень самодостатності Спільноти в постачанні певних пошире­них видів продукції, наприклад, оселедця і тунця, почав знижувався. Керуючись тим, що подібна ситуація існувала в решті країн світу, Конференція ООН з морського права ухвалила концепцію загального дозволеного обсягу вилову і, як наслідок, розширила зону рибальства до 200-мильної.³ За нормою ЗДОВ кожна прибережна держава має використовувати наукові дані для визначення рівня вилову, що уможливлює достатнє відтворення рибних запасів. Окрім цього, прибережні держави визначають обсяги вилову, що закріплюються за власними суднами, та обсяги, що можуть бути надані третім країнам на підставі обміну або продажу прав на виловлювання. Основною ціллю ЗДОВ є збере­ження й поліпшення наявних риболовецьких зон як в інтересах риболовецької промисловості, так і в інтересах споживачів.

У своєму Рішенні від 3 листопада 1976 року, оприлюдненому 7 травня 1981 року⁴, Рада погодилася на те, щоб від 1 січня 1977 року держави-члени спільно розширили межі риболовецьких зон до 200 миль на узбережжі Північного моря та в північній частині Атлантичного океану, залишаючи за собою право вдатися до подібних дій в інших риболовецьких зонах, що перебувають під їхньою юрис­дикцією, зокрема в Середземному морі. Відповідно, від 1 січня 1977 року спеціальна економічна зона Спільноти охоплює численні та потенційно багаті зони для рибаль­ства, збереження та належне управління якими покладено на Спільноту.

Розширення меж економічних зон до 200-мильної відстані від берега (або до медіани, коли дистанція між берегами не дозволяє розширити зону до 200

² Decision 1999/478, OJ L 187, 20.07.1999.

3. OJC 155,23.05.1997.

⁴ OJC 105,07.05.1981.


395.

миль) автоматично поширює права прибережних держав на ці зони, але водно­час зумовлює й більші зобов'язання для них. Найзначущішим із цих зо­бов'язань є збереження біологічних ресурсів, що, враховуючи взаємозалежність рибних запасів, є важливим для рибалок і споживачів як прибережної держави, так і сусідніх країн.

22.2.1. Розподіл ресурсів

Питання умов рівного доступу та розподілу ресурсів між державами-членами стало основною проблемою створення й реалізації спільної політики щодо ри­бальства. В цій сфері, як і в багатьох інших, розбіжні інтереси держав-членів стали великою перепоною в процесі реалізації спільної політики. Багато держав, витіснених 200-мильною зоною з вод, де вони традиційно рибалили, мусили по­вернутися до промислу в Північному морі, в якому надмірний вилов уже негатив­но відбився на обсягах наявних рибних ресурсів. Через те що три держави-члени, які приєдналися до Спільноти у 1973 році (Сполучене Королівство, Ірландія, Данія), мали ширші й багатші зони рибальства, ніж держави-засновниці Спільноти, останні бажали здобути доступ до їхніх ресурсів. Для підкріплення своїх вимог держави-засновниці зверталися до принципу рівного доступу й експ­луатації риболовецьких зон суднами, що плавають під прапором однієї з держав-членів, у межах вод, що належать до юрисдикції держав-членів. Цей принцип, внесений у регламент 1970 року про запровадження політики щодо риболовець­ких структур, наразився на шалений опір з боку держав-кандидатів на вступ до Спільноти, яким вдалося здобути тимчасове часткове скасування до 31 грудня 1982 року. Відповідно, вперше політику Спільноти щодо збереження й управління ресурсами запроваджено 25 січня 1983 року.' Ця політика стосувала­ся як внутрішніх, так і зовнішніх аспектів, які ми роз-глянемо далі.

22.2.2. Внутрішні аспекти

Система Спільноти щодо рибальства й аквакультури, затверджена в грудні 1992 року, прийшла на зміну системі, запровадженій 25 січня 1983 року. При цьому було збережено певні елементи попередньої: обмежений доступ до 12-мильної прибережної морської зони; спеціальні домовленості щодо багатої зони розмноження поблизу Шотландського узбережжя, відомої як "Шотландська скарбниця"; принцип відносної стабільності в розподілі лімітів вилову, поєднаний з обмеженими нормами експлуатації.⁶ Система стосується всіх видів діяльності, пов'язаних з експлуатацією живих водних ресурсів, а також обробленням та збу­том продукції рибальства й аквакультури. Основною метою функціонування сис­теми є розв'язання проблеми вичерпування рибних запасів і забезпечення відповідальної й сталої експлуатації водних ресурсів, зокрема шляхом запровад­ження належних умов для збереження й охорони цих ресурсів.

⁵ OJL 24, 27.01.1983.

⁶ Regulation 3760/92, OJ L 388, 31.12.1992 та OJ L Regulation 1181/98, OJ L 164, 09.06.1998.


396.

Для цього передбачено низку заходів, спрямованих на запровадження в Спільноті системи риболовецьких ліцензій, управління якою здійснюють дер-жави-члени й дія якої поширюється на всі риболовецькі судна Спільноти, як у водах Спільноти, так і в водах третіх країн⁷; видання спеціальних дозволів на рибальство та здійснення нагляду за виданими дозволами, що його здійснюють держави-члени (дозвіл на вилов певних видів риб)⁸; визначення цілей і деталь­них правил реструктуризації риболовецького сектора Спільноти з метою досяг­нення балансу між наявними обсягами ресурсів та їх експлуатацією⁹, а також запровадження багаторічних програм керівництва (БПК), що мають ре­алізувати поставлені цілі та правила¹⁰; та запровадження систем управління риболовецькою діяльністю й контролю за станом виконання спільної політики щодо рибальства, що розглядатиметься нижче.

У разі потреби встановлення обмежень на вилов певних видів риби щорічно визначаються загальний дозволений обсяг вилову (ЗДОВ) певних видів і груп риби, частка, доступна для експлуатації Спільнотою, розподіл цієї частки між державами-членами, загальні дозволені обсяги вилову для третіх країн, а також особливі умови здійснення зазначених вище операцій." Також щорічно встановлюються орієнтовні ціни на риболовецьку продукцію.¹² Щорічний розподіл квот вилову між державами-членами є таким же складним процесом, як і щорічне встановлення цін на сільськогосподарські товари. В обох випадках треба досягти балансу між прагненнями різних держав-членів.

Цілком природно, що щорічне визначення ЗДОВ та його розподілу між державами-членами грунтується на певних критеріях. Визначення ЗДОВ вра­ховує наукові оцінки потреби в охороні зон рибальства та рибних запасів, та зіставляє їх із інтересами споживачів і рибалок Спільноти. Вище було зазначе­но, що доволі часто інтереси останніх переважають оцінки науковців. Однак визначення ЗДОВ також враховує і положення угод Спільноти з третіми країнами, такими як Норвегія та Канада. Розподіл ЗДОВ між державами-членами (квоти вилову) також здійснюється з урахуванням традиційних видів риболовецької діяльності, можливих втрат риболовецького потенціалу у водах третіх країн, а також особливих потреб регіонів, що залежать від рибальства та пов'язаною з ним промисловістю. Для поліпшення умов експлуатації ресурсів риболовецьким суднам Спільноти та суднам третіх країн, що плавають у його риболовецьких зонах, можуть видаватися спеціальні риболовецькі дозволи.¹³ Також такі дозволи можуть бути видані суднам Спільноти, що займаються ри­бальством у водах третьої країни на підставі угод про рибальство.¹⁴

Положення Спільноти про збереження й управління рибними ресурсами, встановлені в 1983 році, не стосувалися Середземного моря. Рибні ресурси

⁷ OJL341.31.12.1993.

⁸ OJL 171, 06.07.1994.

⁹ Decision 97/413, OJL 175,03.07.1997.

¹⁰ Commission Decision 98/119до8/131, OJL39, 12.02.1998. "Див., наприклад, Regulation OJ L 2555/2001, OJ L 347, 31.12.2001.

¹² Див., наприклад, Regulation 2764/2000, OJ L 321, 19.12.2000.

¹³ OJL 171, 06.07.1994.

¹⁴ OJL 350, 31.12.1994.


397.

цього моря, перебуваючи під загрозою забруднення та вичерпання, мали охо­ронятися особливими положеннями. Вперше їх запровадив регламент Ради від 28 листопада 1991 року. Цей регламент визначив умови для здійснення спеціальних заходів зі збереження й управління рибними ресурсами в Серед­земному морі.'° Проекти, що можуть бути профінансовані Спільнотою, пере­дбачають, зокрема, реструктуризацію традиційних видів рибальства, адаптацію спеціалізованих видів рибальства (вилов губок, коралів, морських їжаків), моніторинг риболовецької діяльності, розвиток статистичної мережі й коорди­нування досліджень і використання наукових даних. Інший регламент визначає певні технічні заходи щодо збереження рибних ресурсів у Середземному морі.

22.2.3. Зовнішні аспекти

Зовнішні аспекти ресурсної політики визначаються резолюцією Ради від З листопада 1976 року, відомою як Гаазькі домовленості, що було оприлюднене 7 травня 1981 року.¹⁷ В цій резолюції Рада погодилася, що з 1 січня 1977 року рибальство суднами третіх країн в економічній зоні Спільноти регулюватиметь­ся угодами між Спільнотою та відповідними третіми країнами. Також Рада ух­валила, що за допомогою угод Спільноти треба забезпечити гарантування прав риболовецького сектора Спільноти у водах третіх країн.

Як наслідок, попри те, що Спільнота ще не розв'язала всіх внутрішніх проблем, пов'язаних із рибальством, вже наприкінці 1976 року вона поставала перед рештою світу як єдина прибережна держава, яка зобов'язувала треті країни, що бажали займатися рибальством у риболовецьких зонах різних дер­жав-членів, укладати угоди із самою Спільнотою. Рамкові угоди, укладені Комісією від імені Спільноти, передбачали визнання юрисдикції Спільноти над 200-мильною зоною Спільноти, його право визначати ЗДОВ у межах зони та право надавати третім країнам доступ до надлишкової частки ЗДОВ, який пе­редбачає отримання відповідного права доступу держав-членів до надлишків рибних ресурсів третіх країн, з якими підписано відповідні угоди.

Відтоді було укладено багато угод про рибальство між Спільнотою та країнами, багатими на рибні ресурси (Мадагаскар, Ангола, Мавританія, Марокко, Мозамбік, Сейшельські острови та Сенегал). Ці угоди та їх поновлення обумовлює Комісія, й укладають їх після ухвалення відповідного рішення Ради. Угоди часто укладають у формі обміну листами, що визначають риболовецькі права Спільноти та фінансову компенсацію, що виплачує Спільнота урядові відповідної держави.<sup>18

15</sup> OJL331.03.12.1991.

¹⁶ Regulation 1626/94, OJL 171, 06.07.1994 та Regulation 2550/2000, OJ L 292, 29.11.2000.

¹⁷ OJC 105,07.05.1981. " Див., наприклад, OJ L OJ L 300, 16.11.2001 та OJ L 310, 28.11.2001.


398.

22.3.Спільна організація ринку

Створення спільного ринку риболовецької продукції не зазнало жодних особливих труднощів. Така організація ринку була чітко передбачена Догово­ром, чиї статті 32 та 34 (колишні статті 38 та 40 Договору про заснування Європейської Спільноти) зазначають, що функціонування й розвиток спільного ринку сільськогосподарських товарів (зокрема й риболовецька продукція) має супроводжуватися спільною (сільськогосподарською) політикою і що остання має передбачати організацію спільного ринку. Спільна організація ринку про­дукції рибальства й аквакультури була запроваджена в жовтні 1970 року; про­тягом певного часу вона зазнала декількох змін. Останній регламент у цій га­лузі спрямований на те, аби норми, які регулюють організацію ринку риболо­вецької продукції, сприяли ліпшому управлінню й експлуатації ресурсів. Рег­ламент закріплює за споживачами право отримувати інформацію за допомогою маркування продуктів рибальства в разі роздрібної торгівлі, посилює роль ор­ганізацій виробників, а також детально регулює процес застосування ме­ханізмів втручання, виконуючи таким чином своє основне гарантійне призна­чення.¹⁹ Інший регламент тимчасово скасовує митні збори на певні товари ри­бальства, які Спільнота імпортує винятково з третіх країн.²⁰

Одним із необхідних заходів щодо реалізації механізмів спільної організації ринків є застосування спільних стандартів збуту відповідних товарів з метою уникнути продажу низькоякісних товарів та стимулювати торгівлю на засадах чесної конкуренції. Відповідний регламент встановлює спільні стандарти збуту щодо певних видів свіжої або охолодженої риби для споживання людьми.²¹ Згідно з ним, свіжість риби відіграє ключову роль у визначенні її якості. Відповідно, спільні стандарти збуту, з одного боку, враховують ступінь свіжості риби, а з іншого — її розміри, причому важливість останніх залежить від купівельних зви­чок споживачів. Застосування цих стандартів передбачає відповідне контролю­вання риболовецької продукції. Отже, держави-члени повинні перевіряти това­ри на відповідність стандартам, що може відбуватися на всіх стадіях збуту про­дукції, а також під час її транспортування. Держави-члени мають також вживати потрібних заходів для боротьби з порушеннями стандартів збуту.

Орієнтовна ціна встановлюється на початку кожного риболовецького марке­тингового року для основних видів свіжої або охолодженої продукції.²² Ця ціна спи­рається на розмір середніх цін, що були зафіксовані на оптових ринках або в окре­мих портах протягом трьох попередніх риболовецьких маркетингових років. Також враховують можливі коливання обсягів виробництва та попиту, а також потребу в забезпеченні стабільних ринкових цін і стабільного доходу виробників, не забуваю­чи при цьому й про інтереси споживачів. І_Цна вилучення товару, яку встановлює Спільнота, прямо залежить від ступеня свіжості, розміру або ваги, товарного ви­гляду продукції і має становити від 70% до 90% від орієнтовної ціни.

¹⁹ Regulation 104/2000, OJL 17, 21.02.2000.

²⁰ Regulation 2803/2000, OJ L 331, 27.12.2000.

²¹ Regulation 2406/96, OJ L 334, 23.12.1996 та Regulation 2578/2000, OJ L 25.11.2000.

²² Див., наприклад, OJ L 340, 11.12.1997.


399.

У цих самих межах організації виробників можуть встановити ціну вилу­чення, нижче якої вони припиняють продавати продукцію, що постачають їхні члени. За такої ситуації організації повинні сплачувати компенсацію виробни-кам-членам залежно від кількості свіжих чи охолоджених товарів, знятих з ринку. Організації засновують інтервенційні фонди, що формуються за рахунок внесків, які визначаються залежно від кількості продукції, виставленої на про­даж, або створюють систему компенсацій задля фінансування заходів вилучен­ня товарів з ринку. Організацією виробників вважається будь-яка організація або асоціація організацій, що створена за ініціативи виробників для забезпе­чення раціональної експлуатації рибних ресурсів, поліпшення умов продажу продукції та стабілізації цін.

22.4. Структурна політика

Риболовецький сектор так само уразливий, як і сільське господарство. Вироб­ництво залежить від багатьох чинників, що не піддаються контролю з боку вироб­ників; серед них - погодні умови, забруднення води, межі риболовецьких зон. Сек­торові морського рибальства, що становить більшу частину риболовецької проми­словості, притаманна специфічна соціальна структура, а також складні умови життя та праці. До того ж рибальство часто є життєво важливим для економіки певних прибережних регіонів, які не мають доступу до інших економічних ресурсів, і основ­ним джерелом доходів населення цих регіонів. Ось чому організація спільного ринку риболовецької продукції має супроводжуватися спільною структурною політикою. Це було визнано в 1970 році, коли було ухвалено Регламент про запровадження спільної структурної політики та Регламент про організацію спільного ринку рибо­ловецької продукції.

Незважаючи на ті заходи структурного характеру, що були вжиті протягом сімдесятих і вісімдесятих років, на початку дев'яностих риболовецький сектор зіткнувся із серйозною структурною кризою, що, зокрема, характеризувалася поширеним хронічним надвиробництвом риболовецьких флотів, надмірною капіталізацією та високою заборгованістю риболовецьких компаній, обмежен­нями, що були запроваджені щодо певних методів рибальства задля збережен­ня ресурсів, встановленням стандартів Спільноти у сферах гігієни, охорони здоров'я, якості товарів та безпеки на риболовецьких суднах. Мало того, багато прибережних регіонів страждали від крихкості соціально-економічної структу­ри, особливо в сферах, що залежать від рибальства, адже в цих регіонах ри­бальство є основною, а інколи й єдиною, економічною діяльністю.

Стосовно ж погіршення структурного становища риболовецького сектора, то коли в липні 1993 року Спільнота переглядала Регламент про структурні фонди, було вирішено заснувати Фінансові інструменти риболовної політики (ФІРП). За новим регламентом, завданнями ФІРП є: (а) сприяння досягненню сталого балансу між рибними ресурсами та їх експлуатацією; (Ь) підвищення конкурентного струк­тур і розвиток економічно сильних підприємств у цьому секторі; (с) поліпшення пропозиції продукції рибальства й аквакультури та підвищення її прибутковості, а також (d) стимулювання економічного відродження у сферах, залежних від рибаль-


400.

ства й аквакультури. Допомога Спільноти в риболовецькому секторі регулюється певними правилами й домовленостями.²⁴

22.5. Висновки

Римський договір не передбачав повноцінної політики щодо рибальства, бо не вносив риболовецьку продукцію до переліку товарів, яких стосується Спільна сільськогосподарська політика. Однак поступово особливість риболовецького сектора зумовила запровадження окремої спільної політики. Отже, до кінця 1960-х років Спільнота почала приділяти увагу проблемі охорони рибних ре­сурсів Атлантичного океану та Північного моря, які внаслідок інтенсивного ри­бальства перебували під загрозою повного виснаження. Турбота Спільноти зрос­ла ще й через створення особливих економічних зон, передбачених Конфе­ренцією ООН з питань морського права. Потрібна була політика Спільноти, спрямована на збереження рибних ресурсів Спільноти, а саме на охорону видів, які перебували під загрозою зникнення. Основними напрямками політики стали встановлення загального дозволеного обсягу вилову (ЗДОВ), розподіл між дер-жавами-членами квот на вилов та заходи технічного управління й нагляду. За допомогою зовнішнього напряму риболовецької політики Спільнота прагнула гарантувати своєму власному риболовецькому флотові доступ до вод тих країн, які мали надлишок ресурсів, а також обмежити доступ до вод Спільноти іноземним суднам, зокрема промисловим суднам СРСР, Польщі та Японії.

У 1983 році Спільнота запровадила заходи з обмеження рибальства і визна­чила умови, за яких здійснюватиметься таке обмеження. Окрім цього, було ви­значено порядок доступу риболовецьких суден до воддержав-членів. Отже, захо­ди зі збереження й управління рибними ресурсами супроводжували "організацію спільного ринку", яка встановлює єдині маркетингові стандарти товарів рибаль­ства й аквакультури, класифікуючи останні залежно від ступеня свіжості, і яка прагне унеможивити продаж неякісних товарів. Спільна організація ринку зо­бов'язує держав-членів контролювати якість цих товарів, а також застосовувати санкції до порушників. Як бачимо, така політика спрямована на захист прав спо­живачів. Водночас спільна політика щодо рибальства також не нехтує інтересами виробників. Структурна політика, запроваджена 1970 року, має на меті реструк­турувати, модернізувати й розвинути риболовецький сектор, розвинути аквакуль-туру, заохотити експериментальні види рибальства та пристосувати риболовецькі можливості Спільноти до потреб споживачів.

Це не означає, що риболовецький сектор Спільноти перебуває в чудовому стані. Наразі спільна політика щодо рибальства стикається з численними вик­ликами сьогодення: складська інфраструктура нині в критичному становищі, флот Спільноти страждає від надмірних виробничих потужностей, риболовець­кий сектор економічно крихкий, а кількість робочих місць скорочується. Вис­наження ресурсів, зумовлене, зокрема, надмірним виловом молодої риби та

²³ Regulation 1263/1999, OJL 161, 26.06.1999.

²⁴ Regulation 2792/1999, OJ L 337, 30.12.1999 and Regulation 1421/2004, OJ L 260, 06.08.2004.


401.

надмірною потужністю флоту, робить весь риболовецький сектор Європи над­звичайно уразливим з економічного та соціального поглядів. Задля виправлен­ня ситуації треба узгодженіше та раціональніше експлуатувати ресурси і, відповідно, скоротити як обсяги вилову риби, так і риболовецькі потужності, суворо регулюючи доступ до ресурсів і детальніше стежачи за рухами суден. Результати, що їх було досягнуто в запровадженні систем нагляду, інспекторської та наглядової діяльності, контролю за флотом та застосування санкцій, поки не є задовільними, адже між національними стратегіями контро­лю поки що залишається багато відмінностей; до того ж, відповідні угоди про співпрацю й координацію ще не відповідають потребам спільної політики.

Список літератури

" CHARLES-LE-BIHAN Danielle. "La reforme de la politique commune de la peche: quel compromis entre les 'amis de la peche' et les 'amis des poissons'"?. Revue du Marche commun et de I'Union europeenne, n. 465, fevrier 2003, p. 80-89.

■ DES CLERS Sophie, NAUEN Cornelia. New Concepts and Indicators in Fisheries and Aquaculture. Luxembourg: EUR-OP*, 2002.

■ ECONOMIC AND SOCIAL COMMITTEE, The Common Fisheries Policy: the Road Travelled and the Challenges Ahead. Luxembourg: EUR-OP*, 2002.

■ EUROPEAN COMMISSION. Communication from the Commission on the Reform of the Common Fisheries Policy: Roadmap (COM/02/181). Luxembourg: EUR-OP*, 2002.

■ Communication from the Commission Setting out a Community Action Plan to Integrate Environmental Protection Requirements into the Common Fisheries Policy (COM/02/186), Luxembourg: EUR-OP*, 2002.

■ Compliance with the Rules of the Common Fisheries Policy: 'Compliance Work Plan and Scoreboard'. COM/03/344. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ Financial Instrument for Fisheries Guidance: Instructions for Use. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ FLAESCH-MOUGIN Catherine (et al.). La politique europeenne de la peche: vers un developpement durable. Rennes: Apogee, 2003.

■ FOOD AND AGRICULTURE ORGANIZATION OF THE UNITED NATIONS. Report of the expert consultation on ecosystem-based fisheries management. Rome: FAO, 2003.

■ Rapport de la consultation d'experts chargee d'examiner les mesures du ressort de Vetat du port dans le contexte de la lutte contre la peche illicite, non declaree et non reglementee. Rome: FAO, 2003.

" Etat de I'aquaculture dans le monde. Rome: FAO, 2003.

« HOUSE OF LORDS. SELECT COMMITTEE ON THE EUROPEAN UNION. Progress of Reform of the Common Fisheries Policy: with evidence. London: Stationery Office, 2003.

■ LEBLANC Christine. "Ecolabelling in the fisheries sector", Ocean Yearbook, v. 17, 2003, p. 93-141.


402.

" ORGANISATION FOR ECONOMIC COOPERATION AND DEVELOPMENT. Liberalising Fisheries Markets: Scope and Effects. Paris: OECD, 2003.

■ The costs of managing fisheries. Paris: OECD, 2003.

■ Review of fisheries in OECD countries, vol. I, Policies and summary statistics. Paris: OECD 2003.

■ PHILLIPS Bruce, WARD Trevor, CHAFFEE Chet (ed.). Eco-labelling in Fisheries: what is it all about?. Oxford: Blackwell Science, 2003.

■ SCIBERRAS Anne Marie, Integrated Coastal Zone Management: a Challenge for the EU in the 21st Century, Eipascope, 2002. No 1, p. 25-29.

" STOKKE Olav Schram (ed.). Governing High Seas Fisheries: The Interplay of Global and Regional Regimes. Oxford: Oxford University Press, 2001.

■ TROUVE-TEYCHENNE Odile. International Organisations in the Fisheries Sector: Evolution, Impact and Future Prospects. Luxembourg: Nautilus Consultants, European Parliament, 2001.

* Публікації Офісу офіційних публікацій Європейських Спільнот (EUR-OP*) зазвичай видаються всіма офіційними мовами ЄС.