Усе про спільні політики європейського союзу

Вид материала

Документы

Содержание Питання до обговорення Сільськогосподарська політика

Подобный материал:

• Адаптація законодавства, 124.89kb.
• Указ президента україни про Програму інтеграції України до Європейського Союзу, 14.47kb.
• Авна політика інтеграції України до Європейського Союзу та формування нової політики, 107.81kb.
• Постанови кабінету міністрів україни зміст, 5319.12kb.
• Інструмент Європейського сусідства І Партнерства, 640.25kb.
• Яка основна мета адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу?, 6.85kb.
• Львівський національний університет імені івана франка на правах рукопису, 1144.09kb.
• З м І с т вступ 3 розділ правова природа європейського союзу, 398.05kb.
• План дій Європейського Союзу в галузі юстиції та внутрішніх справ план дій європейського, 130.74kb.
• Удк 37. 031 Ó Брюханова Н. О. Зміст освіти: аспекти вивчення, 245.11kb.

Список літератури

■ BICKMORE Catherine. Code de pratiques sur la prise en compte de la diversite biologique et paysagere dans les infrastructures de transport. Strasbourg: Conseil de l'Europe, 2003.

■ COMMITTEE OF THE REGIONS. Environmentally Sound Transport Planning in Europe. Luxembourg: EUR-OP*, 2002.

■ CUSSET Jean Michel. "Panorama rapide des transports maritimes dans le monde", Informations et commentaires, n. 123, avril-juin 2003, p. 4-12.

■ DEHOUSSE Franklin, MACZKOVICS Carole. "Les arrets "open skies" de la Cour de justice: l'abandon de la competence externe implicite de la Communaute?", Journal des tribunaux. Droit europeen. v. 11, n. 102, octobre 2003, p. 225-236.

■ EUROPEAN COMMISSION. Intelligent transport systems: Intelligence at the service of transport networks. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ Saving 20.000 lives on our roads: a shared responsibility: European road safety action programme, Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

" Revitalising Europe's railways: towards an integrated European railway area. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ Integration of environment into transport policy: from strategies to good practice, Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ EUROPEAN CONFERENCE OF MINISTERS OF TRANSPORT. Fifty years of transport policy: successes, failures and new challenges. Paris: ECMT, 2003.

■ Managing the fundamental drivers of transport demand: proceedings of the international seminar: December 2002. Paris: CEMT, 2003.

■ Safe & sustainable transport: a matter of quality assurance. Paris: CEMT, 2003.

■ HEFFERMAN Liz, McAULIFFE Conor. "External relations in the air transport sector: the Court of Justice and the open skies agreements", v. 28, n. 5, October 2003, p. 601-619.

■ ORGANISATION FOR ECONOMIC COOPERATION AND DEVELOPMENT. Impact of Transport Infrastructure Investment on Regional Development. Paris: OECD, 2002. Road Travel Demand: Meeting the Challenge. Paris: OECD, 2002.

■ Safety on Road: What's the Vision? Paris: OECD, 2002.

■ Road safety: impact of new technologies. Paris: OECD, 2003.

■ PALINKAS Peter. Air Traffic and Climate Change: Current Situation and Options for Political Actions, Luxembourg: EUR-OP*, 2002.

■ PALLIS Athanasios. The Common EU Maritime Transport Policy: Policy Europeanisation in the 1990s. Aldershot: Ashgate, 2002.

■ PAPON Pierre. "Les enjeux de la maitrise des mers au XXIe siecle", Transports, n. 417, annee 48, janvier-fevrier 2003, p. 5-9.


370.

• SOHNLE Jochen. "Le transport transalpin des marchandises par rail et par route: preoccupations ecologiques et politique europeenne des transports", Revue juridique de l'environnement, n. 1, mars 2003, p. 5-29.

■ TOSTMANN Stefan. "Sense and Serendipity: towards a Coherent Commission State Aid Approach in the Intermodal Transport Sector", World Competition, v. 25, n. 1, March 2002, p. 101-119.

* Публікації Офісу офіційних публікацій Європейських Спільнот (EUR-OP*) зазвичай видаються всіма офіційними мовами ЄС.

ПИТАННЯ ДО ОБГОВОРЕННЯ

1. Чому Римський договір спеціально передбачає спільну транспортну політику?

2. Який взаємозв'язок між єдиним ринком товарів і єдиним ринком транспорт­них послуг?

3. Обговоріть умови конкуренції між автомобільним і залізничним транспортом.

4. Чи може спільна транспортна політика стимулювати економічне й соціаль­не гуртування в ЄС?

5. Чи пішло на користь громадянам ЄС послаблення спільною транспортною політикою національних політик та інтересів великих компаній?


371.

Розділ 21

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА ПОЛІТИКА

Частка сільського господарства у валовому внутрішньому продукті (ВВП) ЄС становить трохи менше 3%, однак сільськогосподарський сектор забезпечує працею 5% працівників 15 держав-членів Союзу і є основним джерелом грошових доходів у багатьох сільських місцевостях. Мало того, на харчові продукти, напої та тютюн витрачається приблизно 20% від середніх споживчих витрат домашніх господарств ЄС. Також ці товари посідають чільне місце у внутрішній торгівлі й експорті ЄС. З цього випливає, що економічна, соціальна та політична значущість сільського господарства набагато більша, ніж частка сільського господарства у ВВП ЄС.

Без жодного сумніву, сільське господарство є тим сектором економіки, в якому процес європейської інтеграції просунувся якнайдалі. Це досягнення видається ще важливішим з огляду на те, що державні втручання та зіткнення національних інтересів часто-густо ускладнювали процес запровадження спільної політики в цьому секторі. Справді, до існування спільного ринку дер-жави-члени активно втручалися в сільське господарство [див. підрозділ 21.1.]. Для забезпечення існування вільної торгівлі та конкуренції в сільському госпо­дарстві слід було обмежити втручання держави до цього сектора. Отож, запро­вадження спільної сільськогосподарської політики (ССП) стало разком успішної реалізації багатонаціонального інтеграційного процесу.

Однак спільною сільськогосподарською політикою надзвичайно складно керувати, адже вона передбачає наявність єдиних цін, спільних інструментів управління цінами, спільного фінансування заходів з реалізації політики та спільної зовнішньої протекції. Усі ці обтяжливі, але необхідні механізми є складниками ринкової організації ССП. Ринкова організація та структурна політика утворюють два крила ССП. Хоча спільний ринок сільсько­господарських товарів забезпечив безпеку постачання харчових продуктів за помірною ціною, його механізмів не вистачає для досягнення інших цілей Дого­вору, а саме: підвищення продуктивності сільського господарства та життєвих стандартів фермерів. Підвищення життєвих стандартів потребує провадження активної соціально-структурної політики, яка доповнює інші спільні стратегії Спільноти — регіональну та соціальну політики. Ці заходи мають забезпечити належне місце сільських територій Спільноти на єдиному ринку.

21.1. Причини особливого підходу до сільського господарства

Засновники Європейської економічної спільноти добре усвідомлювали по­требу залучити ринки сільськогосподарських товарів держав-членів до майбут­нього спільного ринку. Але вони також розуміли, що спільний


372.

сільськогосподарський ринок не можна сформувати лише усуненням бар'єрів для вільного руху товарів та запровадження спільних правил конкуренції, як це було в промисловості й секторі послуг [див. підрозділ 6.2.]. Ось чому стаття 32 Договору про Європейську Спільноту в своїй першій частині зазначає, що спільний ринок охоплює сільське господарство та торгівлю сільського­сподарськими товарами, а частина четверта статті передбачає, що функціонування та зростання спільного ринку сільськогосподарських товарів має супроводжуватися запровадженням спільної сільськогосподарської політики.

Є кілька причин, чому до сільського господарства було застосовано особливий підхід. Найважливішим є те, що через саму природу сільського господарства, яке залежить від погодних умов, хвороб рослин і худоби та багатьох інших чинників, які часто не піддаються людському контролю, ускладнюється процес урівноваження виробництва сільськогосподарських товарів та продовольчого попиту. До того ж цей попит має яскраво виражені соціальні та політичні ознаки. Уряди мають своєчасно та за помірними цінами забезпечити вдоволення цього попиту. На почат­кових стадіях Спільнота була далекою від самодостатнього забезпечення харчовими продуктами, а умови світового ринку не виправдовували одностороннього відкриття ринків. В результаті, аби забезпечити постачання харчів за стабільними цінами, Спільнота мусила належно організувати своє власне сільське господарство. Це було досить слушно, адже сільськогосподарське виробництво різних держав-членів доповнювало одне одного. Північна Європа могла постачати зернові культури, мо­лочні продукти та м'ясо, а Південна Європа могла спеціалізуватися на фруктах і овочах, цитрусових та вині.

Однак відмінності у сільському господарстві шістьох держав-засновниць, які поступово збільшувалися з розширенням Спільноти, зумовили труднощі в уніфікації національних ринків сільськогосподарських товарів, спонукаючи та­ким чином до запровадження інтервенціоністської сільськогосподарської політики. Різні природні, структурні й торговельні умови, значення сільського господарства в тій чи тій національній економіці та різні традиції ведення гос­подарства призвели до застосування в кожній державі різних інструментів сільськогосподарської політики, що різнилися масштабами свого застосування та засобами впливу. Отже, спільна політика мала не лише зрівняти структуру різних систем сільського господарства, а й усунути привілеї, що народжувалися у взаємодії державних політичних інституцій, а саме: державні монополії чи подібні важелі регулювання ринку, забезпечення рівня цін, підтримання фер­мерських доходів, експортні субсидії, прямі або опосередковані імпортні обме­ження, митна протекція тощо. Потрібно було визначити нову сільськогосподарську політику, яка б посіла місце державної. Складність ос­танньої зумовила потребу в об'єднанні національних стратегій у спільній сільськогосподарській політиці.

Можна поставити питання, навіщо взагалі організовувати ринки сільськогосподарських товарів? Відповідь полягає в тому, що ринки сільськогосподарських товарів держав-членів вже були організовані на дер­жавному рівні, але в різних формах. Справді, майже всі держави світу так чи інакше втручаються в ринки сільськогосподарських товарів, аби забезпечити доходи своїх фермерів та надійне постачання товарів споживачам. Єдина відмінність полягає в тому, що системи таких втручань різняться одна від одної.


373.

Проте можна виокремити дві основні категорії цих систем: система прямої до­помоги фермерам, що існувала в Сполученому Королівстві до його вступу вСпільноту і яка мала назву "дефіцитних платежів"; та система підтримки цін на внутрішньому ринку в поєднанні із зовнішньою протекцією, яка насамперед використовувалася в сільському господарстві ЄЕСп.¹

Натоді вважалося, що система підтримки цін на сільськогосподарські товари була ліпше пристосованою до інтересів тодішньої Спільноти. Справді, за альтер­нативною системою прямої допомоги сільськогосподарські товари імпортували­ся за світовими цінами, які в разі великої пропозиції були низькими, натомість доходи національних виробників сільськогосподарських товарів доповнювалися бюджетними субсидіями. Ця система може в цілому застосовуватися лише в не­великій кількості держав світу, які майже повністю самодостатні у виробництві сільськогосподарських товарів та/або в яких небагато фермерів. Якби перші чле­ни ЄЕСп, які ще не були самодостатніми в постачанні сільськогосподарської про­дукції і в яких кількість фермерів була доволі великою, почали закуповувати сіль­ськогосподарські товари на світовому ринку, то низькі світові ціни позбавили б роботи багатьох європейських фермерів, а потім, коли попит перевищив би про­позицію, підвищення світових цін зумовило б відповідне підвищення на внутріш­ньому ринку і, як наслідок, навіть зумовило б недоступність певних видів харчових продуктів для споживачів з низьким рівнем доходів.

З іншого боку, за системою підтримки цін задля забезпечення національних виробників сільськогосподарської продукції достатніми доходами запроваджу­ються внутрішні ціни на сільськогосподарські товари, вищі за світові, а різниця в цінах компенсується митом на імпорт або митними зборами й експортними ком­пенсаціями (субсидіями).² Вищі ціни стимулюють виробництво та продуктивність сільського господарства. Вони також сприяють забезпеченню самодостатності в базових товарах сільського господарства та харчових продуктах, що також свідчить на користь цієї системи. Якщо встановлюються надто високі ціни, вони можуть призвести до надвиробництва, що є негативним явищем, але зумов­люється радше способом застосування системи, ніж самою її сутністю. Однак, оскільки ціни на сільськогосподарську продукцію визначають доходи фермерів, міністрам сільського господарства дуже складно — через соціально-політичні чинники — знижувати ці ціни, навіть якщо Комісія в своїх цінових пропозиціях наводить аргументи на користь скорочення надлишкового виробництва і вимагає відповідного зниження цін [див. підрозділ 4.2.]. Однак ці самі міністри усвідомлюють неможливість зберігати ціни на однаковому рівні, адже періодично погоджуються переглядати систему та реформувати ССП [див. підрозділ 21.2.].

Як ми побачимо в наступному підрозділі, за сорок років ССП реформува­лася чотири рази, поступово синтезуючи в собі системи підтримки цін і прямої допомоги. Нині внаслідок основних реформ 1992-го та 1999-го років європейська модель сільського господарства грунтується на конкурентному, багатофункціональному та стабільному сільському господарстві. Це свідчить про те, що європейське сільське господарство розширює свої горизонти, адже

' OJ 11,01.08.1958.

² Regulation 800/1999, OJL 102, 17.04,1999.


374.

фермери, окрім своєї основної діяльності, виконують додаткові завдання, особ­ливо в сфері охорони довкілля та збереження сільської місцевості. Через висо­ку щільність населення та географічне розмаїття європейські країни мають на­давати ці послуги на додаток до самого виробництва сільськогосподарської продукції. ЄС не може дозволити обмежити природу та довкілля тільки кількома резерваціями. Відповідно, сільське господарство треба підтримувати і в бідніших регіонах. Однак, оскільки європейська модель сільського господар­ства не розвивається у вакуумі, їй потрібно довести свою цінність як усередині ЄС, розв'язуючи проблеми розвитку ринку, розвитку сільської місцевості, за­безпечення достатніми доходами фермерів та охорони довкілля, так і зовні, відповідаючи на виклики розширеного Союзу та жорсткішої конкуренції всере­дині Світової організації торгівлі [див. підрозділ 23.4.].

21.2. Засади ССП та її реформування

Цілі спільної сільськогосподарської політики вказані в статті 33 Договору про Європейську Спільноту (колишня стаття 39); ними є вища продуктивність сільського господарства; забезпечення належного життєвого стандарту фер­мерів; стабілізація ринку; безпека в постачанні сільськогосподарської продукції та помірних цін для споживачів. Задля досягнення цих цілей стаття 40 Догово­ру про ЄЕСп (нинішня стаття 34 Договору про Європейську Спільноту) закли­кала держав-членів здійснити спільну організацію сільськогосподарських ринків, які, залежно від товарів, могли мати одну з трьох форм, передбачаючи або спільні норми щодо координації, або обов'язкове координування різних національних видів організації ринків, або європейську організацію ринку. Цікаво відзначити, що саме ця остання та найжорсткіша концепція й була за­стосована в процесі спільної організації сільськогосподарських ринків.

Запроваджена в липні 1966 року, ССП була вперше реформована в квітні 1972 року, вдруге — в лютому 1988 року, втретє — в травні 1992 року і вчетверте -в березні 1999 року. Чотири основні реформи спільної політики, здійснені за 33 роки, свідчать, що держави-члени, які запровадили її, та держави, які до неї приєдналися пізніше, ніколи не вважали її бездоганною. Однак ці реформи свідчать і про те, що держави прагнули здобути практичний досвід від її реалізації та змогли пристосувати спільну політику до змінюваних внутрішніх і зовнішніх обставин.

Результатом політичної угоди, укладеної на Берлінському засіданні Європейської Ради щодо оглядового документу Комісії "Програма 2000", стала четверта реформа ССП, проведена в березні 1999 року. Четверта реформа мала на меті врахувати наслідки майбутнього розширення ЄС. Вона містила набір правил, спрямованих на розвиток сучаснішого та стабільнішого сільського господарства Європи, забезпечуючи таким чином провідне місце сільського господарства в житті сільської місцевості протягом тривалого часу.³ Це означало, що ССП відтоді спрямовувалася не тільки на задоволення потреб виробників сільськогосподарських товарів, а й на задоволення потреб

³ Зокрема, Council Regulation 1257/1999, 1258/1999 та 1259/1999, OJ L 160, 26.06.1999.


375.

сільського населення, споживачів і суспільства загалом. Отже, нова ССП прагне досягти:

■ чіткого взаємозв'язку між державною допомогою та спектром послуг, які суспільство отримує від фермерів;

■ конкурентного сільськогосподарського сектора, здатного скористатися можливостями світового ринку без зайвого субсидування і водночас за­безпечити належний життєвий рівень виробникам сільського­сподарської продукції;

■ екологічно стабільного сільськогосподарського сектора, що сприяє збереженню природних ресурсів і природної й культурної спадщини сільської місцевості;

■ збереження життєздатної сільської місцевості, спроможної створити робочі місця для сільського населення;

■ безпечних методів виробництва, що здатні забезпечити постачання якісних товарів і задовольняти вимоги споживачів, а також відбивають різноманітні й багаті традиції Європи у виробництві харчових продуктів.

П'ята реформа ССП, яку почали у вересні 2003 року, передбачає єдину виплату фермерам ЄС, незалежно від виробництва, надання якої залежатиме від дотримання екологічних стандартів, норм безпеки харчових продуктів, здо­ров'я тварин і рослин, стандартів добробуту тварин, а також вимоги утримува­ти всі свої землі в придатному до обробки стані та відповідно до екологічних норм ("перехресна відповідність").⁴ Реформа має на меті підвищити конкурент-ність та ринкову орієнтованість фермерів двадцяти п'яти держав-членів, водно­час стабілізуючи їхні прибутки; та спрямувати більше ресурсів на програми з охорони природи, поліпшення добробуту тварин і якості продукції завдяки зменшенню прямих виплат великим фермерським господарствам. Очікується також, що роль Європейського Союзу в багатосторонніх переговорах у рамках Світової організації торгівлі зміцниться.

21.3.Управління та фінансування ССП

Єдність ринку сільськогосподарських товарів Європейського Союзу вима­гає запровадження єдиних цін, спільних інструментів підтримки цих цін, спільної зовнішньої протекції, спільного фінансування та загалом спільного управління, за здійснення якого відповідає Європейська Комісія. Як і в інших сферах діяльності Спільноти, Комісія наділена правом ініціативи, тобто правом вносити пропозиції [див. підрозділ 4.1.2.]. В основі будь-якого заходу в рамках сільськогосподарської політики лежить пропозиція Комісії.

Наукові комітети, до яких входять експерти з усіх держав-членів, надають поради Комісії з важливих питань охорони здоров'я споживачів і безпеки хар­чових продуктів. Вісім комітетів зустрічаються приблизно десять разів на рік.

4 Regulations 1782/2003 to 1788/2003, OJ L 270, 21.10.2003 and Regulation 864/2004, OJ L 161, 30.04.2004.


376.

Комісія консультується з комітетами, якщо така консультація юридично обов'язкова чи якщо один з комітетів розглядає надзвичайно важливе питання. Провідний науковий комітет (ПНК) відіграє широкопрофільну роль. Одним із його завдань є координування роботи наукових комітетів задля загального ог­ляду питань охорони здоров'я споживачів, а також вироблення наукових порад із питань, що не входять до компетенції інших наукових комітетів, наприклад, стосовно інфекційної губчатої енцефалопатії. Діяльність наукових комітетів, зокрема ПНК, ґрунтується на трьох принципах: високому професійному рівні, незалежності та прозорості.

Після всієї цієї підготовчої роботи всередині самої Комісії та по тому, як пропозиція Комісії в сфері спільної сільськогосподарської політики була подана на розгляд Ради ЄС, остання доручає комітетові найвищих посадовців, відомому як Спеціальний комітет з питань сільського господарства (СКСГ), підготувати розгляд цієї пропозиції на засіданні Ради. У сфері сільського госпо­дарства СКСГ виконує роль, яку зазвичай виконує Комітет постійних представ­ників (Согерег) [див. підрозділ 4.1.6.]."

21.3.1. Управління ССП

Після того, як Рада ухвалює базові нормативні акти, здійснюється управління спільними організаційними заходами. Управління покладається чи то на Комісію та Раду, чи то лише на Комісію. Для рішень з питань загальної політики, таких як щорічне встановлення цін на сільськогосподарську про­дукцію, що приймаються на виконання базових нормативних актів, застосо­вується повна процедура: після консультацій з професійними організаціями Комісія подає пропозицію Раді, яка приймає рішення, проконсультувавшись з Європейським Парламентом і, дуже часто, з Економічно-соціальним комітетом, а також з Комітетом регіонів [див. підрозділ 4.2.]. Для довгостроко­вих управлінських заходів, таких як коригування ринкових механізмів або базо­вих критеріїв, застосовується неповна процедура: Комісія подає пропозицію Раді, яка приймає рішення без попередніх консультацій з Європейським Пар­ламентом або Економічно-соціальним комітетом.

Положення щодо виконання базових нормативних актів та управлінських за­ходів, які мають застосовуватися в середньому протягом декількох тижнів або місяців, ухвалює Комісія, діючи в межах процедури, відомої як процедура "управлінського комітету", за якої Комісія ухвалює свої рішення після ознайом­лення з позицією відповідного управлінського комітету.⁰ Управлінські комітети складаються з представників держав-членів, що займаються окремими сектора­ми сільського господарства. Вони також оцінюють плани Комісії щодо управління ринками сільськогосподарських товарів. Для кожної категорії товарів існує свій управлінський комітет: для зернових, молочних продуктів, яловичини й телятини, вина, фруктів та овочів тощо. Провідними управлінськими комітетами є, зокрема: Комітет Європейського фонду керівницта та гарантій для сільського господарст-

⁵ Decision 98/235, OJ L 88, 24.03.1998

^G Regulation 2602/69, OJ L 324, 27.12.1969.


377.

ва, який займається винятково питаннями, пов язаними з гарантіями в рамках ЄФКГСГ, що застосовуються, як правило, до ринків сільськогосподарської про­дукції, цінової політики чи політики підтримки доходів; Комітет з аграрних струк­тур та розвитку сільської місцевості (STAR), який допомагає Комісії виконувати питання керівництва в рамках ЄФКГСГ. Регуляторні комітети, які також скла­даються з представників усіх держав-членів, відіграють роль, подібну до ролі управлінських комітетів з прийняття рішень про правила щодо таких загально важливих сферах, як законодавство про безпеку харчових продуктів, ветеринарні та фітосанітарні норми тощо.

21.3.2. Фінансування ССП

Стаття 40 Римського договору (стаття 34 Договору про Європейську Спільноту), присвячена поступовому розвиткові спільної сільськогосподарської політики, передбачала створення однієї чи кількох фондів з керівництва та гарантій для сільського господарства, для того щоб спільна організація ринків сільськогосподарських товарів могла досягти поставлених цілей. 14 січня 1962 ро­ку, під час перших етапів роботи над ССП, Рада вирішила створити єдиний фонд для фінансування всіх витрат Спільноти на розвиток ринку та проведення структур­них змін у різних секторах сільського господарства: Європейський фонд керівницта та гарантій для сільського господарства (ЄФКГСГ). Фонд створено в 1962 році, але домовленості щодо фінансування спільної сільськогосподарської політики були реалізовані лише 1970 року.⁷

Секція гарантій Фонду фінансує, зокрема, витрати на організацію ринку сільськогосподарської продукції, на заходи для розвитку сільської місцевості, що супроводжують підтримку ринку та місцеві заходи в певних регіонах [див. підрозділ 21.5.1.]. Справді, Регламент про фінансування спільної сільськогос­подарської політики покладає фінансування заходів з розвитку сільської місце­вості чи то на секцію гарантій, чи то на секцію керівництва ЄФКГСГ, залежно від становища регіону.⁸ Отже, секція гарантій передбачає спільне фінансування політики щодо розвитку сільської місцевості в регіонах, що підпадають під мету 2, та в сільській місцевості, що перебуває поза територіями, які підпадають під мету 1 та мету 2 структурного фонду [див. підрозділи 12.1.1. та 12.3.1.]. секція гарантій також фінансує проведення спеціальних ветеринарних і фітосанітар-них заходів, а також поширення інформації про спільну сільськогосподарську політику. Секція керівництва ЄФКГСГ фінансує ініціативи Спільноти щодо розвитку сільської місцевості в рамках програми "ЛІДЕР+" [див. підрозділи

12.3.3. та 21.5.2.], а також заходи в рамках програм мети 1 (окрім агроекологі­чних заходів, раннього виходу на пенсію, заходів з охорони лісів та допомоги сільському господарству в бідніших регіонах, що підпадають під дію Секції га­рантій ЄФКГСГ).

7. Regulation 729/70, OJ L 94, 28.04.1970, кодифікований та скасований іншим Регла­ментом: Regulation 1258/1999, OJ L 160, 26.06.1999.

⁸ Regulation 1258/1999, OJL 160, 26.6.1999.


378.

Управління ЄФКГСГ покладається на Комісію, якій допомагає очолюва­ний нею Комітет ЄФКГСГ, що складається з представників держав-членів. Консультації з Комітетом бувають обов'язкові та факультативні й стосуються всіх питань, пов'язаних з ЄФКГСГ у рамках описаної вище процедури "управлінського комітету". Хоча управління ЄФКГСГ покладається лише на Комісію, воно все ж таки відбувається через державні організації або національні агенції для оплати витрат, пов'язаних з інтервенцією на ринки сільськогосподарських товарів Спільноти."

Приблизно половина бюджету ЄС, або майже 0,6% ВВП Спільноти, йде на фінансування ССП. Враховуючи розмір бюджету сільського господарства, для виправдання ССП важливо, щоб існували належні системи контролю за правильністю використання коштів та запобігання шахрайству. І справді, європейські платники податків мають право очікувати, що всі державні кошти витрачаються ефективно як у межах державних бюджетів, так і в межах бюд­жету ЄС. Як було вже зазначено, більшість витрат контролюють держави-члени, які, отже, несуть відповідальність за здійснення платежів і контроль за їх використанням.

Однак саме на Комісію та вищезгаданий Комітет ЄФКГСГ покладається відповідальність за організацію роботи на національному рівні ефективних систем і процедур контролю за витратами держав-членів та за відповідність витрат спеціальним нормам і правилам. Аудитори Комісії перевіряють системи платежів та аудиту держав-членів на предмет відповідності стандартам Спільноти. Якщо системи, що діютьудержаві-члені, не відповідають поставле­ним вимогам, Комісія має, в рамках процедури надання дозволів на фінансування, відмовити у фінансуванні всіх чи частини витрат. В певних ви­падках, коли були виявлені порушення або систематичні нецільові витрати, можливе стягнення коштів віддержави-порушника, що відбувається в судово­му порядку. Однак загалом фінансові наслідки порушень несе Спільнота, якщо урядові структури держав-членів не виявляться відповідальними за порушення чи неправильні витрати коштів.¹⁰

Випадки шахрайства, пов'язаного з витратами на сільське господарст­во, часто стають скандальними новинами в державах-членах і живлять критику з боку опонентів ССП. Розв'язанню цієї проблеми сприяв Регламент Ради, який зобов'язує держав-членів самостійно здійснювати нагляд за трансакціями, які є частиною системи фінансування секції гарантій ЄФКГСГ." Отже, держа­ви-члени несуть відповідальність за запобігання шахрайству та переслідуванню подібних зловживань. Однак водночас Спільнота спільно фінансує програми держав-членів, спрямовані на поліпшення моніторингу витрат секції гарантій ЄФКГСГ'''. Реформа ССП 1992 року передбачала запровадження кожною державою-членом інтегрованої системи управління та контролю (ІСУК)

9 Ibid.

10 Regulation 1258/1999, OJ L 160, 26.06.1999.

11 Regulation 4045/89, OJ L 388, 30.12.1989 та Regulation 3235/94, OJ L 338, 28.12.1994.

12. Regulation 723/97, OJ L 108, 25.04.1997 та Regulation 2136/2001, OJ L 288, 01.11.2001.


379.

прямих платежів [див. підрозділ 21.5.]. За системою ІСУК, держави-члени створили комп'ютеризовані бази даних для здійснення зустрічних електронних перевірок та миттєвої перевірки внесків.

21.3.3. Аграрно-валютні питання та євро

Запровадження євро 1 січня 1999 року поклало край колишнім пробле­мам встановлення єдиних цін і здійснення інтервенційних заходів. Запровад­ження єдиної європейської валюти зумовило велику реформу та спрощення аграрно-валютної системи. Зникли обмінні курси, що застосовувалися для роз­рахунків за сільськогосподарську продукцію. Ціни на сільськогосподарську продукцію та допомога держав-членів відтоді почали вимірюватися в євро. До­помога Спільноти також надходить і вимірюється в євро." Натомість для дер­жав-членів, які не увійшли до єврозони, використовується відповідний обмінний курс для здійснення необхідних перерахунків на національну валюту, якщо ці держави не вирішили здійснювати виплати в євро. Для таких держав-членів розмір платежу визначається згідно з обмінним курсом на день практич­ної події (встановлення ціни чи надання підтримки), а не на день фактичного здійснення платежу. Якщо йдеться про компенсації за падіння цін або іншу до­помогу, ЄФКГСГ має відшкодувати половину компенсації, яка фактично була виплачена, пропорційно до внесків, що їх сплачує держава-член.

Використання євро вигідне для ССП не лише через спрощення різноманітних процедур і зменшення бюджетних витрат, зумовлених скасуван­ням валютних курсів, а й через спрощення та упрозорення допомоги фермерам, стабільність цін і підвищення конкурентності сільського господарства Спільноти. Як і їхні американські колеги, які можуть використовувати свою національну валюту (долар) для експортних трансакцій, європейські підприємства, маючи євро, можуть фіксувати ціну на свої товари у валюті, в якій вимірюються і їхні витрати на вироблення того чи того товару, уникаючи таким чином ризиків валютного обміну.

21.4. Організації спільного ринку

Спільний ринок сільськогосподарських товарів підкріплюється організаціями спільного ринку (ОСР), що усувають торговельні бар'єри всередині Спільноти та забезпечують зовнішній захист ринку. Нині майже все сільськогосподарське вироб­ництво Спільноти регулюють спільні організації. Стаття 32 Договору про Європейську Спільноту (колишня стаття 38) визначає сільськогосподарську про­дукцію як продукцію рослинницької, тваринницької, рибної галузей, а також про­дукти першої стадії переробки, що безпосередньо з нею пов'язані. Харчові продукти вважаються продукцією другої стадії переробки, а отже, не належать до сільськогосподарських товарів. Для цілковитої чіткості товари, на які поширюються норми щодо "сільського господарства", перелічені в Додатку II до Договору. Ось чому, за термінологією Спільноти, сільськогосподарські угоди часто називаються такими, що підпадають піддію Додатку II.

¹³ Regulation 2800/98, OJ L 349, 24.12.1998.


380.

Регламенти щодо організацій спільного ринку, що набрали чинності 2000 року в результаті четвертої реформи ССП [див. підрозділ 21.2.], стосуються польових культур, виробництва яловичини, молока та вина, нових засад розвитку сільської місцевості, єдиних умов прямої допомоги та фінансування ССП.^и Ці регламенти запровадили поступове зниження інституційних цін, що компенсуються допомогою у формуванні доходів, задля наближення європейських цін на сільськогосподарську продукцію до рівня світових, підвищуючи таким чином конкурентність сільськогосподарської продукції ЄС на внутрішньому й світовому ринках, що пози­тивно відіб'ється на рівнях внутрішнього попиту та експорту [див. підрозділи 21.4.2. та 21.4.4.]. П'ята реформа ССП (вересень 2003 року) запровадила єдині правила схем прямої підтримки в рамках ССП та схем підтримки виробників певних видів продуктів (твердої пшениці, білкових і паливних культур, рису, горіхів, крохмальної картоплі, молока, насіння, орних культур, баранини, яловичини та бобових).¹⁵ Ре­форма враховує зростання уваги споживачів до якості й безпечності харчових про­дуктів і до захисту природи. Отже, повна сплата прямої дотації залежить від вико­нання вимог щодо землі, сільськогосподарської продукції та діяльності, які спрямо­вані на те, щоб запровадити в організацію спільного ринку базові стандарти еко­логії, безпеки харчових продуктів, здоров'я і добробут тварин та ставлення до землі й довкілля. Реформа передбачає скорочення прямих виплат ("модуляцію") для найбільших фермерських господарств зі спрямуванням коштів на розвиток сільської місцевості. Вона запроваджує механізм фінансової дисципліни, щоб га­рантувати, що бюджет, передбачений на сільське господарство до 2013 року, не буде перевищеним. Від травня 2004 року реформа схем підтримки фермерів сто­сується також і десяти нових членів ЄС.¹⁶

Організація ринку кожного сільськогосподарського товару використовує рі­зні механізми, визначені базовими правилами та затверджені Радою в рамках повної процедури [див. підрозділ 21.3.1.]. Однак усі вони підкріплюються, з одно­го боку, відповідними заходами на внутрішньому ринку, що найчастіше набувають форми встановлення цін і надання допомоги, та, з іншого боку, певними торгове­льними режимами з третіми країнами відповідно до Угоди про сільське господарс­тво, укладеної в рамках Уругвайського раунду ГАТТ [див. підрозділ 23.4.].

21.4.1. Принципи ССП

Три базові принципи, визначені в 1962 році, характеризують спільний сіль­ськогосподарський ринок і, відповідно, організацію спільного ринку: це ринкова єдність, віддання переваги товарам Спільноти та фінансова солідарність. Тоді як запровадження євро зміцнило ринкову єдність [див. підрозділ 21.3.3.], третя та четверта реформи ССП [див. підрозділ 21.2.] надзвичайно вплинули на принципи віддання переваги товарам Спільноти та фінансової солідарності.

Ринкова єдність означає, що сільськогосподарські товари переміщуються в межах Європейського Союзу на тих самих умовах, що наявні у внутрішньому

14 Regulation 1251/1999 до 1259/1999, OJ L 160, 26.06.1999 та OJ L 193, 29.07.2000.

¹⁵ Regulations 1782/2003 to 1788/2003, OJ L 270, 21.10.2003 and Regulation 864/2004, OJ L 161, 30.04.2004.

¹⁶ Regulation 583/2004, OJ L 91, 30.03.2004 and Decision 2004/281, OJ L 93, 30.3.2004.


381.

ринку, в якому скасовано кількісні обмеження торгівлі (квоти, імпортні моно­полії тощо), мита, податки й інші заходи, що мають еквівалентну дію. Ринкова єдність передбачає наявність єдиних цін на сільськогосподарську продукцію в усьому ЄС. Відповідно, Рада ЄС, діючи на підставі пропозиції Комісії, на почат­ку кожного маркетингового року встановлює єдині ціни на сільськогосподарську продукцію, які раніше фіксували в екю, а з 1999 року — в євро'⁷ [див. підрозділ 21.3.1.]. Зрештою, єдині ціни на сільськогосподарську продукцію мають бути досягнуті завдяки вільній взаємодії попиту та пропозиції, аби єдина відмінність у цінах, що їх сплачують фермери в усіх регіонах ЄС, за­лежала від природних умов виробництва та відстані від основних центрів спо­живання. Однак насправді, як ми побачимо нижче, організація спільного ринку передбачає й інтервенційні заходи, масштаби яких залежать від конкретного товару і які вживаються для підтримки єдиних цін у разі недостатнього попиту або дешевшого зовнішнього постачання.

Віддання переваги товарам Спільноти, другий стовп спільного ринку сільськогосподарських товарів, означає, що товарам, виробленим у Спільноті, віддають перевагу перед імпортованими. Робиться це для захисту спільного ринку від дешевого імпорту та від коливання світових цін. Цей поширений у світі принцип реалізується за допомогою імпортних та експортних заходів. Європейський Союз намагається наблизити ціни на імпортні товари до рівня тих, що діють на спільному ринку. Різниця між світовою та мінімальною гаран­тованою в ЄС ціною раніше покривалася змінними імпортними зборами, які, після Уругвайського раунду ГАТТ, поступово були замінені фіксованими мит­ними зборами [див. підрозділ 21.4.4. та 23.4.]. Через збори з імпорту ціни на імпортні товари досягають рівня внутрішніх цін, і тому європейським торго­вельним підприємствам не вигідно купувати товари поза ЄС, отже, вони віддають перевагу товарам Спільноти. Але якщо це завжди слушно стосовно зборів з імпорту, в разі з митними зборами ситуація є менш ясною.

Третім базовим принципом спільного ринку сільськогосподарських товарів є принцип фінансової солідарності. Цей принцип реалізується за допомогою Європейського фонду керівництва та гарантій для сільського господарства (ЄФКГСГ); він означає, що всі держави-члени несуть відповідальність за фінансові наслідки спільної сільськогосподарської політики. Зважаючи не те, що Європейський Союз організовує ринки сільськогосподарських товарів і визначає й застосовує інтервенційні заходи до них, логічним є те, що ЄС несе відповідальність за фінансові наслідки таких заходів. Секція гарантій ЄФКГСГ покриває всі витрати, потрібні для організації спільного ринку. Зворотним боком медалі є те, що митні збори, стягувані з товарів, імпортованих з третіх країн, йдуть не до скарбниць дер-жав-членів, а до бюджету Спільноти [див. підрозділ 3.4. ].

Реформа ССП 1992 року, що дозволила Союзові укласти Угоду в рамках ГАТТ 1993 року [див. підрозділ 23.4.], вплинула на фундаментальні принципи ССП, адже вона доповнила початкову систему підтримки цін системою прямої допомоги. Справді, було запроваджено змішану систему: зменшено підтримку цін, але впро-

¹⁷ Див., наприклад. Council Regulation 1400/1999 до 1405/1999, OJ L 164, 30.06.1999 та Council Regulation 1671/1999 до 1680/1999, OJ L 199,30.07.1999.


382.

ваджено субсидії, завдяки яким доходи фермерів залишилися незмінними. Іншими словами, зменшення підтримки цін було компенсовано системою прямої підтримки фермерів. Застосування цієї системи було розширено реформою 1999 року. Нова політика розвитку сільської місцевості прагне створити єдині та стабільні рамки для майбутнього розвитку сільських місцевостей ЄС. Вона намагається доповнити ре­форми, що відбуваються в різних секторах ринку, стимулюючи постання конку­рентного багатофункціонального аграрного сектора в контексті всеосяжної інтегрованої стратегії розвитку сільської місцевості [див. підрозділ 21.5.1.]. Керівними принципами нової політики є децентралізація відповідальності (і відповідне посилення принципу субсидіарності та партнерства) та гнучкість плану­вання, що спирається на "меню" дій, які мають бути реалізовані відповідно до по­треб держав-членів.

21.4.2. Ціни на сільськогосподарську продукцію та якість товарів

Ціни є ключовим складником спільної ринкової політики, а цінова термі­нологія є вочевидь дуже складною. Це спричинено різними ролями, що їх відіграють ціни на сільськогосподарську продукцію, а також потребою в їх адаптації до різних умов на різних ринках. Загалом кажучи, на спільному сільськогосподарському ринку ціни відіграють три ролі: вони визначають обся­ги виробництва, дають початок застосуванню інтервенційних механізмів і га­рантують спільну зовнішню протекцію.

Орієнтовна ціна (на яловичину, телятину, вино), відома також як цільова (на зернові, цукор) або стандартна (на тютюн), є ціною, яку організація спільного ринку прагне гарантувати виробникам. її встановлює щороку Рада ЄС відповідно до змін прожиткового мінімуму та попиту й пропозиції на кож­ному ринку.¹⁸ Отже, вона визначає обсяги виробництва кожного сектору сільського господарства, в межах якого діє.

Інтервенційна ціна (на зернові, цукор, масло, яловичину, телятину, тютюн), або базова ціна (на свинину), яка на кілька відсотків нижча за орієнтовну, є ціною, за якою інтервенційні організації кожної держави-члена мають закупову­вати товари Спільноти, що їх фермери віддають на зберігання. Щодо фруктів та овочів, які не можна зберігати довго, існують ціни вилучення, нижче яких групи виробників, діючи як інтервенційні організації, припиняють продаж і направля­ють зайву продукцію на виробництво спирту, благодійні потреби або на знищен­ня, доки зменшення пропозиції не підвищить ціни на цю продукцію.

Питання якості сільськогосподарських товарів і харчових продуктів тісно пов'язане з питанням цін на сільськогосподарську продукцію. Якість і власти­вості цих товарів часто залежать від їхнього географічного походження. Два регламенти Ради ЄС призначені для підвищення поінформованості споживачів про зусилля виробників поліпшити якість своїх товарів. Перший регламент встановлює систему Спільноти з обов'язкових географічних позначень та

¹⁸ Див., наприклад, Council Regulation 1628/98 та Commission Regulation 1648/98, OJ L 210, 28.07.1998.


383.

інформації про походження сільськогосподарських товарів і харчових про­дуктів¹⁹, яка супроводжується списками майже з 480 назв сільськогосподарських товарів та харчових продуктів, що їх склала Комісія/¹' Регламент чітко вказує, яким вимогам має відповідати товар чи харчовий про­дукт, щоб отримати захищене позначення про своє походження (ЗПП; PDO) або захищене географічне позначення (ЗГП; PGI). Інший регламент запровад­жує інструмент реєстрації назв товарів, даючи можливість охочим виробникам отримати сертифікати "особливих властивостей" традиційного товару (чи харчового продукту). При цьому особливими властивостями слід вважати ті, що відрізняють товар або харчовий продукт від подібних товарів чи продуктів, які належать до однакової категорії.²' Інший регламент стосується екологічно чистого виробництва сільськогосподарських товарів і відповідних вказівок про це (етикеток) на сільськогосподарських товарах і харчових продуктах." Символ Європейського Союзу (логотип) із 12 зірками проставляється на сільськогосподарських товарах і харчових продуктах, чиї назви зареєстровані відповідно до норм про охорону географічних позначень та інформації про по­ходження.²¹ Спільнота фінансує поширення загальної інформації про сільськогосподарські товари, наявні на внутрішньому ринку, а також проведен­ня рекламних кампаній (спілкування з громадськістю, рекламу та поширення наукової інформації).²⁴

21.4.3. Механізми прямої допомоги фермерам

Певна кількість організацій спільного ринку надають допомогу фермерам у формі прямих платежів. Аби держави-члени враховували проблеми охорони довкілля та зайнятості населення під час надання прямої допомоги фермерам у рамках організацій спільного ринку, відповідний регламент закріплює горизон­тальні правила, що застосовуються до організацій за різними напрямками спеціалізації, зокрема до польових культур, зернових, оливкової олії, бобових, льону, конопель, бананів, тютюну, насіння, рису, яловичини та телятини, моло­ка й молочних продуктів, баранини та козлятини.^2Г>

Задля ліпшого інтегрування охорони довкілля до організації спільного ринку держави-члени мають означити належні заходи з охорони довкілля, що їх мають вжити фермери, враховуючи при цьому стан сільськогосподарських зе­мель або відповідного виробництва. Водночас держави-члени мають у своєму розпорядженні три можливі альтернативи:

130,

19. Regulation 2081/92, OJL 208, 24.07.1992 та OJ LI 56, 13.06.1997.

²⁰ Regulation 1107/96, OJ L 148, 21.06.1996 та Regulation 1070/1999, OJ L 26.05.1999.

²¹ Regulation 644/98, OJ L 87, 21.03.1998.

²² Regulation 2092/91, OJ L 198, 22.07.1991 та Regulation 1804/1999, OJ L 222, 24.08.1999.

²³ Regulation 2081/92, OJ L 208, 24.07.1992 та Regulation 1726/98, OJ L 224, 11.08.1998.

²⁴ Regulation 2826/2000, OJ L 328, 23.12.2000.

²⁵ Regulation 1259/99, OJ L 160, 26.06.1999.


384.

■ підтримувати фермерів, натомість вимагаючи від них дотримання аг­рарно-екологічних зобов'язань;

■ формулювати загальні обов'язкові вимоги щодо охорони довкілля, або

■ висувати спеціальні вимоги щодо охорони довкілля, дотримання яких є умовою одержання прямих платежів.

Держави-члени можуть також передбачити відповідні та пропорційні штрафні санкції за вчинення екологічних правопорушень, що в певних випадках можуть спричинити скорочення або навіть скасування прямих виплат фермерам.

Аби стабілізувати ситуацію із зайнятістю населення в сільському госпо­дарстві, а також аби врахувати загальний стан економічного добробуту фер­мерських господарств, держави-члени можуть визначити критерії та коефіцієнт скорочення виплат фермерам протягом календарного року у випадках, коли:

■ кількість робітників у тому чи тому фермерському господарстві не дося­гає визначених державами-членами меж;

■ загальний стан економічного добробуту фермерських господарств пере­вищує певний рівень;

■ загальна сума здійснених виплат фермерському господарству в рамках механізмів допомоги перевищує певну межу.

21.4.4. Зовнішній напрямок ССП

Зовнішній напрямок організації спільного ринку спрямований на захист європейських цін на сільськогосподарську продукцію від дешевого імпорту. Так само, як і інтервенція на внутрішньому ринку спрямована на запобігання падінню ринкових цін нижче цін інтервенційних, зовнішня інтервенція спрямо­вана на відвернення дестабілізації європейського ринку, що її спричинює деше­вий імпорт. Порогова ціна (на зернові, цукор, молочні продукти, оливкову олію) або шлюзова ціна (на свинину, яйця та м'ясо домашніх птахів) є мінімальними; якщо ціни на товари, що імпортуються з третіх країн, вищі за ці мінімальні ціни, вони мають вільний доступ до ринків ЄС. Для товарів, щодо яких існує певна цільова або орієнтовна ціна, порогова визначається в спосіб, аби ціна продажу імпортованого товару (з урахуванням транспортних витрат) дорівнювала цій цільовій чи орієнтовній ціні. Для товарів, що яких орієнтовних цін не існує (фрукти та овочі, столове вино), мінімальною є рекомендована ціна, за якою можуть бути імпортовані товари з третіх країн. У разі недотри­мання вимог про рекомендовану ціну імпортовані товари оподатковуються.

Різниця між світовими та пороговими цінами раніше покривалася імпортним митом. Відповідно до угод ГАТТ, укладених у грудні 1993 року, ця різниця нині частково перекривається митними зборами. Однак для певних товарних груп, таких як зерно, рис, вино, фрукти й овочі, запроваджуються певні додаткові механізми, які не передбачають стягнення фіксованих митних зборів. Ці механізми вводяться в базові положення ССП Регламентом, який


385.

фіксує адаптаційні та перехідні заходи, потрібні для виконання угод, укладених у рамках ГАТТ [див. підрозділ 23.4.].^2Ь

Загальні тарифні поступки, що є результатом багатосторонніх торговель­них переговорів, наприклад, переговорів у рамках ГАТТ, а нині - COT, є лише частиною тих зобов'язань, що обтяжують сільськогосподарські відносини все­редині ЄС. Окрім них, існують ще й преференційні двосторонні угоди з країнами Африки, Карибського басейну й Тихоокеанського регіону [див. підрозділ 24.2.] та більшістю середземноморських країн [див. підрозділ 25.5.] — угоди про асоціацію або про співпрацю, що передбачають поступки в аграрно­му секторі [див. також підрозділ 5.2.1.]. До того ж, Спільнота знизила тарифи відповідно до Генеральної системи преференцій (GSP) майже всім країнам, що розвиваються [див. підрозділ 24.5.], особливо в рамках Конференції ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД; UNCTAD) та в рамках європейських угод з країнами Центральної та Східної Європи [див. підрозділ 25.2.]. Спільнота надає Російській Федерації безкоштовну допомогу сільськогосподарською про­дукцією, беручи її зі спеціального резерву, призначеного для допомоги, чи ку­пуючи ЇЇ на ринку ЄС.²⁷

21.5. Структурна політика та розвиток сільської місцевості

Під терміном "сільськогосподарські структури" слід розуміти всі умови виробництва та праці в аграрному секторі: кількість працівників у сільському господарстві та їхній віковий діапазон, кількість і розмір фермерських госпо­дарств, технічне обладнання ферм, рівень кваліфікації фермерів, групи вироб­ників, маркетинг і переробка сільськогосподарських товарів тощо. На відміну від політики організації ринку та формування цін, яка вимагає уніфікованих положень і централізованого управління, соціально-структурна політика може залишатися в сфері дії суверенітету держав-членів, адже вона зазвичай при­стосована до специфіки різних регіонів. Однак проектування політики та на­гляд за нею мають відбуватися під контролем Спільноти, аби стимулювати еко­номічне й соціальне гуртування та уникнути формування нерівних умов конку­ренції між виробниками Спільноти [див. підрозділи 12.1.2. та 12.2.1.]. Отож відповідний Регламент встановив систему інтегрованого управління й контро­лю (СІУК) щодо програм допомоги Спільноти, яка надається в рамках спільної

28

сільськогосподарської політики.

Заходи, спрямовані на поліпшення сільськогосподарських структур, було впроваджено до спільної сільськогосподарської політики в 1972 році. Протягом майже двох десятиліть їхньою метою — яку вони в деяких випадках досягли — було

²⁶ Regulation 3290/94, OJ L 349, 31.12.1994 та Regulation 1340/98, OJ L 184, 27.06.1998.

²⁷ Regulation 2802/98, OJ L 349, 24.12.1998.

²⁸ Regulation 3508/92, OJ L 355, 05.12.1992 та Regulation 1593/2000, OJ L 182, 21.07.2000.


386.

інтегрування аграрної структурної політики в ширший економічний і соціальний контекст сільської місцевості. Реформа політики в 1992 році підкреслила еко­логічний вимір сільського господарства, яке є найбільшим користувачем земель, однак політику щодо сільської місцевості все ще впроваджували за допомогою низ­ки складних інструментів. Реформа ССП 1999 року спрямувала сільське господар­ства на пристосування до нових реалій і подальших змін, пов'язаних із еволюцією ринку, ринковою політикою та правилами торгівлі, попитом та преференціями споживачів і перспективами подальшого розширення Спільноти. Ці зміни стосу­ються не лише ринків сільськогосподарської продукції, а й економіки сільської місцевості загалом. Відповідно, наразі політика розвитку сільської місцевості спря­мована на відновлення та підвищення конкурентності сільської місцевості і таким чином сприяє підтриманню рівня зайнятості та створенню нових робочих місць у цих місцинах. Реформована політика щодо розвитку сільської місцевості стосується всіх сільськогосподарських земель Спільноти, застосовуючи єдиний інструмент, що поєднує обидві секції ЄФКГСГ.

Фінансування із секції керівництва ЄФКГСГ, як і з інших структурних фондів, надається в рамках програм підтримки Спільноти (РППС; CSF) та за єдиними програмними документами. Однак протягом 2000-2006 років розвиток сільської місцевості та супровідні заходи фінансують секція гарантій чи секція керівництва ЄФКГСГ, залежно від регіонального контексту. Отже, підтримка, що її Спільнота надає особам, які рано виходять на пенсію, підтримка бідніших регіонів і регіонів з екологічними обмеженнями, аграрно-екологічних заходів та лісонасаджень фінансуються секцією гарантій ЄФКГСГ у межах Спільноти.

Підтримку інших заходів з розвитку сільської місцевості фінансують секція керівництва ЄФКГСГ — у межах територій, що підпадають під мету 1 (інтегрованих у програми), та секція гарантій - на територіях поза дією мети 1 [див. підрозділи 12.1.1. та 12.3.1.].

21.5.1. Заходи з розвитку сільської місцевості

Підтримка Спільноти може бути надана за умовами, визначеними в розділі II Регламенту (Європейської Спільноти) 1257/99^2і), для здійснення таких захо­дів щодо розвитку сільської місцевості:

■ інвестування в сільські господарства;

■ надання допомоги молодим фермерам;

■ забезпечення фермерів професійно-технічною освітою;

■ забезпечення раннього виходу на пенсію;

■ підтримка бідніших регіонів і регіонів з обмеженими можливостями, зу­мовленими довкіллям;

■ поліпшення переробки та маркетингу сільськогосподарської продукції;

■ збереження аграрно-екологічного балансу;

■ здійснення лісонасаджень.

²⁹ Ibid.


387.

Підтримка Спільноти може також бути надана іншим заходам, які сприя­ють адаптації та розвитку сільської місцевості. Такі заходи передбачають меліорацію земель і перерозподіл земельних ділянок, проведення маркетингу якісних сільськогосподарських товарів, розвиток ключових послуг у сільській місцевості, оновлення селищ та охорона сільської спадщини, стимулювання туризму й ремісництва тощо.

21.5.2. Програми ЛІДЕР+ та САПАРД

Від моменту свого запровадження в 1991 році ініціативна програма Спіль­ноти ЛІДЕР (LEADER) [див. підрозділ 12.3.3.] заохочувала активну участь сільських місцевих громаду розвитку їхньої місцевої економіки. Такий підхід до розвитку сільської місцевості приніс позитивні результати. Зокрема, як пока­зав досвід реалізації програм ЛІДЕР І та II, стратегія територіального розвитку була належним інструментом для відновлення активності сільських територій, стимулювання створення нових видів діяльності та збереження наявних на­прямків діяльності і, відповідно, підвищення їхньої привабливості. Ініціативна програма Спільноти ЛІДЕР+, яку фінансує Секція керівництва ЄФКГСГ, про­сувається далі. її метою є заохочення реалізації високоякісної оригінальної стратегії з інтегрованого сталого розвитку сільської місцевості. ЛІДЕР+ є вод­ночас інструментом допомоги в рамках нової політики розвитку сільської місцевості, що супроводжує та доповнює ССП, та інструментом допомоги в рамках політики щодо економічного та соціального гуртування, спрямованої на забезпечення активності сільської місцевості Європи [див. підрозділ 12.1.2.].³" Метою прогарми ЛІДЕР+ є заохочення, на основі місцевого співробітництва, до формування й експериментального впровадження різних інтегрованих і пілотних стратегій розвитку сільських територій.

Програма ЛІДЕР+ застосовується до всіх сільських регіонів Спільноти, але обрані території мають продемонструвати свою здатність підтримати запропоно­ваний проект: бути послідовними в його впровадженні й мати відповідні ресурси. Стратегія розвитку має свідчити про врахування інтересів території та зв'язок із нею, демонструвати свою економічну життєздатність, свій стабільний характер — особливо з огляду на її екологічні наслідки, свій пілотний характер, а також свою особливість й оригінальність (на тлі заходів, що їх уживають у рамках основних програм) та можливість передання запропонованих методів.

Країни-кандидати до вступу в ЄС повинні прийняти великий масив за­конодавства ЄС - відомого як "acquis communautaire", щоби брати пов­ноцінну участь у внутрішньому ринку. У сільському господарстві це, наприклад, означає гармонізацію законодавства у ветеринарній і фітосанітарній галузях щодо вільного транскордонного руху тварин і сільськогосподарської продукції. До того ж, розширення ЄС ставить історичний виклик ССП. Країни-кандидати приведуть із собою не менше 100 мільйонів нових споживачів, купівельна спроможність яких ледве дорівнює 1/3 відповідних показників нинішніх членів ЄС. Водночас загальна площа земель, відведених під сільське господарство,

³⁰ Regulation 1260/1999, OJ L 161, 26.06.1999.


388.

збільшиться вдвічі, а кількість фермерів подвоїться. Окрім цільової допомоги, що надається в рамках програми ФАРЕ (PHARE) [див. підрозділ 25.2.], задля полегшення інтеграції країн-кандидатів до ЄС було запроваджено два нові інструменти Спільноти: новий інструмент з регіональної політики, відомий як ІСПА (ISPA) та програма допомоги сільському господарству й розвитку сільської місцевості, відома як САПАРД. Ця допомога державам-кандидатам має підтримати проекти, що сприяють підготуванню кандидатів до вступу, оз­найомлюючи владні та інші організації з методами, що використовуються для здійснення підтримки Спільноти.

Спеціальна програма вступу до ЄС, орієнтована на сільське господарство та розвиток сільської місцевості, так звана програма САПАРД (SAPARD), ви­значає рамки для підтримки Спільнотою сталого сільського господарства та розвитку сільської місцевості на період, що передує вступові в ЄС таких дер-жав-кандидатів, як: Болгарія, Чеська Республіка, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина та Словенія.³¹ Допомога Спільноти країнам-кандидатам (до 75% від загальної суми витрат бюджету) спрямована, зокрема, на розв'язання пріоритетних проблем щодо пристосування економік цих країн і полегшення реалізації ними спільного сільськогосподарського зако­нодавства, і зосереджує увагу насамперед на спільній сільськогосподарській політиці, дотримуючись пріоритетів реформованої ССП. Однак така допомога має застосовуватися до певних пріоритетних напрямів, що мають визначатися в кожній окремій країні; серед цих напрямів — поліпшення структур з переробки сільськогосподарської та риболовної продукції, дистрибуції, контролю за якістю харчових продуктів, а також ветеринарного та фітосанітарного контро­лю, створення груп виробників, проектів з інтегрованого розвитку сільської місцевості та реалізації аграрно-екологічних заходів.

21.6. Висновки

Спільна сільськогосподарська політика, без сумніву, інтригує тих, хто стежить за процесом європейської інтеграції. Причиною цієї уваги є і складність її структури, і значний, порівняно з іншими спільними політиками, поступ в її реалізації. ССП поглинає майже 50% бюджету Спільноти [див. підрозділ 3.4.]; її інструменти надзвичайно розмаїті, а термінологію, яку в ній уживають, здається, навмисне вигадали, аби сторонні особи ЇЇ не зрозуміли. Однак пильний погляд виявляє, що складність сільськогосподарської політики зумовлена насамперед розмаїттям наявних природних та економічних умов, адже саме природні визначають умови виробництва й маркетингу різних то­варів, і саме економічні - відмінність економічних структур та економічного клімату п'ятнадцяти держав-членів.

Попри свою складність, ССП пішла далі поставлених цілей. Митні збори, кількісні обмеження та заходи еквівалентної дії викинуто на звалище історії, натомість торгівлю між державами-членами було цілком лібералізовано. Фор­мування єдиного ринку сільськогосподарських товарів означає, що товар,

³¹ Regulation (EC) 1268/1999, OJ L 161, 26.06.1999.


389.

який походить з однієї держави-члена, нині може зберігатися в іншій державі й бути реалізованим у третій. Окрім цього, з будь-якої держави-члена товар можна експортувати до третіх країн. Продукція третіх країн потрапляє до спільного ринку, перетинаючи кордон лише однієї з держав-членів. Така лібералізація призвела до істотного зростання доступного споживачам асорти­менту сільськогосподарської продукції та харчових продуктів.

До того ж, організація спільного ринку стала буфером європейського рин­ку сільськогосподарських товарів, що захистив його від основних коливань на світовому ринку. За звичайних часів вона забезпечувала ринкову стабільність, регулюючи постачання (зберігання продукції, щомісячні зростання), усуваючи надлишкову продукцію (повернення, переробка на спирт) чи диверсифікуючи постачання (імпортування з третіх країн, експортні збори). За кризи вона вда­валася до суворих заходів: від заборони імпорту або експорту до зняття з ринку частини продукції чи навіть скорочення виробництва.

Стабілізація ринку не є самоціллю. Це шлях до досягнення інших цілей спільної сільськогосподарської політики, зокрема безпеки в постачанні харчо­вих продуктів. Завдяки ССП у Європейському Союзі не було жодного серйозного дефіциту харчових продуктів, який міг би поставити під загрозу як спільну сільськогосподарську політику, так і саму європейську інтеграцію. Порівняння достатку харчових продуктів у Західній Європі з дефіцитом у Східній Європі до і після падіння комуністичних режимів є також показником успішності ССП. Додатковим і не менш важливим показником успішності ССП є незалежність Західної Європи від постачання харчових продуктів із третіх країн, що контрастує із залежністю від імпортування енергоносіїв, насамперед нафти [див. підрозділ 19.1.1.]. Ціна харчової незалежності Спільноти не була занадто високою. Само собою зрозуміло, що рівень єдиних цін відповідає рівню промислового та соціального розвитку Європи. Ці ціни не нижчі за світові, але водночас не набагато й вищі.

Так звана "європейська модель сільського господарства" спрямована на ста­лий розвиток сільської місцевості, що досягається завдяки диверсифікованому та ба­гатофункціональному сільському господарству. Нова ССП спирається на два елемен­ти: зниження інституційних цін на ключові товари й перенесення наслідків цих урізань на доходи виробника, при чому останніх підтримують за рахунок системи прямих пла­тежів. Підвищуючи конкурентність європейської сільськогосподарської продукції на світовому рівні, реформа 1999 року зміцнила фундамент для функціонування дивер-сифікованого й багатофункціонального сільського господарства, що сприяє сталому розвиткові. Виробництво відновної сировини та високоякісних харчових продуктів, охорона довкілля та збереження активності сільських регіонів і сільської місцевості вважаються послугами, що їх надають усьому суспільству, отже, для того, щоб вони існували і в майбутньому, за них треба платити.


390.

Список літератури

■ ANDREOSSO-O'CALLAGHAN Bernadette. The economics of European agriculture. London: Macmillan, 2003.

■ BAKER Derek. "Agriculture in the EUs Eastern enlargement: the current status for CEECs", Intereconomics, v. 38, n. 1, January-February 2003, p. 19-30.

■ BERNAUER Thomas, MEINS Erika. "Technological revolution meets policy and the market: explaining cross-national differences in agricultural biotechnology regulation", European Journal of Political Research, v. 42, n. 5, August 2003, p. 643-683.

■ BIANCHI Daniele. "Simplifier la politique agricole commune?: c'est possible!", Revue trimestrielle de droit europeen, v. 39, n. 1, janvier-mars 2003, p. 51-90.

■ BLOMB ACK Peter, LOVGREN Mattias. Employment trends and prospects in the European forest sector. Nez York; Geneva: UNO, 2003.

• BROUWER Floor, STRAATEN Jan van der (eds.). Nature and Agriculture in the European Union: New Perspectives on Policies that Shape the European Countryside. Cheltenham: Edward Elgar, 2002.

■ DALTON Graham. European rural policy at the crossroads: International Conference, King's College, University of Aberdeen, 29 June-1 July 2000, Selected Papers. Aberdeen: University of Aberdeen, The Arkleton Centre for Rural Development Research, 2003.

■ DAUGBJERG Carsten. "Policy feedback and paradigm shift in EU agricultural policy: the effects of the MacSharry reform on future reform", Journal of European Public Policy, v. 10, n. 3, June 2003, p. 421-437.

« ECONOMIC AND SOCIAL COMMITTEE. Ways forward for Sustainable Agriculture. Luxembourg: EUR-OP*, 2002.

■ EUROPEAN COMMISSION. Mid-term review of the Common Agricultural Policy: July 2002 proposals. Impact analyses, Brussels, EC, 2003.

■ Community policies and mountain areas. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ Rural development in the European Union. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

• Science for society, science with society: how can research on food and agriculture in Europe better respond to citizens' expectations and demands?. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ Sustainable forestry and the European Union: Initiatives of the European Commission. Luxembourg: EUR-OP*, 2003.

■ FOUILLEUX Eve. La politique agricole commune et ses reformes: Une politique europeenne a I'epreuve de la globalisation. Paris: L'Harmattan, 2003.

■ LOYAT Jacques, PETIT Yves. La politique agricole commune (РАС): ип enjeu de societe. Paris: Documentation francaise, 2003.

■ MARSH John, TARDITI Secondo. Cultivating a crisis: the global impact of the Common Agricultural Policy, London: Consumers International, 2003.


391.

■ ORGANISATION FOR ECONOMIC COOPERATION AND DEVELOPMENT. Agriculture and biodiversity: developing indicators for policy analysis. Paris: OECD, 2003.

■ The future of rural policy: from sectoral to place-based policies in rural areas. Paris: OECD, 2003.

■ VROLIJK H. C. J. (et al.). Evolution of farm incomes in the European Union. The Hague: Agricultural Economics Research Institute (LEI), 2003.

• Публікації Офісу офіційних публікацій Європейських Спільнот (EUR-OP*) зазвичай видаються всіма офіційними мовами ЄС.