Урок-конференція, усний журнал, урок узагальнення

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 ... 14 15 16 17 18 19 20 21 22

Короваю брати.

Старший дружко вносить коровай. Дружко, одчинив-

шії двері, каже:

156

— Панове старости, благословіть коровай унести!

Старости:

— Бог благословить!

Співають:

Ой глянь на поріг, діво, (2)

Та несуть твоє діло:

Коровай з шишками,

Розлука з дружками.

<0й розлука мені з вами,

як із рідними сестрами».

Дружко питає дозволу:

— Панове-старости, благословіть коровай на стіл

поставити!

Староста: — Бог благословить!

Дружко: — Панове старости, дозвольте коровай

розрізати і на мир роздати!

Староста: — Дозволяємо!

Дружко, з благословення старости прочитавши «От-

че наш» і знявши з короваю рушники, один бере собі,

а другий піддружкові, перев'язавшись через плече, розрі-

зає цей коровай на частини. При краянні короваю друж-

ко і всі гості мають весь час співати, як і при випічці

його,— щоб коровай не втратив своєї магічної сили.

Староста:

Співають:

Розбирайся, короваю,

З зеленого розмаю,

З червоної калини,

З зеленого барвінку.

На чисту тарілку.

Староста прибрався, (2)

Рушником підперезався, (2)

До короваю взявся.

Ой у гору, гору до бору

Рубайте сосну до столу,

Рубайте сосну до тріски,

Діліте коровай і шишки.

Світи, боже, з раю к нашому короваю,

Щоб було виднесенько краяти рівнесенько,

Щоб було видніше краяти ще й рівніше.

157

Дрібно, дружбонько, дрібно,

Щоб було усім рівно.

Як пшениця при долині,

Щоб було усій родині.

(2)

Підошви не крайте, (2)

Музиці віддайте,

Бо музика добре грає,

Короваю дожидає.

Наш дружко прибрався, (2)

Сім днів не вмивався,

Перевеслом підперезався,

До короваю взявся.

Дружко коровай крає, (2)

Семеро дітей має,

Ховає в кишеню — Дітям на вечерю.

Дружко пелехатий

Бігає кругом хати

З великою ломакою

За сірою собакою.

(2)

Найбільшу шишку з грошима віддають молодим.

Дружко: — 3 роси і з води вам щастя, здоров'я, ві-

ку довгого, розуму доброго, долі щасливої! Живіть так,

щоб вас люди шанувалиі

Дружко: — Десь тут є у нашої молодої рідні тато

й мама! Просять молодий і молода на цей дар!

Співають:

Ой розступися, чужина,

Нехай приступить родина:

Нехай батько частує,

Щастям, здоров'ям дарує:

Ой із долею із щасливою

Із доброю годиною.

Дружко:

Слухайте, люди,

Що батько дарувать будеї

Чи бичка, чи телицю,

Чи грошей копицю,

158

Співають:

Не даруй мене ані волами,

Ні тими коровами,

А даруй мене щастям-здоров'ям,

Доброю долечкою.

Батько дочку частує, (2)

Щастя й долю дарує:

«Вставай, доню раненько,

вмивай личко біленька».

Батько: Дарую тобі, сину, дочку...

Молодий: Спасибі за добреє слово, за добрії речі.

Батько:

Дарую тобі, сину, до дочки

Да й корову з телям.

Щоб дочка рано вставала.

Дарую й два рубчики,

Щоб жили, як голубчики.

Щоб ви були щасливі, як весна,

Багаті, як земля.

Співають:

Ой ніхто так не кує,

Як сива зозуля,

Ой ніхто так не вітає,

Як рідна матуся.

Ой ніхто так не воркує,

Як голуб сивенький.

Ой ніхто так не вітає,

Як батько рідненький.

Мати: Передаваємо вам, діточки, що маємо, а далі

самі трудіться.

— Поздоровляю й я вас

з законним браком,

Щоб у вас були калачі з маком,

Щоб ви були веселі, як весна.

Швидкі, як вода,

Багаті, як земля.

Щоб у вас було стільки донечок,

Як у стелі досочок,

Щоб у вас було стільки синів,

Як у лісі дубків.

% Щоб з толком, до пуття

Ви прожили все життя!

Староста:

— Десь є брат молодої, хай дається чути, просять

молодий, молода і я прошу на цей дар почесний!

ІЕО

Співають:

Брат:

Співають:

Сестра:

Ой розкотись, виноград,

Нехай приступить рідний брат.

Нехай брат частує,

Щастям, здоров'ям дарує.

Ой із долею із щасливою,

Із доброю годиною.

Дарую сад-виноград,

А в саду ягоди,

Щоб жили у злагоді.

Ой розкотіться, кислиці,

Нехай приступлять сестриці.

Нехай сестриці частують,

Щастям, здоров'ям дарують.

Ой із долею із щасливою,

Із доброю годиною.

Дарую коробку гнилиць,

Щоб не ходив до чужих молодиць.

Дарую повен мішок горобців,

Щоб не дивилась на чужих молодців.

Співають:

Сестра сестру частує,

Щастя й здоров'я дарує,

Дарує щастя й долю

Молодому з молодою.

Молодий і молода вгощають короваєм ї чаркою, а

на тарілці, на якій підносять молоді частування, кожен

гість лишає свій дарунок.

Даруємо щастя, здоров'я, хліба,

солі і всього доволі.

Щоб молодая Ганнусенька не лягала без вечері,

Щоб не були вікном двері.

Щоб води не носила,

Дрова не рубала,

Щоб гарно виглядала.

Заміж іти, треба знати:

Пізно лягати, рано вставати,

Не дівувати, а хазяйнувати,

Треба ложки, треба миски,

Ще й дитячої колиски,

100

Дарую грудку глини,

Щоб до року були хрестини.

Ой перепиваю мірку жита,

Щоб не була ніколи бита.

Щоб і хліб, і сіль,

Щоб усе було,

Щоб життя, як хміль,

Мило розцвіло.

Даруємо вінок часнику,

Щоб любилися до смаку.

Щоб ви мали стільки синів,

Як у лісі ясенів.

Ой перепиваю Ганусі рушничок,

Щоб до року мала двох дочок.

Дарую обценьки,

Щоб не ходив до Ксеньки.

Побажаємо молодим щасливо прожити

Та й діждати тої днини,

Щоб дітей женити.

Дарую курочку рябеньку,

Щоб весело сокор і ла,

Молодим господарям

Яєчка носила!

Перепиваю сороку білобоку

І ще й хлопця до року.

Перепиваю пуд проса,

Щоб наша молода не ходила по морозі боса І

Дарую мішок суниць,

Щоб не ходив до чужих молодиць.

Дарую мішок пуху,

Щоб невістка не обіжала свекруху.

Перепиваю гроші,

Щоб родилися діти хороші.

Даруємо чисту воду,

Щоб були обоє гарні на вроду.

Даруємо щастям і здоров'ям і віком довгим,

І розумам добрим.

Дарую молодим сад, а в саду ягоди;

Щоб жили в мирі й злагоді.

Даруємо корінець гречки,

Щоб не було між молодими суперечк».

— Уроки з народознавства

161

Дарую мірку гороху,

Щоб мали сина до року.

Даруємо дзвіночки,

Щоб мали дві дочки.

Даруємо цибулі,

Щоб не давала свекрусі дулі.

Даруємо граблі й внла,

Щоб молода добрий борщ варила.

Даруємо молодому дугу,

Щоб не заглядав на другу,

А молодій коня вороного,

Щоб не заглядала на другого.

Даруємо мішок колосся,

Щоб довіку мирно жилося!

Згода будує, незгода руйнує,

А чому молодий молоду не цілує?

Щоб були здорові, як вода,

Багаті, як земля, щоб міряли гроші мискою,

а дітей колискою.

Вітаємо вас в парі!

Хай на вас добра днина

Та грошей торбина,

а до того ж дітвори

сотні півтори.

Бажаємо молодим, щоб ви мали

в оборі, в коморі, в стіжку і в мішку,

в ложці, в мисці і в колисці.

На щастя! Як буде у вашій хаті єдність і згода

То не буде страшна для вас ніяка негода!

Дарую зелений гай, як не поцілує

молодий молоду,— не візьму коровай!

Дарую ковзало,

Щоб до року повзало.

Дарую рубля,

Щоб купили «Жигуля»,

А як не хвате,

То нехай свекруха доплате.

Дарую березове поліно,

Щоб поцілував зять тещу в коліно.

Дарую вам кусок сала,

Щоб свекруха невістку не кусала.

Ой перепиваю Ганусі перину,

Щоб мала щасливу годину.

Дарую вам кістку,

Щоб свекруха любила невістку.

Дарую вам міді,

Щоб не були бідні,

А серебра, щоб думка була одна.

Дарую вам кілочок,

Щоб був любимий

Тещин зятьочок.

Дарую насіння з огірків,

Щоб невістка не бігала

До чужих парубків.

Дарую пшінки,

Щоб молодий не ходив

До другої жінки.

Даруємо буряк, щоб було все в домі так.

Даруємо капусти, щоб не було в домі пусто.

Даруємо бумажку, щоб Альошка не дивився на чужу

Машку,

Даруємо трьошку, щоб Галя не дивилась на чужого

Альошку.

Даруємо картинку, щоб КУПИЛИ живу Маринку,

Даруємо цибулину, щоб свекруха прийняла за рідну

дитину.

Дружко:

— Десь тут є молодого й молодої веселі музики, що

грають на всякі язики! Просять молодий і молода на

цей дар! Прошу!

Старший музикант, за звичаєм — скрипаль, підхо-

дить до столу, бере підошву з короваю і дякує моло-

дим.

Свашки (примовляли речитативом, вигукували):

Музики хороші,

Заграйте нам веселої без грошей,

Дамо вам пити й їсти,

Тільки нема вам де сісти!

1€2

Скрипка, йдучи на весілля, раденько співала:

— І нап'ємось, і наїмось. (2)

А бас гудів:

— Побачимо, що там буде! (2)

Йшли музики із весілля — скрипка плакала-тужила:

— І не пили, і не їли — животики підводили/

А бас гудів:

163

— А я казав, що так буде,

Що про нас усі забудуть!

Будуть пити, танцювати —

Весіллячко споминати.

Під час обдарування (перепою) співають теж:

Ой роде, роде багатий,

Перепивай товарець рогатий.

А ви, сестриці,— телиці,

А ви, зовиці,— ягниці,

А ви, кумочки,— курочки,

А ви, перепійці — по копійці.

Співають:

Тарілочки не ціновані.

Молодята не ціловані.

Тарілочки поцінуйтеся,

Молодята поцілуйтеся.

(2)

Дружко:

Піднімемо одненьку — за батька й за неньку,

Що зростили доню гарну й лагідненьку.

Свашка:

Вип'ємо по новій.

Щоб молодих вік був довгий.

Пошли їм здоров'я,

Та з неба дощ, та хліб, та всячину!

По цій мові та будьмо здорові:

Пили-гуляли, галушки їли, молоду бачили,

Покажіть тепер, де ваші двері.

Співають:

Ой свату наш, свату!

Рубай сіни й хату!

Рубай ще й солому,

Пускай нас додому.

ЛІТЕРАТУРА

Записи від старожилів Решетилівського р-ну Полтавської обл.

Весілля.—К., 1970.

Весільні пісні.— К., 1988.

•Скуратівський В. Т. Місяцелік.— К., 1993.

Обмчаи, поверья я напитки малоросиян.— К., 1991.

Н. А. БІДА.

164

ПОХОРОННІ ОБРЯДИ

В УКРАЇНІ

Мета: ознайомити з похоронними обрядами, вихо-

вувати повагу до старших у родині.

ХІД УРОКУ

Учитель.

На сьогоднішньому уроці піде мова про похороннї

обряди.

Летіла зозуля

З гори та в долину,

Та й стала кувати

Коло мого тину.

— Зозуле, зозуле,

Чого в саду куєш?

Чи ти, зозуленько,

Моє горе чуєш?

Зозуля кувала,

Правдоньку сказала,

Що моєї мами

На світі не стало.

Забігла до хати,

Стала на порозі,

Забилось серденько,

Покотились сльози.

Ой Матінко моя,

Де ж тебе узяти:

Чи з воску зліпити,

Чи намалювати?

Наїхали маляра

З далекого краю,

Змалювали неньку

На білій оселі.

Змалювали очі,

Змалювали брови,

% Та не змалювали

Щирої розмови.

Кажуть, коли помирає людина, то на небі меншає на

одну зірку. Коли помирає хороша людина, то на землі

меншає на одну добру душу.

165

Смерть людини — велике горе для тих, хто її втра-

чає, і насамперед для її сім'ї, її роду. І вдячність за ті

добрі справи, які вона творила на землі, втілюється в

похоронному обряді. Як важливо гідно провести дорогу

людину в останню путь — у вічність, у пам'ять... Про-

вести так, щоб чистою була совість живих...

Чи вміємо ми, чи не забули?

Отже, сьогодні у нас урок про обряд пам'яті — похо-

ронний обряд.

Народження і смерть. Два найважливіших моменти

людського життя: початок і кінець. Людина надавала

завжди їм особливого значення.

Чому людина вмирає? Що відбувається з померлим?

Цього пояснити людина не могла. От і .придумала міфи

про потойбічний світ. Що це за світ?

— Це світ, в якому живуть душі померлих, підзем-

ний світ, де живуть різні темні сили, хвороби, і т. п.

— А як ви гадаєте, добру і злу людину чекало одна-

кове життя? — Після смерті, вважається, добру людину

чекає вічне життя, а злу — вічні муки!

— От бачите, мораль застерігала від нечесних, злих

вчинків, від скупості, ненависті, підлості — за все злий

знайде розплату після смерті. Про це розповідається і

в казках, і в повір'ях, і в літературі, зокрема в «Енеїді»

І. Котляревського.

—• А як людина уявляла саму смерть? Адже, не

вміючи пояснити, древні одухотворювали не лише при-

роду, а й інші явища: долю, злидні, хвороби і саму

смерть. Це була своєрідна міфічна істота в українському

фольклорі, особливо в казках, та й досі в уявленні на-

роду вона незмінна. Що це за істота?

— Смерть уявлялася сухою бабою, старою, страш-

ною, зубастою, в білій одежі, яка йде з косою і тою ко-

сою косить усіх людей.

— А може, хтось із вас розкаже якусь легенду чи

казку про смерть?

Дівчина і смерть

Одна дівчина ходила просити па весілля. І от зустрічає вона

по дорозі Смерть. Дівчина спочатку злякалась, а потім і її запро-

сила на весілля. А Смерть і каже:

— Завтра в себе на весіллі ти помреш, як тільки сядеш за

стіл. Але ти можеш і не вмерти. Є у вашому селі баба, якій 95

років, їй судилося прожити ще 5 років. Піди й попроси її, якщо

вона погодиться вмерти за тебе, то ти ще проживеш 5 років.

166

Пішла дівчина до тої баби, а баба не погодилася...

— Прожила я 95 років, то й проживу ще 5, коли судилося.

Скільки не живи, а все жити хочеться!

На другий день та молода тільки сіла на весіллі за стіл,—

так зразу й померла.

— Людина, яка гідно жила, намагається гідно зуст-

ріти смерть і з честю піти «на той світ». В похоронному

обряді, як ні в якому іншому, збереглися давні тради-

ції. Нині люди заздалегідь готуються до смерті. Нама-

гаються помиритися з усіма, з ким сварилися,— це на-

зивається «попрощатись», висповідати всі «гріхи», щоб

жодної плями нечесності, нещирості не лишилось на її

совісті. Люди хочуть іти «на той світ» чистими.

А ще заздалегідь готують собі на смерть одяг. Який

це одяг, які з ним пов'язані повір'я у вашому селі?

— У нас на смерть убирають за старою традицією.

Вишивають нову сорочку, і, в основному, чорним кольо-

ром, таку, щоб на ній не було багато квіток. Шиють

нову спідницю, фартух, корсетку. Все це ніколи не одя-

гають. І чоловікові теж усе нове готують. Крім одягу,

готують рушники, хустки, свічки для людей.

— Отже, не тільки душа людини повинна була очис-

титися від життєвого бруду, навіть одяг має сприяти

цьому очищенню.

А тепер погляньмо на світогляд наших предків. Зі

смертю в свідомості людини було пов'язано багато міс-

тичного. Наприклад, різні повір'я та прикмети, навіть

сни, що пророкують смерть. Все це деякою мірою збе-

реглося до наших днів, люди ще пам'ятають давні по-

вір'я. А що збереглося в нашому селі? Які прикмети

віщують смерть?

— Коли пташка в хату залетить, то буде мрець.

— Коли курка співає.

— Якщо собака виє і мордою до землі припадає, то

хтось помре.

— Сова кричить: «Поховав! Поховав!» — і при цьому

висить головою вниз, то мрець буде.

— Кінчик носа свербить — мерця чує.

— Якщо сниться, що побудував нову хату, то комусь

«побудують» домовину.

Багатомістичного в свідомості людини було пов'я-

зано з моментом смерті і з самим померлим. Адже мо-

мент смерті — це межа двох вимірів, двох світів. Сам

померлий іще не належав потойбічному світу. Обряд у

давнину мав відправити його в той світ, але він вже не

167

належав і світу живих, тому природно, що мертвий ви-

кликав страх у живих. За переконаннями древніх, він

мав шкідливий вплив на природу, на людей. Тому існу-

вав ряд заборон та магічних дій, які мали знешкодити

вплив мертвого на живий світ.

— Які це магічні дії? Що робили в момент смерті,

що заборонялося робити? Чого не можна було робити,

коли в селі був покійник?

— У момент смерті запалювали свічку та лампадку,

закривали дзеркала, які є в хаті. Не можна було силь-

но кричати й плакати. І ще розв'язували всі вузли в

хаті, щоб і в душі мертвого вузли розв'язалися.

— Коли є покійник у селі, не можна було нічого

сіяти, садити, торкатися насіння, саджанців, квашених

овочів, солити огірки чи капусту на зиму, бо посіяне

замре в землі, а засолене погниє. Не можна було підси-

пати квочку, гуску або торкатися яєць, бо позамирають

курчата.

— Все це — відгомін тих давніх вірувань про шкід-

ливий вплив померлих на навколишню природу. Коли

помирає людина, один із перших обрядів, як і при на-

родженні,— омивання. Хто це робить і як?

— Збираються старші жінки, сусідки чи родичі, і

миють, а потім вбирають померлого у традиційний

смертний одяг. Після того кладуть на лаві ногами до

дверей, а тоді починається похорон.

Крім древнього обряду омивання, що символізує очи-

щення, є ще один цікавий елемент. Коли людина по-

мерла, всю одежу, в якій вона була, постіль, а іноді і

взагалі всі її речі спалюють. Чому? Очевидно, це залиш-

ки якогось давнього обряду?

— У стародавніх слов'ян відбувався обряд спалення

померлого. Його клали у велику лодію (човен). Він був

такий великий, що туди вміщувався не лише небіжчик,

Blog

Урок-конференція, усний журнал, урок узагальнення

Содержание