Т. Г. Шевченко художник (усний журнал)

Вид материала

Документы

Содержание Г шевченко - художник Дійові особи 2-й читець 2-й читець 2-й читець 1-й читець Живописний світ данила нарбута Ведучий Учні (шість осіб) Розмаїття візерунків на полотні Ійові особи 2-й боярин З бабусиної скрині 4-й учень 4-й учень 1-й учень Великодні свята Ведучий Учениці-читці 1-а учениця-читець Кераміка. виготовлення глиняних іграшок, посуду Тип уроку ... Полное содержание

Подобный материал:

• Урок-конференція, усний журнал, урок узагальнення, 2860.51kb.
• Тарас Григорьевич Шевченко, поэт и художник биография, 20.72kb.
• Тема: Т. Г. Шевченко співець краси рідного краю, 30.33kb.
• Т. Шевченко видатний художник. Цінність його живописної спадщини Відомо, що поезія, 75.03kb.
• «Агентство гуманитарных технологий», 75.45kb.
• Положение о проведении II международной выставки- конкурса детского изобразительного, 16.43kb.
• Тарас Шевченко народився 9 березня 1814, 335.74kb.
• Т. Г. Шевченко. “Мені тринадцятий минало, 91.33kb.
• Т. Г. Шевченко Бендерский политехнический филиал методические указания, 1001.84kb.
• Тарас Григорович Шевченко для українського народу І які життєві урок, 332.9kb.

<sub>Відділ освіти Чемеровецької районної державної адміністрації

Районний методичний кабінет

Кугаєвецька загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів</sub>





Вчитель образотворчого мистецтва

Савчук Тетяна Анатоліївна


2012р.


Погоджено на засіданні методичної ради

Чемеровецький райметодкабінет (протокол №5 від 11.01.2012року)


Збірка матеріалів на допомогу вчителям образотворчого мистецтва, класним керівникам


Автор – вчитель образотворчого мистецтва Кугаєвецької ЗОШ І – ІІІ ступенів Савчук Тетяна Анатоліївна


Мета цієї збірки — духовний та творчий розвиток особистості, виховання грамотної людини, яка любить мистецтво.


Рецензент: Антецька Тетяна Степанівна – методист Чемеровецького районного методичного кабінету.


ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………….4

Т.Г. Шевченко – художник (усний журнал)…………………………….5 – 20

Живописний світ Данила Нарбута (усний журнал)……….......……….21 - 29

Розмаїття візерунків на полотні…………………………………………30 - 41

З бабусиної скрині………………………………………………………...42 - 54

Великодні свята…………………………………………………………..55 - 59

Кераміка. Виготовлення глиняних іграшок, посуду…..………………60 - 66

Солом’яна забавка………………………………………………………..67 - 69

Український рушник – оберіг…………………………..……………….70 - 74

Берегиня з глибини століть – писанка………………………………….75 - 80

Витинанка………………………………….......…………………………81 - 86

Український національний костюм………………………..……………87 - 94

Література……………………………………………………………………..95

ВСТУП

Образотворче мистецтво — одна з форм суспільної свідомості, яка не тільки відображає навколишній світ на зображальній пло­щині та в просторі, але й перетворює його. Воно формує уявлення людини про прекрасне, розвиває її почуття, збагачує її внутріш­ній світ, допомагає зорієнтуватись у довколишньому житті. Як же навчити дітей розуміти цей вид мистецтва? Перш за все необхід­но створити на уроці атмосферу радості й добра.

І в цьому вам допоможуть запропоновані виховні заходи та уроки з об­разотворчого мистецтва. Головна мета цих заходів — духовний та творчий розвиток особистості, виховання грамотної людини, яка любить мистецтво.

Матеріали заходів знайомлять учнів з багатими традиція­ми та звичаями українського народу, відкривають сторінки жит­тя й творчості славетних митців — Тараса Шевченка, Данила Нарбута, Катерини Білокур. Вони збагачені народною поезією, піснями.

Пропонуються як традиційні форми заходів, зокрема усний журнал, вечорниці, так і активні: мистецький турнір, подорож.

Учитель може використовувати окремі елементи розробок сценаріїв на уроках образотворчого мистецтва.

Дуже важливо, щоб кожному учню знайшлось місце для про­яву своїх талантів, здібностей, уподобань. Якщо деякі діти постій­но виступатимуть в ролі головних учасників, а інші — лише в ролі глядачів, то це проведе між ними незриму межу відчудженості. Ді­ти люблять бути у центрі уваги. Нехай під час проведення вихов­ного заходу всі діти відчують свою значність та потрібність. З цією умовою пов'язано ще один важливий організаційний момент — забезпечення кожному учаснику емоційного комфорту. Дітям має бути добре, затишно, цікаво та весело.

Свято — це завжди творчість, імпровізація. Не треба позбав­ляти дітей задоволення самим підготувати його. Це не лише роз­вине школярів, але й зробить їх життя більш наповненим. І ще досить важлива умова — поважне, терпляче ставлення вчителів до дітей, їх пропозицій, уподобань, бажань та небажань, дійсних та потенціальних можливостей. Треба кожному дати свободу ви­бору ролі, заняття, думки, способу дії.

_{Т . Г ШЕВЧЕНКО - ХУДОЖНИК}

(Усний журнал)

Мета: розкрити багатогранність таланту І Г. Шевченка, значення йо­г творчості в історії української культури; формувати вміння визначати духовно-естетичні цінності в житті; залучати до по­шукової самостійної праці.

Обладнання: портрет Т. Г. Шевченка,- репродукції з картин та гравюр художника,- книги про нього,- аудіозапис пісень на слова поета; вишиті рушники, напис назви журналу.

ДІЙОВІ ОСОБИ
Ведучий 1-й читець

Учні (дев'ять осіб) 2-й читець

На задньому плані сцени — портрет Т. Г. Шевченка на тлі рушника, напис назви журналу; на лівому й правому боці сцени — репродукції картин художника на тлі рушників; на сцені — стіл для ведучого, виставка книг про Т.Т. Шевченка — поета, художника.

Звучать пісні на слова Т. Г. Шевченка. На сцену виходять ведучий, учні та учні-читці.

Ведучий

Хай палає свічка... Хай палає...

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Пісня й слово хай чарують вас.

Сьогодні на зустріч прийшли ви до нас,

Ми радо і щиро вітаємо вас,

А мову ми тут поведемо

Про творчість його, Кобзареву. Наша зустріч пройде у формі усного журналу «Т. Г. Шевчен­ко — художник». Відкриваємо його першу сторінку під назвою «Велике щастя буть вольним чоловіком».

1-й учень. У Петербурзі пан Енгельгардт нарешті зважив на прохання свого козачка Тараса Шевченка й дозволив йому вчити­ся малювати. Учителем юнака став Василь Ширяєв, досить відо­мий у Петербурзі майстер декоративних розписів. У нього Шев­ченко здобув певну професійну малярську підготовку. Тарас був одним із його кращих учнів і брав участь у розписах стін і пла­фонів Великого театру.

Окрім декоративних розписів, юнак малював з натури античні статуї в Літньому саду, створював багатофігурні композиції на іс­торичні та міфологічні теми, працював над акварельними портре­тами, часто виконуючи замовлення пана Енгельгардта.

1-й читець. «Однажды помещик увидел у Ничипоренко мою работу, и она ему до того понравилась, что он начал употреблять меня для снятия портретов с любимьгх своих любовниц, за которые иногда награждал меня целым рублем серебра». (Зі спогадів Т. Г. Шевченка.)

1-й учень. У цей час Т Г. Шевченко створив портрети П. В. Енгельгардта (1833 рік), Невідомої (1834 рік) та інші. (Де­монструє репродукції картин.)

Вирішальне значення для Тараса мала зустріч у Літньому са­ду із земляком, учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком.

2-й читець. «Тарас по ночам уходил в Летний сад рисовать со статуй и предаваться любимым мечтам о свободе, а по праздникам заглядывался на великие произведения живописи в Эрмитаже. Душа его рвалась в Академию. В ато время он уже довольно удачно писал портреты акварелью... К несчастью, крепостным людям заказан был вход в святилище свободного искусства. Причиной тому была несчастная судьба многих крепостных живописцев, которые, получив образование в Академии и возвратясь к помещикам, не переносили их обращения, оканчивая жизнь свою самоубийством...» (Зі спогадів І. М. Сошенка.)

1-й учень. Іван Сошенко перший спостеріг істинний талант в ранніх Тарасових малюнках і розпочав справу викупу Шевчен­ка з кріпацької неволі.

І. М. Сошенко знайомить талановитого кріпака з україн­ськими та російськими відомими діячами мистецтва та літерату­ри, що жили в Петербурзі: поетом і письменником, викладачем словесності Євгеном Павловичем Гребінкою, професором Акаде­мії мистецтв художником Карлом Брюлловим, другом Брюллова — Аполлоном Мокрицьким, конференц-секретарем тієї самої Академії Василем Івановичем Григоровичем.

В. Григорович познайомив Шевченка з відомим російським поетом, вихователем дітей царської сім'ї, людиною впливовою і доброю — Василем Андрійовичем Жуковським. За порадою Сошенка та Григоровича Тарас відвідує товариство заохочування ху­дожників, де його роботам дали високу оцінку.

1-й читець. «По рассмотрении рисунков постороннего ученика Шевченко Комитет нашел оне заслуживающими похвалу и пожелал иметь его на будущее время». (Із журналу засідання товариства заохочування художників, 1835 рік.)

1-й учень. К. Брюллов та В. Жуковський знайшли спосіб зібрати необхідну суму - 2500 карбованців. 2 квітня 1837 ро­ку К. Брюллов почав малювати портрет В. А. Жуковського. Че­рез рік портрет було завершено. Він був розіграний в лотерею в імператорській родині. Виграла портрет імператриця Марія Федорівна.

2-й читець. «Коли ми тепер розглядаємо зроблені сто років тому портрети-мініатюри доакадемічного періоду творчості Шев­ченка, наприклад портрет Гребінки, Абази, Луніна,— нас вражає та висока майстерність, якої досягає учень Сошенка. Це вже не наївні спроби починаючого учня, а дозрілі прекрасні мистецькі твори. Вони чарують своєю художністю, артистичним смаком, тонким колоритом і майстерністю пензля». (М. Г. Бурачек, на­родний художник.)

2-й учень. Із травня 1838 року Т. Шевченко почав навчатися в Петербурзькій Академії мистецтв у класі історичного живопису, яким керував Карл Брюллов. Потрапити до брюлловського кла­су мріяло багато молодих художників, які поважали професора за його демократичні погляди й незалежність, схилялися перед його талантом. Тарас став улюбленим учнем Брюллова.

«Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окремо Бо­га — велике щастя буть вольним чоловіком...» — писав Шевченко.

Брюллов орієнтував своїх вихованців, у тому числі й Тара­са Шевченка, вчитися самостійно вибирати теми своїх творів із реальної дійсності або з історії, трактувати їх правдиво. Він дбав також про постійне підвищення культурного рівня своїх учнів, проводив з ними бесіди з історії мистецтв, запрошував до музе­їв, театрів, на концерти, літературні та музичні вечори, знайомив з видатними літераторами, митцями столиці. Для допитливого Шевченка спілкування з Брюлловим в години відпочинку було М менш корисним, ніж навчання у нього таємниць майстерності н класах Академії.

Зважаючи на дуже добру підготовку, Шевченка зарахували до другого класу. Через дев'ять місяців його перевели до натурного класу, під час навчання в якому Тарас був тричі нагороджений срібними медалями: 1839 року — за рисунок з натури, 1840 — жанрову картину «Хлопчик-жебрак, що ділиться милостинею і собакою» і 1841 року — за полотно «Циганка, що ворожить українській дівчині». (Демонструє репродукції з названих картин.)

1-й читець. «Статья 6. Определено: вольноприходящих учеников Академии за успехи в художестве, доказанные представленными работами по живописи исторической и портретной, Та­раса Шевченко за картину, изображающую «Цыганку», наградить сребряной медалью 2-го достоинства». (Витяг із постанови ради Академії мистецтв від 26 серпня 1841 року.)

2-й учень. Шевченко завжди цікавився етнографією — на­родним побутом, звичаями, віруваннями та навіть забобонами, як, наприклад, ворожінням.

Пішла вночі до ворожки,

Щоб поворожити —

Чи довго їй на сім світі

Без милого жити?.. Видно, що акварель «Циганка...» (демонструє репродукцію) виконана учнем і послідовником Брюллова. Передусім про це і свідчить академічна замкнена композиція. Здається, що дія від­купається на невеличкому театральному кону, перенасиченому декораціями, де ліва куліса — кремезний дуб, а права — стулка воріт, яка править за золотаве тло для постаті дівчини.

Брюллов частенько нагадував: учитися треба у геніальних художників минулого. Хіба можна відчувати колір, розуміти таємницю поєднання барв, коли не знатимеш Тиціана, Рафаеля, Рембрандта? І Шевченко вивчав картини титанів Відродження.

3-й учень. ...Він дуже хвилювався. Неначе складав іс­пит — адже повинен був ілюструвати «Полтаву» — поему вели­кого Пушкіна.

Працюючи, декламував:

Еще Мария сладко дышит,

Дремотой обьятая, и сльппит

Сквозь легкий сон,

что кто-то к ней Вошел...

Шевченко змалював Марію (демонструє репродукцію) як ко­штовну порцелянову статуетку: чорні смолянисті кучері, біло-ро­жеве тіло, важка темно-кармінова завіса, відсунута тремтячою ру­кою наляканої матері.

Вона прийшла сповістити дочку про неминучу загибель бать­ка від рук Мазепи. Але Марія спросоння ще не збагне, про що йдеться...

Аби досягти досконалості в техніці акварельного живопи­су, Тарас Шевченко копіює роботи К. Брюллова «Сон бабусі й онучки». У суто брюлловській манері виконані академічні ма­люнки з натури «Жінка в ліжку», «Натурщиця». (Демонструє репродукції.)

Шевченко, однак, порівняно швидко звільняється від естетич­них та тематичних рамок академічного мистецтва й звертається у своїй творчості до реального життя, до теми України. Свідчен­ням цього стала поява в 1842 році одного з найвидатніших його творів — картини «Катерина».

(Демонструє репродукцію.)

Упер­ше у вітчизняному мистецтві героїнею живописного полотна ста­ла зневажена дівчина, принижена й скривджена, яка за свою лю­бов утрачає честь і життя.

Поет Леонід Кисельов назвав Катерину «Шевченковою ма­донною». Справді, як і Мадонна, Катерина — втілення трагічно­го образу матері.

Обличчя Катерини ніби витесане з мармуру. Невелика го­лівка і трохи видовжена лебедина шия, як у Венери Мілоської.

Простір картини порівняно невеличкий, як театральна сцена. Куліси зліва — пагорб із вітряком, задник — небо та верстовий стовп як символ тяжких і довгих мандрів. Багатство кольорів, їхня золотава тональність, нагромадження деталей, деяка театраль­ність її, композицій — вплив школи Брюллова.

Великий поет стоїть на боці зневаженої дівчини, на боці її кохання, він поділяє біль гіркого материнства і не засуджує, а лише розуміє й співчуває:

Катерино, серце моє!

Лишенько з тобою І

Де ти в світі подінешся

З малим сиротою?

Ведучий. Друга сторінка нашого журналу — «Сіять господнею красою...» розповість про образ жінки-матері у творчості Т. Г. Шевченка.

4-й учень. Великий поет і художник протягом усього життя приділяв досить багато уваги жіночій темі й створив прекрас­ні образи жінок і матерів, які нас чарують, зворожують, захоплюють, відкривають нові світи. Із ніжністю і любов'ю змальовує поет українських дівчат, молодиць, але найбільшої сили поетичного ге­їни досяг Шевченко у створенні образів жінок-матерів.

Особливою майстерністю відзначаються жіночі портрети цього періоду, зокрема Ганни Закревської. (Демонструє репродукцію.)

1-й читець. «На жодному іншому з портретів Т. Шевченка, цивилізованих за модою того часу, немає таких очей, немає такого пітного, трагічного, душевного життя очей, такого слізно-ніжно-ГОї промовистого погляду, як на портреті Ганни Іванівни Закревської. І ці очі особливі: вони здаються чорними, але якщо при­пинитися, ви побачите, як старанно Шевченко витримав у них справжній їх колір, сяючу навколо великих зіниць глибоку синяву». (Марієтта Шагінян, письменниця.)

4-й учень. На портреті бачимо легеньку сором'язливу усміш­ку і сумовиті темні очі. Шевченко й сам не помітив, як цей по­гляд запав йому в душу. Що далі, то пристрасніше ходив пензель ПО полотну, з'явилося червоне, неначе заграва, тло, вираз обличчя ставав усе схвильованішим, і портрет вийшов таким теплим, та­ким емоційним, таким вистраждано ліричним...

У мемуарах сучасників знаходимо натяки на те, що художник закохався у жінку, яку малював. І спогад про це почуття проніс крізь усе життя.

Пізніше в засланні цій жінці Шевченко присвятив вірш «Г. 3.».

2-й читець

...А ти доле!

А ти мій покою!

Моє свято чорнобриве,

І досі між ними

Тихо, пишно походжаєш?

І тими очима,

Аж чорними-голубими,

І досі чаруєш

Людські душі?

4-й учень. У 1847 році князь генерал Кейкуатов запро­сив Шевченка намалювати свою молоденьку дружину. Тоді мод­но було мати в маєтку картинні галереї, і генералові закортіло прикрасити свою роботою петербурзького художника. Працюю­чи над портретом, Шевченко прагнув передати лагідну вдачу мо­лодої генеральші. Вона належала до тих добрих людей, яких він щиро шанував. Тому в портреті Кейкуатової (демонструє репро­дукцію) поєдналися сум і ніжність, витонченість і безпорадність. Щось є в ній спільного з «Вершницею» Брюллова: в мармуровості обличчя, у по-лебединому видовженій шиї. Тільки фарби темніші. Від колишньої святкової гами кольорів Шевченко від­мовився вже назавжди.

Ведучий. Третя сторінка нашого журналу — «Портретна мозаїка».

5-й учень. Шевченко за своє недовге життя встиг створити чимало портретів. Малював найближчих друзів, себе, інколи ви­падкових, але чимось привабливих знайомих. Якось намалював чоловіка, який за портрет подарував йому свої оксамитові чоботи. Нерідко гроші за портрети були чи не єдиним заробітком. Трап­лялось й борги віддавав кредиторам портретами.

Вагомими були досягнення Шевченка в галузі малярського і графічного портрета. Він виконав близько 150 творів цього жан­ру, половина з яких створена ще до заслання.

Ранні портрети кінця ЗО — початку 40-х років (К. Абази, М. Луніна, А. Лагоди, М. Соколовського, О. Коцебу та інших) позбавлені драматичного відчуття. Це лагідні, вишукано одягне­ні друзі або ж замріяні жінки. Жодна тінь душевного неспокою, здається, не затьмарює їх облич. І водночас перед глядачем — не безтурботні особи, а цілеспрямовані характери, вільні натури.

Його моделі — це, як правило, друзі, знайомі. Особиста нота в його творах дуже сильна. Вона виражається в ретельному «ви­мальовуванні» вдачі й настрою; вона підтверджується і засоба­ми виразності — шовковистими розмивками акварелі, ніжними напливами олійних фарб. Шукаючи відповідних відтінків і пе­реходів тонів для передачі свіжості молодих облич (Маєвська, Закревська, Кейкуатова, Горленко), гострих, раптових або ж еле­гійних поглядів (олійний автопортрет, Лизогуб, Рудзинський, Ку­ліш), він прагне сплавити романтичну зовнішність своїх героїв ;і їхньою внутрішньою змістовністю. Миттєві почуття, які фіксу­ються поворотом голови, поглядом,— не випадкові, а виразники характерів. (Демонструє наявні репродукції.)

Романтична наснаженість портретних образів помітно видо­змінюється в умовах заслання. Перехід на монохромні графічні техніки (сепія, олівець) наклав на твори Шевченка відбиток стри­маності й навіть суворості. Але це не згасило в авторові схви_г льовано-піднесеного сприйняття дійсності, не вбило його люди­нолюбної вдачі. Портрети X. Вернера, А. Ускової, Л. Алексєєва, подружжя Бажанових та інших (демонструє наявні репродукції), створені на засланні, характеризуються насамперед психологіз­мом, їх романтичність випливає з акцентування ліричних пере­живань і настроїв героїв. Усе чіткіше окреслюється потяг митця до типізації й жанрового трактування портретного образу. Однією з вершин цих пошуків є сепія «Казашка Катя» (1856—1857 роки), у якій дано типовий образ дівчини в момент прозріння, усвідом­лення себе як представниці свого народу. (Демонструє репродук­цію.) На засланні й згодом у Петербурзі Тарас Григорович не по­вертався до замріяних осяйних облич, мерехтливої гри світла на фраках і комірцях, які були властиві його портретам до 1847 ро­ку. Його лінія — масна й соковита при роботі італійським олів­цем та крейдою (М. Щепкін, Максимович, М. Лазоревський, А. Олдрідж) чи, навпаки, легка, повітряна, кучерява в офортах (Ф. Бруні, Ф. Толстой, П. Клодт, І. Горностаєв, автопортрет із свічкою) — завжди точна й віртуозна. (Демонструє наявні репро­дукцій) Рисуючи, гравіруючи образи відомих діячів культури, він одночасно створює колективний портрет демократичної інтелігенції передреформеної Росії.

Ведучий. Особливе місце в портретній творчості Шевченка посідають автопортрети. Хтось може запитати: «Чому Шевченко так часто малював себе?». Справді, часто. Хіба що Рембрандт ма­лював себе частіше.

Шевченка спонукало бажання пізнати самого себе, свою душу, а потім розповісти про це людям.

Відкриваємо четверту сторінку нашого журналу — «Віч-на-віч із собою».

6 учень «Уже автопортрет 1845 року (демонструє репро­дукцію) свідчить, що пік розчарування, коли з'явився і «Заповіт», і «Три літа», минув. Очі дивляться на нас лагідно, співчутливо, а все обличчя випромінює душевну м'якість. Мабуть, тоді він щи­ро повірив, що

Раз добром нагріте серце

Вік не прохолоне...

В автопортреті 1851 року (демонструє репродукцію) відчува­ється високий професіоналізм художника. Його виконано олів­цем, кілька ліній, скупа штриховка — і цього вистачило для зо­браження одягу. А от обличчя пророблене набагато детальніше, «виліплене» світлом і тінню старанно, дуже тонко.

Сумна усмішка ледь торкається його вуст, майже закритих густими вусами. Нащадок вільних козаків, він уперше в житті відпустив собі козацькі вуса. Йому лише 37 років, а на вигляд — мало не дід.

Цьому автопортретові найбільше пасує такий вірш:

Блукав собі, молився Богу

І згадував літа лихії,

Погані давнії літа.

Тоді повісили Христа.

Й тепер не втік би син Марії...

У цьому портреті годі шукати брюлловських впливів. На пер­ший план виступає тут рембрандтівська традиція. Сумний розум, глибинне відчуття життєвого драматизму, неминучість трагедії й освідомлення її невідворотності.

Ведучий. Відкриваємо п'яту сторінку нашого журналу — «Світе тихий, краю милий, моя Україно». Вона розповість про український національний пейзаж у творах Т. Г. Шевченка.

7-й учень. Канікулярна поїздка в Україну в 1843 році збага­тила Шевченка силою контрастних вражень (чарівна краса при­роди — і, як він писав, «жахливе пригнічення селян поміщика­ми»), визначила подальший вибір тематики його творів. Поїздка дала йому живий матеріал для побутових картин «Селянська ро­дина» і «На пасіці», низки портретів, перших шести гравюр «Ма­льовничої України» (за його задумом, це мала бути велика серія з трьох тематичних розділів).

У трьох офортах серії «Мальовнича Україна» (демонструє ре­продукції): «Дари в Чигирині 1649 року», «Судна рада» і «Ста­рости» (1844 рік) — зображенням обстановки, окресленням поведінки персонажів досягнуто правдивої конкретизації та пе­реконливості. Утім, гравюри «Судна рада» і «Старости» мож­на віднести до побутового жанру: в них відображені на перший погляд часткові моменти життя народу. Але художник підніс їх зміст до рівня суспільно вагомих явищ минулого. Митець об'єд­нав в одній серії такі різномасштабні події, як прийом гетьманом Б. Хмельницьким послів, народний сільській суд і сватання ді­вчини. Події ці начеб і не зв'язані між собою тематично, але кон­цепція тут одна: вільний і справедливий вибір життєвих шляхів представниками всього народу, одного села, самими закоханими.

На офорті «У Києві» (демонструє репродукцію) — жодної впо­рядкованості: нерівний берег Дніпра, нерівна гра тіней, у пишній кроні дерева — несподівано суха гілка. Дніпром пливе пароплав — технічна новина тих часів.

1-й читець. «Шевченковские пейзажные рисунки очень тонкие произведения искусства, в которых каждая деталь имеет огромное значение. Их надо рассматривать долго и внимательно, и чем больше их рассматриваешь, тем глубже погружаешься в ту поззию органичности форм природы, в которых отражены миллионы лет развития. Естественно, что для художника зто выражается в пластической красоте зтих органических природних форм, которую мьі так благодарно ощущаем в рисунках Шевчен­ко, таких скромних, глубоких, простих той трудной простотой, которая свойственна большим произведениям искусства». (Осип Бескин. Тарас Григорьевич Шевченко как художник.)

7-й учень. Подорожуючи Україною, Т. Шевченко малює со­бори Переяслава, Почаєва, руїни замку Богдана Хмельницького в Суботові, Богданову церкву, козацькі церкви в Седневі. Коли бачиш таку красу, то й «серце б'ється — любо, і світ Божий як Великдень, і люде як люде».

Побував Шевченко і в Полтаві. Перехожі зупинялися, тро­хи здивовані: якийсь художник малював їхній собор. Що ж, со­бор і справді вартий того — краса міста. Та Шевченко зобразив і невеличкий будиночок, що притулився майже на паперті собо­ру і, здавалося, навіть заважав на малюнку. Мало хто знав, і сам Шевченко, що в цьому будиночку колись мешкав славетний ав­тор «Енеїди» І. Котляревський.

Не відали ні перехожі, ні сам Шевченко, що мине 120 років, і саме завдяки цій замальовці до 200-річчя від дня народжен­ня І. П. Котляревського реставратори відновлять цей будиночок.

8-й учень. Слідство, допити, пов'язані з ними переживання позначилися і на стані здоров'я, і на зовнішньому вигляді мит­ця. Печать тривоги і страждання відбилася на автопортретах, які Шевченко створив на засланні, санкціонованому «найяснішим». І в Оренбурзі, і в Новопетровській фортеці біля Каспію продо­вжувалася його поетична й мистецька творчість — підпільна, але повноцінна, художньо-досконала. Не втративши попередньої ро­мантичної забарвленості, вона стала водночас проникливішою, змістовно місткішою, а в ряді малюнків — сповненою критично­го пафосу.

Заслання утвердило Шевченка в демократичних переконан­нях, ще більше загартувало революційний дух, загострило непри­миренне ставлення до монархо - кріпосницького режиму. За його ж словами, він карався, мучився, але не каявся. Вивчаючи життя козаків і киргизів під час експедицій на Аральське море та в гори Каратау, він полюбив їх за щирість і доброту. Понад 400 прони­заних гуманістичними ідеями акварелей, сепій, рисунків — такий ужинок Тараса на засланні, всупереч забороні писати й малювати.

Як і колись за своєї голодної й холодної петербурзької юнос­ті, в «степах далеких за Уралом» Шевченкові допомагали такі ж, як і він сам, засланці, а також службові особи, наприклад началь­ник Аральської експедиції капітан-лейтенат О. Бутаков, комен­дант Новопетровського укріплення майор І. Усков та інші. Завдя­ки їм Шевченко мав можливість писати й малювати.

З Орської фортеці Т. Шевченко потрапляє в Новопетровську фортецю на Каспії. Та в'язницею здавалася йому і казарма в Новопетровську. Біля його нар не поставили ані стільця, ані стола, бо малювати й писати йому ще суворіше заборонено. На якийсь час Шевченко стає мовчазним, відлюдкуватим.

Минуть роки, і люди, на чиїй землі відбував він заслання, на­звуть Шевченка першим казахським художником-пейзажистом.

Долати душевну пригніченість допомагала природа. Поет на­че сповідався їй у своїх стражданнях — можливо, навіть щиріше, ніж у листах до друзів.

2-й читець

І небо невмите, і заспані хвилі;

І понад берегом геть-геть

Неначе п'яний очерет

Без вітру гнеться. Боже милий!

Чи довго буде ще мені

В оцій незамкнутій тюрмі,

Понад оцим нікчемним морем

Нудити світом? Не говорить,

Мовчить і гнеться, мов жива,

В степу пожовклая трава;

Не хоче правдоньки сказать,

А більше ні в кого спитать.

8-й учень. Шевченкові акварелі витримані в м'якій тональ­ності без різких кольорових спалахів, деякі однотонні. Найчас­тіше художник змальовує переходи від ранку до дня, з вечора у ніч, з погоди в негоду. У багатьох акварельних пейзажах розли­тий спокій, але не без внутрішньої тривоги.

Якось Тарас Григорович бачив степову пожежу. Пізніше зга­дував: «Весь простір, бачений мною вдень, немов поширився, об­лився вогняними потоками». Так народився пейзаж «Пожежа в степу». (Демонструє репродукцію.)

Стихія природи, однак, не сприймається як небезпека. Це ско­ріше видовище вільної, невпокореної сили, од якої й лячно, і вод­ночас втішно. Як і в його віршах:

Земля стогне, гнеться, Сумно, страшно, А згадаєш — Серце усміхнеться...

1-й читець. «Как ни прекрасна, как ни обаятельна лунная ночь в природе, но на картине художника она увлекательнее, прекраснее. Высокое искусство, как я думаю, сильнее деиствует на душу человека, сильнее, нежели сама природа. Какая же непостижимая божественная тайна сокрнта в зтом деле руки человека, в зтом божественном искусстве? Творческим называется зта ве­ликая божественная тайна, и «завидний жребий великого позта, великого художника». (Т. Шевченко. Прогулка с удовольствием и не без морали. 1858 год.)

Ведучий. Відкриваємо шосту сторінку нашого журналу — «Повернення із заслання й останні роки життя поета».

2-й читець. «Он был как дитя добродушен, ласков, доверчив, всякая малость радовала его, всякий мог обмануть и зксплуатировать его.

Несмотря на все зло, на все несправедливости, которьіе он испытал в своей многострадальной жизни, вера в людей и добро не поколебалась в его груди. Он много раз говорил нам: «Я теперь счастлив, что всем и все простил»». (Е. Ф. Юнге. Воспоминания.)

1-й читець. «Живописцем я себя уже вообразить не могу. Далее воображаю себя уже искусным гравером». (Лист Т. Г. Шев­ченка до А. І. Толстой від 9 січня 1857 року.)

2-й читець. «Из всех изящньгх искусств мне теперь более всего нравится гравюра. И не без основания. Бьггь хорошим гра­вером значит быть распространителем прекрасного и поучительного в обществе. Значит быть распространителем света истины. Значит быть полезным людям и угодным Богу. Прекраснейшее, благороднейшее призвание — гравер. Сколько изящнейших произ-ведений, доступньгх только богам, коптилось бы в мрачных гале­реях без твоего чудотворного резца. Божественное призвание гра­вера!» (Т. Шевченко. Щоденник. 1857 рік.)

1-й читець. «Но главная область, где с особеннойсилойсказался талант нашего художника,— зто, несомненно, офорт. Можно с полньїм основанием утверждать, что он был чуть ли не первнм русским художником, серьезно посвятившим себя зтой интересной области искусства и достигшим в ней вьісокой степени совершенства... Если уже говорить об учителях, то истинным руково дителем Шевченко был Рембрандт, с которым нашего художника связывало как сходство вкусов, так и родственность талантов н смысле чувства светотени. В офортах Шевченко мьі действи-тельно находим характерные черты работ великого голландца». . М. Кузьмин. Т. Г. Шевченко как живописец и гравер.)

9-й учень. 1860 рік. Передостанній рік життя.

У Петербурзі велика академічна виставка. Стіни прикрашають полотна вітчизняних художників та роботи іноземних митців — її Німеччини, Швейцарії. Виставлені й офорти Тараса Шевчен­ка. Багато хто знає, що саме за них, за досконалість їх виконання художник одержав звання академіка гравюри.

На виставці експонується і його олійний автопортрет. (Демон­струє репродукцію.) На Шевченкові — одяг нареченого — вишивана сорочка зі стрічками, бо ж незадовго до того він і справді збирався одружитися із сімнадцятирічною кріпачкою Ликерією Полусмаковою.

Вона здавалася йому ідеалом чистоти. Шевченко дуже поми­лився. Шлюб не відбувся.

В очах Шевченка такий глибокий сум, такий трагізм...

2-й читець

Барвінок цвів і зеленів,

Слався, розстилався;

Та недосвіт перед світом

В садок укрався.

Потоптав веселі квіти,

Побив... Поморозив...

Шкода того барвіночка

Й недосвіта шкода!

Це послання Шевченка Н. Я. Макарову — поміщику, якому належала як кріпачка Ликерія Полусмакова.

«Так-то барвинок служит постоянным символом брака... Об­раз расцветания барвинка значит счастливый брак, а увядший барвинок — несчастное состояние замужней женщинн». (Н. Кос­томаров. Об историческом значений русской народной поэзии.)

1-й читець. «Не успев в намерении сделаться женатьм, поэт затосковал сильнее прежнего, и зто грустное настроение выражалось в немногих его стихотворениях, написанных в зто время. Жизнь в Петербурге, одинокая, бесприютная, сделалась для него невьносимой. Он начал нетерпеливо рваться в Малороссию». (В. П. Маслов. Т. Г. Шевченко.)

2-й читець. «Здоровье поэта-художника видимо разрушалось. Грусть и душевная тоска, недовольство собою, недовольство жизнью одолевали его. Он редко смотрел в глаза... На го­ризонте его (мрачная) надвигалась туча, и уже понесло холодом смертельной болезни на его облитую слезами жизнь. Он все еще порывался повидаться с друзьями, все мечтал поселиться на родине... И чувствовал себя все хуже». (Л. Жемчужников. Воспоминания о Шевченко.)

1-й читець

Як умру, то поховайте Мене на могилі. Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий. І мене в сім'ї великій, В сім'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Незлим тихим словом.

9-й учень. Помер Шевченко 10 березня 1861 року. По смерті тіло його переховали зі Смоленського кладовища у Петербурзі на Чернечій горі в Каневі.

2-й читець. «Поэт, гражданин, живописец, гравер, певец — он везде шел честно и разумно. Зти дарования совместились в нем сколько на отраду и отдых тяжелой жизни, столько и на еще горчайшее сознание своего безотрадного существования. У другого в жизни можно сосчитать дни горя, у него — счастливые дни». (Л. Жемчужников. Воспоминания о Шевченко.)

Ведучий. Відкриваємо останню, сьому, сторінку нашого усно­го журналу, яка має назву «Світова велич».

1-й читець. «Я радий, що можу додати свій голос до тих, хто вшановують великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий внесок у культуру не тільки України, яку він так любив, так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини». (Джонн Кеннеді, Президент США.)

2-й читець. -«Я американський художник і американець плоттю і кров'ю, але те, що я бачив з творів Шевченка-художника, те, що я знаю про нього як про поета, викликає найглибші по­чуття щирого захоплення його талантом і творчістю. Я пишаюся цими творами, немовби я сам українець. Ваш Шевченко — це мій Шевченко. Я люблю і ціную Шевченка». (Рокуелл Кент, амери­канський художник і письменник.)

Ведучий

Який потрібно мати В душі безсмертний цвіт, Щоб хвилювати людство І через сотні літ, Яким зарядом треба Наснажити слова, Щоб пісня і сьогодні Звучала як нова.

Знову звучать пісні на слова Т. Г. Шевченка.

Виховний захід закінчується.

ЖИВОПИСНИЙ СВІТ ДАНИЛА НАРБУТА

(Усний журнал)

Мета: поглиблювати знання учнів про творчість українських художни­ків; сприяти формуванню та розвитку естетичних смаків, націо­нальної свідомості, вихованню патріотичних почуттів. *'

Обладнання: ілюстрований журнал «Живописний світ Данила Нарбута»; ре­продукції з картин та ескізів художника, - аудіозапис пісень «Ко­зацький марш», «Ой на горі та женці жнуть»; вишиті рушники, - портрет Д. Нарбута,- герб України,- кетяги калини, горобини; гілки верби, лавра; проектор,- екран; слайди із зображенням ескізів декорацій до спектаклю «Сорочинський ярмарок», по­лотен художника; написи теми та девізу журналу тощо.

ДІЙОВІ ОСОБИ