Урок-конференція, усний журнал, урок узагальнення

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 ... 9 10 11 12 13 14 15 16 ... 22

Як ви вже здогадалися, наш урок сьогодні буде

присвячений веснянкам. А хто скаже, що таке веснянки?

— Це пісні, які співають навесні.

— Правильно, це пісні, з якими люди зустрічали

весну. Отже, сьогодні ми з вами також спробуємо зуст-

ріти весну так, як зустрічали її наші предки — давні

українці. Давайте ж одразу помандруємо на багато ро-

ків у минуле, аж у Київську Русь.

Тоді люди вірили в те, що можуть вплинути на сили

природи. Чим саме? Словом, піснею, магічною дією.

Вірили, що й весна швидше прийде, якщо її покликати.

А тепер скажіть, як ви думаєте, коли треба уже клика-

ти весну?

118

— Коли ще лежить сніг, коли холод.

— Справді, ще подекуди лежав сніг, а природа вже

пробуджувалася. І українські дівчата розпочинали

обряд закликання весни. Збереглася найдавніша пісня,

яка розпочинала цей обряд. Давайте її виконаємо.

Діти встають і співають:

Благослови, мати,

Весну закликати!

Весну закликати.

Зиму проводжати!

Зимоньку в возочку,

Літечко в човночку.

Після цього дівчата йшли на високу гору за село,

до річки чи до лісу, там відбувалися різні магічні дії,

обряди, які сприяли приходу весни. Що це були за дії?

Насамперед викликали птахів із вирію. Для цього дів-

чата випікали печиво у формі птахів — жайворонків,

голубів, журавлів. Ходили з ними по селу і співали за-

клички до птахів. Я знаю одну давню карпатську вес-

нянку, яка звертається до зозулі. Давайте її вивчимо

і прикличемо птахів:

Ку-ку, ку-ку!—

Чути в ліску.

Радо співаймо

Божу, божу, божу весну.

Ку-ку, ку-ку! —

Чуємо все.

Гаєм — лісочком,

Бором — поточком,

Голос, голос, голос іде!

Ку-ку, ку-ку! —

Пташко мала,

Ти нам співала,

Правду сказала —

Щезла, щезла, щезла зима!

(Зап. Л. В. Іваннікова 6.10.89 р. від Ферко Надїі Васи-

лівни, 1926 р. н., та Чумак Ольги Василівни, 1923 р. н., в

с. Новосілка Бережанського р-ну Тернопільської області).

Закликали дівчата птахів — і птахи прилітали. А

тоді треба було звернутися до сонечка, як до божестга,

щоб воно вийшло, щоб краще гріло, щоб розтанули

сніги, зазеленіла трава і зацвіли квіти. Давайте і ми,

як наші пращури, його покличемо!

Діти співають:

Вийди, вийди, сонечко,

На дідове полечко.

119

На бабине зіллячко,

На наше подвір'ячко.

На весняні квіточки.

На маленькі діточки!

(Зап. Л. В. Іваннікова 1983 р. в с. Губча Старокостян-

тинівського р-ну Хмельницької обл.).

Вийшло сонечко, розтанули сніги, розм'якла земля.

Настала пора орати ниву, сіяти яру пшеницю, овес,

ячмінь, мак, просо, горох — усі весняні культури. Про

це співає нам весняночку Ніна Матвієнко (запис

пісні):

Орел поле поорав, поорав,

Орел поле, лелю-полелю,

Та пшениці насіяв,

крилечками заволочив,

дрібен дощик примочив.

Роди, Боже, на врожай,

нашим дівкам на коровай!

Засіяли ниву, заволочили. А тепер подумайте і ска-

жіть, від чого залежить урожай?

— Від дощу!

— Отже, треба було покликати дощ і принести йому

жертву — дві ще правослов'янські страви: борщ і кашу.

Давайте його покличемо!

Іди, іди, дощику,

зварю тобі борщику!

Мені кашка, тобі борщ,

' Щоб ішов добрий дощ!

Іди, іди, дощику,

зварю тобі борщику,

Поставлю на дубочку.

Дубочок схитнувся,

а дощик линувся!

(Зап. Л. В. Іваннікова 1983 р. в с. Губча Старокостян-

тинівського р-ну Хмельницької обл.).

І дощик, що закликали для врожаю, пішов, примо-

чив — тепер все буде рости. А тим часом сонечко під-

бивається все вище і вище, сніг уже давно зійшов, на

горбочках підсохло так, що можна потупати босими

ногами. Зима відступила. Але треба було її прогнати

зовсім. А як прогнати зиму? — Треба її спалити! От

тоді вже не вернеться!

— А як спалювали зиму?

Учитель.

Робили хлопці опудало зими із соломи, одягали в

жіночий одяг, виносили за село до річки і спалювали.

120

Для того вогнища хлопці збирали усякі старі речі, все

сміття, що зібралося за зиму в селі. Спалювали зиму.

А дівчата співали:

Ой летіло помело

через наше село

Стовпом дим, стовпом дим.

Сіло спочивати

на дядькову пату.

Стовпом дим, стовпом дим,

А дядькова хата загорілася...

Та й горить, та й горить.

А Иванкова еолова

засмалилася

та й курить, та й курить,

А Маруся з радощами

носить воду пригорщами

та й гасить, та й гасить!

Що загасить, то займеться,

А Маруся засміється.

Стовпом дим, стовпом дим!

(Зап. Л. І. Ященко: «Радянська школа», 1983.— № 6).

Спалили зиму, прогнали. А сонечко все вище і вище,

вже не тільки на горбочку сухо, а й на стежечці, вже

травка-муравка починає зеленіти. Тоді починалися вес-

няні хороводи. А які ви знаєте хороводи?

— Кривий танець!

— Шум!

— У довгої лози!

— Король!

Молодці! Найдавнішим магічним танком, який мав

закликати весну, відображати річний рух сонця, був

«Кривий танець». Давайте ж і ми закличемо весну сво-

їм «Кривим танком».

А ми кривого танцю йдем, танцю йдем,

а ми йому кінця не знайдем, не знайдем!

Та вода по каменю, та вода по білому

стиха йде, стиха йде.

Ішли дівчата через двір, через двір,

На них хусточки, як мак цвів,

як мак цвів!

Стали хусточки маяти, маяти.

Стала діброва палати, палати.

Стал.и дівчата гасити, гасити,

цебрами воду носити, носити.

ОкЦьки в цебрі водиці, водиці.

стільки у дівчат правдиці, правдиці.

А ми кривого танцю йдем, танцю йдем,

а ми йому кінця не знайдем, не знайдем.

Ішли дівчата через д'.ір,

через двір.

121

На них хусточки, як мак цвів,

як мак цвів!

Стали хусточки маяти, маяти,

Стала діброва палати, палати.

Стали парубки гасити, гасити,

решетом воду носити, носити.

Скільки у решеті водиці, водиці,

стільки в парубків правдиці, правдиці.

(Зап. Л. І. Ященко. «Радянська школа», 1989.— № 5.).

Ви ще знаєте й інший хоровод — «У довгої лози».

Давайте і цей відтворимо, щоб швидше весна прийшла.

У довгої лози,

Пасли хлопці кози.

а дівчата-козснята,

та й померзли, ноженята,

Ой дівоньки гожі,

видайте ті кози,

в кривім танцю походжаймо

та ніженьки з:гріваймо!

Я кривого танцю

не виведу кінця.

Треба його виводити,

кінець йому знаходити!

(Ігри та пісні.—К.: Вид-во АН УРСР, 1963).

А тепер запитання до всіх.

Подивімося на малюнок нашого хороводу. Чому йому

немає ні початку, ні кінця? Що так рухалось? Сонечко.

На літо, на осінь, на зиму, на весну. Отже, наш танець

відтворює рух сонця протягом року.

А весна вже буяє. Трава зеленіє. Пішла в поле худо-

ба. Розцвіли перші квіти. Дівчата плетуть вінки, співа-

ють, звертаючись до весни:

Ой ти ве но красна,

Що ти нам принесла?

Принесла я вам літо,

зеленеє жито!

Хлопцям по кийочку —

статочок гонити.

Дівкам по віночку —

у танок хо~и:и!

(Зап. Л. І. Ященко: «Радянська школа», 1989.— .V» 5).

Дівчатка водять танок по травці-муравці і співають:

— Травко-муравко,

чом ти чорна, не зелена?

Чи тя коні притоптали?

Чи тя гуси вискубали/

122

І

— Мене коні не топтали,

ані гуси не скубали.

А по мені дівчаточка

виводили ягілочки.

Червоними чобітками,

золотими підковами!

(Зап. Л. І. Ященко: «Радянська школа», 1989.—№ 5).

Настав травень. Пора сіяти просо, гречку, маївку,

мак, горох, огірочки, інші культури, які люблять теплу,

пухку землю. А, посіявши, заклинали майбутній уро-

жай. Як заклинали? Хто розкаже? Які магічні дії ви

знаєте?

— Стародавні слов'яни заклинали врожай так. Ста-

вали в коло, співали, примовляли і проказували все, як

має бути в природі. Наприклад, гра «Мак». Показува-

ли, як його сіють, як він сходить, росте, цвіте, до-

стигає.

Люди вірили в те, що все це відбудеться насправді,

вірили в силу чарівного слова. Відтворімо ж цю давню

українську гру, щоб гарно вродив мак.

Діти стають у коло, одна дівчинка посередині пока-

зує, приспівуючи:

— Чижику, чижику,

Пташечко маленька!

Скажи нам, скажи нам,

Як у полі сіють мак?

— Отак, отак, так у полі

Сіють мак! (2 р.)

— Чижику, чижику,

Пташгчко маленька!

Скажи нам, скажи нам,

Як у полі росте мак?

— Отак, отак у полі росте мак! (2 р.)

— Чижику, чижику,

Пташечко маленька!

Скажи нам, скажи нам,

як у полі цвіте мак?

— Отак, отак, так у полі цвіте мак!

і т. д. (2 р.)

— А я знаю ще іншу заклинальну гру. Це— «Гру-

шечка». Вона дуже подібна до «Маку» й дуже проста.

Давайте зараз спробуємо її вивчити.

Стають у коло, всередині — «грушечка», спікають і

все показують:

Ой вийду я за ворітечка,

Свою грушку посаджу, посаджу.

Ой вийду я за ворітечка,

Свою грушку піділлю, піділлю,

123

Ой вийду я за ворітечка,

Моя грушка вже росте, вже росте,

Ой вийду я за ворітечка,

Моя грушка зацвіла, зацвіла.

Ой вийду я за ворітечка,

Моя грушка паліє, паліє.

Ой вийду я за ворітечка,

Свою грушку потрясу, потрясу.

(Зап. Л. І. Я щен ко).

А тепер знову запитання до всіх. Чому всі ці ігри

відбувалися у колі? І не лише ці, а й інші дитячі ігри —

все колом? Що означає те коло?

— Коло — це сонце.

— Правильно, коло зображало весняне сонце. До

сонця зверталися і давні українці, бо від нього залежав

урожай.

А ще українські дівчата завивали огірочки. Це теж

хоровод.

Ой питається мати дочки,

Чи садила огірочки?

Най ся в'ють, най ся в'ють!

Ой садила, поливала,

Бо ся гості сподівала.

Най ся в'ють, най ся в'ють!

Ой вийтеся, огірочки,

У зелені куп'яночки.

Най ся в'ють, най ся в'ють!

Ой приходьте, парубочки,

4 Вибирати огірочки.

То ж ся в'ють, то ж ся в'ють!

Огірочки зелененькі,

Завивайтеся, завивайтеся!

А ви, хлопці молоденькі,

Женихайтеся, женихайтеся!

А котрі жовтятки,

так то наші парубки!

Після таких чарівних ігор та хороводів хлібороби

уже, певно, сподівалися на гарний урожай. Збереглася

в нашому селі ще одна давньоукраїнська гра «Просо».

Я хочу, щоб ви зараз її виконали. А я розповім про

неї.

— А ми просо сіяли, сіяли,

Ой дід Ладо, сіяли, сіяли.

— А ми просо витопчем, витопчем,

Ой дід Ладо, витопчем, витопчем.

— Оп чим же вам витоптать, витоптать,

Ой е)'.-} Ладо, витоптать, витоптать?

— А хи коней пустимо, пустимо,

Ой дід Ладо, пустимо, пустимо,

124

— А ми коні викупим, викупим,

Ой дід Ладо, викупим, викупим.

— Ой чим же вам викупить, викупить,

Ой дід Ладо, викупить, викупить?

— А ми дамо сто рубл:в, сто рублів

Ой дід Ладо, сто рублів, сто рублів.

— Ми сто рублів не візьмем, не візьмем,

Ой дід Ладо, не візьмем, не візьмем,

— А ми дамо дівчину, дівчину.

— Ми дівчину приймемо, приймемо.

Ой дід Ладо, приймемо, приймемо.

(Зап. в с. Губча Старокостянтинівського р-ну Хмельниць-

кої обл.).

А тепер задумаймось. Чому в кінці гри забирають

дівчину? Що це означало? Що це була за гра?.. Навес-

ні, коли посівна завершувалася, хороводи та ігри мо-

лоді продовжувалися. Але все це набирало зовсім ін-

шого змісту. Тоді уже кожна дівчина вибирала собі

милого, а кожен хлопець — милу. Тобто, молоді шукали

собі пари, все це відбувалося на лузі, біля річки. Бу-

вало, що родичі або дівчата не хотіли віддавати паруб-

кові дівчину. Тоді доводилось її відвойовувати, давати

викуп — ось як у нашій грі «Просо».

Може, найдавнішою піснею, яка дійшла до нас, є

«Подоляночка». «Біжи до Дунаю, бери дівку скраю»,—

закликає пісня. Це те, що лишилося з давнього моло-

діжного обряду.

Десь тут була подоляночка,

Десь тут була молодесенька.

Тут вона сіла, тут вона впала,

До землі припала,

Сім літ не вмивалась, бо води не мала.

Ой устань, устань, подоляночко,

Ой устань, устань, молодесенька,

Вмий своє личко, личко біленьке,

Біжи до Дунаю, бери молоденьку,

Бери ту, що скраю!

Ця гра, як і «Просо», поширена по всій Україні.

А на Тернопільщині є гра «Мила», дуже подібна до

«Проса». Хлопці стають проти дівчат і ведеться діалог.

Хлопець викликає силу, обіцяє викуп, а дівчата не да-

ють (показую фрагмент гри):

— А я хліба напечу, напечу,

С%ою милу викличу, викличу!

— А ми хліба роз'їмо, роз'їмо,

Твою милу не дамо, не дамо,

— А я пива наточу, наточу,

Свою милу викличу, викличу.

— А ми пиво вип'ємо, вип'ємо,

125

Твою милу не дамо, не дамо.

— А я перстень покочу, покочу,

Свою милу викличу, викличу.

А ми перстень на палець, на палець,

Твою милу у танець, у танець.

— А я перстень із пальця, із пальця,

Свою милу Із танця, із танця.

Хороводи, ігри, забави («Жучок», «Кладочка»,

«Зайчик») продовжувалися на лузі, у селі, на вигоні,

коло села. А весна уже переходила в літо, природа бу-

яла, цвіла. Як писала Леся Українка, «Зелений шум,

веселая луна». Настала пора заплітати зеленого шума

(це образ розквітлої природи, вітру). Давайте ж і ми

заплетемо, щоб швидше прийшло до нас літо!

Діти водять хоровод.

Ой нумо, нумо в зеленого шума,

Шума заплетемо, гуляти підемо.

Ой шум ходить, по воЗі бродить,

А шумиха рибу ловить.

Що зловили, те п-сопили,

Дочці шуби не купили.

Ой жди, доню, до суботи,

Буде шуба ще й чоботи.

Субота минає, а шуби немає,

А шумиха із шумом гуляє!

(Зап. в с. Гнідин Бориспільського р ну Київської обл).

От і зустріли ми весну за давнім українським звича-

єм, відтворили пісні, магічні танці та ігри, яким, може,

більше тисячі років.

А тепер давайте перенесемося в сучасність, у наше

село. Що збереглося на сьогоднішній день від тих дав-

ніх обрядів? Як зустрічали весну в Гнідині? Хто роз-

каже?

Один учень: — У нас перед тим, як розпочати гу-

ляння на вулиці, дівчата збиралися гуртом і йшли па

луг. Там, де мали бути їхні ігри й табави, дівчата за-

копували горщик з кашею і співали:

На нашу, хлопці, на нашу,

Несіте пшона на кашу.

Та будем кашу варити.

До себе хлопців манити,

До себе хлопців манити,

З гори камінь котити.

Як покотився камінець

Та до Галочки в рукавець.

Як покотився камінець,

Коли то Іванко-молодець.

(Зап. Л. В. Іваннікова від Марії Юхимівни Борисенко,

1914 р. н., с. Гнідин).

126

Кашу закопували, щоб привабити хлопців. У давні

часи це була жертва матері-землі, яка мала благосло-

вити молодих на любов.

От бачите, як глибоко в давнину сягають наші

пісні. Які вони прекрасні! В цих піснях наше коріння,

краса, талант, мудрість народна. То ж давайте берегти

їх, співати, давайте вивчимо ці пісні, які знають наші

бабусі.

Л. В. ІВАННІКОВА.

ЗЕЛЕНІ СВЯТА

Давні обряди пошанування природи, звичаї

пам'яті про померлих

Урок розпочинається прослуховуванням запису

пісні — веснянки, що побутує на Волині.

Попід мостом риба з хвостом,

плавають качата. (2)

Що й у нашому селі,

Хорошії дівчата. (2)

Не так тії великії,

Як ті молодії, (2)

Бодай вони всі діждали

Святої неділі. (2)

Попід мостом риба з хвостом,

Плавають лебеді. (2)

Що й у нашому селі

Хлопці, як ведмеді. (2)

Не так тії великії,

Як ті молодії, (2)

Бодай вони не діждали

Святої неділі. (2)

(Зап. М. Я. Ратушний в с. Пркичі Любомльського р-ну

Волинської обл.).

Учитель. Що ж го за Свята Неділя, про яку спі-

вають весною, якої мали діждати дівчата?

Учень. Зелена, або Клечальна Неділя.

Учитель. Справді, йдеться про Зелені Свята, про

так звану Русальну, або Клечальну Неділю — свято пе-

реходу весйи в літо. Та неділя починала в язичників

ряд свят, які складали Русальний Тиждень.

А що то за неділя, хто знає? Чому вона так нази-

вається?

— Тому що зеленню прикрашали подвір'я, хату.

127

— А чим саме прикрашали?

— У нас і по всій Київщині збирали пахучі трави

і встеляли ними підлогу в хаті, особливу перевагу на-

давали любистку. Ним, пахучою м'ятою, шовковою тра-

вою клечали вікна, образи, покуть.

— А надворі?

— Надворі клечали деревом — липою, кленом. Ста-

вили гілки на воротях, стежки устеляли травою.

Учитель. У нас на Хмельниччині також відзнача-

ються Зелена Субота і Неділя. Пригадується мені з

дитинства, як баба встеляла хату і сіни запашним та-

тарським зіллям. Чи знаєте, чому так називається?

Може с інша назва цієї пахучої рослини?

— Аїр.

— А які ще цікаві звичаї були на Київщині?

— У Вишгородському районі (с. Жукин) палили

колесо. У кожному хуторі це колесо прикрашали кві-

тами, а потім намагалися його запалити, цікаво — хто

перший запалить.

— А в Баришівському районі парубки волокли з лі-

су дуба, ставили його на вулиці, цілу ніч танцювали

навколо нього, палили вогні.

Учитель. Бачите, які цікаві обряди збереглися

до наших днів. На перший погляд, вони нам зовсім не-

зрозумілі, їх навіть важко пояснити. Навіщо палити

колесо, з якою метою навколо дуба водити танки, па-

лити вогнище? А якщо заглибитись у давнину? Що

означало колесо?

— Сонце!

Учитель. Знову ж пошанування сонця. І поша-

нування дерев, рослин. Сама назва — «Зелена Неділя»,

«Зелені Свята» — це свято пошанування дерев, трав,

квітів і сонця. А чому давня людина поклонялася дере-

Blog

Урок-конференція, усний журнал, урок узагальнення

Содержание