Урок-конференція, усний журнал, урок узагальнення

Вид материала

Содержание

Подобный материал:

1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 22

вої української літератури.— Л.: Каменяр, 1993.— С. 46.

12.' Воловець Л. І., Дунаєва О. М. Українська література: Під-

руч. для 11 кл.— Л.: Світ, 1994.

13. Гаврильченко Олег, Коваленко Андрій. Штрихи до літера-

турного портрета Івана Багряного // Багряний Іван. Сад Гетси-

манський.—К.: Дніпро, 1992.—С. 5—18.

14. Державин Володимир. Три роки літературного життя на

еміграції (1945—1947).—Українське слово.—Т. 3.— С. 575—596.

15. Дзюба Іван. Поезія вигнання // Прапор, 1990.—№ 1.—

С. 131—136.

16. Жулинський Микола. Іван Багряний // Слово і час, 1991.—

№ 10.—С. 7-13.

17. Зарубіжні українці. Довідник.— К.: Україна, 1991.

18. Історія української літератури XX століття. У 2 кн.— Кн. 1:

1910—1930-ті роки: Навч. посібник / За ред. В. Г. Дончика.— К.:

Либідь, 1993.

19. Клен Юрій. Вибране / Упоряд., авт. переди, та приміт.

Ю. Ковалів.— К.: Дніпро, 1991.

20. Копач Олександра. Хрестоматія з нової української літера-

тури: Для шкіл і курсів українознавства / Переди. Л. Храпливої-

Щур. 2-ге вид., доп.— Л.: Каменяр, 1993.

21. Костюк Григорій. З літопису літературного життя в діяс-

порі // Маланюк Євген. Земна Мадонна,— Братислава, 1991.—

С. 418—419.

88

22. Костюк І ригорій. Образотворепь «аемени лютого» // Укра-

їнське слово.— Т. 2.— С. -199—514.

23. Лавріненм Юр:й. ІЗ енциклопедичному підсумку // Україн

ське слово.—Т. 2.—С. 156—158.

24. Лаврінінко Юрій. Плід дозрілости — «Серпень», остання

книжка поета // Українське слово.— Т. 2.— С. 153—156.

25. Лавріненко Юрій. Поет своєї епохи // Українське слово.—

Т. 2.—С. 148—151.

26. Маланюк Євген. Земна Мадонна. Вибране / Переднє слово

про поета, спогади, літературно-критичні праці про поета, примітки,

бібліографія та упорядкування Миколи Неврлого.— Братислава,

1991.

27. Маланюк Євген. Поезії / Упоряд., вступ, ст. і прим.

М. Я. Неврлого.— К.: Укр. письменник, 1992.

28. Маланюк Євген. Поезії / Упоряд. та передмова Т. Салиги,

примітки М. Старовойта.— Л.: Фенікс, 1992.

29. Маланюк Євген. Уривок із життєпису // Українське слово.—

Т. 2.—С. 147—148.

30. Неврлий Микола. Поет боротьби і вселюдських ідеалів //

Маланюк Євген. Земна Мадонна.—Братислава, 1991.—С. 6—34.

31. Нитченко Дмитро. Великий майстер літератури. Фрагменти

спогадів про Івана Багряного // Дніпро, 1992.—№ 10—11.—С. 180—

183.

32. Олесь Олександр. Твори: В 2 т. / Упоряд., авт. передм. та

прим. Р. П. Радишевського,— К.: Дніпро, 1990.

33. Ольжич Олег. Цитаделя духа / Повне зібрання творів пое-

та, уривки із спогадів і праць про нього, бібліографія й фотомате-

ріали. Впорядкування, переднє слово й примітки Миколи Неврло-

го.— Братислава, 1991.

34. Очима серця. Ув'язнена лірика / Упоряд. В. І. Боровий.—

X.: Основа, 1992.

35. Пінчук Степан. Улас Самчук і його роман-епопея «Волинь»

// Самчук Улас. Волинь.— Т. 2,— С. 325—333.

36. Самчук Улас. Волинь.—Т. 1—2.—К.: Дніпро, 1993.

37. Самчук Улас. Марія. Хроніка одного життя.— К.: Рад.

письменник, 1991.

38. Самчук Улас. На білому коні // Українське слово.—Т. 2.—

С. 514—534.

39. Світо-вид. Літературно-мистецький журнал.— Київ — Нью-

Йорк, 1993.—№ 1, 2, 3, 4; 1994.— № 1, 2.

40. Степовик Дмитро. Глен Спей Василя Барки // Літ. Україна,

1991. 8 серпня.

41. Тарнавський Остап. Об'єднання українських письменників

«Слово» // Українське слово.—Т. 1.—С. 459—464.

42. Теліга Олена. Збірник / Редакція і примітки О. Жданович.—

Детройт — Нью-Йорк — Париж, 1977.

43. Українське слово. Хрестоматія української літератури та лі-

тературної критики XX ст. (у трьох книгах). Упорядники: Василь

Яременко (Україна), Євген Федоренко (США).—К.: Дніпро, 1993.

44. Франку Іван. Твори в трьох книгах—Т. 1.— К.: Наукова

думка, 1991.

45. Череватенко Леонід. «Ходи тільки по лінії найбільшого опо-

ру— і ти пізнаєш світ» // Багряний Іван. Людина біжить над прір-

вою,—К.: Укр. письменник, 1992.—С. 293—319.

46. Черкасенко Спиридон. Твори в ДРОХ томах.—Т. 1.— К.:

Дніпро, 1991.

89

І

47. Шевчук Валерій. У пошуках землі обітованої. Про Юрія

Тарнавського, поета з Нью-Иоркської групи // Україна, 1990.—

№ 10.— С. 4—6.

48. Чуб Дмитро. Живий Шевченко. Біографічні Іа .літературо-

знавчі оповіді. Післямова М. Слабошпицького.— К.: Веселка, 1994.

Г. О. ЗАЇКА,

Г, К. ДМИТРЕНКО.

ГОЛОДНИЙ РІК,

ГОЛОДНИЙ ВІК...

Історико-літературний

вечір пам'яті

На столі — розламана хлібина, поруч кетяг калини,

гілочка зеленого барвінку, букет свіжих квітів, перев'я-

заних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику.

Лунає музика — «Реквієм» А. Моцарта (упродовж

композиції звучатиме то тихіше, то гучніше). Учні, одяг-

нені в темного кольору вбрання, виходять з обох боків

і шикуються в журавлиний ключ.

Юнак запалює свічку.

Читець: Адлер Королів. «Стіни плачу».

Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками,

Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки — твердиш, не храми —

Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам'яної гори

Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»

І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

Викладач (запалює свічку, бере у руки книгу-

меморіал «Голод-33», читає):

— «Літа 7441 від Сотворення світу (літа 1933) від

Різдва Христового був в Україні великий голод. Не

було тоді ні війни, ні суші, І;і потопу, ані моравиці. А

була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто

не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу — ста-

рих, молодих, і дітей, і ще не народжених — у лонах

матерів.

До Книги буття українського народу,— якщо

таку книгу буде колись написано».

Таким епіграфом починає вступну статтю «Духовна

руїна» до книги-меморіалу «Голод-33» журналіст Лідія

Коваленко.

У передмові до цієї ж книги письменник Володимир

Маняк зазначає: «Наше видання — це і цвинтар пам и-

ті, і поминальник, і енциклопедія горя та смутку. Траге-

дія народу, висповідана голосом людей-мучеників. Кни-

га Народної пам'яті, де люди звіряються, виважують,

свідчать, де правда історії озивається в тисячах людсь-

ких доль».

Доля була невблаганною: в автомобільній катастро-

фі загинуло славне подружжя — Лідія Коваленко і

Володимир Маняк. А їхнє дітище — книга-меморіал

«Голод-33» — вже побачила світ. Посмертно митцям

присвоєно звання Лауреатів Державної премії

їм. Т. Г. Шевченка.

Це видання особливе, не призначене для одноразо-

вого прочитання. Осягти в послідовному викладі, чи-

таючи сторінку за сторінкою чорну хроніку голодомору

на Україні 1932—1933 рр.,—це непросто для нервів.

Нелегко читати, але треба. Без повної правди про ми-

нуле, якою страшною вона не була б, неможливий про-

цес оновлення та очищення.

То ж перегорнемо скорботні сторінки достовірної

народної пам'яті (виходить).

Дівчина (запалює свічку — кожен учень перед

читанням також запалює свічку пам'яті — робить крок

уперед):

«Анастасія Максимівна Кучерук, жителька с. Судачівка Чуд-

нівського р-ну Житомирської обл.: «На світі весна, а над селом

надвисла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дво-

рах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий жи-

віт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже

нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім

тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безко-

нечна одна пісня напівголосок: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не

вимагаючи, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти...».

Юнак: «Петро Макарович Соловищук з села Луки Дашівсь-

кого р-ну на Вінниччині: «Батько кладе на тачку моїх два брати

і сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгор-

нув рядно, поклав їх туди ж, до мами. Батько почав лопатою ки-

дать землю в яму, а я собі руками. А тоді помер і батько... І так

91

від моєї

імена».

родини ніякого сліду — ні могили, ні хреста. Тільки

Читець: Дмитро Головко. «У той рік заніміли

зозулі».

У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік,

Наші ноги розпухлі узули

В кирзяки-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік.

Без труни, загорнувши в ряднину...

А на ранок — помер чоловік.

І невтому, трудягу старого,

Без хреста повели у той бік...

І кістьми забіліли дороги

За сто земель сибірських, сто рік.

У той рік і гілля, і коріння —

Все трощив буревій навкруги...

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

Дівчина: Світ мав би розколотись надвоє, сонце

мало б перестати світити, земля перевернутися — від

того, що це було на Землі. Але світ не розколовся, Зем-

ля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій

землі зі своїми тривогами і надіями, ми, єдині спадко-

ємці всього, що було.

Тож пом'янімо хоч сьогодні, із спізненням у кілька

довгий десятиліть, тих великомучеників нашої тяжкої

історії — мільйони українських селян, жертв небаченого

в історії людської цивілізації голодомору.

(Хвилина мовчання).

Юнак: Історичні довідки.

а) Це було не стихійне лихо, а зумисно підготовле-

ний голодомор. У 1933 році Сталін, говорячи про підсу-

мок першої п'ятирічки, заявив: «Ми безперечно досягли

того, що матеріальне становище робітників і селян по-

ліпшується у нас із року в рік. У цьому можуть сумні-

ватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади».

Після такої заяви мало хто міг наважитися висловити

іншу точку зору.

б) Але становище в країні було катастрофічним.

Ще в жовтні 1932 року партійно-державна верхівка

прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом

конфіскації запасів зерна у хліборобній галузі. За кіль-

ка місяців надзвичайні комісії піт керівництвом Кага-

92

новича, Молотова, Постишева викачали у селян внут-

рішні фонди — продовольчий, фуражний, насіннєвий.

в) Представники місцевої влади організували у се-

лах спеціальні бригади, які вимагали від кожного не-

гайно відвезти на станцію мішок зерна, а в разі непо-

слуху позбавляли волі на 10 років. Це був розбій, сві-

домо спрямований на фізичне винищення селянства.

Читець: Петро Головатюк. «Обдирали

селян».

Обдирали селян, наче липку.

Мав коня — то вже був з куркулів.

Супротивних — в Сибір, там, крізь шибку

Скільки глянеш,— дроти таборів.

В таборах, той, що землю леліяв.

У буремні відстояв грудьми.

«Вождь великий» всю тундру засіяв

З України моєї кістьми.

Дівчина: Кажемо нині: село постаріло. А це ж

прямий наслідок голодомору, «матеріальний» відгомін

ненароджених поколінь. Ми з болем говоримо сьогодні

про генофонд українського народу, непоправно підірва-

ний голодомором тридцять третього року. Що ж забра-

ли з собою в могили ті мільйони великомучеників голод-

ного року?

Не тільки те, що вони самі могли сотворити на

цьому світі, а й те, чого вони так і не передали на-

щадкам. Зяюче провалля утворилося на місці 33 року

в демографічній структурі населення України. Це про-

валля невідворотно повторювалося потім ще й ще — ко-

ли наставала пора народжувати своїх дітей тим дітям,

яких давно вже забрала голодна смерть, і дітям цих не-

народжених...

Юнак: А пішли ж найкращі, несли в могилу най-

коштовніше, що є в нації,— гени розуму, здоров'я, до-

сконалості фізичної й духовної, гени милосердя й спра-

ведливості, людяності й відваги, всіх мислимих людсь-

ких чеснот і талантів. Обривався вічний живий ланцюг

поколінь; українському народові, якого ніколи не ща-

дила доля, було завдано удару, якого він ще не знав.

Читець: Тамара Коломіець. «Весільна

балада КШ».

Вже в безлюдді повнім погасала

Донечка, надія удовина.

І сама вдова її вдягала,

1 сама поклала в домовину.

93

<У візку скрипливому із двору

Дотягла насилу до могили,

Що її у цю недобру пору

Вирила, аби земля покрила.

А як дощ наструмепів цівками,

Цвинтарні оплакуючи втрати,

Босими опухлими ногами

Танцювала у багнюці мати:

«Оце ж тії чоботи, що зять дав.

А за тії чоботи дочку взяв...»

Чорний-чорний та недобрий сватав

І, дивись, гаки зумів узяти.

І тепер весільну перед зятем

Гірко відтанцьовувала мати:

«Чоботи, чоботи із бичка,

Чом діла не робите, як дочка?..»

Засихала на литках багн/ока —

Отакі-то перед і халяви.

Босі п'яти нелюдську розпуку

Світові оглухлому жбурляли:

...дочку взяв...

...д-о-ч-к-у...

Юнак: Висновки Міжнародної комісії по розслі-

дуванню голодомору в Україні у і932—1933 рр.:

І. Причини голодомору: а) вивезення зепна з Укра-

їни із урожаю 1933 р. до останнього кілограма внаслідок

пограбування селян бригадами активістів із числа чле-

нів ВКП(б), комсомольців, комнезамів; б) колективіза-

ція; в) розкуркулювання; г) денаціоналізація; д) гено-

цид.

II.' Наслідки голодомору:

а) внаслідок повного виснаження організму від го-

лоду вмерло дванадцять мільйонів чоловік;

б) вивезено з України до Сибіру, на Урал, райони

Крайньої Півночі 3 000 000 осіб.

III. Відповідальність:

а) головні ідеологи голодомору: Ленін, Сталін;

б) керівники: Каганович, Молотов;

в) виконавці: Баліцький, Чубар, Косіор, Петровсь-

кий.

IV. Комісія вважає:

а) Сталін та ВКП(б) намагались через голод нанес-

ти смертельний удар по Україні, по українській нації;

б) злочини, здійснені під час юлодомору в Україні,

беззаперечно були злочином протії людства.

Читець:

О, як же ти не вмерла, Україно,

Бо скільки ж то зловісницька мета

94

Звела людей, приречених безвинно,--

Й ніхто за це ні в кого не спитав

(Петро Б і ба).

Читець: Дмитро Білоус. «Ти кажеш, не було голо-

домору?»

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели до тла?

Як навіть марево виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,—

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв/

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в счах...

А кажеш — не було голодомору!

Дівчина: Тяжко повертає собі народ України

духовне здоров'я. Жадане й драматичне його очищення,

радісне й гірке його воскресіння. Надто багато позаду

могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна

зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильниць-

кої колективізації та голоду, розкріпачити волю людей.

Тільки виповівши минулі страждання, викричавши дав-

ній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь

своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш на-

род, гідний прекрасної долі.

(Звучить запис гімну «Боже великий, єдиний»

М. Лисенка, сл. О. Кониського).

Голод 1921—1923

ріалів / АН України,

ЛІТЕРАТУРА

років в Україні: 36. документів і мате-

, .... „..г„...... Ін-т історії України та ін. Упоряд.:

О. М. Мовчань А. П. Огінська, Л. В. Яковлєва.— К.: Наук, думка,

1993.

2. Конквест Роберт. Жнива скорботи: Радянська колективізація

і голодомор.— К.: Либідь, 1993.

3. На хресті голодомору: Поетична антологія.— К.: Фірма

«РИФ», 1993.

95

4. 33-й: голод: Народна КІшга-Меморіал / Упоряд.: Л. Б. Кова-

ленко. В. А. Ман.ік.— К.: Рад. пІІ ьменник, 1991.

5. Шульга 1. Г. Голод на Поділлі: До 60-річчя голодомору

1933 р.—Вінниця: Вид-во Континент-ПРИМ, 1993.

Вчителі доповнять матеріали про голодомор власними

записами спогадів літніх людей, художніми творами,

краєзнавчою літературою, використають книги, статті

Олександра Міщенка (Олеся Волі), Сергія Плачинди

та ін.

г. к. ДМИТРЕНКО

НАРОДЕ МІЙ,

ДО ТЕБЕ Я ЩЕ ВЕРНУ...

Літературний вечір-реквієм

11 клас

Ці палкі слова нашого сучасника, великого поета-

страдника Василя Стуса обрано за назву і девіз літе-

ратурного вечора поезії про життєвий і творчий подвиг

митців, репресованих у 20—30 роки. Вечір має відбу-

ватися у невимушеній обстановці, без галасливого ба-

гатолюддя, бо вимагає інтимності, камерного звучання,

безпосереднього спілкування. Без сцени, без попередніх

репетицій. Підготовча робота: самостійне опрацювання

учнями літератури, написання рефератів про життя і

творчість одного із обраних ними поетів трагічної доби,

доповіді на уроці-семінарі «Поезія Розстріляного від-

родження». У наступні дні після вечора старшокласники

мають написати літературно-публіцистичний твір на

тему «Народе мій, до тебе я ще верну...».

...Звучить велична музика И.-С. Баха, що настроює

присутніх на небуденність, серйозність. Учитель історії

виголошує пристрасне слово про роки творчого злету і

великої трагедії українського народу:

— Сьогодні ми торкнемося ще однієї сторінки в

житті, історії, культурі багатостраждальної України —

96

трагічної доби, яка увійшла в сумний мартиролог під

лиховісною назвою— Розстріляне відродження.

Вибухла громадянська війна, яка була наслідком

політики владолюбних вельмож, забрала в могили

12 млн. жертв, натомість прийшли розруха і диктат

щодо селянства. І знову війна, тепер уже зі своїм влас-

ним народом, якій поклала край нова економічна полі-

тика (НЕП). У цей час набуває сили ідея відродження

«единой й неделимой» у сталінській інтерпретації. Для

того, щоб не викликати нових рецедивів громадянської

війни, для республік з боку центру були даровані деякі

пільги: підбір керівних кадрів, які більш-менш володі-

ли мовою корінної національності, толерантніше став-

лення до автохтонної культури, надавано можливості

для її розвою. На Україні така, політика дістала назву

«українізації». І при всій своїй непослідовності, супе-

речливості вона покликала до діяльності могутні на

Blog

Урок-конференція, усний журнал, урок узагальнення

Содержание