Geum.ru

Ця книга розміщена на сайті

Вид материалаКнига

Содержание


Його встановлення
Подобный материал:
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   47
§ 4.4.1. Поняття про таїнство хрещення.

Його встановлення

Перше місце в ряді священнодій, які служать для освячення люди­ни, займає хрещення. Воно служить ніби дверима, що вводять поклика­ного благодаттю Божою до спасіння в благодатне Царство Христове (Ін. З, 5), межею, що розділяє християн від іудеїв, мусульман та язичників. Без прийняття цього таїнства жодна людина не може стати ні членом тіла Христового - Церкви, ні брати участі в інших таїнствах.

Хрещення є таїнством, у якому людина-грішник, народившись із ус­падкованим від прабатьків гріхом, але увірувавши в Христа, під час три­кратного занурення її тіла у воду із закликанням Бога Отця, і Сина, і Святого Духа, вмирає для життя плотського та гріховного і відрод­жується від Духа Святого в життя духовне, святе [77], чи точніше очи­щається Духом Святим від усіх попередніх гріхів, і з неї знімається осуд чи прокляття за гріх, вона стає сином Божим і наступником царства не­бесного [84, С. 75-76; 75, С 47-51].

Хрещення, як таїнство Церкви Христової, встановлено Засновником Церкви. Не було і не могло бути такого таїнства у світі дохристиянському, але могли бути тільки обряди, схожі із зовнішньою його стороною (напри­клад, іудейське хрещення прозелітів, хрещення Іоанове). Хрестившись Сам в Іордані хрещенням Іоановим, Ісус Христос уже освятив воду і хре­щення. Під час розмови з Никодимом Він дав найчіткішу вказівку на май­бутнє встановлення самого таїнства: "Поправді, поправді кажу Я тобі: Ко­ли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства". Нико­дим Йому каже: "Як може людина родитися, бувши старою? Хіба може вона ввійти до утроби своєї матері знову й родитись?" Ісус відповів: "Поправді, поправді кажу Я тобі: коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже. Що вродилося з тіла - є тіло, що ж уро­дилося з Духа - є дух" (Ін. З, 3-6). Але встановлення хрещення як таїнства відноситься до тих днів між воскресінням та вознесінням Викупителя, ко­ли Він, наповнений влади та сили, сказав Своїм учням: "Дана Мені всяка

влада на небі й на землі. Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в ім'я Отця, і Сина і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам за­повів" (Мф. 28,18-20). "Хто увірує й охреститься, - буде спасенний, а хто не ввірує - засуджений буде" (Марк. 16, 16).

Але хоча заповідь і повноваження на здійснення таїнства дані апостолам до вознесіння Спасителя, однак саме здійснення христи­янського хрещення могло настати не раніше, ніж самі апостоли прий­няли хрещення Духом Святим: "Іоан бо водою хрестив, ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька днів, - говорив їм Спаситель, - ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас і Моїми ви свідками буде­те в Єрусалимі, і в усій Юдеї та Самарії, та аж до останнього краю землі" (Діян. 1, 5, 8). У день П'ятдесятниці здійснилося це урочисте хрещення апостолів Св. Духом, було завершене й назавжди утверд­жене божественне встановлення великого християнського таїнства. Одержавши хрещення Духом Святим, апостоли почали постійно здійснювати хрещення інших. У день П'ятдесятниці ап. Петро говорив тим, хто увірував у Христа: "Покайтеся, і нехай же охреститься кожен із вас в ім'я Ісуса Христа на відпущення гріхів ваших... Охрестилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три" (Діян. 2, 38, 41). Св. Фи­лип охрестив євнуха (Діян. 8, 38), ап. Петро - сотника Корнилія з його сім'єю й іншими (Діян. 10, 47-48), ап. Павло - Лідію та домашніх її (Діян. 16, 15), .сторожа в'язничного з його домашніми (Діян. ст. 33), Криспа з усім його домом (Діян. 18, 8), Стефанів дім (1 Кор. 1, 16), де­яких учнів в Ефесі, котрі хрестилися попередньо хрещенням Івановим (Діян. 19, 1-15) та ін.

Так, прийнявши від Господа заповідь про хрещення, апостоли пе­редали її всій Церкві. З поширенням Церкви по всьому світі це встанов­лення Господа поширилося по всіх країнах світу і незмінно зберігається й донині Церквою Христовою [73, С 243-247; 101, С. 29-30].

§ 4.4.2. Видимий вік хрещення

Хрещення в Православній Церкві нині здійснюється за чино­послідуванням, до складу якого входять такі обряди: проголошення, за­клинання, відречення від диявола та поєднання з Христом, сповідуван­ня віри, помазання єлеєм, одягання в білий одяг. "Найважливіше в свя­щеннодії хрещення - трикратне занурення того, кого хрестять у воду в ім'я Отця, і Сина і Святого Духа" [77, С 23]. До видимого боку таїнства хрещення, таким чином, відносять:
  • використання визначеної речовини для таїнства;
  • образ чи спосіб (видима дія) обмивання водою;
  • слова, за допомогою яких здійснюється таїнство хрещення (фор­мула).



  1. Речовиною для хрещення служить природна, проста і чиста, ос­вячена особливою священнодією вода, як найближчий символ благо­даті Духа Святого, що очищає нечистоти гріховні. Так повинно бути згідно із заповіддю Спасителя: "Коли хто не родиться з води і Духа, той не може ввійти в Царство Боже" (Ін. З, 6). У воді хрестився і Він Сам. У воді здійснювали хрещення апостоли. У наступні часи Церква свято до­тримувалася заповіді Спасителя та прикладу апостолів, здійснюючи хрещення у воді. Вода є найкращим символом для подання відроджую­чої благодаті; таким, з яким все людство здавна звикло поєднувати по­няття про животворну, відроджувальну силу і котрий в самій природісвоїй має властивість очищувати і оживляти.
  2. Під час всезагального визнання Церквою, що хрещення повинноздійснюватися водою, не скрізь був і залишається однаковий спосіб ви­користання води під час хрещення. Були і нині існують два способи хре­щення водою: спосіб занурення у воду всього тіла і спосіб обливання чи окропления водою.

Православна Церква навчає, що хрещення повинно здійснюватися через трикратне занурення охрещуваного у воду. Такий спосіб здійснен­ня хрещення має для себе тверду підставу і в Писанні, і в Переданні.

Приклад хрещення подав віруючим Сам Установитель таїнства. Євангелісти, розповідаючи про хрещення Ісуса Христа, говорять: "І охре­стившись, Ісус зараз вийшов із води" (Мф. З, 16), і коли виходив із води, то бачив розкрите небо (Марк. 1, 10). Цей вихід сам по собі передбачає і сходження Ісуса Христа у воду, а це останнє, очевидно, вимагалося для занурення в ній, а ніяк не обливання нею. Іоан хрестив, згідно із заува­женням євангеліста, в Еноні, поблизу Салиму, бо було там багато води (Ін. З, 23). Нема сумніву, що Іоан вибрав це багатоводне місце для хре­щення іудеїв тому, що тут зручніше було хрестити за допомогою зану­рення. Так прийняв хрещення від Іоана, звичайно, й Ісус Христос. Апос­толи здійснювали хрещення, можна гадати, також через занурення. У книзі Діянь про хрещення євнуха Филипом, говориться: "І обидва, Филип і скопець, увійшли до води і охрестив він його. А коли вони вийшли з во­ди, Дух Господній Филипа забрав..." (Діян. 8, 38-39). Вирази зайшли у во­ду і вийшли з води, очевидно, вказують на хрещення не через обливан­ня чи окропления, а через занурення.

Найменування хрещення в Новому Завіті завжди словами самої дії чи способу здійснення хрещення також приводять до висновку, що хрещення повинно здійснюватися через за­нурення. Таке ж значення ці слова мають і в інших книгах Нового Завіту

(у Новому Завіті вживане грецькою біля 30-ти разів. Звідси грецькою це слово буквально означає занурення. Так і розумілося це слово древньою Церквою, чому і саме хрещення здійснювалося нею через занурення [101, С 37-41].

Занурення повинно бути трикратним. Найдревніші пам'ятки Пере-дання початок трикратного занурення в хрещенні ведуть від апостолів чи навіть від встановлення хрещення Спасителем саме в такій формі. В "Апостольських правилах" трикратне занурення визнається "Господнім встановленням" (49 пр.). Тут же мовиться: "Коли будь-який єпископ чи пресвітер здійснить не три занурення єдиної тайнодії, а єдине занурен­ня, подане в ім'я смерті Господньої, хай буде скинений" (50 пр.) [119, С 87].

Другий спосіб вживання води під час хрещення - це здійснення хрещення через обливання. У писаннях апостольських немає вказівки, щоб апостоли коли-небудь хрестили через обливання. Древня Церква, хоча й допускала можливість здійснення хрещення за допомогою обли­вання, однак лише як виняток. Так, в "Ученні дванадцяти апостолів" є дозвіл хрестити і через обливання, але у випадку нестачі води (7 гл.). У мученицьких актах III ст. нерідко наводяться випадки хрещення через обливання, але лише як відступи від загальноприйнятого способу хре­щення через занурення, які були викликані особливими обставинами. Через обливання ж хрещений був Новат (римський пресвітер), але то­му, що одержимий був тяжкою хворобою та піддавався небезпеці вмер­ти, так що хрещення його здійснилося на тому самому одрі, на якому він лежав. Однак, визнаючи таке хрещення дійсним, більшість із пастирів III ст. ставилися до нього з явним незадоволенням. Це видно, між іншим, з того, що св. Кіпріан карфагенський був змушений навіть на­вмисне пояснити, що хрещення не втрачає своєї сили, коли здійснюється і способом обливання (лист до єп. Мата). Також, коли згаданий Новат за благоволінням до нього римського єпископа був ру­копокладений в сан пресвітера, то народ і клір, не заперечуючи дійсності його хрещення, виразили думку, що "клірика" (хрещеного че­рез обливання зазвичай називали грец.- "ложе, постіль") не варто підносити на жодний церковний ступінь. У IV ст. з'явилось уже правило, яке забороняло таких осіб піднімати на священні ступені [119, С 88]. Так само і в наступні віки, хоч і допускалося тодішньою Церквою хрещення з допомогою обливання, але лише за особливих обставин як виняток із загального правила. Тодішня Церква засуджувала, а Право-

славна Церква і нині засуджує використання обливання замість зану­рення не в силу необхідності, як, наприклад, під час хрещення хворого, а в таких випадках, коли хрещення могло бути здійснене через занурен­ня.

Що стосується Західної Церкви, то в ній довгий час загальнопри­йнятим способом здійснення хрещення було занурення. Звичай хрести­ти через занурення повністю почав втрачати свою силу на заході тільки з XIII ст., а повністю хрещення за допомогою обливання ввійшло в силу там тільки з XVII ст. Вживання обливання замість занурення проникало і в нашу Церкву (в XIII-XVI ст.ст.), особливо в області, що межували з ла­тинським Заходом. Але церковні собори (наприклад, Володимирський, Стоглавий) і пастирі Церкви (наприклад, митр. Кіпріан і Фотій) піддава­ли суворому осуду здійснення хрещення через обливання без не­обхідності. Якщо в деяких регіонах (на півдні, на південному заході Русі) ще й тепер іноді здійснюють хрещення (нерозумно наслідуючи приклад латинства) за допомогою обливання чи занурююче-обливаючого спосо­бу (ставлять охрещуваного у воду купелі й потім тричі поливають воду на голову), то це повинно розглядатися як зловживання та свавілля, ко­тре підлягає суворому осуду.

III. Занурення у воду, хоча би й трикратне, ще не є таїнством. Таїнством Церкви воно стає з виголошенням законним здійснителем хрещення найсвятішого імені Триєдиного Бога - Отця, і Сина, і Святого Духа - під час чинопослідування хрещення в Православній Церкві в такій формулі: "Охрещується (ім'я) в ім'я Отця (перше занурення), і Си­на (друге занурення), і Святого Духа (третє занурення)". Ці знаменні сло­ва разом із зануренням надають хрещенню силу таїнства. Підстава для вживання таких завершувальних слів дається в заповіді Спасителя апо­столам, щоб вони всі народи хрестили "в ім'я Отця, і Сина, і Святого Ду­ха" (Мф. 28, 19). "Коли хто, єпископ чи пресвітер, - говориться в "Апос­тольських правилах", - хрестить не за Господнім встановленням, в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, а в трьох отців чи в трьох синів, чи в трьох утішителів, хай буде скинений" [119, С 88]. А ось думка св. Афанасія Ве­ликого: "Хто відділить що-небудь від Трійці, і охрещується в єдине ім'я Отця, чи в єдине ім'я Сина, чи в Отця та Сина без Духа, той нічого не одержує... бо досягнення в Трійці" [73, С 247-514; 101, С. 38-41].

§ 4.4.3. Невидимі дії хрещення

Подібно до того, як під час хрещення Ісуса Христа в Йордані види­мо зійшов на Нього Дух Святий у вигляді голуба, так і під час здійснен­ня хрещення охрещеному таємничим чином дарується особлива благо­дать Божа.

Дія благодаті Божої на охрещуваного складається передусім з оп­равдання чи очищення його від гріхів, як від первородного, так і від всіх особистих, здійснених до хрещення. Так, ап. Петро переконує тих іудеїв, що увірували в Євангеліє: "Покайтеся, і нехай же охреститься ко­жен із вас в ім'я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів" (Діян. 2, 38; пор.: 1 Петр. З, 21), тобто для виправдання. Ап. Ананія говорить Савлу: "Вставай і охрестися, і обмий гріхи свої, прикликавши ймення Господа Ісуса" (Діян. 22, 16). Ап. Павло, нагадавши коринфським християнам із язичників, якими низькими грішниками вони були до хрещення, гово­рить: "Але ви обмилися і освятилися, і виправдалися іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога" (1 Кор. 6, 11). Той же апостол пише, що Христос освятив Церкву, очистивши водною купіллю в слові, тобто, що хрещення в поєднанні з визначеним словом (проголошенням певних слів) має силу очищення від усякої скверни, гріха чи чогось подібного, інакше, дарує охрещуваному святість (Еф. 5, 26-27). Та ж виправдову­юча і освячуюча дія благодаті хрещення зображується ще в Писанні як досконале (справжнє) обновлення, відтворення чи відродження приро­ди грішної людини, як воскресіння з мертвих, а виправданий і освяче­ний називається новою людиною, створеною Богом у правді та істині (Еф. 4, 24), відродженою (Ін. З, 3-6; Тит. З, 3-5), померлою для гріха і воскреслою для праведності (Рим. 6, 2-18; Еф. 2, 1-6; Кол. 2, 11-13), а також новим творінням (2 Кор. 5, 17).

Виправданням та освяченням людини зумовлюються й інші благо­датні плоди хрещення. Той, хто охрещується, прищеплюється до Хрис­та, як дика оливка до доброї оливки'(Рим. 11, 24) і стає членом Його тіла - Церкви: "бо ми всі одним Духом охрещені в тіло одне чи то юдеї, чи елліни, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним" (1 Кор. 12, 13). За допомогою приєднання ж до складу тіла Христового Церкви і поєднання з Христом, він починає користуватися правами на дари лю­бові Божої, що відкрилася через Христа для Його Церкви, і всіма блага­ми Нового Завіту.

Вступаючи в найтісніше поєднання з Христом, віруючі за допомо­гою хрещення возз'єднуються чи примирюються із Богом. Із чад гніву Божого вони, як очищені від будь-якої гріховної скверни, стають до­машніми для Бога (Еф. 2, 19), чадами Божими. "Всім, хто Його (Ісуса Христа) прийняв та вірить у Ймення Його, владу дало дітьми Божими стати, що не з крові, ані з пожадливості тіла, ані з пожадливості мужа, але народились від Бога" (Ін. 1, 12-13; пор.: Гал. З, 26-27).

Нарешті, охрещені, як діти Божі, стають спадкоємцями Христовими (Рим. 8, 17). Хрещення рятує їх від вічного засудження за гріхи і робить спадкоємцями вічного життя й того уславлення, яке дароване Викупи-

телю за Його людською подобою. "Хто має віру і охреститься, спасен­ний буде, - говорив Спаситель, - а хто не має віри, й не охреститься, засуджений буде" (Мк. 16, 16) [73, С 41-42; 101, С. 41-42].

§ 4.4.4. Необхідність хрещення для всіх - Хрещення немовлят. Хрещення кров'ю. Неповторність хрещення

I. "Віруємо, що хрещення, заповідане Господом і здійснюване в ім'я Св. Трійці, необхідне. І без нього ніхто не може спастися, як мовить Гос­подь: коли хто не народиться від води і Духа, не може ввійти до Царст­ва Божого" [75, С 47]. У відродженні мають потребу всі люди як нащад­ки грішного Адама, і воно не може здійснитися жодним природним шля­хом. Надприродним засобом до того вказано хрещення. Ось чому і хре­ститися повинні всі ті, хто шукає спасіння, без розрізнення статі та на­родності, без різниці того, чи народився хто в християнстві, чи в іудействі, чи в язичництві. І Христос, як Спаситель світу, дав апостолам заповідь навчати віри й хрестити всі народи. Тому повинна бути визна­на неправильною думка реформаторів, нібито таїнство хрещення є не­обхідним тільки тому, що заповідане Ісусом Христом, а ніяк не тому, що без нього ніхто не може спастися. Тому і заповідане хрещення є не­обхідним для спасіння, бо, крім хрещення, немає іншого засобу для прийняття заслуг Христових. Так само є цілком хибним твердження різного роду сектантів (наприклад, духоборців, молокан та ін.), що ніби­то немає необхідності у водному хрещенні тому, що його може заміни­ти хрещення духовне, чи обновлення духовною водою, тобто ученнямІсуса Христа; або якщо потрібно здійснювати хрещення водне, то лише над тими, хто переходить із нехристиянства в християнство, а не над народженими в християнстві (вчення соціан). Згідно із заповіддю Спа­сителя, апостоли визнавали хрещення необхідним для всіх і надавали його навіть тим, котрі до хрещення удостоювалися одержувати дари Св. Духа (Діян. 10, 45-48).

II. Віруючи в необхідність хрещення для всіх, Церква навчає, що хрещення "потрібно й немовлятам", бо і вони підлягають первородному гріхові і без хрещення не можуть одержати відпущення цього гріха: "І Господь, показуючи це, сказав без будь-якого винятку, просто: хто не на­родиться, тобто після пришестя Спасителя Христа, всі, хто має ввійти до царства небесного, повинні відродитися" [75, С 47-48].

Маючи підстави у вченні про всезагальність первородного гріха та необхідності відродження для всіх, звичай хрещення немовлят виправ­довується і деякими окремими вказівками Писання, у яких можна бачи­ти одкровення волі Божої про немовлят. Так, коли Бог захотів заключи-

ти Свій завіт з Авраамом і його нащадками, то знаменням цього завіту і вступною в нього дією встановив обрізання, звелівши здійснювати йо­го і над немовлятами у восьмий день від народження (Бут. 17, 11-12), щоб і вони були введені в завіт з Богом. У Новому Завіті дверима, котрі вводять людину в завіт з Богом, служить нерукотворне обрізання - хре­щення, котре заступило обрізання і прообразом котрого було обрізання старозавітне (Кол. 2,11-12). І якщо обрізання здійснювалося над немов­лятами, то і хрещення також повинно здійснюватися над ними. Єван­гельська історія показує, що Ісус Христос не вважав немовлят сто­ронніми щодо Свого благодатного царства, не віддаляв їх від нього і від Себе. Навпаки, Він говорив: "Пустіть дітей, щоб до Мене приходили і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже" (Лук. 18, 15-16).

Що і немовлята здатні сприйняти та зберегти в собі благодать, на це є також вказівки в Писанні. Іоан Хреститель був наповнений Духом Святим ще від утроби матері своєї (Лук. 1, 15, 41). Якщо благодать пе­ребувала в одному немовляті, то може перебувати в усіх. Прикладом може слугувати освячення немовлят в материній утробі, про яке роз­повідається й у Старому Завіті (Єр. 1, 5). Сам Господь наш Ісус Христос під час Свого земного життя подавав благодать Свою немовлятам, бо коли одного разу принесли до Нього дітей, то Він пригорнув їх, поблаго­словив, на них руки поклавши (Марк. 10, 16), а видиме благословення Господа завжди супроводжувалося наданням благодаті предмету або особі, які благословлялися (Мф. 14, 19-20; 26, 26; Марк. 8, 7-8).

У Церкві хрещення немовлят здійснювали від апостольських часів. Апостоли іноді хрестили цілі сім'ї] наприклад, дім Лідії (Діян. 16, 14-15), дім Стефана (Діян. 16, 30-39). Нема підстав відкидати вірогідність при­пущень, що в цих сім'ях були не лише дорослі, а й діти, і що останні не були залишені дорослими без хрещення. Необхідність хрещення не­мовлят утверджена і соборними визначеннями: "Хто відкидає немовлят, - говорять отці карфагенського собору (418) про потребу хрещення ма­лих і новонароджених від материнської утроби дітей, - той нехай буде підданий анафемі" (124 пр.). На тому ж соборі визначено було (83 пр.) хрестити і тих немовлят, про яких невідомо чи охрещені вони (як, напри­клад, немовлята, покинуті своїми батьками). Це визначення підтверд­жено було і собором тельським (пр. 84). У цих випадках, тобто коли до­стеменно невідомо, і не можна встановити, чи хрещене немовля, хре­щення здійснюється з використанням умовних слів: "охрещується раб Божий, якщо не охрещений" [119, С 91].

Звичай хрестити немовлят заперечують різного роду сектанти (анабаптисти і похідні від них менноніти). Св. Писання, кажуть вони, ви­магає від тих, хто приступає до хрещення покаяння та віри, а цих вимог

немовлята не можуть виконати. З цього приводу достатньо відзначити таке. Хрещення не можна визнати зайвим і не дійсним, бо охрещувані немовлята не мають віри та покаяння. Згідно з самим ученням право­славним, таїнства хрещення достатньо для того, щоб виконати благо­датні дії у немовляті: очистити від первородного гріха, відродити й освя­тити його. Це по-перше. По-друге, оскільки немовлята ще не здатні ні мати, ні засвідчувати своєї віри та покаяння перед хрещенням, то хре­щення здійснюється над ними за вірою батьків і хресних родичів. Віра хресних родичів у благодатну дію таїнства сама собою не приносить від себе нічого, але є обов'язкова і служить запорукою перед Церквою закликати й стверджувати в немовлятах сприйняту (без їхньої участі та впливу) благодать хрещення, виховати в охрещуваних віру й благочес­тя, і це замінює віру самих немовлят, котрі удостоюються хрещення. Віра в таку заміну виправдовується прикладами євангельської історії. Ісус Христос за вірою інших виліковував хворих і тих, хто страждав від нечистих духів. Такими були, наприклад, зцілення: біснуватої дочки ха­нанеянської жінки (Мф. 15, 12-28), одержимого німим духом (Марк. 9, 17-26), розслабленого, принесеного до Господа через дах будинку, зцілення котрого від тілесної хвороби поєдналося з позбавленням від гріхів його душі (Марк. 2, 3-5; Лук. 5, 18-20; 24).

Вказують ще на приклад Ісуса Христа, Який хрестився, коли Йому було тридцять років (Лук. З, 23). Та звідси не можна робити висновок, що хрещення повинно бути подане тільки дорослим, а не немовлятам. Приклад Ісуса Христа для нас є обов'язковим, але цілковитого набли­ження між Його діями і нашими не може бути тому, що у Його діях як Бо­голюдини та Викупителя були свої власні причини, котрі не мають відношення до нас.

III. Хоча хрещення водою в ім'я Св. Трійці є боговстановленим по­рядком спасіння для всіх людей, які живуть після пришестя Христа, од­нак за особливих, незвичайних обставин Бог здійснює спасіння і поза цим порядком. Церква вірувала і вірує, що замінює силу водного хре­щення так зване хрещення кров'ю чи мучеництво, коли людина, терплячи муки за віру в Христа, вмирає серед страждань, не прийняв­ши хрещення водою. Цю силу Церква завжди надавала мучеництву за­ради Христа, а тих, хто готувався до хрещення, але перш ніж охрести­тися, прийняв мученицький вінок, зачисляла до святих. На цій підставі Церква вшановує (29 грудня) як святих чотирнадцять тисяч немовлят, убитих за Христа Іродом у Вифлиємі. Підставою для назви мучеництва хрещенням кров'ю служать слова Спасителя, який кривавий подвиг за віру назвав хрещенням: "Чи можете ви пити чашу, що Я її п'ю і хрести­тися хрещенням, що Я ним хрещуся?" (Марк. 10, 38; пор.: Ін. 15,13; Мф.

16, 25). Підставою ж для віри в рятівну силу цього хрещення стосовно відпущення гріхів служить обіцянка вічних благ за сповідування Христа, наприклад: "Кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Отцем небесним Моїм визнаю й Я" (Мф. 10, 32); "Хто хоче душу свою зберег­ти, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене та Євангелії, той її збереже" (Марк. 8, 35; пор.: Мф. 10, ЗО; 16, 25); "Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облуду на вас наговорювати... за­ради Мене... Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне" (Мф. 5, 10-11). А під час хрещення кров'ю мученики дійсно сповідують Христа перед людьми, віддають життя своє заради Нього та Євангелія, терплять гоніння заради правди.

IV. Церква навчає сповідувати "єдине хрещення", єдине в тому зна­ченні, що хрещення подається кожній людині один раз. Воно накладає "незгладиму печать", і тому, якщо здійснюється правильно, то ні для ко­го не повторюється, "хоч би він (охрещений) після цього (хрещення) на­робив тисячу гріхів чи навіть зрікся самої віри. Бажаючий звернутися до Господа сприймає загублене синопокладення за допомогою таїнства покаяння" [75, С 51].

Одкровення навчає, що хрещення є народженням у духовне життя. Якщо ж тілесно народжуються один раз, то повинна бути властивість народження духовного, і якщо обіцянки Божі незмінні, то й вимагати відновлення їх не слід.

Хрещення, за апостолом, є участь у смерті і похованні Ісуса Хрис­та: "Ми всі, хто хрестився у Христа Ісуса, у смерть Його хрестилися. Ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя" (Рим. 6, 3-4). Але "як одного разу помер Господь, так один раз повинні і хрестити­ся... Всі, котрі були хрещені в ім'я Отця і Сина, і Святого Духа, ... знову перехрещуються, всі таки знову розпинають Христа" [139, С. 280; 47, с. 389-425]. Нарешті, апостол прямо навчає: "Один Господь, одна віра, од­не хрещення" (Еф. 4, 5). Церква захистила неповторність хрещення особливими правилами, котрі винного у перехрещуванні єпископа і пресвітера наказують позбавляти сану [119, С 92; 73, С. 252-257].

Підрозділ 4.5. Таїнство миропомазання § 4.5.1. Поняття про таїнство миропомазання.

Його встановлення

І. Під час хрещення людині дарується очищення від гріхів, але в природі виправленого єства залишається слід від попередньо створе-

них нею у собі недобрих якостей чи зла пожадливість. Вона (пожад­ливість) готова, поки живе на землі, потягти людину до гріха (Як. 1, 14-15). Отож, відродженому надзвичайно необхідна благодать Божа, щоб людина самостійно очищувалася від усіх злих якостей (вад) чи нахилів, котрі є в її духовній природі, подібно до того, як і в природному житті лю­дини, після народження, для підтримки буття свого та росту вона має потребу в підкріпленні за допомогою світла, повітря, руху та інших зовнішніх сил. Така допомога зверху подається виправданому та відро­дженому під час хрещення за посередництвом особливої священнодії, яка називається миропомазанням і в Право­славній Церкві здійснюється безпосередньо після хрещення.

Миропомазання - це таїнство, через яке подається тому, хто хрес­титься, Дух Святий, у якому "під час помазання освяченим миром час­тин тіла в ім'я Св. Духа, подаються дари Св. Духа, які навертають і зміцнюють в житті духовному" [77, С 22-23], тобто дають йому сили по­ступово вдосконалюватися в духовному житті та завжди зберігати й сповідувати віру в Ісуса Христа.

II. У Євангеліях немає такої прямої вказівки на заповідь Спасителя стосовно миропомазання, як про хрещення. Однак у вченні Спасителя, після Його уславлення в дарах Св. Духа, даються тверді підстави для віри Церкви, що миропомазання є особливим, Богом встановленим таїнством.

Ісус Христос усіх, хто жадає спасіння, прикликав до Себе і всім віруючим обіцяв дари Святого Духа. Як засвідчує ап. Іоан, "Ісус стояв і кликав, говорячи: "Коли прагне хто з вас нехай прийде до Мене та й п'є! Хто вірує в Мене, як каже Писання, то ріки живої води потечуть з утро­би його". Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто увіру­вав у Нього. Не було бо ще Духа на них, не був бо Ісус ще прославле­ний" (Ін. 7, 37-39). Ці слова Спасителя містять обіцянку про встановлен­ня таїнства миропомазання.

Можна бачити прообраз миропомазання і в намащенні Христа не­вдовзі перед Його мучеництвом дорогоцінним миром, - це умащення здійснила невідома жінка (Мт. 26, 6-13), виповнивши тим самим і обряд помазання Ісуса Христа, як Месії, "на царство".

Із книги Діянь апостолів видно, що апостоли подавали віруючим після їхнього хрещення Духа Святого за допомогою особливого видимо­го засобу. Так, після зшестя Св. Духа "почули апостоли, які в Єрусалимі були, що Боже Слово прийняла Самарія, то послали до них Петра та Іоана. А вони, як прийшли, помолились за них, щоб Духа Святого вони

прийняли, бо ще ні на одного з них Він не сходив, а були вони тільки охрещені в ім'я Господа Ісуса. Тоді на них руки поклали, і прийняли во­ни Духа Святого!" (Діян. 8, 14-17). An. Павло під час своєї подорожі по малоазійських країнах "прибув до Ефесу і деяких учнів знайшов, та й спитав їх: "Чи ви Духа Святого одержали, як увірували?" А вони відка­зали йому: "Та ми навіть не чули, чи є Дух Святий!" І він запитав: "Тож у що ви хрестились?" Вони ж відказали: "В Іоанове хрещення". І промо­вив Павло: "Та ж Іоан хрестив хрещенням на покаяння, говорячи лю­дям, щоб вірили в Того, Хто прийде по ньому, цебто в Ісуса". Як почули ж оце, то хрестились вони в ім'я Господа Ісуса. А коли Павло руки на них поклав, то зійшов на них Дух Святий, і різними мовами стали вони промовляти та пророкувати!" (Діян. 19, 1-6). Ап. Петро звертався до на­роду в день П'ятдесятниці: "Покайтеся і нехай же охреститься кожен із вас в Ім'я Господа Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і дар Духа Святого ви приймете!" (Діян. 2, 38). Із цих свідчень очевидна боговста­новленість та окремість від хрещення таїнства сповіщення дарів Св. Ду­ха, тобто священнодії, яка називається миропомазанням. Апостоли ста­ли здійснювати цю священнодію зразу ж після П'ятдесятниці, і оскільки вони у влаштуванні (тобто творенні) Церкви не робили нічого від себе, а виконували волю Ісуса Христа, то, звичайно, прийняли чітку заповідь від Господа про сповіщення дарів Духа через таїнство. Але коли саме Господь дав таку заповідь учням Своїм, у Писанні не вказано. Треба ду­мати, що Господь встановив це таїнство тоді, коли після воскресіння з'являвся перед учнями Своїми й наставляв про Царство Боже.

Поруч зі свідченнями про подання віруючим Св. Духа через рукопо­кладення, містяться в Писанні досить чіткі вказівки на вживання пома­зання, як іншого видимого знаку, для подання віруючим Св. Духа після хрещення. Так, ап. Іоан пише: "Ви маєте помазання від Свято­го і знаєте все... А помазання, яке прийняли ви від Нього, воно в вас за­лишається і ви не потребуєте, щоб вас хто навчав. А що те помазання саме вас навчає про все, бо воно правдиве й нехибне, то як вас навчи­ло воно, у тім пробувайте" (1 Ін. 2, 20, 27). Подібно до цього мовить і Ап. Павло: "Той, Хто нас із вами в Христа утверджує (confirmat), і Хто нас намастив (хршад), то Бог, Який і назнаменував нас і в наші серця дав завдаток Духа" (2 Кор. 1, 21; пор.: Еф. 4, ЗО; 1, 18) [73, С 264-270; 47, С. 425-429; 101, С. 54-58].