Geum.ru

Ця книга розміщена на сайті

Вид материалаКнига
Подобный материал:
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   47
§ 4.5.2. Видима сторона таїнства та невидимі його дії

І. Чинопослідування таїнства миропомазання нескладне. Воно

здійснюється після хрещення. Той, хто здійснює таїнство (як правило, священик) проголошує молитву, у якій просить Господа Бога, Джерело благих, дарувати новохрещеному "печать дару Духа Святого" і "причас­тя святого тіла Христового і чесної крові Христової", зберегти його в по­даному йому освяченні й утвердити у православній вірі, а потім у ви­гляді хреста помазує частини тіла свіжим миром, з проголошенням під час кожного помазання: "Печать Дару Духа Святого, амінь". Істотними знаряддями та діями, що складають видимий бік таїнства, таким чином, є:
  • використання встановленої речовини для таїнства Св. мира;
  • молитва про послання Св. Духа;
  • помазання Св. миром;
  • проголошення слів під час помазання Св. миром.

II. Речовиною для таїнства миропомазання повинно бути миро, ос­вячене єпископами. При цьому, визнаючи миро як єдину речовину для таїнства Православна Церква в усі часи визнавала і визнає його вста­новленням апостольським, а за началом - божественним. Правда, апо­столи подавали благодать Св. Духа на охрещуваних через покладання рук, але в апостольський час було вживане з цією метою і помазання миром чи єлеєм. Є більше підстав гадати, що обидві ці форми рукопо­кладення і помазання вживалося не одночасно, але рукопокладення бу­ло замінене самими ж апостолами, згідно з настановою від Духа істини, миропомазанням тих, хто охрестився. Думка, що така заміна (введення помазання) здійснене апостолами за їхнім розпорядженням і згодою, випливає з апостольських свідчень про новохрещених, як "помазаних від Святого". Ніхто із спадкоємців (тобто наступників) апостолів, що от­римали від них завіт зберігати усні і письмові їхні передання (1 Тим. 6, 20; 2 Сол. 2, 15), не наважився б самовільно допустити таку заміну. У древньоцерковних пам'ятках установлення помазання миром для зве­дення Духа Святого прямо надається апостолам [119, С 95]. Чим була викликана зміна обрядового боку таїнства сповіщення дарів Св. Духа? Зводити на тих, хто охрещувався, Св. Духа могли тільки апостоли (Діян. 8, 12-18). Це було можливо для них на початку ери християнства, коли охрещуваних було ще не так багато. Та з поширенням християнства як самі апостоли, так і їхні безпосередні наступники, єпископи, не могли об'являтися всюди, щоб зразу після хрещення зводити Св. Духа на всіх охрещуваних через рукопокладення. А тому, мабуть, і зболилося Духові Святому, Який перебував в апостолах, замінити покладання рук апос­тольських на новохрещених, іншою, зручнішою дією - миропомазан­ням, так, щоб освячення мира було здійснюване самими апостолами і після їхньої кончини єпископами, а право помазання священним миром

охрещуваних надано було всім пресвітерам. Припускається також, що рукопокладення вживалося і під час поставлення на церковні посади. Звідси, природно, могло виникнути запитання: у чому ж відмінність між рукопокладенням як поставленням на ступінь священства і рукопокла­денням як сповіщенням благодатних дарів, необхідних для утверджен­ня в християнській вірі й житті? Не можна припускати, що апостоли самі не усунули подібних непорозумінь, чи, щонайменше, не дали відповіді на це запитання. Природно, що використання форми миропомазання ґрунтувалося в апостолів саме на подібному припущенні. Саме миро, а не яка-небудь інша речовина, могла бути вибрана тому, що помазання миром відповідало своєму старозавітному прообразу. У Старому Завіті помазували священним миром священиків та царів, таке значення в за­гальному розумінні надається апостолам і християнам (1 Петр. 2, 9; Об. 1,6; 20, 6).
  1. Миро, необхідне для таїнства, повинно бути освяченим. Владу і право освячення мира постанови древніх Соборів надають виключно єпископам, "як послідовникам апостолів, які самі здійснювали рукопо­кладення для подання дарів Св. Духа" (Катех. Таїнства.) [77], "заготов­лення та освячення мира нехай не творить пресвітер" (Карф. соб. 6 пр.) [119, С 95]. Пресвітери здійснюють таїнство, тобто тайне помазання, уже освяченим єпископами миром.
  2. Помазанню освяченим миром передує молитва про послання охрещуваному Св. Духа. Молитва, як необхідна частина миропомазан­ня, входила в чин здійснення таїнства і за апостолів. Ап. Петро та ап. Іоан, готуючись здійснити його над новоохрещеними в Самарії, перш за все молилися за них, як за тих, що прийматимуть Духа Свято­го. Читання молитви, яка передувала помазанню, було звичайним і в древній Церкві. У "Пост, апост." наводиться і сам зразок древньої молит­ви під час миропомазання, причому відзначено: "у ній (тобто в молитві, яка проголошувалася здійснителем таїнства) є сила покладання рук на кожного" (VII, 43-44).
  3. Після молитви здійснитель таїнства "помазує охрещуваного свя­тим миром, зображуючи образ хреста: на чолі, і устах, і ніздрях, і вустах, і обох вухах, і грудях, і руках, і ногах" [154, С 40]. Помазання всіх найго­ловніших частин тіла узаконено було на Вселенських Соборах (II Всел. Соб. 7 пр.; VI Всел. Соб. 95 пр.) [35, С 119; 38, С. 296]. Зрозуміло, чому Церква ввела помазання всіх частин тіла. Через миропомазання пода­ються охрещеним різні дари Св. Духа Божого (Іс. 11, 2-3), необхідні для їхнього просвітлення в істинах віри і росту в житті за духом її, а не один якийсь із них, так само як і в освяченні має потребу все єство людини. А тому і відзначати миром належить не одну якусь частину тіла в охре-

щеного, а всі найголовніші його частини, як знаряддя всіх сил та здібно­стей душі.

Помазання кожної частини має своє символічне значення. Так, по­мазання чола означає, зокрема, освячення розуму та думок, помазання грудей - освячення серця чи бажань, вух і вуст, - освячення почуттів, рук та ніг - освячення справ та всієї поведінки християнина [77].

4. Помазання здійснюється з проголошенням слів: "Печать дару Духа Святого". Підстава для вживання такої здійснювальної формули у словах ап. Павла: "і помазав нас Бог, який і назнаменував нас". Викори­стання її ввійшло в звичай у глибокій древності, так що отці 11-го Все­ленського Собору вказують на ці слова, як на загальновідомі і такі, що давно вже вживаються під час здійснення цього таїнства (7 пр.) [35, С 119]. Значення цих слів (у зв'язку з 2 Кор. 1, 21-22), наступне: Бог пома­зує, тобто нас наповнює Духом Святим, і цим помазанням утверджує нас у вірі в Христа, накладає на нас печать, яка показує, що ми є власністю Божою і зобов'язані вічно служити Богові; дар Духа і є печат­тю Божою в нас. Це вселення Духа є запорукою достовірності, що всі обіцянки про Ісуса Христа, які ще не виповнилися, виповняться незапе­речно [101, С 58-63].

III. Через видиму дію помазання миром очищеному від гріхів під час хрещення подається Дух Святий з Його благодатними дарами, не­обхідними для росту і зміцнення в житті духовному. Так, коли апостоли Петро та Іоан поклали на охрещених Филипом самарян руки свої, ті прийняли Духа Святого: "Тоді на них руки поклали, і прийняли вони Ду­ха Святого" (Дії 8, 17). Під іменем Духа Святого, Якого сприйняли сама­ряни й учні Іоанові, зазвичай розуміють в Писанні Дух, який вдоскона­лює кожного віруючого в житті духовному, взагалі благодать Божу (Рим. 5, 5-8; Гал. 5, 22), яка є необхідною для всіх охрещених, а не для дея­ких лише, чому і покладення рук чи помазання для зведення Духа бла­годаті здійснювалося над усіма охрещуваними. Та часто в Церкві апос­тольського віку подання Духа благодаті поєднувалося з надзвичайними проявами духа в тих, хто сприйняв Дух благодаті, тобто в незвичайних даруваннях, як, наприклад, дар мов і пророцтв в учнях Іоанових. Але надзвичайні дарування Духа тоді були необхідни­ми за особливих обставин часу, чому Духові Святому й зболилося в ок­ремих випадках виявлятися в чудесних зовнішніх об'явленнях, однак не завжди і не у всіх, на котрих апостоли поклали руки. Ап. Павло настав­ляє ефеських християн: "не ображайте Святого Духа Божого, Яким по­кладено на вас печать в день відкуплення" (Еф. 4, ЗО), тобто в день хре-

щення. Цього ж дня ефеські християни одержали відзначення Духом Божим. Ця відзнака - Дух Святий, Який оселився в них, і Його вони не повинні засмучувати. Відзначення Духом в день викупу (від гріхів), ро­бить віруючих храмом Духа Божого: "Ви Божий храм і Дух Божий у вас перебуває, - говорить апостол про християн. - Як хто нівечить Божий храм, того знівечить Бог, бо храм Божий - святий, а храм той - то ви!" (1 Кор. З, 16-17). Дух Божий, Який вселяється в серця віруючих, сприяє здійсненню ними свого спасіння, повертає і зміцнює сили, подані дією таїнства хрещення.

Зокрема, ап. Іоан плодом дії Духа, яка подається в миропома­занні, називає обширне просвітлення розуму віруючих, коли говорить: "Ви маєте помазання від Святого і знаєте все.., як те саме помазання навчає вас". Слова апостола не означають, що помазання Духа відкриває всякому безпосередньо все потрібне для спасіння і робить непотрібним зовнішні настанови (що явно суперечило б усьому по­сланню як настанові переконання і перестороги помазаним; 1 Ін. 2, 24-25), а показує тільки, що зовнішнє виявлення подає свідчення правди і силу. Слово вчення саме собою мертве, а внутрішнє помазання Ду­ха подає відчуття Господньої істини в цьому слові, ширше відчиняє серця і розум людей до сприйняття його, зміцнює моральні сили до втілення вчення в житті, відвертаючи разом з цим від вчення оманли­вого, антихристиянського. Ап. Павло надає дії помазання (у словах "Хто нас з вами в Христа утверджує і Хто нас намастив, то Бог" та ін.) значення утвердження у вірі в Христа і взагалі в благочесті [73, С. 270-280; 101, С 62-68].

§ 4.5.3. Неповторюваність таїнства миропомазання

1. Миропомазання відзначає віруючих печаттю Духа Святого, і оскільки Той, Хто відзначає нас через це таїнство і дає Духа в серця наші, є "Бог, Який зостається вірним, коли ми не вірні, бо не зрікається Самого Себе" (2 Тим. 2, 13), то таїнство миропомазання, як і хрещен­ня, завжди визнавалося Церквою і нині визнається неповторним. Навіть ті, що відійшли від Православної Церкви в розколи та єресі і на­вертаються до Православної Церкви, заново не помазуються, а приймаються лише через покаяння зі зреченням своїх помилок. Через миропомазання ж приєднуються лише ті, котрі, одержавши правильне хрещення, не були миропомазані, як, наприклад, лютерани, кальвіністи та й взагалі всі, хто не має в собі законного, за наслідуван­ням від апостолів, священства і таїнства миропомазання, так само і ті з римських католиків, вірменів і наших розкольників, котрі до навернен-

ня у Православ'я не миропомазані законними єпископами чи пресвіте­рами [35, С 119; 38, С. 296].

2. У Православній Церкві здійснювалося миропомазання Св. ми­ром царів під час вінчання їх на царство, подібно до того, як помазува­лися царі єлеєм святим у старозавітній Церкві, чому і називались пома­заниками Божими (Пс. 89, 21; 1 Цар. 10, 1; 12, 3-5; 24, 7 та ін.) [47, С. 389-425].

Підрозділ 4.6. Таїнство Євхаристії

§ 4.6.1. Поняття про таїнство Євхаристії. Обітниця цього таїнства і його встановлення

За допомогою хрещення людина вступає в благодатне царство Христове таємничо відродженою для нового і святого життя в єднанні (союзі) з Богом. У миропомазанні охрещуваному подається благодать, яка зміцнює його в новому житті і сприяє росту цього життя. Але оскільки життя тілесне не може продовжуватися і розвиватися без їжі та пиття, так і духовне життя потребує відповідної йому їжі. Така їжа по­дається відродженому в євхаристії, чи таїнстві причастя: "Причастя є таїнством, у якому віруючий у вигляді хліба та вина вкушає саме тіло і кров Христову для вічного життя" [77, С. 25].

Христос, готуючи учнів Своїх до усвідомлення та розуміння високих тайн і великих подій, заздалегідь пророкував про них. Так і стосовно євхаристії. Ще до її встановлення Він дав обіцянку про це таїнство під час розмови про хліб життя (Ін. VI гл.). Він говорив: "Я хліб живий, що зійшов із неба: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я - то є тіло Моє, яке Я дам за жит­тя світові" (Ін. 6, 51). У цих словах Ісус Христос подає плоть Свою, людську подобу Свою, з одного боку, як викупну жертву за світ, з іншо­го - як їжу, яка дає віруючим життя вічне. Слова Господа були вищими від розуміння іудеїв, які стали змагатися між собою, говорячи: "Як же Він може дати нам тіла спожити?", тобто ту саме плоть, котру вони бачили перед собою (Ін. 6, 52). Очевидно, вони зро­зуміли слова Його в значенні споживання Його тіла, а не в значенні ду­ховного споживання Христа за допомогою віри. А Ісус Христос не тільки нічим не показав їм, що слова Його треба розуміти не у власному зна­ченні, а навпаки, ще повніше розкрив вчення про споживання Його плоті. Ось ці знаменні слова Боголюдини: "Поправді, поправді кажу вам: якщо ви не будете споживати тіла Сина Людського й пити не будете

крові Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня. Бо тіло Моє - то правдива пожива. Моя ж кров - то правдиве пиття. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому. Як живий Отець послав Мене і живу Я Отцем, так і той, хто Мене спо­живає, і він житиме Мною" (Ін. 6, 53-57).

Обітницю про дарування вірним Своїм духовної їжі - плоті та крові Своєї - Господь виконав в ніч Своїх спасительних страждань на тайній вечері з учнями Своїми, установивши і навіть видимо здійснивши саме

таїнство євхаристії. Євангелісти розповідають про це так: "Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб і поблагословив, поламав і давав Своїм учням і сказав: "Прийміть, споживайте це тіло Моє". А взявши чашу і подяку вчинивши, Він подав їм та ска­зав: "Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового

Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!"" (Мф. 26, 26-28; пор.: Марк. 14, 22-24). Майже схоже зі св. Лукою розповідає про встановлення євхаристії і ап. Павло: "Бо прийняв я від Господа, що й вам передав, що Господь Ісус тієї ночі, як виданий був, узяв хліб, подя­ку віддав, і переломив, і сказав: "Прийміть, споживайте, це тіло Моє, що за вас ламається (у єв. Луки - що за вас

віддається); це робіть на спомин про Мене!" Так само і чашу взяв Він по Вечері й сказав: "Ця чаша Новий Завіт у Моїй крові (у єв. Луки у Моїй крові, що за вас проливається); це робіть на спомин про Мене"" (1 Кор. 11, 23-25; Лук. 22, 19-20). За всієї глибини й незбагненності таїнства євхаристії, учні Господа прийняли встановлення таїнства і, зокрема, слова встановлення без непорозуміння та подиву, а це передбачає, що вони були підготовлені до нього обітницею Спасителя про його встанов­лення [73, С 280-285; 47, С. 459].

§ 4.6.2. Видимий бік таїнства

Основоположник євхаристії Господь Ісус Христос звелів приготува­ти для вечері "особливе місце", і учні приготували його в просторій і "прибраній" кімнаті. Так і в Церкві Христовій таїнство євхаристії здійснюється не в будь-якому місці, а в освяченому храмі, істотну при­належність якого складають престол і антимінс. "Без антимінса ніяк не можливо принести безкровну жертву" [84, С 79]. Богослужіння, під час якого здійснюється євхаристія, є літургією, без котрої яким-небудь

іншим чином здійснення цього таїнства також неможливе. У самому ж здійсненні таїнства євхаристії до видимого боку істотно належить: вжи­вання встановленої речовини, що відповідає поняттю про тіло і кров, і молитовне здійснення вечері (здійснювальні слова і дії євхаристії).

І. Речовинами в таїнстві євхаристії є хліб та вино. Підстава для вживання цих речовин знаходиться в історії встановлення таїнства. Хліб та вино за своїми властивостями відповідають невидимому в євха­ристії тілу і крові Христовим, істинній їжі та істинному питтю.

Зокрема, стосовно хліба євхаристії передусім потрібно зауважити, що, оскільки він означає єдине тіло єдиного Ходатая Христа Господа, а спілкування вірних в таємничому хлібі вказує на поєднання їх і з Хрис­том, і між собою в єдине тіло, то, власне, для таїнства повинен використовуватися хліб єдиний, а не багато: "Тому що один хліб, одне тіло, нас багато, бо ми всі спільники хліба одного" (1 Кор. 10, 17). Ісус Христос під час встановлення цього таїнства "взяв хліб і поблагословив, і поламав (один, а не два, чи три), і давав Своїм учням..." (Мф. 26, 26).

Хліб для таїнства повинен бути пшеничний, за прикладом євха­ристії Христової, бо хліб такий вживався іудеями в дні Ісуса Христа, та­кий вживала завжди Церква для таїнства і, наскільки це можливо, кра­щий, чистий як за самою речовиною, з якої готується, так і за способом приготування. Цього вимагає святість та велич таїнства.

Тривалий час в Церкві не виникало ні непорозумінь, ні вагань з при­воду того, квашений чи прісний хліб повинен бути вживаний для євха­ристії: всюди і багато віків на сході й на заході вживали кислий хліб. Ви­нятком були лише евіоніти (II в.), потім вірмени (з VII ст.). Але в XI ст. стало відомим на Сході, де вживався і дотепер вживається для євха­ристії кислий хліб, що Західні Церкви повсюди ввели у вжиток для цьо­го таїнства опрісноки. Історична правда, однак, на боці вживання в євхаристії кислого хліба, а не опрісноків. У Євангеліях прямо не сказано про хліб вечері Христової чи був він кислим, чи опрісненим. Євреїв закон зобов'язував вживати опріснений хліб тільки і виключно в дні своєї пасхи (з вечора 14 і по вечір 21 ніса­ну), забороняючи протягом цього терміну вкушання кислого під загро­зою смерті (Вих. 12, 15-20; Лев. 23, 5-7). У рік розп'яття та смерті Вику­пителя іудеї святкували (здійснювали) пасху добою пізніше, ніж здійснював вечерю зі Своїми учнями Ісус Христос. Єв. Іоан прямо засвідчує, що Ісус Христос здійснив Свою пасхальну вечерю раніше свята пасхи (Ін. 13, 1), а іудеї, що привели Ісуса Христа вранці в п'ятни­цю від Каяфи до Пілата вже після здійснення Ним пасхи зі своїми учня­ми не ввійшли до Преторії, щоб не опоганитись, а щоб їсти пасху (Ін. 18, 28). Отже, до того часу іудеї ще не їли пасхального агнця. Якщо ж Ісус

Христос здійснив Свою вечерю і встановив таїнство євхаристії до свят­кування іудеями пасхи і днів опрісноків, то це дає підставу заключити, що Він під час Свого встановлення євхаристії вжив хліб, який зазвичай вживався в іудеїв під час днів не пасхальних, тобто квашений хліб, а не опрісночний.

Правда, перш ніж установити таїнство, Він здійснив старозавітну пасху за звичаями та іудейським законом, що передбачає і вживання агнця, і опрісноків. Але якщо і визнати, що під час здійснення старо­завітної пасхи вживані були опрісноки, то чи випливає звідси, що і таїнство Нового Завіту Ісус Христос встановив на опрісноках, що мали у Старому Завіті особливе обрядове значення? Чи не природніше дума­ти навпаки, що, здійснивши пасху на опрісноках, таїнство Нового Завіту Господь встановив на новій речовині, на хлібі квашеному? Деякі підтвердження цьому можна побачити і в тому, що євангелісти та ап. Павло хліб, вживаний Спасителем під час встановлення євхаристії,

називають словом (грец. - піднімаю), а це найменування хліба, який піднявся і викис, тобто квашеного. Хліб неквашений в Пи­санні називається або просто опрісноком, опрісноками, або ж і "хлібом", але неодмінно з прикметником "опрісночний"

(Числ. 6, 19; Вих. 19, 2; Лев. 2, 4; 7, 25; Суд. 6, 20).

У дні апостолів євхаристії здійснювалися на квашеному хлібі і в цьому випадку апостоли, без сумніву, наслідували приклад Спасителя. Євхаристія тоді часто здійснювалася в різний час і в різних місцях (Діян. 2, 42-46; 20, 7; 1 Кор. 19, 16 і т. ін.; 11, 20 та ін.), і ніде не зга­дується, щоб для неї були приготовлені особливі хліби опрісноки. Крім того, у книзі Діянь відмічено, що апостоли разом з учнями в Троаді ла­мали хліб, тобто здійснювали в день недільний через сім днів після днів опрісночних (Діян. 20, 6-7), коли зовсім не було у вжитку опрісноків. У євхаристії брали участь тоді й усі новонавернені до Христа, а іудеї не погодилися б сприймати таїнство на опрісноках впродовж усіх днів (Діян. 2, 42-46), поки апостолами не було вирішено, як дивитися на за­кон Мойсеїв.

Історія панівної Церкви свідчить, що хліб для здійснення євхаристії зазвичай запозичений був із приношень (просфора) народу, котрий, без сумніву, підносив звичайний хліб, бо ж він призначався заодно і для

вечер любові, і для допомоги бідним (1 Кор. 11, 21-22). Древні письменники хліб, який вживався для євхаристії, називають звичайним квашеним хлібом (латинські panis usitatus, тобто це

хліб, який звичайно споживався, а також fermentum, тобто квашений хліб). А Трульський Собор (II прав.) суворо заборонив клірові й мирянам брати опрісноки, які подавали іудеї. Якщо не можна було навіть брати християнам від іудеїв опрісноки (а за 70 Ап. прав., і споживати іудейські опрісноки), то чи не вважала древня Церква їх вживання ще більш не­доречним у такій священнодії, як євхаристія? [119, С 101]

Друга речовина для євхаристії - виноградне вино. Виноградне ви­но вжив під час встановлення таїнства Сам Спаситель, як показують Його слова: "Кажу вам, що віднині не питиму Я від плоду виноградного до того дня, як новим буду пити його в Царстві Божому!" (Марк. 14, 25; Мф. 26, 29). Оскільки вино євхаристії повинно уявлятися кров'ю Хрис­товою, то воно повинно бути червоним. У Палестині і взагалі на Сході звичайно та переважно вживалося червоне виноградне вино (Бут. 49, 11; Втор. 32, 14). Вино виноградне не повинно бути змішаним з будь-якою рідиною, а становити собою чисте, нерозведене породження ви­ноградної лози. Вже під час здійснення таїнства вино поєднується з во­дою, що, за звичаєм східним (Притч. 9, 2) і за свідченням передання, здійснив на тайній вечері й Ісус Христос. Поєднанню вина з водою на­дається Церквою й особливе знамення, а саме під час хресних страж­дань Христових із пробитого ребра Його стекли кров і вода.

II. Євхаристія здійснюється на божественній літургії - священнодії, через яку Св. дари, уже посвячені Богу на жертовнику (у проскомидії), після перенесення їх під час великого виходу на престол, на якому дією Духа Божого перетворюються в тіло та кров Христову. Вони приносять­ся Богові як жертва за живих і померлих і сприймаються віруючими в ім'я освячення душі й тіла, здійснюється в останній частині літургії -літургії вірних. Хліб і вино перетворюються в тіло та кров Христову, ко­ли служителем тайни після проголошення хвали і подяки Богові за всі незліченні Його благодіяння, об'явлені в творенні, промислі і, особливо, в посланні до нас Сина - Спасителя світу:

1. Проголошуються установчі слова встановлення таїнства: "...прийміть, їжте... і пийте від неї всі..." У цих словах виражається воля Спасителя про перетворення хліба й вина в Його тіло та кров, і" за Йо­го всемогутнім наказом, - говорить Св. Іоан Дамаскін, - так буває і бу­де (тобто здійснюватися перетворення, хліба й вина) до того часу, коли прийде; бо так сказано: до того часу, коли прийде" [139, С 290]. Разом із тим, слова ці і є спасительною заповіддю, згідно з якою служителі вівтаря насмілюються і без якої ніколи б не насмілювалися приступити до священнодії настільки великого і страшного таїнства. Помилково бу-

ло б, отже, надавати цим словам лише інформативне значення.

2. Закликає на дари Духа Святого, як Звершителя перетворення молитвою і словами: "Пошли Духа Твого Святого на нас і на ці дари".

3. Благословляє трикратно святі дари зі словами: "... і сотвори цей хліб пречистим тілом Христа Твого, Амінь. А те, що в чаші цій - чесною кров'ю Христа Твого, Амінь. Перетворивши Духом Твоїм Святим. Амінь, Амінь, Амінь", (чин. літург. св. Іоана Златоуста; майже тотожні слова благословення є і в літургії Василя Великого). Освячення дарів, таким чином, починається євхари­стичною молитвою, продовжується повторенням установчих слів Спа­сителя і закінчується закликанням Святого Духа й благословенням дарів: хай діє над ними сила Божа. Таємниче перетворення їх поєднується з усіма трьома діями, але після проголошення слів молит­ви: "... і сотвори хліб цей...", очевидно, той, хто священнодіє, має перед собою хліб, який ще не став тілом Христовим, освячення якого лише по­чалося. Але коли здійснене благословення, той, хто священнодіє, зем­ним поклоном виявляє благоговіння до тіла та крові Христових. Така віра базується на свідченнях Писання про встановлення євхаристії. Євангелісти вказують, що Ісус Христос, здійснюючи вечерю Свою, не просто подав апостолам хліб та вино, а перш за все вчинив подяку (Лук. 22,19), дякуючи (1 Кор. 11, 24) і поблагословивши (Мф. 26, 26; Марк. 14, 22), тобто здійснив молитовну та освятительну дії, після чого хліб і ви­но перестали бути простим і звичайним хлібом та вином, і після подяки подав їх учням як пречисте тіло та як пречисту кров, заповідаючи це ро­бити на Його спомин. An. Павло євхаристичну чашу називає чашею благословення, яку благословляємо. Ось тому вдячна молитва, слова встановлення таїнства Спасителя і закликання Св. Духа на запропоно­вані дари для освячення їх і перетворення, містяться і в євхаристичній молитві (каноні) всіх інших літургій. Зберігаючи незмінним установлен­ня в євхаристії вина, під час підношення поєднаного з водою, Церква ще в древності засудила як тих, які зовсім не вживали в євхаристії ви­на, а одну воду (енкратити та маніхеї), так і тих, які, навпаки, вживали для таїнства тільки одне вино, без поєднання з водою (вірмени) [73, С
285].