Geum.ru

Ця книга розміщена на сайті

Вид материалаКнига
Подобный материал:
1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   47
§ 5.2.7. Тіло воскресіння та його властивості

Тіло воскресіння буде таким же за своєю сутністю, яким володіє і з котрим поєднана душа людини за часів земного життя. Воно матиме ли­ше нові, істотно відмінні від теперішніх властивості.

1. Тотожність майбутніх тіл за сутністю зі справжніми передба­чається самим поняттям "воскресіння" wabracng, що означає, власне, підняття, повстання (того, що впало). Ісус Христос воскрес із гробу в Своєму власному тілі, яке було розп'яте, пробите списом і покладене в гріб. У цьому тілі Він об'являвся після Свого воскресіння. Так само Він

навчав і про воскресіння нашого справжнього тіла. Слова Його: "Ті, що в гробах перебувають, почують голос Сина Божого і встануть..." - вказу­ють, що воскресіння є відновленням тіла, переданого землі, тобто того, котрим володіла душа під час свого земного життя. Ап. Павло вислов­люється про воскресіння так: "Хто воскресив Ісуса з мертвих, Той, Хто підняв Христа з мертвих, оживить і смертні тіла ваші" (Рим. 8, 11). "Му-сить-бо тління оце зодягнутись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя" (1 Кор. 15, 5). Це смертне, це тлінне, тобто тіло, яким душа володіє в теперішньому житті, а не будь-яке інше, мусить зодягнутися в нетління і безсмертя.

Так навчала про тіло воскресіння і древня Вселенська Церква, ви­ражаючи своє міркування про це з приводу псевдовчення Орігена. Оріген висловлював думку, що нам буде дане тіло, зовсім не схоже на нинішнє, а тіло духовне, ефірне, яке не можна ні побачити, ні відчути, і яке не має ваги. Проти широкого розповсюдження такої думки на V-му Вселенському Соборі визначено: "Хто стверджує, що тіло Господа після воскресіння стало ефірним і набуло сферичної форми і що такими тіла­ми під час воскресіння зодягнуться й усі розумні істоти; хто стверджує, що як Христос залишив Своє земне тіло, так і всі розумні істоти не бу­дуть мати у воскресінні тіл, подібних до справжніх, - хай піддасться той анафемі" [37, С 537].

Однаковість за сутністю тіл воскресіння зі справжніми тілами дає підстави гадати, що й після воскресіння не знищиться різниця статі вос­креслих, бо стать жінки не є недоліком, а Богом створеною природою [16]. Стосовно того, чи збережеться різниця у віці, у древності одні вис­ловлювалися ствердно (Об. 20,12-13), інші ж вважали, що всі тіла вста­нуть у віці повної досконалості (Еф. 4, 13).

2. Якщо за значенням тіло воскресіння, буде тотожне з минулим земним тілом, воно буде зовсім відмінне від останнього за своїми влас­тивостями й станом. У Писанні даються вказівки про властивості вос­креслих тіл в євангельських зображеннях воскреслого Господа Ісуса та у визначенні майбутніх якостей воскреслих тіл порівняно з теперішніми в словах апостола Павла: "Сіється в тління - в нетління встає, сіється в немочі - у силі встає, сіється тіло звичайне - встає тіло духовне" (1 Кор. 15,42-44).

Тіла будуть нетлінними. Під нетлінням перш за все потрібно ро­зуміти здатність тіла не перетворюватися на порох, розкладаючись на свої основні елементи. Воно буде, отже, за самою природою своєю про­тистояти руйнівній силі смерті, тобто перебувати в стані неможливості вмерти, як говорить Спаситель: "Ті, що будуть достойні того віку й вос-

кресіння з мертвих... - ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони Ангелам" (Лук. 20, 35-36). Така властивість тіл воскресіння передбачає, що їм бу­дуть цілком чужі будь-якого роду хвороби й поступовість вмирання, яке приходить до нас у старості. Тайноглядач говорить, що на новій землі ні плачу, ні крику, ані болю, ані хвороби вже не буде (Об. 21, 4) як і під час райського життя людини. Передбачається також, що нетлінні тіла вос­кресіння не будуть мати потреби в звичайних їжі та питті для підтримки своїх сил. Ап. Павло говорить: "їжа для черева і черево для їжі, але Бог одне й друге понищить" (1 Кор. 6, 13; пор.: Об. 7, 16). Так само і стосов­но шлюбу воскреслі будуть подібні до ангелів (Мф. 22, ЗО).

Тіла воскресіння на противагу нашим земним тілам, тілам немочі, будуть сильними. Неміч, тобто безсилля нашого тіла, виражається в то­му, що воно не може виносити довгої напруги своїх сил, постійно вима­гаючи відпочинку, сну й харчування для зміцнення сил і дуже часто зму­шує духа відмовлятися від доведення до виконання його високих почи­нань. Дух бадьорий, тіло ж немічне. Противагу такій немочі земного тіла воскресіння потрібно вбачати в повноті його життєвих сил і нескінчен­ності їх енергії. Тіло воскресіння не буде знати втоми і, отже, відчуття потреби у відпочинку та сні, у їжі та питті. Невичерпна повнота сил, яки­ми володітиме тіло воскресіння, утворить те, що в царстві слави не бу­де ні немічних старців, ні немовлят, що потребують догляду.

Воскреслі тіла будуть духовними, а не душевними, як теперішні тіла. Є тіло душевне і є тіло духовне, говорить апостол (1 Кор. 15, 44). Теперішнє тіло є переважно тілом душевним, пристрасть стала невід'ємною властивістю тіла людського, і між духом і тілом іде безпе­рервна боротьба (Гал. 5, 17); тіло полонить душу, змушуючи її підкоря­тися низьким чуттєвим потягам (Рим. 7, 23) і утискує й затьмарює чис­то духовні захоплення; коротше, воно є тілом пристрасним. Тіло вос-кресле буде духовним, безпристрасним: у ньому не тільки вказана бо­ротьба припиниться, а й знищиться сама можливість виникнення при­страсті, й воно стане покірним знаряддям духу. Разом з тим воно стане духовним у значенні легкості й тонкості і з фізичного боку. Можливість такого одухотворення тіла не повинна давати будь-чого незручного чи не сприйнятого, оскільки у матеріальному світі існують різні ступені ма­теріальності, переходи матерії з одного стану в інший. Об'явлення Гос­пода після воскресіння перед Своїми учнями при зачинених дверях дає нам деякі уявлення про те, в чому полягатиме одухотворення матерії нашого тіла. Воно втратить свою грубість, дебелість, зробиться тонким і проникливим, а внаслідок цього й більш вільним від умов простору. І ап. Павло говорить, що воскреслі і ті, що залишаться живими після сприйняття тіла воскресіння, захоплені будуть на хмарах і стрічатимуть

Господа в повітрі. Тим не менше найменування тіла духовним не озна­чає, що тіло буде повітряним чи ефірним.

Нарешті, тіла воскреслих будуть славними: Господь Ісус змінить тіло смирення (приниження) нашого так, що воно буде подібне до слав­ного тіла Його (Филип. З, 21), постане в славі. Славу тіл воскресіння потрібно вбачати перш за все в тому, що вони будуть обдаровані всіма доступними для природи тіла досконалостями і разом з тим від них за­брано буде приниження, тобто всі недоліки нашої тілесної природи і між ними - тління, неміч, душевність. Але досконалість тіла і свобода від усіх тілесних недоліків належатиме всім воскреслим - і праведникам, і грішникам. Тому славу воскреслих тіл недостатньо розуміти лише в цьому значенні. Безсумнівно, причина більшої чи меншої слави тіла бу­де полягати в моральному стані самої людини. Та коли моральна дос­коналість є основою майбутньої слави воскреслого тіла, то сутність слави, що буде належати воскреслим тілам, можна вбачати у відобра­женні ступеня моральної досконалості духа в тілі. Що ж стосується то­го, яким видимим для всіх способом виявиться слава тіла воскресіння, то Писання часто подає славу як світло (Вих. 34, 29; 2 Кор. З, 7; Мф. 17, 2; Діян. 9, 3-8). Спаситель дав обіцянку, що праведники, мов сонце, за­сяють у царстві Отця свого (Мф. 13, 43). Базуючись на таких вказівках Писання, під славою тіл воскресіння можна розуміти їх світлоносність, сутність якої, однак, ми не можемо уявити.

Слава, яка належатиме воскреслим тілам, матиме різні ступені, так само як відмінними є ступені моральної досконалості кожної окремої людини: "Інша слава для сонця, - говорить ап. Павло, - та інша слава для місяця, та інша слава для зір, бо зоря від зорі відрізняються сла­вою". Так само й воскресіння мертвих (1 Кор. 15, 41-42).

Перераховуючи всі вказані властивості тіл воскресіння, ап. Павло мав на увазі праведників, але не говорив про те, якими будуть воскреслі тіла грішників. Потрібно, однак, вважати, що всі тіла воскреслих - і пра­ведників, і грішників - будуть володіти однаковими досконалостями своєї природи. Зокрема, і тіла грішників, без сумніву, стануть нетлінни­ми і сильними в значенні властивості (тобто здатності) протистояти смерті, руйнівним силам стихій, не мати потреби у відпочинку, їжі та питті. Не може бути сумніву також і в духовності тіл грішників. Безсмерт­не тіло не може бути за своїм складом і властивостями таким же, як на­ше теперішнє тіло. Що ж стосується властивості слави воскреслих тіл, то в славі, у значенні досконалості тіла воскресіння не можна відмови­ти тілам грішників, хоча ці досконалості подібні до коштовної пов'язки на зігнилій рані, - не славу, а вічний сором дадуть для духу, що ним во­лодіє. Без сумніву, тіла грішників будуть також здатними відображати на

собі моральний стан духу, вічний доказ морального їх падіння [47, С. 403-416].

§ 5.2.8. Кінець світу

З воскресінням мертвих і зміною живих настане кінець світу. Під кінцем віку чи світу в ученні Одкровення та Церкви розуміють не справжнє зруйнування та знищення його, а тільки перетворення, онов­лення, таку зміну стану всесвіту, що він з'явиться в новому, кращому й досконалішому вигляді, відповідному до прославленого стану його май­бутніх мешканців. Така зміна в стані матеріального світу, передба­чається та вимагається зв'язком, у якому перебувають долі світу ма­теріального з долями людей. Світ у теперішньому стані сповнений зла, і людині він дає безліч різноманітних скорбот і страждань. Але зло ви­падкове у світі, воно є наслідком гріха. Тому зі знищенням гріха й смерті та зведенням людини в стан досконалості тілом повинні бути знищені й пагубні наслідки, зумовлені живим гріхопадінням людини. Світ у те­перішньому його стані не може бути пристойним, блаженним і вічним помешканням для людей, які воскреснуть з прославленими тілами.

Учення про кінець існуючого світу й появу нових неба та землі сповіщалося ще в Старому Завіті.

Так, Псалмоспівець про теперішні створені Богом небо та землю говорить: "Позникають вони, а Ти будеш стояти... І всі вони, як одяг, за­гинуть. Ти їх зміниш, немов те вбрання, - і минуться вони" (Пс. 102, 27). У пророка Ісаї сповіщається: "Бо ось я створю нове небо та землю но­ву, і не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце" (Іс. 65,17; пор.: 13, 9-13; 51; Іоіл. 2, 10,30-31).

Окремими рисами вчення про кінець світу розкривається і в Ново­му Завіті. Ісус Христос під час пояснення притчі про пшеницю та кукіль говорив: "Жнива - кінець віку" (Мф. 13, 39-40). Стверджуючи дійсність кінця світу, Він передзображував і ті грізні та незвичайні потрясіння, які стануться на небі й на землі перед кінцем світу: "... і зараз по скорботі тих днів (тих, що перед другим пришестям Його), сонце затьмариться (грец.- саме померкне), і місяць не дасть свого світла - звичайного його сяйва, звичайно, тому що сам більше не буде одер­жувати його, і зорі попадають з небес, і сили небесні порушаться" (Мф. 24, 29). У Луки 21, 25: "І будуть ознаки на сонці, і місяці, і зорях, і триво­га людей на землі, і збентеження від шуму моря та хвиль". Останнє за­темнення сонця та місяця не буде простим місячним та сонячним за­темненнями, які ніколи не бувають разом, одночасно, а це буде цілко­вите припинення світла сонячного, за яким конче настане затемнення

місяця. Падіння зірок (у власному значенні зірок, а не метеорів) можна розуміти в тому значенні, що вони поступово, одна за другою будуть нібито зриватися з небосхилу, з тих місць, на яких протягом віків звикли бачити їх міцно прикріпленими й нерухомими, що поєднається з цілко­витим погашенням їх світла й щезанням з очей в світовому просторі. Нарешті, сили небесні порушаться, тобто досягнуть (набудуть) хаотич­ного руху ті космічні сили, завдяки дії яких зберігається світова гармонія (наприклад, сила тяжіння), і які підтримують відносини небесних світил між собою і стосовно землі (статути неба). Спаситель же говорив: "Не­бо і земля проминеться, але не поминуться слова Мої" (Мф. 24, 35), тобто вся сукупність творіння зміниться за образом буття свого, а сло­ва Спасителя - ні.

У такому ж значенні навчали про кінець світу й апостоли. Ап. Пет­ро розкривав це вчення з приводу появи нахабних хулителів, котрі гово­рили: "... де обітниця приходу Його? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння..." (2 Петр. З, 3-4). Вказавши глузіям і насмішникам, що первісний світ загинув у хвилях потопу (2 Петр. З, 6), апостол попереджує, що нинішні небо та земля тим же Словом заховані й зберігаються для вогню на день суду й заги­белі безбожних людей (2 Петр. З, 7), - до того часу, поки будуть мати ціну в очах Божих. Та прийде день Господній, як злодій вночі, коли з гур­котом небо мине, а стихії розпечені рухнуть, а земля та діла, що на ній, погорять... (2 Петр. З, 10). Слова апостола показують, що грізна зміна зі світом станеться в день Господній, день суду й загибелі безбожних лю­дей, тобто в день рішучого визначення участі грішників. Предметом пе­реміни будуть небо, стихії, земля та діла, що на ній. Вираз "коли з гур­котом небо мине" дає зрозуміти, що під небом розуміють тіла, розміщені на зоряному небі; "стихії" звичайно означають початкові прості речови­ни світу (Прем. Сол. 7, 17); "земля і діла, що на ній" - означають нашу планету і все те, що на ній знаходиться: природу й мистецтво, царство рослин, мінерали, тварини, міста й будинки (але не люди), взагалі всі необхідні частини земного живого світу (пор.: Авв. 2, 13), - все буде до щенту зруйновано. Знаряддям майбутнього оновлення всесвіту послу­жить вогонь. Дія цього вогню - "вогняного потопу", "вогняної ріки" - по-лягатиме не в остаточному винищенні, не в рішучому знищенні ма­теріального світу, а тільки в оновленні, очищенні його. Сам апостол майбутнє руйнування світу порівнює з потопом, який знищив древній світ (2 Петр. З, 6), і прямо говорить: "Ми дожидаємо неба нового й нової землі, що правда на них перебуває" (2 Петр. З, 13), тобто нового неба, а не іншого неба, нової землі, а не іншої землі очікуємо. Слова "в них же

правда живе" дають можливість бачити, що переміна для теперішнього неба й теперішньої землі потрібна тільки така, щоб не було в них не­правди, не залишилося нічого з того хаотичного та шкідливого, що в них було принесено гріхом людини.

Ап. Павло навчає, що все живе, тобто весь світ матеріальний сумує і співчуває навіть дотепер, і очікує Одкровення синів Божих з надією, що звільниться від роботи тління у свободу слова чад Божих, подібно до того, як і ми самі в собі сумуємо, чекаємо з надією викуплення тіла на­шого (Рим. 8, 21-23), тобто воскресіння тіл. Слова апостола показують, що уславлення природи буде складатися не зі знищення світу, а звільнення від рабства тління та суєти, і станеться це не раніше, ніж прославлення синів Божих. За словами того ж апостола, "минає стан світу цього" (1 Кор. 7, 31), але не світ, його сутність чи природа.

Тайноглядач пише, що він бачив, як від лиця Того, Хто сидить на престолі, бігло небо й земля (Об. 20, 11), тобто в нинішньому їхньому стані, і побачив він нове небо й нову землю: перше бо небо та перша земля пролинули, і моря вже не було. Новий Єрусалим, побачений ним, приготовлений був як наречена, прикрашена для чоловіка свого, і про нього було сказано йому: "Оце оселя Бога з людьми, і він житиме з ни­ми" (Об. 21, 1-3).

Отже, за чітким ученням Одкровення, дійсно настане Господнього дня кінець світу - стихійних неба та землі, кінець не в значенні цілкови­того знищення, а зміни чи оновлення світу за допомогою чи за сприян­ня вогню. Із минулих неба та землі і замість них з'являться нове небо й нова земля, які існуватимуть вічно, ,не підлягаючи новим потрясінням: у них не буде полону тління, як нетлінними стануть тіла воскреслих, і жи­тиме правда.

Спроба розв'язати питання про кінцеву долю світу трапляються і в природних релігіях, і філософії, а останнім часом цьому питанню приділяє увагу і природознавство. Як у древності, так і тепер думка про кінець світу здавалася й здається для мислення цілком сприйнятною: світ, створений із складних та руйнівних речовин, колись одержав нача­ло (тобто початок), отже може й закінчити своє буття в теперішньому його вигляді. Тим більше природно так думати, що світ у теперішньому його стані весь лежить у злі. Безвідрадною була б доля людини, якби все це зло залишилося навічно. Про кінець світу й появу нових світів, нових неба та землі говориться в релігійних сказаннях брахманізму (пізнішого), у персидській релігії (зороастризм), єгипетській, у міфології германців. Необхідність будь-якого світового перевороту (катастрофи) для початку кращого порядку речей визнавали й деякі з древніх філо­софів, причому охоче поділялася та думка, що теперішній світ буде зни­щений вогнем (Геракліт, стоїки, Платон, Сенека). Новітнє природознав-

ство пробує розв'язати те ж саме питання на підставі даних так званої позитивної науки (астрономії, геології, фізики, географії). З'явився й існує цілий ряд гіпотез, які передбачають, що всесвіт повинен або по­ступово прийти до свого кінця, або раптово загинути від дії тих чи інших природних сил, причому більшістю з них передбачається і припус­кається, що замість зруйнованих, тобто загиблих, з'явиться нове небо й нова земля. Природознавство в розв'язанні цього питання у зв'язку з нинішнім станом науки, звичайно, не може йти далі здогадів та більш чи менш вірогідних припущень. Але стверджуючи, що теперішній всесвіт буде мати кінець і замість нього можуть виникнути нове небо та нова земля, ця наука стверджує ту ж істину, яку сповіщало Одкровення ще задовго до появи наукового природознавства [47, С. 486].

§ 5.2.9. Загальний суд. Його дійсність та спосіб здійснення

Після воскресіння мертвих та оновлення світу Господь Ісус Христос під час другого Свого пришестя здійснить суд - суд загальний, відкри­тий та урочистий, правосудний і страшний, рішучий і останній. Тоді на­стане праведне віддання кожному згідно з його вчинками, і долі всіх лю­дей будуть визначені на цілу вічність.

1. Дійсність майбутнього всесвітнього суду передбачалася ще в старозавітному Одкровенні (особливо Дан.7, 9-14), але чіткіше та зро­зуміліше стверджується в Новому Завіті. Ісус Христос навчав: "Прийде Син Людський у славі Свого Отця з Ангелами Своїми, і тоді віддасть кожному згідно з ділами його" (Мф. 16, 27). Під час бесіди з учнями на горі Оливній Він зобразив і сам суд з усіма його наслідками, який буде здійснений Ним (Мф. 25, 31-46). У багатьох притчах, закликаючи до ви­конання волі Отця небесного, Він також вказував на суд, який буде, на­приклад, у притчах про пшеницю і кукіль, про невід (Мф. 13 гл.), про невірних домоправителів, про таланти (Мф. 25 гл.). An. Павло пророку­вав в Афінському ареопазі: "Бог визначив день, коли хоче судити по правді ввесь світ..." (Діян. 17, 31; пор.: Іуд. 14-15 гл.). Цей великий день він називає днем гніву та одкровення праведного суду Божого (Рим. 2, 5)-

2. Про спосіб здійснення останнього суду нам відкрито багато під покривом чуттєвих образів, розуміння яких доступно нашому розумінню лише частково.

Вершителем суду Одкровення подає Господа Ісуса Христа. Сам Він свідчив: "Бо Отець і не судить нікого, а весь суд віддав Синові. Він дав Йому силу чинити і суд, бо Він - Людський

Син" (Ін. 5, 22, 27). Справу викуплення призначено було здійснити Сину Божому. Тому ж Сину Божому, що Він є Сином людським, належить здійснити, звичайно, у поєднанні з волею Бога Отця, і суд над родом людським. "І Він (воскреслий Христос) нам звелів, - говорить ап. Петро,

- щоб народові ми проповідували та засвідчили, що то Він (Ісус Хрис­тос) є призначений Богом суддя для живих і для мертвих" (Діян. 10, 42). Ап. Павло навчає, що Бог буде судити таємні речі (тобто вчинки) людей через Ісуса Христа (Рим. 2, 16; Діян. 17, 31).

Під час здійснення суду над світом Господь Ісус Христос, як Цар, що прийшов вимагати звіту у своїх рабів (Лук. 19, 12-15), сяде на пре­столі слави Своєї, оточений ангелами (Мер. 25, 31), і престол великий буде (Об. 20, 11). Престол слави, без сумніву, є образним поданням царського достоїнства Ісуса Христа, яке в повній своїй славі відкриється перед воскреслими й зібраними для суду людьми (так са­мо, як і згаданий у 2 Кор. 5, 10 суд Христовий). Під час здійснення суду виконавцями волі Царя та Судді всесвіту будуть ангели. У притчі Спа­сителя про пшеницю та кукіль сказано, що перед кінцем світу женцями стануть, що пошле Син Людський ангелів Своїх і зберуть від Царства Його всі спокуси й тих, хто чинить беззаконня (Мф. 13, 39-41; пор.: 24, 31), ангели повиходять і вилучать злих з-поміж праведних (Мф. 13, 49); ангелам надається влада приведення до виконання божественного ви­року над грішниками - вкинення їх до печі вогненної (Мф. 8, 12; 13, 42; 13, 50 та інші).

Є в Писанні вислови, у котрих участь у суді приписується і людям

- апостолам і взагалі святим. Так Ісус Христос обіцяв апостолам: "Прав­диво кажу вам, що коли, при відновленні світу, Син Людський засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванад­цять престолів, щоб судити дванадцять племен Ізраїля" (Мф. 19, 28; пор.: Лук. 22, ЗО).

Ап. Павло пише: "Хіба ви не знаєте, що святі світ судитимуть?" (1 Кор. 6, 2). Але судити живих і мертвих буде Сама Боголю­дина, якій Бог Отець дав увесь суд. Обіцянка ж того, що апостоли ся­дуть на дванадцяти престолах, є лише образною вказівкою на те, що вони під час загального суду будуть особливо піднесені над усіма як найближчі до Царя-Судді особи, будуть завдяки цій перевазі розділяти з Ним славу суду та царства. Що ж до суду й засудження ними дванад­цяти колін Ізраїля, то участь їхня у цьому повинна обмежитися тим, що вони судитимуть згідно з добрим прикладом морального свого життя та діяльності взагалі грішників з усіх народів і перш за все своїх сучасників, особливо тих із синів Ізраїля, хто не вірив. Але оскільки, крім дванадця-

ти колін Ізраїля, залишаться ще багато народів та племен, які стануть перед всесвітнім судом, то не лише апостоли, а взагалі всі святі змо­жуть судити світ, тобто будуть ніби живими скрижалями закону Христо­вого, згідно з яким здійснюється суд, засвідчуючи цим можливість для людини досягти спасіння, і тим покажуть грішникам, що зла воля приве­ла їх до засудження.

Підсудними на загальному суді будуть усі люди - грішні та пра­ведні, християни й нехристияни, живі й мертві, і не тільки люди, а й грішні, тобто відпалі духи. "На останній суд, - говорить Ісус Христос, -зберуться перед Ним усі народи (Мф. 25, 32), не язичницькі лише, а всі народи, які існували від початку світу - вибрані від чотирьох вітрів, від кінців неба аж до кінців його" (Мф. 24, 31), одна­ково, тобто так само і всі інші, хто творить всі спокуси та чинить безза­коння (Мф. 13, 41). Ап. Павло навчає: "Хіба ви не знаєте, що ми будем судити Ангелів, а не тільки життєве?" (1 Кор. 6, 3). Під ангелами у сло­вах ап. Павла правильніше буде розуміти відпалих ангелів, як і розуміли древні учителі, наприклад св. Іоан Златоуст, блаж. Феодорит.

Предметом останнього суду й разом з тим підґрунтям засудження одних і виправдання інших будуть добрі чи злі діла тих, що стануть пе­ред судом, думки, слова й моральні нахили кожного, їхня віра чи невіра. "Господь, - навчає апостол, - у цей день віддасть кожному за діями йо­го, тобто вчинками: тим, хто витривалістю в добрім ділі шукає слави, і честі, і нетління - життя вічне, а сварливим та тим, хто противиться правді, але кориться неправді, - лютість та гнів" (Рим. 2, 6-8). "Бо муси­мо всі ми з'явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він - чи добре, чи лихе" (2 Кор. 5, 10; пор.: Гал. 6, 7-9; Іуд. 15 гл.). Та не тільки за вчинки, а й за слова свої кожен повинен буде дати відповідь: "Кажу ж вам, - навчає Спаситель, -що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь суд­ного дня! Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш за­суджений" (Мф. 12, 36-37). Нарешті й сердечні наміри стануть предме­том суду і коли прийде Господь, то висвітлить таємниці темряви та вия­вить задуми сердець, і тоді кожному буде похвала від Бога (1 Кор. 4, 5; Рим. 2, 16; пор.: Об. 2. 23). Кожен буде засуджений за своїми вчинками: "Хто ж не знав, вчинив кари гідне, - буде мало він битий. То ж від кож­ного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато до­ручено, від того ще більше жадатимуть" (Лук. 12. 48; пор.: 25, 14-30 -притча про таланти). Буде братися до уваги й сукупність зовнішніх умов, - сприятливих чи несприятливих для морального розвитку, під час яких жили і так чи інакше чинили люди, особливо знання чи незнання ними

Одкровення Божого, як наприклад, жителям Тиру, Сидону та Ніневії, або ж Хоразина, Віфсаїди і Капернауму (Мф. 11, 21-23; 12, 41). Апостол Павло дає можливість побачити, що неоднаково будуть судити людей, які жили за законом Одкровення, і тих, котрі не мали такого закону: "Бо не дивиться Бог на обличчя, - говорить Апостол. - Котрі бо згрішили без Закону, без Закону й загинуть, а котрі згрішили в Законі - приймуть суд за Законом" (Рим. 2, 11-12). Бог не буде дивитися на обличчя на суді. За думкою апостола, це виявиться в тому, що, котрі беззаконно, тобто не маючи писаного закону, а керуючись одним природним зако­ном згрішили, то беззаконно й загинуть, тобто не за писаним законом будуть засуджені на вічні муки, а за законом, написаним у серці кожно­го. А котрі в Законі, тобто маючи писаний закон, згрішили, то за цим за­коном і судимі будуть, і суд приймуть, тобто покарання.

Відповідно до з'ясування морального стану підсудних настане поділ на добрих і злих та проголошення вироку тим і іншим. І відділить одного від іншого Син Людський, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він овець праворуч від Себе, а козлів - ліворуч. Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: "Прийдіть, благословенні Мого Отця, по­сядьте Царство, уготоване вам від закладин світу..." Тим, хто ліворуч, скаже Цар: "Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний вогонь, що дияволові та його посланцям приготований..." І підуть ці на вічну муку, а праведни­ки - на вічне життя (Мф. 25, 32-46) [88, С 245-278; 48, С. 416-428].