Ця книга розміщена на сайті
| Вид материала | Книга |
- Редактор Т. В. Янголь Коваль А. П. К 56 Спочатку було Слово: Крилаті вислови біблійного, 3366.78kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 724.91kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 2760.98kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 3188.89kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 2244.09kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 4047.43kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 1878.34kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 4564.98kb.
- Ця книга розміщена на сайті, 7345.4kb.
- Методичні рекомендації щодо викладання історії в загальноосвітніх навчальних закладах, 315.98kb.
1. Чинопослідування таїнства шлюбу досить обширне і складається із заручення та вінчання.
Заручення здійснюється трикратним благословенням тих, хто бере шлюб, перснями зі словами священнодіючого: "Обручається раб Божий (чи раба Божа) "ім'я" рабі Божій (чи рабу Божому) "ім'я" в ім'я Отця і Сина, і Святого Духа". Воно поєднується з молитовним вимовленням бла-
гословення Божого на пропонований ними союз. Але заручення є тільки підготовчим обрядом до вінчання. У зарученні утверджується в присутності Церкви перед лицем Божим промовлене тими, хто бере шлюб, слово, і як запорука цього даються їм персні.
Саме таїнство подання благодаті Божої на тих, хто вступає в шлюб, тобто подружній союз, здійснюється "при настанні вінчання". Ті, що вступають в шлюб урочисто, у храмі Божому, перед лицем Церкви і здійснителя таїнств, проголошують про взаємну згоду на вступ у шлюбний союз і дають обіцянку незмінно зберігати між собою шлюбний союз у чистоті та святості до кінця життя. Здійснитель таїнства, після молитовного звертання до Бога: "Поєднати їх так, як від Бога дається чоловікові дружина, вінчати їх в плоть єдину і дарувати їм плід черева", покладає на нареченого і наречену вінки з проголошенням слів: "Вінчається раб Божий (чи раба Божа) "ім'я" рабі Божій (чи рабу Божому) "ім'я" в ім'я Отця і Сина, і Святого Духа" і після цього тричі благословляє нареченого і наречену, тричі проголошуючи коротку молитву до Бога: "Господи, Боже наш, славою і честю вінчай їх". Вінчання і молитовне благословення союзу тих, хто бере шлюб, священиком утворюють той невидимий покров чи образ, під яким подається тим, хто бере шлюб, невидима благодать Св. Духа, що освячує їхній шлюбний союз.
2. Благодать Божа, послана через священнодію шлюбу на тих, хто вступає у подружжя, природний союз чоловіка та дружини поєднує, за висловом апостола, великою таємницею - образом таємничого союзу Христа з Церквою. Окремі дії благодаті цього таїнства полягають ось у чому: благодать освячує, підносить і, так би мовити, одухотворяє шлюбний союз двох осіб, щоб християнський шлюбний союз був відображенням духовного і святого союзу Христа з Церквою. Ось чому апостол говорить про християнський шлюб: "Чесний шлюб та ложе непорочне" (Еф. 13, 4; пор.: 1 Сол. 4, 3).
Благодать зміцнює шлюбний союз: зв'язки двох осіб нерозлучні, бо нерозлучний і вічний союз Христа з Церквою. Християнський шлюб потрібно розуміти переважно так: "Якщо Бог з'єднує, людина не розлучить", Він з'єднує не тільки природним законом шлюбу, даним під час встановлення шлюбного союзу, а переважно своєю благодаттю.
Нарешті, благодать сприяє християнському подружжю впродовж усього їхнього життя свято виконувати взаємні обов'язки одне відносно іншого, згідно з високим зразком найсвятішого союзу Христа з Церквою. Сприяючи виконанню взаємних обов'язків християнським подружжям, ця благодать тим самим сприяє і досягненню всіх цілей шлюбного союзу, тобто благословенному народженню дітей, вихованню і влаштуванню їх, взаємодопомозі в усьому доброму, полегшенню тягарів життєвих
і запобіганню зі свого боку від зв'язків незаконних.
Безпосередньо освячується в таїнстві шлюбу союз любові тільки двох осіб. Але цей союз впливає не тільки на одне подружжя, а й на всю сім'ю, а через сім'ю і на суспільство. Тому святістю шлюбного союзу, даною йому в таїнстві шлюбу, освячується сім'я, а потім і суспільство, хоча й не безпосередньо [73, С 363-374; 101, С. 137-142, 159-162; 47, С. 548-583].
Підрозділ 4.10. Таїнство Єлеєосвячення
§ 4.10.1. Поняття про таїнство єлеєосвячєння та його встановлення
Христос Спаситель не залишив без Своєї благодатної допомоги через Церкву в таїнствах і одержимих тілесними захворюваннями. Згідно з встановленням і заповідями Його, у Церкві, для задоволення потреб хворих, існує особливе таїнство єлєєосвячєння. У цьому таїнстві під час помазання тіла священним єлеєм надається хворому благодать Божа, яка зцілює хвороби тіла й немочі душі [47, С 548-583; 84].
Вказівку на таїнство єлєєосвячєння можна побачити у владі зціляти будь-яку недугу і будь-яку неміч, яку Ісус Христос дарував апостолам, коли посилав їх на проповідь, сказавши їм: "Уздоровлюйте недужих" (Мф. 10, 1-8). Апостоли, яких "Господь послав (по двоє), проповідували, щоб усі каялися... і оливою хворих багатьох намащували, і оздоровляли..." (Марк. 6, 7; 12, 13). Це помазання олією недужих було первозображенням і первопочатком того, що незадовго, за повелінням Спасителя, запроваджено апостолами у всезагальне використання між віруючими і здійснюється дотепер під назвою таїнства єлеєпомазання. Чіткіше вказується на встановлення Господом цього таїнства в наступних словах апостола Якова: "Чи хворіє хто з вас? Хай покличе пресвітерів Церкви, і над ними хай помоляться, намастивши його оливою в Господнє ім'я. І молитва віри вздоровить недужого, і Господь його підійме, а коли він гріхи був учинив, то вони йому простяться" (Як. 5, 14-15). У цих словах апостол заповідає християнам не щось нове та невідоме їм; навпаки, він тільки нагадує і наказує виконувати те, що було всім відоме, як установлення божественне і рятівне, і говорить про нього, як про необхідність у Церкві для всіх часів.
§ 4.10.2. Видимий бік таїнства. Благодатні дії таїнства
І. Видимий бік таїнства освячення коротко, але повно вказаний в словах ап. Якова: "І над ним помоляться, намастивши його оливою в
ім'я Господнє" (Як. 5, 14). До видимого його боку, отже, істотно належить речовина для помазання, саме помазання і молитва віри.
Речовиною для помазання хворих, яку використовували апостоли і заповідали використовувати, є єлей (oleum), рослинна олія, яка добувається з плодів чи маслин оливкового дерева, а не будь-яке інше з рослинних масел, тим більше не мінеральне і не тваринного походження. Ця речовина широко використовувалась в старозавітній Церкві. Як символ дарів Духа Божого під час помазання царів та первосвящеників, була в числі підношень Богові й служила для запалювання вогню в семисвічнику скинії та храму. Різні благотворні, цілющі дії здавна були надані і природній силі єлею. Такі властивості єлею відповідають діям благодаті єлєєосвячєння, яка зцілює, втішає та зміцнює хворого й пояснює, чому вона вибрана служити речовиною для таїнства.
Помазання недужих під час таїнства єлєєосвячєння здійснюється єлеєм, посвяченим в особливий спосіб, але не благословенним тільки ієрархічно з молитвою, яким помазуються, наприклад, ті, хто охрещується, або на всенощних богослужіннях усі віруючі. У молитвослів'ях цього таїнства вимолюється подання від Господа Ісуса і Бога Отця на єлей Духа Святого, щоб єлей, освячений "силою і навіюванням Св. Духа", був "для тих, хто помазується, на зцілення", "на справжнє позбавлення від гріхів", і, нарешті, "щоб успадкувати царство небесне". Помазання недужого освяченим єлеєм здійснюється протягом священнодії не один, а сім разів. Помазуються кожного разу у вигляді хреста (хрестоподібно) найголовніші частини тіла хворого: чоло, ніздрі, ланіти, вуста, перса і руки (руки з обох боків). Оскільки число сім є числом священним і глибоко знаменним, то це, вірогідно, з давніх часів спонукало семикратно повторювати помазання хворого тіла.
Помазання освяченим єлеєм супроводжується молитвою віри, яку утворюють складові слова таїнства. Молитва є необхідною частиною всіх таїнств, а в цьому таїнстві саме молитва є переважно частиною тайнодії, згідно із заповіддю апостола: "Хай помоляться,... намастивши оливою ... в Господнє ім'я..." (Як. 5, 14). Сила таїнства істотно виражається в молитвах, що проголошуються під час здійснення єлєєосвячєння, зокрема в тій молитві, котру кожного разу проголошує ієрей, коли помазує недужого єлеєм. Вона читається так: "Отче святий, Лікарю душ і тіл, який послав единородного Твого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, Котрий будь-який недуг зцілює і від смерті позбавляє, зціли і раба Твого ...(ім'я) від обтяжуючих його тілесних недугів і оживотвори благодаттю Христа Твого і молитвами пресвятої Владичиці нашої..." і т. ін.
II. Благодатні дії таїнства єлєєосвячєння поширюються на тіло і душу недужих; про дії на тіло ап. Яків говорить: "І молитва віри уздоровить
недужого (kamuonta - того, що тяжко страждає, пригнічений хворобою), і Господь його підійме". А про дії на душу - "А коли він гріхи учинив був, то вони йому простяться" (Як. 5, 15).
Істотним і першим, чого повинні бажати від священнодії недужі і про що потрібно молити Господа, є відновлення духовних і тілесних сил хворого, і, зокрема, зцілення тілесної хвороби. Господь спасає, піднімає недужого, говорить апостол. Слово спасати хворого означає давати йому здоров'я (напр., Лук. 17, 19; Ін. 11, 12; Марк. 6, 56 та ін.), а для того, хто перебуває в небезпеці втратити життя, - спасіння життя (напр., Мф. 8, 25; 14, ЗО та ін.), стосовно душі - спасіння душі (Еф. 2, 8; Мф. 19, 25 та ін.). Підіймати нерідко вживається стосовно недужого в значенні "оздоровити хворого, зцілити" (Мф. 8, 15; Діян. З, 6), в інших випадках -для позначення повстання чи воскресіння із мертвих тілесно (Мф. 10, 8; 11,5; Рим. 4, 25 та інше), а також вставання від сну духовного, духовного неспання, одухотворення, зміцнення (Еф. 5, 14; Рим. 13, 11 та інше). Таке значення у мові новозавітній вказаних слів, вживаних апостолом у промові про єлеєпомазання, приводить до висновку, що першою благодатною дією цього таїнства є оздоровлення тіла, загальне відновлення сил недужого, тілесних і духовних, пробудження їх діяльності, інакше -благодать таїнства поширюється на все єство людини. Серед хвороб знесилюється тіло і дух.
Благодать Божа через таїнство єлеєосвячення дарує і відпущення хворому гріхів: "коли він гріхи вчинив - відпустяться йому". Відпущення гріхів - великий і бажаний дар Божий людині грішній, особливо хворій. Але умовна форма обітниці, коли ніхто не безгрішний, викликає запитання:
- Стосовно яких гріхів дана обіцянка відпущення в цьому таїнстві?
- Оскільки для відпущення гріхів установлене окреме таїнство - покаяння, то чим відрізняється відпущення гріхів під час єлеєосвячення від відпущення гріхів під час покаяння?
Умовний образ виразу використав апостол не тому, що кого-небудь він вважав безгрішним, бо і сам навчав, що багато грішимо всі (Як. З, 2). Правильніше думати, що апостол тут має на увазі ті гріхи, від яких виникла хвороба. Що від гріхів можуть народжуватися хвороби, у тому немає жодного сумніву: розлад духовної природи людини обов'язково супроводжується шкідливими наслідками і для тілесного здоров'я. І взагалі - у гріху причина хвороби та смерті. Тому апостол говорить, що не тільки підніме його Господь, а, якщо хвороба виникла від гріхів, Він відпустить їх йому. Правда, що всі гріхи, а значить і ті, від котрих виникла хвороба, можуть бути очищені таїнством покаяння. Та справа в тому, що не всі моральні причини хвороби бувають зрозумілими для хворого;
навпаки, багато що ховається від суду його совісті. Є гріхи, котрі не здаються гріхами. Можуть бути в душі того, хто страждає, й інші недуги, для лікування котрих потрібна сила цього таїнства. У стані хвороби покаяння не завжди цілком і повністю може бути принесене, і ще рідше може супроводжуватися достойними плодами з тієї причини, що під час хвороби людина діє уже не так спокійно і вільно, як у здоровому стані. І те, й інше може дуже хвилювати його совість. Церква в таїнстві єлеєосвячення і пропонує недужому джерело для його душевного зцілення.
Тут і відкривається різниця між єлеєосвяченням і таїнством покаяння. Під час покаяння відпускаються гріхи, котрі той, хто кається, сам сповідує; під час єлеєосвячення ж - відпускаються і ті гріховні дії та стан душі, котрі, напевне, ніколи не були очищені сповіддю, у зв'язку із забудькуватістю чи невіданням, а не у зв'язку з бажанням їх утаїти, так само, як і ті гріховні випадки, котрі стомлений тягарем тілесної хвороби не міг добре пояснити духівнику. Тому, можна сказати, що відпущення гріхів через таїнство єлеєосвячення є не що інше, як відновлення відпущення гріхів в таїнстві покаяння, відновлення не у зв'язку з недостатністю самого таїнства покаяння для відпущення від усіх гріхів, а у зв'язку з неможливістю недужих скористатися цим рятівним лікуванням в усій його повноті. Тому-то Православна Церква встановила, щоб таїнство покаяння взагалі вередувало єлеєосвяченню [73, С. 359-363; 48. С 50-67; «И, С. 171-188)
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ
- Поняття про таїнства, їх число. Богоустановленість таїнств. Погляди протестантів на таїнства.
- Учення про дійсність і дієвість таїнств.
- Учення про таїнства та обряди і різниця між ними. Встановлення таїнства хрещення. Формула таїнства хрещення.
- Святе Письмо про видимий, або обрядовий бік, таїнства. Благодатні дії хрещення на людину.
- Святе Письмо про необхідність таїнства хрещення для всіх. Неповторність хрещення. Учення Церкви про хрещення немовлят. Хрещення кров'ю в часи гоніння.
- Святе Письмо про таїнство миропомазання. Встановлення таїнства миропомазання. Видима, або обрядова, сторона миропомазання та благодатні дії. Формула таїнства. Неповторність таїнства миропомазання.
- Святе Письмо про обітницю таїнства Євхаристії, його встановлення та видиму, або обрядову, сторону таїнства.
- Святе Письмо про перетворення хліба і вина в тіло і кров Христову в таїнстві Євхаристії. Формула таїнства Євхаристії.
- Незбагненність тайни перетворення та образ присутності Ісуса Христа в Євхаристії.
- Святе Письмо про єдиноістотність Євхаристії як жертви з жертвою хресною.
- Обітниця про встановлення таїнства покаяння. Усна сповідь гріхів як видимий бік таїнства покаяння.
- Святе Письмо про благодатні дії таїнства покаяння. Учення Церкви про походження єпитимій. Значення єпитимій в духовному життя. Формула таїнства покаяння.
- Святе Письмо про богоустановленість таїнства священства. Видимий бік та благодатні дії таїнства. Формула таїнства священства.
14. Святе Письмо про неповторюваність таїнства, незгладимість благодаті Святого Духа. Святе Письмо про ступені церковної ієрархії і різницю між ними.
- Святе Письмо про боговстановленість таїнства шлюбу.
- Видима, або обрядова, сторона таїнства шлюбу. Його невидимі благодатні дії. Формула таїнства шлюбу.
- Святе Письмо про таїнства освячення єлеєм. Видима, або обрядова, сторона таїнства. Благодатні дії щодо оздоровлення хворого та прощення гріхів. Формула таїнства єлеєосвячення.
Розділ 5. Про Бога як Суддю і Мздовоздаятеля
Творець неба і землі, світу видимого і невидимого визначив Своїм творінням різноманітні цілі: як світові взагалі, так і людині, яка підкоряється йому і поєднується з ним в останній найвищій меті всього створеного буття. Цією останньою метою є слава Божа, неподільно поєднана з досконалістю та блаженством творінь. Повинен настати час, коли остаточно здійсняться визначення Божі стосовно всього світу та роду людського. Коли це здійснюється і як це здійснюється? Розум людський у всі часи намагався (у природних релігіях та філософії) проникнути за таємничу завісу, яка відділяє теперішній стан світу і людини від їхнього майбутнього, але Божого ніхто не знає, тільки Дух Божий.
Знання про майбутню долю світу та людини ми маємо настільки, наскільки відкрито нам це Самим Богом. Тому тільки в богоодкровенній християнській релігії міститься достовірне вчення про остаточну долю світу та людини. Цілком очевидно, що воно має пророчий характер [73, С 397-399; 48, С. 67-68].
Підрозділ 5.1. Про Бога як Суддю і Мздовоздаятеля для кожної людини зокрема
Бог виконує свої цілі стосовно кожної окремої людини тим, що, піддаючи її тілесній смерті, дарує безсмертя душі людській, здійснює суд, котрий називається окремим, над кожним із померлих одразу ж після смерті, і на цьому суді визначає тимчасовий стан як праведних, так і грішних, до остаточного визначення їхньої долі, яке настане на всезагальному суді, після возз'єднання душі з тілом.
Східні Православні Патріархи пишуть: "Віруємо, що душі померлих блаженствують або мучаться, відповідно до того, які були їхні діла. Розлучившись з тілами, вони зараз же переходять або до радості, або до журби й скорботи. Вони ще не відчувають повного блаженства, або повної муки, бо повне блаженство або повну муку кожен отримає після Загального Воскресіння, коли душа поєднається з тілом, у якому жила доброчесно чи порочно" [75, С 56].
§ 5.1.1. Смерть тіла і Безсмертя душі
Життя кожної людини завжди закінчується тілесною смертю: в Адамі всі вмирають. Згідно з цілями і намірами Творця, смерть тіла - не остаточне знищення людини, вона веде за собою на деякий час буття душі без тіла, інакше - смерть тіла поєднана з безсмертям душі.
Під безсмертям душі часто розуміють і визнають безсмертя лише в тому значенні, що зі смертю тіла не знищується духовне начало (суб-
станція) в людині, що воно продовжує жити, але не припускає особистого (індивідуального) безсмертя. Про такого роду безсмертя, безсмертя просто духовного єства, говориться, як правило, у системах пантеїстичної філософії. Але таке безсмертя, власне кажучи, є запереченням того безсмертя, у яке всі люди вірили, вірять і якого очікують; воно є знищенням людини як особистості. Під безсмертям потрібно розуміти безсмертя не просто духовного єства, а й усього її духовного змісту, надбаного під час зв'язку з тілом, безсмертя цієї окремої душі, яка мислила, любила, страждала протягом більш чи менш тривалого життя. Одкровення навчає, що безсмертя, дароване Богом душі людській, не є безсмертям тільки за її сутністю (субстанцією), а безсмертям особистісним.
Істина про особистісне безсмертя і особистісне потойбічне життя душі в Одкровенні пов'язана з цілим віровченням. Вона подається у вигляді вчення про людину як образ Божий. Богові належить вічне і нескінченне буття, а людину Бог створив для нетління і зробив образом вічного буття Свого (Прем. 2, 23). Смерть - явище випадкове, тимчасове, що впливає лише на тіло, а не на душу; душа не могла б бути образом Божим, якби не мала безсмертного призначення. Та ж істина передбачається вченням про викуплення: уся віра була б даремною, ми були б найнещасніші єства у світі, якби не було безсмертя, якби ми тільки в цьому житті сподівались на Христа (1 Кор. 15, 14-19). І взагалі діяння Промислу Божого стосовно людини можуть бути зрозумілими лише за переконання в особистому безсмерті душі.
В Одкровенні прямо і чітко утверджується безсмертя душі. Вже самі визначення тілесної смерті, як виведення душі з темниці (Пс. 101, 8), звільнення її від уз тіла (Филип. 1, 23), вихід (Лук. 9, 31; 2 Петр. 1,15; Євр. 13, 17), відхід (2 Тим. 4, 6) від цього тимчасового світу в інший, вічний (2 Кор. 5, 1), повернення душі до Бога (Еккл. 12, 7), вказують на її безсмертя - у значенні незруйнованості та самостійності її нематеріального буття. За словами Спасителя, душу не можна позбавити життя: "Не лякайтеся тих, хто тіло убиває, а душі вбити не може" (Мф. 10, 28; пор. Лук. 12, 4-5). Вона, отже, продовжує існування і після смерті тіла. Садукеям, що заперечували безсмертя людини, Він говорив:"... чи ж ви не читали в Мойсеевій книзі, як - при кущі - сказав йому Бог, промовляючи: "Я Бог Авраама, і Бог Ісака, і Бог Якова." Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть" (Мф. 12, 26; Лук. 20, 38). Євангельські оповіді про об'явлення під час преображения Господа не тільки взятого живим на небо пр. Іллі, а й померлого подібно до інших Мойсея, що розмовляли з Ним про відхід Його, призначене Йому в Єрусалимі (Лук. 9, 30-31; Мф. 17, 3-4), також найчіткішим чином реально засвідчують загроб-
не життя після смерті тіла. Сам Ісус Христос, в усьому подібний до нас, окрім гріха, перед Своєю смертю проголосив: "Отче! У руки Твої віддаю Свого Духа". - І, це прорікши, Він Духа віддав" (Лук. 23, 46).
Душа після смерті тіла зберігає всі сили і можливості, дані їй Творцем, і продовжує жити повним внутрішнім життям, з пам'яттю про життя, проведене на землі. Особливо чітко це видно із притчі про багатого і Лазаря (Лук. 16, 19-31). Євангельський багатій, перебуваючи в пеклі, пам'ятає про своїх братів, говорить про Мойсея, чітко уявляє собі земне життя і усвідомлює, що саме привело його в це місце мук. Ап. Петро, говорячи про зішестя Ісуса Христа в пекло, коли тіло Його лежало в гробі, вказував, що Господь продовжує жити духом, тобто живою залишилася Його людська душа, якою Він духам, що у в'язниці були, зійшовши туди, проповідував (1 Петр. З, 18-20), а проповідь Христа духам, що перебували у в'язниці, показує реальність їхнього загробного життя.
Отже, земним існуванням не закінчується буття людини; душа і після відходу від тіла буде продовжувати жити особистим свідомим життям; отже, крім земного життя, є ще життя майбутнє, загробне. Саме собою зрозуміло, що безсмертя душі, в кінцевій своїй основі, утворює дар милості і благодаті Божої. Один Бог має безсмертя (1 Тим. 6, 16). Душа людська, як не самобутня, підлягає велінням свого Творця. "Тому, Хто створив, можливо знищити і безсмертне", - говорить св. Єпіфаній (Ер. LXIV, 27) [119, С 132]. Однак і в самій природі душі - простій і нематеріальній - немає чому вмирати і руйнуватися. Створений дух не може сам по собі припинити чи перервати своє існування, інакше, умертвити себе. Лише дія зовнішньої, творчої сили могла б припинити буття душі, створеної без здатності до власного саморозкладу, тобто з безсмертям природним. Але знищення Творцем Свого творіння просто морально неможливе.
У богослів'ї та філософії існує багато доказів безсмертя душі. Істина безсмертя душі в них виводиться із властивостей Божих (так звані технологічні докази), із спостереження над природними властивостями і високим призначенням людини (телеологічні докази), із притаманної людині ідеї правди (моральні докази) і всезагальності вірувань в загробне життя (онтологічні докази) [88, С 8-17; 139, С. 280; 48, С. 68-71].