Geum.ru

Ця книга розміщена на сайті

Вид материалаКнига
Подобный материал:
1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   47
§ 5.2.4. Друге пришестя Христа

Церква навчає вірувати в Господа Ісуса, "паки грядущого зі славою судити живих і мертвих". Під "паки" - пришестям, або другим пришес­тям Христовим (adventus), вона завжди розуміла і розуміє майбутнє реальне дійсне - чуттєво видиме для всіх пришестя Господа Ісуса у втіленій Ним плоті й божественній славі, як Судді живих і мерт­вих, з метою кінцевого та повного здійснення ідеї царства Божого.

Це пришестя настане у визначений під кінець часу день, день єди­ний і винятковий. Спаситель називав цей день останнім (Ін. 6, 39-40; 44, 54; 12, 48), днем судним (Мф. 10, 15; 11, 22; 12, 36; пор.: 2 Петр. 2, 9; З, 7; 1 Ін. 4, 17), а апостоли - днем Господнім (2 Петр. З, 10; 1 Сол. 5, 2; Мих. З, 17; Ієзек. 13, 5; Іс. 2, 12), днієм Господа нашого Ісуса Христа (1 Кор. 1, 18; 5, 5; 2 Кор. 1, 14), і просто днем Христовим (Филип. 1, 10; 2, 16; 2 Сол. 2, 2). Воно буде оточене незвичайною, а саме божественною славою і величчю, чому й називається Одкровенням Господа нашого Ісуса Христа (1 Кор. 1, 7, 8; 2 Сол. 1, 7). Але тоді не тільки настане од­кровення слави Христа-Владики (1 Петр. 4, 13; пор.: Кол. 3, 4), - саме призначення цього пришестя (станеться для того), щоб відкрити всесвітові славу Викупителя. "Прийде Син Людський, -говорив Сам Він,

- у славі Отця Свого", тобто у славі природній Йому як істинному Сину Божому (Мф. 16, 27), "... у славі Своїй і сяде на престол слави Своєї" (Мф. 25, 31; пор. 24, ЗО). У цьому істотна відмінність другого пришестя Христа від першого, коли Він з'являвся як смиренний (покірний) Син Людський. В Одкровенні вказуються такі окремі риси слави та обстави­ни цього пришестя.

З'явиться знамення (тобто ознака) Сина Людського на небі (Мф. 24, ЗО) - знамення визначене, таке, яке покаже, що йде Той, Який так часто називав Себе Сином Людським, - і, нарешті, таке, яке з'явиться, тобто буде доступним для споглядання чуттєвим поглядом. Таким знаменням з'явиться святий хрест, який Хри­стос проніс і витримав заради нас і нашого спасіння. І оскільки єван­гельська проповідь до того часу повинна охопити весь всесвіт, то для всіх буде зрозумілим об'явлення хреста на небі як знак знамення при­шестя Сина Людського. Для віруючих та всіх істинних послідовників Христа, коли вони будуть відчувати скорботи та лиха останнього часу, чітке відображення в цьому знаменні слави грядущого Христа-Судді бу­де радісним засвідченням свого визволення, свідченням здійснення сподівань. Але грізним буде об'явлення цього знамення для тих, котрі до того не вірили в Його велике значення:"... дивлячись на цей знак за­плачуть усі племена земні" (Мф. 24, ЗО; пор.: Об. 1, 7).

З'явиться Син Людський у тій світосяйній і прославленій плоті, у якій після воскресіння Свого з'являвся учням Своїм і з якою перед їхніми очима вознісся на небо, отже - чуттєво видимим чином. Сам Він передрікав, що всі земні племена побачать грец.- наочно, на­справді побачать) Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних (Мф. 24, ЗО; Об. 1, 7). Під час вознесіння Спасителя ангели, що з'явилися пе­ред апостолами, сповістили: "Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо" (Діян. 1, 11).

Пришестя Сина Людського настане на хмарах небесних: побачать Його, - говорив Він, - грядущого на хмарах небесних - що йтиме на хма­рах небесних. Немає підстав розуміти ці вирази лише образно й запере­чувати відповідну до образу дійсність. Навпаки, оскільки Син Людський на хмарах вознісся, то це дає зрозуміти, що й майбутнє об'явлення Си­на Божого справді настане на хмарах, в оточенні славою великою (Мф. 24, ЗО), тобто сяйвом незвичайним. Прийде Син Людський у славі Свого Отця з Ангелами Своїми (Мф. 16, 27) та великою силою (Мф. 24, ЗО) - зі Своїми десятками тисяч святих (Іуд. 14 ст.). Про цю наявність ан-

гелів під час Свого пришестя Спаситель говорив щоразу, коли мова сто­сувалася цієї події (Мф. 13, 41; 24, 31; 25, 3; Марк. 8, 38; Лук. 9, 26). Йо­го супровід ангелами як Владного повинен найбільше засвідчити перед світом Його божественну славу та велич. Ап. Павло зображує явище, яке має настати разом із пришестям Христовим і служіння Йому ангелів та­ким чином: "Сам бо Господь із наказом, при голосі Архангела та при Божій сурмі зійде з неба" (1 Сол. 4, 16). Із наказом грец. - це слово вживалося для позначення військового наказу або заклику до воїнів - зібратися і вступити в дію. Подібний наказ віддавався і голосом, і сурмою. У Старому Завіті сурму використовували і для скликання наро­ду Божого, щоб оголосити йому волю Божу, для проголошення про на­стання ювілейного року, так само і у військових походах. Цілий образ, вживаний апостолом, означає, що пришестя Господа Ісуса здійсниться за наказом, котрим Бог, Якому в Трійці поклоняються, промовить визна­чено, що час нинішнього порядку в бутті світу та людства закінчився і на­став час воскресіння мертвих. Цей наказ прийнятий буде архангелом, проголошений буде голосом архангела іншим небесним воїнам, котрі за допомогою сурм рознесуть наказ Божий в усі кінці (пор. Мф. 24, 31), то­му всі повинні з'явитися перед грядущим з небес Господом. Після остан­ньої сурми зійде з небес Сам Господь (1 Кор. 15, 52).

Таким чином, безпідставними є думки, нібито вчення Ісуса Христа й апостолів про друге пришестя Христове потрібно розуміти не в зна­ченні видимого, чуттєвого, яке споглядатиметься, а в значенні невиди­мого відвідання Ним Своєї Церкви в тих чи інших подіях її життя (напри­клад, під час зруйнування Єрусалиму, у поширенні Євангелії), або ж у значенні лише перемоги царства Христового над усіма ворожими Хри­стові та Його справі силами [73, С 473-475; 48, С. 344-350].

§ 5.2.5. Воскресіння мертвих та його дійсність

Останнього дня, коли станеться славне пришестя Христове, наста­не воскресіння мертвих і тотожна з ним за сутністю своєю і діями зміна живих. Під воскресінням мертвих в останній день Церква вчить розуміти таку дію могутності Божої, згідно з якою "... всі тіла по­мерлих людей, поєднуючись знову з їхніми душами, оживуть і будуть духовними і безсмертними" [77, С 28], а не будь-яке духовне вос­кресіння і створення нових тіл.

Загробне перебування душі без тіла не може іменуватися справжнім життям і не може дати повноти блаженства. Людині найдо­рожче повне безсмертя, загробне життя для душі й для тіла. Тому в де-


яких древніх народів, більш розвинутих релігійно, було своєрідне віру­вання в життя тіла після смерті (наприклад, у єгиптян, іранців). Та ці ту­манні бажання і мрії про особисте загробне життя душею і тілом одер­жали належне обґрунтування та підтвердження тільки в Одкровенні.

Воскресіння мертвих є плодом звільнення людини від гріха та при­мирення її з Богом згідно із заслугами Викупителя. Тому вчення про вос­кресіння мертвих з усіма деталями запропоноване нам у Новому Завіті, коли викуплення людини здійснилося. Однак і в Старому Завіті не була неприпустимою думка про воскресіння мертвих. У найдревніших старо­завітних книгах вчення про воскресіння мертвих таємно пояснюється, як вказував Спаситель садукеям, у найменуваннях Бога Богом Авраа­ма, Ісаака і Якова: "Що ж до мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не чита­ли в Мойсеевій книзі, як при кущі сказав йому Бог, промовляючи: "Я Бог Авраама і Бог Ісаака, і Бог Якова"? Бо Він є Бог не мертвих, а живих!" (Марк. 12, 26-27; пор.: Мф. 22, 31-32). Страждалець Іов виражає сповідування воскресіння мертвих і разом з тим об'явлення Викупителя в таких словах: "Я знаю, що мій Викупитель (з євр. НоеІ - Захисник, Виз­волитель) живий і останнього дня Він підніме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі" (Іов. 19, 25-27). В історичних книгах роз­повідається про воскресіння, здійснені пр. Іллею та Єлисеєм (3 Цар. 17, 19; 4 Цар. 4, 29), і воскресіння одного померлого від доторку його до ко­стей пр. Єлисея (4 Цар. 13, 21). Хоча ці воскресіння були тільки повер­ненням до земного життя, тим не менше вони наочно показували ту гли­боку істину, що смерть повинна повернути украдене нею тіло, коли цьо­го безпосередньо вимагає Бог. Псалмоспівець Давид виражає переко­нання: "Ти не опустиш душі моєї до шеолу, не попустиш Своєму свято­му побачити тління!" (Пс. 16, 10). Чіткіше виражена віра у воскресіння в книгах пророчих. Так, у пісні пр. Ісаї мовиться: "Померлі Твої оживуть, воскресне й моє мертве тіло..." (Іс. 26,19). Пророку Даниїлу відкрито бу­ло у видінні: "І багато хто з тих, що сплять у земному поросі, збудяться, одні на вічне життя, а одні для наруги, на вічну гидоту..." (Дан. 12, 22). У пр. Єзекіїля образно подано і те, як станеться воскресіння. Пророк ду­хом був заведений в долину, наповнену сухими кістками. На запитання Господа - "Сину людський, чи оживуть ці кості?" - пророк відповів -"Господи Боже, - Ти знаєш!", тобто, що це виходить за межі людського розуміння. Тоді Господь звелів йому пророчити над кістками, і коли він виголосив пророцтво, то знявся шум, почався рух, і стали наближувати­ся кістка до кістки, потім на них з'явилися жили, виросло тіло, шкіра на­крила їх зверху, але для нового життя не вистачало в них духу. За но­вим велінням Господа пророк промовив нове пророцтво про духа, кот-

рий прийшов, тобто прилинув від чотирьох вітрів, дихнув на ці тіла, що відродилися, і вони ожили (Ієзек. 37, 1-10).

Віра у воскресіння мертвих у старозавітні часи була надбанням не одних богонадхненних письменників, а й взагалі благочестивих іудеїв. Так, мученики Маккавеї йшли на смерть з упевненістю, що Цар світу воскресить їх, що вмерли за Його закони, для життя вічного (2 Мак. 7, 9; пор. 11, 14, 36 ст.). Про Іуду Маккавея розповідається, що він послав в Єрусалим срібло, щоб принести жертву за гріх (за померлих), і вчинив дуже добре й благочестиво, думаючи про воскресіння (2 Мак. 12, 43-44). За часів Спасителя віра у воскресіння мертвих була загальнопоши­реною серед іудеїв. Зауваження євангелістів про садукеїв, котрі говори­ли, що нема воскресіння (Мф. 22, 23; Марк. 12, 18; Лук. 20, 27), перед­бачає, що більшість іудеїв вірувала у воскресіння (пор. Діян. 23, 6-8; 24, 15). Марфа, сестра Лазаря, говорила про померлого брата: "Знаю, що в воскресінні останнього дня він воскресне" (Ін. 11, 24).

Новозавітне писання сповіщає майбутню дійсність воскресіння мертвих як основну істину християнства, як дорогоцінний плід викупних заслуг Боголюдини.

Христос говорив: "Надходить година, коли всі, хто в гробах, - Його голос почують (Сина Божого), і повиходять ті, що чинили добро на вос­кресіння життя, а котрі зло чинили, - на воскресіння Суду" (Ін. 5, 28-29). "Оце ж воля Того, Хто послав Мене (Отця), - щоб усякий, хто Сина ба­чить та вірує в Нього, мав вічне життя, - і того воскрешу Я останнього дня" (Ін. 6, 40). "Я воскресіння й життя. Хто вірує в Мене, - хоч і вмре, буде жити" (Ін. 11, 25). "Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, - і того воскрешу Я останнього дня" (Ін. 6, 54).

Із апостолів особливо детально розкривав учення про воскресіння мертвих ап. Павло з приводу того, що в Коринфі з'явилися люди, які го­ворили, що немає воскресіння мертвих (1 Кор. 15 гл.). Воскресіння мертвих справді буде, у цьому, на думку апостола, повинна переконати віруючих істина воскресіння Ісуса Христа. "Коли ж про Христа про­повідується, що воскрес Він із мертвих, - як же дехто між вами гово­рить, що нема воскресіння мертвих? (А Він, будучи Богом, був і люди­ною, і як людина помер і похований був). Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також і віра ваша! (Тобто, якщо воно неможливе (воскресіння), то Христос не воскрес!)" (1 Кор. 15, 12-14). "Але, - говорить апостол, - Христос воскрес із мертвих, - первісток серед покійних. Смерть бо через людину і через Людину воскресіння мертвих. Бо так як в Адамі вмирають всі, так само в Христі всі ожива­ють" (1 Кор. 15, 20-22). Потім, усуваючи подив, як воскреснуть мертві, пояснює: "Нерозумний - що ти сієш, те не оживе, як і не вмре. І коли сієш, то сієш не тіло майбутнє, а голе зерно, яке трапиться... Бог йому

тіло дає... так само й воскресіння мертвих: сіється в тління, - в нетління встає..." (тобто із кожного померлого тіла завдяки силі Божій воскресне нове тіло) (1 Кор. 15, 35-38; 42). Солунським християнам він писав, що їм не до лиця сумувати за померлими, як і іншим, що надії не мають, то­му що, як Ісус помер і воскрес, так покійних через Ісуса Бог приведе з Ним; померлі у Христі воскреснуть (1 Сол. 4, 13-14; 16; пор. Діян. 24, 15). На закінчення він називає руйнівниками та зрадниками тих, котрі го­ворять, що воскресіння вже було, моральне, і котрі, очевидно, не при­пускали воскресіння тілесного (2 Тим. 2, 18).

У Церкві християнській віра в тілесне воскресіння мертвих утворю­вала з часів апостольських найістотнішу складову віри. Сповідування віри у воскресіння мертвих увійшло в символи найдревніших церков (єрусалимської, римської та кіпрської) і у віровикладення св. Іринея та Тертуліана, а пізніше і в Нікео-Царгородський символ. Цю віру сповіду­вали мученики, йдучи на вільну смерть, захищали апологети християн­ства проти язичників і псевдовчителів, розкривали пастирі та вчителі, нерідко навіть і в спеціальних творах.

Можливість воскресіння мертвих древні вчителі, маючи на увазі ви­словлювання подиву та заперечень проти цієї віри християн, намагали­ся виправдати і наблизити до усвідомлення вказівками на всемогутність Божу і на різні подібності в природі видимого життя людського. "Не віри­ти воскресінню властиво тому, - говорить св. Іоан Златоуст, - хто не має жодного поняття про непереможну і здатну на все силу Божу. Адже як­що Він створив живе з неживого,,,то тим більше може воскресити зруй­новане" [119, С 158], тут буде, щонайменше, готова речовина, а там і того не було. Видима природа пояснює цю можливість такими, напри­клад, явищами, як виникнення із невидимого насіння повного людсько­го тіла, виріст із зігнилих у землі зерен пшеничних чи іншого плодового зерна колосся, весняне воскресіння після мертвої зими всіх рослин і де­рев, завмирання на більш чи менш тривалий час, а потім оживання де­яких комах і тварин, засинання і пробудження від сну самої людини [48, С 350-383].

§ 5.2.6. Загальність та одночасність воскресіння померлих. Зміна живих

Воскресіння мертвих буде загальним та одночасним: воскреснуть усі - як добрі, так і злі, ті, що вірять, і ті, що не вірять у Христа, правед­ники й грішники, і воскреснуть всі одночасно - у день пришестя Христа. Тоді ж настане й зміна всіх живих.

1. У старозавітному Писанні, під час ствердження дійсності вос­кресіння мертвих, не було дано прямої та чіткої відповіді на запитання: чи всі померлі воскреснуть? В іудейських же книжників та фарисеїв ще до часів Ісуса Христа утворилося уявлення, що воскресіння обмежить­ся лише одними праведниками, а душі нечестивих (язичників) будуть утримані в пеклі для вічних мук. Таке вчення увійшло в іудейську рав­винську письменність. У християнській древності деякі переконували, що непокликані та нездатні до блаженного життя піддадуться цілкови­тому знищенню. Немало прихильників цього погляду (теорія так звано­го умовного чи факультативного безсмертя) є й тепер у протестантизмі. Але такі думки ґрунтуються не на вченні Одкровення, а на різного роду міркуваннях та висновках. Одкровення стверджує загальність вос­кресіння без жодних винятків чи обмежень, тільки не з однаковими наслідками для праведників і грішників. Так Ісус Христос говорив, що всі хто в гробах, почують голос Сина Божого, і ті, що почують, ожи­ вуть, і повиходять ті, що чинили добро на воскресіння життя, а котрі зло чинили - на воскресіння Суду (Ін. 5, 25, 28-29). Зображення загального суду також передбачає загальність воскресіння, тобто не одних правед­ників, а й нечестивих і невіруючих. Якщо грішники, за висловом Єван­гелія, стануть на суд (Мф. 12, 41-42; Лук. 11, 31-32), то, очевидно, вони й воскреснуть. Ап. Павло у своїй промові перед правителем Феліксом висловлює тверде переконання, що воскресіння настане для правед­них і неправедних (Діян. 24, 15). Загальність воскресіння, навчає апос­тол, - ґрунтується на тому, що воскреслий Христос є Викупителем усьо­го людства; так як в Адамові всі вмирають, так і в Христі всі оживуть.

Визнання загального воскресіння вимагається й самим поняттям перемоги Христової над ворогами людського спасіння. Повнота цієї пе­ремоги передбачає скасування держави смерті (Ін. 12, 31; Євр. 2, 14), умертвіння (тобто вбивство) останнього ворога - самої смерті (1 Кор. 15, 26), і, звичайно, те, що у неї забрані будуть усі жертви. Перемога Йо­го над ворогом роду людського не була б повною і панування смерті не було б знищене, якби під її владою залишались тіла тих, хто не удос­тоївся прийняття до царства небесного.

2. Воскресіння мертвих буде не тільки загальним, а й одночасним для всіх, як Христових, так і невіруючих та грішників. Думка, нібито в Пи­санні розрізняються два окремих за часом воскресіння мертвих, що спочатку настане воскресіння Христових чи взагалі вибраних Божих, а потім через більш чи менш значний термін (у хіліастів через 1000 років), воскреснуть усі нехристияни та грішники, не виправдовується свідчен-

ням Писання. Так, у словах Спасителя: "... настане час, коли ж усі, що перебувають в гробах..." - воскресіння добрих і злих подається наслідком одного побажання Сина Божого, - це з одного боку, а з іншо­го, що ще важливіше, - воно безпосередньо пов'язане з судом, так що загальне поняття воскресіння поділяється на два окремих - воскресіння життя для одних і воскресіння суду для інших.

Ті, що стверджують подільність у часі воскресіння праведників (перше воскресіння) і грішників (друге воскресіння) думають побачити підстави для таких уявлень у деяких висловах ап. Павла (особливо 1 Кор. 15 гл.), і в Одкровенні Іоана Богослова (Об. 20 гл.). An. Павло, за­певняючи у загальності воскресіння словами:"... як у Адамі всі вмира­ють, так у Христі всі оживуть...", додає далі: "Кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім ті, що Христові, під час Його приходу. А пото­му кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уряд, і владу всяку та силу.., покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми. Як ворог останній -смерть знищиться" (1 Кор. 15, 23-26). Ці слова апостола нібито вказують на порядок, за яким буде проходити воскресіння, і на різницю в часі воскресіння різних чинів, а саме: першим воскресне Христос, як початок воскресіння, потім під час пришестя Його оживотворені будуть ті, про яких можна сказати, що Христові (1 Кор. 15, 24), а всі останні воскреснуть тоді, коли наста­не кінець. Правда, вислів апостола "... потім Христові, під час пришестя Його..." дає можливість бачити вказівку і на часову послідовність вос­кресіння, а саме: спочатку воскрес Христос як Звершитель викуплення і Голова людства, а під час Його воскресіння встануть Христові. Та цим і обмежуються всі вказівки на різницю воскресіння в часі, які тут містять­ся. Кажучи про тих, хто має воскреснути на честь пришестя Христово­го, апостол прямо вказує на чин віруючих. Але на цей тільки чин вказує тому, що писав віруючим і мав на увазі воскресіння до вічного життя, а інший чин - чин невіруючих, тобто зміст апостольського виразу такий: тепер воскрес Христос, а під час другого Його пришестя воскреснуть і Христові, але не вони одні, звичайно, а з усіма іншими людьми. Що ж стосується слів: "потім кінець", то під "кінцем", згідно з поясненням са­мого апостола, потрібно розуміти кінець усього - кінець світу, суд, пере­дання Сином Свого царства Богові й Отцеві та настання царства триєдиного Бога, а не останнє воскресіння.

Особливо вказується на видіння Іоана Богослова, викладене в Апокаліпсисі (20 гл.), як на таке, що розділяє в часі воскресіння правед­них від воскресіння грішних. Тайноглядач бачив, як Ангел, що мав ключі

від пекла, зійшов з небес, зв'язав та ув'язнив диявола на тисячу літ (Об. 20, 1-3), і як тільки після цього сталося перше воскресіння: "І душі свя­тих за свідчення про Ісуса й за Слово Боже, які не вклонились звірині, ані образові її, і не прийняли знамена на чола свої та на руку свою, ожи­ли і царювали з Христом тисячу років. А інші померлі не ожили, аж по­ки не скінчиться тисяча років. Це перше воскресіння. Блаженний і свя­тий, хто має частку в першому воскресінні! Над ними друга смерть не матиме влади, але вони будуть священиками Бога й Христа і царювати­муть з Ним на тисячу років" (Об. 20,4-6). Як пройде тисяча років, за сло­вами тайноглядача, відпущений буде сатана із в'язниці своєї... на корот­кий час, і вийде він зводити народи, що є на чотирьох краях землі (Об. 20, 7-8), але незабаром настане суд над усіма померлими воскреслими і вічна кара їм та дияволу: смерть і пекло і всі, імена яких не написані в книзі життя, кинуті будуть в озеро вогняне - і це буде другою смертю (Об. 20, 8-15). Але Апокаліпсис є книгою пророчою і глибоко таємною з наявністю в ній багатьох образів. Буквальне тлумачення цих образів, ко­ли воно суперечить іншим, прямим і чітким свідченням Одкровення, не­можливе. Наскільки можливо усвідомити зміст видіння про Ангела, то під Ангелом, який зійшов з небес і мав ключі від пекла, мають на увазі Ангела завіту - Господа Ісуса, Який прийшов на землю, щоб смертю Своєю знищити того, хто має державу смерті. Під охопленням та ув'яз­ненням диявола до темниці розуміється обмеження і знищення Викупи­телем влади сатани над людьми та взагалі сили зла, що особливо оду­хотворювали язичників. Під тисячолітнім царством Христовим мається на увазі весь невизначений період часу від заснування (тобто створен­ня) Церкви Христової на землі, особливо ж період мирного розвитку Церкви Христової після епохи гонінь (пор.: Об. 20, 3 та 20, 7). Під іме­нем першого воскресіння розуміється навернення людини від гріхів та примирення її з Богом, її виправдання й відродження, що справді є по­встанням і воскресінням духа людського над смертю духовною. Воно є першим воскресінням стосовно майбутнього воскресіння мертвих у день останнього суду. Панування з Христом тих, хто має частку в цьо­му духовному воскресінні, є пануванням на небі, блаженне життя душі від часу удостоєння блаженства до воскресіння тілом. Далі - визволен­ня диявола з в'язниці на короткий час, щоб звести народи, означає об'явлення на землі антихриста незадовго перед самим кінцем світу. Коли ж ця сила остаточно буде переможена (Об. 20, 9-10), настане ос­танній загальний суд: тоді море, смерть і пекло віддадуть своїх мертвих, тобто станеться загальне воскресіння з мертвих (друге воркресіння) - і малі, і великі стануть на суд перед Богом (Об. 20, 12-13). Для тих, котрі засуджені будуть, настане друга смерть, котра є остаточним відкинен­ням грішників від особи Божої.

3. До часу другого пришестя Христа не всі піддадуться тілесній смерті, а залишаться й живі. Але оскільки нетління не вспадковує тління (1 Кор. 15, 50), то тіла тих, котрі залишаться живими, нарівні з померли­ми й воскреслими, стануть нетлінними через миттєві зміни. An. Павло пише коринфянам: "Ось кажу я вам таємницю: не всі ми заснемо, та всі перемінимося, раптом чи незабаром (грец. - в атом, точку часу), як оком змигнути при останній сурмі - бо засурмить вона - і мертві воскреснуть, і ми перемінимося!.. Мусить, бо тлінне оце зодягнутись в нетлінне, а смертне оце зодягнутися в безсмертя" (1 Кор. 15, 51-53). В іншому посланні апостол говорить: "Ми, хто живе, хто по­лишений до приходу Господнього, не попередимо покійних... Першими воскреснуть померлі в Христі (в порівнянні з християнами), потім же ми, що живемо й зостались, будемо схоплені разом з ними на хмарах на зустріч Господню" (1 Сол. 4, 15-17). Висловлювалася думка, що сутністю переміни живих під час другого пришестя Христового буде їхня миттєва смерть і повернення до життя тілом нетлінним. Але таке припу­щення не узгоджується зі словами апостола: "... не всі ми помремо". Слова апостола про зміну живих потрібно розуміти буквально, у тому значенні, що вони замінять як дію смерті, так і дію воскресіння, так що під час звучання останньої сурми і мертві стануть нетлінними, і ті, що залишилися живими, будуть іншими, тобто нетлінними. Як воскресіння із мертвих буде загальним, так і зміняться всі, хто буде живий під час другого пришестя, тобто не тільки праведники та віруючі, а й грішники та невіруючі, бо й такі будуть при кінці світу. У висловах апостола - ми перемінимося всі (мається на увазі "ми") - зміна ставиться поза за­лежністю від моральної гідності людини, і хоча ці слова стосуються віру­ючих, але посеред останніх завжди є особи, котрі за своїми моральни­ми якостями недостойні, щоб увійти до життя вічного [73, С. 475-485].