Geum.ru

Ця книга розміщена на сайті

Вид материалаКнига
Подобный материал:
1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   47
§ 5.2.1. Невідомість часу другого пришестя Ісуса Христа. Ознаки Його пришестя

І. Остаточне здійснення визначень Божих про рід людський і про весь світ Одкровення поєднує з днем другого пришестя Ісуса Христа. На запитання про те, коли настане це пришестя і кінець світу, Господь відповів Своїм учням: "А про день той і годину не знає ніхто - ані Анге­ли небесні, ані Син - лише Сам Отець" (Мф. 24, 36). Потім, перед воз-

несінням на небо, на запитання апостолів "Чи не часу цього відбудуєш ти, Господи, царство Ізраїлеві?" - Він відповів їм: "То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй." (Діян. 1, 6-7). Ап. Павло про час цього пришестя зазначає: "А про часи та про пори, брати, не потрібно писати до вас, бо самі ви докладно те знаєте, що прийде день Господній так, як злодій вночі" (1 Сол. 5, 1-2; пор.: 2 Петр. З, 10). З приводу невідомості для людей дня і години другого пришестя Господа для суду над світом Спаситель навчав: "То ж пильнуйте, бо не знаєте, котрого дня прийде Господь ваш" (Мф. 24, 42).

Із вказівкою на невідомість дня і години другого Свого пришестя, Спаситель поєднує вказівку на несподіваність другого пришестя для більшості людей: "Будьте готові й ви - бо прийде Син Людський тієї го­дини, коли ви не думаєте!" (Мф. 24, 44; пор.: Лук. 21, 36) і ще: "Як було за днів Ноя, так буде і прихід Сина Людського. Бо так само, як за днів до потопу всі їли й пили, женилися й заміж виходили, аж до дня, коли Ной увійшов до ковчегу; і не знали, аж поки потоп не прийшов та й усіх не забрав, - так буде і прихід Сина Людського" (Мф. 24, 36-39). Однак, як потоп настав несподівано лише для людей безпечних, занурених ви­ключно в життєві клопоти, але не був таким він для Ноя з сім'єю, так і пришестя Господа не буде несподіваним для людей, не заражених гріхами, що ведуть до безпечності. Це тому, що, говорячи про невідомість дня і години Свого пришестя, Спаситель не залишив в цілковитій невідомості взагалі час настання великого і страшного дня Господнього. Він вказав деякі ознаки наближення і настання часу Свого другого пришестя і кінця віку, подібно до того, як вказані були і ознаки Його першого пришестя.

II. У загальних рисах ці ознаки вказані в притчі про пшеницю і бур'ян (Мф. 13, 23-30). Згідно з даним Спасителем поясненням цієї притчі (Мф. 13, 36-43), до самого кінця світу будуть рости разом пшени­ця і кукіль -добро і зло. Кінець світу і поєднане з ним славне пришестя Христове настануть тоді, коли посіяне Сином Людським добре зерно, яке означає синів царства, проросте до остаточної повноти своєї, так само, як засіяний дияволом і його ангелами кукіль теж досягне остаточ­ної повноти свого розвитку. Зокрема, Одкровення вказує на дві головні ознаки наближення останнього великого дня:
  1. поширення Євангелія в усьому світі, так що в Церкву Христову ввійде багато язичників, і навіть заскнілі у невір'ї іудеї прищепляться до своєї маслини, тобто до Христа;
  2. незвичайне підсилення і поширення зла в усіх областях життя людського, навіть у зовнішній природі, та об'явлення антихриста.

III. Друге пришестя Христове і кінець світу настануть не раніше,

ніж буде проповідуватися Євангеліє царства по всьому всесвітові, щоб засвідчити всіма мовами, і тоді прийде кінець (Мф. 24, 14). Сло­во (грец. - "проголошую, оголошую, закликаю, сповіщаю) вказує тільки на сповіщення чого-небудь одним іншому, без зазначення, сприйняте повідомлене чи ні. Тому це означає: буде про­голошене, оголошене, стане відомим Євангеліє царства Божого, яке проповідував Ісус Христос. Радісна звістка про це царство миру та спасіння буде пронесена по всьому всесвітові, тобто по всій засе­леній землі, буде сповіщена на всіх мовах (Марк. 13, 10). Але це не означає, що всі, хто почув про спасіння у Христі, приймуть Євангеліє; багато хто з тих, що почули, навіть зненавидить Євангеліє і озброять­ся проти праведників його (Мф. 24, 9). Та воно в усякому разі буде повідомлене як свідчення усім народам, щоб ніхто не міг виправдову­ватися перед Богом у своєму невір'ї тим, що не чув євангельської проповіді. Тоді саме ввійдуть у Церкву, за словами апостола Павла, усі язичники, тобто повне їх число (Рим. 11, 25). Коли вчення про царство Боже буде проповідуване по всьому світові, тоді прийде кінець - прийде, тобто наблизиться, близько пе­ребуває, тобто знаходиться в близькому майбутньому, але ще не прийшов; а наскільки близький, про це сказано: це залишається невідомим.

Перед другим пришестям Христовим здійсниться навернення Ізраїля до Христа, говорить ап. Павло: "Не хочу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, - щоб не були ви високої думки про себе, що жор­стокість сталась Ізраїлеві почасти, аж поки не ввійде повне число поган. І так увесь Ізраїль спасеться, як написано: "Прийде із Сіону Спаситель (грец. - визволитель) і відверне безбожність від Якова. І це заповім їм від Мене, коли відніму гріхи їхні" (Рим. 11, 25-27). Осліплення чи жор­стокість виникла в Ізраїлі тимчасово. "Тимчасово" може означати в про­мові апостола, що осліплення в Ізраїлі сталося не назавжди, а тільки на визначений час чи що не всі піддалися цьому засліпленню, бо серед них і в них є віруючі (Рим. 11,7, 17), чи те й інше одночасно. У призна­чений час закінчиться сліпота Ізраїля і весь Ізраїль спасеться; без сумніву, вказується на те, що Ізраїль навернеться до Христа цілим на­родом, у більшості своїй (пор. Об. 7, 2-4), хоча й, треба гадати, не всі до одного, подібно до того, як і під час проповіді апостольської, коли гово­рили: "Весь Ізраїль не вірує", розуміючи більшість. Повернення Ізраїля до Христа станеться тоді, коли в Церкву ввійде повне число поган. От-

же, іудеї повернуться останніми і в останній час буття світу, незадовго до другого пришестя Христового. Таке розуміння апостольського про­роцтва підтверджується і словами апостола: "Коли відкинення їх [іудеїв] та примирення світу, то що їхнє прийняття, як не життя з мертвих?" (Рим. 11, 15). Думка цього виразу така: якщо осліплення Ізраїлю стало причиною спасіння світу чи було багатством світу (Рим. 11, 11-12), то очікувати ще більше благ для світу; тобто йдеться про те воскресіння мертвих, котре станеться під час другого пришестя Ісуса Христа і котре поєднується з кінцем світу. Саме повернення Ізраїлю, згідно з передба­ченням Малахії (Мал. 4, 5-6), ствердженим Ісусом Христом (Мф. 7, 10-11; пор.: Марк. 9, 12), має статися за посередництвом пророка Іллі (і ра­зом з тим Еноха) і настане вже в дні антихриста для протидії йому та ви­кривання його. Вірогідніше, що й іудеї масово навернуться до Христа при антихристі, а не до нього. Можна навіть припускати, що іудеї спо­чатку приймуть антихриста за очікуваного ними Месію (на підставі Ін. 5, 43), але скоро, бачачи в ньому кровожерну жорстокість, заперечення ним Бога і самообожнення, зневіряться в його месіанському до­стоїнстві, і цей жахливий обман нарозумить їх, притягне їхні серця до Того, Кому антихрист буде ворогом і противником, тобто до Христа. Та найбільше з усього подіє проповідь пророка Іллі.

З поширенням Євангелія і наверненням іудеїв до Христа надзви­чайно посилиться в останні часи і зло (безбожність і антихристиянство) та примножаться лиха взагалі. Боговідступництво і безчесність останніх часів ап. Павло називає в посланні до солунян (2, 3-7) "тайною безза­коння", а також "відступництвом". Ісус Хрис­тос і апостоли зображують відступництво чи тайну беззаконня такими рисами.

В останні часи з'являться лжехристи і лжепророки, котрі багатьох потягнуть за собою. Ісус Христос говорить: "Багато хто прийде в ім'я Моє, кажучи: "Я Христос". І зведуть багатьох... І постане багато фаль­шивих пророків, - і зведуть багатьох" (Мф. 24, 5, 11). "А Дух ясно гово­рить, - пише ап. Павло, - що від віри відступляться дехто в останні ча­си, ті, хто слухає духів підступних і наук демонів" (1 Тим. 4, 1). Ап. Пет­ро та Іуда про лжеучителів останнього часу, стосовно яких лжеучителі апостольського віку були лише лжепредтечами, говорять, що вони бу­дуть насмішниками, що ходитимуть за своїми пожадливостями (2 Петр. З, 3; Іуд. 18). Лжехристів та лжепророків тоді буде багато і вони будуть мати надзвичайний вплив. Ап. Павло прямо говорить: "Настане час, ко­ли здорові науки не будуть триматися, але за своїми пожадливостями

виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували" (тобто, щоб во­ни влещували їхній слух) (2 Тим. 4, 3).

У тісному зв'язку з примноженням насмішників, хулителів і взагалі учителів безбожжя посилиться тайна беззаконня, яка матиме вплив і на членів самої Церкви: із-за примноження беззаконня (тобто його росту) любов багатьох охолоне (Мф. 24,12). Зменшення любові набуде в май­бутньому широких розмірів. Люди останніх часів зрадять одне одного і зненавидять одне одного (Мф. 24, 10). "І видасть на смерть брат брата, і батько дитину. І діти повстануть навпроти батьків - і їм смерть за­подіють" (Марк. 13, 12; пор.: Лук. 21, 16). Aп. Павло так зображує мо­ральний стан людей в останні часи: "Знай же ти це, - пише він до Ти­мофія, - що останніми днями настануть тяжкі часи. Тоді будуть люди (не деякі лише, а більшість) самолюбиві, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажні, батькам неслухняні, непобожні, запеклі, осудливі, жор­стокі, ненависники добра, зрадники, нахабні, бундючні, що більше люб­лять розкоші, аніж люблять Бога, невдячні (і до земних покровителів, і до Бога), неправедні (не такі, яким належить їм бути за званням, ста­ном, положенням, місцем), нелюблячі (у них навіть відсутня любов до своїх), наклепники, нестримані (і в мові, і в шлунку, і в усьому іншому)", а за висловом св. Іона Златоуста, непокірливі (різкі і буйні в поглядах, словах, рухах), неблаголюбні (вороги будь-якого добра), зрадники, на­хаби, пихаті, (сповнені зарозумілості, чванства, пихи), сластолюбні (котрі живуть задля свого задоволення), - вони мають вигляд благочес­тя, але сили його відреклися" (2 Тим. З, 1-4).

Розвиток і широке розповсюдження зла потягнуть за собою суспільні лиха. Вказані властивості людей останніх часів такі, за яких дотримуватися миру неможливо, котрі неминуче і скоро викличуть чва­ри, суперництво, ворожнечу між цілими народами. Тоді особливо по­встане народ на народ, царство на царство (Мф. 24, 7), і часи війн про­довжаться на короткий час: "Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, - глядіть не лякайтеся, бо статись належить тому. Але це ще не кінець" (Мф. 24, 6). З війнами поєднаються й інші зовнішні лиха: "І будуть зем­летруси великі та голод, та мор місцями, і страшні та великі ознаки на небі (Мф. 24, 7; Лук. 21, 11), і повстання (Марк. 13, 8). Голод і хвороби почасти, звичайно, будуть наслідками війн. Природне також і виникнен­ня серед царств повстань як проявів народного ремствування, тобто нарікання та невдоволення з приводу суспільних лих у вигляді війн, епідемічних хвороб, голоду. Що ж стосується землетрусів, то це оче­видні покарання за безчестя зверху.

Перед самим пришестям Христовим диявол поставить особливе знаряддя - представника і поборника обману та зла в особі антихрис-

та. За нього відступлення і лиха земнородних досягнуть повної сили [48, С 328-344].

§ 5.2.2. Антихрист і час його пришестя

Слово "антихрист" вживається у Св. Писанні в подвійному зна­ченні: загальному та окремому (власному). У загальному значенні цим іменем позначають тих, хто заперечує, відкидає, що Ісус є Христос (1 Ін. 4, 2; пор.: 2 Ін. 7), тобто Його богосинівство і те, що Він - Боголюдина. У цьому значенні, за словами апостола Іоана, і нині антихристів з'яви­лося багато (1 Ін. 2, 18; пор.: 4, 3), є вони тепер, буде їх багато і в май­бутньому. Та ці антихристи є тільки предтечами антихристів у власному чи окремому значенні, про якого той же св. Іоан мовить: "Чуєте - анти­христ іде" (1 Ін. 2, 18). Цей антихрист один, він ще не прийшов, але з'явиться перед кінцем світу. На відміну від антихриста у загальному значенні, котрі визнають Христа, але тільки неправильно, оманливо тлумачать учення про Його особу та Його Євангеліє, антихрист у влас­ному розумінні - це останній, найжорстокіший супротивник і ворог Хри­ста та Його Церкви, котрий усіма засобами буде намагатися зруйнувати справу Христову й заодно облудним шляхом видавати себе за Христа. Це зображується і в самому грецькому найменуванні, яке означає супротивника чи ворога Христа, що обманним шляхом видає себе за Христа (в поєднанні з іншим словом означає як проти, так і замість).

Учення про антихриста, як визначеного, надзвичайного ворога Хри­ста і Його Церкви, який має з'явитися лише в останні часи, мало в різні часи та має й нині немало противників. Доволі поширеною є думка, нібито під антихристом потрібно розуміти не якусь визначену "людину беззаконня", а боговорожу духовну силу, яка діє у світі, безчестя, яке ви­являється в різних єретиках і взагалі в безчесних людях. Подібну думку висловлювали вже в часи блаж. Августина. У період реформації XVI століття, захопившись ненавистю до папства, реформатори прямо ого­лосили, що під антихристом потрібно розуміти папу, точніше - довгий ряд єпископів, що проходив через багато століть на римському престолі (починаючи з папи VII ст. Боніфація VIII). Ця думка, висловлена Люте­ром, внесена в символічні книги лютеранства. У новіші часи це ро­зуміння замінилося в протестантизмі розумінням антихриста в більш за­гальному значенні, у значенні злого, ворожого Богові начала взагалі. Подібна ж хибна думка в ученні про антихриста міститься частково і в поглядах наших розкольників - старообрядців, особливо безпоповців. І

вони стверджують, що антихрист є не однією визначеною особою, кот­ра з'явиться перед кінцем світу, а духом зневіри й безчестя, сукупністю єресі та цілим рядом осіб, прониклих цим духом. Антихрист у цьому значенні, стверджують вони, уже з'явився у світі й духовно царствує скрізь. Проте подібні думки не мають для себе підстав у Писанні. Одкро­вення чітко навчає, що під антихристом у власному значенні потрібно розуміти визначену особу, надзвичайну "людину беззаконня", котра з'явиться в останні часи.

Спаситель говорить невіруючим іудеям: "Я прийшов у Ймення Сво­го Отця, та Мене не приймаєте ви. Коли ж прийде інший у ймення своє, того приймете ви" (Ін. 5, 43). Під "іншим" у словах Ісуса Христа потрібно розуміти особливого, надзвичайного Його противника, а саме - анти­христа. Цього іншого Спаситель протиставляє Собі. Але оскільки Хрис­тос є "особа" (єство) єдина, то, очевидно, і під іменем того "іншого" потрібно розуміти єство (особу) визначену; бо властивостям і діям однієї особи можна прямо протиставляти властивості та дії, що нале­жать особі, а не суспільству. Слово "інший" ісус Христос вживає однині і пришестя "іншого" відносить до майбутнього часу: "прийде інший" Це також вказує на об'явлення в майбутньому деякої особливої особи.

Ап. Павло, зображуючи беззаконника, що має з'явитися, говорить: "Хай ніхто жодним способом вас не зведе! Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і явиться беззаконник, призначений на по­гибель, що противиться та несеться над усе, зване Богом чи святоща­ми, так що в Божому храмі він сяде, як Бог і за Бога себе видаватиме" (2 Сол. 2, 3-4). "Його пришестя - за чином сатани - буде з усякою силою й знаками та з неправдивими чудами" (2 Сол. 2, 9). Що мова тут іде про антихриста, з цим погоджуються всі, і антихрист зобра­жується окремо визначеною людиною. Апостол називає його людиною беззаконня, тобто надзвичайним беззаконником, сином погибелі, гово­рить про нього, що він посяде в храмі, буде видавати себе за Бога, тво­рити чудеса і знамення, і що це ніяк не можна розуміти в загальному, не­власному (колективному) значенні. До того ж, перед кожним із наймену­вань, що даються антихристові, у грецькому оригіналі стоїть визначе­ний член. "Грецькі ж члени, - помічає св. Єпіфаній, - надають предме­тові визначене значення, бо, де додається член, там членом, без сумніву, стверджується, що мова йде про щось одне визначене... Сло­во означає людину взагалі, а- одну тільки визначе­ну людину" (Пр. Єр. 9, 3) [119, С 149].

Aп. Іоан пише: "діти - остання година. А що чули були, що анти­христ іде, а тепер з'явилось багато антихристів - з цього пізнаємо, що остання година настала" (1 Ін. 2, 18). Розрізнення тайноглядачем анти­христів взагалі, яких багато з'явилось (у грецькій - без члена), від анти­христа у власному значенні (у грецькій - з членом, артиклем), котрий іще прийде, показує, що під майбутнім антихристом він розуміє деяку особливу, визначену особу*.

Таким було і загальне вчення про антихриста древніх учителів Церкви. Св. Іоан Дамаскін, виражаючи їхні погляди, говорить: "...потрібно знати, що повинно прийти антихристу. Хоча антихристом є і будь-який, хто не сповідує, що Син Божий прийшов у плоті, що Він є досконалим Богом і став досконалим чоловіком, не перестаючи бути Богом, але у власному значенні і переважно називається антихристом той, хто прийде перед кінцем світу" [139, С. 33.7].

Окремі думки чи тільки здогади древніх учителів про особу анти­христа, про його походження, приналежність до диявола, імені його і под., також свідчать, що за їх загальним переконанням антихрист буде визначеною особою. Про походження антихриста майже загальною їх думкою було те, що він виникне, тобто вийде з народу іудейського, а са­ме з коліна Давидового (на підставі Бут. 49, 17; Ієрем. 8, 16-17 і особли­во Об. 7 гл.), що він, на противагу народженню Ісуса Христа від Пречи­стої Діви, хоча й народиться також від дівчини - єврейки, але такої, що впала в гріх, що він "буде вихований таємно, потім раптово повстане, збунтується і запанує" [139, С 338]. Як людина, він, звичайно, буде ма­ти власне ім'я, але це ім'я не відкрите й невідоме, тому що воно, за за­уваженням св. Іринея, "недостойне бути сповіщеним від Духа Святого" (Пр. Єр. 5, ЗО). В Апокаліпсисі вказано тільки число імені звіра, тобто антихриста, котре тому й називається числом звіриним: число його шістсот шістдесят шість (Об. 13, 18). Про приналежність антихриста до диявола св. Іоан Дамаскін говорить: "Не сам диявол стане чоловіком, подібно до того, як очоловічився Господь... Але народиться чоловік від блуду і візьме на себе всі діяння сатани [139, С. 338].

Якщо антихрист буде особливою особою, надзвичайним зна­ряддям диявола для битви проти Христової Церкви, то це показує, що антихрист у власному значенні ще не відкривався. За словами ап. Іоана, коли з'явиться антихрист, то від цього моменту люди по­винні зрозуміти, що остання година настала (1 Ін. 2, 18). Ап. Павло вказує, що цього беззаконника Господь Ісус Христос уб'є Духом Уст

* У світлі наведених чітких свідчень Одкровення про антихриста, як особи окремої, можна знаходити, як і справді знаходили древні учителі, вказівки на нього і в інших, хоча й завуальованих місцях Писання, а саме у пророка Даниїла (7, 24-25; 8, 20-25; 11, 31; 12, 11) та в одкровенні Іоанна Богослова (13, 1-12; 17, 8-14; 19, 2).

Своїх і знищить з'явленням приходу Свого (2 Сол. 2, 8), і, отже, він з'явиться безпосередньо перед самим кінцем світу. Мало того, він з'явиться незадовго до кінця світу, бо маючи звичайну людську природу, він не може існувати протягом цілих віків чи тисячоліть. Звідси виходить, що за ознаками, які передбачають друге пришес­тя Христове, уважні до пророцтва Писання можуть у свій час пе­редбачити і близькість часу появи антихриста, і коли він з'явиться, впізнати в ньому "людину беззаконня" і вжити заходів для свого спасіння. У Писанні, крім того, є вказівки на особливі ознаки, які ма­ють сповістити людям пришестя антихриста. Безпосередньо подією, яка попередить пришестя антихриста, буде, за словами ап. Павла, взяття від середовища того, хто утримує, і того, хто три­має. "Чи не пам'ятаєте, - пише він до солунян, - як ще в вас живу­чи, я це говорив вам був? І нині, ви знаєте, що не дозволяє відкри­ти йому в свій час. Бо тайна беззаконня ужіе діє, тільки не здійснюється до того часу, поки не буде взятий із середовища той, хто утримує тепер, - і тоді відкриється беззаконник..." (2 Сол. 2, 5-8). У цих словах вказується, що пришестя антихриста станеться у свій час (пор.: Ін. 7, 6, ЗО); отже відкриття антихриста станеться не без волі Божої. Бог має у Своїй владі засіб, котримі Він затримує по­яву антихриста. Цим засобом для Нього служить визначене апос­толом у грецькому слові. Отже це слово є благодійною силою, яка обмежує дію таємниці беззаконня і перешкоджає антихристові з'явитися заздалегідь до визначеного часу. Вона в«ступає в силу ли­ше тоді, коли цього захоче й дозволить Бог. Згідно з таким знамен­ням це повинно означати благодійну осо­бистість, яка перешкоджає йому повністю відкритися з усіма де­монічними силами. Як тільки буде взятий з середини той, що три­має, з'явиться людина гріха, тобто антихрист. Але що

за сила і особистість про які солуня­ни знали з усної бесіди апостола? Для нас це є таємницею. Одні вбачають у цій силі силу релігійну, силу духовну, а в слові-будь-якого релігійного діяча, інші ж визнають цю силу політичною, а в тому, що утримує, вбачають політичного представника цієї си­ли. Обидва види тлумачень походять з глибокої давнини.

§ 5.2.3. Битва антихриста з царством Христовим і поразка (знищення) його від Господа

1. Антихрист буде вести жорстокий бій проти lcyca Христа, його Церкви, вчення і постанов Христових та й взагалі проти релігії і богоша-

нування, знущатися над предметами релігійного вшановування людей, а особливо християн, коротше кажучи - відкине християнство й інші релігії.

Спаситель навчав, що антихрист буде прийнятий іудеями за Месію:"... інший прийде в ім'я своє - того приймете ви" (Ін. 5, 43). Але оскільки не може бути віри у двох Христів, ті, хто сприйняв істинного Христа, повинні відкинути неправдивого, а ті, хто сприйняв неправди­вого, - зректися істинного Месії, то зрозуміло, що антихрист спочатку відкине істинного Христа, щоб самому бути сприйнятим за Месію. Ап. Іоан прямо говорить: "Хто неправдомовець, як не той, хто відкидає, що Ісус є Христос? Це антихрист, що відрікається від Отця й Сина" (1 Ін. 2, 22).

Ап. Павло пророкує, що той, хто з'явиться, - людина беззаконня -буде ворогом Синові Людському, що принизив Себе, антихрист буде возвеличуватися над усіма (ставити себе вище від усіх, будь-якого - чи то християнського, чи то язичницького - Бога, який промовляє, тобто того, що називають чи визнають Богом, (пор.: 1 Кор. 8, 4-6), чи шанування, тобто усіх предметів побожного

вшанування (пор.: Діян. 17, 23).

У видінні Іоана Богослова про звіра, який вийшов із моря, тобто ан­тихриста, мовиться, що звірові дані були вуста, які промовляли зухва-ло й богозневажливо.., і відкрила вона (звірина) свої вуста на зневагу проти Бога, щоб богозневажати ім'я Його й оселю Його, та тих, хто на небі живе (Об. 13, 5-6).

Різко відкинувши Христа і християнство, Божество і богошануван­ня, антихрист також відверто буде привласнювати собі Боже до­стоїнство, називатиме себе Богом та Христом і вимагатиме до себе бо­жого вшанування і служіння. Тому св. Іоан Златоуст називає його

грецькою "богопротивник" і "замістьбожник", тобто той хто замість Бога себе ставить. Під Церквою чи храмом Божим

розуміють храм-будівлю, один визначений храм відомого визна­ченого Бога. Який це храм? Дехто з древніх під цим храмом, місцем, де антихрист проголосить себе богом, розуміли храм єрусалимський, маю­чи при цьому на увазі, що антихрист прийнятий буде іудеями за Христа і буде збудований в Єрусалимі храм. Але за словами св. Іоана Златоус­та, антихрист "буде посідати в храмі Божому, не в єрусалимському тільки, а й всюди в Церквах". У головному храмі, - говорить преосв. Фе­офан, - "посяде він (антихрист), як бог, а потім буде сідати в такому зна-

ченні і в будь-якому іншому храмі, котрий зустріне особисто. Або, може, в одному храмі особисто посяде, в інших же своє посідання засвідчить по-іншому. В Апокаліпсисі говориться про образ звірини. Та чи всюди його поставлять у храмах?" (На 2 Сол. 2, 4) [119, С 151]. Само собою зрозуміло, що з заміною служіння Богові та Христу служінням антихри­стові не буде місця в християнських храмах ні зображенням Бога, Хри­ста і святих, ні мощам святих і взагалі предметам зовнішнього христи­янського богошанування.

Але не одне тільки богоборство відрізнятиме антихриста, хоча во­но буде очевидніше за все, а й будь-який гріх. За словами ап. Павла, це буде людина беззаконня, беззаконник, найбеззаконніший, просякнутий беззаконням, сутністю якого є беззаконня. Беззаконно він народиться, беззаконно житиме і, чинячи беззаконня сам, буде всюди поширювати беззаконня. Діючи тільки за навіюванням руйнівника роду людського, він не захоче знати жодних законів - ні божих, ні людських, буде нехтувати і знищувати те й інше. У "ньому", за висловом св. Іринея, повториться "загальне безчестя", "диявольське боговідступництво", "поєднається і зосередиться вся сила відступництва" [119, С 152].

Заперечують, нібито дух людський (в особі антихриста) не може дійти до такого безумства, щоб вважати себе богом і вимагати собі бо­жого поклоніння. Але з Євангелія видно, що сатана вимагав від Ісуса Христа божого поклоніння до себе. Антихрист буде повністю під владою сатани, а тому немає нічого неможливого в тому, що він, засліплений, сповнений пихи і духу сатани, стане богозневажати та вимагати до се­бе від людей божого поклоніння.

Дещо подібне вже сталося в історії засліпленого людства (напри­клад, самообожнення Навуходоносора, обоготворення римських імпе­раторів, деяких ще за їхнього життя - наприклад, Нерона, Гая, Калігу­ли), отже, може повторитись і в інші часи.

2. Засоби, які застосовуватиме антихрист для досягнення своїх цілей, цілком відповідатимуть його властивостям.

Антихрист своє удаване божественне достоїнство намагатиметься довести неправдивими чудесами й знаменнями, подібно до того, як і Боголюдина творила чудеса. Так, Ісус Христос говорить про слуг анти­христа - псевдопророків його, що вони (неправдиві пророки) чинити­муть великі ознаки та чуда, що звели б, коли можна, і вибраних (Мф. 24, 24). За словами ап. Павла, пришестя антихриста буде у великій силі (незчисленній кількості) ознак і чудес неправдивих. Слова апостола по­казують, що знамення і чуда антихриста будуть справою неправди, а не істинними чудесами, бо чудеса може творити один Бог. За змістом своїм

вони не перевищуватимуть природних, хоча й таємничих сил природи, але за своїм зовнішнім виглядом будуть подібні до справжніх, чому апо­стол і говорить, що в них виявлятиметься велика сила. Сатана дасть йо­му силу свою, і престол свій, і велику владу (Об. 13, 2; пор.: Лук. 4, 8-9). Подаються в Одкровенні також вказівки на самі види чудес антихриста, наприклад, раптове зцілення однієї з голів звіра, смертельно пораненої (Об. 13, 3-5), а лжепророк (звір) буде зводити з неба вогонь (Об. 13, 13-15).

З настанням багатьох чудес, антихрист, як знаряддя диявола, який для спокуси людей може набувати виду ангела світла (2 Кор. 11, 14), вдаватиметься до лестощів, лицемірства в поведінці, обману в словах та діях. Будучи всередині вовком, він, як зображували його древні вчи­телі, з'явиться ягням, поки не запанує*.

Обман для свого поширення має неминучу потребу в насиллі вла­ди. Так діятиме й антихрист. Це можливе буде тому, що він з'явиться не тільки релігійною, а й політичною силою - царем. Після проголошення себе царем він влаштує зовнішні жорстокі гоніння на Церкву, за допомо­гою яких намагатиметься викинути з її надр найслабших членів. Ісус Христос пророкував велику скорботу перед кінцем світу, якої не було з передпочатку світу. "І коли б не вкоротились ті дні, не спаслася б жодна людина, але через вибраних дні ті вкоротяться" (Мф. 24, 21-22). У пр. Даниїла антихрист зображується як величний, жахливий і всенищівний завойовник (прообраз його Антіох Єпіфан), який вестиме війни з багать­ма царями й переможе їх, і буде жорстоким гонителем непокірних йому (Дан. 7; 8 і 11 гл.). В Апокаліпсисі антихристові та його лжепророкові на­дається ймення звіра - грецькою (Об. 13, 1; 17, 8 та ін.), яке в переносно­му значенні про людину означає його плотолюбність, звірячу жор­стокість і звірячу вдачу.

З Божого попущення антихрист захопить владу, тобто заволодіє ба­гатьма народами (Об. 13, 7-8), і найпершим захопить народ, поділений на коліна, тобто євреїв. Святі - істинні християни - піддадуться велико­му гонінню та різним мукам: і хто не поклониться образові звірини - у-

* "Прийде всепоганий, - говорить св. Єфрем Сирин, - як тать у такому образі, щоб спокусити всіх, прийде смиренний, що зрікатися буде ідолів і пошановувати благочестя, добрий, ницелюбний, у високому ступені благообразний, до всіх ласкавий, поважати буде особливо народ Іудейський, тому що іудеї будуть очікувати його пришестя... А при цьому всьому вживе хитрих заходів, щоб усім догодити, щоб полюбив його народ... Стане спокушати світ, поки не запанує. А при цьому з великою владою здійснить він знамення, чуда і жахи... Тому, коли раптом більшість народів і класів побачать такі його доброчесноти і сили, усі раптом заволодіють однією думкою і з великою радістю проголосять його царем, промовляючи одне до одного: "Чи знайдеться ще людина краща й правдивіша?" (Сл. 38. На пришестя Христа і антихриста).

биті будуть (Об. 13,15). Убиті ним будуть і ті два свідки, котрі будуть по­слані на час панування антихриста, щоб свідчити про істину (Об. 11,7). Насилля дійде до того, що, не носячи відкритого знаку покірності анти­христові, не можна буде ні купувати, ні продавати нічого, користуватися жодними громадянськими правами (Об. 13, 16-17). Тих, хто не вкло­ниться образові звірини, вважатимуть ворогами антихриста і вони бу­дуть вбиті, позбавлені голови (Об. 20, 4). Церква, гнана й переслідува­на, повинна буде ховатися в пустелі, у потаємних місцях, як це зобра­жує тайноглядач в образі жінки, яка перебуває в хворобах народження, котру переслідує дракон і котра ховається від нього в пустелі (Об. 12 гл.).

Наслідком битви антихриста проти Христової Церкви буде те, що він встигне між багатьма, хто не сприйняв любові істини, розповсюдити своє вчення, заволодіє не тільки розумами та серцями "нечестивих", а й утворить з останніх зовнішнє суспільство, яке визнає його своїм "гла­вою" і стане дотримуватися його вимог, - зовнішнього царства, проти­лежного святому місту (Об. 20, 7).

3. Однак, якими б великими не були сила і влада антихриста й жор­стокою битва проти Церкви Христової, "сили адові не переможуть її" (Мф. 16, 18). Церква буде непохитною до самого кінця світу і другого пришестя Христа, християнське богослужіння і найважливіша частина його - принесення євхаристичної жертви - не припиниться до кінця віку, до другого пришестя Христа (1 Кор. 11, 26), тому що протягом усього ча­су панування антихриста перебуватимуть з Церквою до кінця світу і Христос Спаситель, і Дух Святий. У ті дні великої скорботи перебувати­муть і вибрані, і, що особливо, переживуть вони ті часи: заради вибра­них скоротяться ті дні (Мф. 24, 22; пор.: ЗО, 31; Марк. 13, 27). Пагубні дії антихриста поширюватися будуть, власне, на тих, хто гинутиме; на тих, які не сприйняли любові правди, щоб спастися (2 Сол. 2, 10). Ті, хто бу­де гинути, загинуть, звичайно, не за визначенням (повелінням) Божим, а тому, що вони одного духу з антихристом. Вірним надана буде в дні антихриста й особлива допомога Божа. Тоді, - відкриває ап. Іоан, - бу­дуть послані на землю два свідки - пророки, зодягнені у волосяницю, які пророкуватимуть 1260 днів. Вони - дві оливи та два свічники, що стоять перед Богом на землі. Вони будуть творити великі чуда. Та звіри­на, що з безодні виходить, із ними війну поведе, переможе їх і повбиває, а їхні трупи залишить на майдані великого міста. Але після трьох днів з половиною ввійде у них дух життя і вознесуться вони на небо (Об. 11, 3-12). Вони будуть відвертати людей від спокуси антихриста, пророку­вати з небес пришестя Христове. Один із цих свідків чітко вказаний у Писанні, це - пророк Ілля (Малах. 4, 5-4; пор.: Мф. 17, 10-11; Марк. 9,

11-12; Лук. 1, 17). Другим свідком древнє Передання Церкви називає Еноха. Згідно з іншими видіннями а постола Іоана, на захист тих, хто не поклониться звірині, буде послано сім Ангелів з сімома карами, щоб ви­лити гнів Божий на безчестя людей (Об. 15 і 16 гл.).

Безбожне та пагубне панування антихриста буде короткочасним. У тайноглядачів Старого й Нового Завіту час його панування в деяких висловах прямо обмежується трьома з половиною роками (Дан. 7, 25; 12, 17; Об. 12, 14), або сорока двома місяцями (Об. 11, 2; 13, 5), 1260 днями (Об. 11, 3; 12, 6), а в інших вказується взагалі "мало часу" (Об. 12, 12; 10,3).

Оскільки панування антихриста - не тільки людське, а й сатанинсь­ке, то й сила для знищення його повинна бути вищою, ніж людська й са­танинська. З'явиться Сам Господь І сус Христос, Який і уб'є антихриста Духом уст Своїх і знищить з'явлення приходу Свого (2 Сол. 2, 8), тобто знищить антихриста одним подихомі Своїм - легко зруйнує силу його та знищить славою пришестя Свого. В Одкровенні ап. Іоан говорить, що Господь зі Своїм військом буде битися зі звіром і його військом. Звір і його неправдивий пророк (лжепророк, псевдопророк) будуть схоплені та скинуті у вогняне озеро, а решта - убиті мечем Того, хто сидить на коні, мечем, що вийде із уст Його, тобто зброєю слова (Об. 19, 19-21).