Інститут соціальних технологій
| Вид материала | Документы |
Содержание1.Резюме дослідження Результати дослідження. оцінка громадянами стану і тенденцій розвитку освіти в україні Навчальні програми Забезпечення навчальною літературою Шкільні приміщення та навчальні класи Доступ до комп’ютерної техніки Доступ до Інтернету Участь батьків у житті шкіл та матеріальна підтримка шкіл батьками Рівний доступ до якісної освіти Пропозиції щодо поліпшення якості освіти Рівень поінформованості громадян україни про політику держави у сфері реформування середньої освіти та про конкретні заходи у ра Важко уявити, але згадані 12,8% опитаних батьків (у яких хоча б одна дитина перебуває у шкільному віці) не знає про запровадженн Оцінка існуючих та визначення нових каналів комунікацій, які є найефективнішими для різних цільових аудиторій Впровадження 12-річного терміну Впровадження 12-бальної оцінки Впровадження семестрової структури навчального року Лібералізація випускних іспитів випускників старших класів Профільне навчання Створення системи незалежного зовнішнього тестування Система післядипломної педагогічної освіти ... 3 4 5 6 7 8 9 ... 27 1.РЕЗЮМЕ ДОСЛІДЖЕННЯСПИСОК СКОРОЧЕНЬ МОН – Міністерство освіти і науки України СО/ЗСО – Середня освіта / Загальна середня освіта СШ/ ЗНЗ – Середня школа / Загальноосвітні навчальні заклади ІТ – інформаційні технології ЗМІ – засоби масової інформації
Базисні чинники оцінки середньої освіти в Україні Результати дослідження свідчать: 80% батьків „задоволені” або „задоволені середньою мірою” рівнем знань, які надають їхнім дітям загальноосвітні навчальні заклади (ЗНЗ). Оцінки рівня знань школярів, отримані у результаті опитування вчителів ЗНЗ, менш оптимістичніші: 50% вчителів оцінюють рівень успішності учнів як „поганий” або „задовільний”. Відмінність в оцінках батьків та вчителів ЗНЗ щодо деяких аспектів системи ЗСО може виникати через різницю критеріїв. У свідомості значної частини батьків загальна середня освіта (ЗСО) не є критерієм успіху в майбутній кар’єрі їхніх дітей. Тож, вимоги батьків до неї істотно занижені. Крім того, батьки часто схильні робити оцінки з погляду власних можливостей забезпечення певного рівня ЗСО своєї дитини. Вчителі ЗНЗ виходять з вимог Міністерства освіти і науки України щодо засвоєння учнями існуючих навчальних програм. Опитування вчителів ЗНЗ демонструє: 29,2% „незадоволені” та „абсолютно незадоволені” існуючою системою освіти, 49,0% – „задоволені середньою мірою”, а частка „задоволених” та „цілком задоволених” вчителів становить лише 19,6%. Причини такої оцінки вчителями середньої школи рівня середньої освіти в Україні можна побачити в їхніх оцінках (по 5-бальній шкалі) чинників, які визначають якість СО:
Найнижчий рейтинг та найнижчу оцінку займає «Матеріальне та моральне заохочення вчителів», що вказує на головну причину незадоволення вчителів СО – низька соціальна оцінка їхньої діяльності, відсутність соціальної захищеності. Простіше кажучи, у батьків та учнів є достатньо прав, але немає обов’язків. Натомість у вчителів – навпаки. Враховуючи низьку мотивацію учнів до навчання, «зникає будь-яке бажання... у дітей – навчатися, у викладачів – викладатися на повну за копійки... доки в країні вчитель не отримуватиме хоча б дві тисячі гривень на місяць, якісної освіти не буде!». Географічно найбільше рівень задоволення як у вчителів, так і у батьків спостерігаємо у Донецькій та Київській областях, незадоволення – у Львівській (індекс рівнем задоволення від’ємний, відповідно -0,244 та -0,082). У решті цільових областей співвідношення індексів рівня задоволення вчителів та батьків наступне: Харківська область: -0,025/0,099, Одеська: -0,051/0,168, Дніпропетровська: 0,090/0,124, Херсонська: -0,138/0,175. Навчальні програми Відповіді батьків та вчителів середніх шкіл демонструють консенсус в оцінці діючих навчальних програм. Вчителі оцінюють навчальні програми на «3,6» і вказують, що вони перевантажені, а співвідношення годин та обсягу дисциплін, що викладаються, незбалансоване. У багатьох випадках діти відчувають ускладнення через надлишок інформації, яку вони не в змозі засвоїти у певному віці. Особливо це стосується таких дисциплін як математика, фізика та хімія, а також українська, російська та англійська мови. 74,7% батьків вважають, що їм варто брати активну участь у навчальному процесі, оскільки учні не можуть опанувати навчальний матеріал самотужки. Через це 48,1% батьків вважають за необхідне наймати репетиторів. Забезпечення навчальною літературою 74,9% батьків вважають, що їхні діти повністю забезпечені необхідними навчальними підручниками для занять, натомість 72,9% вчителів робить наголос на їх нестачі у шкільних бібліотеках. Крім того, вчителі вказують на надзвичайно низьку якість підручників та навчальних посібників загалом (оцінка «3:3»), а також на безліч підручників, які дублюють один одного, батьки – на складність змісту викладання («…щоб підручники були написані доступною, грамотною мовою… для дітей, а не для академіків… якщо загальноосвітня школа, то й підручники загальноосвітні…»). Батьки скаржаться на часту зміну навчальної літератури, що істотно підвищує витрати на освіту. У Західних областях батьки скаржаться на брак необхідної додаткової літератури (на кшталт дитячих енциклопедій тощо) українською мовою (молодші учні не вміють читати російською), а на Сході та Півдні, навпаки, батьки вказують на необхідність російськомовної навчальної літератури, рекомендованої МОН. Шкільні приміщення та навчальні класи Як батьки, так і вчителі СШ дотримуються схожої думки стосовно незадовільного стану шкільних приміщень (необхідність ремонту), а також стосовно необхідності модернізації спеціальних кабінетів та лабораторій. Частка вчителів, які вказують на «погану/недостатню” матеріальну оснащеність шкіл (86,2%), істотно перевищує частку батьків, які оцінюють матеріальну базу як „погану/задовільну” (62,3%). 61,9% опитаних вчителів вказують на погане опалення у школах („постійно холодно”), 57,3% вказує на нестачу наочних посібників та технічних засобів навчання у шкільних кабінетах. 67,2% опитаних вчителів указує на вкрай низьку забезпеченість шкіл спортивним інвентарем. Інформаційні технології (ІТ) Відмінність в оцінках впровадження ІТ може бути пов’язана з різницею в розумінні ролі цього ресурсу в освіті та можливостей його використання.
77,7% опитаних вчителів вважає, що комп’ютерів у школах недостатньо (лише 1% відзначає повну відсутність комп’ютерної техніки). Серед міських вчителів частка тих, хто вважає, що комп’ютерної техніки недостатньо, – 82,3%, і міські вчителі відзначають необхідність впровадження у навчальний процес мільтимедійної техніки. Серед міських учнів доступ до комп’ютерної техніки має 82,3% (23,7% – „тільки у школі”, 32,0% – „ і в школі, і вдома”, 26,6% – „тільки вдома”). Серед сільських вчителів частка тих, хто вважає, що комп’ютерної техніки недостатньо, – 66,4%. Вочевидь, сільські учні гірше забезпечені доступом до комп’ютерів: доступ мають 63,6% (39,6% – „тільки у школі”, 24,0% – „і в школі, і вдома”, 12,0% – „тільки вдома”).
Загалом наявність у дітей можливостей користуватися комп’ютером у школах відзначає 58,6% батьків. 58,1% опитаних вчителів відзначає наявність в їхніх школах доступу до Інтернету. Але тільки 18,0% батьків указують на наявність у їхніх дітей можливості використовувати доступ до Інтернету в школі (21% – у місті, 12% – у селі). Більшість вчителів погано використовують ресурси Інтернету. 70,6% не користуються Інтернет-порталом „Острів знань”, 15,4% навіть не чули про нього. Тільки 14,4% вчителів вважають, що їхні учні знають та використовують цей портал. Решті 85,6% або важко відповісти, або ж вони заперечують доречність його використання. Опитування показує, що комп’ютерна техніка у школах перебуває у робочому стані, отже, обмеження доступу учнів до Інтернету пов’язане або з фінансовими труднощами, або з організаційними, або з недооцінкою можливостей використання ІТ у середній освіті. Так, за словами батьків, «комп’ютери у школах є, але до них не допускають дітей... оскільки вони їх ламають... а коли комісія приходить, то будь ласка». Вчителі ж побоюються, що постійне використання ІТ у шкільному віці може справити негативний вплив на ефективність навчального процесу: діти здирають з Інтернету реферати і не можуть їх навіть захистити. Участь батьків у житті шкіл та матеріальна підтримка шкіл батьками Згідно з результатами опитування, тільки незначна частина батьків бере активну участь у житті школи: 44,0% батьків регулярно відвідують батьківські збори, 6,9% та 10,7% беруть участь у суботниках та у проведенні позакласних заходів. 36,4% батьків регулярно бере участь у наданні школі матеріальної допомоги, а 56,0% батьків готові частково фінансувати навчання своїх дітей у загальноосвітніх навчальних закладах і надалі. Рівний доступ до якісної освіти На думку більшості опитаних батьків (71,3%) та вчителів (77,7%), доступ до якісної середньої освіти має більшість учнів, але, як ми бачимо, у цих груп критерії оцінки «якості» можуть відрізнятися. «…В принципі, до середньої освіти у всі мають рівний доступ. Принаймні середню освіту може отримати кожен учень, незалежно від заробітків батьків… Питання: чи буде вона якісною середньою освітою? Формально, рівний доступ є, фактично – відсутній». Незважаючи на те, що третина опитаних батьків не вбачає різниці в якості освіти, отримуваної у приватних та державних школах, більшість з них вважає відсутність державної підтримки приватної школи несправедливою. Пропозиції щодо поліпшення якості освіти Вчителі пропонують:
Батьки пропонують:
Як вчителі, так і батьки особливо звертають увагу на необхідність поліпшення матеріально-технічного забезпечення та якості викладання у сільських школах, але загалом їхні пропозиції мають лише побічний стосунок до реформ середньої освіти, які проводить МОН. 59,1% батьків відзначають, що цікавляться реформами МОН лише «частково», а 17,3% не цікавляться ними взагалі. У результаті часто виникає нерозуміння та природне запитання: Навіщо винаходити велосипед, якщо вже є стабільна ефективна система? Попри те, що вчителі кажуть про зацікавленість політикою держави у сфері СО, «всі ці папери, закони та концепції їм дуже набридли, відволікають і не дають ніякого результату». У кращому випадку, вони можуть пригадати лише кілька законів та документів МОН, які регламентують реформи СО в Україні, і відзначають, що не знають механізму їхньої роботи. Загалом ставлення вчителів до необхідності реформ також неоднозначне: лише 14,1% опитаних вчителів вважає, що існуюча система освіти абсолютно не відповідає ринкові праці і потребує докорінних реформ; 53,4% каже про необхідність різної глибини часткових змін, 2,5% заперечують необхідність реформ узагалі, а 29,4% фактично ще не визначилися.
На запитання «Які реформи середньої освіти проводять в Україні?» 12,8% опитаних батьків не змогли назвати жодної реформи. Лише 87,2% батьків по Україні «знає» про заходи МОН у царині реформування СО. Важко уявити, але згадані 12,8% опитаних батьків (у яких хоча б одна дитина перебуває у шкільному віці) не знає про запровадження 12-бальної системи оцінювання. Мабуть, вони не розглядають частину подібних заходів як елементи реформ, а про інші, цілком імовірно, можуть бути поінформовані недостатньо. Найвідомішими із заходів МОН є: впровадження 12-бальної оцінки („знають” 75,8% батьків) та впровадження 12-річного терміну навчання („знають” 69,5% батьків), найменш відомими – впровадження галузевого замість предметного принципу структурування змісту освіти („знають” 7,9% батьків) та впровадження платної системи освіти („знають” 14,2% батьків). За регіонами: частіше „знають” про реформи (принаймні можуть назвати) мешканці Півночі України (92,5%), найменше – мешканці Центру (81,7%). За цільовими областями: про реформи середньої освіти частіше знає населення Одеської та Дніпропетровської областей (відповідно 95,0% та 91,9%), найменше – населення Луганської, Херсонської та Львівської областей (82 – 84%). Міське населення „ознайомлене” з реформами краще сільського: 90,7% проти 79,6%. При такому розподілі оцінок регіональні особливості чітко виражені. Наприклад, „українізацію” відзначають як „реформу” 60% мешканців Дніпропетровської області і лише 8% мешканців Львівської області. Втім, більшість опитаних батьків (76,4%) „задоволені” обсягом інформації про реформи середньої освіти, 8,4% було важко відповісти, 15,2% відзначають, що інформації бракує. Проте якої саме інформації недостатньо, вони не завжди можуть пояснити: «Найімовірніше, є така інформація (якої не вистачає), але не знаємо про її існування». За регіонами: частка респондентів, задоволених обсягом інформації, варіюється залежно від області чи регіону у межах 70 – 83%. Відмінності істотним чином виявляються у співвідношенні незадоволених та тих, кому важко відповісти. Найбільшу частку незадоволених спостерігаємо у Центрі, найбільшу частку тих, кому важко відповісти, – на Півночі та Сході. У селах частіше, ніж у містах, задоволені обсягом інформації про реформи (79,5% проти 75,0%). Частка незадоволених у селах та містах практично однакова (відповідно 15,7% та 15,0%). Незадоволеним респондентам не вистачає наступної інформації:
Тільки 6,8% опитаних батьків ознайомилися із законодавчою базою та документами МОН, які регламентують реформи середньої освіти в Україні. 40,3% про це взагалі нічого не знають. Усі ці дані узгоджуються з низьким рівнем інтересу батьків до реформ (звідси й випливає низький рівень їхньої поінформованості).
Більшість батьків отримують інформацію про реформи на батьківських зборах (61,8%), а також зі ЗМІ (55,8%), від друзів/знайомих (30,9%). Спеціалізованою літературою та Інтернетом користуються вряди-годи (відповідно 8,1% та 5,2%). Побажання батьків стосовно форми, способів та періодичності подання інформації про реформи можна звести до регулярного інформування у школах (мінімум 4 рази на рік) на класних зборах (через класного керівника) та на спеціальних зібраннях-конференціях з реформ та інновацій, а також щотижневого висвітлення реформ у друкованих ЗМІ та спеціальній літературі (довідниках, брошурах, листівках), бажано у формі буклетів, щоб можна було зберігати їх удома, щоб інформація була завжди під рукою. Подавати інформацію лаконічно, у вигляді „відповідей та запитань”, у формі роз’яснень правових аспектів. Серед пропозицій були й такі, як зробити освітні сайти в Інтернеті, впровадити окремий освітній канал на телебаченні або рубрику в новинах. Оскільки лише 44% батьків регулярно відвідують батьківські збори і тільки 14,1% вчителів є прихильниками докорінних реформ СО, а також беручи до уваги рівень поінформованості батьків, можна припустити, що інформування батьків про реформи МОН на батьківських зборах є недостатньо ефективним. Проте, для цільової аудиторії – батьків, які регулярно відвідують батьківські збори, це може відіграти дуже важливу роль. Очевидячки, для підвищення ефективності цього каналу необхідна робота з вчителями. Спеціалізована література та Інтернет є якісними джерелами. Втім, доступ до них у переважної частини населення України є вельми обмеженим. Наприклад, доступ до Інтернету активно використовують лише 5% населення. Проте ці канали можуть істотним чином впливати на поінформованість через „друзів/знайомих”. Таким чином, вони також потребують підтримки та розвитку. Згідно з результатами опитування, ЗМІ – друковані, телебачення та радіо – є другим за значимістю каналом інформації. Проте рівень поінформованості батьків про реформи МОН вказує на недостатню ефективність цих каналів. Вчителі, загалом, отримують більш якісну інформацію: 87,9% – із спеціалізованої літератури, 73,6% – на семінарах та конференціях, 57,1% – на курсах підвищення кваліфікації, 44,3% – від колег по роботі, 24% – зі ЗМІ, 26% – з Інтернету. Тож, максимальними є частки „спеціалізованої літератури”, „семінарів та конференцій”, „курсів підвищення кваліфікації”. Частка Інтернету тут істотно вища, ніж у батьків, а частка ЗМІ – істотно нижча. 70,0% вчителів задоволені обсягом інформації. Проте, підхід вчителів до оцінки наявної інформації лише побічно стосується реформ МОН. 24,1% не вистачає конкретних методологічних розробок уроків за новими інноваційними формами та методик оцінки знань учнів, інформації про досягнення у світовій педагогіці, а також матеріалів з психодіагностики та психології, щодо правових та юридичних аспектів СО. Вчителі відзначають також брак методичних консультацій щодо заповнення документації, а також інформаційних збірників МОН. При цьому вчителі зацікавлені у використанні ІТ. Є зацікавленість у регулярному (раз на тиждень) отриманні інформації через Інтернет, а також відео матеріалів (наприклад, науково-популярних фільмів) та спеціальної літератури на електронних носіях – електронних програм з предметів (зокрема з математики та мов). А також (раз на 1 – 2 тижні) – через друковані ЗМІ та телебачення, у вигляді статистики: раз на квартал; у формі семінарів, конференцій, курсів, тренінгів: раз на півроку; в усній формі на шкільних зборах: регулярно.
Впровадження 12-річного терміну навчання не схвалюють як батьки, так і вчителі СШ (відповідно -0,057 та -0,355). Причому останні – більшою мірою. Найчастіше і батьки, і вчителі схвалюють: лібералізацію випускних іспитів випускників старших класів (індекси відповідно 0,335 та 0,363), профільне навчання (індекси відповідно 0,298 та 0,412) та створення системи незалежного зовнішнього тестування (індекси відповідно 0,209 та 0,316). У рівні підтримки реформ ці групи відрізняє те, що найбільше схвалення серед вчителів має впровадження семестрової структури навчального року (індекси 0,426 проти 0,190), натомість найменше схвалення серед батьків – впровадження 12-бальної оцінки (індекси -0,365 проти 0,195). ВПРОВАДЖЕННЯ 12-РІЧНОГО ТЕРМІНУ Чому не підтримують1:
ВПРОВАДЖЕННЯ 12-БАЛЬНОЇ ОЦІНКИ Чому не підтримують:
ВПРОВАДЖЕННЯ СЕМЕСТРОВОЇ СТРУКТУРИ НАВЧАЛЬНОГО РОКУ Чому підтримують:
Побоювання:
ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ ВИПУСКНИХ ІСПИТІВ ВИПУСКНИКІВ СТАРШИХ КЛАСІВ Чому підтримують:
ПРОФІЛЬНЕ НАВЧАННЯ Чому підтримують:
Побоювання:
СТВОРЕННЯ СИСТЕМИ НЕЗАЛЕЖНОГО ЗОВНІШНЬОГО ТЕСТУВАННЯ Чому підтримують:
Побоювання:
Більшість (87,4%) опитаних вчителів проходять курси підвищення кваліфікації раз на 4 – 5 років, і тільки 1,8% проходять курси кожні півроку або раз на рік. 43,9% вчителів відвідували курси підвищення кваліфікації востаннє 2 – 3 роки тому, 40,6% – півроку або рік тому, 15,5% – 4 та більше років тому. Наявна достатньо велика дисперсія відвідуваності курсів за цільовими областями: найчастіше (мінімум раз на 2 – 3 роки) проходять курси підвищення кваліфікації в Одеській (21%), у Дніпропетровській, Харківській та Херсонській областях (10 – 13%), найрідше – у Львівській області (3%). Приблизно однаково (на рівні 8%) – у Донецькій, Київській та Луганській областях. Головні різновиди підвищення кваліфікації:
Серед найкорисніших чинників цих курсів вчителі відзначають:
Серед негативних чинників вчителі вказують:
Згідно з результатами опитувань батьків, довіряють керівництву та працівникам освіти у такій послідовності (за рівнем зменшення довіри):
Цей розподіл залежить неістотно від регіону та місцевості. Як правило, відрізняються переважно значення індексів довіри. Наприклад, серед регіонів мінімальний рівень довіри до МОН (від’ємний індекс довіри -0,022) на Заході, а максимальний у Центрі, де МОН та міський (обласний) відділ освіти та науки поділяють з одним і тим самим індексом довіри 0,044 останні за довірою населення місця. Для порівняння вкажемо, що і в Центрі, і на Заході максимальну довіру мають вчителі шкіл з індексами довіри відповідно 0,287 та 0,209. Розподіл рівнів довіри у містах та селах також призводить до зазначеного вище ранжування. Для міських жителів характерна більш критична оцінка (індекси довіри відповідно 0,324, 0,277, 0,111, 0,087, 0,053, 0,027 та -0,004), а для сіл більш лояльна (індекси довіри відповідно 0,283, 0,260, 0,125, 0,111, 0,066, 0,056 та 0,031). Головними причинами недовіри батьків є корумпованість (38,4%), недостатня кваліфікація (31,6%) та політична упередженість працівників зазначених організацій. Рівень довіри до МОН, мабуть, пов’язаний і зі ставленням батьків до реформ СО, генерованих МОН. Нерозуміння причин і різко негативне ставлення до деяких з них (наприклад, впровадження 12-річної СО) автоматично викликають підозру в корупції та кваліфікації. Згідно з результатами опитування вчителів, характерний вигляд ранжування тих самих організацій та працівників за рівнем зменшення довіри має дещо інший вигляд:
МОН разом з міським (обласним) відділом освіти та науки й у цьому списку отримують мінімальну довіру, проте опитування вчителів не дають від’ємних значень індексів довіри. Головні причини недовіри вчителів такі самі, що й у батьків: політична упередженість (43,9%), недостатня кваліфікація (31,3%) та корумпованість (22,7%). Проте, частотність їх згадування у вчителів зворотна щодо тієї, на яку вказують батьки. Очевидною є й непоінформованість вчителів про проект „Рівний доступ до якісної освіти в Україні”, а також невпевненість у тому, що цей проект може справити позитивний вплив на систему середньої освіти в країні. 73,0% вчителів нічого не знають про проект, решта 27% головним чином пов’язують його місію або з поліпшенням матеріально-технічної бази шкіл, або з незалежним зовнішнім тестуванням, яке забезпечує об’єктивність оцінювання. На запитання про те, що може дати реалізація цього проекту в Україні, більшій частині вчителів (70,8%) було важко дати відповідь. 17,1% відзначають, що „нічого не змінить”. І тільки 12,0% пов’язують з ним надії на поліпшення, зокрема, надії на систематизацію та лібералізацію навчального процесу, на допомогу обдарованим дітям та дітям з малозабезпечених сімей, на істотне поліпшення стану освіти на селі, на інтеграцію в європейський або світовий освітній простір загалом. |