Geum.ru

Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, №23, ст. 161) (Вводиться в дію Постановою Верховної Ради №3930-xii від 04. 02. 1994 р., Ввр, 1994, №23, ст. 162) (Із змінами, внесеними згідно із закон

Вид материалаЗакон
Стаття 13. Майнові та особисті немайнові права
1) Загальні положення
Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до зак
Держава забезпечує захист усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права
2) Ні за яких умов не можуть перебувати у власності
3) Спеціальний порядок набуття права власності
4) Не підлягають приватизації
5) Право власності на земельні ділянки
6) Успадковувати і заповідати майно
7) Особисті немайнові права
8) Захист права власності
Подобный материал:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   40

Стаття 13.

Майнові та особисті немайнові права





Іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до законодавства України мати у власності будь-яке майно, успадковувати і заповідати його, а також мати особисті немайнові права.



1) Загальні положення


Право власності є однією з фундаментальних засад правової демократичної держави. Конституція України закріпила право власності у ст. 41:

«Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, передбаченому законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним».

Крім цього, положення щодо права власності встановлені в ст. 13 Конституції України, зокрема:

«Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов’язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом».

Уперше в міжнародному праві це право знайшло відображення в Загальній декларації прав людини (ст. 17). Але з ідеологічних підстав це право не було включене до пактів 1966 р. Тому загальне міжнародне право не містить тлумачення права власності. Найбільш повно в міжнародному праві характеристику права власності надано в регіональних міжнародних договорах. Зокрема, в ст. 1 Протоколу І до Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Згідно з міжнародним правом позбавлення власності не суперечить праву власності лише за умови, якщо воно відбувається в інтересах суспільства та на підставі закону. Націоналізація власності може здійснюватися лише на підставі закону та з обов’язковою компенсацією. Вилучення власності або встановлення контролю над власністю повинні знаходитися під судовим контролем, що забезпечує баланс між правом користуватися власністю і правом держави обмежувати право власності. Звернемо увагу, у цьому зв’язку, на практику міжнародних судових органів. Європейський Суд з прав людини розрізняє позбавлення власності громадян і негромадян і зазначає, що правовий режим захисту негромадян повинен бути вищім тому, що негромадяни більш уразливі в іноземній державі, вони не можуть ефективно впливати на формування законодавства у суспільстві, членами якого вони не являються. А для громадян природно нести більш тяжкий тягар в інтересах свого суспільства і тому щодо таких власників держава може мати більше повноважень.

Відповідно до ч. 1. ст. 2 Закону України «Про власність» від 07.02.1991 р. № 697-XII215 право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Аналогічна норма закріплена і в ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України вiд 16.01.2003 р. № 435-IV216.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про власність» іноземці та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України217, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Прикладом такого виключення може бути норма, закріплена у ч. 3 ст. 32 Кодексу торговельного мореплавства України від 23.05.1995 р. № 176/95-ВР218: право плавання під Державним прапором України має судно, яке є державною власністю або перебуває у власності фізичної особи – громадянина України, а також юридичної особи в Україні, заснованої виключно українськими власниками, або судно, яке знаходиться у цих осіб на умовах договору бербоут-чартеру.

Очевидно також, що крім права власності, іноземці та особи без громадянства мають рівне з громадянами України право на інші речові права: сервітут, емфітевзис, суперфіцій та ін. (ст. 395 Цивільного кодексу України).

Об'єктами права власності іноземців та осіб без громадянства в Україні є: жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення, твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці219.

Підставами виникнення права приватної власності є:

– доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці220;

– доходи від підприємницької діяльності221;

– доходи від вкладення коштів у кредитні установи222;

– доходи від вкладення коштів в акціонерні товариства223;

– доходи від майна, одержаного внаслідок успадкування224;

– доходи від укладення інших угод, не заборонених законом225.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного майна» вiд 04.03.1992 р. № 2163-XII226 покупцями об'єктів приватизації можуть бути також іноземні громадяни та особи без громадянства. Аналогічна норма закріплена і в ч. 1 ст. 5 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) вiд 06.03.1992 р. № 2171-XII227.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» вiд 19.06.1992 р. № 2482-XII228 приватизація державного житлового фонду може здійснюватись лише на користь громадян України.


2) Ні за яких умов не можуть перебувати у власності громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України такі види майна229:

1. Зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси.

2. Вибухові речовини й засоби вибуху. Всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва.

3. Бойові отруйні речовини.

4. Наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря).

5. Протиградові установки.

6. Державні еталони одиниць фізичних величин.

7. Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації.

8. Електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії.


3) Спеціальний порядок набуття права власності встановлюється через отримання відповідного дозволу, що надається уповноваженими державними органами на такі види майна230:

а) на вогнепальну гладкоствольну мисливську зброю – органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 21-річного віку;

на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мисливські карабіни, гвинтівки, комбіновану зброю з нарізними стволами) – органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 25-річного віку;

на газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, – органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 18-річного віку;

на холодну зброю та пневматичну зброю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду – органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 18-річного віку;

б) на об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії та культури, – спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток історії та культури (Мінкультури, Мінінвестбудом і Головархівом України);

в) на радіоактивні речовини – Державним комітетом України з ядерної та радіаційної безпеки у разі наявності висновку органів територіальної санітарно-епідеміологічної служби про можливість використання цих речовин майбутнім власником в існуючих у нього умовах.


4) Не підлягають приватизації об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, а саме:

а) об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема:

– майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого встановлено особливості приватизації), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, правоохоронних і митних органів;

– надра, корисні копалини загальнодержавного значення, водні ресурси та інші природні ресурси, які є об'єктами права власності Українського народу;

– майнові комплекси підприємств з лісовідновлення, лісорозведення та охорони лісу, лісництва, їх підрозділи;

– сортовипробувальні станції, дільниці, інші організації з експертизи сортів рослин;

– золотий і валютний фонди та запаси, державні матеріальні резерви;

– емісійна система, майнові комплекси підприємств і установ, що забезпечують випуск та зберігання грошових знаків і цінних паперів;

– радіотелевізійні передавальні центри, а також об'єкти, що забезпечують зв'язком органи законодавчої та виконавчої влади;

– державні радіоканали та телевізійні канали;

– засоби урядового, фельд'єгерського та спеціального зв'язку;

– інші об'єкти права державної власності, які забезпечують виконання державою своїх функцій;

б) об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема:

– об'єкти Національного космічного агентства України при Кабінеті Міністрів України;

– архіви;

– майнові комплекси установ Національної академії наук України з основних напрямів досліджень;

– об'єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення;

– об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету;

в) об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема:

– майнові комплекси підприємств по виготовленню та ремонту всіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних Сил України, Служби безпеки України;

– майнові комплекси підприємств по випуску наркотичних, бактеріологічних, біологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек);

– майнові комплекси підприємств, що забезпечують діяльність у сфері обігу зброї, радіоактивних речовин;

– захисні споруди цивільної оборони;

– полігони, будови, споруди та устаткування для захоронення твердих промислових та побутових відходів, скотомогильники;

г) об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема:

– структурні підрозділи майнових комплексів, що забезпечують постійне розміщення і зберігання державних резервів і мобілізаційних запасів;

– пенітенціарні заклади;

– майнові комплекси підприємств геологічної, картографічної, гідрометеорологічної служб, служби контролю за станом навколишнього природного середовища;

– об'єкти державних систем стандартизації, метрології та сертифікації продукції;

– майнові комплекси підприємств авіаційної промисловості;

– автомобільні дороги, крім тих, що належать підприємствам до першого розгалуження їх за межами території цих підприємств;

– майнові комплекси підприємств, які здійснюють виробництво основної залізничної техніки (електровози, тепловози, дизель-поїзди, вагони);

– майнові комплекси підприємств залізничного транспорту з їх інфраструктурою;

– метрополітен, міський електротранспорт;

– майно, що забезпечує цілісність об'єднаної енергетичної системи України та диспетчерське (оперативно-технологічне) управління, магістральні та міждержавні електричні мережі;

– атомні електростанції, гідроелектростанції з греблями, що забезпечують водопостачання споживачам та проведення гідромеліоративних робіт, теплоелектроцентралі;

– магістральні нафто- і газопроводи та магістральний трубопровідний транспорт, що обслуговують потреби держави в цілому, підземні нафто- та газосховища;

– транспортні засоби спеціального призначення, що забезпечують виконання робіт, пов'язаних з ліквідацією пожеж, наслідків стихійних лих;

– об'єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов'язані з постачанням споживачам води, газу, тепла, а також відведенням і очищенням стічних вод;

– майнові комплекси структурних підрозділів хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств, що забезпечують розміщення і зберігання мобілізаційних запасів та майно хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств, що входить до статутного фонду Державної акціонерної компанії «Хліб України»;

– майнові комплекси підприємств соляної промисловості;

– акваторії портів, причали всіх категорій і призначень, причальні у портах і гідрографічні споруди, набережні причалів, захисні споруди та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв'язку, енерговодопостачання та водовідведення, автомобільні дороги та залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій;

– водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди;

– майнові комплекси підприємств, що виготовляють спирт, вина і лікеро-горілчані вироби;

– крематорії, кладовища.


5) Право власності на земельні ділянки

Початково ч. 3 ст. 11 Закону України «Про власність» закріпила, що іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються. Земельний кодекс України вiд 25.10.2001 р. № 2768-III231 передбачив, що іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності (ч. 2 ст. 81)232.

Іноземці та особи без громадянства можуть реалізувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення у разі (ч. 3 ст. 81):

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

Крім цього, іноземці та особи без громадянства можуть мати на умовах оренди земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, індивідуального або колективного садівництва (ст.ст. 33 і 35 Земельного кодексу).

6) Успадковувати і заповідати майно іноземці та особи без громадянства можуть на рівні з громадянами України у порядку, передбаченому Книгою Шостою Цивільного кодексу України «Спадкове право» (ст.ст. 1216-1308)233.


7) Особисті немайнові права

Відповідно до ст. 269 Цивільного кодексу України особисті немайнові права не мають економічного змісту і належать кожній фізичній особі від народження або за законом. Ці права тісно пов'язані з фізичною особою і особа володіє ними довічно. Видами особистих немайнових прав є право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 270 Кодексу). Перелік цих прав не є вичерпним і може бути розширено.

Фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя (ст. 271 Кодексу)234.

Іноземці та особи без громадянства щодо особистих немайнових прав мають національний правовий режим.


8) Захист права власності

Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає захист права власності в «Адміністративні правопорушення, що посягають на власність» (Глава 6).

У Кримінальному кодексі України захисту права власності присвячено Розділ VI «Злочини проти власності».