Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, №23, ст. 161) (Вводиться в дію Постановою Верховної Ради №3930-xii від 04. 02. 1994 р., Ввр, 1994, №23, ст. 162) (Із змінами, внесеними згідно із закон

Вид материала

Подобный материал:

1 ... 14 15 16 17 18 19 20 21 ... 40

Стаття 15.

Право на користування досягненнями культури

Іноземці та особи без громадянства мають право на користування досягненнями культури нарівні з громадянами України і зобов'язані дбайливо ставитися до пам'яток історії та культури, інших культурних цінностей.

Ст. 27 Загальної декларації прав людини 1948 р. проголошує право кожної людини вільно брати участь в культурному житті суспільства, насолоджуватися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі та користуватися його благами. Згідно зі ст. 15 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права держави визнають право кожної людини на участь у культурному житті. У Конституції України ці права закріплено у ст. 54.

Коментована норма передбачає для іноземців та осіб без громадянства національний правовий режим у сфері культури. Базовим вітчизняним законом у цій царині є Основи законодавства України про культуру від 14.02.1992 р. N 2117-XII^²⁶⁰. Відповідно до ст. 5 Основ іноземці та особи без громадянства у сфері культури мають права на:

– свободу творчості;

– вільний вибір будь-якого виду культурної діяльності, засобів і сфер застосування творчих здібностей та самостійне визначення долі своїх творів;

– здійснення професійної та аматорської діяльності на індивідуальній чи колективній основі, самостійно чи з допомогою будь-яких форм посередництва;

– створення закладів, підприємств і організацій культури;

– об'єднання у творчі спілки, національно-культурні товариства, фонди, асоціації, інші громадські об'єднання, які діють у сфері культури;

– збереження і розвиток національно-культурної самобутності, народних традицій та звичаїв;

– доступ до культурних цінностей;

– захист інтелектуальної власності;

– здобуття спеціальної освіти.

Обов'язки у сфері культури сформульовані у ст. 11 Основ:

– додержувати вимог чинного законодавства щодо діяльності у сфері культури;

– дбати про збереження культурної спадщини, традицій народної культури, сприяти охороні пам'яток історії та культури;

– поважати культуру, мову, традиції, звичаї та обряди національних меншин, які проживають на території України;

– піклуватися про естетичне виховання і культурний розвиток дітей, прилучення їх до цінностей вітчизняної та світової культури.

Крім Основ законодавства України про культуру, слід також назвати норми спеціальних законів, які також передбачають для іноземців та осіб без громадянства національний правовий режим у галузі культури, зокрема:

– ст. 28 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» вiд 16.06.1992 р. № 2456-XII^²⁶¹;

– ч. 5 ст. 15 Закону України «Про Національний архівний фонд та архівні установи» від 24.12.1993 р. № 3814-XII^²⁶²;

– ст.ст. 21-23 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» від 27.01.1995 р. № 32/95-ВР^²⁶³;

– ст.ст. 1, 21 Закону України «Про музеї та музейну справу» від 29.06.1995 р. № 249/95-ВР^²⁶⁴;

– ст. 25 Закону України «Про туризм» від 15.09.1995 р. № 324/95-ВР^²⁶⁵;

– ст.ст. 7, 37 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21.09.1999 р. № 1068-XIV^²⁶⁶;

– ст.ст. 11, 12, 43, 45-47 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 р. № 1805-III^²⁶⁷;

– ст. 16 Закону України «Про народні художні промисли» від 21.06.2001 р. № 2547-III^²⁶⁸;

– ч. 1 ст. 4, ст.ст. 17, 28 Закону України «Про театри і театральну справу» від 31.05.2005 р. № 2605-IV^²⁶⁹ та інші.

Стаття 16.

Право на участь в об'єднаннях громадян

Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, мають право вступати на загальних з громадянами України підставах до легалізованих об'єднань громадян, якщо інше не передбачено законами України і якщо це передбачено статутами цих об'єднань.

Іноземці та особи без громадянства не можуть бути членами політичних партій України.

Частина 1.

Право на свободу об’єднання передбачено у ст. 36 Конституції України, а також ст.ст. 314, 315 Цивільного кодексу України^²⁷⁰.

Свобода об’єднання в асоціації ґрунтується на загальновизнаному праві кожного «на свободу об’єднання з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати в них для захисту своїх інтересів» (ст. 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р.). Уперше це право було проголошене в Конвенції МОП 1948 р. № 87 про свободу асоціації та захист права на організацію і в ст. 20 та ч. 4 ст. 23 Загальної декларації прав людини 1948 р. Конвенція про статус біженців 1951 р. надає біженцям, які законно проживають на їхній території, право асоціацій неполітичного характеру, які не мають на меті отримувати вигоду, та професійних спілок (ст. 15). Конвенція про права дитини 1989 р. визнає, що дитина має право на свободу асоціацій і свободу мирних зборів (ст. 15).

У Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. це право закріплено у ст. 11, зокрема, кожний має право на свободу мирних зібрань та на свободу об'єднання з іншими, включаючи право створювати профспілки і вступати до них для захисту своїх інтересів. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом в інтересах національної або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб і є необхідними в демократичному суспільстві. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції або органів державного управління.

Поняття свободи асоціації безпосередньо пов’язане з реалізацією особистих прав і свобод. Поза цим існування асоціації не має сенсу. Головна мета свободи асоціації «забезпечити, щоб діяльність, яку здійснюють колективно, була захищена так само, як діяльність окремої особи»^²⁷¹. Практика Європейського суду з прав людини пов’язує захист права на свободу асоціації з особистими правами^²⁷². При цьому мотивація кожної особи, яка діє в групі (асоціації), може бути різною.

Зв’язок права на свободу асоціації з особистими правами свідчить про приватний характер асоціації. Це означає, що не будь-яка асоціація, що відповідає критеріям свободи і добровільності, знаходиться під захистом проголошеної у міжнародному праві свободи асоціації. Європейська комісія з прав людини дала дуже важливе тлумачення цього положення щодо ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основних свобод – метою свободи асоціації є захист приватного виду діяльності від втручання держави (Петиція 10550/83). Цього тлумачення слід дотримуватися і в Українській судовій та адміністративній практиці.

Міжнародне право покладає на державу позитивний обов’язок забезпечити, гарантувати реалізацію права на свободу асоціації. Перш за все, це стосується права асоціації набувати статусу юридичної особи, «без якого право на свободу асоціації втрачає сенс»^²⁷³. Суд також зазначив, що свобода асоціації буде мнимою, якщо вона буде обмеженою наданням уряду права на будь-яких підставах негайно її заборонити.

Обмеження права на свободу асоціації вичерпно вказані у Конституції України (ст. 37) та міжнародних договорах.

Право на свободу асоціації є, перш за все, суб’єктивним правом особи, яке включає право створювати асоціацію разом з іншими особами, право вільно вступати в асоціацію^²⁷⁴, добровільно обирати організацію для об’єднання з метою досягнення єдиної мети^²⁷⁵. У той же час, право на асоціацію належить групі осіб, які створили організацію. Таким чином, суб’єктом права на свободу асоціації є також сама організація. Міжнародній практиці відомо багато випадків звернення асоціацій до міжнародних органів за захистом своїх прав.

В Україні першою спробою юридично гарантувати реалізацію права на свободу асоціації стало прийняття Закону України «Про об’єднання громадян» від 16.06.1992 р. № 2460-XII^²⁷⁶. Асоціації можуть бути засновані у різних правових формах (громадські організації, благодійні фонди, політичні партії, рухи, конгреси, професійні спілки, молодіжні організації тощо)^²⁷⁷.

Право на свободу об'єднання закріплено також в ст. 314, а право вільно збиратися на мирні збори, конференції, засідання, фестивалі – у ст. 315 Цивільного кодексу України^²⁷⁸.

Закон України «Про об’єднання громадян» передбачає надання іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають в Україні, національного режиму у користуванні правом на асоціацію, за виключенням права на заснування політичних партій та членство у них (ч. 2 ст. 11 і ч. 2 ст. 12).

Іноземні громадяни та особи без громадянства не можуть створювати профспілки, але можуть вступати до профспілок, якщо це передбачено їх статутами (ч. 2 ст. 6 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» вiд 15.09.1999 р. № 1045-XIV^²⁷⁹).

Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за порушення законодавства про об'єднання громадян (ст. 186-5).

Частина 2.

Іноземці та особи без громадянства не можуть бути членами політичних партій України.

Закон містить категоричну заборону для іноземців та осіб без громадянства бути членами політичних партій України. Така заборона випливає із змісту ч. 2 ст. 36 Конституції України, відповідно до якої членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Ця норма повторюється у ч. 1 ст. 12 Закону України «Про об’єднання громадян» від 16.06.1992 р. № 2460-XII^²⁸⁰ і ч. 1 ст. 6 Закону України «Про політичні партії в Україні» від 5.04.2001 р. № 2365-III^²⁸¹.

Blog

Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, №23, ст. 161) (Вводиться в дію Постановою Верховної Ради №3930-xii від 04. 02. 1994 р., Ввр, 1994, №23, ст. 162) (Із змінами, внесеними згідно із закон

Стаття 15.

Право на користування досягненнями культури

Стаття 16.

Право на участь в об'єднаннях громадян