Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, №23, ст. 161) (Вводиться в дію Постановою Верховної Ради №3930-xii від 04. 02. 1994 р., Ввр, 1994, №23, ст. 162) (Із змінами, внесеними згідно із закон

1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   40

без зволікань» слід розуміти як такий, що здійснений сумлінно, за першої можливості, тобто без необґрунтованих затримок. При чому порушення зазначеного обов’язку не може бути підставою для відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, а може лише прийматися до уваги при розгляді заяви.

481 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний Банк» щодо офіційного тлумачення положень пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, частин першої, третьої статті 2, частини першої статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про відповідальність юридичних осіб) від 30 травня 2001 р. № 7-рп/2001 (Справа № 1-22/2001) // Офіційний вісник України. – 2001. – № 24. – Ст. 1076.

482 Див. коментар до ст. 29.

483 Кодекс України про адміністративні правопорушення в ч. 2 ст. 24 передбачає, що законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у частині 1 цієї статті, види адміністративних стягнень.

484 Див. коментар до ст. 25.

485 Офіційний вісник України. – 1999. – № 44. – Ст. 63.

486 Збірник постанов Уряду України. – 1996. – № 4. – Ст. 148.

487 Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 27. – Ст. 208.

488 В. Колпаков. Адміністративна відповідальність іноземців: проблеми законодавчого регулювання. // Юридична Україна. – 2003. – № 12. – С. 15.

489 Чехович С.Б. Юридична відповідальність іноземців та осіб без громадянства за порушення законодавства України // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. – № 8. – С. 46.

490 Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі (ч. 5 ст. 12 Кримінального кодексу України).

491 Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років (ч. 4 ст. 12 Кримінального кодексу України).

492 Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 27. – Ст. 208.

493 Збірник постанов Уряду України. – 1996. – № 4. – Ст. 148.

494 Зазначена норма повторюється в п. 14 ст. 19 Законом України «Про Державну прикордонну службу України» вiд 03.04.2003 р. № 661-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 27. – Ст. 208.

495 Оскільки зміст дій, що створюють загрозу здоров’ю громадян України та іноземних громадян або осіб без громадянства в законі не розкривається, вважаємо, що у даному випадку посадові особи мають діяти у строгій відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України.

496 Офіційний вісник України. – 1999. – № 44. – Ст. 63.

497 Збірник постанов Уряду України. – 1996. – № 4. – Ст. 148.

498 Див. також пункт 1.11 Інструкції про визначення порядку дій посадових осіб Державної прикордонної служби України під час видворення за межі України іноземців та осіб без громадянства, затриманих у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання кордону в Україну, затверджена Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 04.11.2004 р. за № 798, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.11.2004 р. за № 1499/10098 // Офіційний вісник України. – 2004. – № 48. – Ст. 3167.

499 Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.

500 Див. коментар до ст. 19.

501 Офіційний вісник України. – 2003. – № 30. – Ст. 1549.

502 Збірник постанов Уряду України. – 1996. – № 4. – Ст. 148.

503 Збірник постанов Уряду України. – 1996. – № 4. – Ст. 148.

504 Збірник постанов Уряду України. – 1996. – № 4. – Ст. 148.

505 Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.

506 Там само.

507 Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 50. – Ст. 540. Цим Законом було визнано такими, що втратили чинність: Закон України «Про дію міжнародних договорів на території України» (Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 10. – Ст. 137); Закон України «Про міжнародні договори України» (Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 45); Постанову Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України "Про міжнародні договори України"» (Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 46).

508 Відповідно до ст. 11 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. «згоду держави на обов’язковість для неї договору може бути виражено підписанням договору, обміном документами, що становлять договір, ратифікацією договору, його прийняттям, затвердженням, приєднанням до нього або будь-яким іншим способом, про який домовились» (Міжнародне право в документах / За заг. ред. д.ю.н., проф. М.В. Буроменського. – Х.: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2003. – С. 25).

509 Втім, не дивлячись на наявність зазначених загальних законодавчих основ, а також на рішення Пленуму Верховного Суду України в Постанові від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»: «міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України», практика застосування в Україні норм міжнародного права залишається вкрай бідною.

510 Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 45.

511 Згідно з п. 2 ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. № 422/96-ВР Конституційний Суд України «приймає рішення та дає висновки у справах щодо:… 2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість».

512 У Норвегії та Австрії звичаєве міжнародне право розглядається як частина внутрішнього права. У ФРН загальні норми міжнародного права утворюють частину федерального права і мають пріоритет перед законами (ст. 25 Конституції ФРН). У Франції звичаєве міжнародне право має пріоритет перед внутрішнім правом, але не перед нормами Конституції. Відповідно до ч. 4 ст. 15 Конституції Російської Федерації загальновизнані принципи і норми міжнародного права є складовою частиною її правової системи.

513 Див. про це: Лукашук И. И. Международное право в судах государств. – Спб.: СКФ «Россия-Нева», 1993.

514 У державах, зазвичай, приймають нормативно-правові акти про статус іноземних дипломатичних представництв. В Україні – це Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 р. № 198/93 // Голос України. – 26 червня 1993 р. – С. 5. (далі – Положення).

515 Пункт 5, абз. 2 Положення.

516 Там само. Пункт 12.

517 Док. ООН A/CN.4/245. – 1971. – 23 apr. – P. 150.

518 Сатоу Э. Руководство по дипломатической практике. – ОГИЗ-Госполитиздат, 1947. – С. 175-178; Сандровский К.К. Право внешних сношений. – К.: Вища школа, 1986. – С. 153.

519 Ч. 4 ст. 31 Віденської Конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. // Міжнародне право в документах / За заг. ред. д.ю.н., проф. М.В. Буроменського. – Х.: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2003. – С.126-133.

520 Пункт 13, абз. 3 Положення.

521 Ч. 2 ст. 31 Віденської Конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. // Міжнародне право в документах / За заг. ред. д.ю.н., проф. М.В. Буроменського. – Х.: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2003. – С.126-133.

522 У 1997 р. за згодою Грузії до кримінальної відповідальності у США було притягнено співробітника посольства Грузії в США Г. Махарадзе, який скоїв дорожньо-транспортний злочин, що спричинив людські жертви.

523 Ст.ст. 22, 30 Віденської Конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. // Міжнародне право в документах / За заг. ред. д.ю.н., проф. М.В. Буроменського. – Х.: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2003. – С.126-133.

524 Текст див.: Там само. Ст. 34.

525 Текст див.: Там само. Ст. 36.

526 Пункт 25 Положення.

527 Ст. 43 Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. // Міжнародне право в документах / За заг. ред. д.ю.н., проф. М.В. Буроменського. – Х.: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2003. – С.134-148.

528 Пункт 25 Положення.

529 Текст. див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. д.ю.н., проф. М.В. Буроменського. – Х.: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2003. – С.163-169.

530 Там само. Ст. 25.

531 Конвенція про привілеї та імунітети ООН 1946 р., Угода про привілеї та імунітети Європейського відділу ООН 1946 р., Угода між США й ООН про місцезнаходження центральних закладів ООН 1947 р., Віденська конвенція про представнцтво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р., Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи 1949 р. з Протоколами 1952, 1956, 1961, 1990 р.р.

532 Генеральна угода про про привілеї та імунітети Ради Європи 1949 р. закріплює: «Представникам у Комітеті Міністрів при виконанні ними своїх службових обов’язків і під час поїздки до місця засідання й назад надається...: а) імунітети від особистого арешту або затримання і від накладення арешту» (ст. 9).

533 У той же, у зазначений вище Генеральній угоді Генеральному Секретарю Ради Європи і його заступнику, а також членам їхніх родин повинні бути надані привілеї та імунітети, надані «відповідно до міжнародного права дипломатичним представникам» (ст.16).

534 Посадові особи Ради Європи «не підлягають судовій відповідальності за сказане чи написане ними і за всі дії, скоєні ними як посадовими особами у рамках їхніх повноважень» (п. а) ст.18 Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи 1949 р.).

535 Див. Закон України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» від 22.02.2000 р. № 1479-III // Відомості Верховної Ради України. – 2000. – № 17. – Ст.122.

536 Бюллетень международных договоров. – 1999. – № 10. – С. 74-80.

Інститут прикладних гуманітарних досліджень Харків-2005