Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, №23, ст. 161) (Вводиться в дію Постановою Верховної Ради №3930-xii від 04. 02. 1994 р., Ввр, 1994, №23, ст. 162) (Із змінами, внесеними згідно із закон
Вид материала | Закон |
Стаття 32. Видворення за межі України Загальні положення |
- Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, n 23, ст. 161 ) (Вводиться в дію Постановою, 143.99kb.
- Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, n 5, ст. 21 ) ( Вводиться в дію Постановою, 400.35kb.
- Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, n 27, ст. 218 ) { Вводиться в дію Постановою, 1049.41kb.
- Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, n 13, ст. 64 ) ( Вводиться в дію Постановою, 904.77kb.
- Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, n 13, ст. 64 ) ( Вводиться в дію Постановою, 989.17kb.
- Відомості Верховної Ради України (ввр), 1994, n 13, ст. 64 ) ( Вводиться в дію Постановою, 744.64kb.
- Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, n 27, ст. 218 ) { Вводиться в дію Постановою, 743.61kb.
- Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, n 30, ст. 283 ) { Вводиться в дію Постановою, 247.24kb.
- Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, n 51, ст. 446 ) { Вводиться в дію Постановою, 552.78kb.
- Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, n 25, ст. 198 ) ( Вводиться в дію Постановою, 253.56kb.
Стаття 32.
Видворення за межі України
Іноземець та особа без громадянства, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України. Рішення про видворення його за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення вказаного рішення. Порядок виконання рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну визначається законодавством України. Крім випадків, зазначених у частині першій цієї статті, іноземець та особа без громадянства може бути видворений за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України. (Частина друга статті 32 із змінами, внесеними згідно із законами України № 506-IV від 06.02.2003 р., № 662-IV від 03.04.2003 р. – набуває чинності з 01.08.2003 р.) Іноземець та особа без громадянства зобов'язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення. У разі прийняття рішення про видворення іноземця або особи без громадянства за межі України в її паспортному документі негайно анулюється віза і вилучаються документи на право перебування в Україні. (Частина третя статті 32 в редакції Закону України № 506-IV від 06.02.2003 р.) Іноземцю та особі без громадянства може надаватися строк до 30 днів для виїзду з України після прийняття зазначеного рішення. (Статтю 32 доповнено частиною четвертою згідно із Законом України № 506-IV від 06.02.2003 р.) Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду. (Статтю 32 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 506-IV від 06.02.2003 р.; в редакції Кодексу № 2747-IV від 06.07.2005 р.) Іноземці та особи без громадянства, затримані за незаконне перебування на території України (в порушення заборони щодо в'їзду в Україну, за відсутності визначених законодавством та міжнародними договорами України підстав для перебування в Україні (транзитного проїзду через її територію), у тому числі перебування за чужими, підробленими, зіпсованими або такими, що не відповідають встановленому зразку, візою (дозволом), паспортним документом), розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з регламентованим внутрішнім розпорядком на період, необхідний для підготовки їх видворення за межі України у примусовому порядку, але не більше ніж шість місяців. (Статтю 32 доповнено частиною шостою згідно із Законом України № 1277-IV від 18.11.2003 р. ) Типове положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затверджується Кабінетом Міністрів України. (Статтю 32 доповнено частиною сьомою згідно із Законом України № 1277-IV від 18.11.2003 р.) Рішення органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про видворення іноземця та особи без громадянства з України може бути оскаржено до суду. Оскарження зупиняє виконання рішення про видворення, крім випадків, коли необхідність негайного видворення зумовлена інтересами забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку. (Частина восьма статті 32 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 506-IV від 06.02.2003 р.) Видворення іноземців та осіб без громадянства, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну, здійснюється органами охорони державного кордону, а в інших випадках – органами внутрішніх справ. Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про видворення здійснюється органом, який його прийняв. (Частина дев’ята статті 32 в редакції Закону України № 506-IV від 06.02.2003 р., із змінами, внесеними згідно із Законом України № 662-IV від 03.04.2003 р. – набуває чинності з 01.08.2003 р.) Іноземці та особи без громадянства, які підлягають видворенню, відшкодовують витрати, пов'язані з видворенням, у порядку, встановленому законом. Якщо зазначені іноземці та особи без громадянства не мають коштів для відшкодування витрат, пов'язаних з видворенням їх за межі України, видворення здійснюється за рахунок держави. Фізичні або юридичні особи, які запрошували чи приймали цих іноземців та осіб без громадянства, влаштовували їх незаконний в'їзд, проживання, працевлаштування, сприяли в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування, в порядку, встановленому законом, відшкодовують витрати, завдані державі видворенням зазначених іноземців та осіб без громадянства. (Стаття 32 в редакції Закону України №2247-III від 18.01.2001 р.) |
Загальні положення
Чинне законодавство України не містить визначення поняття «видворення». Власне, і сама юридична природа видворення чітко не визначена. Так, О. Бандурка і М. Тищенко відносять адміністративне видворення до заходів адміністративного припинення. О. Мураметс і А. Немов вважають адміністративне видворення самостійним попереджувально-припинювальним заходом адміністративного примусу, який «не перекриває» інших мір покарання. І. Вайнагій і В. Розенко визначають видворення як попереджувальний адміністративно-примусовий захід, спрямований на припинення протиправних дій або їх запобігання. О. Кузьменко порівнює адміністративне видворення з депортацією і відносить його до адміністративних стягнень488.
В. Колпаков вважає, що така різноманітність поглядів на юридичну природу видворення обумовлюється відображенням лише одного з підходів до застосування видворення, що існує в законодавстві. Так, видворення після відбуття призначеного покарання чи виконання адміністративного стягнення має ознаки запобіжного заходу або заходу адміністративного попередження; видворення у разі ухилення від виїзду має ознаки такого заходу, як припинення; видворення через грубе порушення законодавства про статус іноземців та осіб без громадянства має ознаки такого заходу адміністративного примусу, як відповідальність за порушення адміністративно-правових установлень. На цій підставі В. Колпаков робить висновок, що адміністративне видворення є заходом адміністративного стягнення.
Виходячи із системного аналізу правових норм щодо видворення, можемо зробити висновок, що під видворенням розуміється прийняття компетентним державним органом рішення про те, що певний іноземець чи особа без громадянства має залишити територію України у добровільному або адміністративному порядку (примусово).
Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок (ч. 3 ст. 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
С.Б. Чехович наводить таку класифікацію видворення іноземців та осіб без громадянства за межі Україні489:
по-перше, після прийняття рішення уповноваженими органами держави про позбавлення права подальшого перебування в Україні іноземці та особи без громадянства можуть добровільно протягом встановленого строку залишити територію України;
по-друге, може бути прийнято рішення про необхідність видворення іноземців та осіб без громадянства за обов’язкової присутності співробітника уповноваженого органу держави;
по-третє, видворення під конвоєм.
Міжнародне право містить різні терміни відносно примусового переміщення осіб за межі держави: вигнання (ст. 9 Загальної декларації прав людини), висилка (ст. 13 Міжнародного пакту про громадські та політичні права), висилка, повернення, видача (ст. 3 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання), висилка (ст. 31 Конвенції про статус апатридів).
Згідно зі ст. 13 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р. іноземець, що законно перебуває на території будь-якої держави-учасниці цього Пакту, може бути висланий тільки на виконання рішення, винесеного відповідно до закону, і, якщо імперативні міркування державної безпеки не вимагають іншого, має право на подання доводів проти свого вислання, на перегляд своєї справи компетентною властю чи особою або особами, спеціально призначеними компетентною властю, і на те, щоб бути представленим для цієї мети перед цією властю, особою чи особами.
Стаття 1 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод передбачає здійснення розгляду індивідуальної справи кожного іноземця. Частина 1 цієї статті забороняє висилати будь-якого іноземця, який законно проживає на території держави, якщо йому не дозволили навести аргументи проти свого вислання чи домагатися перегляду справи і не надали можливості бути представленим з цією метою перед уповноваженим органом. Проте ч. 2 ст. 1 Протоколу № 7 дозволяє державі висилати іноземця до здійснення вищезазначених прав, якщо таке вислання є необхідним в інтересах громадського порядку або зумовлюється міркуваннями національної безпеки.
Колективне вислання іноземців заборонено ст. 4 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейська комісія з прав людини роз’яснила поняття «колективний» як будь-який захід уповноважених органів, який змушує іноземців у складі групи залишити державу, за винятком тих випадків, коли такий захід вживається після або на підставі того, як буде ґрунтовно і об’єктивно розглянуто конкретну справу кожного іноземця, що входить до складу цієї групи.
Згідно з п. 1 ст. 33 Конвенції про статус біженців 1951 р. забороняється жодним чином висилати або повертати біженців до кордонів країни, де їхньому життю чи свободі загрожуватиме небезпека через їхню расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи або політичні переконання. Виключення з цього правила містить п. 2 цієї ж статті – вимога про невислання не може застосовуватися до біженців, які розглядаються з поважних причин як такі, що є суспільно небезпечними і становлять загрозу безпеці країни, в якій вони знаходяться, або засуджені чинним вироком за вчинення особливо тяжкого злочину490. Аналогічна норма закріплена в ст. 3 Закону України «Про біженців» 2001 р., за виключенням того, що дія статті не поширюється на біженця, засудженого в Україні за вчинення тяжкого злочину491.
Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р. також містить норму, відповідно до якої жодна держава-сторона не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань (ст. 3).
Частина 1.
Іноземець та особа без громадянства, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України. Рішення про видворення його за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення вказаного рішення. Порядок виконання рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну визначається законодавством України. |
Коментована норма передбачає, що іноземець та особа без громадянства, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України.
Очевидно, законодавець вважає, що вчинення іноземцем або особою без громадянства кримінального злочину або адміністративного правопорушення характеризує особу як таку, що і надалі представляє певну загрозу для українського суспільства. Однак при цьому не виключається порушення ст. 34 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Формально застосування видворення після виконання адміністративного стягнення є порушенням ч. 1 ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Рішення про видворення приймається органами внутрішніх справ за місцем їх знаходження з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави такого рішення.
З моменту оголошення рішення про видворення з України іноземцю та особі без громадянства надається право негайно повідомити про це адвоката, дипломатичного представника своєї країни чи іншу особу.
Наслідком прийняття рішення про видворення може бути заборона подальшого в’їзду іноземцю або особі без громадянства в Україну до п’яти років. Цей строк обчислюється з дня винесення вказаного рішення. Але це не є обов’язковим.
Порядок виконання рішення про заборону подальшого в’їзду в Україну визначається Законом України «Про Державну прикордонну службу України» вiд 03.04.2003 р. № 661-IV492 (п. 8 ст. 19 і п. 4 ст. 20), а також пунктом 17 Правил в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 р. № 1074493.
Частина 2.
Крім випадків, зазначених у частині першій цієї статті, іноземець та особа без громадянства може бути видворений за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України. (Частина друга статті 32 із змінами, внесеними згідно із законами України № 506-IV від 06.02.2003 р., № 662-IV від 03.04.2003 р. – набуває чинності з 01.08.2003 р.) |
Частина друга визначає, що рішення про видворення іноземця та особи без громадянства може бути прийнято й в інших випадках, крім передбачених першою частиною коментованої статті. Рішення про видворення може бути прийнято:
– органами внутрішніх справ;
– органами охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну)494;
– Службою безпеки України.
Підставами, крім випадків, передбачених у ч. 1 ст. 32 цього закону, для прийняття рішення про видворення за межі України є:
1) дії іноземця чи особи без громадянства, що грубо порушують законодавство про правовий статус іноземців чи осіб без громадянства. Закон не розкриває зміст терміну «дії, що грубо порушують законодавство». Ймовірно, під такими діями можуть розумітися правопорушення, що містять кваліфікуючі ознаки, наприклад, ч. 2 ст. 204-1 КпАП, – вчинення правопорушення групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню. Однак у будь-якому випадку наявність «грубого порушення законодавства» має бути чітко обґрунтована з посиланням на відповідну норму так, як це передбачено ч. 2 ст. 19 Конституції України «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України»;
2) дії іноземця чи особи без громадянства, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України та охорони громадського порядку. Очевидно, такими діями можна визнати вчинення адміністративних проступків, передбачених Главою 14 «Адміністративні правопорушення, що посягають на громадський порядок і громадську безпеку» КпАП, або вчинення злочинів, передбачених Розділом IX «Злочини проти громадської безпеки» і Розділом XII «Злочини проти громадського порядку та моральності» Кримінального кодексу України495;
3) дії іноземця чи особи без громадянства, що створюють загрозу здоров’ю громадян України та іноземних громадян або осіб без громадянства, які знаходяться на території України на законних підставах, або порушують їх права та законні інтереси. Згідно зі ст. 16 Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» вiд 12.12.1991 р. № 1972-XII ВІЛ-інфіковані чи хворі на СНІД іноземці, а також особи без громадянства, які не виконують запропонованих закладами охорони здоров'я профілактичних заходів щодо недопущення розповсюдження ВІЛ-інфекції та своєю поведінкою створюють загрозу здоров'ю інших осіб, можуть бути видворені за межі України.
Орган, який прийняв рішення про видворення іноземця або особи без громадянство обов’язково повідомляє про це прокурора протягом 24 годин із зазначенням підстав такого рішення.
Окремими нормативними актами встановлені випадки, коли іноземці та особи без громадянства підлягають видворенню. Так, іноземець або особа без громадянства, який оформився на роботу без дозволу на працевлаштування, підлягає видворенню з України, згідно з п. 10 Порядку оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.1999 р. № 2028496. Ст. 13 Закону України «Про імміграцію» передбачено, якщо особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не виїхала з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України.
У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка мала до його надання статус біженця в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.
Частина 3.
Іноземець та особа без громадянства зобов'язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення. У разі прийняття рішення про видворення іноземця або особи без громадянства за межі України в її паспортному документі негайно анулюється віза і вилучаються документи на право перебування в Україні. (Частина третя статті 32 в редакції Закону України № 506-IV від 06.02.2003 р.) |
Положення цієї частини дублюються в пункті 44 Правил в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 р. № 1074497: іноземець та особа без громадянства зобов’язана покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення. У разі прийняття рішення про видворення іноземця або особи без громадянства за межі України в її паспортному документі анулюється віза і вилучаються документи на право перебування в Україні.
Коментована норма містить припис про вилучення документів на право перебування в Україні. Але про які саме документи йдеться мова, не зазначено. Звичайно, паспорт іноземця або посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон не може вилучатися. У противному випадку, у особи будуть відсутні документи, які дадуть змогу своєчасно залишити територію України.
Із змісту п.п. 8, 11 Правил в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 р. № 1074, можна зробити висновок, що вилучатися можуть лише посвідки на постійне або тимчасове проживання.
Частина 4.
Іноземцю та особі без громадянства може надаватися строк до 30 днів для виїзду з України після прийняття зазначеного рішення. (Статтю 32 доповнено частиною четвертою згідно із Законом України № 506-IV від 06.02.2003 р.) |
Як вже зазначалося, іноземець та особа без громадянства зобов’язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення. У разі прийняття рішення про видворення іноземця або особи без громадянства за межі України її паспортному документі анулюється віза і вилучаються документи на право перебування в Україні. Строк, який надається особі для виїзду після прийняття такого рішення, не може перевищувати 30 днів. Наразі мова йде про добровільне залишення території України після прийняття рішення уповноваженими органами про позбавлення права подальшого перебування в Україні.
На прохання дипломатичного представництва відповідної держави виконання прийнятого рішення про видворення може бути відстрочено, але не більше як на 10 днів, починаючи з моменту оголошення рішення (пункт 46 Правил в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 р. № 1074)498.
Частина 5.
Орган внутрішніх справ чи орган охорони державного кордону можуть затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства тільки на підставі постанови адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду. (Статтю 32 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 506-IV від 06.02.2003 р.; в редакції Кодексу № 2747-IV від 06.07.2005 р.) |
Іноземець та особа без громадянства зобов’язані покинути територію України у строк, зазначений у рішенні про видворення (див. коментар до ч. 4). Тобто, передбачається, що після прийняття рішення про видворення, іноземцю та особі без громадянства надається строк для добровільного виконання рішення. І тільки в разі його невиконання, застосовується адміністративний примус. Іноземця або особу без громадянства, яка ухиляється від виїзду затримують і видворяють органи внутрішніх справ у примусовому порядку. Затримання допускається тільки на строк необхідний для видворення.
Законом передбачено, що іноземець або особа без громадянства підлягають затриманню та адміністративному видворенню в примусовому порядку, якщо вони ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухиляться від виїзду. Закон не містить вказівок на зв’язок адміністративного видворення з адміністративним правопорушенням. Ухилення від виїзду після прийняття рішення про видворення є порушенням рішення компетентних органів, яким надано право здійснювати контроль за перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України.
На практиці деякі суди, посилаючись на ч. 2 ст. 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відмовляють в можливості оскарження постанови про примусове видворення. Разом з тим ст. 185 Кодексу адміністративного судочинства України не містить виключень з оскарження постанов адміністративного суду про примусове видворення (п. 7 ч. 2 ст. 162). Оскільки Кодекс адміністративного судочинства у даному випадку є більш пізньою і спеціальною нормою, вважаємо, що застосовувати слід саме Кодекс адміністративного судочинства, а відмови у можливості оскарження такої постанови є неправомірними. Крім цього, ч. 1 ст. 294 КпАП передбачено, що окремі судові постанови можуть бути скасовані або змінені за протестом прокурора самим суддею, а також незалежно від наявності протесту прокурора – головою вищестоящого суду, його першим заступником або заступниками.
Новим в коментованій статті є те, що затримати і примусово видворити з України іноземця або особу без громадянства можливо тільки на підставі постанови адміністративного суду. У пункті 3 ч. 4 ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства зазначено, що іноземці та особи без громадянства, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб’єкта владних повноважень про примусове видворення. Цей же Кодекс (п. 7 , ч. 1 ст. 3) визначає термін «суб’єкт владних повноважень» як орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.
Таким чином, норма, закріплена у ст. 27 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. № 1789-XII499 і в пункті 47 Правил в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 р. № 1074, відповідно до якої видворення може здійснюватися за санкцією прокурора, є нечинною.
Стаття 20 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 1 серпня 2003 р., встановлює права Державної прикордонної служби України щодо здійснення затримання. У відповідності до п. 14 ст. 20 зазначеного Закону органам, підрозділам, а також співробітникам Державної прикордонної служби України надається право здійснювати адміністративне затримання осіб на підставах і на строки, встановлені законами, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перетнули державний кордон України, стосовно яких прийнято в установленому порядку рішення про передачу їх прикордонним органам суміжної держави, на час, необхідний для такої передачі. Пункт 16 цього ж Закону встановлює, що Державна прикордонна служба України має право тримати осіб, затриманих в адміністративному порядку, в спеціально обладнаних для цих цілей приміщеннях500.
Частина 6.
Іноземці та особи без громадянства, затримані за незаконне перебування на території України (в порушення заборони щодо в'їзду в Україну, за відсутності визначених законодавством та міжнародними договорами України підстав для перебування в Україні (транзитного проїзду через її територію), у тому числі перебування за чужими, підробленими, зіпсованими або такими, що не відповідають встановленому зразку, візою (дозволом), паспортним документом), розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з регламентованим внутрішнім розпорядком на період, необхідний для підготовки їх видворення за межі України у примусовому порядку, але не більше ніж шість місяців. (Статтю 32 доповнено частиною шостою згідно із Законом України № 1277-IV від 18.11.2003 р. ) |
До цього часу законодавчо не врегульовано питання створення та функціонування спеціалізованих пунктів збору іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Нині це питання регулюється підзаконним актом – Постановою Кабінету Міністрів № 1110 від 17.07.2003 р., що суперечить Конституції Україні, оскільки, зважаючи на вимоги пунктів 1, 2 ч.1 ст. 92 Конституції України, воно має визначатися виключно законами. Зокрема, у коментованій статті та Постанові № 1110 не враховані положення ч. 2 ст. 29 Конституції України, відповідно до яких ніхто (в тому числі іноземець та особа без громадянства) не може триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно з Типовим положенням про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, пункт є державною установою, що призначена для тимчасового утримання іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні і підлягають адміністративному видворенню за її межі у примусовому порядку.
Поміщення до пункту перебування здійснюється за направленням МВС, Адміністрації Держприкордонслужби чи СБУ або їх територіальних органів в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі на період, необхідний для підготовки їх адміністративного видворення за межі держави, але, як правило, не більше ніж на 6 місяців. У виключних випадках (за наявності поважних причин – хвороба, офіційне повідомлення про конкретний строк надходження паспортних документів чи коштів для повернення тощо) цей строк може бути продовжено на період існування зазначених обставин. У разі коли з об'єктивних причин (відсутність паспортних документів, відмова держави походження іноземця приймати його тощо) протягом установленого строку адміністративне видворення здійснити не вдалося, іноземці вибувають з пункту перебування до визначеного місця тимчасового проживання.
Основними завданнями пункту перебування є:
– забезпечення тимчасового утримання іноземців до завершення підготовки їх адміністративного видворення;
– сприяння органам внутрішніх справ, охорони державного кордону та Служби безпеки у виконанні покладених на них завдань щодо встановлення осіб, поміщених до пункту перебування, та оформлення їм паспортних документів;
– уточнення обставин порушення іноземцями законодавства України;
– вишукування коштів для їх адміністративного видворення;
– супроводження до пунктів пропуску через державний кордон під час здійснення адміністративного видворення тощо.
Іноземці користуються правом вільного пересування в межах пункту перебування, а за наявності письмового дозволу адміністрації можуть пересуватися без нагляду поза межами пункту, але в межах території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. У пункті перебування чоловіки утримуються окремо від жінок, матері із своїми дітьми. Сім'ї поселяються в окремі житлові приміщення.
Фінансування пункту перебування здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та інших джерел, не заборонених законодавством.
Вибуття іноземців з пункту перебування здійснюється за рішенням його адміністрації на підставі повідомлення органів, за направленням яких іноземці поміщались до пункту перебування, про завершення підготовчих заходів для здійснення адміністративного видворення. У разі коли використання протягом усього періоду утримання всіх передбачених законодавством можливостей для адміністративного видворення не дало позитивного результату, іноземцю, який вибуває з пункту перебування, видається документ, що засвідчує факт перебування у такому пункті. У цьому документі визначається маршрут прямування до певного місця тимчасового проживання.
Іноземці вибувають з пункту перебування також у разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця, у разі надання статусу біженця та за рішенням суду.
Частина 7.
Типове положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затверджується Кабінетом Міністрів України. (Статтю 32 доповнено частиною сьомою згідно із Законом України № 1277-IV від 18.11.2003 р.) |
На виконання припису коментованої норми Кабінет Міністрів України своєю постановою від 17 липня 2003 р. № 1110 затвердив Типове положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні501.
Необхідно звернути увагу на те, що у коментованій статті та у Постанові Кабінету Міністрів Україні № 1110 від 17.07.2003 р. не враховані положення ст. 29 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом.
Частина 8.
Рішення органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про видворення іноземця та особи без громадянства з України може бути оскаржено до суду. Оскарження зупиняє виконання рішення про видворення, крім випадків, коли необхідність негайного видворення зумовлена інтересами забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку. (Частина восьма статті 32 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 506-IV від 06.02.2003 р.) |
Міжнародне право виходить з безумовного захисту права особи оскаржувати рішення про видворення. Згідно зі ст. 13 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права «Іноземець, який законно перебуває на території будь-якої Держави-учасниці цього Пакту, може бути висланий лише на виконання рішення, винесеного відповідно до закону, і, якщо імперативні міркування державної безпеки не вимагають іншого, має право на подання доводів проти свого вислання, на перегляд своєї справи компетентною владою чи особою або особами, спеціально призначеними компетентною владою, і на те, щоб бути представленим з цією метою перед вказаною владою, особою чи особами».
Українське законодавство в цілому сприймає цю міжнародно-правову норму. Рішення органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про видворення іноземця та особи без громадянства з України може бути оскаржено до суду. Оскарження зупиняє рішення про видворення, крім випадків, коли необхідність негайного видворення зумовлена інтересами забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку.
Загальне правило, яке закріплене в коментованій статті – оскарження зупиняє рішення про видворення, але є виключення, у яких навіть при оскарженні, рішення про видворення не зупиняється, а саме: необхідність негайного видворення зумовлена інтересами забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку.
Проте слід зазначити, що у ч. 3 ст. 117 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено протилежне, тобто подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб’єкта владних повноважень, але суд у порядку забезпечення адміністративного позову може відповідною ухвалою зупинити дію рішення чи його окремих положень, що оскаржуються. У такому випадку, ухвала негайно надсилається до суб’єкта владних повноважень, що прийняв рішення та є обов’язковою для виконання.
Частина 9.
Видворення іноземців та осіб без громадянства, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну, здійснюється органами охорони державного кордону, а в інших випадках – органами внутрішніх справ. Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про видворення здійснюється органом, який його прийняв. (Частина дев’ята статті 32 в редакції Закону України № 506-IV від 06.02.2003 р., із змінами, внесеними згідно із Законом України № 662-IV від 03.04.2003 р. – набуває чинності з 01.08.2003 р.) |
Пункт 45 Правил в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 р. № 1074502 повторює норму коментованої статті. Видворення іноземців та осіб без громадянства, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів, при спробі або перетинання державного кордону здійснюється органами охорони державного кордону, а в інших випадках органами внутрішніх справ.
Інструкція про визначення порядку дій посадових осіб Державної прикордонної служби України під час видворення за межі України іноземців та осіб без громадянства, затриманих у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання кордону в Україну, затверджена Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 04.11.2004 р. № 798, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.11.2004 р. за № 1499/10098 визначає порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби під час:
– прийняття рішень про видворення іноземців та осіб без громадянства, затриманих органами охорони державного кордону та Морської охорони, іншими правоохоронними органами України в межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання кордону в Україну;
– видворення з території України органами Державної прикордонної служби України іноземців та осіб без громадянства, затриманих ними та іншими правоохоронними органами в межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання кордону в Україну.
Якщо іноземці або особи без громадянства, затримані за незаконне перетинання державного кордону України, виявили намір набуття статусу біженця, вони звільняються від відповідальності за зазначені дії.
У разі відсутності у затриманих іноземців або осіб без громадянства документів, що підтверджують особу, органи Державної прикордонної служби України вживають заходів щодо їх ідентифікації та документування.
Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про видворення здійснюється органом, який його прийняв.
Частина 10.
Іноземці та особи без громадянства, які підлягають видворенню, відшкодовують витрати, пов'язані з видворенням, у порядку, встановленому законом. Якщо зазначені іноземці та особи без громадянства не мають коштів для відшкодування витрат, пов'язаних з видворенням їх за межі України, видворення здійснюється за рахунок держави. |
Правила в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 р. № 1074503 детально регулюють порядок відшкодування витрат, пов'язаних з видворенням іноземців та осіб без громадянства.
Іноземці та особи без громадянства, які підлягають адміністративному видворенню відшкодовують витрати, пов'язані з адміністративним видворенням і утриманням на період адміністративного затримання, як у національній валюті України, так і в іноземній валюті за курсом Національного банку України на день проведення розрахунків.
До кошторису витрат, необхідних для виконання рішення про адміністративне видворення іноземця та особи без громадянства за межі України, включається вартість:
– проїзних документів для іноземця та особи без громадянства та осіб, які його супроводжують;
– утримання іноземця та особи без громадянства в спеціальній установі органу внутрішніх справ;
– оформлення документів та вчинення інших дій, пов'язаних з видворенням, тощо.
Облік витрат ведуть органи внутрішніх справ, органи охорони державного кордону, про що у двох примірниках складається акт за встановленою Міністерством внутрішніх справ або Державним комітетом у справах охорони державного кордону формою.
Іноземець та особа без громадянства сповіщається під розписку про загальну суму витрат, обчислену в цінах на день розрахунку з ним.
У разі відмови іноземця та особи без громадянства відшкодувати витрати, необхідні для виконання рішення про його адміністративне видворення за межі України, відповідні кошти можуть бути стягнуті з нього у порядку цивільного судочинства. Для забезпечення позову суд може накласти арешт на майно цього іноземця та особи без громадянства.
Документами для примусового стягнення коштів є санкціонована прокурором постанова органу внутрішніх справ про затримання для адміністративного видворення іноземця та особи без громадянства та кошторис витрат. Якщо під час затримання іноземця та особи без громадянства, який підлягає адміністративному видворенню, у нього виявлено готівку, вона використовується за актом для забезпечення виконання рішення про видворення згідно з кошторисом витрат.
У разі відсутності в іноземця та особи без громадянства коштів, необхідних для відшкодування витрат, пов'язаних з їх видворенням, та встановлення факту їх в'їзду з Україну без запрошення юридичних чи фізичних осіб, фінансування витрат здійснюється за рахунок коштів, передбачених на цю мету в державному бюджеті, у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ і Державним комітетом у справах охорони державного кордону за погодженням з Міністерством фінансів.
Питання, пов’язані з фінансуванням видворення іноземців та осіб без громадянства за межі Україні, також закріплені в Інструкції про визначення порядку дій посадових осіб Державної прикордонної служби України під час видворення за межі України іноземців та осіб без громадянства, затриманих у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання кордону в Україну, затвердженої Наказом Адміністрації прикордонної служби України № 798 від 04.11.2004 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.11.2004 р. за № 1499/10098.
У ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України закріплені випадки, в яких може застосовуватись відстрочення і розстрочення виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Однією із таких підстав є відсутність грошових коштів. Саме ця підстава може ускладнити виконання судового рішення про адміністративне видворення іноземця або особи без громадянства.
Частина 11.
Фізичні або юридичні особи, які запрошували чи приймали цих іноземців та осіб без громадянства, влаштовували їх незаконний в'їзд, проживання, працевлаштування, сприяли в ухиленні від виїзду після закінчення терміну перебування, в порядку, встановленому законом, відшкодовують витрати, завдані державі видворенням зазначених іноземців та осіб без громадянства. (Стаття 32 в редакції Закону України №2247-III від 18.01.2001 р.) |
Коментована норма конкретизована у Правилах в’їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 р. № 1074504.
Юридичні та фізичні особи, які приймають іноземців та осіб без громадянства, повинні забезпечувати своєчасне роз’яснення їм прав, свобод і обов’язків, передбачених законодавством України, вести відповідний облік цих осіб, а також несуть відповідальність за своєчасне оформлення документів на право їх перебування в Україні, пересування по території країни і виїзд з України після закінчення визначеного терміну перебування.
Юридичні або фізичні особи, які приймають іноземців та осіб без громадянства чи влаштовують їх незаконний в'їзд, проживання, працевлаштування і сприяють в ухиленні від виїзду з України після закінчення терміну перебування, відшкодовують витрати, пов'язані з адміністративним видворенням і утриманням на період адміністративного затримання, як у національній валюті України, так і в іноземній валюті за курсом Національного банку України на день проведення розрахунків.
До кошторису витрат, необхідних для виконання рішення про адміністративне видворення іноземця та особи без громадянства за межі України, включається вартість:
– проїзних документів для іноземця та особи без громадянства та осіб, які його супроводжують;
– утримання іноземця та особи без громадянства в спеціальній установі органу внутрішніх справ;
– оформлення документів та вчинення інших дій, пов'язаних з видворенням, тощо.
У разі відмови юридичних чи фізичних осіб, які запрошували іноземців та осіб без громадянства до України, відшкодувати витрати, завдані державі видворенням, відповідні кошти можуть бути з них стягнені у порядку цивільного судочинства.
Питання, пов’язані з фінансуванням видворення іноземців та осіб без громадянства за межі Україні, також регулюються Інструкцією про визначення порядку дій посадових осіб Державної прикордонної служби України під час видворення за межі України іноземців та осіб без громадянства, затриманих у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання кордону в Україну, затвердженої Наказом Адміністрації прикордонної служби України № 798 від 04.11.2004 р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.11.2004 р. за № 1499/10098.