Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, №23, ст. 161) (Вводиться в дію Постановою Верховної Ради №3930-xii від 04. 02. 1994 р., Ввр, 1994, №23, ст. 162) (Із змінами, внесеними згідно із закон

Вид материала

IV. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА Стаття 29. Підстави відповідальності за правопорушення
1) Загальні положення.
2) Цивільно-правова відповідальність
Господарсько-правова відповідальність
3) Кримінальна відповідальність
1. Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом.
4) Адміністративна відповідальність
5) Дисциплінарна відповідальність

Подобный материал:

1 ... 25 26 27 28 29 30 31 32 ... 40

IV. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
ІНОЗЕМЦІВ ТА ОСІБ БЕЗ ГРОМАДЯНСТВА

Стаття 29.

Підстави відповідальності за правопорушення

Іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах.

1) Загальні положення.

Юридична відповідальність – це закріплений у законодавстві та забезпечуваний державою юридичний обов’язок правопорушника зазнати примусового додаткового позбавлення певних цінностей, що йому належали^⁴⁴⁹.

Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них визначаються виключно законами України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні у справі про відповідальність юридичних осіб від 30.05.2001 р. № 7-рп/2001^⁴⁵⁰ встановив, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Цим положенням визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності – діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього.

Підставою для юридичної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 58 і ч. 1 ст. 61 Конституції України є правопорушення.

Конституція України також встановлює низку юридичних принципів, спрямованих на захист особи від неправомірної відповідальності. Зокрема, відповідно до ст. 57 Конституції України держава гарантує кожній особі право знати свої права і обов'язки^⁴⁵¹. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної сили в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (ст. 58 Конституції України)^⁴⁵². Ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За відання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність (ст. 60 Конституції України). Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ч. 1 ст. 61 Конституції України). Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ч. 2 ст. 61 Конституції України).

За відсутності імунітетів в іноземця чи особи без громадянства^⁴⁵³, яка вчинила злочин, адміністративне або інше правопорушення, особа несе відповідальність на загальних підставах. Це норма, яку визнають в усіх державах. У той же час, з цього загального правила можуть бути виключення, не пов’язані з наявністю імунітетів. Наприклад, відповідно до коментованої статті, іноземці та особи без громадянства, які намагаються перетнути державний кордон України з порушенням встановленого порядку, несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. Це означає, що ця категорія осіб підлягає юрисдикції України і відповідає за вчинення правопорушення так само, як і громадяни України. Проте, чинність положень зазначених статей цього Кодексу не поширюється на випадки прибуття в Україну іноземців чи осіб без громадянства для використання ними права на притулок або набуття статусу біженця^⁴⁵⁴.

У Рішенні у справі про депутатську недоторканність від 27.10.1999 р. № 9-рп/99^⁴⁵⁵ Конституційний Суд України зазначив, що поняття «притягнення до юридичної відповідальності» не ідентичне поняттю «юридична відповідальність». Суд також встановив, що притягнення до юридичної відповідальності передує юридичній відповідальності. Юридична відповідальність, як і форми притягнення до юридичної відповідальності, визначаються та встановлюються законами. Такими законами є:

Цивільний процесуальний кодекс України^⁴⁵⁶;

Господарський процесуальний кодекс України^⁴⁵⁷;

Кримінально-процесуальний кодекс України^⁴⁵⁸;

Кодекс України про адміністративні правопорушення;

Кодекс адміністративного судочинства України^⁴⁵⁹;

Кодекс законів про працю України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» вiд 24.03.1998 р. № 202/98-ВР^⁴⁶⁰ на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, покладається своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом^⁴⁶¹.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі про відповідальність юридичних осіб від 30.05.2001 р. № 7-рп/2001^⁴⁶² зазначив, що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Розглянемо види відповідальності детальніше.

2) Цивільно-правова відповідальність

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Цивільного кодексу України вiд 16.01.2003 р. № 435-IV^⁴⁶³ цивільну відповідальність може нести будь-яка дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Іноземці та особи без громадянства несуть цивільно-правову відповідальність на загальних підставах.

Відповідальність може наступати із договору (або іншого правочину) або мати позадоговірний характер. Згідно з ч. 2 ст. 16 відповідальність може реалізуватися такими способами:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Захист особистого немайнового права може здійснюватися також такими способами:

– поновленням порушеного особистого немайнового права (ст. 276 Цивільного кодексу України);

– спростуванням недостовірної інформації (ст. 277);

– забороною поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст. 278).

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 20 Господарського кодексу України від 16.01.2003 р. № 436-IV^⁴⁶⁴ відповідальність може реалізуватися шляхом:

– визнання наявності або відсутності прав;

– визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів;

– визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

– відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

– припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

– присудження до виконання обов'язку в натурі;

– відшкодування збитків;

– застосування штрафних санкцій;

– застосування оперативно-господарських санкцій;

– застосування адміністративно-господарських санкцій;

– установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

– іншими способами, передбаченими законом.

Господарсько-правова відповідальність (за термінологією Господарського кодексу України) також може полягати у застосуванні таких основних господарських санкцій:

– вилучення прибутку (доходу);

– адміністративно-господарський штраф;

– стягнення зборів (обов'язкових платежів);

– зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання;

– застосування антидемпінгових заходів;

– припинення експортно-імпортних операцій;

– застосування індивідуального режиму ліцензування;

– зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності;

– анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності;

– обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання;

– скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання.

3) Кримінальна відповідальність

Згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Ст. 63 Конституції України встановлює, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом^⁴⁶⁵.

Підозрюваний, обвинувачений чи підсудний має право на захист^⁴⁶⁶.

Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Відповідно до ст. 6 Кримінального кодексу України:

1. Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом.

2. Злочин визнається вчиненим на території України^⁴⁶⁷, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України.

3. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України.

4. Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом.

Ст. 372 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності.

Ст.ст. 7, 8, 9 Кримінального кодексу України передбачають особливості кримінальної відповідальності щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України.

Згідно зі ст. 10 Кодексу особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

Іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України.

Як член Ради Європи Україна є учасником Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13.12.1957 р., а також Додаткового Протоколу до неї від 15.10.1975 р. і Другого додаткового Протоколу від 17.03.1978 р. В рамках СНД Україна є учасником Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 р. і Протоколу до неї від 28.03.1997 р.^⁴⁶⁸ Україна є також учасником низки двосторонніх договорів про правову допомогу у кримінальних справах. Практично всі зазначені міжнародні договори передбачають умови, за яких видача не здійснюється.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 22 Кодексу), кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. За вчинення окремих злочинів, зокрема, за умисне вбивство, до кримінальної відповідальності можуть бути притягнуті особи, які вчинили злочин у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років (ч. 2 ст. 22 Кодексу).

До іноземців та осіб без громадянства, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань (ст. 51 Кодексу):

1) штраф;

2) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

3) громадські роботи;

4) виправні роботи;

5) конфіскація майна;

6) арешт;

7) обмеження волі;

8) позбавлення волі на певний строк;

9) довічне позбавлення волі.

Забезпечення виконання кримінального покарання здійснюється відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 р. № 1129-ІV^⁴⁶⁹. Зокрема, ч. 3 ст. 7 передбачено, що правовий статус засуджених іноземців та осіб без громадянства визначається законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Засуджені іноземці мають право підтримувати зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими установами своїх держав, особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, – з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органами чи організаціями, які здійснюють їх захист (ч. 3 ст. 8).

Роздільне тримання засуджених іноземців та осіб без громадянства від громадян України не передбачено, однак у разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого (ст. 10).

4) Адміністративна відповідальність

Адміністративна відповідальність настає, якщо правопорушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Відповідно до ст. 16 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України. Питання про відповідальність за адміністративні правопорушення, вчинені на території України іноземцями, які згідно з чинними законами та міжнародними договорами України користуються імунітетом від адміністративної юрисдикції України, вирішуються дипломатичним шляхом».

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

За вчинення адміністративних правопорушень можуть застосовуватись такі адміністративні стягнення (ст. 24):

1) попередження;

2) штраф;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення;

5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання);

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт.

Законами України може бути встановлено й інші, крім зазначених у цій статті, види адміністративних стягнень^⁴⁷⁰.

Законами України може бути передбачено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок^⁴⁷¹.

5) Дисциплінарна відповідальність

В Україні іноземці та особи без громадянства можуть нести дисциплінарну відповідальність виключно на підставі Кодексу законів про працю України^⁴⁷².

За порушення трудової дисципліни (ст. 147 КЗпП) до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: або догана, або звільнення.

Дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Дисциплінарне стягнення може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому чинним законодавством (глава XV цього Кодексу): комісіями по трудових спорах або районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами.

Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року. Протягом строку дії дисциплінарного стягнення заходи заохочення до працівника не застосовуються.

Blog