Geum.ru

Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, №23, ст. 161) (Вводиться в дію Постановою Верховної Ради №3930-xii від 04. 02. 1994 р., Ввр, 1994, №23, ст. 162) (Із змінами, внесеними згідно із закон

Вид материалаЗакон

Содержание


Стаття 9. Право на відпочинок
Тривалість робочого часу
Скорочений робочий день чи додаткова оплачувана відпустка у зв’язку з роботою у шкідливих або небезпечних для здоров’я умовах
Щотижневий період відпочинку
Оплата святкових днів
Подобный материал:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   40

Стаття 9.

Право на відпочинок





Іноземці та особи без громадянства мають право на відпочинок нарівні з громадянами України.


Право на відпочинок є одним з найважливіших у системі соціальних прав. Відповідно до ст. 24 Загальної декларації прав людини 1948 р. «[к]ожна людини має право на відпочинок та дозвілля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачуваний періодичну відпустку». Конституція України закріплює право на відпочинок у ст. 45: «Кожен, хто працює, має право на відпочинок».

Як вбачається із змісту коментованої норми, в Україні встановлюється національний правовий режим щодо права іноземців та осіб без громадянства на відпочинок.

Право на відпочинок включає в себе такі складові як:

1) тривалість робочого часу;

2) надання скороченого робочого дня чи додаткової оплачуваної відпустки у зв’язку з роботою у шкідливих або небезпечних для здоров’я умовах;

3) щотижневий період відпочинку;

4) оплата святкових днів;

5) відпустки.

Тривалість робочого часу. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (п. «d» ст. 7), Європейська соціальна хартія (ч. 1 ст. 2) вживають термін «розумне обмеження робочого часу». Конвенції МОП більш конкретні з цього питання і містять рекомендацію про 40-годинний робочий тиждень (ст. 1 Конвенції МОП № 47 про скорочення робочого часу до сорока годин на тиждень 1935 р.). Комітет незалежних експертів у тлумаченні ч. 1 ст. 2 Європейської соціальної хартії виходить з безумовної «нерозумності» 60-ти годинного робочого тижня (з урахуванням надурочної праці) і піддає сумніву правомірність 50-ти годинного робочого тижня (з урахуванням надурочної праці). Загалом у європейських країнах склалася тенденція переходу до 40 годинного робочого тижня. Кодекс законів про працю України встановлює, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень (ч. 1 ст. 50).

Скорочений робочий день чи додаткова оплачувана відпустка у зв’язку з роботою у шкідливих або небезпечних для здоров’я умовах. Така норма відсутня в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, але закріплена в ч. 4 ст. 2 Європейської соціальної хартії, що зобов’язує держав-учасниць забезпечити надання працівникам, які зайняті «на роботах, де умови праці визнані небезпечними або шкідливими», додаткової оплачуваної відпустки чи скороченої тривалості робочого часу.

Міжнародне право не містить визначення «шкідливих або небезпечних умов праці», хоча цей вислів вживають Конвенції МОП. Тобто, оцінка умов праці як шкідливих та небезпечних для здоров’я належить до компетенції держав, які ухвалюють з цих питань відповідні правові акти. Але міжнародні контролюючі органи із захисту соціальних та економічних прав людини можуть дати оцінку вибору держави і таким чином визначити, якою мірою держава виконує свої міжнародно-правові зобов’язання.

Відповідно до ст. 51 КЗпП України скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1) для працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години на тиждень.

2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці182, – не більш як 36 годин на тиждень.

Законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших). Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

Напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у ст. 51 КЗпП України, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин (ст. 53 КЗпП України).

Відповідно до ст. 54 КЗпП України при роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу

Щотижневий період відпочинку. Ця норма є загальновизнаною в міжнародному праві. За державами зберігається право законодавчо встановлювати день відпочинку з урахуванням звичаїв і традицій. Але ні Конвенції МОП, ні Європейська соціальна хартія 1961 р. (ч. 5 ст. 2) не надають права змінювати щотижневий день відпочинку на додаткову оплату.

Тривалість робочого тижня на роботах з існуванням небезпечних і шкідливих умов праці має бути безумовно скороченою. Підвищення заробітної плати замість скорочення робочого часу (як компенсація за умови праці) з точки зору міжнародних стандартів захисту соціально-економічних прав вважається неприпустимим.

Згідно зі ст. 67 КЗпП України при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем. У випадку, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Оплата святкових днів. Обов’язок держав закріпити в національному законодавстві оплату за святкові дні міститься в усіх міжнародно-правових договорах, що закріплюють право на справедливі умови праці. При цьому маються на увазі свята, які встановлено законом як неробочі дні.

Український КЗпП відтворює цю міжнародно-правову норму (ст. 73). Святковими є такі дні: 1 січня – Новий рік; 7 січня – Різдво Христове; 8 березня – Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня – День Перемоги; 28 червня – День Конституції України; 24 серпня – День незалежності України. Робота також не провадиться в дні релігійних свят: 7 січня – Різдво Христове; один день (неділя) – Пасха (Великдень); один день (неділя) – Трійця.

За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, керівництво підприємств, установ, організацій надає особам, які сповідують відповідні релігії, до трьох днів відпочинку протягом року для святкування їх великих свят з відпрацюванням за ці дні.

Робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі (ст. 107 КЗпП України).

Відпустки. Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права наголошується на періодичності відпустки (п. «d» ст. 7). Європейська соціальна хартія закріплює обов’язок встановити «щорічну оплачувану відпустку тривалістю не менше двох тижнів» (ч. 3 ст. 2).

Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР183 передбачає, що іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні, мають право на відпустки нарівні з громадянами України (ст. 2). Український КЗпП встановлює 24-денну мінімальну щорічну відпустку (ст. 75).