Geum.ru

Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, №23, ст. 161) (Вводиться в дію Постановою Верховної Ради №3930-xii від 04. 02. 1994 р., Ввр, 1994, №23, ст. 162) (Із змінами, внесеними згідно із закон

Вид материалаЗакон
Стаття 10. Право на охорону здоров'я
Всім іншим іноземцям та особам без громадянства медична допомога подається у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів Укра
Подобный материал:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   40

Стаття 10.

Право на охорону здоров'я





Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, користуються медичною допомогою нарівні з її громадянами.

(Частина перша статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 177-IV від 26.09.2002 р.)


Всім іншим іноземцям та особам без громадянства медична допомога подається у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.


Частина 1.


Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, користуються медичною допомогою нарівні з її громадянами.

(Частина перша статті 10 із змінами, внесеними згідно із Законом України № 177-IV від 26.09.2002 р.)


Коментована норма передбачає право на охорону здоров’я та отримання медичної допомоги, яке закріплено ст. 49 Конституції України: «Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування». Це право відображене також в міжнародно-правових актах. Зокрема, в ст. 25 Загальної декларації прав людини, ст. 12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., ст. 12 Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р., ст.ст. 24 і 25 Конвенції про права дитини 1989 р.

Вітчизняне законодавство закріплює право на охорону здоров’я і медичну допомогу (ст.ст. 283 і 284 Цивільного кодексу України184). Це право конкретизується в Основах законодавства України про охорону здоров'я вiд 19.11.1992 р. № 2801-XII185, зокрема, ст. 6 передбачає: а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини; б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище; в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає; г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку; д) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я; е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь та інше.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Основ законодавства України про охорону здоров'я іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки в галузі охорони здоров'я, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами чи законодавством України. Ця норма конкретизується в п. 2 Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.01.1997 р. № 79, – іноземці, які постійно проживають в Україні, а також особи, які подали заяви про надання їм статусу біженця в Україні, та особи, які в установленому порядку отримали статус біженця в Україні, користуються медичною допомогою на рівні з громадянами України186.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно» (справа про безоплатну медичну допомогу) від 29.05.2002 р. № 10-рп/2002187 вирішив, що «Положення частини третьої статті 49 Конституції України "у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно" треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги».

Цікавим з точки зору розуміння права на медичну допомогу є також міркування Конституційного Суду України, викладені в п.п. 4 і 5 мотивувальної частини Рішення. Зокрема, Суд встановив, що загальний зміст безоплатної медичної допомоги полягає у відсутності для всіх громадян обов'язку сплачувати за надану їм у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медичну допомогу як у момент, так і до чи після її отримання. Словосполучення «безоплатність медичної допомоги» означає неможливість стягування з громадян плати за таку допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я у будь-яких варіантах розрахунків (готівкою або безготівкових): чи у вигляді «добровільних внесків» до різноманітних медичних фондів, чи у формі обов'язкових страхових платежів (внесків) тощо.

На підставі дослідження Конституційний Суд України вважає, що частина перша статті 49 Конституції України закріплює право кожного на медичне страхування, тобто не обов'язкове, а добровільне медичне страхування громадян. Стосовно державного медичного страхування, то його запровадження не суперечитиме конституційному припису «у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно» лише у тому разі, коли платниками обов'язкових страхових платежів (внесків) будуть організації, установи, підприємства, інші господарюючі суб'єкти, які займаються підприємницькою діяльністю, державні фонди тощо. Стягнення таких платежів (внесків) з громадян у системі державного медичного страхування не відповідатиме конституційному положенню, що тлумачиться, оскільки буде однією з форм оплати за надання їм допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров'я.

Не забороняє вказане положення і можливості надання громадянам медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги (за термінологією Всесвітньої організації охорони здоров'я – «медичних послуг другорядного значення», «парамедичних послуг»), у зазначених закладах за окрему плату. На це вже зверталась увага у Рішенні Конституційного Суду України від 25.11.1998 р. № 15-рп/98188. Перелік таких платних послуг не може вторгатися у межі безоплатної медичної допомоги і відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України має встановлюватись законом.

Конституційний Суд України вважає неприйнятними з позицій припису частини третьої статті 49 Конституції України, що тлумачиться, пропозиції окремих державних органів щодо необхідності встановлення якихось меж безоплатної медичної допомоги у вигляді її гарантованого рівня, надання такої допомоги лише неспроможним верствам населення чи «у рамках, визначених законом» тощо. Це суперечить положенням статті 3, частини третьої статті 22 та низки інших статей Конституції України. Безоплатна медична допомога, передбачена Конституцією України, повинна надаватись всім громадянам у повному обсязі, тобто задовольняти потреби людини у збереженні або відновленні здоров'я.

Дія положення «у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно» поширюється на всі такі заклади, які перебувають у державній (незалежно від відомчого підпорядкування) або комунальній власності і фінансуються з бюджетів будь-якого рівня.

Стаття 49 Конституції України поряд із закріпленням гарантії на надання безоплатної медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров'я містить й інші норми, зокрема про право кожного на охорону здоров'я, медичне страхування, обов'язок держави створювати умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, сприяти розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності тощо.

Розглядаючи у світлі таких положень питання щодо можливості солідарної участі населення у додатковому фінансуванні галузі охорони здоров'я, порушене суб'єктом права на конституційне подання, Конституційний Суд України зазначає, що безоплатність медичної допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров'я не виключає можливості фінансування цієї галузі за рахунок розвитку позабюджетних механізмів залучення додаткових коштів, у тому числі і шляхом створення лікарняних кас (спілок, фондів), діяльність яких має бути врегульована законом.

Джерелами таких додаткових надходжень на фінансування галузі охорони здоров'я в цілому можуть бути і встановлені законом офіційні прямі платежі населення за медичні послуги другорядного значення, і відомчі асигнування на утримання медичних закладів, і надходження від проведення благодійних акцій і заходів, і кошти міжнародних програм гуманітарної допомоги, і пожертвування громадських, релігійних благодійних організацій та меценатів, і страхові внески роботодавців у системі обов'язкового державного медичного страхування, і фінансування компаній-організаторів добровільного медичного страхування, і ресурси нагромаджувальних програм територіальних громад, і державні медичні позики тощо.

Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за низку порушень у сфері охорони здоров’я, зокрема, за порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм (ст. 42).

Кримінальним кодексом України (ст. 184) передбачена кримінальна відповідальність за порушення права на безоплатну медичну допомогу.


Частина 2.


Всім іншим іноземцям та особам без громадянства медична допомога подається у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.


Іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні тимчасово, медична допомога надається за плату, якщо законодавством України або міжнародними договорами України не передбачено інше189 (пункт 2 Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.01.1997 р. № 79190). Розмір плати за надану іноземцям медичну допомогу визначається закладами охорони здоров'я України, які її надали, у розмірі не меншому, ніж фактичні витрати.

Пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.09.1997 р. № 1021 «Про вдосконалення Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України»191 передбачає обов’язкову наявність в іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, страхового полісу (сертифікату), що гарантує оплату вартості екстреної медичної допомоги, придбаного (виданого) в Державній акціонерній страховій компанії України з надання екстреної медичної допомоги іноземним громадянам192. У разі відсутності договору страхування (полісу), а також неможливості документально підтвердити право на одержання безоплатної медичної допомога в Україні, оплата вартості наданої в Україні медичної допомоги здійснюється іноземцем безпосередньо медичному закладу, який надав таку допомогу.

Норма про обов’язкову наявність страхового полісу (сертифікату) не поширюється на співробітників дипломатичних представництв і працівників консульських установ іноземних держав та членів їх сімей, членів офіційних делегацій, які прибувають на запрошення Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, Конституційного Суду України, членів команд військових та військово-допоміжних кораблів, осіб, які в установленому порядку отримали статус біженця в Україні, та осіб, які подали заяву про надання статусу біженця в Україні.