Geum.ru

Відомості Верховної Ради (ввр), 1994, №23, ст. 161) (Вводиться в дію Постановою Верховної Ради №3930-xii від 04. 02. 1994 р., Ввр, 1994, №23, ст. 162) (Із змінами, внесеними згідно із закон

Вид материалаЗакон
Стаття 22. Захист прав іноземців та осіб без громадянства
1) Загальні положення
2) Судовий захист
3) Захист органами державної влади та органами місцевого самоврядування
4) Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої органами державної влади і місцевого самоврядування, їх посадовими і
5) Захист прав на міжнародному рівні
На універсальному рівні
В судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й громадян
Подобный материал:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   40

Стаття 22.

Захист прав іноземців та осіб без громадянства





Іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав.


В судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й громадяни України.


Частина 1.


Іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав.



1) Загальні положення


У Конституції України питанням захисту прав і свобод людини і громадянина присвячена ст. 55.

Загальна декларація прав людини 1948 р. у ст. 7 зазначає, що усі люди рівні перед законом та мають право, без будь-якої різниці, на рівний захист закону. Ст. 8 визнає право кожної людини на ефективне встановлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення його загальних прав, що наданні йому конституцією або законом.

Згідно з Міжнародним пактом про громадянські та політичні права 1966 р. усі особи є рівними перед судами і трибуналами (ст. 14) та перед законом і мають право без будь-якої дискримінації на рівний захист законом. У цьому відношенні всякого роду дискримінація повинна бути заборонена законом і закон повинен гарантувати всім особам рівний і ефективний захист проти дискримінації за будь-якою ознакою, як-от раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини (ст. 26).

Конвенцією про статус біженців 1951 р. закріплено право біженців на вільне звернення до суду на території всіх Договірних Держав та користування щодо права звернення до суду таким самим правом, що й громадяни, зокрема з питань юридичної допомоги та звільнення від забезпечення сплати судових витрат (cautio judicatum solvi) (ст. 16).

Право на справедливий судовий розгляд закріплено і у Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. (ст. 6) та на ефективний засіб правового захисту (ст. 13). Для забезпечення додержання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини, який функціонує на постійній основі (ст. 19).

Відповідно до ст. 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов’язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними.

На жаль, до цього часу в Україні не прийнято закону про нормативно-правові акти. Тому маємо керуватися Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10.06.1997 р. № 503/97374 (із змінами та доповненнями).

Відповідно до Указу закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

Офіційними друкованими виданнями є: «Офіційний вісник України», газета «Урядовий кур'єр», «Голос України», «Відомості Верховної Ради України». В окремих випадках акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути офіційно оприлюднені через телебачення і радіо. Офіційне оприлюднення нормативно-правових актів здійснюється після включення їх до Єдиного державного реєстру нормативних актів і з зазначенням присвоєного їм реєстраційного коду.

В інших друкованих виданнях нормативно-правові акти можуть бути опубліковані лише після їх офіційного оприлюднення. При цьому нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях. Якщо нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України опубліковано в газеті «Урядовий кур'єр» до його опублікування в «Офіційний вісник України», він набирає чинності після опублікування в цій газеті.

Згідно зі ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Аналогічна норма закріплена і в ст. 8 Закону України «Про судоустрій України» вiд 07.02.2002 р. № 3018-III375.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника) від 16.11.2000 р. № 13-рп/2000376 держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб'єктів надання правової допомоги та їх повноваження.

Аналіз чинного законодавства України з цього питання дає підстави визначити, зокрема, такі види суб'єктів надання правової допомоги:

– державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат тощо);

– адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах377;

– суб'єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;

– об'єднання громадян для здійснення і захисту своїх прав і свобод.

Згідно зі ст. 21 Кримінально-процесуального кодексу України підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав378.

Ст. 374 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за порушення права на захист.


2) Судовий захист

Відповідно до ч.ч. 2 і 3 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. № 3018-III379 усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними. Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня.

Зазначені положення конкретизуються у відповідних галузевих кодексах.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України380 кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу такими способами:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Захист особистого немайнового права може здійснюватися такими способами (ст.ст. 276-278 Цивільного кодексу України):

– поновленням порушеного особистого немайнового права;

– спростуванням недостовірної інформації;

– забороною поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 р. № 1618-IV381 передбачає право кожної особи звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом382, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV383 у ст. 20 передбачає, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

– визнання наявності або відсутності прав;

– визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів;

– визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

– відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

– припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

– присудження до виконання обов'язку в натурі;

– відшкодування збитків;

– застосування штрафних санкцій;

– застосування оперативно-господарських санкцій;

– застосування адміністративно-господарських санкцій;

– установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

– іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 р. № 1798-XII384 право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності385.

Ч. 4 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV386 передбачає, що іноземці та особи без громадянства користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни України.

Відповідно до ст. 16 Кримінально-процесуального кодексу України від 28.12.1960 р. № 1001-05387 правосуддя в кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Ч. 5 ст. 55 Конституції України закріплює, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. До таких засобів слід віднести обставини, що виключають злочинність діяння (розділ VIII Кримінального кодексу України вiд 05.04.2001 р. № 2341-III388), зокрема, необхідна оборона (ст. 36), крайня необхідність (ст. 39), діяння, пов'язане з ризиком (ст. 42).


3) Захист органами державної влади та органами місцевого самоврядування

Крім суду, захист цивільних прав та інтересів може здійснювати Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування (ст. 17 Цивільного кодексу України), зокрема:

1. Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України.

2. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

3. Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування здійснюють захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Ч. 3 ст. 55 Конституції України передбачає, що кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 р. № 776/97-ВР389 передбачає, що іноземці та особи без громадянства чи їх представники на підставі мають право звернутися за захистом прав і свобод, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами України (ст.ст. 1, 2, 16).


4) Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої органами державної влади і місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами

Якщо у відношенні особи винесене незаконне рішення або діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень їй було завдано матеріальна та моральна шкода, то згідно зі ст. 56 Конституції України особа має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування цієї шкоди. Ст. 152 Конституції України зобов'язує державу відшкодовувати матеріальну чи моральну шкоду, завдану фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. Відшкодовується також державою завдана безпідставним осудженням шкода у разі скасування вироку суду як неправосудного (ст. 62 Конституції України).

Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999 р. № 586-XIV390 у ч. 4 ст. 38, ст.ст. 43 і 50 передбачає право на оскарження рішень посадових осіб місцевих державних адміністрацій. Ст. 49 цього Закону встановлює, що матеріальна шкода, завдана незаконними рішеннями голів місцевих державних адміністрацій, наказами керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, діями чи бездіяльністю посадових осіб місцевих державних адміністрацій при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави. Держава має право зворотної вимоги (регресу) до посадової особи місцевої державної адміністрації, яка заподіяла шкоду. Подібна норма закріплена і в ст. 77 «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР391.

З деякими виключеннями, що стосуються громадян України, іноземці та особи без громадянства мають права, передбачені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 р. № 266/94-ВР392.

5) Захист прав на міжнародному рівні

Відповідно до ч. 4 ст. 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. № 3018-III393 найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції в Україні, після звернення до якого особа може звернутися до міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, є Верховний Суд України.

На універсальному рівні іноземні громадяни та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, можуть звернутися до Комітету з прав людини. Таке право передбачено Факультативним протоколом до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16.12.1966 р. Комітет може визнати неприйнятним кожне подане згідно з цим Протоколом повідомлення, що є анонімним або яке, на його думку, становить собою зловживання правом на подання таких повідомлень чи несумісне з положеннями Пакту.

Контрольним механізмом дотримання Конвенції Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок від 18.12.1979 р. є Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок, а Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р. – Комітет по правах дитини.

На регіональному рівні іноземці та особи без громадянства, що перебувають на території України, можуть звертатися до установ Ради Європи. Так, відповідно до ст. 35 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р. передбачено звернення до Європейського Суду з прав людини, який може прийняти питання до розгляду тільки після того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту – відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного судового рішення.

Суд не розглядає жодної заяви, якщо вона:

a) є анонімною; або

b) за своєю суттю порушує питання, що вже було розглянуте Судом або вже подане на розгляд за іншою процедурою міжнародного розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить відповідної нової інформації.

Суд визнає неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо він вважає, що ця заява є несумісною з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтованою або є зловживанням правом на подання заяви.

Частина 2.


В судочинстві іноземці та особи без громадянства як учасники процесу користуються такими ж процесуальними правами, що й громадяни України.


Коментована норма встановлює національний правовий режим для іноземців та осіб без громадянства як учасників процесу.

Загальна норма сформульована в ч. 5 ст. 6 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. № 3018-III394: іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні правом на судовий захист нарівні з громадянами та юридичними особами України.

Ця норма знайшла відображення стосовно всіх без виключення видів судочинства в Україні: конституційного, цивільного, господарського, кримінального та адміністративного процесів.


Конституційне судочинство

Відповідно до ст.ст. 13, 42, 43 і 55 Закону України «Про Конституційний Суд України» вiд 16.10.1996 р. № 422/96-ВР395 іноземці та особи без громадянства можуть бути суб’єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом України щодо офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.


Цивільне судочинство

Ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 р. № 1618-IV396 передбачає, що здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) визнається за всіма фізичними особами (Кодексу). Фізичні особи, які досягли повноліття, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) (ч. 1 ст. 29 Кодексу).

Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі, визначені у ст. 27, а процесуальні права та обов'язки сторін – у ст. 31 ЦПК України.


Господарське судочинство

Відповідно до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України від 06.11.1991 р. № 1798-XII397 іноземні підприємства і організації мають процесуальні права і обов'язки нарівні з підприємствами і організаціями України. Однак ч. 3 цієї статті передбачає можливість реторсій щодо підприємств і організацій тих держав, законодавством яких обмежуються процесуальні права підприємств або організацій України.

Господарські суди мають право також розглядати справи за участю іноземних підприємств і організацій, якщо:

1) місцезнаходженням філії, представництва, іншого відособленого підрозділу іноземного підприємства чи організації є територія України;

2) іноземне підприємство чи організація має на території України нерухоме майно, щодо якого виник спір (ч. 3 ст. 124 Кодексу).

Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу). Права та обов'язки сторін передбачені в ст. 22 цього Кодексу.


Кримінальне судочинство

Відповідно до ст. 16 Кримінально-процесуального кодексу України вiд 28.12.1960 р. № 1001-05398 «Правосуддя в кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин».

Іноземці та особи без громадянства мають однакові з громадянами України права обвинуваченого і підсудного (ст. 43 КПК України), підозрюваного (ст. 43-1), захисника (ст. 44)399 потерпілого (ст. 49), цивільного позивача (ст. 50), цивільного відповідача (ст. 51), представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача (ст. 52).


Адміністративне судочинство

Ст. 248 Кодексу України про адміністративні правопорушення вiд 07.12.1984 р. № 8073-X передбачає, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.

Згідно зі ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

Ст. 10 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV400 закріплює рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

За іноземцями та особами без громадянства визнається здатність мати процесуальні права та обов'язки в адміністративному судочинстві (адміністративна процесуальна правоздатність) і здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність) (ст. 48 Кодексу).

Права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі, закріплені у ст. 49, а права та обов'язки сторін – у ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства України.