Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту

Вид материала

Документы

Содержание 3.10. Висновки до розділу Доступність та безперервність, мультидисциплінарінсть та комплексність, добровільність та згода 4.2. Регулювання здійснення немедичного догляду та підтримки ЛЖВ/С в Україні 4.3.Керівництва та методичні рекомендації з надання окремих видів соціальних послуг особам, які живуть з ВІЛ/СНІД. Напрям догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих дітей 4.4.Ресоціалізація наркозалежних Вимоги до персоналу в програмах ресоціалізації Організаційні та інші технічні аспекти діяльності центрів ресоціалізації

Подобный материал:

• Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства освіти І науки, молоді та спорту, 115.44kb.
• Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства освіти І науки, молоді та спорту, 111.41kb.
• Самосюк Іван Захарович, Національна медична академія післядиплом, 463.25kb.
• Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту Державний інститут розвитку, 3723.72kb.
• Національний університет фізичного виховання І спорту україни лях-породько олексій, 316.9kb.
• Національний університет фізичного виховання І спорту україни чернявський максим вікторович, 336.17kb.
• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 739.14kb.
• Міністерство україни у справах сім'Ї, молоді та спорту, 448.58kb.
• Кабінету Міністрів України від 22. 11. 2010 №2140-р Про затвердження плану заходів, 42.72kb.
• Хід проведення Регіональних акцій, 43.08kb.

3.10. Висновки до розділу

Таким чином, процес стандартизації надання соціальних послуг з профілактики ВІЛ/СНІД серед уразливих груп населення відбувається відповідно до окремих положень чинного законодавства та проходить в умовах вже розроблених на основі здобутого досвіду керівництв, методичних рекомендацій з певних питань. Однак і нормативно-правові акти і розроблені керівництва та методичні рекомендації є розрізненими документами, що потребують об’єднання та доповнення своїх ключових положень в єдиних мінімальних стандартах.

Так, українським законодавством встановлені передумови для здійснення окремих елементів програм зниження шкоди, проте не відображені вимоги до їх організації та процесу надання (за виключенням добровільного тестування на ВІЛ, перед-та післятестового консультування).

На даний момент також не існує законодавчо затверджених або інших, розроблених організаціями для внутрішнього користування, стандартів та протоколів надання соціальних послуг з профілактики ВІЛ/СНІД серед уразливих груп населення. Документами, що розробляються або знаходяться на стадії затвердження, є проект Державного соціального стандарту з соціальної роботи з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей, проект протоколу "Добровільне консультування та тестування на ВІЛ-інфекцію", а також проект Національного клінічного протоколу лікування ВІЛ-позитивних людей, які є споживачами наркотиків.

Особливістю проекту Державного соціального стандарту з соціальної роботи з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей є його орієнтованість на визначення переліку соціальних послуг, а також встановлення штатних та інших нормативів. Даний проект не містить вимог до процесу надання соціальних послуг, а також не розрахований на недержавних надавачів соціальних послуг. В свою чергу, фокусом уваги проекти протоколів є окремі проблемні питання, що не висвітлюють всі аспекти надання послуг з профілактики ВІЛ/СНІД серед представників уразливих груп населення.

В таких умовах надавачі соціальних послуг з профілактики ВІЛ/СНІД можуть здійснювати свою діяльність на основі стандартів, принципів, протоколів, рекомендацій ВООЗ в сфері профілактики ВІЛ/СНІД, а також власних або таких, що розроблені для країн СНД, керівництв та методичних рекомендацій. Ці документи розкривають загальні принципи організації соціальних послуг в сфері ВІЛ/СНІД та надання соціальних послуг з профілактики ВІЛ/СНІД, зміст заходів зниження шкоди, вимоги до окремих форм або методів роботи, окремих соціальних послуг, зокрема до організації процесу надання соціальних послуг та технік безпеки в програмах обміну шприців. Такі форми та методи роботи як аутріч-робота, консультування, інформування клієнтів, а також загальні принципи та зміст програм зниження шкоди висвітлені найбільш повно.

Майже не розкриті або розкриті в рекомендованих стандартах Великої Британії та ВООЗ, протоколах, принципах, рекомендаціях ВООЗ наступні напрями або складові профілактики ВІЛ/СНІД: профілактика ІПСШ, профілактика ВІЛ/СНІД серед ПСБ, ЧСЧ, послуги сповіщення сексуальних партнерів осіб, в яких діагностовано ВІЛ. Більшість з цих положень важливі для Україні і потребують більш детальної фіксації в національних регулятивних документах.

Методичні рекомендації та керівництва за напрямом зниження шкоди, які можуть бути застосовані в Україні, мають формат детально прописаних документів, що зокрема містять характеристики та вимоги до основних методів індивідуальної та групової соціальної роботи. Вони можуть бути використані для організації та безпосереднього надання соціальних послуг, однак мають необов’язковий характер і тому не можуть слугувати основою для здійснення зовнішнього контролю за якістю надання допомоги.

Відповідно, мінімальні стандарти надання соціальних послуг з профілактики ВІЛ/СНІД серед уразливих груп населення повинні узагальнити відомості, розміщені в місцевих проектах протоколів, керівництвах та методичних рекомендаціях, і створити рамки для надання соціальних послуг з профілактики незалежно від типу закладу, в яких вони пропонуються.

Профілактика ВІЛ/СНІД у закладах пенітенціарної системи в Україні здійснюється на основі відповідних принципів ВООЗ, що містять перелік ключових складових профілактичних заходів, а також відомчої нормативно-правової бази. Особливістю положень щодо профілактики ВІЛ/СНІД серед ув’язнених є відсутність закріплення конкретних відомостей щодо роботи в напрямку протидії туберкульозу. Загалом, з огляду на специфіку місця надання соціальних послуг профілактика ВІЛ/СНІД у в’язницях може розглядатись як окремий компонент профілактичних закладів і може бути винесена в самостійний стандарт в загальній структурі мінімальних стандартів надання соціальних послуг з профілактики ВІЛ/СНІД серед уразливих груп населення.

Існує необхідність окреслення в структурі мінімальних стандартів надання соціальних послуг з профілактики ВІЛ/СНІД серед уразливих груп населення взаємного зв’язку між програмами зниження шкоди та немедичного догляду ВІЛ-позитивних СІН.

Групи взаємодопомоги з огляду на свою природу не можуть бути визнані професійною соціальною діяльністю. Відповідно, мінімальні стандарти надання соціальних послуг з профілактики ВІЛ/СНІД серед уразливих груп населення або інші нормативні документи не можуть містити вимог до проведення груп взаємодопомоги за винятком вимог до функцій працівника соціальної сфери або організації, що допомагають роботі такої групи.

Розділ 4. Немедичний догляд і підтримка осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД


4.1. Основні поняття, принципи надання

Поширення епідемії ВІЛ/СНІД призвело до збільшення кількості осіб, які потребували особливої уваги з боку соціальних служб. Методи роботи, що раніше були спрямовані на інші групи населення, стали використовуватись і по відношенню до ВІЛ-позитивних осіб, стан яких вимагав догляду та підтримки. З того часу послуги з психосоціальної допомоги стали одним із невід’ємних компонентів роботи з ВІЛ-позитивними людьми.

Немедичний догляд і підтримка основані на посиленій увазі до добробуту осіб, які є інфіковані самі, а також до членів їх сімей та решти соціального оточення. Цей напрям роботи допомагає знайти сили жити з хворобою та задовольняти зростаючі потреби, що є вагомим доповненням до лікування [68].

Догляд і підтримка не мають чітких дефініцій і часто визначаються через зміст своєї діяльності. Так, завданнями індивідуального догляду можуть бути надання фізичної та нефізичної (у вигляді порад, заохочень) допомоги особі в виконанні її повсякденних життєвих функцій. В межах такого догляду буде надаватись допомога в задоволенні повсякденних потреб (годування, перевдягання, купання, туалет); допомога в основних домашніх обов’язках (прибирання домівки, забезпечення транспортом); послуги доглядальниці (видача ліків, спостереження за їх прийманням, уколи), а також допомога в юридичних та фінансових питаннях та захист інтересів клієнта перед системою охорони здоров’я (забезпечення зв’язку отримувача послуг з професійними та непрофесійними послугами, спілкування з медичним персоналом). Натомість підтримка має справу з емоційними та психологічними аспектами людського життя, і може, окрім безпосередньої психологічної допомоги, також включати сприяння соціального функціонування та менеджмент поведінки [5; 69]. Такий тісний взаємний зв’язок між цими двома сферами людського функціонування призводить до взаємного доповнення догляду та підтримки, які інколи розглядаються як єдиний напрям роботи з клієнтами.

Загалом, догляд та підтримка не є єдиними заходами допомоги ВІЛ-позитивним особам. Так, ЮНЕЙДС вводить поняття комплексного догляду, до елементів якого включає наявність доступних служб добровільного консультування та тестування, профілактику туберкульозу, подальшої передачі ВІЛ, лікування ВІЛ/СНІД та інших супутніх хвороб, надання паліативної допомоги, планування сім’ї, забезпечення належного харчування, соціальної, духовної та психологічної підтримки та допомоги за принципом "рівний рівному", дотримання прав людини, зниження стигми, пов’язаної з ВІЛ/СНІД, тощо [64; 26]. Паліативна допомога, яка згадана серед заходів комплексного догляду, в свою чергу, включає догляд індивідуальний. Підтримка, поруч із медичною паліативною допомогою, допомогою при втраті близької людини, допомогою родині клієнта, соціально-економічною допомогою та духовною, релігійною підтримкою також входить до складу паліативної допомоги [40].

Огляд соціальних послуг, що надаються людям, які живуть з ВІЛ/СНІД в Україні може свідчити про те, що поняття догляду та підтримки інколи поширюється на весь немедичний компонент паліативної допомоги, включаючи соціально-економічну допомогу та роботу з родиною клієнта. Отже, загальні засади, методи та керівництва з надання паліативної допомоги також можуть бути застосовані до місцевих заходів допомоги ВІЛ-інфікованим особам, їх рідним.

Загалом, паліативну допомогу можна визначити як “багатостороннє та своєчасне виявлення та розв’язання проблем, що виникають у зв’язку з невиліковним захворюванням, метою якого є поліпшення якості життя хворого та його рідних” [41]. Основними принципами її надання, що визначені Всесвітньою організацією охорони здоров’я, є:

0. полегшення болю та інших тяжких проявів хвороби;
   

0. визнання життя та смерть природними процесами;
   

0. не прискорювати настання смерті, однак й не подовжувати страждання;
   

0. поєднання медичної допомоги з допомогою духовною та психологічною;
   

0. якомога триваліше подовження активного життя пацієнта;
   

0. за життя клієнта та після його смерті надання психологічної підтримки його родичам;
   

0. багатопрофільність допомоги, що враховує потреби пацієнта та його близьких, включаючи консультації психолога;
   

0. підвищення якості життя, по можливості полегшуючи хід хвороби [41].
   

Доступність та безперервність, мультидисциплінарінсть та комплексність, добровільність та згода також є одними з основних засад надання паліативної допомоги, що закріплені в проекті протоколу з питань паліативної допомоги [53]. Хоча ці принципи схожі на принципи надання будь-яких соціальних послуг, вони можуть набувати іншого значення в процесі здійснення паліативної допомоги. Так, тривалість допомоги дорівнює тривалості решти життя клієнта і проміжку часу, необхідному для підтримки родини клієнта після втрати. Безперервність означає продовження надання допомоги після виписки клієнта з стаціонару, що відбувається за рахунок наслідування допомоги між поліклінічними, лікарняними, хоспісними та соціальними службами. І нарешті - надання паліативної допомоги групою осіб, до складу якої входять як члени мультидисциплінарної команди, так і близькі, родичі клієнта [26].

Слід відзначити, що паліативна допомога може надаватись особам, які її потребують, в різних місцях: на дому, в хоспісах або денних стаціонарах. Зазвичай, ВІЛ-позитивні воліють отримувати допомогу на дому, лише зрідка відвідуючи хоспіси [40]. В Україні ця форма допомоги є також поширеною завдяки тому, що перебування вдома не передбачає відірваності від соціального життя та звичного середовища, залишає свободу дій та можливість отримання допомоги від друзів [19]. Надання послуг з немедичного догляду та підтримки деякими місцевими організаціями основане на дотриманні кількох базисних етичних принципів, а саме:

0. рівний відбір учасників, що відбувається на основі результатів первинного інтерв’ю та відповідності визначеним критеріям відбору;
   

0. поінформована згода, що передбачає обізнаність клієнта з завданнями проекту, послугами, що надаються в межах проекту, потенційними ризиками та можливими позитивними результатами у часті в проекті, з заходами, що забезпечуватимуть конфіденційність інформації о клієнті, а також добровільність згоди клієнта;
   

0. конфіденційність, що забезпечується наявністю особистих кодів у клієнта, закритим доступом до бази даних для, проведенням інструктажу серед персоналу та включення пункту щодо конфіденційності інформації в трудові угоди працівників [17].
   

4.2. Регулювання здійснення немедичного догляду та підтримки ЛЖВ/С в Україні

Загалом, соціальний захист, немедичний догляд та підтримка осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД, в тому числі медичних працівників, в Україні реалізується на основі низки нормативно-правових актів, що частково були розглянуті в попередніх розділах. Важливо додати, що Законом України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" від 12.12.1991 р. № 1972-ХІІ встановлюються права ВІЛ-інфікованих осіб, що створює підґрунтя для надання певних соціальних послуг, таких як, наприклад, забезпечення засобами профілактики або молочними сумішами ВІЛ-позитивних матерів, здійснення психосоціальної підтримки або представництво інтересів осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД. Важливими для організації допомоги ВІЛ-позитивним дітям є визначені в законодавстві положення, згідно яких ВІЛ-інфекція не є причиною для обмеження в усиновленні, в оформленні опіки та піклування над дітьми, розміщення дитини в прийомну сім’ю або дитячий будинок сімейного типу [8]. Ці, а також інші елементи соціального захисту ВІЛ-інфікованих осіб в свою чергу можуть бути відображені в змісті можливих мінімальних стандартів надання послуг з догляду та підтримки ЛЖВ/С.

Немедичний догляд та підтримка в Україні також можуть здійснюватись відповідно до протоколів ВООЗ з надання допомоги та лікування при ВІЛ-інфекції та СНІД, українського протоколу з питань паліативної допомоги та позалікарняного догляду хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД, а також методичних рекомендацій та керівництв, розроблених на основі здобутого українськими соціальними агенціями досвіду. Крім того, такі елементи соціальної допомоги ВІЛ-інфікованим як підготовка до початку лікування та формування прихильності до АРВ-терапії також зазначені в Національних клінічних протоколах антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції у дорослих та підлітків [21], та у дітей [20]. Однак на відміну від сфери профілактики ВІЛ/СНІД, компонент немедичного догляду та підтримки не має розроблених або таких, що розробляються стандартів надання соціальних послуг особам, які живуть з ВІЛ. Винятком може бути робота, яка ведеться з розробки проекту стандартів надання соціальних послуг з ресоціалізації наркозалежних, а також так званих структурних стандартів для центрів ресоціалізації [48; 52]. З огляду на те, що Україна відносить ресоціалізацію ВІЛ-позитивних до компоненту догляду та підтримки [9], ці стандарти можуть увійти до загальної структури мінімальних стандартів, що регулюватимуть надання послуг догляду та підтримки ЛЖВ/С. Одночасно, слід зважати й на те, що ресоціалізація СІН є окремим та комплексним напрямом роботи, що має власну специфіку через відмінність потреб і проблем цільової групи. Відтак, питання щодо місця стандартів надання соціальних послуг з ресоціалізації наркозалежних є дискусійим і потребує визначення.


Серед міжнародних стандартів, що висвітлюють питання допомоги ВІЛ-позитивним особам і на які в своїй діяльності може орієнтуватись Україна відповідно до укладених угод [44], слід відзначити Стандарти ВООЗ для якісної допомоги в сфері ВІЛ/СНІД: інструмент для якісного оцінювання, забезпечення та акредитування [80]. Вони встановлюють вимоги з напрямків підтримки прихильності до лікування, попередження передачі ВІЛ від матері до дитини, паліативної допомоги, а також містять положення щодо прав осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД.

Так, стандартом з підтримки прихильності до лікування визначено, що організація підтримує ВІЛ-позитивних осіб, які приймають ліки, фасилітуючи їх прихильність до прописаного лікування, а також перенаправляючи їх до інших організацій або осіб, які можуть задовольнити соціальні потреби ЛЖВ/С [80]. Цей стандарт в першу чергу спрямований на формування підтримуючого середовища, що складається з членів сім’ї та волонтерів, спеціально навчених для здійснення допомоги в прийманні ліків, та на створення швидкого та дієвого механізму перенаправлення клієнта. Варто зауважити, що на відміну від запропонованого стандарту ВООЗ, положеннями Національного клінічного протоколу антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції у дорослих та підлітків лише окреслені вимоги до фахової допомоги ВІЛ-позитивним особам у дотриманні режиму лікування, а також до загальних напрямків організації підтримки на структурному рівні. Він майже не враховує потребу у залученні родини до роботи з клієнтом. В той же час Національний клінічний протокол антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції у дітей передбачає співпрацю з батьками дитини-клієнта з формування у неї прихильності до АРВ.

Стандарт з запобігання передачі ВІЛ від матері до дитини, окрім суто медичних аспектів, передбачає надання консультування для матері, зокрема з питання годування немовляти, та надання супроводу на строк не менше перших двох років життя дитини[80]. В Україні ж чинне регулювання за цим напрямком охоплює медичну допомогу [21], і фактично єдиним винятком є положення про забезпечення адаптованими молочними сумішами дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями [33].

Стандарт з надання паліативної допомоги спирається на основні принципи її впровадження та підкреслює права клієнтів на повагу та співчуття до кінця життя, підходяще оцінювання та менеджменту болю [80]. Натомість протоколи ВООЗ та національний проект протоколу з питань паліативної допомоги та позалікарняного догляду хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД [53] встановлюють детальні покрокові правила здійснення догляду та психологічної підтримки відповідно до конкретного стану клієнта, хоча й не містять відомостей щодо філософії догляду та підтримки, їх цінностей. Цей пункт є яскравим прикладом співвідношення стандартів та протоколів, яке має братись до уваги під час роботи над власними стандартами та протоколами.

Слід відзначити, що однією з особливостей паліативної допомоги, закріпленої в стандартах, протоколах ВООЗ та національному проекті протоколу, є навчання членів сім’ї, волонтерів та інших осіб, які здійснюють догляд. Така діяльність спрямована на формування підтримуючого середовища і, відповідно, має бути також відображена в змісті можливих мінімальних стандартів надання соціальних послуг з догляду та підтримки ЛЖВ/С.

Зрештою, стандарт, що встановлює відповідальність агенції з дотримання прав ВІЛ-позитивних осіб, містить положення щодо необхідності забезпечення інформування клієнтів, конфіденційності та захисту інформації, участі клієнтів у прийнятті рішень, дотримання принципу поінформованої згоди, поваги до особистих цінностей та вірувань, особистості клієнтів. В Україні такі положення частково висвітлені в положеннях про права ВІЛ-інфікованих осіб, закріплених Законом України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД та соціальний захист населення", а також в базисних етичних принципах [17], що були озвучені на семінарі "Догляд на дому за людьми, які живуть з ВІЛ/СНІД (ЛЖВС)" 22 вересня 2003 р. в м. Києві, і вже розглядались в цьому розділі.


Такий порівняльний огляд вказує на те, що існуючі або такі, що можуть бути використані в Україні, закони, протоколи, інші нормативно-правові акти, а також зафіксовані принципи роботи місевих організацій, спільно охоплюють основні напрями по організації та здійсненню догляду та підтримки осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД. Однак, вони є розрізненими та сфокусованими на конкретних питаннях, що може ускладнювати розуміння цілісного підходу догляду та підтримки для безпосередніх надавачів соціальних послуг. Відповідно, потрібно створити єдиний документ, який би узагальнив ключові положення існуючих матеріалів, окреслив основні рамки, і став своєрідною відправною точкою в формуванні системи регулятивних документів в сфері надання соціальних послуг з догляду та підтримки ЛЖВ/С.


4.3.Керівництва та методичні рекомендації з надання окремих видів соціальних послуг особам, які живуть з ВІЛ/СНІД.

Проект Протоколу з питань паліативної допомоги та позалікарняного догляду хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД, який згадувався вище, є прикладом теоретичного матеріалу, що став результатом узагальнення ключових положень інших документів. І хоча він встановлює основні правила здійснення догляду на дому та роботи з клієнтом та його сім’єю на різних стадіях хвороби, проте потребує попередньої перевірки на практиці перед затвердженням.

Водночас, в Україні існують методичні рекомендації з окремих напрямів роботи з ВІЛ-позитивними клієнтами, які основані на досвіді місцевих організацій. До таких рекомендацій, наприклад, можна віднести "Методичні рекомендації щодо соціальної підтримки людей, які живуть з ВІЛ (з досвіду роботи)"[18] та навчальний посібник "Догляд і підтримка дітей з ВІЛ-інфекцією"[8]. Ці джерела, в свою чергу, можуть доповнюватись теоретичним матеріалом на кшталт "Керівництва з соціальної роботи в ВІЛ-сервісі" [57] або інших посібників, керівництв, які висвітлюють ті чи інші базові методи соціальної роботи.

Матеріал, представлений в зазначених джерелах, умовно можна розподілити на дві категорії:

0. рекомендації, керівництва з надання певної соціальної послуги незалежно від групи клієнтів;
   

0. рекомендації, керівництва з надання комплексу соціальних послуг або конкретної соціальної послуги чітко визначеній групі клієнтів.
   

Так, загальні рекомендації до процесу надання соціальних послуг незалежно для всіх груп ВІЛ-позитивних клієнтів, представлені за напрямами:

0. психологічне консультування (визначені зміст, етапи, дії консультанта на кожному етапі, вимоги до консультанта) [22; 57];
   

0. групова робота (визначені основи психології напрямку: загальні відомості, етапи розвитку групи, терапевтичні фактори, вимоги до ведучого тощо) [57];
   

0. соціальний супровід (визначені зміст, принципи та правила, вимоги до соціального працівника)[18];
   

0. робота телефонів довіри (визначені етичні та практичні принципи, правила, техніки консультування, необхідні навички для консультанта)[57];
   

0. робота з групами самодопомоги (визначені моделі та форми роботи, етапи розвитку групи, принципи та правила роботи групи, функції ведучого, теми, важливі для обговорення з ВІЛ-позитивними особами тощо) [8; 23; 27; 57].
   

З перелічених напрямів діяльності найбільш чіткий виклад мають рекомендації з роботи телефонів довіри, які можуть бути безпосередньо використовуватись консультантами в якості основних правил роботи.

Слід відзначити, що хоча згадані питання розглядаються в контексті здійснення роботи з ВІЛ-інфікованими особами, вони фактично не містять інформації щодо особливостей такої роботи. Виняток становлять рекомендації з утворення та роботи груп самодопомоги, а також опис послуги психологічного консультування, в якому визначені характерні проблеми осіб, які живуть з ВІЛ/СНІД, основні принципи та етапи консультування, особливості кризового консультування ВІЛ-позитивних клієнтів. Така загальність викладу матеріалу, який мав би містити більш орієнтовану на індивідуальні потреби групи інформацію, може свідчити про те, що наразі немає зафіксованого узагальненого досвіду надання соціальних послуг ВІЛ-позитивним клієнтам, і в практичній діяльності кожен фахівець керується власним досвідом та загальною теорією з використання тих чи інших методів індивідуальної чи групової роботи.

Більш змістовними з огляду на визначення особливостей надання соціальних послуг ВІЛ-позитивним особам, є рекомендації з роботи з певною групою клієнтів. Так, вимоги до змісту та етапів надання соціальної послуги, опис методів та технік, вимоги до кваліфікації працівника, який надає послугу, визначені за напрямками:

0. соціальний супровід ВІЛ-позитивних вагітних жінок, матері з дитиною, сімей з дітьми[18];
   

0. соціально-психологічне консультування сімей, яких торкнулась проблема ВІЛ/СНІД [18; 57];
   

0. догляд і підтримка ВІЛ-позитивних дітей [8].
   

Загалом, робота з сім’ями, дітьми, яких торкнулась проблема ВІЛ/СНІД є темою, що найбільше висвітлена в різних рекомендаціях та керівництвах. Навіть опис загальних методів або адміністративних аспектів практичної діяльності здебільшого відбувається в контексті розгляду роботи з вказаними групами клієнтів.

Так, наприклад, в “Методичних рекомендаціях щодо соціальної підтримки людей, які живуть з ВІЛ (з досвіду роботи)” [18] при описі моделей надання допомоги сім’ям з дітьми зазначені:

0. основні принципи соціальної роботи з дітьми, сім’ями, яких торкнулась проблема ВІЛ/СНІД;
   

0. основні види взаємодії з клієнтами (визначені: особливості організації роботи з дітьми, особливості очної консультативної роботи, надання інформаційно-консультативних послуг за телефоном, взаємодія зі спеціалістами інших міських спеціалізованих соціальних служб для молоді, організація режиму роботи спеціалістів, форс-мажорні обставини в роботі з дітьми, матеріально-технічне забезпечення);
   

0. порядок роботи спеціалістів (включає опис приміщення та обладнання, перелік необхідних для ведення документів);
   

0. функції членів фахової команди з комплексного медико-соціального супроводу сімей;
   

0. критерії підбору соціальних працівників для надання послуг в сфері догляду та підтримки;
   

0. особливості обліку роботи з клієнтами, які живуть з ВІЛ/СНІД;
   

0. загальні кількісні та якісні показники для моніторингу та оцінки, напрями оцінки.
   

Слід відзначити, що деякі з перелічених елементів, як наприклад, матеріально-технічне забезпечення, приміщення та обладнання є описом, фіксацією існуючого стану речей. В такому вигляді ці відомості не можуть бути застосовані в якості рекомендацій, правил роботи, однак дають матеріал для узагальнення та вироблення спільних вимог (або стандартів) для всіх соціальний агенцій, що працюють в даному напрямку. Одночасно, увага до питань менеджменту надання соціальних послуг є одним з здобутків даного документу, оскільки організаційні фактори також опосередковано впливають на процес та результат надання послуги.

Напрям догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих дітей детально розглянутий в навчальному посібнику "Догляд та підтримка дітей з ВІЛ-інфекцією" [8]. Він був створений для фахівців та інших осіб, які здійснюють догляд за ВІЛ-позитивною дитиною, і містить інформацію зокрема щодо:

0. особливостей ведення груп дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками;
   

0. систему профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини (в тому числі немедичний компонент);
   

0. особливостей догляду за дитиною з ВІЛ-інфекцією (щоденний туалет, гігієна життєвого середовища дитини, виконання деяких медичних маніпуляцій);
   

0. харчування дітей (також включає основні принципи консультування ВІЛ-позитивних жінок щодо вибору виду вигодовування для її дитини, особливості та режим харчування та різні методики вигодовування, готування їжі, тощо);
   

0. першої допомоги дітям з ВІЛ-інфекцією;
   

0. виховання та психосоціальної підтримки дітей, які живуть з ВІЛ/СНІД, відповідно до етапів їх розвитку, в тому числі:
   

0. правила повідомлення дитині її діагнозу в залежності від її віку;
   

0. психологічна підтримка дітей при госпіталізації;
   

0. психологічної підтримки персоналу, який здійснює догляд за дітьми з ВІЛ-інфекцією (містить опис проблеми та заходи попередження вигорання).
   

Психологічний стан персоналу, що згаданий в останньому пункті, є важливим фактором в процесі надання послуг, і тому здійснення заходів з попередження вигорання (зокрема супервізія та інтервізія) та з відновлення психологічного стану працівників мають бути включені в перелік напрямів роботи організації. Причому робота за цим напрямом має бути орієнтована не лише проведення зазначених заходів, а й на виявлення ознак вигорання у працівників, безпосередньо залучених донадання соціальних послуг (наприклад, здійснення регулярних опитувань). Одним із можливих шляхів забезпечення виконання такого положення є включення питання профілактики професійного вигорання серед працівників, які залучені до здійснення догляду та підтримки, до мінімальних стандартів надання соціальних послуг з догляду та підтримки ЛЖВ/С або інших чинних нормативно-правових актах.

Також слід зауважити, що згадувані в цьому розділі методичні рекомендації та посібники могли бути розроблені на основі київських моделей надання допомоги. Отже, варто обачливо підходити до спроб використання таких рекомендацій в практичній діяльності регіональних організацій, які можуть працювати з іншими потребами клієнтів, в умовах наявності інших ресурсів.


4.4.Ресоціалізація наркозалежних

Ресоціалізацію наркозалежних, як згадувалось в попередніх розділах, інколи відносять до складових програм профілактики ВІЛ/СНІД на правах третинної профілактики, однак в Україні вона вважається складовою компоненту догляду та підтримки [9], тому і буде розглянута в даному розділі. Загалом, під ресоціалізацією розуміють "комплекс соціально-психологічних, педагогічних та реабілітаційних заходів, спрямованих на відновлення та набуття навичок, необхідних для поліпшення якості життя особистості та її повноцінне включення в соціальне життя" [31]. На відміну від реабілітації, ресоціалізація не передбачає надання медичних заходів - отже, може здійснюватись недержавними організаціями.

Надавачі соціальних послуг з ресоціалізації мають можливість керуватись в своїй діяльності певними документами, як наприклад стандартами надання стаціонарної та амбулаторної наркологічної допомоги дорослому населення в лікувально-профілактичних закладах [7;61], а також окремими рекомендаціями, розробленими на основі досвіду українських програм ресоціалізації .

Так, в різних джерелах визначені методичні рекомендації щодо принципів, змісту окремих напрямків роботи з СІН, їх оточенням, працівниками правоохоронних органів тощо. Прикладом таких інформаційних матеріалів можуть бути збірник "Крок за Кроком: проблеми спільноти споживачів ін’єкційних наркотиків і шляхи їх вирішення", підготовлений Міжнародним Альянсом з ВІЛ/СНІД в Україні, та "Методичні рекомендації з питань організації та функціонування центрів ресоціалізації наркозалежної молоді”, видані Державним інститутом проблем сім’ї та молоді.

Елементи програм допомоги ВІЛ-інфікованим СІН можуть різнитись в залежності від типу закладу, в якому вони надаються. Наприклад, одна з публікацій збірника "Крок за Кроком" окреслює такі основні принципи успішної ресоціалізації, що мають здійснюватись на базі медичних закладів:

0. забезпечення комплексності реабілітаційної роботи, зокрема шляхом роботи мультидисциплінарної команди;
   

0. забезпечення тісного взаємозв’язку між лікувальними, психологічними та соціальними методами роботи з хворими;
   

0. об’єднанання всіх використовуваних на практиці методик ресоціалізації в єдиний комплекс різних за структурою та організацією закладів;
   

0. використання всіх психологічних та соціальних методик тільки у випадку справжнього партнерства з пацієнтом;
   

0. в процесі роботи з хворим повинен відбуватись відбір та подальша підготовка волонтерів з-поміж хворих, які вже одужують, та груп психологічної підтримки;
   

0. важливість роботи з членами сім’ї хворого [62].
   

В той же час, для роботи недержавних організацій значення матимуть і принципи, що розкривають особливості соціальної адаптації клієнта (наприклад, сприяння працевлаштуванню та створення умов для соціального включення СІН) [62].

Загалом, можна припустити, що ці, а також інші послуги соціально-психологічного характеру для СІН надаються в основному організаціями, які одночасно займаються профілактикою ВІЛ/СНІД серед уразливих груп населення. Вочевидь, визначальним фактором при плануванні діяльності таких органгізацій є група клієнтів, якій пропонується комплекс послуг на різних рівнях роботи. Відповідно, поєднання таких напрямків роботи на практиці необхідно врахувати і при підготовці стандартів, розширивши можливі вимоги до знань та вмінь, кваліфікації та навчання персоналу, залученого до надання послуг з профілактики та ресоціалізації СІН (наприклад, психолога, соціального працівника).

Вимоги до персоналу в програмах ресоціалізації детально прописані в "Методичних рекомендаціях з питань організації та функціонування центрів ресоціалізації наркозалежних" [31]. Крім того, в зазначеному матеріалі розкритий зміст та характеристики основних методів роботи, які також можуть використовуватись в проектах зниження шкоди (наприклад, інформування та мотивування клієнтів до проходження ресоціалізації, індивідуальне консультування, соціальне навчання, соціальний супровід, передача функцій соціального супроводу іншим організаціям тощо). Також в методичних рекомендаціях викладені принципи, зміст здійснення групової роботи, артотерапії, трудотерапії, роботи з родичами. Таке викладення базових методів соціальної роботи є плюсом даного матеріалу, що дає можливість використання даних методичних матеріалів за напрямами зниження шкоди, догляду та підтримки, де порядок здійснення індивідуальної та групової форм роботи з клієнтом, його родичами не визначений так повно. Даними методичними рекомендаціями так само можливо керуватись і при розробці мінімальних стандартів надання соціальних послуг з профілактики ВІЛ/СНІД за принципами зниження шкоди з метою запозичення загальних вимог щодо методів роботи з клієнтами.

Організаційні та інші технічні аспекти діяльності центрів ресоціалізації (форми роботи та структура, приміщення та майно центрів, штатний розклад та функції персоналу, терміни ресоціалізації, внутрішня документація, навчання персоналу центрів) визначені в згадуваних вище "Методичних рекомендаціях з питань організації та функціонування центрів ресоціалізації наркозалежних" та в додатках до проекту Державного соціального стандарту соціальної роботи з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей. Зокрема, в проекті закріплені послуги, що надаються центром ресоціалізації наркозалежної молоді "Твоя перемога", а також нормативи харчування, мінімальні нормативи забезпечення центру, типові нормативи оснащення, типові структура та штат центру [48].

Так, до переліку послуг з ресоціалізації, закріпленого в проекті Державного соціального стандарту соціальної роботи з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей, входять:

1. надання невідкладних комплексних психологічних, соціально-побутових, соціально-педагогічних, соціально-економічних, інформаційних та юридичних соціальних послуг, сприяння у працевлаштуванні та освіті;
   
2. соціально-побутове обслуговування, у тому числі опалення, освітлення, радіофікація, тепловодопостачання тощо у межах норм, затверджених в установленому порядку;
   
3. забезпечення мешканням (житлом) у межах встановленої санітарної норми, твердим і м’яким інвентарем, столовим посудом;
   
4. забезпечення раціональним чотириразовим харчуванням, у тому числі і дієтичним, з урахуванням стану здоров’я;
   
5. надання комплексу соціальних послуг з ресоціалізації наркозалежних;
   
6. створення умов, що сприяють адаптації молоді у новому середовищі;
   
7. організація культурно-масової та оздоровчо-спортивної роботи [48].
   

Цей перелік послуг для центрів ресоціалізації є основою для діяльності відповідних організацій. Однак, такий виклад переліку соціальних послуг потребує деяких уточнень. Наприклад, послуги сприяння працевлаштуванню та освіти, які включені в єдиний пункт поруч з невідкладними соціальними послугами, за своєю природою не є кризовими, тому скоріше мають бути віднесені до пункту "надання комплексу соціальних послуг з ресоціалізації наркозалежних". Також бажаною є конкретизація умов, що мають бути створені для сприяння адаптації молоді у новому середовищі.

Частково, вимоги до організації та надання соціальних послуг з ресоціалізації наркозалежних розкриті в проекті Ліцензійних умов провадження діяльності з надання послуг з ресоціалізації наркозалежних, проекті вимог до Програми ресоціалізації та проекті стандартів надання соціальних послуг для наркозалежних, що містяться в Аналітичній записці за підсумками реалізації проекту "Розробка пропозицій щодо ліцензування центрів ресоціалізації наркозалежної молоді "Твоя перемога", який реалізовувався Державним інститутом проблем сім’ї та молоді на замовлення Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту [47; 49; 52]. Так, Програма ресоціалізації містить перелік основних структурних елементів (методологічну частину програми, організаційну частину, оцінку програми, додатки до програми), стандарти висвітлюють зміст шести можливих комплексів ресоціалізації. Цікавим є формат цих стандартів, що різниться від формату, наприклад, проекту Державного соціального стандарту соціальної роботи з дітьми, молоддю та різними категоріями сімей. Можна припустити, що вона була частково запозичена з стандартів стаціонарної та амбулаторної наркологічної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України [7; 61], відповідно до яких наразі впроваджується діяльність в сфері ресоціалізації наркозалежних. Однак на відміну від структури стандартів наркологічної допомоги, структура згадуваного проекту не містить компоненти з умовами та обставинами вибору, виконання та припинення виконання різних комплексів ресоціалізації (наприклад, стан клієнта, закінчення строку надання допомоги тощо). Також поза увагою лишились принципи надання таких соціальних послуг. Частково зазначені елементи закріплені в проекті ліцензійних умов та проекті вимог до програми ресоціалізації, однак існує потреба включення їх хоча б в узагальнюючому вигляді і в проект відповідних стандартів.

Слід відмітити, що розглянуті документи не містять окремих положень щодо організації та здійснення роботи з ВІЛ-позитивними СІН. Можливо, це викликано тим, що описувана в загаданих матеріалах допомога надається на базі центрів ресоціалізації, які мають створювати однакові умови та мати спільні вимоги для всіх без виключень клієнтів задля підтримання дисципліни. Особливості роботи з ВІЛ-позитивними клієнтами можуть проявлятись в індивідуальній роботі, наприклад, консультуванні, або в наданні специфічної медичної допомоги. В таких випадках працівники центрів ресоціалізації повинні мати можливість керуватись рекомеданціями з основних методів роботи з ВІЛ-інфікованими особами. Відповідно, в проект стандартів доцільно включити загальне положення про регулювання діяльності роботи з ВІЛ-позитивними клієнтами, яке затверджувало б основні принципи надання допомоги ВІЛ-позитивним в програмах ресоціалізації, а також містило посилання на існуючі методичні рекомендації та керівництва по роботі з особами, які живуть з ВІЛ/СНІД, і які є споживачами ін’єкційних наркотиків.

Оскільки розглянутий проект стандартів надання соціальних послуг з ресоціалізації знаходиться в стадії розробки, діяльність в цій сфері відбувається згідно з положеннями стандартів стаціонарної та амбулаторної наркологічної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України [7; 61]. Ці документи містять зокрема перелік послуг - складових реабілітаційних комплексів та одного з підходів до реабілітації - програми "12 кроків", можливий графік, а також інші умови надання соціаальних послуг з реабілітації, такі як: підстави призначення того чи іншого реабілітаційного комплексу, його тривалість, критерії зняття з диспансерного обліку (наприклад, відпвідність одному з 5 визначених критеріїв якості). Ці умови викладені в формі таблиці з певним алгоритмом дій, відправною точкою якого є стан клієнта. Однак дані стандарти також не є повними. Так, наприклад, не названий персонал, який відповідальний за надання різних соціальних послуг в межах реабілітаційних комплексів. Також відсутні і вимоги до окремих терапевтичних заходів (консультацій, тренінгів, терапевтичних груп тощо).

Таким чином, сфера ресоціалізації СІН має найбільш повний перелік регулятивних документів, що складається як з стандартів (або їх проектів) та нормативів надання соціальних послуг, так і з методичних рекомендацій. Найбільш змістовним за викладом документом (з розглянутих) на даний момент можна назвати “Методичні рекомендації з питань організації та функціонування центрів ресоціалізації наркозалежних", що містять вимоги до змісту, засад надання основних соціальних послуг з ресоціалізації, а також вимоги до персоналу, технічних аспектів організації ресоціалізації наркозалежних. Ці рекомендації в свою чергу можуть слугувати певною базою для надання деяких видів соціальних послуг і іншим групам клієнтів, оскільки містять відомості щодо ключових особливостей базових методів соціальної роботи.

Разом з тим, розглянуті документи не висвітлюють особливостей надання допомоги ВІЛ-позитивним СІН, які проходять курс ресоціалізації, і тому потребують доповнень у вигляді відповідних протоколів та керівництв.

Крім того, існує потреба в чіткому визначенні місця ресоціалізації ВІЛ-позитивних наркозалежних в структурі можливих мінімальних стандартів надання соціальних послуг з ВІЛ/СНІД. Так, доцільно остаточно з’ясувати, чи буде цей напрям роботи включений до компоненту догляду та підтримки, або до компоненту профілактики, або буде розглядатись як самостійний стандарт, що має відсилання з мінімальних стандартів надання соціальних послуг з профілактики ВІЛ/СНІД серед уразливих груп населення, догляду та підтримки ЛЖВ/С.