Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту

Вид материала

Документы

Содержание 3.9. ВІЛ/СНІД у в’язницях Загальні рекомендації з ВІЛ-інфекції та СНІД у в’язницях

Подобный материал:

• Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства освіти І науки, молоді та спорту, 115.44kb.
• Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства освіти І науки, молоді та спорту, 111.41kb.
• Самосюк Іван Захарович, Національна медична академія післядиплом, 463.25kb.
• Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту Державний інститут розвитку, 3723.72kb.
• Національний університет фізичного виховання І спорту україни лях-породько олексій, 316.9kb.
• Національний університет фізичного виховання І спорту україни чернявський максим вікторович, 336.17kb.
• Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня, 739.14kb.
• Міністерство україни у справах сім'Ї, молоді та спорту, 448.58kb.
• Кабінету Міністрів України від 22. 11. 2010 №2140-р Про затвердження плану заходів, 42.72kb.
• Хід проведення Регіональних акцій, 43.08kb.

Групи взаємодопомоги – або як їх ще інколи називають – самодопомоги, є невід’ємним компонентом деяких програм зниження шкоди, а також немедичного догляду та підтримки ЛЖВ/С.^ Вони можуть бути визначені як “тимчасові об’єднання рівних за статусом людей для пошуку шляхів вирішення чи полегшення власних проблем” [38]. Роль цих груп в наданні психосоціальної підтримки клієнтам різних програм беззаперечна, проте питання щодо віднесення їх до соціальних послуг, а відтак – щодо включення в перелік мінімальних стандартів, є дискусійним.

Причина таких коливань полягає в природі груп взаємодопомоги. Їх визначальною рисою є надання допомоги за принципом "рівний-рівному", коли значущість учасників-клієнтів більша за значущість учасників-фахівців. Роль останніх полягає скоріше в допомозі під час організації та плануванні роботи групи, аніж в безпосередньому її проведенні [23; 38; 57]. Наприклад, фахівці соціальних служб для молоді, які працюють з групами взаємодопомоги при консультативних пунктах “Довіра”, “використовуючи принцип емпаурменту, сприяють збільшенню можливостей групи, спонукаючи її членів до виконання зобов’язань і посилення відповідальності за допомогу та підтримку один одного” [38]. Ключова роль в здійсненні підтримки перекладена з фахівця на безпосередніх учасників групи. Отже, групи взаємодопомоги не можна визнати професійною соціальною діяльністю, хоча вони і мають справу з вирішенням соціально-психологічних проблем індивідів.

З огляду на важливість ролі груп взаємодопомоги, деякі вимоги до їх організації ( у випадку, якщо в організації та підтримці діяльності бере участь професійний надавач соціальних послуг) можуть бути включені до структури мінімальних стандартів надання соціальних послуг в якості однієї з складових комплексної допомоги та підтримки та закріплені через визначення функцій працівника або організації, які мають стосунок до роботи таких груп. Тобто, під регулюванню будуть підпадати лише дії професійних надавачів соціальних послуг, які сприяють організації та надають іншу підтримку групам взаємодопомоги.

3.9. ВІЛ/СНІД у в’язницях

Інфікування ВІЛ у в’язницях є однією із проблем, яку намагаються вирішити українські надавачі соціальних послуг. Ін’єкційне вживання наркотиків, розпочате на волі; переповненість камер, що підвищує рівень насильства; практики незахищеного сексу між ув’язненими; татуювання та пірсинг, а також брак інформації та медичної допомоги визнаються в світі одними з основних факторів поширення ВІЛ/СНІД в закладах пенітенціарної системи [75]. Це в свою чергу створює нагальну потребу у здійсненні профілактики ВІЛ/СНІД та роботи з ВІЛ-інфікованими особами в місцях позбавлення волі.

Профілактичні заходи у в’язницях впроваджуються з використанням тих самих форм та методів роботи, що застосовуються в програмах зменшення шкоди серед представників уразливих груп [75]. Однак робота з особами, які перебувають у місцях позбавлення волі, може бути виокремлена з-поміж решти профілактичних заходів з огляду на специфіку існування закладів пенітенціарної системи.

Загальні рекомендації з ВІЛ-інфекції та СНІД у в’язницях [56] були розроблені ВООЗ на основі технічних даних, отриманих в результаті консультацій з експертами міжнародних, державних та недержавних організацій в Женеві у вересні 1992 р. Ці рекомендації в першу чергу призначаються для керівництва закладів пенітенціарної системи задля самостійної організації або сприяння іншим незалежним організаціям в проведенні заходів профілактики ВІЛ/СНІД серед ув’язнених та надання допомоги ВІЛ-позитивним ув’язненим. Рекомендації містять зокрема положення щодо:

0. важливості доступу до медичного обслуговування у в’язницях, яке враховувало б потреби даної групи і було б недискримінаційним,
   

0. необхідності активного залучення неурядових організацій, персоналу в’язниць та самих ув’язнених до розробки профілактичних заходів,
   

0. відповідальності керівництва в’язниць за реалізацію тих заходів, що мають сприяти зменшенню ризику поширення ВІЛ/СНІД серед ув’язнених;
   

0. необхідності сприяння незалежних досліджень в сфері ВІЛ/СНІД серед ув’язнених;
   

0. необхідності здійснення тестування на ВІЛ в місцях позбавлення волі;
   

0. необхідності проведення профілактичних заходів;
   

0. необхідності уникнення сегрегації, ізоляції та обмеження в професійній діяльності при поводженні з ВІЛ-інфікованими ув’язненими;
   

0. важливості дотримання конфіденційності інформації щодо стану здоров’я та лікування ув’язнених, наявності ВІЛ-інфікованих та самої особи ВІЛ-інфікованих;
   

0. необхідності надання догляду та підтримки ВІЛ-інфікованим ув’язненим;
   

0. необхідності вживання заходів щодо зменшення ризику поширення туберкульозу, діагностики та лікування туберкульозу;
   

0. необхідності вживання особливих заходів по відношенню до жінок, ув’язнених в колоніях для неповнолітніх, іноземців;
   

0. недопустимості дискримінації ВІЛ-інфікованих осіб при призначенні полегшених заходів;
   

0. можливості та умов дострокового звільнення ув’язнених, які мають тяжкі форми СНІД на останніх стадіях;
   

0. важливості взаємодії та співпраці виховних закладів та недержавних організацій в організації та наданні допомоги ВІЛ-інфікованим.
   

До рекомендацій, які безпосередньо стосуються профілактики ВІЛ/СНІД, слід віднести:

1. Здійснення безперервної та регулярної просвіти та інформування ув’язнених та персонал в’язниць за принципами "рівний-рівному" та їх активного залучення до розробки інформаційних матеріалів.
   
2. Інформування щодо видів ризикованої сексуальної поведінки, забезпечення доступу ув’язнених до презервативів та попередження випадків сексуального насильства з метою запобігання інфікування статевим шляхом.
   
3. Інформування про небезпеку вживання наркотиків; заохочення споживачів наркотиків до участі в лікувальних та реабілітаційних програмах; забезпечення продовження замісної терапії тим, хто її отримував до позбавлення волі; забезпечення дезинфікуючими засобами та чіткими інструкціями СІН та осіб, які роблять татуювання або проколюють будь-які частини тіла; забезпечення ув’язнених стерильними шприцами та голками в країнах, де поширене ін’єкційне вживання наркотиків; попередження інфікування ВІЛ через нестерильні інструменти під час лікувальних процедур у в’язницях.
   
4. Усвідомлення ув’язненими небезпеки вживання речовин, які пригнічують свідомість і тим самим підвищують ризик інфікування ВІЛ.
   
5. Забезпечення доступності добровільного тестування на ВІЛ, перед- і післятестового консультування з одночасною забороною примусового тестування на ВІЛ; повідомлення результату тестування здійснюється виключно медичним персоналом, який надає підтримку ув’язненим під час та після повідомлення результатів [56].
   
6. Використання активних форм навчання та інформування (проведення навчальних семінарів, регулярних групових занять).
   
7. Залучення зовнішніх по відношенню до в’язниці організацій до здійснення освітніх послуг.
   
8. Небажаність повідомлення про результати тестування персоналу виправного закладу без згоди ув’язненого за винятком випадків, коли оцінка конкретної ситуації вказує на те, що таке розголошення необхідно для попередження небезпеки, що загрожує тим чи іншим особам [4].
   

Як можна побачити, профілактика ВІЛ/СНІД у в’язницях спирається на ті ж принципи, що використовуються для здійснення заходів на волі.

Така подібність вимог до програм профілактики ВІЛ/СНІД у в’язницях пояснюється тим, що одним із ключових принципів здійснення профілактики ВІЛ/СНІД в місцях позбавлення волі повинна бути їх відповідність національним та місцевим програмах протидії ВІЛ/СНІД. Зміст профілактичних заходів у в’язниці визначається переліком заходів в програмах, які реалізовуються серед інших груп населення. Водночас, на керівництво виховних закладів покладається відповідальність за створення умов, необхідних для запобігання інфікуванню ВІЛ серед ув’язнених та персоналу [56].

Однак профілактика ВІЛ/СНІД у в’язницях має і деякі відмінні моменти. Так, одними з особливостей такої профілактики є увага до проблеми поширення туберкульозу, а також заохочення активної участі в підготовці профілактичних закладів як ув’язнених, так і персоналу в’язниць. Принципи роботи у в’язницях також торкаються і проблем відсутності доступу до медичного обслуговування та дискримінації ув’язнених з боку персоналу або адміністрації місць позбавлення волі.


В Україні діяльність з профілактики ВІЛ/СНІД в закладах пенітенціарної системи, як і утримання ВІЛ-позитивних ув’язнених, здійснюється з урахуванням рекомендацій ВООЗ. Так, робота за цими напрямками впроваджується за принципами:

1. конфіденційності результатів тестування, що надається лише за письмовим запитам органам суду, слідства та прокуратури;
   

1. доступності медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД;
   

1. утримання на загальних засадах ВІЛ-позитивних та хворих на СНІД ув’язнених
   

1. залучення фахівців різного профілю для забезпечення комплексної допомоги (психологи, соціальні працівники, забезпечення спеціальної стаціонарної допомоги);
   

1. залучення на засадах соціального партнерства недержавних організацій для надання послуг з профілактики ВІЛ/СНІД, догляду та підтримки ВІЛ-позитивних ув’язнених;
   

1. орієнтація в роботі на потреби різних груп ув’язнених, а саме СІН (створення відділів ресоціалізації, групи самодопомоги, психологічна допомога), жінки (консультування, консультування вагітних);
   

1. відповідності відомчої Програми профілактики, діагностики та лікування ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД з національною Програмою профілактики, діагностики та лікування ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, тощо [25].
   

Як можна побачити, принципи профілактики ВІЛ/СНІД, які використовуються в Україні, фактично повторюють засади надання таких послуг, запропоновані ВООЗ. Відмінністю українських принципів надання соціальних послуг з ВІЛ/СНІД у місцях позбавлення волі є відсутність положень щодо профілактики туберкульозу. Отже, існує потреба у влюченні в викладений вище перелік питання туберкульозу задля підкреслення взаємозв’язку між цими двома проблемами.

Також слід відмітити, що зазначені принципи визначають ключові напрямки діяльності і майже не торкаються процесу їх здійснення. Можна припустити, що надання послуг штатними фахівцями регулюється внутрішніми відомчими регулятивними документами та посадовими інструкціями, які можуть висвітлювати лише технічні аспекти надання допомоги. Відповідно, зміст та процес послуги, що надається, буде визначатись рівнем кваліфікації фахівця та загальними стандартами, протоколами, керівництвами та методичними рекомендаціями, які існують за цим напрямком роботи. Разом з тим, послуги, що надаються особам, які перебувають в місцях позбавлення волі, потребують окремого регулювання з огляду на специфіку місця їх на надання. На даний момент в Україні є лише один документ, що враховує особливості групи ув’язнених - проект Протоколу "Добровільне консультування та тестування на ВІЛ-інфекцію"[51], в якому визначені особливості проведення перед- та післятестового консультування з ув’язненими та засудженими.

Таким чином, надання соціальних послуг з профілактики ВІЛ/СНІД, так само як і з психосоціальної підтримки ВІЛ-позитивних осіб, здійснюється в закладах пенітенціарної системи України за принципами, визначеними загальними рекомендаціями ВООЗ з ВІЛ-інфекції та СНІД у в’язницях. Такі принципи окреслюють основні напрямки допомоги, проте не встановлюють вимог до процесу її надання. Виключенням є послуга перед- та після тестового консультування, правила проведення якого з ув’язненими закріплені в національному проекті відповідного протоколу. Крім того, існує необхідність більш детального вивчення відомчих регулятивних документів та внутрішніх посадових інструкцій штатних фахівців, залучених до надання соціальних послуг в місцях позбавлення волі. Метою такого вивчення є з’ясування основних положень, які регулюють або можуть регулювати процес надання соціальних послуг, та вироблення відповідно до них рекомендацій щодо змісту мінімальних стандартів надання соціальних послуг з профілактики, психосоціальної підтримки для групи осіб, які перебувають в місцях позбавлення волі.