Наказ моз україни від 16 червня2011 р
| Вид материала | Документы |
- Програма структурована на модуль, змістовні модулі, теми у відповідності до вимог "Рекомендації, 575.36kb.
- Назва реферату: Аптеки, завдання, функції, класифікація, вимоги до діяльності Розділ, 108.15kb.
- Наказ моз україни від 21 жовтня 2011, 3815.77kb.
- Затверджено наказ Міністерства охорони здоров’я України від 13. 07. 2005 №350, 103.8kb.
- Головна стаття, 939.51kb.
- Міністерство охорони здоров’я україни буковинський державний медичний університет, 220.11kb.
- Наказ моз україни від 05 травня 2011, 3646.93kb.
- Типовий навчальний план та програма спеціалізації (інтернатури) випускників вищих медичних, 923.66kb.
- Наказ моз україни від 03 жовтня 2011, 3578.04kb.
- Наказ моз україни від 28 січня 2011 р. №39, 7215.06kb.
Терапевтичний досвід застосування клопідогрелю пацієнтам з нирковою недостатністю обмежений, тому таким пацієнтам препарат слід призначати з обережністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Порушення функції печінки
Досвід застосування препарату пацієнтам із захворюваннями печінки середньої тяжкості та можливістю виникнення геморагічного діатезу обмежений. Тому таким хворим клопідогрель слід призначати з обережністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Допоміжні речовини
Плавікс містить лактозу. Пацієнти з такими рідкісними спадковими захворюваннями, як непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа або порушення мальабсорбції глюкози-галактози, не повинні приймати цей препарат.
Плавікс містить олію рицинову гідрогенізовану, яка може спричиняти розлад шлунка та діарею.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Клопідогрель не впливає або має незначний вплив на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами (див. розділ «Побічні реакції»).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Оральні антикоагулянти. Одночасне застосування Плавіксу з оральними антикоагулянтами не рекомендується, оскільки така комбінація може посилити інтенсивність кровотечі (див. розділ «Особливості застосування»).
Інгібітори глікопротеїну ІІb/IIIа. Клопідогрель слід з обережністю призначати пацієнтам із підвищеним ризиком кровотечі через травму, хірургічне втручання або інші патологічні стани, при яких одночасно застосовують інгібітори глікопротеїну ІІb/IIIа (див. розділ «Особливості застосування»).
Ацетилсаліцилова кислота (АСК). Ацетилсаліцилова кислота не змінює інгібіторної дії клопідогрелю на АДФ-індуковану агрегацію тромбоцитів, але клопідогрель посилює дію АСК на агрегацію тромбоцитів, індуковану колагеном. Проте одночасне застосування 500 мг АСК 2 рази на добу протягом одного дня не спричинювало значущого збільшення часу кровотечі, подовженого внаслідок прийому клопідогрелю. Оскільки можлива фармакодинамічна взаємодія між клопідогрелем і ацетилсаліциловою кислотою з підвищенням ризику кровотечі, одночасне застосування цих препаратів потребує обережності (див. розділ «Особливості застосування»). Незважаючи на це, клопідогрель і АСК приймалися разом протягом до одного року (див. розділ «Фармакологічні властивості»).
Гепарин. За даними клінічного дослідження, проведеного за участі здорових добровольцях, клопідогрель не потребував коригування дози гепарину та не змінював дію гепарину на коагуляцію. Одночасне застосування гепарину не змінювало інгібуючої дії клопідогрелю на агрегацію тромбоцитів. Оскільки можлива фармакодинамічна взаємодія між клопідогрелем і гепарином із підвищенням ризику кровотечі, одночасне застосування цих препаратів потребує обережності.
Тромболітичні засоби. Безпека одночасного застосування клопідогрелю, фібриноспецифічних або фібринонеспецифічних тромболітичних агентів та гепарину була досліджена у хворих із гострим інфарктом міокарда. Частота клінічно значущої кровотечі була аналогічною тій, що спостерігалася при одночасному застосуванні тромболітичних препаратів та гепарину з АСК (див. розділ «Побічні реакції»).
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). У ході клінічного дослідження, проведеного за участі здорових добровольців, одночасне застосування клопідогрелю та напроксену збільшувало кількість прихованих шлунково-кишкових кровотеч. Однак через відсутність досліджень щодо взаємодії препарату з іншими НПЗП дотепер не з’ясовано, чи зростає ризик шлунково-кишкових кровотеч при застосуванні з усіма НПЗП. Тому необхідна обережність при одночасному застосуванні НПЗП, зокрема інігібіторів ЦОГ-2, з клопідогрелем (див. розділ «Особливості застосування»).
Одночасне застосування інших препаратів.
Оскільки клопідогрель перетворюється у свій активний метаболіт частково під дією CYP2C19, то застосування препаратів, які знижують активність цього ферменту, найімовірніше, призведе до зниження концентрації активного метаболіту клопідогрелю у плазмі. Клінічне значення цієї взаємодії не з’ясоване. Слід уникати одночасного застосування препаратів, які пригнічують активність CYP2C19.
До препаратів, що пригнічують активність CYP2C19, належать омепразол, езомепразол, флувоксамін, флуоксетин, моклобемід, вориконазол, флуконазол, тиклопідин, ципрофлоксацин, циметидин, карбамазепін, окскарбазепін та хлорамфенікол.
Інгібітори протонної помпи (ІПП). У ході перехресного клінічного випробування клопідогрель (у початковій навантажувальній дозі 300 мг з подальшим застосуванням дози 75 мг на добу) у вигляді монотерапії та одночасно з омепразолом (80 мг одночасно з клопідогрелем) приймався протягом 5 днів. При одночасному застосуванні клопідогрелю та омепразолу концентрація активного метаболіту клопідогрелю зменшилася на 45% (день 1) та 40% (день 5). При одночасному застосуванні клопідогрелю та омепразолу середній показник інгібування агрегації тромбоцитів (ІАТ) під дією 5мкМ АДФ знизився на 39% (через 24 години) та 21% (день 5). У ході іншого дослідження було доведено, що прийом клопідогрелю та омепразолу з інтервалом у 12 годин не запобігав виникненню їх взаємодії, що, найімовірніше, є результатом пригнічення CYP2С19 під дією омепразолу. Очікується, що взаємодія езомепразолу з клопідогрелем є аналогічною.
За результатами обох (обсерваційного та клінічного) випробувань отримані суперечливі дані стосовно клінічних наслідків цих фармакокінетичних (ФК) та фармакодинамічних (ФД) взаємодій з точки зору розвитку основних кардіоваскулярних подій. Як запобіжний захід не слід одночасно з клопідогрелем застосовувати омепразол або езомепразол (див. розділ «Особливості застосування»). Немає переконливих даних стосовно фармакодинамічних взаємодій між клопідогрелем та іншими ІПП.
Немає доказів того, що інші препарати, які зменшують кислотність шлунка, наприклад, Н2 блокатори або антациди, впливають на антитромбоцитарну активність клопідогрелю.
Комбінація з іншими лікарськими засобами. Було проведено ряд клінічних досліджень з клопідогрелем та іншими препаратами для вивчення потенційних фармакодинамічних і фармакокінетичних взаємодій. Клінічно значущої фармакодинамічної взаємодії при застосуванні клопідогрелю одночасно з атенололом, ніфедипіном або з обома препаратами виявлено не було. Крім того, фармакодинамічна активність клопідогрелю залишилася практично незміненою при одночасному застосуванні з фенобарбіталом та естрогеном.
Фармакокінетичні властивості дигоксину або теофіліну не змінювалися при одночасному застосуванні з клопідогрелем. Антацидні засоби не впливали на рівень абсорбції клопідогрелю.
Дані, отримані в ході досліджень мікросом печінки людини, свідчать про те, що карбоксильні метаболіти клопідогрелю можуть пригнічувати активність цитохрому Р450 2С9. Це може потенційно підвищувати рівні в плазмі таких лікарських засобів, як фенітоїн і толбутамід та НПЗП, які метаболізуються за допомогою цитохрому Р450 2С9. Незважаючи на це, результати дослідження CAPRIE свідчать, що фенітоїн і толбутамід можна безпечно застосовувати одночасно з клопідогрелем.
За винятком інформації щодо взаємодії зі специфічними лікарськими засобами, наведеної вище, дослідження щодо взаємодії клопідогрелю з лікарськими засобами, які звичайно призначають хворим на атеротромбоз, не проводилися. Однак пацієнти, які брали участь у клінічних дослідженнях клопідогрелю, застосовували одночасно інші препарати, включаючи діуретики, бета-блокатори, інгібітори ангіотензинконвертуючого ферменту, антагоністи кальцію, засоби, що знижують рівень холестерину, коронарні вазодилататори, антидіабетичні засоби (включаючи інсулін), протиепілептичні засоби, гормонозамісну терапію та антагоністи GPIIb/IIIa, без ознак клінічно значущої побічної дії.
Наказ МОЗ України від 16 червня2011 р. № 360
СТРАТТЕРА
капсули по 10 мг № 7 UA/9415/01/01 капсули по 18 мг № 7 UA/9415/01/02 капсули по 25 мг № 7 UA/9415/01/03 капсули по 40 мг № 7 UA/9415/01/04
Ліллі С.А. Іспанія Елі Ліллі енд Компані Лімітед, Великобританiя;
Ліллі дель Карібе Інк., Пуерто-Ріко, США
пакувальник: Ліллі С.А., Іспанiя Великобританія/
Пуерто-Ріко, США/
Іспанія
Протипоказання. Підвищена чутливість до атомоксетину або до будь-якого з наповнювачів.
Атомоксетин не можна застосовувати у комбінації з інгібіторами моноаміноксидази (MAOI). Атомоксетин не повинен застосовуватися протягом принаймні 2 тижнів після припинення терапії з застосуванням MAOI. Атомоксетин не може застосовуватися для пацієнтів з вузькокутовою глаукомою.
Побічні реакції. Діти та підлітки:
Біль у животі та знижений апетит є негативними явищами, найчастіше пов’язаними з атомоксетином, і спостерігаються приблизно у 18 % та 16 % пацієнтів, відповідно, але рідко призводить до необхідності припинення застосування препарату. Цей вплив зазвичай є тимчасовим.
У зв’язку зі зниженням апетиту деякі пацієнти втрачали вагу на ранній стадії терапії (в середньому приблизно 0,5 кг), і цей вплив був найбільшим при найвищих дозах. Після первісної втрати ваги у пацієнтів, які отримували атомоксетин, спостерігалося невелике підвищення ваги під час довготривалого лікування. Показники росту (вага та зріст) після 2 років лікування приблизно відповідають нормі.
Нудота або блювання можуть траплятись у приблизно 9 % та 11 % пацієнтів, відповідно, здебільшого протягом першого місяця терапії. Однак ці епізоди зазвичай були слабкими або помірними і тимчасовими, не призводячи до значної кількості випадків припинення терапії.
У педіатричних плацебо-контрольованих дослідженнях у пацієнтів, які приймали атомоксетин, спостерігалось незначне прискорення серцевого ритму приблизно на 6 ударів/хвилину та незначне підвищення верхнього та нижнього рівня кров’яного тиску приблизно на 2 мм. рт. ст. порівняно з плацебо. У плацебо-контрольованих дослідженнях дорослих, у пацієнтів, які приймали атомоксетин, реєстрували незначне прискорення серцевого ритму на 6 ударів/хвилину та незначне підвищення рівня верхнього (приблизно на 3 мм рт. ст.) та нижнього (приблизно на 1 мм рт. ст.) кров’яного тиску порівняно з плацебо.
Через вплив на норадренергічний тонус у пацієнтів, які приймали атомоксетин, спостерігалися ортостатична гіпотонія (0,2 %, N=7) та непритомність (0,8 %, N=26). Атомоксетин слід з обережністю застосовувати при будь-якому стані, коли може виникнути схильність пацієнтів до гіпотонії, або станів, пов’язаних з неочікуваними змінами серцевого ритму чи артеріального тиску.
Наведена нижче таблиця небажаних ефектів була складена на підставі повідомлень про негативні явища та лабораторних досліджень клінічних випробувань у дітей та дорослих пацієнтів і спонтанних повідомлень від дітей/підлітків та дорослих після виходу препарату на ринок.
Таблиця. Побічні реакції
Оцінка частоти: дуже часто (≥10%), часто (≥1% та <10%), нечасто (≥0,1% та <1%), рідко (≥0,01% та <0,1%), дуже рідко (<0,01%), дані спонтанних повідомлень (частота невідома).
| Клас систем органів | Дуже часто | Часто | Нечасто | Спонтанні повідомлення після виходу на ринок* |
| Інфекції та інвазії | | Грипоподібний синдром (тобто симптоми застуди/грипу) | | |
| Порушення метаболізму та харчування | Знижений апетит | Анорексія (втрата апетиту) | | |
| Психічні порушення | | Прокидання рано-вранці, дратівливість, коливання настрою | Пов’язані з суїцидом події, агресія, ворожість, емоційна лабільність | |
| Порушення нервової системи | Головний біль, сонливість | Запаморочення, | | Напади епілептиформні, непритомність, парестезії, гіпоестезії |
| Очні порушення | | Мідріаз | | |
| Серцеві порушення | | | Прискорене серцебиття, синусова тахікардія | Подовження інтервалу QT |
| Судинні порушення | | | | Хвороба Рейно |
| Шлунково-кишкові порушення | Біль у животі, блювання | Запор, диспепсія, нудота | | |
| Гепатобіліарні порушення | | | | Порушення печінкових тестів, жовтяниця, гепатит |
| Порушення шкіри та підшкірної тканини | | Дерматит, свербіж, висип | | |
| Порушення статевої системи та молочної залози | | | | Пріапізм |
| Загальні порушення та стани у місці введення | | Стомлюваність | | |
| Урогенітальна система | | | | Подовжена ерекція або ерекція з болем, генітальний біль у чоловіків, затримка сечі |
| Дослідження | | Зниження ваги | | Підвищення тиску |
Повільні метаболізатори CYP2D6: нижчевказані негативні явища траплялись у принаймні 2 % пацієнтів, які є повільними метаболізаторами (PM) CYP2D6, і були або вдвічі частішими, або статистично значущою мірою частішими у PM-пацієнтів порівняно з пацієнтами, які є активними метаболізаторами (EM) CYP2D6: знижений апетит (24,1 % PM, 17,0 % EM); безсоння (10,5 % PM, 6,8 % EM); помірне безсоння (3,8 % PM, 1,5 % EM); енурез (3,0 % PM, 1,2 % EM); пригнічений настрій (3,0 % PM, 1,0 % EM); тремор (5,1 % PM, 1,1 % EM); прокидання рано-вранці (3,0 % PM, 1,1 % EM); кон’юнктивіт (3,0 % PM, 1,5 % EM); знепритомнення (2,1 % PM, 0,7 % EM); мідріаз (2,5 % PM, 0,7 % EM). Нижчевказані явища не відповідали зазначеним критеріям, але про них частіше повідомляли PM-пацієнти, ніж EM-пацієнти: страх (2,5 % PM, 2,2 % EM); депресія (2,5 % PM, 1,9 % EM). Крім того, у випробуваннях, які тривали до 10 тижнів, втрата ваги була помітнішою у PM-пацієнтів (в середньому 0,6 кг у EM і 1,1 кг у PM).
Дорослі: у дорослих негативні явища, про які найчастіше повідомлялося, були пов’язані зі шлунково-кишковим або сечостатевим трактами. Скарги на затримку сечі або нестабільність сечового міхура у дорослих мають розглядатись як такі, що потенційно є пов’язаними з атомоксетином. Проблем з безпекою під час лікування у гострих випадках та довготермінового лікування не спостерігалося.
Застосування у період вагітності або годування груддю. Для атомоксетину немає клінічних даних щодо впливу на вагітність. Дослідження тварин в цілому не вказують на прямий шкідливий вплив на вагітність, ембріональний розвиток, пологи та постнатальний розвиток. Атомоксетин не слід застосовувати під час вагітності, якщо потенційна користь не виправдовує потенційного ризику для плоду.
Атомоксетин та/або його метаболіти виводилися в молоко у щурів. Чи ексретується атомоксетин в молоко людини, невідомо. Через брак даних застосування атомоксетину слід уникати під час грудного годування.
Діти. Атомоксетин показаний дітям з 6-річного віку як частина комплексної програми лікування. Безпека та ефективність Страттери для дітей віком до 6 років не визначено. Таким чином, препарат не слід застосовувати для дітей віком до 6 років.
Особливості застосування.
Можливі алергічні явища: хоча вони й не є поширеними, у пацієнтів, які приймали атомоксетин, спостерігались алергічні реакції, включаючи висипи, ангіоневротичні набряки та кропив’янку.
У багатьох пацієнтів, які приймають атомоксетин, відбувається помірне збільшення пульсу (в середньому <10 ударів на хвилину) та/або підвищення кров’яного тиску (в середньому <5 мм рт. ст.). Для більшості пацієнтів ці зміни не мають клінічного значення. Атомоксетин слід з обережністю застосовувати для пацієнтів з артеріальною гіпертонією, тахікардією або серцево-судинними чи церебрально-васкулярними хворобами. Пульс та кров’яний тиск мають вимірюватися періодично протягом застосування терапії. Також спостерігалась ортостатична гіпотонія. Слід з обережністю застосовувати при будь-якому стані, коли може виникнути схильність пацієнтів до гіпотензії.
Атомоксетин слід з обережністю застосовувати для пацієнтів з уродженим або набутим синдромом подовженого інтервалу QT або з родинним анамнезом подовження інтервалу QT.
Застосування Страттери має бути припинене для пацієнтів з жовтяницею або лабороторно підтвердженим ураженням печінки і не повинно відновлюватися. Дуже рідко спостерігається печінкова токсичність, яка виявляє себе через підвищення печінкових ферментів та білірубіну з жовтяницею.
Ріст та розвиток під час лікування атомоксетином мають контролюватися. За пацієнтами, які потребують довготривалої терапії, має здійснюватися спостереження, і може бути доцільним зниження дози або припинення терапії у пацієнтів, які не ростуть або належним чином не набирають ваги.
Клінічні дані не вказують на шкідливий вплив атомоксетину на пізнавальну здатність або статеве визрівання, хоча кількість наявних даних довготривалих досліджень є обмеженою. Таким чином, за пацієнтами, які потребують довготривалої терапії, має здійснюватися уважне спостереження.
У пацієнтів, яких лікували атомоксетином, спостерігалася суїцидальна поведінка (спроби самогубства та суїцидальне мислення). У подвійних сліпих клінічних дослідженнях суїцидальна поведінка траплялася з частотою 0,44 % у пацієнтів, яких лікували атомоксетином (6 з 1357 пацієнтів, один випадок спроби самогубства і п’ять випадків суїцидального мислення). Не було випадків у групі, яка отримувала плацебо (n=851). Вікові межі дітей, у яких спостерігали ці явища, становили від 7 до 12 років. Слід зазначити, що кількість пацієнтів-підлітків, залучених до клінічних досліджень, була низькою.
Ворожість (переважно агресія, протидія та гнів) та емоційна мінливість частіше спостерігалися у клінічних дослідженнях серед дітей та підлітків, яких лікували Страттерою, порівняно з тими, які отримували плацебо.
Пацієнти, які лікуються від ADHD, мають знаходитись під наглядом щодо виникнення або погіршення суїцидальної поведінки, ворожості та емоційної мінливості. Як і для інших психотропних препаратів, не виключена можливість окремих серйозних випадків негативного впливу на психіку хворого.
Атомоксетин пов’язаний з потенційним ризиком епілептичних нападів. Атомоксетин з обережністю має застосовуватися для пацієнтів з нападами в анамнезі. Припинення застосування атомоксетину є доцільним для будь-якого пацієнта, у якого розвивається напад, або якщо зростає частота нападів, коли не визначено іншої причини.
Страттера не призначений для лікування випадків глибокої депресії та/або страху, оскільки результати клінічних досліджень, які проводилися на дорослих, не виявляли жодного впливу порівняно з плацебо і, таким чином, були негативними.