Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох частинах Ч. IV харків 2010 ббк 73 І 57
| Вид материала | Документы |
- Наукове видання Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4191.32kb.
- Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. II харків, 5512.68kb.
- Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. I харків, 6941.25kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах, 2496.34kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Хviii міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1642.96kb.
- Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління, 5167.76kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
Державна охорона географічних вказівок,
як елемент розвитку інформаційного суспільства
Троян Є. М., Гаряєва Г.М.
Національний технічний університет «ХПІ», м. Харків
Географічна вказівка як об'єкт інтелектуальної власності визначається неоднозначно, а підходи до його захисту різні і не завжди традиційні. Метою охорони географічних вказівок є боротьба з недобросовісною конкуренцією. Реєстрація вказівки походження товарів необхідно не тільки для забезпечення захисту прав товаровиробника, але і для підвищення престижу і репутації на міжнародному ринку, як самого виробника, так і України в цілому. Коли споживачі перестають думати про продукт з географічною вказівкою як про той, що походить з цієї зони, це найменування стає родовим поняттям. Прикладами найменувань місць походження є "Миргородська" (мінеральна вода), "Сонячна долина" (вино), "Новозбручанська" (мінеральна вода), "Боржомі" (мінеральна вода). Приклади географічних вказівок походження товарів: тульський самовар, петренковская розпис, вологодські мережива.
В Україні правова охорона географічних вказівок здійснюється на підставі свідоцтва, яке видано у відповідності до Закону України "Про охорону прав на вказівку походження товарів". Згідно Закону України "Про охорону прав на вказівку походження товарів", охорона надається кваліфікованій вказівці походження товару. Кваліфікована вказівка походження товару – це термін, що охоплює (об'єднує) назву місця походження товару і географічну вказівку походження товару. Простота, вказівка надходження товару не потребує державної реєстрації, оскільки цей об’єкт відноситься до необхідної інформації в аспекті захисту прав споживачів.
Необхідно зазначити, що вказаний Закон дещо недосконалий. По-перше, його формулювання дуже складні, по-друге, є положення, що суперечать одне одному, по-третє, процедура надання прав зрегульована, що неодмінно буде викликати труднощі при її виконанні. Безумовно, практика застосування Закону надасть можливість детальніше з‘ясувати його слабкі місця і підготувати виважені пропозиції щодо його удосконалення.
Міжнародно-правова охорона суміжних прав.
Ходорова Н.С.
Національний технічний університет «ХПІ», м. Харків
Суміжні права — це тип прав на інтелектуальну власність, спрямованих забезпечити охорону інтересів фізичних та юридичних осіб, що сприяють створенню творів, які після створення стають доступними для широкого загалу.
® - знак охорони суміжних прав.
Першим міжнародно-правовим документом, спрямованим на захист суміжних прав була Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, прийнята у Римі 26 жовтня 1961 року. На відміну від більшості міжнародних конвенцій, які приймалися із метою систематизувати та уніфікувати вже існуюче нормативно-правове регулювання, Римська конвенція стала спробою установити міжнародні норми у відносно юридичної концепції, що на момент розробки цього міжнародно-правового документу ще не знайшла достатнього закріплення у національному законодавстві.
Із часу прийняття Римської конвенції національні стандарти захисту суміжних прав значною мірою еволюціонували і тепер перевищують рівні охорони, встановлені самою конвенцією. Реакцією на ці зміни став Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, прийнятий на дипломатичній конференції Всесвітньої організації інтелектуальної власності 20 грудня 1996 року.
Згідно із Римською конвенцією строк охорони суміжних прав має складати щонайменше 20 років починаючи з останнього дня року, у якому відбулося виконання, було здійснено запис фонограми або було вперше сповіщено передачу мовлення.
Згідно із Угодою щодо торгових аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) права виконавців та виробників фонограм охороняються протягом щонайменше 50 років починаючи із останнього дня року, у якому відбулося виконання або було здійснено запис фонограми, та протягом щонайменше 20 років, починаючи з останнього дня року, коли було вперше сповіщено передачу мовлення.
В Україні суміжні права на усі види об'єктів (виконання, фонограми, передачі мовлення) охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання, першого опублікування або запису фонограми та першого публічного сповіщення передачі мовлення. Закінчення захисту настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені законодавством строки захисту.
Співвідношення національного та міжнародного законодавство щодо охорони торгівельних марок
Циба І.П., Лисенко І.В.
Національний технічний університет «ХПІ», м. Харків
Одним з об'єктів інтелектуальної власності, який найбільш активно розвивається в світі, є знак. Популярні марки, особливо ті, які відомі всьому світу частіше за все стають об'єктами різних порушень. Тому компанії докладають зусилля, щоб мати змогу бути захищеними від порушників. Охорона як на міжнародному рівні так і на національному відбувається, взагалі, через реєстрацію торгових марок. Майже всі країни світу проводять реєстрацію і надають охорону на товарні знаки. В кожному національному або регіональному відомстві є реєстр товарних знаків. Самим загальноприйнятим засобом охорони торгової марки є його реєстрація в Реєстрі товарних знаків, і велике число країн ставить цю реєстрацію основною умовою охорони торгових марок. В Україні саме такий підхід. Як тільки знак зареєстрований і на нього видано свідоцтво України на знак для товарів і послуг, він охороняється. Міжнародна реєстрація торгової марки забезпечується: або звертанням Заявника в національні Патентні відомство кожної країни; або звертанням в Міжнародне бюро ВОІС (Мадридська система). В першому випадку, термін охорони торгової марки — 10 років для всіх країн, в яких забезпечується охорона знаків. Міжнародна заявка може бути подана тільки після того, як національне відомство країни зареєструє відповідну національну заявку. При подачі заявки заявник вказує країни, в яких він просить охорону. Міжнародне бюро ВОІС у відмінності від звертання Заявника в Патентне відомство кожної країни є більш простою і менш дорогою (в одній заявці запитується правова охорона одночасно в декількох країнах; для подачі використовується тільки одна мова; вартість міжнародного мита оплачується в одній валюті). Проте реєстрація не є єдиним засобом охорони торгової марки. Багато країн охороняють незареєстровані загальновідомі знаки відповідно до своїх міжнародних зобов'язань по Паризький конвенції по охороні промислової власності і Угоди по торговим аспектах прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС). Наприклад, торгові марки промислових зразків, які швидко застарівають морально і комерційне життя яких достатньо коротке. Саме тому процедура реєстрації недоцільна.
Отже, охорона торгівельних марок має велике значення для міжнародного права і дає змогу Україні розвивати систему надійного захисту що стає важним кроком до сучасного суспільства. В якому є певні механізми дій, які треба порівнювати і мати змоги співвідносити.
ПРАВОВА ОХОРОНА МУЛЬТИПЛІКАЦІЙНИХ ФІЛЬМІВ
Черножук Н.С., Аврамова О.Є.
Національний технічний університет «ХПІ», м. Харків
Мультиплікаційні фільми відносять до аудіовізуальних творів і є найбільш прибутковим об'єктом у господарській діяльності підприємства. Вони відносяться до об'єктів авторського права, і є творами в галузі науки, літератури й мистецтва. Мультиплікаційні фільми підлягають охороні згідно з Законом України "Про авторське право й суміжні права".
Авторами мультиплікаційних фільмів є: режисер - постановник; автор сценарію й (або) текстів, діалогів; автор спеціально створеного для аудіовізуального добутку музичного добутку з текстом або без нього;художник - постановник; оператор - постановник.
Одна і та ж фізична особа може поєднувати дві або більш із наведених авторських функцій. Автори, які зробили внесок або, що зобов'язалися внести його у створення мультиплікаційного фільму, майнові права, що й передали, організації, що здійснює виробництво мультиплікаційного фільму, або продюсерові мультиплікаційного фільму, не мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення, поширення, публічного показу, публічної демонстрації, публічного повідомлення, а також субтитрування й дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених у мультиплікаційний фільм. За оприлюднення й кожний публічний показ мультиплікаційного фільму, його здавання внайми й (або) комерційний прокат за всіма авторами мультиплікаційного фільму зберігається право на винагороду, яка розподіляється й виплачується організаціями колективного керування або іншим способом.
Автори, добутки яких увійшли як складова частина в мультиплікаційний фільм, зберігають авторське право кожний на свій добуток і можуть самостійно використовувати його незалежно від мультиплікаційного фільму в цілому.
В Україні, на сьогодні, виникла проблема не тільки правової охорони мультиплікаційних фільмів, але й проблема державного фінансування створення цих об'єктів. Тому, при становленні інформаційного суспільства ця проблема потребує окремого розв’язання.
Література: Закон України "Про авторське право й суміжних правах". № 2627 - III від 11 липня 2001 р.
Механізм захисту товарних знаків
Чуксіна К. Р., Гаряєва Г.М.
Національний технічний університет «ХПІ», м. Харків
В інформаційному суспільстві інвестиції переходять на інший рівень, чим в індустріальному суспільстві, тобто у виробництво засобів виробництва. В цьому аспекті важливим для конкурентоспроможного функціонування підприємства є використання захищеного товарного знаку для своїх послуг чи товарів, що швидко запам’ятовується та має добру репутацію серед користувачів. Згідно ст. 20 Закону Україні «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» кожне посягання на права власника зареєстрованого знаку є порушенням права цього власника. Такими порушеннями повинні признаватися несумлінні дії з боку будь-якої особини, що використовує ідентичний або подібний товарний знак, та в сою чергу, тягнуть за собою адміністративну відповідальність .
Товарний знак відіграє важливу роль в економіці країни в цілому і в господарській діяльності зокрема. Використання товарних знаків за умов конкуренції дозволяє підприємцям певним чином виділити свої товари з маси аналогічних, протиставити їх товарам конкурента, щоб полегшити покупцеві вибір товару (послуги) і тим самим прискорити й розширити їх збут. Важливим кроком у підготовці захисту товарного знаку – це встановлення факту його неправомірного використання, що буває двох видів: контрафакція та імітація. Під контрафакцією товарного знаку розуміють копіювання його основних і другорядних елементів, або незначна їх зміна. Імітацією вважається близьке відтворення вже відомого товарного знаку для ідентичної продукції.
Юрисдикційна форма захисту прав поділяється на загальну i спеціальну форми здійснення передбачених законом заходів захисту. Відповідно до загальної форми захист прав на об’єкти власності здійснюються в судовому порядку. Спеціальною формою захисту прав на об’єкти промислової власності є адміністративний порядок захисту цих прав.
Слід рекомендувати, використання і неюрисдикційну форму захисту: створення вдалої системи самостійної охорони на підприємстві.
ПРОБЛЕМА ЖИТТЄТВОРЧОСТІ ОСОБИСТОСТІ
В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ:
СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АСПЕКТ
Шанідзе Н. О.
Національний технічний університет «ХПІ», м. Харків
Сучасна соціально-філософська думка вводить до антропологічного аналізу категорію життєтворчості, як вищого прояву сутнісних сил, життєвого та творчого потенціалу особистості. Вона може розглядатися як духовно-практична діяльність людини, спрямована на свідоме, самостійне й творче проектування та здійснення власного життя. Інформатизація суспільних відносин змінює процес соціалізації особистості, додаючи з одного боку нові форми наслідування соціальних фактів, а з іншого, стандартизує життєві шляхи. Життєтворчість передбачає свідоме й цілеспрямоване ставлення до головних вузлових життєвих проблем, характерних для кожного етапу життєвого шляху особистості, розглядається як спосіб життя людини, що відрізняється характеристикою існування людини як істоти, яка відтворює сама себе. Життєтворчість особистості у всезагальному сенсі може розглядатися, як проектування та здійснення особистістю власного життєвого шляху. Згідно із екзістенціально-онтологічною ідеєю створення для цього потрібна ідея, образ, що передує існуванню, сутність, яка випереджає існування, а також наявність свободи вільного вибору. Розвиненість особистості визначається тим вище, чим більш самостійний вибір вона здійснює. Якщо особистість повністю сприймає готові, запропоновані суспільством життєві шляхи та некритично втілює, здійснює їх, то такий спосіб не вміщує в собі рефлексії та є тільки репродуктивним, пасивним. У протилежність цьому існує інша форма поведінки, яка потребує вищої здатності до рефлексії та відповідає активному типу життєтворчості, це вже не наслідування, а відкриття. Різноманіття інформації ускладнює її усвідомлення, а пізнання носить поверховий, ознайомлювальний характер, що зводить життєтворчість до простого відтворювання інформації, якщо особистість визнає інформацію керуючим елементом системи. Для успішної реалізації життєтворчості у інформаційному суспільстві життєтворчість повинна розглядатися як головна керуюча система, а життєвий шлях та спосіб життя – керована частина системи. Обидві частини системи перебувають також у взаємозв'язку і єдності із природно-соціокультурним та інформаційним середовищем.
До проблеми формування законодавства, що регулює питання створення інформаційного суспільства
Ярошенко А.Ю., Перевалова Л.В.
Національний технічний університет «ХПІ», м. Харків
Після визначення державного суверенітету, поряд з іншими галузями законодавства в Україні створюється національна публічно-правова інституція: законодавство та підзаконні нормативні акти в сфері політики щодо державного регулювання суспільних інформаційних відносин, в тому числі таких, що пов’язані з інформатизацією, комп’ютеризацією і автоматизацією. Протягом останнього двадцятиріччя в світі йде процес формування інформаційного суспільства, а тому все більше розвиваються обчислювальні та інформаційні мережі – унікальний симбіоз комп’ютерів і комунікацій. З кожним днем активніше розвиваються сучасні інформаційні технології і в Україні. Людська цивілізація на межі тисячоліть вступила в еру інформації. Інформація стає вирішальним чинником у багатьох галузях народного господарства. Саме вона є продуктом наукової та дослідницької діяльності, необхідним компонентом у ході наукових досліджень. Зростає потреба у засобах структурування, накопичення, зберігання, пошуку та передачі інформації – задоволення саме цих потреб і є метою створення та розвитку інформаційних мереж. У прагненні до сумісного використання ресурсів обчислювальних та інформаційних центрів (бібліотек, програм, криміналістичних обліків) виникає необхідність її включення до світових інформаційних мереж. У цих умовах стає все важче, а інколи просто неможливо, отримувати необхідну інформацію, якщо не володієш потужними можливостями, що надаються інформаційними мережами світу. Слід зауважити, що інформаційне право розглядається як напрямок наукових досліджень, як нова комплексна галузь права, яка має стати основою правотворення в системі законодавства України. Об’єктивність і закономірність його існування активно обговорюється в дискусіях, теоретичних розробках
Саме з цих причин 4 лютого 1998 р. Верховна Рада України прийняла низку законів стосовно інформатизації всіх сфер суспільної діяльності в Україні. Так, зокрема, в Концепції Національної програми інформатизації у розділі VI цього закону визначаються основні напрями інформатизації. На цей час законодавства навколо розвитку і становлення інформаційного суспільства тільки поширюється, зокрема діє Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки».
Дослідження правових та організаційних аспектів захисту конфіденційної інформації в умовах конкурентної розвідки
Секція 26. Страховий фонд документації: актуальні Проблеми та методи обробки і зберігання інформації
ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ СТВОРЕННЯ ЄДИНОЇ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ СТРАХОВОГО ФОНДУ ДОКУМЕНТАЦІЇ УКРАЇНИ
Баранцев А. Ю.
Науково-дослідний, проектно-конструкторський
та технологічний інститут мікрографії, м. Харків
Автоматизовані системи страхового фонду документації функціонують у розподіленій структурі з центральною базою зберігання інформації та допоміжними базами у територіально відокремлених підрозділах. Бази зберігання інформації не пов'язані між собою постійними каналами зв'язку. У таких умовах експлуатації автоматизованих систем неможливо автоматизувати обмін даними між центральною і допоміжними базами. Це призводить до того, що інформація в окремій базі може бути відсутня чи не актуальна та навіть може суперечити інформації в іншій базі зберігання інформації.
Для підвищення актуальності та несуперечливості інформації пропонується створити єдину інформаційно-телекомунікаційну мережу страхового фонду документації. Теперішній стан розвитку телекомунікаційних мереж в Україні дозволяє забезпечити канали зв’язку для обміну інформацією між територіально відокремленими підрозділами зі швидкістю, прийнятною для користування автоматизованими системами.
У доповіді розглядаються проблеми створення інформаційно-телекомунікаційних мереж взагалі і страхового фонду документації зокрема. Пропонується поступове включення Державного департаменту СФД та підпорядкованих йому установ до єдиного інформаційного простору страхового фонду документації. На першому етапі допоміжні бази з’єднуються з автоматизованими робочими місцями за допомогою SSL - тунелів - захищених каналів зв’язку, які створюються за допомогою криптографічного протоколу SSL (Secure Sockets Layer). Такий спосіб організації каналів зв'язку забезпечує необхідний рівень захисту інформації і при цьому не потребує додаткових витрат на обладнання та програмне забезпечення. Організація захищених каналів зв’язку дозволить зменшити кількість допоміжних баз зберігання інформації. На наступному етапі усі допоміжні бази об’єднуються з центральною базою в єдину базу зберігання інформації. Доступ до єдиної бази здійснюється як за допомогою SSL - тунелів, так і за допомогою необхідної кількості захищених мереж VPN (Virtual Private Network). Формування єдиного інформаційного простору закінчується створенням уніфікованої програмно-апаратної платформи.
КОРПОРАТИВНА ІНФОРМАЦІЙНА СИСТЕМА
СТРАХОВОГО ФОНДУ ДОКУМЕНТАЦІЇ УКРАЇНИ
Борзенко Н. В.
Науково-дослідний, проектно-конструкторський
та технологічний інститут мікрографії, м. Харків
Процеси інформаційної інтеграції, які мають місце в світі, впливають і на принципи інформаційного забезпечення функціонування державної системи страхового фонду документації (далі – СФД) України.
На теперішній час у державній системі СФД функціонує корпоративна інформаційна система (далі – КІС), інформація до якої надходить від Державного департаменту СФД, підприємств, що здійснюють виготовлення документів СФД, та баз зберігання.
Як і будь-яка корпоративна інформаційна система КІС державної системи СФД України має три головні ознаки:
– відповідність потребам організації та узгодженість з її структурою;
– інтегрованість;
– відкритість та масштабованість.
Створення КІС виконувалося за такими етапами: розроблення архітектури КІС, вибір системи керування базою даних КІС, розроблення прикладного програмного забезпечення КІС з подальшим впровадженням у суб’єктах державної системи СФД України.
Аналіз діяльності КІС, яка працює з 2007 року, висвітлив позитивні моменти та визначив напрямки її подальшого розвитку.
До позитивних моментів можна віднести:
– високий ступінь надійності збереження даних за рахунок їх розміщення у різних географічних точках;
– можливість використання розподілених моделей політики безпеки, що підвищує стійкість самої КІС зовнішнім інформаційним атакам;
– використання механізмів реплікацій дозволяє синхронізувати дані, які поповнюються із різних джерел.
До визначених напрямків розвитку можна віднести необхідність створення експертної діагностичної системи, функціями якої є визначення якості як роботи самої КІС взагалі, так і визначення якості інформації, яка акумулюється у КІС за показниками “Важливість інформації”, “Повнота інформації”, “Адекватність інформації”, “Релевантність інформації” та “Толерантність інформації”.
ПРОВЕДЕННЯ АНТИГРИБКОВОЇ ОБРОБКИ
У ПРИМІЩЕННЯХ АРХІВІВ КІНОФОТОМАТЕРІАЛІВ