Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох частинах Ч. IV харків 2010 ббк 73 І 57
| Вид материала | Документы |
- Наукове видання Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4191.32kb.
- Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. II харків, 5512.68kb.
- Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. I харків, 6941.25kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах, 2496.34kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Хviii міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1642.96kb.
- Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління, 5167.76kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
Саєнко Н. О.
Національний технічний університет «ХПІ», м. Харків
В Указі Президента України «Про заходи щодо розвитку національної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні» від 31 липня 2000 року зазначається, що з метою розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу громадян до цієї мережі, ефективного використання її можливостей для розвитку вітчизняної науки, освіти, культури, підприємницької діяльності, зміцнення міжнародних зв’язків, належного інформаційного забезпечення здійснення органами державної влади та органами місцевого самоврядування своїх повноважень, повнішого задоволення потреб міжнародного співтовариства в об’єктивній, комплексній інформації щодо різних сфер суспільного життя в Україні, а також вирішення інших завдань, визначених в Посланні Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у XXI сторіччя. В стратегії економічного та соціального розвитку на 2000–2004 роки», необхідно встановлено, що розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет, забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним з пріоритетних напрямів державної політики в сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію, побудови відкритого демократичного суспільства, розвитку підприємництва.
У зв’язку з цим основними завданнями щодо розвитку національної складової мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні треба визначити: створення у найкоротші строки належних економічних, правових, технічних та інших умов для забезпечення широкого доступу громадян, навчальних закладів, наукових та інших установ і організацій усіх форм власності, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суб’єктів підприємницької діяльності до мережі Інтернет.
Вказане має вплив і на отримання освіти, зокрема більш вільний доступ до Інтернет-ресурс в університеті був би кроком по реалізації принципів навчання за Болонською системою та цілком відповідав засадам формування і інформаційного суспільства.
Міжнародна правова охорона комп’ютерних програм
Свириденко О.О., Лисенко І.В.
Національний технічний університет «ХПІ», м. Харків
Правова охорона комп’ютерних програм є актуальною проблемою юридичної науки при формуванні інформаційного суспільства. У зв'язку зі специфікою сучасних інформаційних технологій комп’ютерні програми є дуже вразливими щодо неправомірного використання та крадіжок. На сьогодні проблема піратства набула міжнародного характеру.
Питання охорони комп'ютерних програм від несанкціонованого використання іншими особами було предметом розгляду Другого комітету урядових експертів з проблем авторського права, що виникають внаслідок використання комп'ютера для доступу до творів або їх створення, який було організовано в Парижі у червні 1982 року. В звіті комітету було виділено три типи правової охорони комп'ютерних програм:
1. Охорона комп'ютерних програм за допомогою авторського права – найбільш поширена форма захисту комп'ютерних програм. Перевага використання механізмів авторського права обумовлюється тим, що не вимагає виконання значних формальностей і часу на експертизу.
2. Охорона комп'ютерних програм за допомогою патентного законодавства – запроваджена лише в декількох країнах, має багато недоліків. Захист комп'ютерних програм за допомогою авторського права допомагає розвитку галузі, а можливість захисту способів обробки даних значно гальмує такий розвиток.
3. Захист комп'ютерних програм за допомогою положень, направлених проти порушення промислових таємниць – фактично ідеальний на національному рівні, проте з застосуванням такої форми охорони виникає багато складностей на міжнародному рівні.
Зараз міжнародна правова охорона комп’ютерних програм здійснюється нормами авторського права. Це закріплено в Бернській конвенції про охорону літературних і художніх творів, у Договорі ВОІВ від 20 грудня 1996 р., у Директиві ЄС про правову охорону комп'ютерних програм від 14 травня 1991 р., в Угоді СОТ про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності.
Таким чином, використання норм авторського права дає виняткову змогу особі, що його має, контролювати копіювання та розпродаж своїх комп’ютерних програм і тим самим гарантувати собі відповідні фінансові надходження. Така охорона є досить простою, доступною і охоплює всі конкретні комп’ютерні програми, а отже є найбільш ефективною.
ПРАВА ПЕРЕКЛАДАЧА В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
Селіхов А.С., Перевалова Л.В.
Національний технічний університет «ХПІ», м. Харків
Правова регуляція положень щодо авторського права на переклад здійснюється ст. 20 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон)
Окрім загальних об'єктів авторського права, Закон охороняє звані похідні твори, тобто твори, які з'явилися на основі наявних оригінальних творів, зокрема їх переклад. Похідні твори володіють певною самостійністю, тому закон відносить їх до об'єктів авторського права, зберігаючи за ними ті ж критерії охорони, що і для оригінальних творів.
Щоб підпадати під охорону, переклад повинен містити елемент творчості.
Закон також відзначає, що перекладачі і (або) автори інших похідних творів користуються авторським правом на створений ними твір за умови дотримання ними прав автора, твір якого піддається перекладу, адаптації, аранжировці або іншій переробці. Перекладач повинен переконатися, що він отримав право на переклад від особи, яка дійсно володіє майновими правами. Інакше він може: не одержати належної винагороди, та ще і бути втягнутим в судовий розгляд з власником авторських прав на оригінальний текст.
У системі авторських прав Законом виділяються особисті немайнові і майнові права автора.
Перекладач, який з урахуванням вимог статті 20 Закону здійснив переклад, стає автором похідного твору (перекладу), і одержує повний комплекс особистих немайнових і майнових авторських прав відносно його.
Інша ситуація складається у випадку, якщо переклад був здійснений перекладачем як найнятим робітником. У такому разі переклад підпадає під категорію «службовий твір». Регламентація авторського права на службові твори здійснюється ст. 16 Закону.
Законодавством визначається, що авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору, а виняткове майнове право на службовий твір належить працедавцю, якщо інше не передбачене трудовим договором (контрактом) і (або) цивільно-правовим договором між автором і працедавцем.
ТРАНСФОРМАЦІЯ КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ЗАСАД
ДУХОВНОГО ЖИТТЯ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА
Смоляга М.В.
Національний технічний університет «ХПІ», м. Харків
Серед тих дуальних опозицій, через які функціонує культура, однією з головних є опозиція єдине – множинне.
Типовим для традиційного світогляду є елементаристське розв’язання зазначеної дилеми: розчленування на елементи неподільної в остаточному підсумку цілісності буття. В результаті конструюється духовна ситуація заснована на «чорно-білому» баченні дійсності. Універсум та цілісна людина в їх неподільній єдності виявляються розчленованими на однобічні абстракції людини («суб’єкт», «свідомість» і т.п.) та світу («об’єкт», «матерія» і т.п.).
В області гносеології дихотомічне світосприйняття знаходить своє виявлення, зокрема, у так званому «науковому шовінізмі», що веде до руйнування цілісності процесу пізнання, втрати багатомірності людського розуму, затиснутого в догматичні стандарти науковості. Єдина культура розчленовується на власне культуру та «мовби» культуру. Єдність культури втрачається за жорсткою ієрархією когнітивних систем, через що програють і суспільство, і культура, і сама наука.
Ще більш очевидна згубність елементаризма у тому випадку, коли він виявляється парадигмою для людської діяльності. Дихотомічне світосприйняття обертається конфронтаційністю в політичній діяльності; абсолютизація гносеологічної та практичної значущості науки – експансією технократичної дії; перебільшення ролі практики – «прагматичним винищенням дійсності» (С. Рубінштейн), спробами здійснення раціоналістичних утопій тотальної конструйованості та управляємості; ігнорування метафізичної природи людини і позбавлення природного буття його онтологічного значення – цинізмом штучного творення сенсу життя.
Отже, в сучасних умовах як елементаристське розуміння цілісності, так і засноване на ньому світовідношення виявляють себе в якості небезпечного стереотипу мислення та діяльності. Стає все більш очевидним, що радикальний поворот до принципово нового типу еволюції людства пролягає через глобальне подолання елементаризму на рівні глибинних менталітетів сучасної цивілізації та дії на основі оновленої свідомості.
Щодо питання правового статусу ембріона в
контексті сурогатного материнства
Соляннік Н.В.
Луганського державного університету внутрішніх справ
імені Е.О. Дідоренка
У сучасному сьогоденні прагнути продовжити рід може кожен, але не кожен у змозі це зробити. Тім паче в останні десятиріччя демографічна кризу охопила більшість країн світу. Лікування безпліддя в Україні почали з 1987 долі, за допомогою нових репродуктивних технологій. Данії вигляд медичної допомоги передбачений законом, але ряд питань на законодавчому та інших рівнях залишаються не вирішеними.
У національному законодавстві ряд нормативно-правових актів, котрі Закон Україні «Про охорону здоров’я», наказ МОЗ «Про затвердження розумів та порядку застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення», розроблені проекті Законів Україні «Про охорону репродуктивного здоров`я» та «Про репродуктивні прав та гарантії їх здійснення». Але в жодному з вищенаведених нормативно-правових актів відсутнє правове закріплення поняття „ембріон”. Звертаючи увагу на Основній закон нашої держави, стають помітними статті, які закріплюють право на життя. Так, відповідно до ст. 27, кожна людина має невід’ємне право на життя. Право на життя належить до фундаментальних прав людини. Воно закріплене в усіх найважливіших міжнародних договорах і ця стаття цілком відповідає їм. Суб’єктом права на життя є людина. Згідно із законодавством Україні людина з`являється у момент народження та зникає після смерті. Це означає, що українське законодавство не розглядає ненароджену істоту як людину, хоча і може визнавати у випадках, встановлених законом інтереси зачатої, але ще не народженої дитини (ч. 2 ст. 25 ЦК Україні). У зв’язку з цим виникає декілька питань, головешці з яких щодо правового статусу ембріона. Віднесті його до органів людини не можна, оскільки уособлює нове життя.
Це, на перший погляд, суто філософська проблема може набувати і значного практичного резонансу у разі, умовно кажучи, конкуренції цінностей: воно дає відповідну орієнтацію державі, тим чи іншим осередкам суспільства, громадянам, при розв'язанні ціннісних колізій: не існує такої цінності, заради якої можна було б пожертвувати качаном життя. Однак, це питання повинно бути вирішеним в аспекті розвитку інформаційного суспільства, що надає право кожній особи мати інформацію. Інформаційне суспільство потребує відкриття дискусії навколо багатьох питань, зокрема права на охорону здоров’я..
ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ ОБЛІКУ
ТА ЇХ АКТУАЛЬНІСТЬ
Терземан М.М., Мелень О.В.
Національний технічний університет «ХПІ», м. Харків
В сучасний час підприємства потребують автоматизованої інформаційної системи обліку на базі сучасних засобів обчислювальної техніки, яка дає змогу забезпечити: повне та своєчасне задоволення інформаційних потреб користувачів, виконання контрольних і аудиторських завдань із метою одержання потрібної інформації про наявність відхилення.
ERP-система (англ. Enterprise Resource Planning System - Система планування ресурсів підприємства) - призначена для автоматизації обліку та управління. ERP-системи охоплюють всі ключові процеси діяльності компанії.
Використовуваний в ERP-системах програмний інструментарій дозволяє проводити виробниче планування, моделювати потік замовлень і оцінювати можливість їх реалізації в службах і підрозділах підприємства, пов'язуючи його із збутом.
Приведемо 12 найпопулярніших ERP-систем: MBS Axapta (рейтинг 7,06%); 1С: Предприятие (рейтинг 6,53%); IFS Applications (рейтинг 5,50%); Oracle E-Business Suite (рейтинг 5,07%); SSA ERP (Baan) (рейтинг 4,98%); mySAP Business Suite (рейтинг 4,94%); MBS Navision (рейтинг 4,92%); Terrasoft CRM (рейтинг 4,50%); MFG/PRO (рейтинг 4,23%); proLOG (рейтинг 4,14%); mySAP All-in-One (рейтинг 4,08%); Галактика (рейтинг 3,90%).
На перших місцях розташовуються рішення, в основному, для підприємств малого і середнього бізнесу, а це зовсім не означає, що вони працюють якісніше за програми, розміщені в останніх рядках табл. 1 і призначених для великих виробничих комплексів.
Для комплексної автоматизації великих і середніх підприємств використовується ERP-система Microsoft Business Solutions Axapta (MBS Axapta). Найважливішою особливістю системи є наявність унікальної технології для створення додатків, яка дозволяє швидко і ефективно будувати рішення, повністю адаптовані до вимог конкретного підприємства.
Компанія "1С" позиціонує свою розробку як ERP систему для управління компаніями середнього і малого бізнесу. Гнучкість платформи "1С: Підприємство 8.0" дозволяє шукати рішення задач планування, складання бюджету і фінансового аналізу і т.д.
ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ ДОМЕННИХ ІМЕН
В ІНОФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ УКРАЇНИ
Тімченко В.В.
Національний технічний університет «ХПІ», м. Харків
Останнім часом Інтернет для більшості українських користувачів перетворився в робочий інструмент. Сьогодні важко уявити будь-яку організацію, яка не мала б своєї візитної картки у вигляді сайту у Всесвітній мережі. Деякі з подібних сайтів насправді виглядають як звичайні візитні картки з короткими відомостями про фірму, її розташування та види діяльності. Сьогодні, активно розвивається український сегмент мережі, що пов'язано з комерціалізацією Інтернету. Будь-який комп'ютер, підключений до Інтернету, має унікальну адресу (так звану IP-адресу), а саме: послідовність чисел. З метою полегшення запам'ятовування таких адрес людиною, була розроблена доменна система імен (Domain Name System - DNS), що дозволяє погодити з IP-адресою символьне ім'я. Перетворення чисел на символи здійснюється автоматично і тому непомітне для користувача. Символьне ім'я містить у собі доменне ім'я та ім'я хоста і складається з декількох площин, розділених крапками. Крайнє праве поле є ім'ям домена верхнього рівня, далі, справа наліво, слідують імена доменів (піддомени) більш низького рівня. Крайнє ліве поле, як правило, є ім'ям хоста.
Останнім часом через насиченість домену .com активно розвивається домен, .biz - для різних бізнес-структур. Крім перерахованих вище, нещодавно були утворені ще й такі родові домени верхнього рівня: .aero, .coop, .info, .museum, .name, .pro.
Оскільки Інтернет виник у США, спочатку не було необхідності вказувати в доменному імені національність його власника. Подальший розвиток Інтернету призвів до появи національних доменів верхнього рівня, які ввела IANA (Internet Assigned Numbers Authority). Наприклад: для України - .ua, для Росії - .ru. Також існує національний домен держави Тувалу - .tv, цілком викуплений комерційною організацією.
Інтернет є наднаціональною комерційною мережею, тому його діяльність не контролюється державою. Однак, як свідчать практичні ситуації, держава повинна здійсняти регулювання цього питання, зокрема прийняти окремий нормативний акт по врегулюванню діяльності навколо Інтернету.
ПРОТИСТАВЛЯННЯ «ЕКЗИСТЕНЦІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ» ПОВСЯКДЕННОМУ СПІЛКУВАННЮ
В ТЕОРІЇ К. ЯСПЕРСА.
Ткачова О.В.
Національний технічний університет «ХПІ», м. Харків
Історія людства дає безперечні докази визначального впливу суспільних, загалом міжлюдських стосунків на характер розвитку особистості, напрям її самореалізації, формування її духовного світу. Не випадково у ХХ-ХХІ ст., коли зазначена роль спілкування виявилася належним чином усвідомленою на рівні власне філософських узагальнень, у філософії відбувається справжній комунікативний поворот – поворот від позиції єдиного самодостатнього (або «монологічного») суб’єкта до прийняття принципів діалогу, інтерсуб’єктивності як керівних засад осмислення людського буття і діяльності.
Теорія К. Ясперса про справжню комунікацію була повинна протистояти, з одного боку, диктату тоталітарної ідеології, а з іншого – бездуховній і формальній комунікації в суспільстві. Справжня комунікація не усереднює людей, не урівнює їх, не позбавляє їх особистих властивостей, а, навпаки, сприяє їх індивідуалізації та духовному розвитку. Сутність такої комунікації в тому, що вона потребує від кожної людини глибокого розуміння джерел людського буття та збереження себе як особистості. Спілкування, за Ясперсом, є універсальна умова людського буття. Під спілкуванням, чи «екзистенційною комунікацією», він розуміє відносини, які виникають між двома індивідами, які зв’язуються один з одним, але повинні зберігати свої відмінності, які йдуть назустріч один одному із усамітненості, але знають про цю усамітненість лише постільки, оскільки вони вступають у спілкування. Людина, вважає філософ, не може бути собою, якщо не вступає у спілкування та не може вступати у спілкування, якщо не буде усамітненою. В якості умови екзистенційної комунікації виступала у Ясперса загальна доля двох або декілька людей, пов’язаних у корінні буття, умовою ж загальнолюдської комунікації філософ вважає загальну долю всього людства – «осьовий час» як коріння загальноісторичного буття. Тому проблема взаєморозуміння, відкритості, діалогу різних культур, народів та релігій постає у Ясперса як життєва необхідність. Така постанова проблеми людського спілкування та взаєморозуміння є дуже актуальною сьогодні, оскільки у сучасну епоху не може залишатися локальною чи замкнутою жодна з колишніх самостійних культур.
Особливості укладання трудового договору з неповнолітніми особами, в аспекті розвитку інформаційного суспільства.
Токаренко Ю. В., Муренко О.Л.
Національний технічний університет «ХПІ», м. Харків
Інформаційне суспільство – це соціологічна концепція, що визначає головним фактором розвитку суспільства виробництва та використання науково-технічної та іншої інформації. В цьому аспекті постають на новий рівень трудові правовідносини, зокрема з неповнолітніми особами, які є активними учасниками і споживачами інформаційних технологій. Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну платню і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Можливість фізичних осіб брати участь у професійній трудовій діяльності визначається їхньою правосуб'єктністю, тобто здатністю мати й набувати певні права та нести юридичні зобов'язання. Визначальним для виникнення правосуб'єктності фізичних осіб є вік. За загальним правилом, учасником трудових правовідносин може бути особа, яка досягла 16-річного віку. Як виняток, за певних умов дозволяється працювати особам із 15-річного та учням із 14-річного віку. Укладаючи трудовий договір, сторони визначають свої права та обов'язки, тобто зміст трудового договору. Неповнолітні особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в деяких питаннях користуються пільгами, встановленими законодавством України.
Слід зазначити, що практичне застосування трудового договору з неповнолітніми особами має немало питань, зокрема складність оформлення трудових відносин, що значно скорочує попит на працю неповнолітніх осіб на ринку праці в інформаційному суспільстві.
При розвитку інформаційного суспільства не треба уникати розкривання проблемних питань, зокрема праці неповнолітніх осіб.
РЕАЛІЗАЦІЯ ПРАВА ГРОМАДЯН НА ІНФОРМАЦІЮ В АДМІНІСТРАТИВНОМУ СУДОЧИНСТВІ
Трещова О.Р.
Національна юридична академія ім.Я.Мудрого, м. Харків
Конституція України гарантує кожній людині право на інформацію, яке включає право вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади всіх рівнів, крім інформації, яка є державною таємницею, або іншою захищеною законом таємницею, а також інформацією, що стосується особистого життя людини. Стаття 32 Конституції гарантує кожному судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї родини та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
В реалізації даного конституційного права значну роль відіграє адміністративне судочинство, сутність якого виражається через його принципи, основні ідеї, відповідно до яких і здійснюється адміністративно-процесуальна діяльність. Серед принципів адміністративного судочинства слід зупинитися на принципі гласності судового процесу та принципі використання державної або рідної мови.
Реалізація принципу гласності обумовлюється необхідністю широкої ознайомленості громадян із діяльністю державних органів, їх посадових осіб по здійсненню адміністративно-процесуальних функції. Право громадян на інформацію про діяльність державних органів знайшло своє закріплення в Законі України «Про інформацію», який не тільки визначає його сутність, але і зобов’язує відповідні органи повідомляти громадян про прийняті рішення. Здійснення судового процесу на державній мові та забезпечення права кожному користуватися рідною мовою, як принцип адміністративного судочинства, відображає повагу національної гідності усіх громадян України. Це дозволяє забезпечити громадянина – учасника процесу усією необхідною інформацією і можливість довести до суду, який розглядає конкретну адміністративну справу власну інформацію.
Практика багатьох держав свідчить, що адміністративне судочинство прямо впливає на ефективність судового захисту прав і свобод громадян від незаконних рішень і дій органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб, державних і муніципальних службовців. Серйозний потенціал адміністративного судочинства міститься і в вирішенні антикорупційних завдань.