Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох частинах Ч. IV харків 2010 ббк 73 І 57
| Вид материала | Документы |
- Наукове видання Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4191.32kb.
- Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. II харків, 5512.68kb.
- Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. I харків, 6941.25kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах, 2496.34kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Хviii міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1642.96kb.
- Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління, 5167.76kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
АНАЛІЗ ПОТЕНЦІАЛУ РОЗВИТКУ ТА ВИКОРИСТАННЯ НЕТРАДИЦІЙНИХ ТА ВІДНОВЛЮВАНИХ ДЖЕРЕЛ ЕНЕРГІЇ
Могилко О.В.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м. Харків
На сьогоднішній день освоєння нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії (НВДЕ) слід розглядати як важливий фактор підвищення рівня енергетичної ефективності, енергетичної безпеки та зниження антропогенного впливу енергетики на довкілля.
Проаналізувавши перспективні напрями розвитку НВДЕ в Україні, можна зазначити, що ними є: біоенергетика, видобуток та утилізація шахтного метану, використання вторинних енергетичних ресурсів (ВЕР), вітрової і сонячної енергії, теплової енергії довкілля, освоєння економічно доцільного гідропотенціалу малих річок України. На базі відновлювальних джерел вагомий розвиток отримують технології одержання як теплової, так і електричної енергії.
Технічно досяжний річний енергетичний потенціал НВДЕ України в перерахунку на умовне паливо становить біля 79 млн. т у.п. Економічно досяжний потенціал цих джерел за базовим сценарієм складає 57,7 млн. т у.п., в тому числі відновлювальних природних джерел енергії - 35,5 млн. т у.п., позабалансових (нетрадиційних) – 22,2 млн. т у.п. На даний час цей потенціал використовується недостатньо. Частка НВДЕ в енергетичному балансі країни становить 7,2% (6,4% − позабалансові джерела енергії; 0,8% − відновлювальні джерела енергії).
Слід зазначити, що НВДЕ є економічно ефективними, але в країні відсутній достатній для промислового застосування досвід масштабної промислової експлуатації (геотермальна енергетика, використання тепла довкілля, газифікація відходів деревини, рослинних залишків, твердих побутових відходів тощо).
Таким чином, для розвитку НВДЕ в Україні необхідне надання пільгових інвестицій, законодавче створення сприятливих умов інвестування та відповідної державної підтримки розробки та запровадження конкурентноспроможних технологій, впровадження їх у виробництво і на їх основі подальшого розширення масштабів використання нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії, забезпечення вільного доступу до електромереж виробникам енергії з НВДЕ. Підтримки, перш за все в наданні пільгових інвестицій, потребує розвиток таких НВДЕ, як вітроенергетика, сонячна електроенергетика, переробка відходів тваринництва та птахівництва, каналізаційних стоків з отриманням енергетичного ефекту, мала гідроенергетика, виробництво біопалива тощо.
ЕКОНОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ ДО СИСТЕМИ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА
Носирєв О. О.
Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, м. Харків
Міжнародний досвід інтеграції економіки до системи світового господарства показує, що практично завжди в державах у випереджальному режимі запроваджуються економічні реформи, а потім відбуваються зміни в політичній надбудові. Успішний розвиток зовнішньоекономічних зв'язків має грунтуватися передусім на змінах у структурі національної економіки України. Можна запропонувати принаймні три можливих напрями ефективної адаптації промислового комплексу України до системи світового господарства:
1) доцільно визначитися, які галузі й виробництва становитимуть профіль міжнародної спеціалізації України; стимулювання цих галузей і виробництв методами ринкової економіки одночасно окреслить пріоритетні зміни в народному господарстві України;
2) визначення специфічних сфер співробітництва з країнами інших континентів, які становитимуть взаємний інтерес;
3) підключення до загальносвітового співробітництва на галузевій основі, особливо у науково-технічній, енергетичній, екологічній сферах.
Місце України у системі світових економічних відносин залежить від рівня розвитку та положення її промислового комплексу, спроможності виробляти конкурентоспроможну продукцію на світовому рівні; для цього Україна має значний потенціал – розвинутий науково-технічний комплекс, промислову та транспортну інфраструктуру. На це значним тягарем лягає втрата трудових ресурсів (через еміграцію висококваліфікованих кадрів до розвинутих країн), змушене простоювання виробничих потужностей (через втрату внутрішніх та зовнішніх ринків збуту), обмеженість фінансових ресурсів та відсутність системи надання довготермінових кредитів – тому для повноправної участі України у системі світового господарства необхідно звернути увагу на подолання цих проблем.
Євроінтеграція, як мета досягнення макроекономічних показників на рівні країн ЄС, є позитивним фактором розвитку української промисловості тому що це буде сприяти надходженню іноземних фінансових ресурсів та активному обміну технологіями, впровадженню інноваційних технологій, по-третє, переміщенню частини тіньової економіки до офіційної, поверненню робочих-емігрантів, налагодженню довготривалих коопераційних зв`язків між підприємствами.
ФОРМУВАННЯ Й РОЗВИТОК КОРПОРАТИВНОЇ КУЛЬТУРИ ПЕРСОНАЛУ ОРГАНІЗАЦІЇ
Ольховська О. В.
Харківський торгово-економічний інститут
Київського Національного торгово-економічного університету,
м. Харків
Сьогодні динамічно розвинена економіка приводить до того, що фірми й організації змушені постійно еволюціонувати, щоб не залишитися за бортом прогресу й бізнесу. Зміни, що відбуваються в суспільстві настільки глобальні, що цього разу вже не обійтися простою реорганізацією праці. Тому, сучасна організація повинна мати здатність ефективно розвивати потенціал, який зможе забезпечити не тільки своєчасну й адекватну реакцію на впливи зовнішнього середовища, але й привести до зросту економічної ефективності бізнесу. Це багато в чому забезпечується завдяки корпоративній культурі, яка, формуючи позитивну репутацію організації, принципи ділової етики, створює тим самим особливий нематеріальний актив фірми, що безпосередньо визначає успіх її функціонування й виживання в конкурентній боротьбі.
Корпоративна культура сьогодні виступає деякою мірою в якості важеля управлінського впливу, одним з методів схованого управління трудовим колективом, здатним ненав'язливо прищепити персоналу певні цінності, традиції, нормативні стандарти поведінки, що ведуть до організаційної єдності.
Формування корпоративної культури – тривалий і складний процес, який складається з наступних чотирьох етапів:
1) визначення місії організації, базових цінностей;
2) формулювання стандартів поведінки членів організації;
3) формування традицій організації;
4) розробка символіки.
Подальший розвиток корпоративної культури може дати компанії ряд таких переваг: поліпшення психологічного клімату в компанії, підвищення якості й продуктивності праці, залучення й утримання кращих співробітників, поліпшення ділових взаємин з клієнтами.
Таким чином, необхідність в управлінні формуванням і розвитком корпоративної культури дозволяє сформувати нове ділове співтовариство, діяльність якого буде відповідати сьогоднішнім вимогам соціуму й бути джерелом механізму здобуття максимального прибутку.
Проблеми виходу українських ПІДПРИЄМСТВ на зовнішні ринки
Онищенко С.Г.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м. Харків
Вихід на міжнародні ринки і розширення торгових відносин з зарубіжними країнами диктується різними потребами підприємства та причинами їхнього виникнення. Загалом вони такі:
- Розвиток внутрішнього ринку
- Подолання залежності від внутрішнього ринку і "розсіювання" ризику шляхом завоювання іноземних ринків.
- Вирішення проблеми залежності фірми від сезонних коливань попиту на внутрішньому ринку.
- Використання державних програм сприяння, що прийняті в своїй країні або в країні перебування.
- Отримання доступу до ноу-хау.
- Наявність потреби в тому, щоб оминути тарифи і адміністративні перешкоди імпорту з допомогою форм прямого виходу на зарубіжний ринок.
- Забезпечення довгострокового успішного збуту і відповідно економічного зростання.
- Зниження загального ризику шляхом віднесення його на більший обсяг продукції в штуках, частина з яких виробляється на своїх зарубіжних фірмах.
Міжнародний ринок є надзвичайно складним утворенням. Він характеризується значною місткістю, що створює значні перспективи для підприємств, але одночасно висуває і додаткові вимоги. Підприємство має забезпечити відповідність якості товару, упаковки, дизайну, реклами міжнародним стандартам, а виробничого комплексу— сучасному науково-технічному рівню. Персонал повинен вміти налагоджувати тісні зв´язки із закордонними представниками та організовувати на високому професійному рівні міжнародні торги, виставки, ярмарки, конференції тощо. Експортно-імпортна політика підприємства потребує специфічного підходу до підтримання конкурентоспроможності як з кількісних, так і з якісних параметрів, більш старанного дотримання принципів і методів маркетингу.
ОСОБЕННОСТИ АНАЛИЗА ВЛИЯНИЯ КАПИТАЛООБРАЗУЮЩИХ ИНВЕСТИЦИЙ НА РАЗВИТИЕ ПРОМЫШЛЕННОГО ПРЕДПРИЯТИЯ
Панков С. А.
Ставропольский государственный университет, г. Ставрополь
Реальные (капиталобразующие) инвестиции в развитие промышленного предприятия играют ключевую роль на большинстве этапов его жизненного цикла. В процессе выполнения анализа следует выделять инвестиционный цикл и хозяйственно-производственный. Как показывает практика анализа развития действующих предприятий, фазы и продолжительность этих двух циклов обычно не совпадают между собой. Это связано как с особенностями инвестиционного цикла, так и, с различием инвестиционной и хозяйственной стратегии предприятия. Например, для крупных предприятий начало инвестиционного цикла связано с прединвестиционной фазой, на которой выполняются предварительные изыскания, разрабатывается проект. На этом этапе инвестор несёт долговременные расходы, а предприятия ещё нет. На второй, инвестиционной фазе выполняется капитальное строительство, инвестор вносит, основную, по своей величине сумму капитальных вложений, но хозяйственный цикл на предприятии начинается только после завершения этой фазы цикла. Третья фаза инвестиционного цикла совпадает с основной частью периода стабильной работы предприятия, который обычно делится на три фазы: наращивания объёмов производства (роста), стабилизации производственных показателей (стабильности), снижения производственных параметров (спада). Как показывает практика анализа жизненного цикла крупных предприятий, периодов длительного волнообразного изменения уровней производственных показателей может быть несколько. Основной целью осуществления инвестиционной деятельности на этом этапе инвестиционного цикла является обеспечение долговременного функционирования деятельности предприятия. В периоды снижения уровней результативных показателей возникает потребность в реконструкции или модернизации предприятия. На этом этапе инвестиционный проект должен окупить себя и принести доход, поэтому инвестор минимизирует свои затраты. На последней фазе инвестиционного цикла происходит ликвидация предприятия, и оно уже не действует. Поэтому при расчёте и анализе показателей эффективности инвестиций необходимо учитывать фазы жизненного цикла. Эффективность инвестиций, как и их влияние на развитие предприятия будут различными по периодам его деятельности.
ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ МОТИВАЦІЇ УПРАВЛІНСЬКОГО ПЕРСОНАЛУ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Пархоменко К. О., Соколова Л. В.
Харківський торгово-економічний інститут
Київського Національного торгово-економічного університету,
м. Харків
Економічна та соціальна політика, яка проводиться в Україні, спрямована на формування соціально орієнтованої ринкової економіки, однією з найважливіших проблем якої є максимальне використання трудового потенціалу працівників.
Значні резерви у вирішенні цієї проблеми полягають у збільшенні продуктивності праці всіх категорій персоналу підприємства.
Персонал підприємства може активно сприяти підвищенню ефективності функціонування організації. Тільки зацікавлена у своїй роботі людина, яка задоволена нею, може по-справжньому ефективно працювати та приносити користь як підприємству, так і суспільству.
Як відомо, управлінський персонал відіграє особливу роль у діяльності організації. Безпосередньо не створюючи матеріальних благ чи послуг, менеджер впливає на всі сторони виробництва – організаційну, технічну, економічну, соціальну, приймаючи ті чи інші управлінські рішення, від ступеня прогресивності яких залежить ефективність роботи підприємства. Проблема підвищення результативності праці управлінського персоналу припускає у числі різноманітних варіантів її вирішення і комплексний підхід до вдосконалення механізму трудової мотивації, оскільки трудова мотивація – найважливіший фактор результативної роботи, і в цьому разі вона складає основу трудового потенціалу менеджера.
Від дієвості механізму мотивації праці залежить соціальна та творча активність менеджерів на кожному ієрархічному рівні, який в підсумку вплине на кінцеві результати всієї господарської діяльності підприємства, бо тільки дійсно зацікавлена людина працює з повною віддачею. Тому, одним з найважливіших завдань сучасної системи мотивації праці управлінського персоналу є створення та зміцнення зацікавленості персоналу у своїй праці, активно сприяти росту вдоволеності різноманітними аспектами трудового життя.
Таким чином, розробивши систему мотивації управлінського персоналу, орієнтуючись на комплексне використання підсистем потенціалів менеджерів, з’являється можливість, при практичній її реалізації, вивільнити незачеплені трудові резерви персоналу, адже добре вмотивований персонал працює з подвійною віддачею.
ВПЛИВ ЯКІСНОЇ ІНФОРМАЦІЇ НА СТАН ПЛАНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА
Петренко М.В.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м. Харків
Планування є найважливішою функцією управління підприємством. За умов переходу України до ринкових відносин у сфері планування відбулися радикальні зміни. Держава відмовилась від прямого адміністративного втручання в управління процесами планування; водночас, права підприємств у вирішенні цих питань значно розширились. На практиці зазначені зміни призвели до розвитку кризових явищ через порушення взаємодії принципів та інструментів планування, унаслідок чого відбулося погіршення якості системи планування.
Україну визнано міжнародним співтовариством як країну з ринковою економікою, тому теоретичні і практичні досягнення обов’язково мають бути прийняті до уваги і використані для вирішення основних завдань у сфері планування в Україні. По-перше, необхідно адаптувати ринкові методи оцінки ефективності планування для українських підприємств. По-друге, нормативна база з планування потребує подальшого розвитку й оновлення. По-третє, необхідно забезпечити якість і обґрунтованість інформації та підготовку кваліфікованих фахівців у сфері планування. Крім того, підвищити роль використання методів інтелектуального аналізу даних у різноманітних задачах планування.
Існуюча невизначеність в системі планування припускає використання не лише кількісних показників, а враховує і якісні фактори. Інформація, яка досліджується в системі планування для оцінювання і аналізу, повинна відповідати наступним вимогам: збалансованість, релевантність, повнота, регулярність надходження, корисність, вірогідність, доступність, зрозумілість для працівників, наявність загального визначення, кількісне вираження показників, зв’язок показників зі стратегією підприємства.
Запровадження у практику гібридних моделей з використанням як традиційних кількісних методів, так і методів, здатних опрацьовувати неточну, неповну і виражену якісними категоріями інформацію відкриває можливості для вдосконалення механізмів планування й оновлення відповідних баз знань на підприємствах; коректного використання статистичної та експертної інформації.
Оцінка ефективності інвестицій в умовах сучасного українського підприємства
Піткевич К.О., Курятник Н.О.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м.Харків
В сучасних умовах ринкового середовища, особливо в умовах кризи, перед кожним підприємством постає проблема залучення додаткових коштів у виробничий процес. Однак при цьому необхідне достатнє обґрунтування доцільності інвестування для інвесторів, що планують провадити фінансування того чи іншого інвестиційного проекту.
Більшість методів оцінки інвестицій ґрунтується на прогнозних даних, що в умовах динамічного та нерівномірно розвиваючогося зовнішнього середовища є достатньо проблематичним, тому ускладнюється точний розрахунок показників ефективності. Зменшення похибки кінцевої результуючої можливе за рахунок застосування високотехнологічних програмних засобів, однак менеджмент українських підприємств нечасто вдається до подібних процедур через їх високу вартість та довготривалий процес побудови багатофакторної моделі можливого розвитку ситуації на ринку.
Також проблемою є комплексність оцінки ефектів від реалізації проекту. Не слід забувати, що окрім економічного ефекту можливе досягнення додаткового соціального ефекту чи позитивного впливу на навколишнє середовище, однак на сучасному етапі розвитку економічної думки не розроблено універсальних комплексних моделей розрахунку всіх видів ефектів, що можуть бути отримані при реалізації інвестиційного проекту. Причому складність для українських підприємств полягає не лише у розрахунку, але й у доведенні обґрунтованості врахування окремих ефектів в комплексній моделі.
Відкритим залишається питання оцінки ризиків інвестиційного проекту чи взагалі інвестування, що є особливо актуальним в умовах кризових ситуацій. Розрахунок ризиків також будується здебільшого на ймовірністному аналізі, який в умовах неструктурованих ситуацій є достатньо приблизним. Точність розрахунку результуючого показника ефективності інвестицій також знижується через закладення більшої величини ризиків через неможливість їх точного прорахунку.
Пропонується більш детально дослідити процес оцінки ефективності інвестиційного проекту на українських підприємствах, виокремити особливості подібної процедури саме для вітчизняних підприємств та розробити методичні рекомендації щодо підвищення точності оцінки ефективності інвестицій в кожній окремій галузі.
ЕНЕРГЕТИЧНА ЕФЕКТИВНIСТЬ БIОЕНЕРГЕТИКИ
Подхалюзін А.Ю.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м. Харків
Енергетична ефективнiсть бiоенергетики достатньо висока для того, щоб видiлити її в окремий напрям енергетичного господарства.
В Українi iснує достатнiй енергетичний потенцiал практично всiх видiв бiомаси i необхiдна науково-технiчна та промислова база для розвитку даної галузi енергетики.
Потенцiал бiогазу, доступного для виробництва енергiї на великих полiгонах твердих побутових вiдходiв, складає близько 400 млн. м3/рiк, що вiдповiдає 0,3 млн. т у.п./рiк.
Впровадження технологiй промислового та побутового прямого спалювання бiомаси, виробництва бiогазу та генераторного газу з бiомаси дозволить замiнити бiля 6,5 млн. т.у.п. традицiйних видiв палива, отримати бiля 5 млрд м3 бiогазу ( 4,3 млн. т.у.п.) та близько 4,8 млрд.м3 генераторного газу (0,82 млн.т органiчного палива в умовному обчисленнi).
В Українi найбiльш перспективними для використання можна вважати наступнi технологiї:
- промисловi деревоспалювальнi котли потужнiстю 0,1-5 МВт для встановлення в лiсгоспах та на деревообробних комбiнатах;
- деревоспалювальнi станцiї централiзованого теплопостачання потужнiстю 1-10 МВт;
- соломоспалювальнi фермерськi котли та котли для теплопостачання найближчих споживачiв, потужнiсть 0,1 - 1 МВт;
- соломоспалювальнi станцiї централiзованого теплопостачання потужнiстю 1-10 МВт;
Використання газу звалищ є найбiльш прибутковим на промислових пiдприємствах, розмiщених неподалiк вiд самих звалищ.
На сьогоднi з урахуванням цiни на бiомасу для енергетичного використання, собiвартiсть виробленої з неї теплової енергiї у 2,6-10 разiв менша нiж собiвартiсть теплової енергiї виробленої з використанням природного газу.
ДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ НАПРЯМКІВ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Полтавський Г.Я.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м. Харків
Оцінка ефективності напрямків інноваційної діяльності суб’єктів підприємництва – з одного боку – та оцінка ефективності інноваційних проектів – з другого – в методичному аспекті мають принципові відмінності.
Ефективність інноваційних проектів достатньо повно характеризується чисто економічними показниками та підходами.
При виконанні порівняльної оцінки інноваційних напрямків часто виникає необхідність залучати не тільки економічні показники, але і екологічні, технічні, демографічні, етичні та інші.
Так, при порівнянні біохімічних і біофізичних методів оздоровлення і лікування населення нашої країни взаємодія економічних, технологічних, інституціональних, екологічних, інвестиційних факторів дозволяє зробити висновок про суттєво більшу привабливість біофізичного напрямку оздоровлення населення країни.
Особливо слід відмітити два фактори: участь в інноваційній діяльності (область високих технологій) малих підприємств та віддалені наслідки застосування методів оздоровлення вказаного напрямку, які в принципі дозволяють значно збільшити період ефективної діяльності людини та підвищити якість життя.
При цьому державна підтримка повинна здійснюватися не тільки сенсі зменшення податків чи застосуванні податкових канікул та ін., а й у захисті новітніх біофізичних методів, що базуються на нанотехнологіях, від безпрецедентного тиску прихильників традиційних методів – як вітчизняних так і зарубіжних.