Наукове видання Матеріали ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох частинах Ч. IV харків 2010 ббк 73 І 57
| Вид материала | Документы |
- Наукове видання Тези доповідей ХVIII міжнародної науково-практичної конференції учотирьох, 4191.32kb.
- Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. II харків, 5512.68kb.
- Матеріали ХVII міжнародної науково-практичної конференції удвох частинах Ч. I харків, 6941.25kb.
- Всеукраїнська федерація «спас» запорізька облдержадміністрація запорізька обласна рада, 3474.89kb.
- Наукове забезпечення процесів реформування соціально-економічних відносин в умовах, 2496.34kb.
- До сторіччя з часу написання роботи В.І. Леніна «Матеріалізм І емпіріокритицизм» Матеріали, 4497.2kb.
- Вах європейського вибору матеріали IIІ міжнародної науково-практичної конференції 25-27, 2505.29kb.
- Хviii міжнародної Науково-практичної конференції Інформаційні технології: Наука, техніка,, 1642.96kb.
- Академія муніципального управління до 15-річчя Академії муніципального управління, 5167.76kb.
- Управлінські аспекти підвищення національної конкурентоспроможності / Матеріали, 5109.61kb.
обоснование статистических параметров реальных логистических процессов
Иваницкий В. Д, Струкова А. Г., Ажель В. А.
Национальный Технический Университет
«Харьковский Политехнический Институт», г. Харьков
Проблема усовешенствования реальных логистических систем с целью минимизации транспортных издержек актуальна для любой рыночной экономики, но для Украины она имеет повышенную приоритетность в силу необходимости существенного увеличения конкуренто-способности экспортной продукции на мировых рынках. Особенность решения этой проблемы заключается в необходимости реорганизации существующей, а не вновь проектируемой, логистической системы, которая имеет сложившуюся систему поставок и действует в четко определенном правовом поле. В этом правовом поле четко обусловлены штрафные санкции за нарушение нормативов транспортного обслуживания потребителей, которые приводят на практике к огромным суммам штрафов. Снижение таких штрафов и служит основной экономической целью реконструкции логистических систем. Для достижения этой цели не подходят известные математические модели и алгоритмы классической транспортной логистики, которые ориентированы на комбинаторные манипуляции назначаемых объемов перевозок, как, например, предусматривает метод потенциалов транспортной задачи.
Для решения рассматриваемых авторами неклассических по своей экономической сущности логистических задач и разработки логистических проектов реконструкции существующих продуктовых распределительных систем предлагается статистический подход к определению параметров проекта реконструкции системы. Этот подход состоит в анализе при помощи ПЭВМ и стандартного программного обеспечеия существующих объемов перевозок с целью вычисления степени неравномерности этих объемов и оценки корреляционных связей между транспортными потоками в реальной системе «поставщики-потребители». При этом в первую очередь проверяется гипотеза о нормальности распределений объемов перевозок для правомочности применения известного правила «трех сигм».
При разработке логистического проекта рекомендуется в качестве оптимизируемой переменной использовать не сами объемы перевозок, а временные интервалы между ними, стремясь их стабилизировать и тем самым приблизиться к осуществлению базового логистического принципа «только вовремя».
Шляхи підвищення конкурентоспроможності машинобудівної галузі України за рахунок залучення цільових інновацій
Івахненко А.В.
Національний Технічний Університет
«Харківський Політехнічний Інститут», м. Харків
Підвищення конкурентоспроможності машинобудівної галузі України за рахунок залучення та імплементації новітніх технологій виступає одним з ключових завданням формування ефективної відкритої економіки держави.
Для машинобудування характерні всі сучасні тенденції по розробці й впровадженню нових продуктів і технологічних процесів, що дозволяють більш повною мірою задовольняти потреби споживачів. Забезпечення інноваційних проривів та конкурентних переваг досягається за рахунок як ефективного менеджменту ресурсів, так і менеджменту організації.
Інтегралізація та інноватизація економічних процесів зумовлюють значущість вироблення оцінки завдань та можливостей піднесення конкурентного потенціалу економіки держави в цілому з урахуванням міжнародного досвіду та специфічних вітчизняних умов.
Досягнення поставленої в дослідженні мети передбачає розв'язання наступних завдань:
- виявлення функціональних взаємин між процесами глобалізації та економічної інтеграції в контексті сучасних реалій конкурентної боротьби на ринках машинотехнічної продукції;
- виявлення найбільш придатних та ефективних інструментів залучення та використання інноваційних рішень на українських підприємствах у галузі машинобудування;
З метою стимулювання комерційної діяльності в інноваційній сфері машинобудування необхідно використовувати фінансовий інструментарій, зокрема пільги в оподаткуванні прибутку та амортизаційній політиці інноваційних підприємств.
Набувають дедалі більшого значення інституційні засоби підтримки машинобудівних підприємств, зокрема інноваційних, венчурних, малих та середніх фірм, які займаються інформаційно місткою, високотехнологічною діяльністю та розробками. Ефективною формою стимулювання інновацій в машинобудуванні є інноваційні бізнес-інкубатори.
ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДУ ПРОЕКТІВ ДЛЯ ЕФЕКТИВНОЇ
ПІДГОТОВКИ ЕКОНОМІСТІВ-МЕНЕДЖЕРІВ
Кобець В.М.
Національний технічний університет
"Харківський політехнічний інститут", Харків
Як відомо, одна з найпоширеніших сучасних парадигм освіти, є гуманістична особистісно-орієнтована парадигма [1]. Вона визначає умови для розвитку й саморозвитку того, кого навчають, надання йому можливості максимального виявлення своїх природних потенціалів й самореалізацію.
Одним з найбільш активних методів, що втілюють дану парадигму, є метод проектів, що довів свою ефективність протягом багатьох років у різних країнах світу [2].
Даний метод дозволяє показати студентові його власну зацікавленість у знаннях, які він здобуває, і які можуть і повинні знадобитися йому в роботі. Проблема, яка відображає реальне життя, знайома й важлива для нього, вимагає прикласти отримані знання, часто з різних областей, щоб одержати реальний і відчутний результат. Педагогічна технологія методу проектів дає можливість адаптуватися до умов життя людини постіндустріального суспільства, що стрімко змінюються.
У поточних умовах економіки конкуренція на ринку праці вимагає від кожного працюючого, а тим більше, від молодих фахівців напрямку "Менеджмент", максимальної підготовленості до складних життєвих і виробничих ситуацій.
Зараз при підготовці економістів-менеджерів у практиці роботи окремих викладачів застосовуються форми рольового, ігрового проектування, елементи творчого проектування. Однак, компетенції випускників, їхнього знання, уміння, навички в реальних обставинах, з якими доводиться їм зустрічатися після закінчення вузу, наводить на думку про необхідність більше глибокого врахування прикладного аспекту при ефективній підготовці студентів по всьому об’єму дисциплін навчального плану. При цьому найважливішу роль може зіграти метод проектів у різних його формах.
1. Товажнянський Л.Л., Романовський О.Г., Бондаренко В.В., По-номарьов О.С., Черваньова З.О. Основи педагогіки вищої школи: На-вчальний посібник. - Х.: НТУ "ХПІ", 2005. - 600 с. - Ріс. мовою.
2. Нові педагогічні й інформаційні технології в систе- ме освіти: Учеб. посібник / Під ред. Е.С. Полат. - М.: Изд. центр "Академія", 2001. - 272 с.
УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВА У СФЕРІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Ковшик В.І.
Національний Технічний Університет
«Харківський Політехнічний Інститут», м. Харків
На сучасному етапі розвитку економіки України збільшується важливість зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) підприємства як засобу підвищення його прибутковості та конкурентоспроможності за рахунок виходу на нові ринки збуту, залучення іноземних інвестицій, розширення виробництва. Очевидно, що для успішної реалізації ЗЕД важливою є мінімізація видатків. Саме цим визначається актуальність питання впровадження і розвитку систем управління витратами.
Метою даного дослідження є визначення можливих заходів щодо вдосконалення систем управління та аналізу витрат підприємств, що є суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, а також розробка шляхів зменшення видатків компаній за рахунок оптимізації бізнес-процесів з використанням світового досвіду вирішення цих проблем.
В ході проведення дослідження було розглянуто доцільність запровадження на підприємствах, що ведуть ЗЕД, різних типів систем управління витратами та методів їх обліку. Зокрема, були розглянуті процесно-орієнтоване управління витратами (Activity-based Costing), система Direct Costing та інше. Також було проаналізовано ефективність поєднання систем визначення та планування витрат зі спеціальними механізмами реалізації та контролю за виконанням управлінських рішень, прикладом яких є збалансована система показників (Balanced Scorecard), що є інструментом для здобуття і підтримання довгострокового успіху компанії, оптимізації діяльності з метою досягнення стратегічних цілей і може бути адаптована для конкретних підприємств. Було розглянуто доцільність використання систем Just-in-time для ведення ЗЕД, що дозволяє мінімізувати витрати на зберігання товарно-матеріальних запасів, підвищити гнучкість системи, та уникнути додаткових видатків.
В результаті проведення дослідження було з’ясовано, що на підприємствах-суб’єктах зовнішньоекономічної діяльності є можливою оптимізація витрат та підвищення показників ефективності функціонування за допомогою впровадження ефективних методів запобігання, аналізу та управління витратами. Рекомендованим є комплексне застосування збалансованої системи показників як засобу аналізу діяльності та реалізації стратегії, процесно-орієнтованого управління витратами, та системи Just-in-time для оптимізації товарних потоків.
ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ В СИСТЕМІ РИНКУ
Кондращенко О.М.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м.Харків
Характерне для сучасних умов зростання конкуренції на ринку промислового виробництва вимагає застосування нових інтегральних підходів до побудови систем керування підприємствами.
Ефективність таких підходів полягає в комплексній оцінці факторів зовнішнього і внутрішнього середовищ з концентрацією уваги на найбільш перспективних напрямах розвитку машинобудівної галузі, що сприяє в довгостроковій перспективі забезпеченню стратегічних переваг вітчизняних підприємств.
Для розробки і обґрунтування механізмів підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств необхідно вирішити наступні задачі:
- розкрити суть конкурентоспроможності промислового підприємства і її вплив на стійкий економічний ріст;
- виявити фактори стратегії розвитку підприємства в конкурентному середовищі на основі інноваційної складової;
- розробити методологічний підхід до дослідження конкурентоспроможності підприємства в умовах обмеженості ресурсних можливостей і кон’юнктурних переваг;
- визначити спрямованість реструктуризації підприємства на основі маркетингових стратегій, цінової політики і конкурентного міжнародного ринку.
Наступним кроком по розробці механізмів підвищення конкурентоспроможності промислових підприємств має стати схематична оцінка рівня конкурентного потенціалу і очікуваного рівня конкурентоспроможності підприємства.
Використання схеми оцінки дає можливість моделювати розвиток конкурентного потенціалу і конкурентоздатності підприємства, дозволяє приймати своєчасні управлінські рішення, розробляти альтернативні конкурентні стратегії. Всі ці заходи в свою чергу дають можливість вибору концентрації на одному з трьох стратегічних підходів управління конкурентоспроможністю: прагненню мати найнижчі в галузі витрати виробництва; пошуці шляхів диференціації виробляємої продукції від продукції конкурентів; концентрації на вузькому напрямі, а не на всьому ринку.
ОСОБЛИВОСТІ ПОНЯТТЯ БАНКІВСЬКИХ РИЗИКІВ В економіці ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ
Корецька О.В.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м. Харків
З подальшим формуванням в Україні ринку та ринкової інфраструктури, нових механізмів установлення господарських зв’язків, розвиток підприємництва, а разом с тим і конкуренції, змушують ураховувати ризик при прийнятті рішень в усіх сферах і на всіх рівнях господарювання, незалежно від форм власності.
Комерційні банки зіштовхуються в процесі своєї діяльності з багатьма видами ризиків.
Залежно від сфери впливу або виникнення банківського ризику вони підрозділяються на зовнішні й внутрішні.
До зовнішнього відносять ризики, не пов'язані з діяльністю банку або конкретного клієнта, політичні, економічні й інші. Внутрішні ризики у свою чергу діляться на втрати по основний і по допоміжній діяльності банку. Перші представляють найпоширенішу групу ризиків: кредитний, процентний, валютний і ринковий ризики. Другі включають втрати по формуванню депозитів, ризики по нових видах діяльності, ризики банківських зловживань.
По характері обліку банківські ризики діляться на ризики по балансовим і по забалансовим операціях. Часто кредитний ризик, що виникає по балансових операціях, поширюється й на позабалансові операції, наприклад, при банкрутстві підприємства.
По можливостях і методам регулювання ризики бувають відкриті й закриті. Відкриті ризики не підлягають регулюванню. Закриті ризики регулюються шляхом проведення політики диверсифікованості; введення депозитних сертифікатів; страхування кредитів і депозитів і ін.
По методах розрахунку ризики можуть носити комплексний (загальний) і приватний характер. Комплексний ризик включає оцінку й прогнозування величини ризику банку від його доходу. Приватний ризик ґрунтується на створенні шкали коефіцієнтів ризику по окремій банківській операції або їхніх групах.
Розгляд найбільш відомих видів банківських ризиків показало їхню розмаїтість і складну вкладену структуру, тобто один вид ризику визначається набором інших. Наведений перелік далеко не вичерпний. Його розмаїтість у чималому ступені визначається через великий спектр банківських послуг, що збільшується, і ринкових умов, що змінюються.
Стратегічна інтеграція у міжнародних ланцюгах розподілу машинобудівної продукції
Костяна Н.Г., Данько Т.В.
Національний Технічний Університет
«Харківський Політехнічний Інститут», м. Харків
У сучасних умовах прискорення змін у навколишньому середовищі, нестабільності, загострення конкуренції має здійснюватися активний виробничий процес з мінімальними витратами та з максимальною можливістю збуту української машинобудівної продукції. Тому вітчизняні машинобудівні підприємства мусять розвивати свою міжнародну маркетингову діяльність, розширювати географію зовнішніх ринків збуту, шукати ринки з високим платоспроможним попитом на машинобудівну продукцію, збільшувати частки освоєних ринків зарубіжних країн та зміцнювати свої позиції на них.
Машинобудування в Україні має відповідати сучасним реаліям технологічного та інформаційного розвитку цивілізації, методикам проведення структурної політики. Сьогодні у структурі галузі відбувається динамічне підвищення питомої ваги підгалузей, для яких є властивими більш високі показники доданої вартості. Для машинобудування характерні всі сучасні тенденції по розробці й упровадженню нових продуктів і технологічних процесів, що дозволяють більш повною мірою задовольняти потреби споживачів. Має місце й істотний соціальний аспект розвитку машинобудування: для все більш широкого круга громадян країни виникає доступ як до приватних, так і до суспільних благ (таких, як освіта, охорона здоров'я тощо). Новації в машинобудуванні дають кращі умови для збереження і поліпшення життєвого середовища, є умовою стійкості економічних і соціальних процесів у довгостроковій перспективі.
Ефективність міжнародної маркетингової діяльності та функціонування вітчизняних машинобудівних підприємств на зовнішніх ринках значно залежить від формування міжнародної політики розподілу продукції та створення адаптованої до зовнішніх ринків системи збуту.
У зв’язку з цим виникає необхідність вивчення зазначених питань та розробки науково-практичних рекомендацій щодо формування ефективних ланцюгів розподілу продукції машинобудівних підприємств України на зовнішньому ринку.
РАСШИРЕНИЕ СТРАТЕГИЧЕСКОГО ПЛАНИРОВАНИЯ ВНЕШНЕЭКОНОМИЧЕСКОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ
Кочетова Т.И., Котлярова А.В.
Национальный технический университет
«Харьковский политехнический институт», м. Харків
Одним из последствий мирового финансового кризиса является передел сфер влияния ведущих ТНК, что обуславливает необходимость пересмотра общесистемных целей и стратегий внешнеэкономической деятельности. При этом, согласно концепции Ф. Котлера, акцент переносится на повышение социальной ответственности корпораций и более широкому использованию гибридных стратегий и участию в международных стратегических альянсах.
Интересен современный опыт продвижения корпораций Китая на рынки африканских стран при мощной государственной поддержке с обеих сторон этих коммерческих проектов. Как полагает ряд аторитетных зарубежных исследований, достигнутые при этом успехи во внешнеэкономической деятельности китайских фирм и корпораций в значительной степени обусловлены использованием общесистемных гибридных стратегий и содержательному переходу от чисто конкурентных стратегий к элементам стратегического партнерства, осуществляемого в той или иной степени.
Таким образом гибридные стратегии являются эффективным средством повышения рентабельности внешнеэкономической деятельности и представляют собой определенную смесь традиционных конкурентных стратегий на продуктовых рынках и современные социальные инициативы, направляемые на социальное и культурологическое развитие стран пребывания. Следует подчеркнуть бюджетируемый, т.е. заранее декларированный и контролируемый характер этих инициатив и включение в общесистемные цели и миссии определенного набора социальных целей. По нашему мнению, именно бюджетирование и мониторинг выполнения социальных компонент гибридных стратегий создает существенное отличие последних от традиционной благотворительной помощи, как персонализированной, так и корпоративной. Поэтому гибридные стратегии, содержащие социальные составляющии, можно использовать для повышения эффективности внешнеэкономической деятельности украинских экспортеров, в первую очередь на рынках африканских стран и стран Юго-Восточного региона.
КОЛЕКТИВНІ РІШЕННЯ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ УКРАЇНСЬКИМ ПІДПРИЄМСТВОМ
Курятник Н.О, Брінь П.В.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м.Харків
Динамічний розвиток зовнішньої середи організації висуває високі вимоги до якості та швидкості управлінських рішень, що приймаються на різних організаційних рівнях системи управління підприємством. Особливої уваги заслуговують рішення, що приймаються на середньому та вищому рівні підприємства, оскільки здебільшого носять комплексний характер, тож потребують врахування багатокрітеріальності вибору та багатофакторності аналізу.
Наявність великих обсягів інформації, яку потрібно спочатку проаналізувати на предмет релевантності, а вже потім проводити її аналіз, практично унеможливлює прийняття рішення менеджером одноосібно. Саме тому в умовах сучасної економічної ситуації на перший план виходять саме процедури колективного вибору, що особливо актуальні для ситуацій невизначеності та неструктурованості проблеми, яка потребує вирішення.
Незважаючи на недоліки колективних процедур вибору, на кшталт, довготривалість процесу прийняття рішення, складний механізм узгодження думок експертів, необхідність перевірки дійсності експертних оцінок, колективні рішення залишаються найбільш використовуваними серед менеджерів середнього та вищого рівнів. Колективні процедури вибору дозволяють вирішити проблему багатокрітерійності та багатофакторності вибору за допомогою залучення спеціалістів різного профілю, що можуть надати специфічну консультацію в процесі прийняття рішення.
Необхідно також розрізняти колективні, консультативні та колегіальні процедури вибору, оскільки ступінь залучення спеціалістів в процес та, відповідно, і сама процедура вибору значно відрізняються.
Також потребує вирішення проблема прискорення процедури прийняття управлінського рішення, однак з одночасним збереженням ефективності процедури, оскільки ефективність процедури прийняття рішення і ефективність результуючої альтернативи знаходяться в прямій залежності. Пропонується виокремлювати особливості прийняття рішень в кожній окремій галузі та розробляти методичні рекомендації щодо прийняття рішень зважаючи на ці специфічні особливості. За рахунок використання подібних рекомендацій можливе як пришвидшення, так і підвищення якості і процесу прийняття рішення, і результуючої альтернативи.
ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРОБНИЦТВА
Кутідзе Л.С.
Запорізький національний університет, м. Запоріжжя
Умови конкуренції на зовнішньому ринку вимагають від вітчизняних підприємств виробництва продукції конкурентоспроможної, не тільки за ціновими параметрами, а й такої, що відповідають світовим стандартам якості. До факторів, що сприяють створенню конкурентоспроможної продукції можна віднести як інноваційний потенціал безпосередньо підприємств, так і інноваційний потенціал території, що визначається інфраструктурними змінними внутрішнього середовища регіону.
Інноваційний потенціал території розуміють як сукупність організованих у визначених соціально-економічних формах ресурсів території, які під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів інноваційного середовища можуть бути спрямовані на реалізацію кінцевої цілі інноваційної діяльності – задоволення потреб у нових, більш якісних товарах та послугах. До інновацій відносять новостворені чи удосконалені технології, товари та послуги, а також організаційно технічні рішення виробничого, адміністративного, коммерційного характеру, які суттєво поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери. Відповідно, нові форми організації виробництва на территорії, з одного боку, самі є інноваціями, а з іншого – вони є складовими сукупного інноваційного потенціалу регіону.
Серед різноманітних форм территоріальної організації виробництва виділяють такі, що утворюються переважно самостійно під впливом ринкових сил, та такі, що цілеспрямовано створюються органами влади. До першої групи відносять регіональні та локальні кластери, різни типи промислових районів, штандорти вертикально інтегрованих підприємств у старопромислових регіонах. Друга група включає территоріально - виробничі комплекси, технопарки, технополіси, наукові парки, бізнес –інкубатори.
Але розвиток будь яких просторових форм організації виробництва, що сприяють підвищенню інноваційного потенціалу регіону, є можливим тільки за умови конструктивної співпраці регіональних органів влади та підприємницьких структур, державної підтримки інноваційної діяльності економічних суб'єктів.
ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ДЖЕРЕЛАМИ ФІНАНСУВАННЯ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ В КОНТЕКСТІ ЇХ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ
Лелюк М. В.
Полтавська державна аграрна академія, м. Полтава
Будь-яке рішення, яке приймає фірма в умовах ринку, повинне бути певним чином профінансоване. При фінансуванні інновацій зростає ймовірність неповернення вкладених у відповідні проекти коштів. Таким чином, необхідність ефективного управління джерелами фінансування набуває особливої гостроти та актуальності тоді, коли підприємство стає на шлях інноваційного розвитку.
В практиці управління джерелами фінансування фірм в економічно розвинених країнах одне з центральних місць займають проблеми управління вартістю та структурою капіталу, а також оптимізація бюджету капіталовкладень. В основі цих процесів лежить розрахунок та моніторинг середньозваженої вартості капіталу як своєрідного «показника-індикатора», мінімізація якого дозволяє максимізувати ринкову вартість бізнесу, а сам він слугує своєрідною «межею» при прийнятті інвестиційних та інноваційних рішень. Використання існуючих методик в цій сфері унеможливлюється для вітчизняних підприємств тим, що фінансовий ринок України знаходиться в зародковому стані і не здатний ані реально оцінити ринкову вартість бізнесу, ані надати оперативну інформацію для розрахунку середньозваженої вартості капіталу.
Серед суб’єктивних факторів, які суттєво ускладнюють розробку фінансових аспектів інноваційної стратегії підприємства, ми вважаємо те, що переважна більшість вітчизняних підприємств делегує переважну більшість фінансових рішень бухгалтерам, навіть не маючи в своєму штатному розписі посади фінансиста. Як на наш погляд, цього категорично не можна робити, оскільки бухгалтер не дисконтує грошові потоки по інноваційних проектах, не враховує, що власний капітал є більш дорогим джерелом порівняно із запозиченим, не розраховує середньозважену вартість капіталу як межу, нижчою за яку не може бути вартість проекту тощо. Обґрунтоване бухгалтером рішення щодо джерел фінансування інвестиційного проекту, як правило, не прив’язується до цільової структури капіталу і може істотно погіршити існуючу структуру капіталу підприємства, що спричинить перехід до від’ємного значення ефекту фінансового лівереджу та підвищення фінансового ризику, який генерує підприємство в процесі господарської діяльності.
РОЗВИТОК СТРАХОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В УКРАЇНІ
Лінькова О.Ю.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м. Харків
Страхові платежі можна розглядати як джерело потенційних інвестицій в економіку. Світовий ринок страхування розвивається під впливом процесів глобалізації, основою яких є рух капіталу (концентрація страхового капіталу; об’єднання страхового, банківського та іншого фінансового капіталів; поява альтернативного страхування; зміна: структури попиту, ринкового середовища в умовах комп’ютерізації; зростання спустошливості страхових випадків на основі технологічнго прогресу; лібералізація торгівлі страховими послугами). В сучасних умовах Україні важливо утримувати високі темпи збору страхових премій для того щоб створити стійкий страховий ринок (виконувати зобов’язання перед клієнтами, бути фінансово стійким, давати високі гарантії). Для подолання негативних наслідків у сфері страхування пропонується концептуальна модель формування ринку страхування, яка складається з систем: управління попитом на страхові послуги (державна програма підтримки страхового ринку і страховий маркетинг); формування напрямів інвестування для страхових компаній (державний інноваційний центр, який класифікує галузі економіки за рівнем розвитку); підготовки та підвищення кваліфікації персоналу страхових компаній; інформації (макропоказників, моніторинг ризиків, міжнародні методики, світовий досід страхового менеджменту); антимонопольного законодавства Євросоюзу адаптованих до національних умов страхового ринку. Головні елементи удосконалення страхового менеджменту: формування системи управління ризиками; побудова системи внутрішнього контролю; урахування світового досвіду страхового менедженту (методики оцінки); розвиток культури страхової справи.
Державне регулювання страхового ринку має відповідати вирішенню стратегічних завдань (сприяння розвитку страхування, контроль за якістю страхових портфелів компаній, удосконалення контролю за діяльністю суб’єктів страхового ринку) шляхом формування законодавчої і нормативної бази діяльності учасників страхового ринку.
Аналіз особливостей та протиріч становлення страхового ринку в Україні довів необхідність розробки концептуальної моделі його формування. Використання моделі дозволить забезпечити комплексний розвиток страхування та підвищить рівень інвестування реальних секторів економіки.
Основні аспекти формування маркетингової стратегії підприємства
Лісова Ю.О., Пічугіна Т.С.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м. Харків
Українські підприємства звикли орієнтуватися в основному на внутрішній ринок і країни СНД. Входження до СОТ призвело до неминучих змін. Істотні зміни, що відбуваються на зовнішньому та внутрішньому ринку, вимагають від підприємств переосмислення і перегляду діючих стратегій або переходу до абсолютно нових. Результати діяльності підприємства багато у чому залежать від уміння вибирати оптимальну модель розвитку з орієнтацією на довгострокове перебування на ринках, що викликає необхідність в стратегічних підходах до маркетингової діяльності. Не маючи чітких стратегічних орієнтирів і адекватної маркетингової стратегії неможливо якісно побудувати інвестиційну, фінансову політику, упровадити систему управлінського обліку та бюджетування.
Формування успішної маркетингової стратегії вимагає ретельного аналізу проблем управління підприємством. А також використання методів і моделей формування стратегій в системі стратегічного розвитку підприємства[3].
Маркетингова стратегія – це стратегія промислових підприємств, орієнтована на ринкові цінності, в якій відбивається певне поєднання окремих складових маркетингового комплексу(marketing mix)[1].
Маркетингова стратегія демонструє напрямки та способи розвитку маркетингової функції при цьому вона стає об’єктом управлінського впливу. Для її удосконалення слід пройти усі етапи, передбачені для розробки стратегії взагалі: дослідити середовище, визначити цілі стратегії, сформувати відповідні плани, програми та забезпечити їх виконання[2].
Використання маркетингових стратегій дає змогу змінити ділове спрямування підприємства з пасивного реагування щодо впливу ринкових факторів на активні дії та координувати основні сфери діяльності підприємства, націлюючи їх на вивчення і задоволення потреб споживачів з кінцевою метою максимізації прибутку підприємства. Маркетингові стратегії надають можливості зосередити увагу на найперспективніших напрямках розвитку.
Список літератури: 1.Акімова І.М. Промисловий маркетинг. – Знання , 2000. – 294с. 2 Куденко Н.В. Стратегічний маркетинг: Навч. посібник. – КНЕУ, 2005. – 152с. 3.Шершньова З.Є. Стратегічне управління, Підручник -2-е видання. – КНЕУ, 2004. – 699с.
Фінансовий стан як індикатор економічного потенціалу організації
Лошакова М.С., Щеглов А.П.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м.Харків
У теперішній час актуальним є перехід до управління фінансово-господарською діяльністю на основі стратегічних цілей організації, адекватних ринковим відносинам, та пошуку шляхів їх досягнення. Вивчення економічної діяльності показало, що у свій час недостатньо приділяється уваги аналізу фінансового стану із урахуванням фактору часу, тобто його прогнозування.
Фінансовий стан — комплексне поняття, що формується у процесі всієї господарської діяльності під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів.
Методика аналізу фінансового стану, що забезпечує його ефективне управління в діловому економічному середовищі, включає елементи внутрішнього та зовнішнього аналізу. До числа основних стратегічних задач аналізу фінансового стану відносяться: розробка системи бюджетного планування; оптимізація структури капіталу та забезпечення його фінансової стійкості; максимізація прибутку; забезпечення інвестиційної привабливості; створення ефективного механізму управління організацією.
З позиції внутрішніх користувачів етапи аналізу фінансового стану необхідно будувати виходячи із операційних циклів організації (бюджетів). Суть підходу є в тому, що система контролює стан виконання бюджету шляхом порівняння бюджетних показників та їх фактичних значень. Рух грошових коштів — один із найбільш важливих аспектів операційного циклу організації. Для розрахунку показника потіку грошових коштів використовуються прямий та непрямий методи.
Особливу увагу при оцінці раціональності споживання грошових коштів потрібно приділяти непрямому методу, який є істотним інструментом аналізу фінансового стану.
У зв’язку із сказаним, представляється актуальним підхід до аналізу фінансового стану із урахуванням фактора часу. Проте стратегію бізнесу не можна розглядати, яка жорсткий алгорітм формування бажаного майбутнього підприємства. Стратегія розвитку під впливом зовнішньої та внутрішньої діяльності, просторової протяжності бізнесу та фактору часу може мати досить широку амплітуду коливань. Прогнозування майбутнього фінансового стану є потужним внутрішнім стабілізуючим фактором.
ЯКІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ЯК ОСНОВА УСПІШНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
Лук’яниця І.Ю.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м. Харків
На сьогодні проблема конкурентоспроможності підприємства стоїть досить гостро. Оскільки в умовах ринкових відносин та загострення конкурентної боротьби в лідируючих позиціях залишаються тільки ті підприємства, які здатні до швидких змін в організації управління, до постійного оновлення виробництва, впровадження інновацій, поліпшення якості та характеристик продукції та послуг. Інтенсифікація виробничих процесів в машинобудуванні з використанням новітніх технологій, устаткування, широкого асортименту матеріалів вимагає постійного контролю якості виконання технологічних операцій для забезпечення високого рівня конкурентоспроможної продукції та задоволення потреб споживачів.
Якість машинобудівної продукції визначається якістю виконання робіт на різних етапах виробництва. Для одержання, дійсно, якісного результату необхідно чітко уявляти собі, як відбувається створення продукції протягом його життєвого циклу.
Метою даного дослідження є аналіз контролю якості продукції як одного з чинників конкурентоспроможності машинобудівних підприємств.
1) Сучасна ринкова економіка висуває високі вимоги до якості продукції, рівень якої визначає конкурентоспроможність підприємства та його позиції на ринку в умовах жорсткої боротьби за споживача.
2) Якість та конкурентоспроможність – два неподільних параметри, які формуються синхронно упродовж всього життєвого циклу продукції шляхом управління її якістю й конкурентоспроможністю.
3) Зміст якості продукції розкривається через систему одиничних, комплексних та інтегральних показників, які визначають рівень відповідності продукції, що випускається.
4) Для того, щоб продукція відповідала вимогам ринку і в певний період часу була конкурентоспроможною, підприємство-виробник повинно впровадити і підтримувати на відповідному рівні систему якості, яка забезпечує контроль всіх чинників, що впливають на якість продукції та послуг.
5) Важливо вибрати та побудувати систему якості таким чином, щоб одночасно задовольняти потреби споживачів та захищати власні інтереси.
ВИЯВЛЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОВЕДЕННЯ МАРКЕТИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА ПІДПРИЄМСТВАХ АВТОМОБІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
Малиновська В. І., Шевченко М. М.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м. Харків
На сьогоднішній день сектор автомобільної промисловості переживає дві небажані та скрутні проблеми для кожного підприємства цієї галузі. З одного боку, загострюється конкуренція на національних та світових рівнях, що зумовлено проникненням на вітчизняні ринки майже всіх країн виробників з Китаю, Японії та Південної Кореї. Просуваючи свою продукцію, ці гіганти автомобілебудування роблять ставку на оптимальне співвідношення для споживача показників «ціна – якість».
У структурі виробництва спостерігаються здебільшого негативні тенденції: частка великовузлової збірки поступово знижується і вже в найближчих 2-3 роки може опуститися нижче за рівень 50%, поступившись лідерством CKD-збірці. Водночас поступово знижується і частка виробництва повного циклу, на яке вже припадає менше 15%.
З іншого боку, світова криза дуже негативно зобразилась на обсягах збуту автовиробників. Це відбувається за декількох найбільш вагомих причин: спад споживчої активності, у деяких країнах – відсутність «кредитного» каналу збуту через нестабільну ситуацію у банківському секторі; підвищення у деяких економіках податків та будь – яких інших обов’язкових до уплати зборів та виплат.
Тож дуже важливу роль зараз і надалі відіграватиме робота маркетингового департаменту. Він повинен не лише забезпечити виробництво красивих автомобілів, які подобатимуться споживачам, але окрім цього прагнути того, щоб автомобілі компанії знаходили відмінні відгуки на ринку, які виражатимуться в рівні їх продажів. Залучення клієнтів в автомобільні компанії вимагає досить великого вкладання грошових коштів.
Детальний розгляд комплексу маркетингу, а саме його компонентів та їх адаптація до автомобільної промисловості дозволить не тільки визначити певні особливості всіх процесів, пов’язаних з виробництвом, збутом, грошовими потоками, але й оптимізувати їх, визначивши ключові моменти у кожному з компонентів маркетингу. Це також допоможе більш чітко та достовірно проаналізувати ринкову кон’юнктуру, сформувати позиції конкурентів на ринку та коригувати свої стратегічні завдання за для досягнення поточних та кінцевих цілей компанії.
Кластерно-інноваційні варіанти трансформації економіки України в умовах глобалізації
Мартюшева О.О.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м. Харків
В умовах інтенсифікації процесів глобалізації єдність та системність державної інноваційної політики проявляється в підтримці генерації інноваційних ідей, сприянні залученню в інноваційний бізнес фінансово-кредитних і інформаційних ресурсів.
Посилення взаємодії окремих складових і стадій інноваційного процесу в рамках національної інноваційної системи України можна реалізувати у розрізі регіонів за кластерно-інноваційним підходом.
Україна, яка задекларувала інноваційно-інвестиційну модель економічного розвитку, повинна прискорити впровадження кластерних підходів на державному та регіональному рівнях.
Стан кластеризації в Україні можна охарактеризувати як початковий, але модель кластерного розвитку територій є перспективною тому, що основною метою кластерних технологій є створення конкурентних переваг регіонів і підтримка конкурентного середовища. Поєднання конкуренції і кооперації на географічно обмеженій спеціалізованій території – основні ознаки кластера бізнесу.
Виходячи з досвіду постіндустріальних країн та циклічно-стадійного розвитку світового господарства, трансформація української економіки можлива за наступними варіантами:
- інерційно-ринковим: створення досконалих ринкових механізмів, деіндустріалізація економіки, активне залучення прямих іноземних інвестицій та внутрішніх резервів і т.д.;
- інноваційно-проривним: підтримання галузевої та міжгалузевої кластеризації економіки для оновлення всіх сфер господарської діяльності, визначення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності проривного характеру (2-3 напрями), створення маркетингових компаній для вивчення майбутнього попиту тощо.
Отже, результатом створення кластерів є можливість досягти не тільки короткострокового економічного успіху, а й закласти основу для формування позитивних довгострокових тенденцій у розвитку як безпосередньо територій, так і національної економіки вцілому.
Список літератури: 1. Полтерович В.М., Попов В.В. Демократия, качество институтов и экономический рост – er.carle-ton.ca/~vpopov/documents/ Democracy-2006DCE-Russian.pdf. 2. Гуменюк О.І. Кластери як організаційна структура інноваційно-інвестиційної моделі розвитку промисловості // Актуальні проблеми економіки. – 2007. - №2. – С.9 – 19.
Аспекти розробки стратегії виходу українських туристичних підприємств на зовнішні ринки
Мейта В.І., Шульга Т.П.
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м. Харків
Економіка нашої держави знаходиться в дуже скрутному становищі. Розбудова в Україні туристичної галузі, яка б успішно інтегрувалася до міжнародних туристичних взаємовідносини, є одним з провідних напрямів структурної перебудови економіки країни. Саме тому тема,що розглядається авторами цієї статті є актуальною.
Стратегії виходу українських підприємств на зовнішні ринки були розглянуті у працях Ложачевської О.М, Любіцевої О.О., Соколенко С.І. Але у працях не була в повній мірі врахована специфіка виходу на зовнішній ринок саме туристичних підприємств. Автори даної доповіді планують розширити та доповнити аспекти виходу українських туристичних підприємств на зовнішній ринок.
Туристична галузь є важливим чинником активізації міжнародного співробітництва, стабільного й динамічного збільшення валютних надходжень, істотного позитивного впливу на економічну ситуацію у багатьох галузях господарства (наприклад, транспорт, торгівля, зв’язок, будівництво, сільське господарство тощо), підвищення рівня зайнятості населення, збереження екологічної рівноваги та ін.
Успішний вихід України на зовнішні ринки туристичних послуг можливий лише за умови одночасного існування державного та приватного секторів, державних, колективних та змішаних туристичних підприємств, приватних фірм. Тісні взаємозв'язки між туристичною та іншими галузями економіки, у свою чергу, передбачають заохочення створення багатогалузевих корпоративних систем туристичної діяльності, транспорту і зв’язку, торгівлі, банківської та страхової справи, спроможних забезпечити якісний прийом і комплексне обслуговування іноземних туристів.
Пошук шляхів досягнення успіху на зовнішніх ринках, як відмічають спеціалісти, показує, що в умовах глобалізації найперспективнішим є «розширення використання інновацій шляхом створення в країні, регіоні, на підприємстві системи творчої розробки і подальшої комерціалізації нових ідей». При цьому інноваційна стратегія буде успішною, якщо вона доповнюється наданням високоякісних послуг, індивідуалізацією роботи із споживачами, застосуванням ґрунтовних маркетингових досліджень.
ОБ ОЦЕНКЕ ИНТЕЛЛЕКТУАЛЬНОЙ СОБСТВЕННОСТИ ПРЕДПРИЯТИЯ
Михайлова Г.В.
Ставропольский государственный университет, Россия,
г. Ставрополь
Наиболее распространенное в мире понимание оценки бизнеса: выяснить, сколько стоят не фирмы, имеющие те или иные доходы, а права собственности, технологии, конкурентные преимущества и активы, материальные и нематериальные, которые дают возможность зарабатывать такие доходы. Экономическая оценка нематериальных активов может проводиться на основе затратного, доходного и сравнительного подхода, которые обычно используемые в оценке других видов активов. Методы капитализации дохода и прямой капитализации (доходный подход) направлены на количественное выражение текущей стоимости ожидаемого экономического дохода. Достоинство доходного подхода в том, что он универсален, теоретически обоснован и позволяет определить стоимость актива, которая должна быть получена в соответствии с целями оценки.
Сравнительный (рыночный) подход к оценке объектов интеллектуальной собственности предполагает, что ценность объектов определяется тем, за сколько они могут быть проданы при наличии достаточно сформированного рынка. Сравнительный подход базируется на ретроинформации (достигнутые в прошлом финансовые результаты) и, следовательно, отражает фактически достигнутые результаты совершения сделок на рынке, в то время как доходный – ориентирован на прогнозы относительно будущих доходов. Использование затратного подхода осуществляется при наличии возможности восстановления или замещения объекта оценки.
Затратный (имущественный) подход к оценке интеллектуальной собственности основан на определении затрат, необходимых для восстановления или замещения объекта оценки с учетом его износа. Затратный подход имеет один, но очень существенный недостаток. Получаемая этим методом оценка, как правило, не имеет отношения к реальной ценности оцениваемого актива (разумеется, речь идет только о НМА), т.к. результат творческой (интеллектуальной) деятельности в слишком большой степени именно результат творчества, а не затрат. При этом следует отметить, что каждый из перечисленных подходов позволяет получить лишь косвенную (частичную) оценку стоимости и формализуется своими методами (способами) расчетов, что и предопределяет важность дальнейших теоретико-методологических исследований в этой области.
Усовершенствование методологии прогнозирования процессов электроснабжения в харьковском регионе
Мищенко В. А., Иваницкий Е. В, Старков К. А.
Национальный технический университет
«Харьковский политехнический институт», г. Харьков
Проблема энергосбережения актуальна для любой рыночной экономики, но для Украины она имеет повышенную приоритетность в силу высокой энергоемкости экспортной продукции и необходимости существенного увеличения ее конкурентоспособности на мировых рынках. Известно, что основными факторами энергосбережения выступают как снижение энергоемкости промышленной продукции, так и снижение потерь в сетях электроснабжения потребителей. Одним из наиболее эффективных методов решения второй из указанных задач служит усовершенствование методологии планирования объемов электроэнергии, доставляемой промышленным потребителям.
Ранее было установлено авторами, что процессы электроснабжения содержат скрытые периодичности, выделение которых позволит организовать более эффективное прогнозирование количественных показателей, в первую очередь суточных объемов отпуска электроэнергии, для опережающего управления этими процессами. Предлагаемая усовершенствованная методология планирования показателей процессов электроснабжения помимо анализа скрытых периодичностей содержит процедуры анализа ошибок прогнозирования при помощи диаграмм Тейла. Алгоритм такого анализа содержит процедуру вычисления ковариационной составляющей ошибок прогнозирования и дополнен процедурой построения кросс-корреляционных функций, позволяющих определять время запаздывания между пиками планируемых и фактических объемов электроэнергии, поставляемой потребителям. Применение кросс-корреляционных функций для анализа ошибок прогнозирования составляет научную новизну предлагаемой методологии.
В качестве предметного поля исследований эффективности этой методологии выбраны данные оперативного учета АК «Харьковоблэнерго», которые обработаны на ПЭВМ при помощи стандартных пакетов программ статистического анализа. Получены числовые результаты вычисления трех составляющих диаграммы Тейла ошибок прогнозирования для планируемых и фактических суточных объемов электроснабжения потребителей Харьковского региона за многолетний период наблюдений. Вычислена доля ковариационной составляющей ошибок прогнозирования.