Методичний матеріал з курсу
| Вид материала | Документы |
- Теофіпольський районний методичний кабінет лисогірська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів, 413.23kb.
- Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1693.26kb.
- Науково-методичний центр вищої освіти, 579.99kb.
- Навчально-методичний посібник (друге видання), 1764.23kb.
- Навчально-методичний комплекс для студентів 3-го курсу юридичного факультету та факультету, 901.41kb.
- В. М. Прасол Економіка технічної експлуатації будівель Конспект, 2293.09kb.
- Навчально-методичний комплекс з дисципліні "основи регіональної промисловості" для, 103.29kb.
- Підготовка учнів до вивчення геометрії на заняттях гуртка початкового технічного моделювання, 1057.41kb.
- Навчально-методичний комплекс з дисципліни адміністративна відповідальність для студентів, 451.86kb.
- Викладений матеріал містить рекомендації до виконання лабораторних робіт з курсу "Міжгалузевий, 319.4kb.
ВИДИ І обсягИ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ.
Зміст лікувально-евакуаційних заходів при наданні медичної допомоги визначають два поняття - вид та обсяг медичної допомоги.
Вид медичної допомоги - це перелік лікувально-профілактичних заходів, що надається при ураженнях і захворюваннях людей шляхом само- та взаємодопомоги або медичними працівниками в осередку ураження і на етапах медичної евакуації. Вид медичної допомоги визначається місцем надання, підготовкою осіб, що її надають, наявністю відповідного оснащення.
У системі лікувального забезпечення за умов НС визначено 5 видів медичної допомоги
- перша медична допомога;
- долікарська допомога;
- перша лікарська допомога;
- кваліфікована медична допомога;
- спеціалізована медична допомога.
Перші три види медичної допомоги надаються безпосередньо в осередках катастроф або поблизу них, вони належать до догоспітальних видів допомоги.
Госпітальні види допомоги – кваліфікована та спеціалізована медична допомога – надаються за межами осередку в лікувально-профілактичних закладах, куди евакуюються потерпілі. У деяких випадках елементи кваліфікованої медичної допомоги можуть надаватися під час догоспітального періоду.
Кожний вид медичної допомоги характеризується обсягом медичної допомоги.
Обсяг медичної допомоги - це сукупність лікувально-профілактичних заходів, що на-дають постраждалим та хворим на даному етапі медичної евакуації. Обсяг медичної допомоги в залежності від обстановки, яка виникає на етапах, може бути повним або скороченим.
Повний обсяг медичної допомоги містить невідкладні заходи, та заходи, проведення яких може бути вимушено відкладено.
Скороченй обсяг медичної допомоги передбачає проведення тільки невідкладних заходів, тобто за життєвими показаннями.
У певних ситуаціях скорочення обсягу допомоги здійснюється за рахунок заходів другої групи. Справа в тому, що в разі виникнення масових санітарних втрат, як правило, складаються такі обставини, коли кількість потерпілих, що потребують тієї чи іншої медичної допомоги, істотно перевищує можливості її надання наявними силами і засобами. Тому сучасна система ЛЕЗ передбачає групування заходів першої лікарської і кваліфікованої медичної допомоги за терміновістю їх надання. На його зміну можуть впливати багато причин (чинників): масштаби самої катастрофи, розмір і структура санітарних втрат, характер патології, наявність лікарсь-кого й іншого медичного складу в конкретному ЛПЗ (етапі медичної евакуації), наявність конкретного комплектно-табельного медичного майна, умови роботи ЛПЗ, що склалися, можливості старшого медичного начальника посилити різноманітними силами і засобами ЛПЗ і багато інших причин.
Характер надання того чи іншого виду медичної допомоги залежить від медико-санітарної обстановки в осередку надзвичайної ситуації та від фази її ліквідації.
- Фаза ізоляції починається з моменту виникнення НС і до початку організованого проведення рятувальних робіт.
- Фаза рятування триває від початку рятувальних робіт до завершення евакуації потерпілих за межі осередку катастрофи.
- Фаза відновлення характеризується проведенням планового лікування уражених до кінцевих наслідків та їх реабілітації у ЛПЗ за межами осередку. Стосовно цьому медицинська служба працює в можливому режимі виду медичної допомоги.
До надання медичної допомоги та лікування потерпілих згідно із сучасною системою лікувально-евакуаційних заходів висуваються такі основні вимоги:
1. Спадкоємність у наданні медичної допомоги та лікуванні потерпілих досягається:
- єдиним розумінням всіма медичними працівниками, які беруть участь у наданні медичної допомоги, патологічних процесів, що відбуваються в організмі людини в результаті впливу на нього відомих чинників ураження під час катастрофи;
- знанням єдиних методів профілактики і лікування різних уражень.
2. Послідовність у наданні медичної допомоги та лікуванні потерпілих досягається якісним заповненням документації.
3. Своєчасність медичної допомоги потерпілим передбачає надання різних видів медичної допомоги в оптимальні терміни стосовно врятування життя потерпілих та наступного відновлення (відтворення) їх здоров’я.
Догоспітальні види медичної допомоги.
Перша медична допомога – це комплекс найпростіших медичних заходів, що виконуються на місці одержання ушкоджень, здебільшого у порядку само- і взаємодопомоги, а також особовим складом аварійно - рятувальних формувань та медичним персоналом формувань Державної служби медицини катастроф у осередку НС або поблизу нього.
Основна мета першої медичної допомоги – врятування життя потерпілого, усунення впливу уражаючого чинника, що продовжує діяти, та швидка евакуація із зони катастрофи.
Оптимальний термін надання першої медичної допомоги – до 30 хв після отримання ушкодження. У разі зупинення дихання та ураження отруюючими речовинами цей час скорочується до 5 – 10 хв. Важливість чинника часу підкреслюється тим, що в осіб, які отримали першу медичну допомогу протягом 30 хв після травми, ускладнення виникають у два рази рідше, ніж в осіб, яким цей вид допомоги був наданий пізніше зазначеного терміну.
Долікарська допомога – комплекс медичних маніпуляцій, що здійснюються середнім медичним персоналом лікувально – профілактичних закладів (медична сестра, фельдшер, фармацевт, провізор), що розташовані в осередку НС чи поблизу нього на місці отримання уражень із використанням табельних медичних засобів.
Долікарська допомога доповнює першу медичну допомогу і надається з метою запобігання загрозливим для життя наслідкам впливу уражаючих чинників або боротьби із ними, а також для запобігання важким ускладненням.
Оптимальний термін надання долікарської допомоги – протягом 1-ї години після отримання ушкодження.
На додаток до заходів, вжитих під час першої медичної допомоги, обсяг долікарської допомоги за показаннями включає:
- уведення S-подібної трубки-повітроводу, штучну вентиляцію легенів за допомогою апаратів штучного дихання;
- надівання протигазу (ватно-марлевої пов’язки, респіратора) на ураженого під час перебування його на зараженій місцевості;
- контроль серцево-судинної діяльності (вимір артеріального тиску, підрахунок кількості серцевих скорочень, визначення напруження і наповнення пульсу) і функції органів дихання (частота і глибина дихання) в ураженого;
- вливання інфузійних розчинів;
- уведення знеболюючих і серцево-судинних препаратів;
- уведення антибіотиків, протизапальних препаратів; введення седативних, протисудом-них і протиблювотних засобів; давання сорбентів і антидотів;
- контроль правильності накладання джгутів, пов’язок, шин і за необхідності їх виправлення й доповнення з використанням табельних медичних засобів;
- накладання асептичних і оклюзійних пов’язок.
Перша медична і долікарська допомога ураженим може надаватися поза розгорнутими (пристосованими) медичними пунктами. Таким чином, наведений вище перелік заходів (обсяг допомоги) може змінюватися убік розширення або зменшення в залежності від тих чи інших конкретних обставин, що складаються під час різноманітних катастроф. Незмінним залишається одне: кожному спеціалісту потрібно завжди намагатися надати медичну допомогу якомога раніше, у повному обсязі і найбільшій кількості потерпілих. Саме це і буде визначати в кінцевому підсумку ефективність роботи служби медицини катастроф.
Перша лікарська допомога. Оптимальний термін здійснення – перші 4 – 6 год. з моменту одержання травми. Цільове призначення першої лікарської допомоги – усунення або ослаблення наслідків уражаючих факторів, що загрожують життю потерпілих у перші години, попередження розвитку ускладнень або зменшення їх важкості, а також підготовка потерпілих (у разі потреби) до наступної евакуації.
Під час НС, незалежно від їх масштабу, як правило, першими для надання медичної допомоги до осередку катастрофи прибувають і починають діяти бригади швидкої медичної допомоги (БШМД), які обслуговують населення цієї території у повсякденних умовах. Вони на-дають першу лікарську (фельдшерські бригади – долікарську) допомогу потерпілим і ева-куюють їх у стаціонарні медичні заклади. Перша виїзна БШМД, що прибула до осередку з вели-кою кількістю потерпілих, з’ясовує на місці характер осередку ураження, кількість потерпілих, важкість їх стану і негайно повідомляє про це старшого медичного працівника станції ШМД. На керівника цієї бригади покладається відповідальність за організацію медичного сортування та надання екстреної медичної допомоги потерпілим до прибуття відповідальної керівної особи, яка представляє територіальний орган управління охорони здоров’я.
Якщо ліквідувати медико-санітарні наслідки надзвичайної ситуації силами штатних БШМД неможливо, до району надзвичайної ситуації додатково до діючих штатних БШМД направляються бригади постійної готовності першої та другої черги. Надати першу лікарську допомогу може медичний персонал військових частин, який залучається до роботи в осередку в разі великої кількості уражених.
Перша лікарська допомога надається також силами лікувально-профілактичних закладів, що зберегли працездатність в осередках ураження.
У районі НС силами медичних підрозділів виконуються загальні задачі:
- медичне обстеження на маршрутах руху і в районі НС;
- евакуація уражених з об’єктів рятувальних робіт і порушених лікарень;
- прийом, медичне сортування і тимчасове розміщення потерпілих;
- надання потерпілим першої лікарської допомоги (поперед усього невідкладної);
- дозиметричний контроль, часткова санітарна обробка заражених РР, ОР, СДОР, БЗ і дезактивація (дегазація, дезинфекція) їх одягу, взуття;
- тимчасова ізоляція осіб з гострими психічними розладами і інфекційних хворих;
- підготовка потерпілих до евакуації і евакуація транспортабельних у спеціалізовані заклади;
- тимчасова (2-3 доби) госпіталізація нетранспортабельних пацієнтів з послідуючою евакуацією;
- участь у проведенні санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів в районі НС;
- захист уражених від несприятливих факторів зовнішнього середовища (радіація, РР, СДОР, ОР, БЗ і інш.).
Лікарські бригади при розгортанні на місці враховують слідуючі фактори:
- наявність шляхів під’їзду;
- можливість використання місцевих будинків та водопостачальних об’єктів;
- виключення зараження РР, СДОР, ОР, БЗ уражених і персоналу;
- метеофактори.
При організації роботи лікарські бригади розгортають за типовим планом:
- майданчик сортування з розподільним постом;
- сортувально-евакуаційні палати (відділення);
- перев’язочні та операційні;
- протишокові і реанімаційні палати;
- майданчик спеціальної обробки;
- палати для нетранспортабельних потерпілих;
- приміщення для полог;
- ізолятори для тимчасового розміщення інфекційних і психічних хворих;
- стерилізаційну і аптеку;
- транспортний майданчик;
- господарчі приміщення.
Медичні заходи можуть змінюватися залежно від обставин: кількості потерпілих, які при-були, терміну їх доставки, відстані до найближчого лікувально-профілактичного закладу, за-безпеченості транспортом для евакуації та інших чинників. У разі масових уражень надання першої лікарської допомоги буде включати виконання невідкладних заходів – скорочений обсяг першої лікарської допомоги. Повний обсяг першої лікарської допомоги здійснюється у тому разі, коли кількість потерпілих, які прибули, не перевищує можливостей формувань ДСМК.
За терміновістю виконання й обсягом надання медичної допомоги їх доцільно розділити на дві групи: невідкладні заходи (заходи щодо життєвих показників) і ті з них, виконання яких може бути відкладене. Зрозуміло, невідкладні заходи вживаються в тих випадках, коли є загроза життю потерпілих.
Невідкладні заходи першої лікарської допомоги:
- припинити зовнішню кровотечу (ввести тампон у рану з накладенням шкірних швів, промити рани, накласти затискач на судину, що кровоточить, проконтролювати правильність і доцільність накладання джгута і накласти джгут за наявності показань);
- усунути гостру дихальну недостатність (відсмоктувати слиз, блювотні маси і кров з верхніх дихальних шляхів, ввести повітровід, прошити язик, відсікти або підсікти шматки піднебіння, що звисають, і бічні відділи глотки, зробити штучну вентиляцію легенів, інгаляцію кисню, інгаляцію парів етилового спирту в разі набряку легенів, накласти оклюзійну пов’язку в разі відкритого пневмотораксу, зробити пункцію або торакоцентез при напруженому пневмотораксі);
- зробити переливання крові й кровозамінників у разі важкого шоку і значної крововтрати;
- зробити новокаїнову блокаду і ввести знеболюючі засоби в разі тяжкого шоку; транспортну іммобілізацію (або її поліпшення) при переломах кінцівок і великих ураженнях м’яких тканин, що загрожують розвитку небезпечних для життя ускладнень, накласти стандартну транспортну шину при переломах щелепи; відсікти кінцівки, що висять на шматку м’яких тканин (транспортна ампутація);
- зробити катетеризацію або капілярну пункцію сечового міхура в разі затримки сечовипускання;
- зробити часткову санітарну обробку відкритих ділянок шкіри, дегазацію пов’язок і одягу; замінити одяг, заражений СДОР, ФОР та іншими хімічними і радіоактивними речовинами, зняти протигази з тяжкопоранених;
- промити очі в разі попадання СДОР, ФОР, ОР, РР з наступним застосуванням спеціальних очних мазей і крапель;
- ввести за показаннями антидоти, антибіотики, протисудомні, серцево-судинні, бронхорозширювальні, протиблювотні, десенсибілізуючі й інші засоби;
- застосувати антитоксичну сироватку при отруєннях бактеріальними токсинами і зробити неспецифічну профілактику при ураженні бактеріологічною (біологічною) зброєю;
- промити шлунок за допомогою зонда в разі попадання отруйних речовин у шлунок і дати сорбенти.
До заходів першої лікарської допомоги, що (у разі потреби) можуть бути відкладені, належать: виправлення пов’язок і поліпшення транспортної іммобілізації; новокаїнові блокади і введення знеболюючих засобів при ураженнях середньої тяжкості; дегазація рани при зараженні її стійкими СДОР, ФОР, ОР; ін’єкції антибіотиків і сіркопрофілактика правця при відкритих травмах і переломах, проведення дезінтоксикаційної терапії і застосування антибіотиків при радіаційних і хімічних ураженнях; зміна пов’язки в разі забруднення рани радіоактивними речовинами; призначення симптоматичних медикаментозних засобів.
Якщо конкретизувати заходи першої лікарської допомоги, то при травмах, переломах, зовнішніх кровотечах, СДР здійснюються: гемостаз, забезпечення адекватного дихання, протишокові заходи (зігрівання, введення знеболюючих засобів, поповнення ОЦК, новокаїнові блокади), накладення або виправлення пов’язок і шин, ампутація нежиттєздатних шматків, кінцівок, застосування дихальних та серцево-судинних, протисудомних засобів, антибіотиків широкої дії, виведення сечі катетером, евакуація у спеціалізовані заклади.
При радіаційних ураженнях – часткова санітарна обробка, застосування радіозахисних і протиблювотних засобів, антибіотиків (ампіцилін, оксацилін по 0,5 г 4 рази у добу), ристомі-цина (по 1,5 г/доб.), ністатина (по 500000 од/доб.), серцево-судинних засобів, транквілізаторів, евакуація у спеціалізовані заклади.
При гострих хімічних отруєннях – часткова санітарна обробка, зондове промивання шлунку (при необхідності), застосування антидотів, серцево-судинних, дихальних, протисудом-них препаратів, киснева терапія, терапія набряку легенів, введення глюкози, вітамінів групи В і аскорбінової кислоти, евакуація у спеціалізовані заклади.
При психоемоційних розладах – медичне сортування і ізоляція (при необхідності), прийом транквілізаторів, психотропних та тонізуючих засобів, обмеження активності збудже-них хворих, психотерапевтична дія, евакуація у спеціалізовані заклади.
При інфекційних захворюваннях – часткова санітарна обробка, введення антибіотиків широкої дії, гамма-глобуліна, дезінтоксикаційні заходи: введення глюкози, вітамінів, серцево-судинних засобів, евакуація в інфекційні лікарні.
При комбінованих ураженнях: поєднання синдромів ураження (травми + опіки + гостра променева хвороба + гостре отруєння + психічні розлади + термічна травма) викликає синдром взаємного обтяження, що значно посилює важкість стану хворих і потребує невідкладної інтенсивної терапії.
Госпітальні види медичної допомоги.
Кваліфікована та спеціалізована медична допомога тісно взаємопов’язані і між ними важ-ко провести чітку межу. Такий вид допомоги передбачає максимальне використання досягнень медичної науки в практиці лікування потерпілих в екстремальних ситуаціях, її виконанням завершується надання повного комплексу медичної допомоги потерпілим.
Кваліфікована і спеціалізована медична допомога і лікування потерпілих здійснюється на другому етапі медичної евакуації в лікувальних закладах.
Кваліфікована медична допомога – це комплекс хірургічних і терапев-тичних заходів, що здійснюються хірургами, терапевтами, і надається в районних, міських, обласних лікарнях, в окремих медичних центрах, у пересувних закладах медичної служби, а також у закладах інших медичних служб у терміни – не пізніше 8-12 год після травмування – і має усунути загрозливі для життя потерпілих наслідки уражень і захворювань, попередити розвиток ускладнень і боротися з ускладненнями, що вже розвинулися, лікувати потерпілих, як правило, до кінцевого результату і підготувати потерпілих, що потребують наступної евакуації в інші лікувальні заклади.
Аналіз медичних наслідків катастроф і стихійних лих мирного часу дозволяє зробити висновок, що переважна більшість серед потерпілих – уражені хірургічного і терапевтичного профілю. Виразною рисою хірургічних ушкоджень є значна кількість множинних і комбіно-ваних травм, що супроводжуються такими тяжкими ускладненнями, як травматичний і опіковий шок, гостра крововтрата, асфіксія, синдром тривалого стиснення. При цьому в 30% потерпілих стан може бути тяжким і вкрай тяжким. Серед потерпілих терапевтичного профілю найбільш численна група осіб із гострими отруєннями СДОР і тих, що підпали під дію іонізуючого опромінення. У 30 - 40% пацієнтів з отруєнням стан може бути вкрай тяжким. Тому особливу увагу під час надання екстреної медичної допомоги набуває чинник часу. Оптимізація ЕМД неможлива без застосування послідовності і спадкоємності лікувальних заходів на етапах медичної евакуації. У боротьбі за зберігання життя потерпілих особливу увагу приділяють вчас-но розпочатим реанімаційним заходам. Відомо, що таке ускладнення, як шок, через 1 год може бути необоротним, а одразу розпочаті протишокові заходи знижують смертність на 25 – 30%.
Виділяють кваліфіковану хірургічну та терапевтичну допомогу. Заходи цих видів допомоги за терміновістю їх виконання поділяються на невідкладні та ті, що можуть бути відстрочені.
До невідкладних заходів кваліфікованої хірургічної допомоги належать:
- усунення асфіксії і відновлення адекватного дихання;
- остаточне припинення внутрішньої і зовнішньої кровотечі;
- комплексна терапія значної крововтрати, шоку, травматичного токсикозу;
- надолуження об’єму крові, що циркулює, корекція гемостазу;
- некротомія в разі глибоких циркуляторних опіків грудей і кінцівок, що спричиняє розлад дихання і кровообігу;
- лікування анаеробної інфекції;
- хірургічна обробка й ушивання ран у разі внутрішньоплевральної кровотечі, надто відкритого пневмотораксу (що не герметизується оклюзійною пов’язкою), поранення серця, зовнішнього клапанного пневмотораксу;
- лапаратомія в разі поранень і закритої травми живота з ушкодженням внутрішніх органів і кровотечі, внутрішньочеревного ушкодження сечового міхура і прямої кишки;
- декомпресійна терапія черепа при пораненнях і ушкодженнях, що супроводжуються здавленням головного мозку.
Відстрочені заходи кваліфікованої хірургічної допомоги поділяють на дві підгрупи.
Перша підгрупа заходів, відстрочення у виконанні яких, як правило, буде призводити до тяжких ускладнень, включає:
- ампутацію при відривах, руйнуваннях і ішемічному некрозі кінцівок;
- хірургічну обробку ран, що заражені СДОР, ФОР, переломів довгих трубчастих кісток із великою руйнацією м’яких тканин або ран з масивною кровотечею;
- накладення надлобкової фістули при ушкодженні уретри і протиприродного заднього проходу в разі позачеревного ушкодження.
До другої підгрупи заходів, відстрочка виконання яких не виключає розвитку тяжких ускладнень, але небезпека їх виникнення може бути зменшена застосуванням антибіотиків та інших засобів, належать:
- первинна хірургічна обробка ран (за винятком включених у першу групу);
- некротомія в разі глибоких циркуляторних опіків грудей і кінцівок, що не спричиняють розладу дихання і кровообігу, дуже забруднених опікових поверхонь;
- накладення пластичних швів при клаптевих пораненнях обличчя;
- лігатурне зв’язування зубів при переломах нижньої щелепи з дефектом.
Невідкладні заходи кваліфікованої терапевтичної допомоги включають:
- санітарну обробку потерпілих від СДОР, ФОР й інших хімічних речовин;
- введення антидотів і протиботулічної сироватки;
- комплексну терапію гострої дихальної недостатності;
- дегідратаційну терапію при пухлині головного мозку;
- корекцію грубих порушень кислотно-лужного стану й електролітного балансу;
- комплекс заходів у разі попадання всередину СДОР, ФОР, РР та інших отруйних речовин;
- введення знеболюючих, десенсибілізуючих, протиблювотних, протисудомних і бронхолітичних засобів;
- застосування транквілізаторів, нейролептиків при гострих реактивних станах;
- призначення протисвербіжних засобів при поширених дерматозах.
До відстрочених заходів кваліфікованої терапевтичної допомоги належать:
- введення (давання) антибіотиків і сульфаніламідів з метою профілактики;
- гемотрансфузія із замісною ціллю (при помірній анемізації);
- застосування симптоматичних медикаментозних засобів.
Повний обсяг допомоги включає застосування заходів обох груп. Скорочення обсягу допомоги досягається завдяки повній або частковій відмові від виконання тих заходів, що вимушено можуть бути відстрочені.
За умови ураження СДОР, ФОР, іншими хімічними речовинами і токсинами в повному обсязі і за невідкладними показаннями кваліфікованої терапевтичної допомоги потребує приблизно 70% потерпілих. Терміни надання допомоги такі: хірургічної – 8-12 год після травмування (поранення), а терапевтичної – 6-8 год із моменту появи ознак інтоксикації. Проте найбільш оптимальним терміном надання кваліфікованої терапевтичної допомоги варто вважати 2-4 год.
Спеціалізована медична допомога являє собою найдосконалішу форму ме-дичної допомоги, має вичерпний характер, надається висококваліфікованими лікарями-спеціа-лістами вузького профілю з використанням спеціального лікувально-діагностичного оснащення й устаткування у спеціалізованих медичних закладах (міських, обласних, республіканських), в окремих спеціалізованих центрах регіонального і територіального рівнів, спеціалізованих від-діленнях багатопрофільних лікарень, перепрофільованих відділеннях і лікарнях з метою макси-мального відновлення втрачених функцій органів та систем, лікування потерпілих до повного видужання, включаючи реабілітацію. Перепрофілізація і посилення лікувальних закладів, в першу чергу тих, що включені до складу Державної служби медицини катастроф, проводяться за рахунок спеціалізованих бригад постійної готовності другої черги та спеціалізованих бригад посилення, що створюють з фахівців навчальних закладів і НДІ клінічного профілю. Крім того, хірургічна і терапевтична спеціалізована допомога не можлива без анестезіологічно-реанімато-логічної і нефрологічної допомоги.
Питання щодо терміну надання спеціалізованої медичної допомоги вирішується особисто з кожним потерпілим, однак, судячи з досвіду, вона повинна бути надана протягом перших двох-трьох діб з моменту ушкодження. Оптимальний термін надання спеціалізованої медичної допомоги – до 24 годин.
У лікувальних закладах, розташованих за межами осередку катастрофи, виникає необхідність у наданні спеціалізованої медичної допомоги таким категоріям потерпілих:
- з ушкодженням голови, шиї, хребта та периферичних нервів;
- з ушкодженням опорно-рухового апарату;
- з ушкодженням грудної клітки, черевної порожнини;
- з опіками;
- із променевою хворобою, із отруєнням СДОР;
- інфекційним хворим;
- особам з розладами психічної діяльності та іншим.
На другому етапі медичної евакуації, у польових і стаціонарних закладах, розташованих на межі або за межами зони НС, значна частина (25-30%) потерпілих, що надходять, буде потребувати постійної допомоги за життєвими показниками. Надалі основна маса потерпілих передається для надання спеціалізованої медичної допомоги і лікування в умовах стаціонару. Тому наявні ЛПЗ мають бути підготовлені до приймання потерпілих у лікарнях того чи іншого профілю. За необхідності передбачається розгортання додаткових профільних ліжок, лікарень (відділень). Так, уже в підготовчий період центральні районні і міські лікарні в залежності від їхньої потужності, місця розташування стосовно прогнозованої НС готують до розгортання в них травматологічних, опікових, токсикологічних або інших необхідних відділень.
У разі виникнення НС територіальні центри ЕМД і спеціалізовані клінічні й протиепіде-мічні заклади виконують роль головних в організації ЕМД потерпілим. На другому етапі медичної евакуації згідно з “Планами медико-санітарного забезпечення населення в надзвичай-них ситуаціях” розгортаються лікувальні заклади, сукупність яких повинна забезпечити надан-ня кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги всім потерпілим.
Для надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги під час НС розгор-таються лікувальні заклади другого етапу медичної евакуації, які визначаються Міністерством охорони здоров’я України за узгодженням з територіальними органами виконавчої влади і відомствами, незалежно від галузевої підпорядкованості лікарні, госпіталю, науково-практич-ного центру. Частина лікувальних закладів територіального рівня визначається МОЗ України як такі, що входять до складу державного рівня служби медицини катастроф.
Як уже відзначалося, у разі НС, незалежно від їх масштабу, першими для надання медичної допомоги до місця катастрофи прибувають і починають працювати відповідно до своїх професіональних обов’язків бригади швидкої медичної допомоги, що обслуговують місцеве населення в повсякденних умовах.
Якщо ліквідувати медико-санітарні наслідки НС силами штатної бригади швидкої медич-ної допомоги неможливо, згідно з чинними “Планами медико-санітарного забезпечення насе-лення в екстремальних ситуаціях” територіального рівня (якщо потребують обставини, то після цього – державного рівня) розгортаються сили першого етапу медичної евакуації, разом з ними лікувальні заклади другого етапу медичної евакуації. Організація госпіталізації потерпілих залежить від багатьох чинників, дію яких передбачити заздалегідь дуже складно. Це об’єктивні чинники: масштаби катастрофи, кількість потерпілих, що потребують екстреної медичної допомоги, наявність транспортних засобів, санітарно-епідеміологічний стан катастрофи, стан інфраструктури енергозабезпечення, стан лікувальних закладів, а також суб’єктивні чинники для кожного потерпілого: види ураження, стан транспортабельності тощо. Принципово після надання на першому етапі медичної евакуації лікарської медичної допомоги для транспорта-бельного потерпілого найбільш доцільна госпіталізація в стаціонарний медичний заклад, в яко-му він може отримати спеціалізовану медичну допомогу в повному обсязі і пройти курс ліку-вання. Нетранспортабельні потерпілі госпіталізуються в найближчій стаціонар, де їм надається кваліфікована медична допомога і частина з них потім буде переведена в інші лікувальні заклади для продовження лікування. Медична допомога потерпілим при цьому надається послідовно в осередку ураження і на етапах медичної евакуації і поєднується з подальшою доставкою потерпілого в лікувальний заклад, де він отримає адекватне ураженню лікування.
Ліжкофонд установ служби медицини катастроф, що розгортається додатково до штатного ліжкофонду, складається з ліжок, призначених для лікування хронічних хворих і тих, що видужують, які можуть бути виписані в разі НС для продовження лікування в інші лікувальні заклади, що не належать до служби медицини катастроф, у тому числі й для амбулаторного лікування, і з ліжок, що фактично розгортаються у відповідних відділеннях.
Ліжкофонд, що розгортається в установах служби медицини катастроф для госпіталізації потерпілих у НС, розраховується заздалегідь. Профіль виділених ліжок для цього в кожній області визначається місцевими органами охорони здоров’я в залежності від періоду медико-санітарних наслідків від можливих у даному регіоні НС.
Сили служби медицини катастроф на другому етапі медичної евакуації включають:
- мобільні госпіталі і медичні загони швидкого реагування (створюються за рахунок лікувальних установ служби медицини катастроф і відомств);
- спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги (штатні), що фор-муються при територіальних центрах служби медицини катастроф, відомчих лікувальних закладах, профільних науково-дослідних інститутах;
- спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги (позаштатні), що формуються при районних, міських лікарнях, відомчих лікувальних закладах, профільних науково-дослідних інститутах, з висококваліфікованих спеціалістів і направляються в лікуваль-ні заклади другого етапу медичної евакуації в разі надзвичайних ситуацій;
- міські і районні лікарні, визначені службою медицини катастроф;
- лікувальні заклади інших міністерств і відомств (незалежно від підпорядкованості);
- госпіталі (незалежно від підпорядкованості);
- науково-практичні центри (медичні);
- санітарно-епідеміологічні загони, сформовані при санітарно-епідеміологічних станціях; виконують функції пересувних санітарно-епідеміологічних станцій у зонах надзвичайних ситуацій;
- спеціалізовані протиепідемічні бригади, створені на базі науково-дослідних інститутів протиепідемічного профілю, використовуються для здійснення протиепідемічних заходів у зонах надзвичайних ситуацій у разі виникнення осередків особливо небезпечних інфекцій.